4. Філософський світогляд

Співвідношення філософії і науки, а також інтерпретація наукового світогляду і філософії як теоретичної форми світогляду залежать від розуміння природи філософських знань і ролі науки в існуванні людини й суспільства.

Багато філософських шкіл і напрямів, особливо сучасних, свідомо уникають розгляду чи то наукових, чи то світоглядних проблем. Через це з'являються такі трактування співвідношення філософії і науки, розуміння специфіки наукового світогляду і філософії як його теоретичної форми:

1.  Філософія — це наука про найбільш загальні закони природи, суспільства, пізнання,  або філософія — це наука про методи і форми пізнання, тобто методологія науки.

2.  Філософія — це не наука. Це світогляд  (певний тип світогляду, відмінний, наприклад, від релігійного і міфологічного).

3.  Філософія — це і наука і світогляд, тобто філософія виконує в культурі, духовному житті суспільства функції науки і функції світогляду.

Розглянути співвідношення філософії і науки, визначити роль філософії у життєдіяльності людини, духовній культурі суспільства можна лише у широкому соціально-історичному контексті, тобто не з погляду якоїсь окремої філософської школи, а з погляду всієї історії культури і філософії крізь призму всієї сукупності філософських знань, ролі філософії, її впливу на розвиток науки і пізнання.

Філософія, філософське знання виконують такі функції:

І. Наукова. У філософських ученнях на основі узагальнення, аналізу знання, набутого завдяки природничим і гуманітарним дисциплінам про світ (його структуру, закономірності) створюється цілісна картина світу, розглядається питання про природу людини, її походження й способи існування. Таким чином, філософія — це узагальнене знання про світ у цілому, основні сфери його буття (про природу, суспільство, свідомість), а також закономірності функціонування й розвитку цих сфер.

1.  Логіко-методологічна, або гносеологічна. У філософії досліджується пізнавальна діяльність людини в усіх її аспектах.

2.  Світоглядна. Це одна із головних функцій. І в    цьому плані філософія багато в чому збігається із світоглядом і називається системно-раціоналізованим світоглядом.

Науковий світогляд — це також системно-раціоналізований світогляд. Проте науковий світогляд неможливий без філософського знання. Сама по собі наука (прикладна чи теоретична), наприклад, математика, фізика,; хімія, біологія, психологія і  т. д. не може бути світоглядом. По-перше, тому, що наука досліджує окремі, і відносно автономні системи, грані буття світу чи людини. По-друге, мета наукового пізнання і науки — отримання справжнього знання про світ, про те, як він влаштований і які його закономірності, з особливої точки зору, передусім безвідносно до об'єкта пізнання.

Наукове знання повинно бути максимально очищене від спотворень, які привносить суб'єкт пізнання своїми органами чуттів, ступенем розвитку мови, понятійного апарату і т. д. Воно має бути так само максимально незалежне від оціночного ставлення, тобто безвідносне у створюваній картині світу і сутності людини від цілей і  цінностей людського існування, уявлень про сенс і життя.

   Науковий світогляд грунтується на принципах раціонального пізнання, має чітку структуру, логічно оформлений. Він відкидає догматизм, виходить із критичного ставлення до змісту світоглядних уявлень, спирається на обов'язкову їх практичну перевірку. Науковий світогляд є базою для формування переконань.

Відповідаючи за своєю природою теоретичному рівню світогляду, науковий світогляд може бути названий світорозумінням.

Науковий світогляд — не антипод філософського як теоретичної форми світогляду, а філософськи осмислене  знання. Це філософська концепція, що грунтується на науковому пізнанні світу й людини. У цьому плані слід розуміти й інший статус філософії як науки. «Якщо існує наука, справді необхідна людині, то це та, якій навчаю я — а саме: належним чином знати вказане людині місце у світі і з якої можна навчитися того, яким слід бути, щоб бути людиною»  [1, с.121]

Філософія — це теоретична форма світогляду або системно-раціоналізований світогляд. Будь-яка філософська концепція завжди виражає певні світоглядні настанови. Навіть твердження про те, що філософія — це не світогляд, розкриває певну філософську позицію, тобто дає світоглядну оцінку самій філософії.

Філософія є теоретичною формою світогляду, бо у  вирішенні онтологічних і гносеологічних проблем виходить із світоглядних принципів та настанов. Вона пропонує їх розв'язання стосовно буття людини, через розуміння її сутності й призначення.

