- •1.Мораль,моральність і етика в суспільстві . Різниця між мораллю і етикою
- •2.Загальна характеристика та відмінні риси моралі та права
- •3.Функції моралі. Роль моральних норм та принципів у процесі спілкування
- •2.Норми і правила спілкування періоду Київської Русі.
- •3.Києво – Могилянська академія як центр формування культури спілкування в 18 ст.
- •4.Етичні норми і принципи в культурі країн Сходу.
- •1.Поняття про ділове та неділове спілкування, їх відмінності.
- •2.Психологічний аналіз ділового спілкування
- •3.Емоції і їх контроль
- •4.Аналіз впливу особистісних характеристик на процес ділового спілкування
- •5. Підготовка до самопрезентації у діловому спілкуванні
1.Поняття про ділове та неділове спілкування, їх відмінності.
Ділове спілкування — це спілкування, яке просуває продукт, послугу або організацію; передає інформацію в межах бізнесу; або функціонує як офіційна заява компанії.
Ділове спілкування (або просто «комунікація», в бізнес-контексті) включає в себе такі наступні теми: маркетинг, бренд-менеджмент, відносини з клієнтами, поведінка споживачів, реклама, зв'язки з громадськістю, корпоративне спілкування, залучення населення, управління репутацією, міжособистісне спілкування, залучення співробітників, та керування подіями. Це тісно пов'язане зі сферою професійної комунікації та технічної комунікації.
Медіа-канали для бізнес-комунікацій включають: інтернет, друковані засоби масової інформації, радіо, телебачення, навколишнє середовище, і передача інформації «з уст в уста».
Ділове спілкування може також відноситися до внутрішнього спілкування. Дуже важливо, щоб внутрішнє спілкування керувалося належним чином, тому що погано створене або кероване повідомлення може викликати недовіру і ворожість з боку співробітників.
Ділове спілкування є загальною темою, занесеною до навчальної програми магістра ділового адміністрування (МДА) багатьох університетів. Крім того, багато коледжів та вищих навчальних закладів пропонують освітньо-кваліфікаційний рівень у сфері комунікації.
Види ділового спілкування
Вербальне — один із видів спілкування, який включає в себе використання слів.
Невербальне — спосіб спілкування, який переважно використовує мову тіла та інші фізичні жести як засіб спілкування.
Письмове — вид спілкування, який включає в себе тільки письмові форми.
Робоче — спосіб спілкування, що особливо часто застосовується під час прийому на роботу.
Електронне — сучасний спосіб спілкування, який включає електронні та новітні технології для спілкування, такі як телеконференції, електронні повідомлення і т. д.
Командне — одна з форм спілкування, яка проявляється в командній роботі та співпраці.
Неділове (особистісне) спілкування, навпаки, пов'язане з вирішенням внутрішніх психологічних проблем: дозволом внутрішнього конфлікту, обговоренням, що відбувається навколо, вираженням свого відношення до цього, пошуком сенсу життя.
2.Психологічний аналіз ділового спілкування
Ділове спілкування – складне соціально-психологічне явище. У психології управління спілкування розглядається як процес встановлення та розвитку ділових контактів, зумовлений потребами спільної дії. Знання психологічних закономірностей ділового спілкування та його особливостей у сфері політичного, соціального та господарського управління дозволяють підвищити ефективність управлінської діяльності менеджера.
Виділяють три основних напрямки підвищення культури управлінського спілкування: розвиток комунікативних вмінь, перцептивних та інтерактивних навичок взаємодії.
Від менеджера вимагається належний рівень комунікативної компетентності – знання, уміння, навички у сфері організації взаємодії людей і взаємозв`язку у діловій сфері. Коммунікація – обмін інформацією, важливою для учасників спілкування. Комунікативний рівень спілкування в організації пов`язується із створенням своєрідної „площадки для спілкування”, де учасники змогли б вільно обмінюватися думками.;
Комунікативна компетентність фахівця передбачає усвідомлення особистістю наступних аспектів:
власних потреб та ціннісних орієнтирів, техніки власної роботи;
власних перцептивних вмінь, тобто здатності сприймати навколишнє середовище без суб’єктивних упереджень у ставленні до тих чи інших проблем, особистостей, соціальних груп;
готовності сприймати нове у зовнішньому середовищі;
власні почуття та психічні стани під впливом чинників зовнішнього середовища.