25.Шлюбно-сімейне право.

Укладення шлюбу регламентувалося нормами католицького права, причому оформлення шлюбних відносин відбувалося на підставі обряду вінчання. Умовами, необхідними для вступу до шлюбу, визнавалися досягнення необхідного шлюбного віку та згода батьків. Підставою для припинення шлюбу за церковними канонами була лише смерть одного з подружжя. Як виняток, допускалося розлучення, одначе це не давало можливості сторонам для укладення нового шлюбу. Розлучення могло бути постійним або тимчасовим і здійснюватись у справах католиків лише духовним судом.

Панівне становище в українських родинах, що входили до складу Польщі, мав чоловік.

Жінка, що вступала до шлюбу, отримувала від батьків чи братів посаг. Якщо посаг надавався у формі нерухомості, то дозвіл на передання надавала королівська влада. Крім того, наречена приносила в сім'ю особисті речі, одяг, коштовності. Своєю чергою, наречений мав зробити дружині шлюбний подарунок, який дорівнював вартості посагу. Управління посагом і вивідним належало чоловікові, але без згоди дружини він не мав права його відчужувати.

Діти перебували під владою батьків аж до виокремлення повнолітніх синів із відповідною часткою майна, а дочки — до заміжжя.

Опікунські права над неповнолітніми дітьми належали матері. Польське право знало інститут опіки над жінками. Опіку встановлювали повнолітні брати, які зобов'язані були утримувати своїх сестер і видавати їх заміж із відповідним посагом. Лише після одруження жінка позбувалася опіки.

29. Реєстрові козаки мали низку важливих привілей. Перш за все, вступаючи до реєстру, вони виходили з-під юрисдикції феодалів, звільнялися від влади старост і воєвод. Реєстрові козаки звільнялися від податків, мали право власності на землю, одержували: права вільно займатися різними промислами і торгівлею. За службу вони отримували, хоч і не регулярно, грошове жалування державної скарбниці. Час від часу реєстровим козакам видавалися сукно, порох, свинець.

31. — Вартський статут 1420—1423 pp. Головну увагу в ньому приділено шлюбно-сімейному, спадковому та опікунському праву. В окремих статтях йшлося про обсяги судової компетенції сільAяких старост;1

32.

Статут Ласького 1506 року як акт інкорпорації польського права.В ньому коронний канцлер Я. Ласький зібрав найважливіші статути та конституції і який пізніше вважався фундаментальним зведенням польського земського права.

33. Вислицький статут 1347p.— перший кодифікований збірник звичаєвого права Польщі. Він регулював норми як публічного, так і приватного права. Статут визначав правові рамки для окремих станів суспільства, насамперед для шляхти і духівництва. На обидва стани покладалися обов’язки військової служби на користь короля залежно від розмірів землеволодіння. Якщо з якихось причин священик не міг її виконати, обов’язок військової служби дозволялося передати комусь із близьких родичів. Інакше земельне володіння відбиралося і поверталося до королівського земельного фонду.

34. Генрикові статті, подані сеймом 1573 р. на затвердження новообраному королю Генріху Валуа .Складені вперше як установка, що окреслювала обсяг і компетенцію королівської влади; обумовлювали взаємозобов'язання пана і підданих — шляхти. Затверджені при коронації Стефана Баторія 1576 р під час сходження на престол наступників Баторія підтверджувалися без змін.

39. Законодавча діяльність гетьманської адміністрації розпочалась з того, до чого УЦР підійшла лише в останні тижні свого існування.Найважливішими законодавчими актами гетьманської держави були закони у сфері власності. Закон “Про право продажу і купівлі земель поза міськими поселеннями” захищав інтереси, передусім, великих власників. етьманське законодавство посилювало каральну спрямованість, особливо Тимчасовий закон від 8 липня 1918 р. “Про заходи боротьби з розладнанням сільського господарства”. Зокрема, було відкрито перший державний український університет у Києві (6 жовтня 1918 р.), а згодом у Кам`янці-Подільському

40. — шведсько-українська угода 1708р., таємно укладена І. Мазепою з Карлом XII. Оригінал тексту не зберігся. Його зміст реконструйовано з рукопису П. Орлика «Дедукція (Вивід) прав України», в якому містяться шість статей договору:

1. На територію Гетьманщини можуть бути направлені шведські війська у разі такого прохання з боку гетьмана і Генеральної Ради;

2. Швецією поверталися Україні воєнні трофеї, якщо з'ясується, що в минулому вони належали українському народові;

3. Швеція визнавала повноваження української влади — гетьмана і Генеральної Ради;

4. Карл XII визнавав самостійність українських земель і зобов'язувався не втручатись у внутрішні справи Гетьманщини;

5. Шведська сторона гарантувала недоторканність державних символів України — герба і князівського титулу;

6. З метою забезпечення виконання умов договору І. Мазепа мав передати шведам управління п'ятьма українськими містами: Батурином,

Полтавою, Гадячем, Мглином і Стародубом.

