3. Функції, особливості та механізми прояву етноцентризму

Щодо розуміння етноцентризму не існує єдиної думки. Багато психологів розглядають етноцентризм як негативне соціально-психологічне явище, що проявляється в тенденції неприйняття всіх чужих груп у купі з завищеною самооцінкою власного групи.

Тим не менше, етноцентризм виконує як негативні, так і позитивні функції, а саме:

- Перешкоджає між груповій взаємодії;

- Підтримує позитивну ідентичність;

- Зберігає цілісність і специфічність етнічної групи

Показовий аналіз функцій етноцентризму у національно-етнічних відносинах, даний B.C. Рахманіним [5]. Етноцентризм, на його думку, виступає соціопсихологічним і соціокультурним джерелом національно-етнічних конфліктів; однак без етноцентризму немає етносу, і зникнення етноцентричного комплексу уявлень означає етнічну деідентіфікацію (однак, остання не тотожна національній ідентичності, якщо націю розуміти як громадянство). Буває і позитивний етноцентризм, що не включає в себе комплекс презирства до інших етнічних груп.(А. В. Шипилов, Демократия и толерантность)( Демократия: конфликтность и толерантность / Под ред. B.C. Рахманина. Воронеж, 2002.)

Основними механізмами, які виконують функцію міжгрупової диференціації, виступають:

- Стереотипізація - індивіду приписують властивості згідно з його групової приналежності;

- Соціальна каузальна атрибуція - приписування чинників поведінки і досягнень людини згідно її групової приналежності;

- Етнічна установка - готовність особистості до сприйняття тих чи інших явищ національного життя, міжетнічних відносин і відповідно готовність діяти певним чином в конкретній ситуації

Національно-психологічні особливості можуть виявлятися тільки через механізми установки і стереотипу. З одного боку, до сьогодні не знайдено інших пояснень функціонуванню несвідомого в психіці людей і їх діяльності. А прояв психології нації справді лежить на рівні між несвідомим і свідомим, оскільки воно носить мимовільний характер, тобто не залежить від волі людини. З іншого боку, теорія установки виводить на розуміння феномену психологічної готовності, також необхідного при описі процесу функціонування національно-психологічних особливостей, оскільки представник тієї чи іншої етнічної спільноти «схильний» мислити, відчувати, діяти так, як йому диктують національні традиції, прийняті норми і правила поведінки.

Схильність індивідів, груп людей впливу національних традицій, форм поведінки, що виявляються в засвоєнні національних установок і стереотипів без внутрішнього опору і достатнього осмислювання, отримала назву етнічної комформності.

На несвідомому, емоційному рівні вона проявляється у вигляді таких процесів, як особлива сугестивність, здатність до наслідування носіям національних традицій, етнічної культури і потреба в такому наслідуванні.

Явище стереотипізації, в свою чергу, єдино вірно пояснює характер функціонування стійких психологічних феноменів, якими і є національно-психологічні особливості людей.

Етностереотип - це спрощені, схематизовані образи етнічних груп, які характеризуються високим ступенем узгодженості індивідуальних уявлень.

Під етнічними стереотипами розуміють відносно стійке уявлення про моральні, розумові, фізичні якості, властиві представникам різних етнічних спільностей

Виділено два види етнічних стереотипів:

1) автостсреотіпи - це думки, судження й оцінки, що стосуються власної етнічної спільності;

2) гетеростереотипи - сукупність оціночних суджень про інші народи, про представників певної чужий етнічної групи

У структуру етностереотипу входять наступні компоненти:

- Ядро, що складається з системи уявлень про зовнішність представників даної етнічної групи, її історичне минуле, особливості способу життя, трудові навички;

- Мінливі судження щодо моральних і комунікативних характеристик даної етнічної спільності, які тісно пов'язані з ситуаціями міжетнічних і міждержавних відносин

Стереотипи є соціальним явищем, а стереотипізація - це психологічний процес Стереотипізация є результатом категоризації соціальних об'єктів. Створюючи соціальні категорії, індивід акцентує увагу на властивостях, за якими люди, що належать до тієї чи іншої категорії, сприймаються схожими один на одного і одночасно такими, що відрізняються від інших.

