Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут»
Кафедра української мови, літератури та культури
Реферат
з історії української культури
на тему:
«Видатні діячі української культури.
Михайло Бойчук, Михайло Коцюбинський,
Микола Сумцов»
Роботу виконала:
студентка гр. ВВ-92
факультету АКС
Чепіжна О.Ю.
Роботу перевірив:
ст. викладач
Веселка Н.Г.
Київ-2011
План:
-
Бойчук Михайло Львович
-
Ранні роки
-
Відвідини Парижа
-
Повернення
-
Асоціація революційного мистецтва України
-
Трагічний фінал
-
Посмертна доля
-
-
Коцюбинський Михайло Михайлович
-
Біографія
-
Творчість
-
В кіно
-
-
Сумцов Микола Федорович
-
Справжній українець
-
Під оком поліції
-
Пророк у своїй Вітчизні
-
Михайло Львович Бойчук
Михайло Львович Бойчук (30 жовтня 1882, Романівка, Теребовлянський район, Тернопільська область — †13 липня 1937,Київ) — український художник, маляр-монументаліст, лідер групи «бойчукістів». Член НТШ (1912), УНТ (1917). Один із засновників монументального мистецтва України 20 ст. Представник Розстріляного відродження.
Ранні роки
Соціолог В. Старосольський за метричним записом у церковній книзі встановив точну дату народження митця — 30 жовтня 1881року. Його рідне село Романівка — глухий закуток за 18 кілометрів від Теребовлі.
Батько — рільник, підписував свої листи — Лев або Левонтій. Мати — Ганна, дочка Андрія. Після її смерті (9 квітня 1907 р.) батько одружився вдруге. Від першого шлюбу він мав дітей Михайла, Івана, Дмитра, Марію, Тимка, Катерину та Юлію, від другого — Олену й Розалію. Родина посідала 14 моргів поля. Хата згоріла після війни, і згодом її розібрали, — разом із нею пропали ранні малюнки Михайла.
1898 — майбутній митець прибув до Львова для навчання в малярській школі. Навчався в студії Ю. Панькевича у Львові.
Підтриманий Науковим товариством iм. Т.Шевченка на чолі з М.Грушевським (з 1912 року сам стає членом товариства), на кошти НТШ і митрополита Андрея Шептицького, він навчався у Віденській академії мистецтв, потім — у Леона Вичулковського в Краківській.
Закінчивши академію із срібною медаллю, поїхав вчитися до Мюнхенської академії, потім на кілька років — до Парижу, де він стає одним із засновників української громади. Вивчаючи досягнення світової культури, художник водночас заглибився у народне примітивне мистецтво.
Відвідини Парижа
Опинившись 1908 року в Парижi — столиці тодішнього мистецького життя Європи — М. Бойчук в оригіналах вивчає творчість Сезанна, Ренуара, ознайомлюється з Пікассо. Ці майстри остаточно ствердили його сумніви щодо академічної рутини офіційної школи. Вони приваблюють його аналізом художньої культури сучасного й минулого, а також простого й виразного мистецтва примітиву. Разом з тим Бойчука не захоплюють індивідуалістські, роз'єднані формальні пошуки. Саме в Парижi у нього «виникла думка зробити мистецтво добром, надбанням народних мас». М.Бойчук замислюється над вагою колективності в мистецтві (йшлося не лише про колективність сприймання, щоб твори стали колективною власністю, а й про колективну творчість). Так він прийшов до ідеї монументалізму.
Своїх послідовників, а потім і учнів Бойчук переконував:
|
«Не бійтеся втратити свою індивідуальність. Хто краще Працює, до того приглядайтесь. Не треба боятись запозичувати у іншого, треба намагатися зробити краще. Індивідуальність сама виявиться, коли майстер визріє.» |
|
Група митців, так званих «бойчукістів», що утворилася під його началом (Микола Касперович, Софія Бодуен-де-Куртене, Софія Налепинська), свідомо пішли на авторське самозречення, працюючи колективно.
Студіюючи в Парижi історію мистецтв, художники невдовзі прийшли до орієнтації на мистецтво Візантії й Київської Русі, вбачаючи у ньому вершинні явища художньої творчості (М.Бойчук прагнув саме на таких засадах почати відродження нового українського мистецтва). Разом, у паризькому «Салоні незалежних», вони почали й виставлятись під спільним гаслом «Відродження візантійського мистецтва». 1909 він засновує тут майстерню неовізантійського мистецтва, яка стала початком його творчої школи.
Про чергову таку виставку, в якій взяли участь понад дві тисячі авторів, петербурзький елітарний журнал «Аполлон» 1910 року писав:
|
«Серед анархії й вакханалії, що панують на виставці Незалежних, у дружніх засиллях цієї (тобто Бойчукової) тісної групи відчувається щось серйозне й велике — туга за монументальним стилем, за анонімною й колективною творчістю, за живописом як професійною таємницею артизанів (художників) і ченців.» |
|
У Парижi Михайло Бойчук одружився із Софією Налепинською. У 1910—1911 роках він бував також в Італії, де вивчав твори монументального мистецтва, передусім періоду проторенесансу, опановував різні технічні прийоми в темпері та фресці.