Висновок
Головна мета шкіл
людських відносин і науки про поведінку
в управлінні полягала у витісненні
жорстких, знеособлених стосунків на
виробництві, що цілком виявили до цього
часу свою неефективність. У даному сенсі
трактування промислових організацій
як цілісних систем показала силу власне
соціальних чинників у виробничому
процесі. Вперше визнання отримав і
особовий чинник організації, а також
було приділено увагу і питанням непрямого
впливу неформальних стосунків на
економічні показники фірм і підприємств.
Разом з цим вказаним
теоріям були властиві і деякі недоліки.
Так, вони зосередили фокус своєї уваги
на проблемах кооперації, обійшовши
складні питання соціальних конфліктів.
У них явно завищений рівень, до якого
робітниками можна маніпулювати за
допомогою соціально-психологічних
методів. Визнання працівника «чинником»,
що самостійно впливає на виробничий
процес, розуміється крок вперед, проте
його не вистачило на визнання необхідності
самоорганізації і самоврядності
робітників у виробництві. Питання про
«співучасть» працівників в процесах
ухвалення рішень хоча і було поставлене,
але не знайшов скільки-небудь позитивного
дозволу.