3. Початок Другої Світової Війни

2.1 Вторгнення в Польщу.

1 вересня 1939 року Німеччина та Словаччина розпочали військову операцію проти Польщі. У відповідь Велика Британія і Франція (а слідом за ними й залежні від них країни), згідно з попередніми домовленостями з польським урядом, 3 вересня 1939 року оголосили війну Німеччині, з локального конфлікту між Німеччиною та Польщею війна переросла у світову.

Наступ німецьких військ розвивався за планом. Польські війська виявилися слабкою військовою силою порівняно з узгоджено діючими танковими з'єднаннями та люфтваффе. На Західному фронті союзні англо-французькі війська не проявляли активності (див. Дивна війна). Тільки на морі війна почалася одразу: 3 вересня німецький підводний човен «U-30» без попередження напав на англійський пасажирський лайнер «Атенія»

5 вересня США і Японія оголошують про свій нейтралітет у європейській війні.

17 вересня у конфлікт втрутився Радянський Союз. Червона армія перейшла кордон Польщі і розпочала бойові дії проти польської армії.

В силу распоряжения Советского правительства войска Украинского и Белорусского фронтов, выполняя приказ Главного Командования, 17 сентября перешли границу бывшего польского государства, чтобы взять под свою защиту жизнь и имущество населения Западной Украины и Западной Белоруссии. Стремительным натиском части Красной Армии разгромили польские войска, выполнив в короткий срок свой долг перед Советской Родиной.

Відповідно до таємної угоди з Німеччиною СРСР окупував східні області Польщі (землі Західної України та Західної Білорусії).

28 вересня німці увійшли до Варшави. Цього ж дня в Москві підписано Договір про дружбу та кордони між СРСР та Німеччиною, який встановив лінію розмежування між німецькими і радянськими військами на території колишньої Польщі приблизно по «лінії Керзона».

6 жовтня капітулювали останні підрозділи польської армії.

Результатом кампанії став розгром польських збройних сил, евакуація польського уряду і залишків його армії за кордон. Відповідно до секретного доповнення до Договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом територію Польщі поділено між Третім Рейхом та СРСР, а також Словаччиною і Литвою. Остання не воювала, але 10 жовтня 1939 року підписала з СРСР Договір про взаємодопомогу, згідно з яким литовський уряд дав згоду на дислокацію на своїй території частин Червоної Армії та отримав від Радянського Союзу частину колишніх польських земель — Віленську область. Червона Армія окупувала східну частину Польщі (землі Західної України та Західної Білорусії). Пізніше Західна Україна (1 листопада 1939 року) і Західна Білорусь (2 листопада 1939 року) увійшли до складу СРСР (формально до УРСР та БРСР відповідно).

3. Напад Німеччини на Союз Радянських Соціалістичних Республік

22 червня 1941 року рано вранці Німеччина за підтримки своїх союзників — Італії, Угорщини, Румунії, та Словаччини — раптовоії без попередження напала на СРСР. Почалася Німецько-радянська війна, яку у радянській та сучасній російській історіографії називають Великою Вітчизняною Війною.

Німецькі війська завдали потужного раптового удару по всьому західному радянському кордону трьома групами армій: «Північ», «Центр» та «Південь». Першого ж дня знищено або захоплено значну частину радянських боєприпасів, пального і військової техніки; знищено близько 1200 літаків. 23 — 25 червня радянські фронти намагаються завдати контрудари, проте зазнають невдачі.

В Україні на початку серпня війська групи армій «Південь» відрізали від Дніпра та оточили під Уманню дві радянські армії. Однак захопити Київ їм знову не вдалося. Тільки після повороту військ південного флангу групи армій «Центр» (2-ї армії і 2-ї танкової групи) на південь становище радянського Південно-Західного фронту різко погіршилося. Німецька 2-а танкова група, відбивши контрудар Брянського фронту, форсувала Десну та 15 вересня з'єдналась з 1-ї танкової групою, що наступала з Кременчуцького плацдарму. Внаслідок битви за Київ повністю розгромлений радянський Південно-Західний фронт.

Катастрофа під Києвом відкрила німцям шлях на південь. 5 жовтня 1-а танкова група вийшла до Азовського моря у Мелітополі, відрізавши війська Південного фронту. У жовтні 1941 року німецькі війська захопили майже весь Кримський півострів, крім Севастополя.

Поразка на півдні відкрила німцям дорогу на Донбас.

4. Бойові дії на території Донбасу

На територію Донбасу вступили одразу дві ударні групи «Південь» та «Центр».

Бліцкриг на території Донбасу майже вдався вже 20 жовтня 1941р. було окуповано Сталіно, а 30 жовтня Артемівськ.

У поспіху Радянські війська та НКВД замітали за собою сліди було вбито та закатовано більше 50 тисяч людей. Коли німці дісталися Донецької філармонії вони були шоковані побаченим, у філармонії було поховано більше 4 тисячі чоловік

Таким окупований Донбас залишався майже до початку 1943 року.

Панування гітлерівців у Донбасі

Ті підприємства які були не знищені бомбардуваннями, почали роботу. У Жданові було відновлено роботу на текстильній фабриці. В економічному плані Україна мала стати джерелом дешевих продуктів харчування і робочої сили. Приватна торгівля, за винятком ринків та української кооперації, була заборонена. Усі культурно-просвітницькі товариства й установи були закриті, дозволялася тільки початкова освіта. На роботу до Німеччини було вивезено з України понад 2,4 мільйона людей. Окупована територія була включена до так званої «військової зони», підпорядковану безпосередньо командуванню гітлерівських військ. За двадцять два місяці окупації фашистські інквізитори знищили 279 тисяч і заслали на каторгу до Німеччини 200 тисяч мешканців Донеччини.

