39 Нова історична школа. Г.Шмоллер, л.Брентано, к.Бюхер, в.Зомбарт.

У 70-х роках ХІХ ст.. в Німеччині утворилася нова історична школа, ядро якої склали Г.Шмоллер, Л. Бер тано, К. Блюхер. Головна відмінність нової і сторичної школи від попередньої, яку стали називати старою, полягала в тім що її лідери аналізували особливості соціально-економічного розвитку країни на новому етапі - етапі переходу до монополістичного капіталізму, посилення національних мілатиристських тенденцій у політиці об’єднанної Німеччини, зростання класової конфронтації та ідеологічних суперечностей у суспільстві – і намагалися розробити конструктивні програми “класового миру” і соціального партнерства. Засновником нової історичної школи вважають професора Берлінського університету Густава Шмолера, який очолив праве консервативне крило економістів. Головний його твір –“Основи загального вчення про народне господарство” - хоча багато в чому базувався на принципах і методах старої історичної школи В. Рошера, проте в методологічному плані був суттєво іншим. Основними теоритичнима засадами, що визначали світогляд нової плеяди учених було емпіризм, описовий підхід до вивчення економічних явищ і процесів, заперечення абстрактно-теоритичного методу пізнання дійсності, накопичення і сторичних фактів та статистичних данаих для майбутнього раціонального мислення. Одним із основних ідеолгов ліберально-буржуазного крила цієї школи був Луї Брентано. Найбільш відомі його праці “Класична політична економія” та “Етика і народне господарство в історії”. Так само, як і Шмолер, Брентано надавав визначальної ролі в економіці етничному і правовому факторам, ігнорував виробництво стояв на позиціях мінової концепції. Він стверджував, що теоретична економія має другорядне значення порівняно з безпосереднім спостереженням економічних явищ і закликав детально і докладно їх описувати “навіть найнезначніші явища економічного життя”, що на його думку матиметь найбільшу наукову цінність. Карл Блюхер автор відомої книжки “Піднесення національної економіки”. Уцій праці він досліджує до економічні стадії індустріальної революції, які передували розвитку цівілізіції. З позиції мінової концепції він розробив періодизацію економічної історії людства, яка включала три види господарств: замкнуте домашне господарство;міське господарство;народне господарство.

43 Виникнення та суть маржиналізму.

В останній третині ХІХ ст. в економічній теорії виникла нова течія марженалізм, яка згодом стала визначальним напрямком розвитку політичної економії. Появилася завдяки: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та відносин між виробником і споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі. Якісні зрушення , що мали місце в характері та структурі виробництва, методах управління економічною діяльністю на макро та мікро рівня, у сфері споживання потребували багатьох теоретичних положень “класичної школи”, формування нової парадигми для пояснення процесів та явищ суспільно-економічної практики. Цю функцію в певній мірі виконав маржиналізм (marginal - граничний), який досить швидко набув широкого визнання у світовій науці, хоча і небув позбавлений певної однобічності. Основна його ідея – дослідження граничних економічних величин як взаємозв’язаних явищ економічної системи на різних рівнях – фірми, галузі, національної економіки. Такий підхід уможливив застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для характеристики змін, що відбуваються в економічному житті. Методи марженалізму: ідеологічна нейтральність аналізу;обмеженість ресурсів;статистичне дослідження суспільства з точки зору суттєвого в економічних відносинах; використання суб’єктивно-економічного методу; суттєвість класів продавця і покупця і виробника і споживача.