3)Уряд у зарубіжних країнах
Організація виконавчої влади в США
Уряд США, з погляду його внутрішньої структури, організований за так званою континентальною системою, тобто до його складу входять усі глави центральних відомств із загальнонаціональною територіальною юрисдикцією. Американська Конституція нічого не говорить про цей орган. Проте до кінця двократного президентства Дж. Вашингтона адміністрація стала звичним елементом державного життя і набула рис уряду, хоча не мала жодних формальних правових підстав для свого існування.
Сьогодні до складу адміністрації входять 13 департаментів. Окрім 13 глав виконавчих департаментів, її членами є президент і віце-президент. Президент може надавати ранг міністра деяким іншим вищим федеральним урядовцям.
Американська адміністрація є суто дорадчим органом, оскільки всі рішення в межах повноважень виконавчої влади ухвалюються лише одноособово президентом. Фактично процес ухвалення рішень може здійснюватися президентом і без участі уряду в повному складі. Для цього президенти часто створюють вужчі дорадчі колегії, що складаються з найбільш довірених людей.
Уряд не має конституційного статусу. Конституція закріпила право президента "зажадати думку... від вищого посадовця в кожному виконавчому департаменті...". Міністри призначаються президентом "за порадою і з відома" Сенату. Кабінет не приймає ніяких урядових актів.
Уряд Франції
Уряд Франції – колегіальний орган, що складається з прем'єр-міністра і міністрів. Відповідно до Конституції функціонують Рада міністрів – збори міністрів під головуванням президента республіки – і Кабінет міністрів – збори міністрів під головуванням прем'єр-міністра. Саме Рада міністрів здійснює повноваження, що належать за Конституцією уряду.
Уряд призначається так: Президент республіки підбирає кандидатуру і призначає прем'єр-міністра. Прем'єр-міністр підбирає міністрів і представляє їх президенту, який їх призначає. У виборі кандидата на пост прем'єр-міністра президент користується значною свободою. Це його особисте право. Важливо лише, щоб під час голосування в Національних зборах не було відмовлено в довірі прем'єр-міністру. Іншими словами, президент повинен враховувати розстановку партійних сил у нижній палаті парламенту.
Усі акти, які виходять від Ради міністрів, підписуються президентом республіки. Прем'єр-міністр може головувати в Раді міністрів в окремих випадках і лише за спеціальним уловноваженням президента та за певним порядком денним. Позиція прем'єр-міністра, як і президента, на практиці є неоднозначною і його роль в управлінні залежить від партійного складу Національних зборів.
Повноваження уряду поділяються на здійснювані ним колегіально і на здійснювані особисто прем'єр-міністром. У першому випадку вони перебувають під прямою дією президента республіки. Нововведенням стало заснування інституту несумісності посади члена уряду з парламентським мандатом, з якою-небудь посадою професійного представництва загально-національного характеру, а також з будь-якою державною службою або професійною діяльністю. Конституцією та органічним законодавством не забороняється суміщу вати членство в уряді з мандатом комунального радника, з посадою мера, члена і навіть голови генеральної і регіональної ради. Непоєднання міністерської посади і парламентського мандата привело до посилення незалежності виконавчої влади і підпорядкування міністрів прямому контролю глави держави, особливо, коли президент і більшість місць у Національних зборах належать до одного партійного угруповання.
Особлива роль в уряді належить прем'єр-міністру. Він координує роботу міністерств, контролює її, дає вказівки про складання найважливіших актів. Він головує в міжміністерських комітетах; може головувати і в Раді міністрів. Прем'єр-міністр несе відповідальність за національну оборону. Ці повноваження повинні, однак, розглядатися в сукупності з дуже важливими правами президента. Повноваження прем'єр-міністра у призначенні військових і цивільних урядовців мають залишковий і делегований характер. Вельми важливою є діяльність прем'єр-міністра у галузі управління. Він "забезпечує виконання законів", здійснює регламентарну владу і видає Декрети, що не розглядаються в Раді міністрів. Ці декрети не менш високого рівня, ніж ті, які приймаються в Раді міністрів, видаються прем'єр-міністром з контрасигнацією відповідного міністра.