42. «Процес короткий...» не став чинним джерелом права. Він складався зі вступу, 13 параграфів, короткого додатку та рекомендацій до порядку винесення вироків. То був своєрідний посібник для співробітників судових органів, який містив настанови працівникам суду для прийняття позову чи іншої заяви

43. Попри назву «Права, за якими судиться малоросійський народ», звід законів містив норми не стільки процесуального, скільки права державного, цивільного, кримінального. Джерелами проекту були: Литовський статут 1588 p., збірники магдебурзького права, гетьманські універсали, деякі російські закони.

Особливе місце у зводі посідають норми кримінального права. Звід законів установлював максимальну міру покарання. Нею визнавалася кваліфікована смертна кара, проте звід не передбачав нижнього рівня шкали відповідальності.

За технікою систематизації, зовнішньою формою і внутрішнім змістом найповніше врегульовано цивільні правовідносини. Кодифікаційна комісія визначила дію зводу законів за територією та щодо кола осіб

44.

Впродовж 1750—1758 pp. він провів приватну систематизацію і роз- робив збірник під назвою «Суд і розправа в правах малоросійських».

Вивчення змісту книги, юридичної природи розміщених у ній правових норм свідчить, що «Суд і розправа...» становили систематизований витяг тих законів, які діяли як на Правобережній, так і на Лівобережній Україні. В ній зібрано і впорядковано ті норми, що визначали привілейоване становище панівних суспільних верств у судовому процесі .

Слід відзначити значну роль Ф. Чуйкевича у захисті судової автономії Гетьманщини, її незалежності від російської судової системи.

46. У 1767 р. син генерального писаря Війська Запорозького О. Безбородько уклав для депутата кодифікаційної комісії від Малоросійської колегії «Екстракт малоросійських прав». Книга містила витяги з основних прав українського народу, що стосувалися суспільно-політичних відносин.

В «Екстракті малоросійських прав» знайшли відображення різноманітні юридичні документи і правові джерела, починаючи від князівських договорів, грамот, указів та закінчуючи гетьманськими універсалами, імператорським законодавством і численною судовою Практикою.

Збірник О. Безбородька складався із вступу та 16 розділів, до частини яких додано копії найважливіших законодавчих актів. Правові норми впорядковано залежно від предмета регулювання та галузей права.

«Екстракт малоросійських прав» 1767 р. є важливим, хоч і нечинним, джерелом права. Його положення дають можливість не тільки простежити за процесом розвитку окремих галузей права, а й усвідомити етапи соціально- економічного та політичного життя Гетьманщини.

47. «Екстракт із указів, інструкцій та установ» 1786 р. Він з'явився в період ліквідації полково-сотенного адміністративно-територіального устрою та автономних органів місцевого управління Української гетьманської держави. Замість них на територію України поширювалась чинність установи про заснування губерній 1775 p.

Автор укладеного збірника невідомий. На підставі аналізу й порівняння змісту дослідники дійшли висновку, що його створено на основі «Екстракту із указів...» 1767 p., частково доповненого і переробленого.

Замість вступу в «Екстракті...» 1786 р. вміщено «Коротке пояснення про Малу Росію», в якому подано історію вищих органів влади та управління Української гетьманської держави.

48. Право власності у Зводі було головним речовим правом і розумілося як право володіти, користуватися, передавати, дарувати, відписувати, міняти і заставляти майно відповідно до власної волі та потреб. Гетьманщині існували три форми власності: загальнодержавна (загальновійськова), індивідуальна (приватна) та громадська (колективна). Слід підкреслити, що інститут права власності у 3 воді досяг досить високого рівня, що свідчило про розвинутий характер соціально-економічних відносин України в першій половині XVIII ст.

50. Зобов'язальне право в Українській гетьманській державі виникало як із договорів, так і з деліктів (правопорушень). У другому випадку норми цивільного права зобов'язували компенсувати матеріальні збитки за завдану шкоду.

З-поміж договорів найбільш розповсюдженими були:

— договори купівлі-продажу. Торгові операції з рухомим і нерухомим майном передбачали обов'язкову присутність свідків.

— договір позики. Угода на суму до 12 рублів могла укладатися в усній формі. У разі неповернення боргу в обумовлений договором час кредитор мав право звернутися до суду.

— договір оренди. Значного поширення набула оренда землі. Жодна зі сторін не могла самовільно розірвати договір, якщо інша сторона виконувала його умови. — договір дарування. Дарування речей на суму до 100 рублів здійс-

нювалось усно в присутності свідків

— договір особистого найму. Укладався особами зі статусом вільної людини.