Філософія виконує функції світогляду в його теоретичній формі ще й тому, що все аксиологічне знання (наприклад, етика, естетика) —  предмет філософського дослідження.

Філософія є системно-раціоналізованим світоглядом, оскільки вирішення світоглядних проблем ґрунтується на принципах і методах теоретичного пізнання. А це передбачає дотримання законів мислення, правил висновку і доведення.

Філософія ґрунтується на властивих теоретичному й науковому пізнанням формах відображення — поняттях, судженнях, висновках, концепціях. На основі створюваної у філософії картини (моделі буття світу й людини) вибудовується світоглядна концепція, де не лише вказуються життєві орієнтири, а й здійснюється логічно послідовне обґрунтування цілей, цінностей людського індивідуума, розкривається його призначення, аргументується вибір сенсу життя.

Висновки

      Погляд на історію культурного буття суспільства дозволяє здійснити типологію світоглядних форм відповідно до способів і форм культуротворення. Типи світогляду, які історично склалися в духовній культурі, постають як наслідки суспільної творчості культурного космосу, як «щаблі» духовного прогресу. Вони відображають відмінності раціонально-логічного, чуттєво-образного, морально-етичного ставлення до буття. Важливо зрозуміти, що кожен тип світогляду є само-цінним як одна з багатьох граней загального людського світосприйняття, і всі вони у своїй суперечливій єдності відображають різні барви, відтінки світу, до якого внесено людиною координати Істини, Добра, Краси.

Сенс існування різних типів світогляду як в історії, так і в сучасності, полягає, мабуть, у можливості світоглядного вибору, котрий забезпечує саму можливість вільного розвитку духовної особистості, творчого становлення її самосвідомості. Тому мірою розвитку особистості як самосвідомої істоти є сама свобода її ціннісно-смислової орієнтації.

Незнання, невміння орієнтуватись у світі світоглядних визначень минулого й сучасного призводить до вкрай звуженого, перекрученого розвитку самосвідомості, яка в такому разі дорівнювала б світосприйняттю особистості в кращому випадку в системі певних найближчих соціально-побутових взаємин. Відсутність свідомої орієнтації в ціннісному світі культури є джерелом поверхового, неусвідомленого сприйняття світоглядних цінностей, які мають «вторинний» характер, тобто служать ерзацами, злегковаженими ідеологіями, розрахованими зазвичай на пробудження темних людських інстинктів та гру на незадовільних обставинах зовнішнього життя. Наслідком такого «перекриття каналів» — свідомого чи стихійного— зв'язку з ціннісно-смисловим світом постає бездуховність і некультурність особи та криза духовності в суспільстві.

Використана література

1. Філософія: короткий виклад: Навчальний посібник/ Сергій Щерба, Михайло Тофтул, Олександр Заглада та інш.; За ред. Сергія  Щерби,. -К.: Кондор, 2003. -349 с.

2. Сморж Л.О. Філософія: Навчальний посібник. -К.: Кондор, 2004. -414 с.

3. Воронкова В.Г.  Філософія: Навчальний посібник; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.

4. Вілков В. Людина і світ. – К.: FEMINA.- 173 с.

5. Особа і суспільство. - К.: Ірпінь, 1997.- 349 с.

Міфологічний світогляд

Міф – рання форма духовної культури людства, яка поєднувала в собі зародки знань про природу, релігійні вірування, політичні, економічні і філософські погляди, різні види мистецтв. Людство в формі міфів намагалось дати відповідь на питання про виникнення і влаштування світу, виникнення найбільш важливих явищ природи, тварин і людей. Міфологічній формі притаманні:

• Синкретизм – немає чітких відмінностей між матеріальним і духовним явищами.

• Антропоморфізм – ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх.

• Політеїзм (багатобожжя) – кожне природне явище має свою причину – це Бог. Богам притаманні людські риси, пороки, але вони безсмертні.

Формування світу розумілося в міфології як його витвір або як поступовий розвиток з первісного безформного стану, як упорядкування, перетворення з хаосу в космос, як творення через подолання демонічних сил. Міфологія відігравала велику роль в житті людей на ранніх стадіях їх розвитку.

Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка – тотема. За умов тогочасного суспільства тотемні вірування виявились надзвичайно практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає головне призначення світогляду взагалі. По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння історичного часу. Формально майбутнє начебто обернене у минуле, але насправді ретроспективний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община. Але все ж таки людське життя поки що не поділене чітко на теперішнє і майбутнє. І ця обставина допомагає зрозуміти силу традиції, а як наслідок – панування циклічної моделі історичного часу.

