1.3 Шляхи удосконалення законодавства щодо захисту прав боржника за договором факторингу

Як зазначає О. Бєліков, розвитку факторингу та ефективному захисту прав боржника в Україні перешкоджають в основному такі проблеми:

1) нестача кваліфікованих фахівців, які могли б грамотно і професійно здійснювати факторингові операції;

2) дефіцит інформації – далеко не всі підприємства знають про факторинг і його вигоди;

3) невизначеність в законодавстві;

4) несприятливий імідж, що склався у факторингу раніше через підміну його визначення [26, 97].

Конкретними шляхами удосконалення законодавства щодо захисту прав боржника за договором факторингу є:

• має бути встановлене єдине, чітке визначення факторингу;

• слід виключити із законодавства України всі положення, які намагаються регулювати відносини факторингу як такі, що пов’язані із спеціальним поіменованим договором. Це відповідатиме і суті таких відносин, і передовому законодавству США та інших країн, зокрема континентального права, і міжнародним конвенціям;

• слід відмовитися від допустимості договірної заборони відступлення грошової вимоги, крім випадків, коли боржником є споживач. Цей принцип є найважливішим для розвитку факторингу;

• треба також виробити правила, за якими заміна кредитора у зобов’язанні не призводитиме до погіршення становища боржника. Цей принцип є загальновизнаним у світі. Його недотримання спричинює виключення прав з обороту;

• істотних змін у частині відступлення грошових вимог потребує валютне та податкове законодавство [20].

Суттєвим є не лише удосконалення законодавства для ефективного захисту своїх прав боржником, але й поліпшення порядку укладення договору факторингу вцілому.

Важливими для з’ясування такого порядку є статті Ю. Попова («Факторинг: законодавство України та світовий досвід») та Р. Малимоненка («Особливості вітчизняного факторингу»).

Так, адвокатом Р. А. Малимоненком написана стаття, у якій розглядаються деякі аспекти реалізації договорів факторингу у контексті вітчизняної практики та чинного законодавства. Сама стаття має назву «Особливості вітчизняного факторингу».

Метою вказаної статті є спроба допомогти суб’єктам господарської (підприємницької) діяльності (юридичним та фізичним особам), а також правникам-початківцям зрозуміти та розібратися у деяких аспектах факторингу у відповідності до існуючої вітчизняної практики факторингу та вимог законодавства України, маючи на меті, насамперед, забезпечення безпеки підприємницької та господарської діяльності шляхом акцентування уваги на деяких практичних механізмах реалізації факторингу.

Однак, основна увага даної статті приділяється тому як вітчизняний факторинг може створити реальну загрозу фінансово-господарській діяльності підприємства, тобто клієнту, і боржнику.

Загроза в даному випадку йде від фактора. Адже деякі фактори окрім позитивної реклами власної діяльності, нічим не гарантують добропорядність власних дій перед клієнтом. Відносини між клієнтом, фактором і боржником є взаємопов’язаними. Це ми можемо побачити на прикладі ч. 2 Статті 1086 Цивільного кодексу України, коли порушення фактором свого зобов’язання перед клієнтом може спричинити ситуацію, при якій боржник має захищати свої права. Для поліпшення порядку укладання договору факторингу в статті «Особливості вітчизняного факторингу» пропонуються наступні шляхи.

Щоб захистити власні інтереси автор радить уважно ознайомлюватися з правоустановчими документами факторингової компанії та з умовами договору, але, насамперед, вимагати внесення змін до договору з фактором саме до його підписання, якщо є переконання, що умови запропонованого нібито типового договору є дискримінаційними або незрозумілими. Фактор, який здійснює непрозору діяльність відносно власних клієнтів, за будь-яких умов ніколи не піде назустріч клієнту, та не здійснить зміну дискримінаційних умов договору або надання в самому тексті договору конкретизації або дефініцій – застосованих визначень термінів. Такий фактор завжди посилається на нібито стандартність договірних умов, що є обманом клієнта, оскільки у кожного фактора є свій власний договір факторингу, який впроваджений та затверджений виключно з власних позицій.

На його думку, фактор зобов’язаний здійснювати прозору діяльність:

1). згідно з вимогами ст. 633 ЦК України він не має права, як і будь-який інший суб’єкт підприємницької діяльності, відмовити клієнту в укладенні з ним вмотивованого та зрозумілого договору.

На превеликий жаль, в Україні дуже велика кількість порушень засад публічності договору та його свободи, що регламентується Цивільним кодексом України. Деякі недоброзичливі підприємці переконані, що з метою досягнення фінансових показників будь-які засоби виправдані, а тому й не гребують фактично вводити в оману власних клієнтів через вдалу, на їх погляд, рекламну кампанію. Таким чином, дуже часто на час укладання договору клієнт позбавлений можливості та прав, зокрема на свободу договору та його публічність у законодавчому визначенні ЦК України у зв’язку з тим, що діяв під впливом омани. Також клієнт позбавлений інших прав, що декларує кожному громадянину держава. А у зв’язку з цим у майбутньому можуть постраждати й права боржника.

Фактично має місце введення в оману, а тому і наслідки повинні бути передбачені вимогами ст. 230 Цивільного кодексу України, яка саме і передбачає правові наслідки вчинення правочину під впливом обману. В даному випадку, якщо є можливість довести факт укладення правочину під впливом введення клієнта в оману, такий договір визнається судом недійсним і сторона, яка застосувала обман, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду.

На сьогоднішній день очевидною є мізерна кількість прецедентів судового захисту власних прав згідно з існуючими порушеннями вимог ст. 627 “Свобода договору” та ст. 633 “Публічний договір” ЦК України, а також звернень до суду згідно з вимогами ст. 213 “Тлумачення змісту правочину” та ст. 230 “Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману” ЦК України, з чого можна зробити висновок, що права суб’єктів підприємницької діяльності, фізичних та юридичних осіб, а також громадян недостатньо захищені від зловживань та шахрайства. Запорукою захисту є пильність та активність кожного з нас у боротьбі за права, що гарантовані державою [20].