12.2 Прямі іноземні інвестиції міжнародних корпорацій
Прямі іноземні інвестиції справляють реальний вплив на розвиток економіки приймаючих країн. Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці вважається 10% загального обсягу вкладень в об'єкт інвестування. Доцільно наголосити на випереджальному зростанні обсягів прямих іноземних інвестицій порівняно зі збільшенням валового національного продукту в світі. Якщо в 1985 р. обсяг прямих інвестицій становив 58,4 млрд дол. США, а в 1991 p. — 183,0 млрд, то в 2001 p. ця цифра перевищувала 450 млрд дол. США. При цьому частка 12 розвинутих країн становить 92% в джерелах інвестування.
Важливо звернути увагу на те, що переважна частина інвестицій використовується також у розвинутих країнах. Частка 12 провідних країн-реципієнтів становить близько 70%. У складі цих країн лише дві (Китай і Мексика) не належать до розвинутих. Це положення цілком відповідає наведеному вище парадоксу Фельдстейна—Хоріоки.
Потрібно звернути увагу на теоретичне розроблення питання про прямі іноземні інвестиції. Адже за всіх інших умов вони є дорогим і ризикованішим способом одержання прибутку, ніж експорт і ліцензування.
Значна частина концепцій ґрунтується на тому, що всі інші умови не є рівними. Серед цих умов — транспортні витрати, недосконалості ринку, “ефект наслідування” у фірм-конкурентів, життєвий цикл продукції, конкуренто-географічні переваги місця розташування. Інша теорія базується на ідеї стратегічної конкуренції між фірмами на глобальному ринку (Ф.Т. Кнікерброкер). В основу ще однієї концепції покладено теорію життєвого циклу товару, згідно з якою піонери в освоєнні певної продукції на якомусь етапі мають створювати за допомогою прямих іноземних інвестицій зарубіжне виробництво (Р. Вернон). Однак найпоширенішою є концепція конкретно-географічних переваг британського економіста Дж. Данінга, відома під назвою OLI (Ownership — власність, Location — місцезнаходження, Internalisation — інтерналізація). Відповідно до цієї концепції успіх прямого інвестування пов'язаний з поєднанням власних унікальних активів (технології, патенти, науково-дослідні розробки та ін.), ресурсів та активів, об'єднаних певним місцем розташування, а також розвитком внутрішньокорпоративних відносин. У теорії прямого іноземного інвестування ця концепція була названа Дж. Денінгом еклектичною парадигмою.
Вивчаючи тему, слід опанувати класифікацію прямих іноземних інвестицій, яка включає горизонтальні та вертикальні прямі іноземні інвестиції залежно від галузей у зарубіжних країнах, в які міжнародна корпорація вкладає кошти.
12.3 Портфельні інвестиції міжнародних корпорацій
Питання пов'язано з портфельними інвестиціями міжнародних корпорацій, предметом яких є цінні папери. До курсу «Міжнародний менеджмент» мають відношення рух цінних паперів, що пов'язаний з різними валютами, зокрема лістинг материнською корпорацією на зарубіжних ринках, купівля цінних паперів, емітованих в інших країнах і т. ін. У цьому зв'язку існують дві форми інвестиційного процесу: пряма (без посередників) і фондова (рис. 12.1).
Рисунок 12.1 – Фондова форма міжнародного інвестиційного процесу
Доцільно звернути увагу на те, що в основу практики портфельного інвестування покладено концепцію міжнародної диверсифікації портфелів, що містить такі положення:
Модель оцінки капітальних активів.
Багатократна модель.
Арбітражне ціноутворення.
Ефективність і недосконалість ринку.
Валютний фактор.
Раціональні очікування та оцінка міжнародних активів.
Лінія ринку капіталів.
Побудова портфелів.
Кореляція доходів між національними ринками акцій.
Скорочення портфельних ризиків шляхом міжнародної диверсифікації.
Розроблення міжнародних портфельних стратегій.
Оцінка дохідності та ризику за портфелем.
Однак з погляду курсу «Міжнародний менеджмент» важливіше значення має міжнародний портфельний менеджмент, що складається з трьох основних етапів:
Обґрунтування міжнародних інституціональних портфельних стратегій.
Управління міжнародним портфелем.
Оцінка міжнародних інвестиційних характеристик.
З огляду на зазначені етапи доцільно вивчити конкретні інструменти портфельного менеджменту, що використовуються міжнародними корпораціями на кожному з цих етапів.
Серед портфельних стратегій важливо виокремити три найпоширеніші:
індексація портфеля з урахуванням великих ринків;
агресивне проникнення і вихід з ринкових секторів;
глобальні стратегії.
Управління міжнародними портфелями будується на застосуванні таких підходів:
пасивне управління, основою якого є гіпотеза про ринкову ефективність;
активне управління з проведенням усебічного аналізу, складанням прогнозів та прийняттям рішень «топ-даун» (згори донизу – відбір національних фондових ринків та диверсифікація) або ж «боттом-ап» (знизу нагору – відбір галузі і диверсифікація за галуззю);
модифіковане активне управління на основі побудови кривої граничного рівня портфельної ефективності 20 і більше національних фондових індексів провідних акцій;
міжнародне портфельне страхування на основі використання індексних опціонів.
Оцінка міжнародних інвестиційних характеристик містить такі етапи:
з'ясувати проблеми, що виникають у процесі оцінки (якість портфеля чи здібності менеджера, складність визначення ризику альтернативних портфелів, специфічні обмеження різних видів інвесторів);
використання різних методів оцінки портфельного ризику(критерій органічного ризику Трейнора — перевищення доходу за портфелем над безризиковою ставкою, критерій сукупного ризику Шарпа — дохід на одиницю ризику та різниця в портфельній диверсифікації);
побудова об'єднаних таблиць інституціональних інвесторів з урахуванням впливу ринку.