4. Формування особистості в процесі соціалізації.

Живі організми складають природну ієрархію. Чим складніший організм, тим довше доводиться йому пристосовуватися до навколишнього середовища. Тому природа подбала про те, щоб виділити спеціальний період часу, у плині якого живі істоти навчаються і пристосовуються до навколишнього світу. Від народження людське немовля є безпорадним та безпомічним організмом. Новонароджений нічого не знає, майже нічого не вміє, і не може прожити більше кількох годин без допомоги інших людей. На відміну від інших живих істот, людське немовля має навчатися фактично усім формам своєї наступної поведінки. Тим чи іншим шляхом воно повинно трансформуватися у особу, що може ефективно брати участь у суспільному житті. Третину свого життя людина навчається жити у суспільстві. А останнім часом фахівці прийшли до думки, що людина навчається і переучується все життя. Отже, ми стаємо людьми тільки у ході взаємодії з тими, хто вже став людьми раніше. Сукупність процесів, через які відбувається ця трансформація, – тобто наше олюднювання, – дістала назву „соціалізація”.

Соціалізація - це процес соціальної взаємодії, через який людина, опановуючи культуру, стає особистістю.

Соціалізація відбувається упродовж усього життя – від моменту народження до смерті. На кожній стадії життєвого шляху людина зустрічає нові або змінені обставини, як персональні так і соціальні, і мусить навчатися, пристосовуватися до них. Соціалізація, яка відбувається в дитинстві та юності, називається первинною, а подальша — вторинною.

Первинна соціалізація - це соціалізація, яка триває від народження до того періоду, коли складається особистість як відносно самостійна система внутрішньої регуляції соціальної поведінки людини. Тобто, до того часу, коли її визнають соціально відповідальною, а тому й дієздатною у правовому відношенні. Здебільшого це період 18-22 років.

Найважливіша фаза соціалізації відбувається у дитинстві, починаючи від народження, коли закладаються емоційні основи майбутньої особистості. Більшість учених вказували на дитинство як на вирішальний фактор для розвитку особистості. Вважається, що у дитинстві на 70% формується людська особистість. Приклади свідчать, що ізоляція в дитячому віці викликає незворотні процеси в розвитку.

Вторинна соціалізація спрямована на синтез існуючих елементів індивіда та додавання нових. Вона більше базується на реалізмі, ніж на ідеалізмі. Дітей вчать бути чесними і не брехати. Пізніше вони навчаються тому, що так звані „маленькі невинні неправди” також є прийнятною поведінкою.

Під час нашого руху по життєвому шляху від дитинства до похилого віку, ми час від часу опановуємо нові ролі та втрачаємо старі. Такі зміни соціологи називають рольовим переходом. У перехідні періоди людина звичайно переживає непевність щодо того, що її очікує далі, та відчуває деяку напругу між її самістю та роллю. Але вона навчається рольовим вимогам, приймає або перевизначає їх так, щоб досягнути комфортної відповідності між самістю та новою роллю. Іншими словами, людина корегує цінності, вірування, поведінку та свій „образ себе”.

Деякі рольові переходи потребують того, що має назву ресоціалізації — навчання новим формам поведінки, що йдуть всупереч тим формам, які були опановані раніше. Часто ресоціалізація здійснюється в тотальних інститутах - місце проживання і роботи, де значна кількість перебуваючи в однакових умовах людей, ізольованих від широкої спільноти на тривалий термін, спільно дотримуються закритого, офіційно схваленого циклу життя. Прикладами таких інститутів є в’язниці, психіатричні лікарні, монастирі, школи-інтернати, трудові табори, тощо. Для людини такий інститут перетворюється на цілий світ, і персоналу простіше домагатися зміни підопічного або його послуху. Процеси ресоціалізації і тотальні інститути досить ґрунтовно описані у працях Ірвіна Гоффмана.

Оригінальну теорію соціалізації запропонував наприкінці 1970-х pp. американський психолог Роджер Гоулд. Він розглядає соціалізацію дорослих не як продовження дитячої соціалізації, а як процес викорінювання психологічних ознак дитинства. Дорослі, на думку Р. Гоулда, звільняються, перш за все, від міфів дитинства – шляхом логічного мислення та споглядання реального життя. Дорослі усвідомлюють, що їх батьки недосконалі і не всемогутні, що навколишньому світу немає діла до їх бажань та жахів, а також що будь-який авторитет можна заперечувати. Успішна соціалізація дорослого, за Р. Гоулдом – це швидке подолання дитячих уявлень про всемогутність авторитету та про те, що оточуючі повинні задовольняти його потреби. Тут формується більш реалістичне бачення світу, здоровий критицизм і недовіра до авторитетів та усвідомлення того, що усі люди мають свої переваги та свої вади. У цьому процесі людина стає толерантнішою та досягає того чи іншого ступеню внутрішньої свободи. Агенти соціалізації.

Агенти соціалізації — це соціальні суб’єкти, які соціалізують індивіда.

Найважливішими серед них є: 1) сім’я, 2) групи однолітків, 3) заклади освіти та 4) засоби масової інформації.

Запитання для обговорення:

1. Соціалізація – це…

2. Коли наступає первинна соціалізація?

3. Ресоціалізація —це…

4. Оригінальну теорію соціалізації запропонував американський психолог Роджер Гоулд. Розкажіть її.

5. Що таке агенти соціалізації?

ІV. ДІАГНОСТИКА ПРАВИЛЬНОСТІ ЗАСВОЄННЯ СТУДЕНТАМИ ЗНАНЬ

І. Бесіда

1. Розкрийте особливості понять «людина», «індивід», «особистість».

2. У ому виявляються особливості соціального вивчення людини?

3. Як взаєвозв’язані соціальний статус і соціальні ролі особистості?

4. Які ви знаєте види статусів особистості?

5. Якими є причини рольового конфлікту особистості?

6. Що таке соціалізація особистості?

7. Чим відрізняються між собою первинна та вторинна соціалізація особистості?

8. Назвіть етапи та агентів соціалізації.

9. Чим відрізняються позиції особистості як суб’єкта та об’єкта соціальних відносин?

10. Що таке соціальна адаптація та інтеріоризація як складові процесу соціалізації?

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ ЗАНЯТТЯ ( до 5 хв.)