Висновок

Головна мета шкіл людських відносин і науки про поведінку в управлінні полягала у витісненні жорстких, знеособлених стосунків на виробництві, що цілком виявили до цього часу свою неефективність. У даному сенсі трактування промислових організацій як цілісних систем показала силу власне соціальних чинників у виробничому процесі. Вперше визнання отримав і особовий чинник організації, а також було приділено увагу і питанням непрямого впливу неформальних стосунків на економічні показники фірм і підприємств.

Разом з цим вказаним теоріям були властиві і деякі недоліки. Так, вони зосередили фокус своєї уваги на проблемах кооперації, обійшовши складні питання соціальних конфліктів. У них явно завищений рівень, до якого робітниками можна маніпулювати за допомогою соціально-психологічних методів. Визнання працівника «чинником», що самостійно впливає на виробничий процес, розуміється крок вперед, проте його не вистачило на визнання необхідності самоорганізації і самоврядності робітників у виробництві. Питання про «співучасть» працівників в процесах ухвалення рішень хоча і було поставлене, але не знайшов скільки-небудь позитивного дозволу.