45. “Селянин Гельмбрехт” Вернера Садівника як зразок німецької міської літератури.

У першій німецькій селянській поемі, написаної Вернером Садівником,- «Селянин Гельмбрехт» — чесний працьовитий селянин протиставляється лицарю-розбійникові. У творчості деяких письменників — вихідців із селянського середовища — на противагу церковно-феодальної традиції, і стрімкому розвиткпершості міст - праця селян виспівується як основа суспільного життя.  Так у поемі чесний працьовитий селянин-батько протиставляється безчесному сину лицареві. Батько згадує старі основи лицарства( честь, відвага і т.п.) син є найяскравішим прикладом і сповідує культ нового лицарства-грабунки, вино попри все, богохульство, розбій, гулянки (адже скоро стає головним розбійником в банди і забирає найбільшу частину прибутку). Навіть більше він підбурює свою сестру на шлюб з розбійником (який ще на весіллі відтоптує їй ноги). У цьому творі є характерні для міської літератури: висміювання нерозумного, недалекоглядного, жадібного, а головне безчесного лицарства і зображено перемогу кмітливого, справедливого селянства, яке за розумом і мораллю стоїть вище інших соц. класів (вкінці сина Гельмбрехта повісили селяни на дереві і викололи йому очі).

46. “Роман про Лиса” як найхарактерніший взірець тваринного епосу. Специфіка його композиції, конфлікту, системи персонажів.

Одночасно з фабліо і шванками в міській літературі виникають твори великого епічного жанру - поеми, які, мають сатиричний та алегоричний характер. Так званий тваринний епос складався на основі байок і казок, що здавна існували в народів світу.

Найвизначнішим твором цього жанру є французька поема «Роман про Лиса», або «Роман про Ренара», формування якої почалося з другої половини XII ст. і закінчилося в середині XIII ст. До «Роману про Лиса» входить близько 30 епізодів, в яких у формі алегорій і в стилі міської літератури створена гумористична та сатирична картина феодальної дійсності. Світ звірів улаштований на зразок ієрархічного феодального суспільства. На чолі держави стоїть цар звірів лев Нобль, навколо нього - придворні та піддані: самовпевнений тугодум ведмідь Брьон (знатний феодал) та підступний хижак леопард (міністр короля); осел Бодуен (придворний проповідник), верблюд (папський легат), баран (зубожілий дворянин). Простий люд представляють дрібні тварини та птахи: півень, курка, заєць, кіт, слимак, синиця, ворон та ін., які в усьому залежать від примх верхівки. Основний сюжетний стержень «Роману», до якого додавались відгалуження,- це розповідь про люту ворожнечу між лисом Ренаром та вовком Ізенгрімом, які напевно належать до рицарського стану. Ця ворожнеча виникла давно, ще в той час, коли Лис почав залицятися до Вовчиці. Хитрий Лис постійно знущається з тупуватого і жадібного Вовка: він то заманює «дорогого кума» в монастирську криницю і з ним розправляються монахи, то умовляє Вовка ловити рибу в прорубі хвостом - хвіст примерзає, і Вовка б'ють селяни. Вовк змушений скаржитися Ноблю, але у Лиса немало друзів при дворі, які захищають його і протекторат за послугу Нобеля (хитро поділив здобич після полювання, система блатів і зв’язків). Одначе король змушений судити Лиса, від його витівок терплять не тільки Вовк, а й інші піддані. Відбувається «божий суд» - бій Вовка і Лиса. Вовк перемагає, і Лиса хочуть повісити. Але монахи випросили віддати Лиса у монастир на покаяння. Тут він полонив усіх своєю святістю поведінки вдень, а вночі крав курей. Його знову викрили, знову здобуває ласку короля, пообіцявши Леву вилікувати його від усіх хвороб за допомогою вовчої шкіри.Вважається, що у створенні поеми брало участь не менше десяти авторів, тому бачимо двояке ставлення авторів до Лиса. Симпатії авторів на його боці, коли він вступає у боротьбу з високопоставленими хижаками, але якщо Лис нападає на залежних і слабких (курку, зайця, кота, слимака та ін.), то програє - простий люд також уміє за себе постояти( синичка і ще її предки знали, як не дати лису себе зїсти). Якщо перші частини роману є скоріше веселою пародією на людське суспільство взагалі, то приблизно з середини твору поступово посилюються викривально-сатиричні тенденції, спрямовані проти феодально-клерикальних кіл. Поема відображає інтереси молодого третього стану, який вже через літературу викриває феодальне свавілля і соціальну нерівність.«Роман про Лиса» викликав ряд нових варіантів та наслідувань не тільки у Франції, у Німеччині в XV ст. постає аналогічний епос - «Рейнеке-Лис»; Гете на основі «Рейнеке-Лиса» написав свій однойменний твір. Сюжети німецького тваринного епосу використав Іван Франко у своєму сатиричному творі «Лис Микита».