62.Види уваги

За особливостями об’єктів: зовнішня увага (спрямованість на об’єкти довкілля), внутрішня увага (спрямованість на думки, переживання, відчуття тощо).

За метою: мимовільна увага (виникає незалежно від наміру чи мети), довільна увага (свідома спрямованість і регульоване зосередження на певних об’єктах внутрішнього або зовнішнього світу), післядовільна увага (виникає на основі пізнавального інтересу).

За формою організації: індивідуальна увага (увага суб’єкта на своєму завданні), колективна увага (зосередження уваги всієї групи), групова увага (увага певної частини людей в умовах колективу).

За синхронізацією: передувага (стан підвищеної готовності свідомості до включення в роботу, може виникати як мимовільно, так і під впливом інструкції), випереджувальна увага (цілеспрямований пошук та відбір інформації, який забезпечить реалізацію визначеного плану діяльності), запізніла увага (увага пасивна, виникає повільно, відстає від початку виконання діяльності).

63.Форма уваги

64.Властивості уваги

Увага – це здатність певний час зосереджуватися на одному об’єкті. Експериментальними дослідженнями доведено, що увазі притаманні періодичні мимовільні коливання.

Концентрація – ступінь інтенсивності, зосередженості уваги.

Розподіл уваги – здатність людини виконувати декілька справ одночасно. Умовою розподілу уваги є можливість виконувати деякі види діяльності автоматично.

Переключення – свідоме, осмислене, перенесення уваги з одного об’єкта на інший. Реалізується за таких умов: суб’єктивне ставлення людини до певних видів діяльності, особливості попередньої і наступної діяльності.

Обсяг (об’єм) уваги – кількість об’єктів, які ми можемо охопити з достатньою якістю одночасно.

Відволікання – мимовільне переміщення уваги з одного об’єкта на інший. З відволіканням пов’язана така характеристика, як розсіяність: надлишок різноманітних неглибоких інтересів; однобока зосередженість на певній діяльності.

1. 65. Діяльність як психологічна проблема. Поняття про діяльність як прояв фізичної і психічної активності.

Діяльність – внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яка регулюється усвідомленою метою. Діяльність – це система взаємодії людини, як суб’єкта, з оточуючим світом, в процесі якої людина відображує навколишній світ у формі психічних образів, реалізуються та розвиваються її потреби, цінності та відносини, відбувається цілеспрямоване перетворення

чинником діяльності є мотив. Мотив - це внутрішня рушійна сила, яка спонукає людину до діяльності. Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов'язані з її органічними й культурними потребами. Потреби – стан індивіда, який відображає залежність віл умов існування і призводить до активності по відношенню до цих умов.

Потреби породжують інтереси, тобто спрямованість особистості на певні об'єкти з метою пізнати їх, оволодіти ними.

мотиви спонукають кожну людину до діяльності, визначають її зміст і способи виконання,

66.Зміст і структура діяльності

Структура діяльності за А.В.Петровським:

1. Мотиваційна основа.

2. Цільова основа.

3. Інструментальна основа активності: знання (сукупність відомостей, здатність людини орієнтуватись у системі соціальних відносин, діяти відповідно до життєвих ситуацій), навички (автоматизовані дії, які визначають опанування способів виконання певних видів діяльності, доведені до автоматизму, неусвідомлювані), уміння (включають в себе знання і навички, це здатність свідомо виконувати певні дії, вони є основою майстерності в нових умовах, професіоналізму).

Структура діяльності за О.М.Леонтьєвим, Л.С.Виготським:

1. Мотиви (близькі або далекі, особисті або суспільні).

2. Дії: зовнішні та внутрішні. Зовнішні – це фізичні, предметні, рухові дії; внутрішні – сенсорні, перцептивні, мнемічні, мислительні та імажинативні. Інтеріоризація – перехід зовнішніх дій у внутрішні дії, мислительні. Екстеріоризація – перехід внутрішніх дій у зовнішні, наприклад, створення предметів (тексту, письма, картини, тощо).

3. Цілі – кінцевий результат, який має бути досягнутий. Цілі можуть бути близькі або далекі, особисті або суспільні.

Ієрархічна будова діяльності:

1. Рівень особливих діяльностей (види діяльності). Особливими діяльностями визначають ігрову, навчальну та трудову діяльність. Кожна із них складається із сукупності дій, що керуються певними специфічними мотивами і орієнтовані на певний результат.

2. Рівень дій. Дія – основна одиниця аналізу діяльності. Дія – процес, спрямований на досягнення мети. Через дії людина проявляє активність і досягає мети.

Дія складається з таких частин: орієнтувальна частина (забезпечує відображення, сукупності умов, як об’єктивних, так і суб’єктивних, необхідних для виконання дії); виконавська, або робоча, частина (здійснює задані перетворення в об’єкті дій); контрольно-корегувальна (відстежує хід виконання дій, спів ставляє отримані результати із заданими зразками, за необхідності забезпечує корекцію як орієнтувальної, так і виконавської частин). Дії реалізуються через операції.

3. Рівень операцій. Операція – це спосіб виконання дії. Психологічна характеристика операцій полягає в тому, що вони мало усвідомлюються чи не усвідомлюються і цим відрізняються від дій, які орієнтовані на свідому мету.

4. Рівень психофізіологічних функцій. Під психофізіологічними функціями в теорії діяльності розуміють фізіологічне забезпечення психічних процесів (здатності відчуттів, моторні здібності тощо) вони даються суб’єкту від природи

67.Основні види людської діяльності.

Розрізняють три основних види діяльності:

1. Гра – вид діяльності в умовних ситуаціях, спрямований на відтворення та засвоєння суспільного досвіду. Функції гри: розвивальна, розважальна, спілкування, ритуал та традиція, спортивні захоплення. Види ігор: предметні (орієнтовані на оволодіння функціями предметів), рольові (спрямовані на засвоєння соціальних ролей), сюжетні (спрямовані на моделювання певних сюжетів), ігри з правилами (орієнтовані на засвоєння певних норм, правил, заборон, заохочень), дидактичні ігри (навчаючі ігри), індивідуальні та групові ігри.

2. Навчання – вид діяльності, який є процесом цілеспрямованого передавання соціального досвіду та організацією формування знань, навичок та умінь. Види навчання: організоване (цілеспрямована передача знань, професійне навчання); неорганізоване, або стихійне (елементи навчання в інших видах діяльності); самоосвіта (визначення системи знань, умінь та навичок самою особистістю).

3. Праця – вид діяльності, спрямований на створення певного матеріального чи ідеального продукту. Функції праці: удосконалення знарядь праці, підвищення продуктивності праці, праця як фактор творчого розвитку особистості.

Виділяють так звану «провідну» діяльність – вид діяльності, який забезпечує психічний розвиток особистості на тому чи іншому етапі онтогенезу.