Прем'єр-міністр користується значними правами стосовно парламенту, деякі з них він здійснює особисто, інші у співпраці з президентом. Прем'єр може пропонувати президенту скликати парламент, коли той не засідає. Прем'єр-міністр має право законодавчої ініціативи, особисто бере участь у підготовці законопроектів, може брати участь у роботі парламентських комісій і в палатах, у будь-який час він повинен бути там вислуханий.
Прем'єр-міністру належить право скликати змішані паритетні комісії у разі виникнення розбіжностей між парламентськими палатами стосовно якого-небудь законопроекту; він може просити президента, щоб той запропонував парламенту повторно розглянути законопроект; йому належить право ставити в Національних зборах питання про довіру. Прем'єр-міністр має особисте право передавати в Конституційну раду законопроект з вимогою визнати його неконституційним і вимагати винести ухвалу про розмежування законодавчої і регламентарної влади. Останнім правом він широко користується.
Виконавча влада в Індії
Виконавча влада формально належить президенту. Він здійснює свої повноваження "за порадою і допомогою Кабінету". Зокрема, він може накладати вето на закон, прийнятий парламентом, розпустити Народну палату, видавати укази, що мають силу закону, в умовах неможливості прийняття відповідного закону парламентом.
Президент обирається в результаті непрямих виборів колегією вибірників. До її складу входять усі члени обох палат парламенту (Народної палати і Ради штатів), а також представники штатів, обрані легіслатурами штатів у кількості, що дорівнює загальної кількості виборних членів парламенту (щоб урівноважити парламент і штати).
Кожен член колегії одержує не один, а набагато більше голосів, їх кількість визначається за допомогою досить складних розрахунків: ураховується, з одного боку, співвідношення чисельності виборщиків від парламенту і населення країни в цілому, а з іншого – співвідношення чисельності виборщиків від кожного штату і його населення. У результаті кількість голосів виборщиків від парламенту має дорівнювати кількості голосів виборщиків штату. Такий порядок покликаний зрівняти вплив центру і місць, оскільки президент рівною мірою є представником як усієї країни, так і населення різних штатів.
Термін повноважень президента – б років, одна і та сама особа може необмежено переобиратися на президентський пост.
Президент Індії наділений значними повноваженнями: є складовою парламенту; формально призначає прем'єр-міністра і міністрів; призначає губернаторів штатів; може розпустити Народну палату; має право видавати укази, що мають силу закону; мав правом оголошувати надзвичайне становище; у разі кризової ситуації може ввести пряме президентське правління в штатах; має право оголошувати надзвичайне становище у сфері фінансів; відіграє значну роль у законодавчому процесі (законодавча ініціатива, вето).
Президент несе відповідальність у формі імпічменту. Будь-яка палата може розпочати цей процес резолюцією, прийнятою не менш як 1/4 частиною її членів і підписаною ними. На основі цієї резолюції палата або сама проводить розслідування, або віддає про це розпорядження іншим органам. Після цього палата більшістю голосів формулює звинувачення. Воно передається іншій палаті для вирішення питання про імпічмент шляхом голосування. Усунення президента з посади здійснюється резолюцією будь-якої палати, якою представлено сформульоване звинувачення, більшістю у 2/3 загальної кількості її членів.
Віце-президента на такий самий термін обирає колегія виборщиків, що складається із членів палат парламенту. Віце-президент заміщує президента у разі його тимчасової відсутності і хвороби, головує у верхній палаті парламенту.
