29.Платіжний баланс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Неперевірена версія

Перейти до: навігація, пошук

Баланс платіжний — співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону і сумою платежів за кордон протягом певного періоду (рік, квартал, місяць). Активний сальдо платіжного балансу (>0) призводить до зростання золотовалютного резерву центрального банку. Пасивний сальдо (< 0) має протилежні наслідки.

Платіжний баланс (balance of Payments) - співвідношення між валютними надходженнями в країну і платежами держави за кордон протягом певного часу; статистичний звіт про результати зовнішньоекономічної діяльності країни за певний період, зазвичай за рік.

Платіжний баланс та його економічний зміст

Для повної характеристики платіжного балансу потрібно визначити додаткові категорії і, перш за все, дати загальне поняття балансу.

Баланс — кількісне вираження відносин між сторонами будь-якої діяльності, які повинні врівноважувати одна одну.

Усі міжнародні господарські зв´язки країни відображаються в різних балансах міжнародних розрахунків.

Баланс міжнародних розрахунків — це статистична звітність, що відображає співвідношення грошових вимог і зобов´язань, надходжень і платежів однієї країни у відношенні до інших.

На практиці розрізняють два види балансів міжнародних розрахунків:

1) розрахунковий баланс;

2) платіжний баланс.

Розрахунковий баланс враховує експорт і імпорт товарів та послуг, надання і отримання позик та інвестицій за певний термін часу або на певну дату.

В цьому балансі відображається звітність про співвідношення вимог і зобов´язань однієї країни у відношенні до інших незалежно від термінів надходження платежів. До його складу входять як погашені, так і непогашені платежі; сальдо розрахункового балансу відображає міжнародний розрахунковий стан країни. Його активне сальдо свідчить про те, що країна може очікувати подальших валютних надходжень. Від´ємне сальдо характеризує країну, як боржника і в майбутньому їй потрібно буде здійснювати валютні платежі.

Платіжний баланс — це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною за кордоном, та надходжень, отриманих нею з-за кордону за певний період.

Платіжний баланс включає:

• розрахований (сплачений) експорт і імпорт товарів та послуг;

• фактично проведені надходження і платежі;

• фактично отримані або видані кредити та інвестиції.

Платіжний баланс являє собою статистичну таблицю основних показників за певний термін часу.

У цій таблиці відображається:

1. Операції з товарами, послугами і доходами між даною країною і іншими країнами-партнерами (разом).

2. Зміну власності й інші зміни, що належать даній країні, в монетарному золоті, спеціальних правах запозичення, а також у фінансових вимогах і зобов´язаннях відносно інших країн.

3. Однобічні перекази і компенсуючі записи, котрі необхідно провести для збалансування операцій і змін, які взаємно не компенсуються.

Загальними вимогами до складання балансу є:

1. Агрегування усіх операцій.

2. Зібрання і аналіз даних за певний період часу.

3. Облік чистого сальдо міжнародних вимог і зобов´язань.

При складанні платіжного балансу повинні враховуватися певні методологічні основи. В сучасних умовах країни, що взаємодіють з МВФ, керуються його п´ятою постановою, що була прийнята ще в 1993 році. Для відображення нових явищ в світових відносинах і в світовій статистиці потрібно було переглянути структуру і класифікацію платіжного балансу. Складений за сучасною методологією платіжний баланс більше поєднаний з системою національних розрахунків.

В основу складання платіжного балансу покладені два методологічні принципи.

Перший принцип відображає всі зовнішньоекономічні операції за певний період часу (місяць, квартал, рік). Це показує, що в платіжному балансі відображаються всі економічні операції, що здійснюються за певний термін часу між резидентами даної країни і нерезидентами.

Другий принцип — метод подвійного запису, коли кожна зовнішньоекономічна операція, що належить до платіжного балансу, записується до нього двічі. Один запис показує, які зміни в активах і пасивах країни викликає ця операція. Другий запис зрівноважує першу і показує, якими засобами регулюються взаємні вимоги і зобов´язання між країнами, що виникають внаслідок зовнішньоекономічної операції.

Платіжний баланс активний, якщо валютні надходження перевищують платежі, і пасивний, якщо платежі перевищують надходження.

Згідно з прийнятими у міжнародній практиці принципами подвійної бухгалтерії будь-яке збільшення активів або зменшення зобов´язань відображається у дебеті, а зменшення активів або збільшення пасивів — у кредиті балансу. Дебетова частина платіжного балансу відповідає поняттям «платежі», «витрати», і тому цифри, що зараховують на неї, супроводжуються знаком «мінус». Кредитова частина відповідає поняттям «надходження», «доходи», цифри, шо зараховують на неї, або мають знак «плюс», або не мають ніякого знака. Загальна сума кредиту повинна дорівнювати загальній сумі дебету платіжного балансу.