Вперше термін «соціальний стереотип» використав американський журналіст Ліппман в 1922 р. у книзі «Громадська думка», коли аналізував вплив наявного знання про предмет на його сприйняття та оцінку при безпосередньому контакті. Згідно Ліппманом, стереотипи - це впорядковані, детерміновані культурою «картинки світу» в голові людини, які, по-перше, економлять його зусилля при сприйнятті складних соціальних об'єктів і, по-друге, захищають його цінності, позиції і права. Іншими словами, стереотипи орієнтують людини в море соціальної інформації і допомагають зберегти високу самооцінку.

Під атрибуцією розуміється приписування соціальним об'єктам характеристик, безпосередньо не представлених в

полі сприйняття [М.І.Дьяченко, 1995]. Виділяють п'ять критеріїв, за

яким відбувається класифікація атрибутивних процесів: предмет,

об'єкт, характер атрибуції, особливість ситуації, в якій відбувається

приписування, роль соціальної групи. Для виникнення атрибутивних

процесів необхідне створення ряду умов [О.А.Гулевіч, І.К.Безменова,

1998], таких, як неясність, незвичайність або несподіванка спостережуваного

явища, що провокує суб'єкта на «добудовування» події; особистісна

значущість події; втрата контролю над поточною ситуацією; недоступність

цілей в даний момент і т.п. [33]

Атрибутивна теорія є теорією, яка намагається пояснити, як люди дають логічні пояснення відповідей на питання, що починаються з "чому". Це стосується тієї інформації, яку вони використовують, встановлюючи причинні зв'язки, і того, що вони роблять з цією інформацією для відповіді на питання про причини.

Ця теорія розвивалася в руслі соціальної психології в основному як засіб вирішення проблем, пов'язаних із соціальною перцепцією: якщо людина своєю поведінкою демонструє агресивне прагнення до перемоги, то чи свідчить це про те, що він взагалі така людина, або про те, що він таким чином реагує на тиск ситуації. Якщо людина відстоює певну політичну позицію, чи відображає це його дійсну позицію чи це має бути пояснено якимось іншим чином? Якщо людина не впорався з тестом, чи свідчить це про те, що у нього низькі здібності, або про те, що тест занадто важкий? У всіх подібних випадках питання, що стосуються причин спостережуваного поведінки, і відповіді, які мають для нас інтерес, - це відповіді, які б дав "людина з вулиці". Таким чином, атрибутивна теорія пов'язана з тим, що Хайдер називав "наївною психологією". Ця теорія також має справу з проблемами, пов'язаними зі сприйняттям самого себе. Цей інтерес насамперед грунтується на теорії соціального порівняння Фестингера (1954) і виникла потім роботи Шахтаря про емоції (Шахтар, 1959; Шахтар і Зінгер, 1962). Наступний великий внесок був зроблений Бьомом (1965, 1967, 1972): він виявив умови, при яких власні установки стають знаними для самого індивіда. Загальновизнаною проблемою у цій галузі є питання про те, як індивід судить про свої власні здібності, почуттях, привабливості і т. д.

Крім цих проблем соціального сприйняття і самосприйняття, атрибутивна теорія пов'язана з більш загальною областю, яка може бути названа психологічної епістемологією. Це відноситься до процесів, завдяки яким людина пізнає свій світ і, що більш важливо, усвідомлює те, що він знає, тобто відчуває, що його переконання і судження відповідають дійсності. Приписування якого якості якоїсь цілісності означає конкретне причинне пояснення ефектів, пов'язаних з цією цілісністю, - реакцій або відповідей на неї, оцінок, і суджень про неї і т. д. Так, всі судження типу "якість X характеризує цілісність Y" розглядаються як каузальні атрибуції. Ці приклади пояснюють, чому атрибутивна теорія розвивається всередині соціальної психології, оскільки саме тут виявляються уявлення про інтерпретацію поведінки іншої людини. Але також ясно, що атрибутивна теорія релевантна іншим областям психології, особливо тим, у яких "я"-концепції представляються важливими. І в якості загальної концепції про те, як люди розмірковують і аналізують причинно-наслідкові зв'язки, атрибутивна теорія могла виникнути в будь-який з класичних областей психології, пов'язаних зі сприйняттям, відчуттям і мисленням.