Реально виконавчу владу здійснює Рада міністрів, ядром якої є Кабінет міністрів. Згідно із законом міністри зобов'язані бути депутатами однієї з палат парламенту або принаймні бути обраними через півроку після призначення. Кабінет і Раду міністрів очолює прем'єр-міністр. Його, а також міністрів призначає президент. При цьому кандидатури обумовлені розкладом політичних сил і партій у нижній палаті. Через це за всю історію незалежної Індії не було випадків вотуму недовіри уряду. Крім колективної відповідальності уряду перед нижньою палатою, Конституцією передбачено індивідуальну відповідальність міністрів перед президентом. Але глава держави має право усунути міністра з посади лише за порадою прем'єр-міністра.
Уряд Індії складається в 50–60 осіб (міністрів та інших посадовців). Найскладніші питання вирішує Кабінет міністрів – вужча колегія ("президія") Ради міністрів. Очолює уряд прем'єр-міністр, яким стає лідер партії, що перемогла на виборах в Народну палату. Він же формує склад уряду, до якого входять, як правило, вищі функціонери партії, що перемогла, але з урахуванням того, щоб в уряді було якомога більше членів від різних штатів, національностей, релігійних, мовних та інших груп. Тому за складом уряд є дуже строкатим. За вказівкою прем'єр-міністра президент призначає міністрів. Уряд представляється парламенту і просить про довіру, яка висловлюється шляхом голосування. Уряд і прем'єр-міністр фактично очолюють виконавчу владу в країні.
Прем'єр-міністр виконує виняткову роль у житті країни. У 50-ті, 60-ті, 70-ті роки XX ст. в Індії спостерігався феномен концентрації величезної влади в руках прем'єр-міністра (незважаючи на те, що Індія – парламентарна республіка з інститутами державної влади, що демократично обираються). Індію часто називали "суперпрем'єрміністеріальною" республікою. Прем'єр-міністр займав свій пост довгі роки, суміщував декілька постів, єдиновладно керував країною, володів майже диктаторською харизмою і фактично передавав владу в спадок.
Уряд Російської Федерації
Уряд очолює систему федеральних органів виконавчої влади. Відповідно до Конституції в межах відання РФ і повноважень РФ щодо предметів спільного відання РФ і суб'єктів РФ федеральні органи виконавчої влади та органи виконавчої влади суб'єктів РФ утворюють єдину систему виконавчої влади в РФ.
Одним із найголовніших завдань уряду є забезпечення здійснення повноважень федеральної державної влади на всій території РФ. Цю функцію уряд здійснює разом із президентом.
Відповідно до Конституції уряд складається з голови уряду РФ, його заступників і міністрів. Голови державних комітетів, комітетів РФ, федеральних служб, агентств до складу уряду РФ не входять.
Конституція встановлює, що голова уряду РФ призначається президентом за згодою Державної думи. Вона також встановлює точні терміни, протягом яких президент повинен представити Державній думі кандидатуру глави федерального уряду. Ці терміни залежать від обставин, у зв'язку з якими відбувається внесення кандидатури голови уряду:
– не пізніше двох тижнів після вступу на посади новообраного президента РФ;
– не пізніше двох тижнів після відставки уряду РФ;
– протягом тижня з дня відхилення внесеної кандидатури голови уряду Державною думою.
Кандидатуру на пост голови уряду представляє Державній думі президент або його повноважний представник у Федеральних зборах. Згідно з Конституцією Державна дума розглядає кандидатуру, запропоновану президентом, протягом тижня. Кандидат на посаду голови уряду подає Державній думі програму основних напрямів діяльності майбутнього уряду РФ, відповідає на запитання депутатів. Після цього відбувається таємне голосування за запропоновану кандидатуру або проти неї. Рішення ухвалюється більшістю голосів.
Якщо запропонована кандидатура відхиляється в процесі голосування, то президент зобов'язаний запропонувати на посаду голови уряду нову кандидатуру, обговорення якої відбувається в тому самому порядку. У разі відхилення другої кандидатури відбувається обговорення третьої запропонованої президентом кандидатури.