Розглянемо структуру платіжного балансу. Залежно від характеру операцій платіжні баланси складаються з двох основних розділів: 1 — «Платіжний баланс на поточних операціях», або «Поточний платіжний баланс»; 2 — «Баланс руху капіталів (короткострокові та довгострокові операції) та кредитів». Кожен з цих двох розділів, у свою чергу, поділяється на підрозділи.

Розглянемо розділ «Поточний платіжний баланс», або «Рахунок поточних операцій». Його підрозділи, або статті, узагальнюють дані про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися на умовах, прийнятих у міжнародній практиці угод без відстрочування платежів, що не передбачають надання або залучення коштів у іноземній валюті в кредитній формі. Він містить насамперед дані про експорт та імпорт товарів та послуг, про вантажні та пасажирські міжнародні перевезення, іноземний туризм та платежі за кордон, надходження коштів з інших країн без товарного забезпечення (заробітна плата, відсотки, дивіденди).

Рахунок поточних операцій поділяється на дві частини:

1. Платежі та надходження за зовнішньоторговельними операціями, або торговий баланс (merchandise trade balance, рахунок торгівлі). Він містить інформацію про експорт та імпорт товарів (як цивільних, так і військових). Експорт призводить до припливу грошових коштів, отже, утворює статтю кредиту; імпорт — до їх відпливу; і формує статтю дебету; їх баланс називається торговим, або видимим балансом. Отже, торговий баланс — це чиста вартість експорту тільки товарів за вирахуванням їх імпорту. Цей баланс підводиться під статтями торгових потоків, а усі решта статей залишаються «під рискою».

2. Баланс послуг та некомерційних операцій, доходи та платежі за інвестиціями (рахунок невидимої торгівлі). Він містить статті, які відображають надання або отримання послуг з міжнародних перевезень, страхування, фрахту, туристичних, банківських, консультаційних та інших видів; виплати та надходження відсотків, дивідендів тощо за отримання або надання кредитних послуг. Статті кредиту утворює невидимий експорт, статті дебету — невидимий імпорт. Отже, баланс невидимої торгівлі — це чиста вартість експорту послуг за вирахуванням їх імпорту плюс надходження від інвестицій за кордоном за вирахуванням виплат за надані інвестиції плюс сальдо трансфертних платежів.

Баланс рахунку поточних операцій складають підсумувавши два баланси — торговий та баланс невидимої торгівлі.

Розглянемо розділ «Баланс руху капіталів та кредитів», або як його інколи називають «Рахунок по зовнішньоторгових угодах з активами та пасивами». Статті цього розділу платіжного балансу відображають зміни вартості фінансових активів та зобов´язань країни внаслідок зовнішньоекономічних операцій, які передбачають перехід права власності. Інакше кажучи, рахунок капіталу необхідний для визначення зведених результатів операцій з фінансовими активами та пасивами, які здійснюються резидентами та їхніми іноземними діловими партнерами за певний період.

Рахунок капіталу поділяється на дві основні частини:

1. Рахунок руху довгострокового капіталу (long-term), або прямі інвестиції та інші довгострокові капітальні вкладення. Основними статтями руху довгострокового капіталу є прямі інвестиції та позики. Інвестиції, які вкладаються іноземними громадянами або фірмами в економіку даної країни (наприклад, спорудження південнокорейською компанією свого автомобільного заводу в Україні), — це стаття кредиту. Проте, репатріація отриманого від цієї інвестиції прибутку утворює дебетову статтю невидимого імпорту. Капіталовкладення, які здійснюються резидентами за кордон, утворюють статтю дебету, а переказ з-за кордону прибутків за ними — кредитову статтю невидимого експорту.

Об´єднаний баланс рахунку поточних зовнішньоекономічних операцій та довгострокового капіталу утворює основний, або базисний баланс (basic balance). Базисний баланс є мірою довгострокової міжнародної економічної стабільності країни. Він приблизно відображає продуктивність праці, забезпеченість ресурсами та факторами виробництва, переваги покупців, міжнародну конкурентоспроможність, ставлення до економіки в аспекті надійності інвестицій тощо.

2. Рахунок руху короткострокового капіталу (short-term), або інші короткострокові капіталовкладення. Він відображає фонди (інструменти грошового ринку), які переміщуються в результаті реальних угод (наприклад, у вигляді платежів експорту та імпорту), а також рух внаслідок операцій з довгостроковим капіталом (наприклад, відплив для оплати прямих капіталовкладень та приплив в результаті отримання доходів від закордонних інвестицій). Крім цього, рух короткострокового капіталу відображає спекулятивні потоки, пов´язані з прагненням суб´єктів господарювання зіграти на міжнародній різниці на рівні короткострокової відсоткової ставки або на зміні валютних курсів в результаті політичної нестабільності.

Після балансу руху капіталів та кредитів йде стаття «Помилки та пропуски», яка необхідна для вирівнювання дебету та кредиту. У статистичному обліку платіжного балансу відомості про експорт можуть надходити з митних запасів, а сама оплата може здійснюватися з іншого джерела. Крім того, у записах операцій можуть бути помилки, а багато позицій взагалі мають оцінюватися приблизно, наприклад, витрати туристів, що відвідали країну. Саме це і викликає необхідність введення у статистичний облік платіжного балансу особливого рахунка «Помилки та пропуски».

