Оняття суспільства

Людина — це соціальне явище. У тому сенсі, що поведінка людини визначається не біологічно (інстинктом), а під впливом інших людей, визначається певним типом культури. Люди пов'язані між собою численними ниточками соціальних взаємодій і стосунків, деякі з них є стійкими, а інші — виникають спонтанно.

Суспільство — це сукупність усіх видів взаємодії та форм об'єднання людей, що склалися історично, в якій знаходить вияв їх взаємозалежність один від одного.

Людей у суспільство об'єднують головним чином три ознаки — спільна культура, спільна територія та спільна ідентичність:

спільна культура, що передається з покоління в покоління, дає їм спільні цінності, норми, "зразки життя";

спільна територія, яку вони вважають своєю, дає їм спільний простір, місце, де вони можуть на практиці реалізовувати свої культурні взірці;

спільна ідентичність, тобто усвідомлення своєї приналежності до певної спільноти, виникає внаслідок відчуття людиною своєї причетності до носіїв певної культури, що реалізовується на певній території.

Суспільство є системою.

У спеціалістів із системного підходу найважливішими ознаками системи є такі: цілісність, наявність двох або більше типів зв'язків (просторових, функціональних, генетичних та ін.), структура, наявність рівнів та ієрархії рівнів, управління, ціль, самоорганізація, функціонування і розвиток. Усі ці системо утворювальні фактори властиві суспільству.

Соціальна система — цілісне утворення, головним елементом якого є люди, їх зв'язки, взаємини та взаємодії, а також соціальні інститути та організації, соціальні групи, спільноти, норми і цінності.

Суспільство є системою, яка сама відтворюється. Самовідтворення є об'єктивною властивістю соціальної системи — хоча вона відтворюється через взаємодії людей, але цей процес не визначається бажаннями окремих людей.

Відтворюючи себе, суспільство не тільки зберігає свою цілісність, але й змінюється. Виникають нові структурні елементи, норми і цінності. Тобто самовідтворення це не самоповторення, а підтримання самоідентифікації суспільства, збереження загальних принципів його організації, якими воно відрізняється від усіх інших соціальних систем.

У філософській та соціологічній думках виділяють три різновиди системних уявлень про суспільство: системно-механічне; системно-органічне; синтетичне (поєднує риси перших двох). Кожне з цих уявлень відрізняється від інших тим, що його представники переконані в тому, що суспільству одні системо утворювальні фактори властиві, а інші — ні.

Системно-механічне уявлення.

Під впливом механіки (і фізики взагалі) представники цього напрямку намагалися звести закономірності функціонування і розвитку суспільства до механістичних закономірностей. Вони намагалися пояснити світ, не вдаючись до понять "ціль" або "кінцева причина". Прихильники системно-механічних уявлень не вважали, що "ціль" або "кінцева причина" притаманні суспільству і тому не ставили за мету продукування теорій, які б оцінювали розвиток суспільства, виходячи із його цілей. Вони в основному концентрували свою увагу на вивченні причинно-наслідкових явищ: одна подія зумовлена іншою, інша — ще іншою і так далі. Суспільство вони вважали чимось подібним до механічного агрегату.

Відомим представником механіцизму вважають італійського вченого Вілфредо Парето (1848—1923). Він вважав, що суспільство є своєрідним механізмом, який збудований з атомів — людей. Вони становлять систему, що складається з окремих елементів, які взаємопов'язані і впливають один на одного. Ці елементи неоднорідні. Кращі складають еліту, яка керує суспільством. Рівновага в системі забезпечується циркуляцією еліти: кращі з представників низів можуть підніматися догориі входити в еліту, а ті члени еліти, які деградують — опускаються донизу. Зміна еліт може відбуватися через кооптацію елітою до своїх лав представників нижчих класів, якщо ж ні, то оновлення еліти відбувається завдяки соціальній революції, увесь сенс якої, згідно Парето, полягає у персональній заміні правлячої еліти.

Існують також "енергетичні", "термодинамічні" та інші форми механіцизму, які відповідали певним етапам розвитку фізики.

Системно-органічне уявлення. Представниками цього напряму в соціології є Огюст Конт, Герберт Спенсер.

Системно-органічне розуміння суспільства з'явилося під впливом Чарльза Дарвіна та інших відомих біологів-еволюціоністів XIX ст. Поняття організму в той час стали уявляти ключем до наукового пояснення законів природи; ідеї, які ґрунтувалися на атомістичній традиції, у XIX ст. стали розглядати як застарілі. Скажімо, на думку Огюста Конта, індивіди тільки думають, що вони діють відповідно до "своїх особистих імпульсів", насправді ж вони постійно беруть участь у загальному розвитку, як правило, не задумуючись про це. Огюст Конт постійно підкреслював примат суспільства над індивідом, а слова "індивід", "індивідуальний" у його творах, зазвичай, мають зневажливий відтінок.

"У політиці системно-органічна точка зору призводила до возвеличення суспільства на противагу індивідові. Це гармоніювало зі зростаючою могутністю держави, а також із націоналізмом, який міг звернутися до дарвінівського вчення про виживання найсильніших, застосовуючи його вже не до індивідів, а до націй" (Бертран Рассел).

