- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Будова системи філософського знання.
- •6. Поняття методу.
- •7.Співвідношення філософських та загальнонаукових методів.
- •8.Діалектика та метафізика.
- •Конспект
- •9.Основні функції філософії:.
- •10.Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •11.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- •12.Характерні риси стародавньої філософії.
- •Основі філософські школи стародавньої Індії otto Філософія Стародавньої Індії
- •Зародження філософії у стародавньому Китаї. Otto
- •13.Антична філософія Греції, її характер та основні етапи розвитку.
- •13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.
- •14.Особливості філософії епохи Відродження.
- •15.Філософія Нового Часу: загальна характеристика.
- •16.Класична німецька філософія.
- •17.Своєрідність філософії українського духу
- •18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. Позитивізм і неопозитивізм
- •20.Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. Основні ідеї неотомізму
- •23.Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світ.
- •24.Структура світогляду.
- •Конспект
- •25.Історичні типи світогляду.
- •Конспект
- •26.Класична онтологія та ї'ї фундаментальні проблеми.
- •27.Основні рівні буття.
- •Конспект
- •28.Філософський зміст категорії "матерія".
- •29.Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •32.Визначальні категоріальні характеристики світу
- •33.Поняття природи.
- •34.Народонаселення як природне явище.
- •З5.Поняття біосфери і ноосфери.
- •36.Поняття глобалізації та форми ї"ї існування.
- •38. Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини.
- •39.Співвідношення понять "людина", "індивід", "особистість", "індивідуальність".
- •40.Основні форми діяльності людини.
- •41.Проблема сенсу життя людини.
- •Християнське щастя
- •43.Свідомість як найвиша форма відображення.
- •44/45.Феноменологічна концепція свідомості. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •46.Евристична і творча функції інтуїції.
- •47.Поняття і форми суспільної свідомості.
- •Конспект
- •48. Несвідоме, свідоме і надсвідоме.
- •49.Основні складові пізнавальної діяльності.
- •Конспект
- •50.Гносеологія та епістемологія (конспект)- !!---------
- •52.Проблема істини в теорії пізнання.
- •53. Істина і правда.
- •54.Проблема критеріїв істини
- •55.Поняття методології.
- •56.Основні форми наукового пізнання.
- •58.Мова як засіб комунікації та пізнання.
- •60.Поліструктурність мови.
- •61.Поняття соціокультурної комунікації.
- •63.Об'єкт і предмет філософії історії.
- •65.Періодизація історії та ї"ї критерії.
- •66.Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •68.Основні характеристики суспільства
- •69.Сім'я як соціальна ланка суспільства.
- •70.Нація як соціальний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації соціуму.
- •73.Рушійні сили і суб»єкти історичного процесу.
- •74.Духовність та ї'ї призначення.
- •75.Цінності як ядро духовного світу людини.
- •76.Гуманізм філософії.
- •77.Поняття філософії економіки.
- •78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- •79.Поняття власності і ї"ї форм.
- •80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки. Сутність науково- технічної революції.
- •81. Поняття політики:
- •82.Поняття політичої системи та її структура
- •83.Держава - основна складова політичної організації суспільства.
- •84./85 Правова держава і громадяське суспільство:
- •86. Поняття культури
- •87.Масова культура, контркультура і антикультура
- •88.Поняття цивілізації.
- •89.Спадкоємність і традиції у культурі, новаторство
89.Спадкоємність і традиції у культурі, новаторство
Традиція у перекладі з латини означає " передача ".Її сутність як соціального явища виражена в тому, що вона є основним механізмом соціального і культурного успадкування. За допомогою традицій зберігається не лише матеріальний і духовний досвід попередніх поколінь, але і відтворюється найцінніше в культурній спадщині, що має загальне значення для представників того чи іншого суспільства. Художня спадкоємність — це внутрішня тенденція розвитку мистецтва, що забезпечує збереження художніх надбань, розвиток змісту й ро3' ширення сфери мистецтва. Саме спадкоємність забезпечує наступний поколінням засвоєння художнього досвіду; від нього відштовхується нове поколшня, завдяки чому має ширший простір для творчості. Художня традиція — закріплена в художньому досвіді, свідомості єдність художнього змісту й форми, що забезпечує адекватне художньому втіленню сприйняття об'єкта художнього відображення. Традиція є необхідною умовою існування культури взагалі і мистецтва зокрема, адже вона гарантує збереження культурного і художнього досвіду, зв'язок і взаєморозуміння поколінь.Художня спадкоємність характеризує акт і результат художньої творчості щодо засвоєння традиції,
Традиція - це " елементи соціальної та культурної спадщини, що передаються від покоління до покоління і зберігаються в суспільствах у продовж тривалого часу ".Традиція охоплює об'єкти соціального успадкування ( матеріальні та духовні цінності ) та його способи. Найчастіше традиції виступають у формі звичаїв, обрядів, що відтворюють норми поведінки.
Традиція як форма і спосіб соціального успадкування, процес виробництва матеріальної і духовної культури суспільства нерозривно пов’язана з новаторством. Так, будь — яке нове в суспільному розвитку передбачає освоєння та опрацювання існуючого. З другого боку, життєвість традиції залежить від можливості їх розвитку, оновлення в історичних умовах, що змінюються. Тому культуру можна розглядати як безперервний процес взаємодії, взаємопроникнення новаційного і традиційного.
