6.2. Психологія міжособистісних взаємин у військовому колективі

Міжособистісні взаємини військовослужбовців, що існують у військовому колективі, у цілому є відображенням суспільних відносин, оскільки особистість військовослужбовця зв’язана незримими узами із суспільством, з тими процесами, які відбуваються в ньому, незалежно від того, який характер вони носять – динамічний або застійний, позитивний або негативний.

Негативні явища в нашій країні, які серйозно торкнулися соціальної сфери, і підривають ідейні та моральні цінності – “занепад суспільної моральності”, алкоголізм, наркоманія, злочинність, хабарництво, зловживання владою, інші негативні явища (бездуховність, скептицизм, ослаблення поваги до праці), особливо серед молоді, не могли не торкнутися і армійського середовища, не могли не виявитися у взаєминах військовослужбовців. Однієї з таких гострих у соціально-психологічному, правовому плані є проблема так званих “нестатутних” відносин.

У військовій психології розроблені принципи міжособистісних взаємин військовослужбовців. До них відносяться принципи єдиноначальності, суворої субординації, військового товариства, гуманного відношення до людини. На основі цих принципів будуються взаємини між начальниками і підлеглими, серед яких особливий інтерес представляють відносини офіцерів зі своїми підлеглими, а також відносини в ланці “сержант - рядовий”.

Відносини офіцерів, сержантів з підлеглими військовослужбовцями, як правило, будуються на основі суворої субординації, взаємоповаги, усвідомлення кожним свого військового обов’язку, необхідності дотримання вимог військової присяги, військових статутів. Важливим складовим елементом цих відносин є авторитет командира, в основі якого лежать його високі морально-етичні якості, професіоналізм, знання потреб своїх підлеглих і турбота про них. Тільки при цьому умові висока вимогливість начальника сприймається підлеглими як об’єктивна необхідність, без якої не може існувати військовий колектив.

Факторами, що негативно впливають на характер взаємин начальника з підлеглими, є: недовіра до них, зарозумілість, брутальність, безтактність, які не мають нічого спільного з суворістю. Особливу небезпеку представляють образи, тим більше, якщо вони супроводжуються насильницькими діями, у результаті чого принижується честь та гідність не тільки громадянина, але і воїна - захисника Батьківщини.

Подібного роду порушення статутних правил взаємин частіше зустрічаються в ланці “сержант - рядовий”. Причинами цього є: низький рівень вихованості сержантів, відсутність турботи про підтримку їхнього авторитету, зниження контролю за службовою діяльністю молодших командирів, недоліки в підборі осіб, які висунуті на сержантські посади.

Особливо небезпечними за своїми наслідками можуть бути дії сержантів, які під видом високої службової вимогливості вдаються до недозволених методів впливу на своїх підлеглих, будуючи з ними взаємини на основі не передбачених законами привілеїв для тих, хто відслужив більший термін служби. З такими фактами може зустрітися слідчий військової прокуратури при розслідуванні правопорушень, що підпадають під ознаки ст.ст. 232-238 Кримінального кодексу України, а також при розслідуванні військових злочинів, що зазіхають на порядок проходження військової служби (глава ХІ ККУ), причинами здійснення яких могли бути неправомірні дії начальника.

Поряд із зазначеними відносинами по лінії “начальник - підлеглий” у військових колективах має місце широко розвинена система міжособистісних відносин військовослужбовців при відсутності між ними порядку підлеглості. Ці взаємини обумовлені цілим рядом обставин: характером службових обов’язків; сформованою системою емоційних відносин, які грунтуються на дружбі або, навпаки, на взаємній антипатії. Великий вплив на ці відносини здійснюють терміни служби, національна приналежність, земляцтво.

Особливої уваги військового юриста заслуговують негативні взаємини серед військовослужбовців строкової служби, особливо такі, в основі, яких лежать порушення статутних правил (які в засобах масової інформації називаються “нестатутними взаємовідносинами”, “дідівщиною”), які проявляються в перекладанні важких, малоприємних обов’язків на молодих воїнів, які змушені обслуговувати (забирати постіль, прати форму тощо) тих, хто завершує службу. Такі негативні взаємини проявляються, нажаль, і в образах та знущаннях “стариків” над молодими, нанесенні їм побоїв, на іншому насиллі.

