Провідна діяльність в юнацькому віці.

В психологічних періодизаціях Д.Б. Ельконіна і О.М. Леонтьєва провідною діяльністю в юності визнається навчально-професійна діяльність. Незважаючи на те, що у багатьох випадках юнак продовжує залишатися школярем, навчальна діяльність в старших класах повинна набути нової спрямованості і нового змісту, орієнтованого на майбутнє. Мова може йти про вибіркове ставлення до деяких навчальних предметів, пов'язаних з запланованою професійною діяльністю і необхідних для вступу до ВНЗ, про відвідання підготовчих курсів, про включення до реальної трудової діяльності в пробних формах. В інших випадках юнаки і дівчата ще більше наближаються до виробничої сфери: продовжують освіту в ПТУ, технікумах, коледжах, технічних ліцеях чи починають власне трудове життя, поєднуючи роботу з навчанням у вечірніх школах.

На думку Д.І. Фельдштейна, в юнацькому віці характер розвитку визначають праця і учіння як основні види діяльності.

Інші психологи говорять про професійне самовизначення як провідну діяльність у ранній юності. І.В. Дубровіна уточнює, що до моменту закінчення школи про саме самовизначення говорити рано, адже це тільки намір, плани на майбутнє, не реалізовані ще в дійсності. В старших класах формується психологічна готовність до самовизначення. Готовність до самовизначення означає незавершені в своєму формуванні психологічні структури і якості, а певну зрілість особистості, тобто сформованість психологічних утворень і механізмів, що забезпечують можливість зростання особистості нині і в майбутньому.

В ранньому юнацькому віці професійне самовизначення складає важливий момент особистісного самовизначення, але не вичерпує його. Бачення себе майбутнім професіоналом є показником зв'язку молодої людини з суспільством, входження в суспільство. Вибір професії фактично означає проектування в майбутнє певної соціальної позиції.

Розвиток особистості в ранній юності

Психологічною особливістю раннього юнацького віку є спрямованість у майбутнє. Важливим чинником розвитку особистості в ранній юності є прагнення старшокласника будувати життєві плани, осмислювати побудову життєвої перспективи.

Життєвий план - широке поняття, яке охоплює всю сферу особистого самовизначення (рід занять, стиль життя, рівень домагань, рівень прибутків тощо). У старшокласників життєві плани часто ще досить розпливчасті і не вичленяються мрії. Старшокласник просто уявляє себе в найрізноманітніших ролях, порівнюючи міру їх привабливості, але ще не може остаточно вибрати щось для себе і часто нічого не робить для досягнення задуманого.

Про життєві плани у власному сенсі слова можна говорити лише тоді, коли до них включені не тільки цілі, а й способи їх досягнення, коли молода людина прагне оцінити власні суб'єктивні й об'єктивні ресурси. Л.С. Виготський розглядав життєві плани як показник оволодіння особистістю своїм внутрішнім світом і як систему пристосування до дійсності, пов'язуючи з ними "цільову" регуляцію принципово нового типу. Попереднє самовизначення, побудова життєвих планів на майбутнє - центральне психологічне новоутворення юнацького віку.

Основою для планування, суб'єктом власного майбутнього є існуюча в суспільстві модель "типового життєвого шляху" члена даного суспільства. Ця модель закріплена в культурі, системі цінностей суспільства, в її основу покладено принцип своєчасності: в який час суб'єкт повинний вкластися, щоб соціально "встигнути", в потрібний час зробити наступний крок.

Ці орієнтири не завжди відомі сучасним старшокласникам, крім того, самі ці орієнтири в останні десятиліття підлягали істотному перегляду. Молоді люди часто змушені самостійно розробляти життєві цілі і знаходити способи їх виконання. У результаті цього багато аспектів свого майбутнього життя юнаки і дівчата сприймають як проблемні. Якщо старшокласники 1960-1970-х років чекали на своє майбутнє з оптимізмом, то старшокласники 1990-х років переживали своє майбутнє як проблему.

В західній психології процес самовизначення позначається як процес формування ідентичності. Е. Еріксон розглядав пошук особистісної ідентичності як центральну задачу періоду дорослішання, хоча перевизначення ідентичності може відбуватися також в інші періоди життя. Ідентичність як усвідомлення тотожності суб'єкта самому собі, неперервності власної особистості в часі вимагає відповіді на запитання: "Який я? Яким мені хотілося б стати? За кого мене приймають?" В період дорослішання, на тлі різких фізичних і психічних трансформацій та нових соціальних очікувань, необхідно досягти нової якості ідентичності, тобто об'єднати різні властивості, пов'язані з сімейними, тендерними, професійними ролями, в несуперечливу цілісність (яка я дочка й онучка, спортсменка і студентка, майбутній лікар і майбутня дружина), узгодити внутрішню оцінку себе та оцінку, що дається іншими.