Позитивні зрушення в загальному соціально-економічному становищі суспільства розвиток науки зумовлюють можливість і потребу дедалі глибше до* сліджувати внутрішній світ людини, її' соціальні відносини. Такий взаємозв'язок усіх елементів суспільно-історичної практики та естетичного досвіду суспільства дає можливість поділяти історію мистецтва відповідно до історичних епох, крізь які пройшло людство. Правомірність таких понять, як первісне мистецтво, що за тривалістю охоплює майже три чверті історії, зумовлена насамперед характером матеріального виробництва, яке не виходить за межі збирання та полювання. Епоха варварства, коли людство здійснювало перехід від збирання й полювання до продуктивного господарювання, час формування моногамної сім'ї та перших політичних організацій суспільства, характеризується принциповими здобутками, що зумовили перехід до цивілізації. Історія мистецтва, якою її сформувала у XVIII ст. європейська наука, псі чинала відлік з грецького та римського античних мистецтв як найдавніших із відомих людству. Засновник історії мистецтва Й. Й. Вінкель-ман, створивши «Історію мистецтва давнини» (1764), висунув ідею розуміння мистецтва як суспільної діяльності великого значення, як вираження глибинних і найістотніших поривань народу. Згодом в результаті ґрунтовного дослідження античного мистецтва було виявлено зв'язок його з мистецтвом східних народів — носіїв ще давнішої цивілізації'. Саме вона справила великий вплив на античні культури Греції й Риму, а отже, на всю європейську цивілізацію. То було мистецтво Шумера і Аккада, Стародавнього Єгипту, Вавилону, Ассирії та інших держав і народів, які населяли територЬо Малої АзІЇ й розвивалися на приблизно однотипних економічних і культурних засадах, мали спільні риси культури і були пов'язані не тільки війнами, а й культурним, господарським обміном та запозиченнями. . Вже такі послідовники Й. Вінкельмана, як И. Гер-дер, Ф. Шиллер, В. Гумбольдт, Й. Гельдерлін та Г. Регель, починали загальну історію мистецтва саме з мистецтва Стародавнього Сходу.Щодо історії європейського мистецтва, то його вже доволі тісно пов'язували з визначеними на той час основними культурно-історичними епохами — середньовіччям, Відродженням і Новим часом Мистецтво Нового часу — періоду, що збігається з розвитком та формуванням капіталістичної економічної формації, а в ширшому розумінні європейської цивілізації, — характеризується складною внутрішньою диференційованістю, а отже, іншими принципами історичної періодизації. Бароко і класицизм, сентименталізм і романтизм, класичний і критичний реалізм — історичні форми мистецтва так званої буржуазної або, за сучасним визначеням, гндустріальної доби до її кризи на межі XIX—XX ст. Вони характеризуються як виразники певних духовних рухів і принципів художнього відображення дійсності, Якщо названі художні течІЇ спершу змінюють одна одну за часом, то починаючи з другої половини XIX ст. виникає особлива ситуація, коли одночасно існує значна кількість художніх напрямів і течій як споріднених між собою, так і принципово протилежних: реалізм і натуралізм, так званий соціалістичний реалізм і модернізм (абстракціонізм, футуризм, експресіонізм, сюрреалізм, дадаїзм тощо). Поряд із ними формувався і специфічний феномен модерної доби, що дістав назву масового мистецтва, або масової культури.Культуру сучасної доби визначають як культуру постмодерну, що сформувалася в умовах переходу до постіндустріального та інформаційного суспільства. Для постмодерну характерним є вихід мистецтва за межі традиційних і звичних визначень, існування в ширших життєвих контекстах. Щодо закономірностей історичного розвитку, то вони реалізуються як діалектична взаємодія художньої спадкоємності, традиції' і новаторства.Культурне новаторство — тенденція розвитку мистецтва, в основу якої покладено співвимірність та співзвучність часові, здатність здійснити розвиток нового змісту, а також відшукати, створити відповідні зображально виразні засоби. Співвідношення між традицією і новаторством, а отже, й характер спадкоємності є досить гнучкими, і в різні історичні періоди в різних типах культури ця взаємодія відбувається специфічно. Традиції і новаторство в культурі - два взаємопов'язані процеси її існування і розвитку.Культура характеризується безперервністю розвитку. Основою цього служить спосіб людського буття - діяльність, тобто постійне, активне творче перетворення людиною зовнішнього та внутрішнього світу. Як і діяльність, виробництво, культура характеризується створенням нового і відтворення старого.Новаторство в культурі — це її творчий бік, створення нового, того чого раніше не було у матеріальному і духовному житті суспільства. Прогресивний розвиток культури забезпечується новаторством, як тенденцією до створення досконалішого, гармонійного. Новаторство збагачує існуючу матеріальну і духовну культуру, відкидає архаїчне, віджиле. Проте розвиток культури відбувається лише у тому разі, коли використовується досвід попередніх поколінь, є історична спадкоємність чи традиції. Як складовий момент культури, альтернативною іншій її складовій — традиції.
90.---------