Кодифікація мови

Кодифікація мови – це упорядкування, приведення до системи, до цілісного несуперечливого зводу (кодексу).

У мові кодифікація – уніфікація, упорядкування, відкидання всього чужого для літературної мови і прийняття всього, що її збагачує.

Засобами кодифікації мови є словники, довідники з мови, підручники, посібники, наукові дослідження, що встановлюють норму, взірці мовлення людей, які досконало володіють українською мовою і мають високий соціокультурний авторитет.

Кліше – усталені словесні формули, закріплені за певною ситуацією і сприймаються як звичайний, обов´язковий компонент.

Кліше – ще мовні одиниці, яким властиві постійний склад компонентів, їх порядок та звичність звучання.

Наприклад: з метою перевірки, мати на увазі, відповідно до, згідно з оригіналом, взяти участь, слідством встановлено, встановити контроль.

Види кліше

Прості – складаються з двох слів: надсилаємо Вам, просимо надіслати, оголосити подяку, до відома, вжити заходів.

Ускладнені – мають більше двох слів: ознайомити керівний склад, взяти на контроль, накласти дисциплінарне стягнення, мати на увазі, вжити суворих заходів, визнати за можливе.

Складні – мають у своїй структурі два простих кліше, які поєднані в один блок: відділ боротьби з незаконним обігом наркотиків, контроль за виконанням наказу залишаю за собою, складено і завірено у двох примірниках.

Епати становлення, проблеми, перспективи розвитку сучасної української мови.

Періоди в історії функціонування ділової мови.

І етап - пов´язаний з політикою українізації – впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. У 20-х роках виходить «Словник ділової мови» за редакцією М.Станіславського та В.Сташкевича.

У 40-70 роки ділова мова обслуговує лише деяку політичну та ідеологічну літературу, законодавчі акти, тобто реалізовувалася як писемна форма ОДС.

ОДС вирізняють у 50-60 тих роках ХХ століття. Наприкінці 50-х років було очевидним те, що під впливом російської мови відбулися зміни у діловій лексиці: усунення питомих та запозичених раніше з польської або німецької мови лексем типу: мешкати-проживати; шпитальний листок-лікарняний листок; прохач-заявник.

ОДС цього періоду формується деякими канцелярсько-діловими словами: діловод, громадська приймальна, народний суддя, класний керівник, керуючий трестом.

У культуромовній практиці другого періоду (40-80р.р.) звертають увагу на поширення в ОДС книжних штампів: робота, питання, домагатися, викорінювати, вирішальний, вищезазначений, інформувати.

В 60-ті роки пропонується вважати ненормативними деякі архаїчні форми (об´ява); розрізняти слововживання заступник-замісник; категорично негативно оцінюються русизми: міроприємство(захід), слідуючий (наступний), любий( будь-який), співпадати(збігатися), заключити угоду (укласти угоду).

У 70-80 роки науковці вирізняють конструктивні ознаки ОДС.

Після проголошення незалежності України починається ІІІ етап розвитку ОДС, шліфування його норм. Виходять друком словники, довідники, посібники.