Уже в самих виразах: “нестатутні взаємовідносини, “дідівщина” – відображається або просте прагнення зменшити суспільну небезпеку всього, що криється за цим, або нерозуміння соціально-психологічної сутності таких явищ. Тому правильніше було б визначити їх як антистатутні відносини, оскільки вони спрямовані насамперед проти статутних правил взаємин між військовослужбовцями, дотримання ними військової честі.

Антистатутні відносини – це міжособистісні взаємини військовослужбовців, які, отримуючи домінуюче положення в системі зв’язків по службі нейтралізують статутні відносини, підривають порядок підпорядкованості, дотримання військової честі та носять антигромадський, протиправний характер.

Про появ антистатутних відносин у колективі військовослужбовців свідчать такі процеси і явища:

- в середині військового колективу різко зростає провідна роль референтних (неформальних) груп в складі їх, переважно, військовослужбовців останніх періодів служби (“дідів”);

- підвищується вплив на військовий колектив неформальних лідерів із числа “дідів”, незалежно від їхнього військового звання, аж до повної підміни ними осіб сержантського складу, особливо тих хто має невеликий термін служби. Найбільш помітний цей процес у вечірній час після залишення підрозділу офіцерами;

- відбувається подальший штучний поділ (стратифікація) військовослужбовців на різні категорії залежно від строків призову на військову службу з нерівномірним наділенням їх “правами” і “обов’язками”, які не передбачені статутами Збройних Сил України, аж до безумовного підпорядкування “молодих” “дідами”

- у повсякденному спілкуванні військовослужбовців широке поширення отримує жаргон, що містить велику кількість різноманітних слів і висловів образливого характеру, що є своєрідними засобом соціального протиставлення і закріплення антистатутних відносин у військовому колективі. Військовослужбовці, що активно користуються таким жаргоном, тим самим демонструють своє схвалення антистатутних відносин, свої “права” та привілейований стан;

- у міжособистісні відносини військовослужбовців впроваджується певна система насильства, що носить у ряді випадків ритуальний характер, та яка спрямована на придушення психіки людини, її прагнення вчинити опір приниженню власної гідності. Все це може викликати у осіб, що піддаються такому насильству, різні нервово-психічні розлади, психосоматичні захворювання і може закінчитися різного роду надзвичайними подіями.

Небезпека насильницького впливу на особистість молодого воїна значною мірою збільшується, якщо це відбувається на початку військової служби, у період його соціальної адаптації до нових для нього армійських умов життя та побуту. Так, осіб, що відрізняються нервово-психічною нестійкістю, з яскраво вираженими формами акцентуації характеру, під впливом таких психотравмуючих факторів легше виникають розлади психіки, які, у свою чергу, можуть стати причиною гострих конфліктних ситуацій кримінального характеру.

У поведінці таких осіб частіше спостерігаються ознаки депресії: загальмованість, сповільненість при переключенні уваги, знижене емоційно-вольове тло, пасивність, низький рівень включеності у виконання службових обов’язків, підвищена стомлюваність, знижена пізнавальна активність. Зовні такі особи виглядають відчуженими, прагнучими відгородитися від навколишніх, замкнутими.

У деяких випадках на тлі стійкого депресивного стану у осіб, що піддаються образам, за механізмом кумулятивного афекту, можуть відбуватися афективні розрядки у вигляді імпульсивних дій, у відповідь, навіть з незначних причин. Небезпека такого роду ситуацій значно збільшується, якщо військовослужбовець знаходиться у складі варти або в інших ускладнених умовах військової діяльності, пов’язаних з доступом до вогнепальної зброї, боєприпасам.

Як і будь-який соціальний процес, антистатутні відносини характеризуються динамічністю. Залежно від ступеня залучення в них військовослужбовців підрозділу, від їх ставлення до виконання рольових функцій, від позиції, яку зайняло командування, і умов служби, армійського побуту антистатутні відносини зазнають певних змін.

Найбільш тривожними періодами в розвитку антистатутних відносин є перше півріччя з моменту прибуття молодого поповнення в підрозділ, а також три-чотири місяці, що передують черговому звільненню в запас.

В першому випадку відбувається не тільки адаптація молодого поповнення до нових умов, але й “звикання” його до домінуючої ролі тих, кому залишилося служити останні півроку-рік, з їх “привілейованим” положенням, з їх “правом” вимагати беззаперечного підкорення та послуху собі молодих військовослужбовців, з демонстрацією цього “права” у вигляді різних дій, що ображають гідність, на які забороняється не тільки відповідати протестом, але й скаржитися командуванню. Саме в цей адаптаційний період молодим військовослужбовцям особливо необхідна спільна профілактична робота командування, виховних органів, військових юристів.