Суспільство, вважають прихильники системно-органічного напряму — це своєрідний організм, система, яка перебуває у постійному розвитку подібно до живого організму. Наприклад, у процесі свого розвитку суспільство "нарощує масу" (зростає кількість населення, матеріальні ресурси); суспільство має свою "нервову систему" (шляхи сполучень та інші засоби комунікацій), "м'язи" (силові структури — армія, поліція), "мозок" (УРЯД, парламент), "кровоносну систему" тощо. Петро (Петер) Лілієнфельд (1829—1903) — німецький соціолог, який живі працював в Росії, вважав, що торгівля виконує в суспільстві ті ж функції, що і кровообіг в організмі, а функції уряду аналогічні функціям мозку. Австрійський вчений Альберт Шеффле (1831—1903) у праці з характерною назвою "Будова і життя соціальних тіл" аналізував економічне життя суспільства як пряму проекцію обміну речовин в організмі. Пов'язані один з одним органи, утворюють систему єдиного організму. Якщо якийсь орган перестає функціонувати, або дає збої, організм не може функціонувати нормально і може взагалі вийти з ладу.

13Типологія сучасних суспільств світу

Типології суспільств, як і типології будь-яких соціальних явищ (наприклад, держав, партій, конфліктів), можна роз­глядати як метод наукового пізнання, що полягає в диферен­ціації різних суспільств за певною ознакою з наступним їхнім групуванням за схожими рисами. Удаючись до типологічного опису суспільств,дослідники мають можливість зіставляти різні суспільства, порівнюючи їх, систематизувати знання про них, досягаючи істини у процесі пізнання суспільної організації людського життя.

Серед класичних типологій суспільств, яких нараховується не один десяток, виокремимо найбільш уживані та поширені.

Марксистська типологія суспільств відома із середини XIX ст. Згідно з нею,існують п'ять типів суспільств, сутнісні риси яких зумовлені способом виробництва: первісні, рабо­власницькі, феодальні, капіталістичні та комуністичні.

Технократична типологія суспільств набула особливої популярності в другій половині XX ст. Згідно з нею виділяють три типи суспільств:

1) доіндустріальні, або традиційні, що ґрунтуються на сіль­ськогосподарській цивілізації, а їхня технологічна основа -ручна праця;

2) індустріальні, які ґрунтуються на індустріальній цивілі­зації, а технологічна їх основа - машинна праця;

3) постіндустріальні, котрі базуються на інформаційно-комп'ютерній цивілізації, а технологічну основу їх становлять знання й інформація.

Термін "постіндустріальне суспічьство" ввів у науковий обіг американський соціолог Д. Рісмен у 60-х pp. XX ст., значного поширення набув він із виходом однойменної книги Д. Белла в 1973 р. Постіндустріальне суспільство він розглядає як таке, в економіці котрого пріоритетними стають не галузі виробни­цтва товарів, а виробництво послуг, проведення наукових до­сліджень, розвиток освіти, підвищення якості життя. На думку Д. Белла, провідним класом у такому суспільстві стає новий клас технічних фахівців, технократів, експертів, консультантів.

Прибічниками теорії постіндустріалізму стають багато захід­них учених, які використовують різну термінологію, зберіга­ючи єдність у трактуванні сутнісних рис постіндустріального суспільства. Так, Р. Дарендорф уживає термін "посткапіталі-стичне суспільство", А. Етціоні - "постсучасне", Е. Тоффлер, Р. Арон - "інформаційне", 3. Бжезинський - "технотронне".

Досить часто вживаною є історична типологія суспільств. У загальних рисах її окреслив Е. Гіденс. Згідно з нею, ви­окремлюють два типи суспільств: ранні (суспільства мис­ливців, збирачів, скотарські, аграрні, традиційні) та сучасні типи. Останні, в свою чергу, поділяються на:

• суспільства першого світу (від XVIII ст. дотепер) - США, Західна Європа, Японія, Австралія, Нова Зеландія;

• суспільства другого світу (від початку XX ст. до початку 90-х pp. XX ст.) - СРСР, держави Східної Європи, що згодом, унаслідок політичних і економічних реформ, переходять до су­спільств першого світу;

• суспільства третього світу (від XVIII ст., коли вони були колоніями, дотепер) - Індія, африканські та південноамерикан­ські країни;

• "нові" індустріальні країни - Бразилія, Мексика, Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Малайзія, Тайвань*.

Досить поширеною є типологія суспільств світу за політич­ними режимами, згідно з якою виділяються демократичні, авто­ритарні й тоталітарні суспільства. Близькою до цієї є типологія, запропонована К. Поппером у книзі "Відкрите суспільство та його вороги". Він розподіляє всі суспільства на відкриті (демократич­ного типу з пріоритетом прав людини) та закриті (тоталітарного й авторитарного типів з утиском прав і свобод людини).

Наприкінці XX ст. набула популярності макросоціологіч-на концепція "золотого мільярду", згідно з якою існують високорозвинуті суспільства за рахунок матеріального ви­робництва, що насамперед здатні забезпечити своїм членам (а це приблизно мільярд населення Землі) гідне життя, та решта суспільств, які становлять джерело дешевої сировини та деше­вої робочої сили для високорозвинутих суспільств.

Кожна з наведених типологій суспільств має право на існу­вання, базується на власних теоретико-методологічних за­садах, має відповідний поняттєвий апарат, за допомогою якого можуть бути розкриті сутнісні характеристики суспільств.

14Соціальні інститути суспільства та соціальні організації. Характеристика процесу інституціоналізації.

• Якими є основні типи соціальних об'єднань

• Чим відрізняються соціальні інститути, соціальні спільності та соціальні організації

• Які функції виконують соціальні інститути і соціальні спільності