По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчленованості буття на суб'єкт та об'єкт, а нероздільність людини і космосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світовідчуття. Та інакше не могло й бути, бо родове суспільство – це дитинство людства, і цій стадії міг відповідати світогляд у міфопоетичній формі. Міф є перше повстання поезії проти прози життя. Міф є мудрість у поетичній формі юного людства.

Мистецький світогляд

Мистецтво є практично-духовною дiяльнiстю. Мистецький свiтогляд дає суб'єктивний образ свiтy, в якому художник дося¬гає rapмонії зi cвітом тому навіть сучасне художне бачення свiту близьке до мiфологiчного

Релігійний світогляд

Релiгiйний свiтогляд чiтко подiляє світ та людину, природнє та надприроднє, земне та потойбiчне. Людина, створена за образом та подобою Бога, займає головне мiсце у створенному Богом світі. У релiгiйному свiтоглядi, через вipy в потойбiчне, надприродне Божественне начало, людина виробляє власне ставлення до свiтy, надає йому смислової завершеностi i таким чином досягає rapмонії з ним.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний.

Філософський світогляд

Фiлософiя є теоретичною формою ставлення людини до cвiту. Порiвняно з наукою її особливiсть полягає в тому, що вона дає змогу об'єктивно, в теоретичнiй формi осмислити світ як світ людини, розглянути мiсце i становище людини у світi, її смисложиттєві проблеми.

Науковий світогляд

Науковuй свiтогляд є теоретичною формою ставлення до світу. Cвіт у ньому об'єктивно розглядається таким яким він є незалежно вiд людини, а людина вбачається в ньому тiльки частиною світу - природи чи суспiльства. Теоретичне ставлення до світу дало змогу людинi поставити закони природи собi на службу i створити комфортний світ цивiлiзацiї.

Світогляд має цілісний, системний характер. Можна запропонувати таке його визначення – це цілісна система поглядів, оцінок, принципів, що визначають загальне розуміння світу і місце, яке посідає у ньому людина, відношення людини до себе та до навколишньої дійсності, й обумовлені цим життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації.

ЗВ’язок між світоглядом і людськими потребами і цілями вказує на те, що світо-гляд є не просто якимось стороннім, безсистемним, довільним уявленням про світ. У світогляді відбиваються не тільки певні уявлення людини про світ, а певне ціннісне ставлення людини до світу і власного місця у цьому світі, а також практично діяльнісний аспект людського існування. Саме тому світогляд і характеризують Як цілісну систему поглядів, оцінок, принципів, що визначають загальне розуміння світу і місце, яке посідає у ньому людина, відношення людини до себе та до навколишньої дійсності, й обумовлені цим життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації.

Отже, світогляд – це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої переконаності. Світогляд інтегрує пізнавальну, ціннісну і спонукально діяльну установки людської життєдіяльності. Це дає підстави вказувати на системний характер світогляду. Звідси світогляд постає як цілісна система, яка має певну структуру і утворюється взаємозв¢язком трьох підсистем: Пізнавальна: погляди, уявлення, знання-буденні, професійні, наукові; Ціннісна: переконання, ідеали, уявлення про смисл життя, ціннісні орієнтації; Спонукально-діяльна: уявлення про власні інтереси і мотиви, мету, програми, засоби, принципи діяльності, певні навички.

Світогляд має цілісний, системний характер. Можна запропонувати таке його визначення – це цілісна система поглядів, оцінок, принципів, що визначають загальне розуміння світу і місце, яке посідає у ньому людина, відношення людини до себе та до навколишньої дійсності, й обумовлені цим життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації.

Отже, світогляд – це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої переконаності. Світогляд інтегрує пізнавальну, ціннісну і спонукально діяльну установки людської життєдіяльності. Саме це дає підстави твердити про системний характер світогляду. Звідси світогляд постає як цілісна система, яка має певну структуру і утворюється взаємозв¢язком трьох підсистем: Пізнавальна: погляди, уявлення, знання-буденні, професійні, наукові; Ціннісна: переконання, ідеали, уявлення про смисл життя, ціннісні орієнтації; Спонукально-діяльна: уявлення про власні інтереси і мотиви, мету, програми, засоби, принципи діяльності, певні навички.