У разі відхилення третьої кандидатури на посаду голови уряду РФ президент має право призначити главу уряду сам, а Державну думу розпустити й оголосити нові вибори Державної думи. Цю можливість Конституція надає президентові у зв'язку з тим, що за відсутності голови уряду виконавча влада не може ефективно виконувати свої обов'язки, а це веде до урядової, а отже, і державної, кризи. Проте відомі випадки, коли навіть після триразового відхилення Державною думою кандидатури голови уряду президент не має права розігнати Думу, наприклад у період дії на всій території РФ надзвичайного або військового стану, а також за шість місяців до закінчення терміну повноважень президента.
Відповідно до Конституції РФ Голова Уряду не пізніш як у тижневий термін після його затвердження на цій посаді повинен подати президенту пропозицію про структуру федеральних органів і виконавчої влади.
Відповідно до Конституції федеральні органи РФ для здійснення своїх повноважень можуть створювати свої територіальні органи і призначати відповідних посадовців.
Одним із повноважень голови уряду є підбір команди, що входить до складу уряду. Голова уряду пропонує президенту РФ кандидатури на посади заступників і федеральних міністрів. Президент у свою чергу призначає їх на посади.
Відповідно до ст. 113 Конституції голова Уряду організовує роботу уряду в рамках тієї політики, яку визначає президент.
Уряд РФ розробляє і подає Державній думі федеральний бюджет. Остання приймає федеральний закон про бюджет і направляє його Раді Федерації, де він підлягає обов'язковому розгляду. Після підписання бюджету президентом і набрання законом про федеральний бюджет чинності починається виконання закону про бюджет. Він є одним з основоположних документів, на яких держава будує своє життя .
Забезпечення виконання закону про бюджет теж є повноваженням уряду. Крім того, уряд РФ подає Державній думі звіт про виконання закону про бюджет.
Уряд забезпечує проведення в РФ єдиної фінансової, кредитної і грошової політики. А також єдиної політики у сфері культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, екології.
Прерогативою уряду РФ також є здійснення заходів щодо забезпечення оборони країни, державної безпеки, реалізації зовнішньої політики РФ, забезпечення законності прав і свобод громадян, охорони власності і громадського порядку, боротьби зі злочинністю. Ці сфери діяльності уряду на сьогодні є дуже актуальними.
Для діяльності новообраного президента велике значення мав те, хто є головою уряду, тому перед новообраним президентом РФ уряд повинен складати свої повноваження, навіть якщо голова Уряду був призначений особою, яка на момент призначення була президентом і новообрана на цю посаду.
Політичні та інші мотиви можуть привести уряд до рішення припинити свої повноваження. У цьому випадку він має подати у відставку. Проте згідно з Конституцією останнє слово про відставку залишається за президентом, який може прийняти її або відхилити. В останньому випадку Уряд зобов'язаний продовжувати свої повноваження повною мірою. Зі свого боку президент може за Конституцією прийняти рішення про відставку уряду. Останній зобов'язаний підкоритися цьому рішенню.
Відповідно до Конституції РФ Державна дума може поставити до порядку денного питання про недовіру уряду РФ. Ухвала про недовіру уряду приймається більшістю голосів. Мотиви, з яких може виникати це питання, Конституція не передбачає. Після висловлення Державною думою недовіри уряду президент на свій розсуд може або оголосити про відставку Уряду, або не погодитися з рішенням Державної думи. Якщо це питання буде порушене ще раз протягом трьох місяців, то президент РФ зобов'язаний або оголосити про відставку Уряду, або розпустити Державну думу.
Голова уряду може за Конституцією поставити перед Державною думою питання про довіру Уряду. Така ситуація може виникнути, якщо уряд хоче заручитися підтримкою Державної думи перед вирішенням яких-небудь кардинальних питань політики. Якщо Державна дума висловлює довіру уряду, то він продовжує виконувати свої повноваження, якщо Державна дума в довірі уряду відмовляє, то президент РФ протягом семи днів оголошує про розпуск Державної думи або про відставку уряду і призначає нові вибори.