Населення Донбасу повинно було служити Німеччині, чоловіки повинні були воювати за німців, а жінки працювати на підприємствах.

До багатств донецької землі одразу ж потяглися щупальці монополій Крупа, Сіменса й Опеля. Для експлуатації донецьких шахт і заводів гітлерівці заснували гірничо-металургійне товариство «Схід». Відбудовою шахт займалася спеціальна організація «Берг Хютте-Ост». До листопада 1942 року, як свідчать документи, було відновлено 40 вугільних шахт. Проте за п'ять місяців на цих шахтах досягнуто лише 2,3% довоєнного видобутку вугілля за такий же період. Так, у колишньому тресті «Фрунзевугілля» щодобово видобувалося в 300 разів менше, ніж до війни. Гітлерівцям довелося навіть в Донбас завозити вугілля з Домбровського району. Усі мешканці міст і селищ, починаючи з 10-річного віку, були зобов'язані проходити реєстрацію на біржі й носити під страхом смерті нарукавну пов'язку з індивідуальним номером. На підприємствах ввели 14- або 16-годинний робочий день. Робітники шахт і заводів перетворилися фактично на рабів.

Маріуполь

8 жовтня 1941 року Маріуполь був захоплений частинами 3-го танкові корпуса 1-й танкової групи вермахту (група армій «Південь»), у результаті чого почалася 23-місячна окупація міста. 16 місяців Маріуполь перебував у прифронтовій зоні. Його було включено в зону керування військового командування. Окупація міста тривала майже 2 роки (з 8 жовтня 1941 року по 10 вересня 1943 року). За цей час гітлерівці розстріляли в місті близько 10 тисяч мирного населення. Викрадено в Німеччину близько 50 тисяч молодих маріупольців. У концтаборах від голоду й хвороб загинуло близько 36 тисяч радянських військовополонених. 20-21 жовтня 1941 року відбувся масовий розстріл окупантами єврейського населення Маріуполя в протитанкового рову біля Агробази. Наприкінці 1942 року в дні жалоби, оголошеної Гітлером за знищеною під Сталінградом 6-ю армією, у Маріуполі фашисти наповнили 18 залізничних вагонів пораненими й хворими червоноармійцями, наглухо забили двері, загнали вагони в тупик і тримали їх там доти, поки всі полонені не загинули.

Наприкінці 1941 року гітлерівцями створене гірничо-металургійне товариство «Схід», що повинне було експлуатувати виробничі потужності Донецького вугільного басейну, але, незважаючи на жорстокі репресії, головний виробник зброї Німеччини фірма «Крупп» так і не змогла пустити агрегати на Маріупольському заводі імені Ілліча. У січні 1942 року фашистами за відмову в співробітництві був убитий знаменитий сталевар заводу імені Ілліча Макар Мазай.

Незважаючи на масові розстріли, на жорстокий окупаційний режим, у місті діяли підпільно-патріотичні групи, якими керували Е. М. Штанько, Д. Н. Ломізов, А. Кравченко та інші. Багато підпільників загинули від рук окупантів. Під час окупації в місті був формально відроджений орган місцевого самоврядування — міську управу на чолі з бургомістром Комровським, що фактичної влади не мала, але повинна була підтримувати порядок у місті й забезпечувати збір податків від місцевих жителів. У Маріуполі випускалася «Маріюпільська газета», редактором якої був колишній генеральний секретар продовольства Центральної Ради Г. Стасюк. Спробами українців були відроджені осередки «Просвітительства», відкритий український театр. Працювало 42 школи, викладання в які здійснювалося українською мовою. Деякі підручники для шкіл написали місцеві вчителі.

Визволення Жданова

Зазнавши великих втрат у живій силі і техніці, противник відступав. Командування армії, щоб закріпити успіх наступу, вирішило продовжити його і звільнити м.Маріуполь.

Готовність до наступу визначилася в 10-00 7 вересня.

Відповідно до Наказу частини 130 стрілецької дивізії у взаємодії з 3 (9?) Гвардійською кавалерійською дивізією в ніч з 5 на 7 вересня перейшли в рішучий наступ.

8 вересня наші війська підійшли настільки близько до міста Маріуполю, що вже бачили його. Місто горіло. Були чутні вибухи. «Перед нашими очима горів Маріуполь, спалений гітлерівськими факельниками. Язики полум'я зливалися з хмарами, чорний дим закривав відблиски Місяця ». Це варвари-німці і їх прихвосні творили сої чорну справу.

За кілька днів до відступу з Маріуполя фашисти отримали інструкцію, в якій пропонувалося повністю руйнувати промислові міста, вивезти все цінне обладнання та майно в Німеччину, а жителів від мала до велика викрасти в тил.

Під сильним вогнем противника таганрогци йшли вперед. Ніщо не могло зупинити їх. Смерть виривала одного з рядів, його місце займав інший. Падав пораненим цей, тоді виростав третій. Так йшли в бій таганрогци, солдати багатьох національностей звільняти місто України - Маріуполь. Гасло «Маріуполь буде знову наш!»