Після цього рахунка йдуть статті, які відображають державне фінансування у платіжному балансі:

• стаття «Пункти, що дублюються», яка стосується певних змін державних резервів, містить інформацію щодо переоцінки золотовалютних резервів, розподіл та використання СПЗ SDR, рух золотовалютного резерву;

• стаття «Виняткове фінансування», яка відображає надзвичайні джерела покриття сальдо;

• стаття «Зобов´язання, які є резервами іноземних держав» відображає претензії іноземних державних організацій до активів даної держави;

• стаття «Загальна зміна резервів» показує зміни у резервних запасах країни, причому не у резервах як таких, а лише зміни їх вартості або обсягу.

Нижче наводиться схема платіжного балансу, що розроблена МВФ, і у загальних рисах повторює систему побудови статей платіжних балансів провідних країн з деякими змінами. Ці зміни роблять схему універсальнішою, що дає змогу порівнювати баланси розвинених країн та країн, які розвиваються. Аналізуючи вихідні дані, надані країнами, експерти МВФ вносять уточнення, використовують неофіційні публікації, перегруповують статті платіжних балансів та виконують інші коректувальні дії, що дає можливість робити висновок про масштаби досліджуваних процесів.

30. Методи регулювання інфляції Сторінка: 2 Розділ: Гроші і кредит

Важливим інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикція та пряме лімітування (таргетування) випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку центрального банку, регулюючи процентні ставки за пасивними й активними операціями комерційних банків, збільшуючи норму обов¢язкових резервів та іншими методами держава скорочує банківське кредитування народного господарства і стримує тим самим зростання грошової маси та платоспроможного попиту. Практикується пряме державне лімітування росту кредитних вкладень та готівкової грошової маси в обігу, попередній контроль центрального банку за обгрунтованістю видач комерційними банками позик на великі суми.

Політика дефляції при послідовному і жорсткому її проведені може дати бажаний антиінфляційний ефект, проте реалізація її пов¢язана з великими труднощами, оскільки посилює соціальне напруження в суспільстві, викликає загрозу економічної кризи, банкрутства підприємств, зменшення зайнятості. Тому урядам нерідко доводиться маневрувати, оперативно змінюючи дефліційні методи інфляційними.

Другий напрям антиінфляційної політики ¾ політика доходів ¾ передбачає державний контроль за заробітною платою і цінами. Такий контроль може зводитися до фіксації зарплати і цін на певному рівні (“заморожування”), або встаногвлення темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту продуктивності праці або до того й іншого разом. Широко цей метод використовувався в колишньому Радянському Союзі. У країнах Заходу далеко не всі уряди наважувалися застосовувати його, зважаючи на можливі негативні соціальні наслідки. Адже заморожування цін ¾ це пряме втручання в приватне підприємництво і в сферу ринку, що призводить до деформації дії його механізму. Першим і негативним наслідком цього є поява товарного дефіциту. Заморожування ж зарплати ставить у складне становище трудящих, викликає їх незадоволення урядовою політикою, посилює соціальне напруження.

Під впливом неомонетаристських ідей більшість країн Заходу відмовилися від прямого втручання в ціни і зарплату і спрямували свої регулюючі дії на подолання причин інфляції зі сторони товарів, створення сприятливих умов для дії законів ринку і всіляке стимулювання приватного підприємництва. Це, зокрема, проведення жорсткої антимонопольної політики, заохочення ринкової конкуренції, скорочення державної підтримки молотрентабельних і слабоконкурентних підприємств і галузей, введення гнучкої податкової політики, стимулюючої підприємницьку активність і зростання грошових збережень населення. Всі ці заходи позитивно впливали на розвиток виробництва, підвищення його ефективності та продуктивності праці, що, в свою чергу, сприяло результативності дефляційної політики. Внаслідок цього країни Заходу в другій половині 80-х років змогли перебороти галопуючу інфляцію, ввести її в межі “повзучої”.

У нових умовах знову постала потреба регулювання інфляції у відповідності з кейсіанськими ідеями. Проте й досвід 80-х років, що базувався переважно на концепціях неомонетаризму, має велике значення для теорії і практики.

По-перше, інфляція може легко з регульваної перетворитися в нерегульовану, досягти галопуючих темпів і призвести до тяжких економічних і соціальних наслідків.

По-друге, антиінфляційна політика дає тим більший ефект, чим менше вона вимагає прямого втручання у виробництво, чим кращі умови створюються в країні для розвитку підприємництва і дії ринкового механізму. Тому вона не може обмежуватися дефляційними заходами, а повинна бути комплексною, включати й заходи, спрямовані на всебічне стимулювання розвитку виробництва.

По-третє, загрозливі соціальні наслідки може мати не тільки розкручування інфляції до високих рівнів, а й антиінфляційні заходи держави, якщо вони проводяться не достатньо виважено.