Ринок праці є складова ринкової системи.

Ринок праці формується як органічна ланка ринкової системи. Він може ефективно функціонувати лише у взаємозв'язку з ринками товарів та послуг, капіталу та саморегулюється під впливом економічних законів функціонування усієї ринкової системи: попиту й пропозиції, конкуренції, вартості та грошового обігу.

В мікроекономіці він визначається як похідний ринок. Він вважається похідним від ринку товарів і послуг тому, що попит на ресурси, в тому числі на працю, залежить від попиту на товари, що виробляються з їх допомогою.

Разом з тим, пригадуючи схему кругообігу товарів і грошей, визначаємо, що на ринку підприємства і домогосподарства зустрічаються двічі: на ринку ресурсів домогосподарства є продавцями, а підприємства— покупцями; на ринку кінцевих товарів і послуг — навпаки. Отже, ці два ринки тісно пов'язані між собою. І як попит на ресурси залежить від попиту на товари, так і пропозиція товарів залежить від пропозиції праці, адже товари і послуги з'являються на ринку саме завдяки праці.

Крім того, слід врахувати, що крім доходів, отриманих завдяки праці, на ринок товарів виносяться і нетрудові доходи: накопичені раніше суми, соціальні гранти, фінансові доходи від використання майна (банківські відсотки, орендна плата за задавання нерухомості, відсотки по акціях, облігаціях тощо). Крім того, необхідно враховувати, що кругообіг товарів і грошей не є закритою системою в межах однієї країни. На ринок товарів може виноситися також дохід, зароблений на роботі за кордоном. В результаті домашні господарства формують попит на нестворені ними товари і послуги.

Як наслідок, при низькому попиті на працю може виникати високий попит на товари і послуги. Це призводить до дефіциту на ринку товарів і послуг вітчизняного виробництва, що компенсується підвищенням імпорту товарів. Імпорт товарів формує попит на зарубіжну працю, тоді як попит на вітчизняному ринку праці залишається низьким.

З іншого боку, при невисокому рівні нетрудових доходів та при високому рівні пропозиції праці знижується ціна праці, що знижує купівельну спроможність населення, і відповідно, попит на ринку товарів і послуг. Скорочення попиту на ринку товарів і послуг призводить до ще більшого скорочення попиту на ринку праці, і її здешевлення.

При невисокому рівні нетрудових доходів та невисокому рівні пропозиції праці в умовах демографічної кризи підвищується ціна праці, що призводить до подорожчання товарів на ринку товарів і послуг, і збіднілості економічно неактивного населення країни.

Отже, як демонструють наведені приклади, існує тісний взаємозв'язок між ринком праці, ринком капіталу, ринком ресурсів та зовнішньоекономічною політикою країни.

Якщо ринок праці є працедефіцитним, то він визначає обсяг пропозиції на ринку товарів і послуг.

Якщо ринок праці є праценадлишковим, то він є похідним від ринку товарів і послуг. Вплив зовнішньоекономічних відносин, ринку капіталу та ринку ресурсів на ринок товарів і послуг визначає необхідність їх підпорядкування ринку праці. Бо саме праця викликає попит на ресурсному ринку, попит на ринку капіталу і похідний попит на ринку товарів і послуг. Саме на ринку праці можливе регулювання формування та використання нетрудових доходів та зароблених за кордоном. Адже формування нетрудових доходів визначається ефективністю використання праці на ринку, що приносить прибуток, відсотки та кошти для перерозподілу на соціальні цілі до бюджету. Сприятливі заходи на ринку праці можуть спрямувати нетрудові та зароблені за кордоном кошти не безпосередньо на ринок товарів і послуг, а у виробничий процес.

Основним показником оцінювання ринку праці є співвідношення між наявними вільними робочими місцями та кількістю осіб, які шукають роботу. Така складна соціально-економічна підсистема, як ринок праці, в Україні тільки починає формуватися.

Зважаючи на особливості суспільно-економічного розвитку ринок праці в Україні набирає специфічних ознак, яких не мають країни зі стійкими ринковими відносинами і ті з них, що розпочали регулювати ці відносини. До таких особливостей належать:

- довгострокове (протягом формування кількох поколінь) існування суспільства в умовах гарантованого, а то й примусового залучення до праці;

- неготовність державних структур (від законодавця до урядового виконавця найнижчого державного органу) бачити в безробітному об’єкт захисту та піклування з боку держави;

- нездатність частини громадян оцінити пропоновану роботу як вищу соціальну гарантію і їхнє прагнення будь-якою ціною “відпочити” за рахунок допомоги по безробіттю;

- залежність роботодавця (здебільшого керівника державного підприємства) від суспільного погляду, згідно з яким негативно трактується стан безробіття та становище безробітного. Це негативно впливає на державну політику зайнятості в Україні, специфічно позначається на проблемі безробіття та її соціальних наслідках.

Але паралельно в Україні йде формування конкретних механізмів державного регулювання ринку трудових ресурсів. Визначені кроки тут уже зроблені: створена державна служба зайнятості, розгортається система перепідготовки кадрів, офіційно встановлюються прожитковий мінімум і мінімальна заробітна плата. Утім, поки два останніх індикатори є в Україні (на відміну від високорозвинених країн з ринковою економікою) лише умовними показниками.

Регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці передбачає:

- запровадження нормативів умов праці залежно від видів, місця виконання, особи працівника. Воно охоплює час праці і відпочинку, техніку безпеки, вимоги до кваліфікації, взаємовідносини між власниками засобів виробництва і найманою робочою силою, профспілками і підприємцями тощо;

- створення державної системи дослідження і прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці;

- створення мережі центрів служб зайнятості для реєстрації безробітних і фінансової допомоги їм, допомоги в працевлаштуванні, консультацій, сприяння вирішенню кадрових проблем на підприємствах;

- створення фондів сприяння зайнятості;

- розробку програм державної допомоги в підготовці кадрів;

- розробку програм державної допомоги у створенні нових робочих місць;

- створення системи матеріальної допомоги у зв'язку з тимчасовим безробіттям.

Головними нормативними актами, відповідно до яких регулюють ринок праці в Україні, є Конституція України, Закон України «Про зайнятість і населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», КЗОТ та Державна програма зайнятості.

Головні функції з регулювання ринку праці в Україні виконує Міністерство праці та соціальної політики. Для реалізації програми зайнятості і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України створено державну службу зайнятості, її обов'язком є: аналіз і прогнозування попиту на робочу силу та її пропозицію; облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання допомоги громадянам у професійній орієнтації, підборі роботи і працевлаштуванні та власникам підприємств у підборі потрібних працівників; реєстрація безробітних і виплата їм допомоги; участь у підготовці територіальних програм зайнятості тощо.

Деякі функції з регулювання ринку праці виконує Міністерство економіки, а також управління, департаменти економіки місцевих державних адміністрацій .

Зростання економіки України створює передумови для створення нових та реконструкції вже існуючих робочих місць. Метою такої реконструкції має бути зменшення питомої ваги робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва, захист навколишнього середовища.

Необхідно створити передумови для істотного підвищення мобільності робочої сили (професійної, соціальної, територіальної) шляхом належної професійно-освітньої підготовки робочої сили відповідно до поточних та перспективних вимог економіки та створення реального ринку житла

Необхідно удосконалити систему інформації щодо вакансій, передусім створити інтегровану базу даних про ринок робочої сили, яка б містила інформацію про потребу підприємств у кадрах за професіями та кваліфікаційними розрядами (структура професій, рівень кваліфікації), а також дані про кількість наявних та необхідних робочих місць за категоріями персоналу.