У розвитку антистатутних відносин умовно можна виділити дві основні стадії.

Початкова стадія характеризується досить розвинутими емоційними контактами військовослужбовців. З розвитком контактів відбувається своєрідна “примірка” на себе ціннісних орієнтацій групи, з якою вони себе ототожнюють.

У цей період йде стихійний процес розподілу неформальних ролей із супутніми їм рольовими очікуваннями в системі міжособистісних відносин, оволодіння цими ролями; відбувається процес соціальної адаптації військовослужбовців. Виділяються найбільш активні виразники ціннісно-орієнтаційної єдності, що формується, спрямованої на поширення антистатутних відносин. Паралельно впроваджується жаргон, який зовні відображає поділ військовослужбовців за категоріями, тобто відбуваються спроби підкорити собі щойно призваних військовослужбовців, тим хто відносить себе до “дідів”, “дембелів” і т.д.

На цій стадії такі дії “стариків” ще не носять відкрито протиправного характеру і тому не завжди помітні. Поки що вони охоплюються так званою “системою дрібних виключень” в якості засобу, за допомогою якого підкреслюється особливе положення “стариків” у військовому колективі.

Спочатку така “система виключень” скоріше виконує своєрідну сигнальну функцію, виділяючи із загальної маси військовослужбовців тих “стариків”, які можуть користуватися привілеями, у тому числі і за рахунок інших. Потім поступово ця система стає способом приниження, молодих військовослужбовців. Вона містить у собі “право” “старика” не тільки, наприклад, не ходити на фізичну зарядку та відбирати кращі порції під час прийому їжі, але і змушувати “молодих” виконувати за себе непрестижні господарські роботи, робити “старикам” особисті послуги.

З боку, при поверхневому спостереженні за життям військового колективу, початок розвиток антистатутних відносин може бути не помітним. В цьому і полягає небезпека цієї стадії, оскільки в даний період відбувається зміцнення антиуставних відносин, підміна ними міжособистісних відносин військовослужбовців, заснованих на статутних положеннях. Саме в цей період командуванню легше всього припинити подальший розвиток антистатутних відносин. У противному випадку у військовослужбовців може зформуватися думка про неминучість їхнього існування, а, отже, і марності опору їм.

Друга стадія наступає, коли абсолютна більшість членів військового колективу починає розділяти загальну ціннісну антисуспільну орієнтацію, що виправдує нерівноправне положення військовослужбовців, що закріплюється у своєрідному “внутрішньогруповому кодексі поведінки”. В результаті одні з військовослужбовців (“діди”) активно включаються, у відповідну цій орієнтації, протиправну діяльність, або мовчазно схвалюють її, інші (“молоді”) підкорюються своєму безправному положенню.

Критерієм того, що антистатутні відносини досягли свого вищого рівня розвитку, є той факт, що насильство стає, по суті, єдиною основою, що регулює взаємини військовослужбовців різних строків призову. До насильства вдаються, щоб довести всім членам військового колективу його неминучість. Насильство стає самоціллю. Насильство – заради насильства. Це може виражатися і у ритуалі “солдатської присяги”, який принижує честь та гідність особистості молодого військовослужбовця. Дана “присяга” вимагає виконання безглуздих, образливих вимог. Цей період характеризують “розваги”, які принижують гідність військовослужбовця, і які відбуваються переважно у нічний час, за відсутності представників офіцерського корпусу.

Характерним для даної стадії – яскраво виражена провідна роль негативно орієнтованих неформальних лідерів, які схвалюють придушення найменшого протесту із сторони молодих військовослужбовців, чим ще сильніше закріплюється їх принизлива залежність від “стариків”.

Розуміння динаміки та механізмів розвитку антистатутних відносин, передбачення їх можливих наслідків дозволяє (навіть на цій стадії) вживати заходів, які спрямовані на запобігання вчиненню тяжких злочинних діянь.

Розвиток антистатутних відносин з переходом їх у другу стадію свідчить про виникнення у підрозділі криміногенної ситуації. Така криміногенна ситуація може розв’язатися у будь-який момент, така емоційно напружена ситуація може вибухнути від найменшого приводу небезпечними злочинами проти особистості з тяжкими наслідками. Така ситуація не може не розглядатися як надзвичайна, вона потребує негайного втручання аж до притягнення винних до кримінальної відповідальності і проведення в профілактичних цілях цілого комплексу організаційно-виховних заходів.