ВИСНОВКИ З РОЗДІЛУ 1

Отже, етноцентризм – це схильність сприймати всі життєві явища крізь призму своєї культури та інтерпретувати з позиції своєї етнічної групи, взятої за еталон, тобто з певними перевагами. Для етноцентризму характерна співчутлива фіксація рис своєї групи, хоча вона не обов’язково припускає формування ворожого ставлення до інших груп.

Дослідження даного феномену проводиться вже майже століття. Знання про етноцентризм беруть свій початок ще з часів китайського імператора Цяньлуна, адже саме він спонукав імператора у період економічного занепаду Китаю надіслати англійському королеві рішучу відмову у відповідь на пропозицію встановити між обома націями торгівельні зв’язки. З часом, цікавість до цієї теми зростала, а відповідно зростала і кількість праць про окремі її фрагменти. Але визначення етноцентризму як соціально-психологічного явища було запроваджено Самнером лише у 1906 р.. Він визначив його як таке світобачення, згідно з яким своя група виявляється в центрі, а всі інші порівнюються з нею або оцінюються з посиланнями на неї. Також значний вклад у трактування етноцентризму внесли такі дослідники як Г. Лебон, І.С. Кон, М. Бруер, Д. Кемпбелл та інші.

У даному розділі я також виокремив основні показники етноцентризму, а саме: сприймання елементів своєї культури як "звичних" і "правильних", а елементів іншої культури - як "незвичних" і "неправильних"; розгляд звичаїв власної групи як універсальних; оцінку цінностей, норм, ролей своєї групи як безсумнівно правильних; уявлення про те, що для людини звично співпрацювати з членами власної групи, допомагати їм, надавати перевагу своїй групі, пишатися нею і не довіряти чи навіть ворогувати з членами інших груп.

Також мною були розглянуті основні види етноцентризму. За основу я обрав класифікації Мацумото та Т. Г. Стефаненко. За Мацумото це гнучкий і негнучкий етноцентризм. За Т. Г. Стефаненко – гнучкий етноцентризм (за нього людина досить об'єктивно оцінює якості своєї групи і робить спроби зрозуміти особливості чужої групи), порівняння етнічних груп у формі протиставлення (людина при цьому використовує полярні образи, приписуючи собі тільки позитивні якості, а «чужинцям» - тільки негативні), войовничий етноцентризм (виражається в ненависті, недовірі, страху і звинуваченні інших груп за власні невдачі) та делегімітизація (це крайня ступінь етноцентризму, що проявляється у розгляді групи або груп як наднегативних соціальних категорій, що виключаються з реальності прийнятних норм і цінностей).

Також у першому розділі я розглянув функції, особливості та механізми прояву етноцентризму, і можу сказати, що основними функціями слід вважати здатність етноцентризму перешкоджати міжгруповій взаємодії; здатність підтримувати позитивну ідентичність та здатність зберігати цілісність і специфічність етнічної групи. Щодо механізмів етноцентризму, то виокремлюють стерео типізацію, тобто приписування індивіду властивості згідно з його груповою приналежністю; соціальну каузальну атрибуцію - приписування чинників поведінки і досягнень людини згідно її груповою приналежністю та етнічну установку - готовність особистості до сприйняття тих чи інших явищ національного життя, міжетнічних відносин і відповідно готовність діяти певним чином в конкретній ситуації.

Незважаючи на те, що про етноцентризм часто говорять в негативному ключі, а не як про неминучий наслідок прилучення до культури і соціалізації, потрібно знати, що етноцентризм - це нормальна частина повсякденного психологічного функціонування, а його актуальність як соціально-психологічного явища доводиться останніми подіями в світі.

РОЗДІЛ 2 ПРОБЛЕМА ЕТНОЦЕНТРИЗМУ У ЕТНОПСИХОЛОГІЇ ТА СПОСОБИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