• 6.7. Медичні огляди

• Згідно Наказу МОЗ №246 від 21.05.2007 р. обов'язкові попередній (під час прийняття на роботу) і періодичні (протягом трудової діяльності) медичні огляди проводяться для працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де с потреба у професійному доборі, та щорічно для осіб віком до 21 року.

• Попередній медичний огляд проводиться під час прийняття на роботу з метою:

• визначення стану здоров'я працівника і реєстрації вихідних об'єктивних показників здоров’я та можливості виконання без погіршення стану здоров я професійних обов’язків в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу;

• виявлення професійних захворювань (отруєнь), що виникли раніше при роботі на попередніх виробництвах та попередження виробничо зумовлених і професійних захворювань (отруєнь).

• Періодичні медичні огляди проводяться з метою:

• своєчасного виявлення ранніх ознак гострих і хронічних професійних захворювань (отруєнь), загальних та виробничо зумовлених захворювань у працівників;

• забезпечення динамічного спостереження за станом здоров'я працівників в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

• вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу,

• розробки індивідуальних та групових лікувально-профілактичних та реабілітаційних заходів працівникам, що віднесені за результатами медичного огляду до групи ризику;

• проведення відповідних оздоровчих заходів.

• Заклади державної санітарно-епідеміологічної служби щорічно за заявкою роботодавця (його представника), за участю представника первинної профспілкової організації або уповноваженої працівниками особи визначають категорії працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду та до 1 грудня складають Акт визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду.

• На підставі Акта визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду, роботодавець складає протягом місяця у чотирьох примірниках

• поіменні списки працівників, які підлягають періодичним медичним оглядам на паперовому та електронному носіях, узгоджує їх у санітарно-епідеміологічній станції. Один примірник списку залишається на підприємстві (у відповідальної за організацію медогляду посадової особи), другий надсилається до ЛПЗ, третій - до закладу державної санітарно-епідеміологічної служби, четвертий - до робочого органу виконавчої дирекції Фонду.

• Для проведення попереднього (періодичних) медичного огляду працівників роботодавець повинен укласти або вчасно поновити договір з ЛПЗ та надати йому список працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду.

• Під час прийняття на роботу, в разі переведення на іншу важку роботу, роботу із шкідливими чи небезпечними умовами праці роботодавець повинен видати направлення на обов'язковий попередній медичний огляд працівника.

• Роботодавець за рахунок власних коштів забезпечує організацію проведення медичних оглядів, витрати на поглиблене медичне обстеження працівника з підозрою на професійні та виробничо зумовлені захворювання та їх медичну реабілітацію, диспансеризацію працівників груп ризику розвитку професійних захворювань.

• Періодичність проведення медичних оглядів, фах лікарів, які беруть участь у їх проведенні, перелік необхідних лабораторних, функціональних та інших досліджень, медичні протипоказання допуску до виконання робіт, пов'язані із впливом виробничих факторів, визначені в Переліку шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов'язкові попередній (періодичні) медичний огляд працівників.

• Періодичність проведення медичних оглядів у ЛПЗ може змінюватися закладом державної санітарно-епідемічної служби, виходячи з конкретної санітарно-гігієнічної та епідемічної ситуації, але не рідше одного разу на два роки.

• Надання першої допомоги потерпілим у разі нещасного випадку

• Перша допомога при кровотечі

• Кровотечі бувають зовнішні і внутрішні. При зовнішній кровотечі кров витікає через рану в шкірі та у видимих слизових оболонках або з порожнин. При внутрішній кровотечі кров виливається в тканини й органи тіла; це називається крововиливом. Швидка значна втрата крові є дуже небезпечною, оскільки супроводжується зниженням кров’яного тиску, порушенням кровопостачання мозку, серця і всіх інших органів. Тому вона буває причиною загибелі людей, яких ще можна було б врятувати, надавши своєчасно першу допомогу. Розрізняють капілярну, венозну і артеріальну кровотечі.

• Першою допомогою при капілярних кровотечах є знезараження перекисом водню або йодною настойкою місце поранення і накладання на нього чистої пов’язки.

• Венозна кровотеча виникає при ушкодженні поверхневих ран. У цьому разі, особливо коли ушкоджені великі вени, зсідання крові не здатне швидко зупинити кровотечу. За короткий час можуть бути значні крововтрати. При венозних кровотечах кров витікає рівномірно і має темний колір. Щоб зупинити венозну кровотечу, досить накласти тиснучу пов’язку. Перед цим рану знезаражують, а для зменшення кровотечі тимчасово притискають пошкоджену судину.

• Артеріальна кровотеча особливо небезпечна для життя. Вона буває у вигляді пульсуючого струменя подібно до фонтану. Кров мас яскраво-червоний колір. У цьому разі треба діяти негайно. Перш за все виїде місця поранення треба швидко притиснути пальцями ушкоджену судину в точках, де прощупується пульс і накласти джут. Щоб не пошкодити нерви і шкіру, його накладають поверх одягу, хустки, або іншої м’якої тканини. Коли джгута немає, можна скористатися ременем або зробити закрутку з будь-якого шнура, тканини. Для цього між тканиною і тілом вставляють міцну палицю і закручують тканину до зупинки кровотечі. Потім палицю прибинтовують до тіла. Джгут залишають на кінцівках не більше як на 1,5-2 години, а в холодну пору року на 1 годину, інакше настане омертвіння тканини. Щоб цього не сталося до джгуту приколюють записку з точним зазначенням часу його накладання. Якщо потерпілого за цей час не можливо доставити до лікарні, через 1,5-2 години послаблюють джгут на 1-2 хв, якщо кровотеча продовжується, джгут затягують.

• Внутрішні кровотечі — кровотечі в черевну порожнечу, порожнину грудей, черепа надзвичайно небезпечні. Встановити наявність внутрішньої кровотечі можна тільки за зовнішнім виглядом людини. Вона стає блідою, виступає холодний піт, пульс частішає і слабне. У такому разі треба негайно викликати швидку допомогу. До її прибуття потерпілого кладуть або напівсидять і не рухають з місця. До ймовірного місця кровотечі (живота, грудей, голови) прикладають холодний компрес (мішечок із льодом або снігом, грілку або пляшку з холодною водою).

• Перша допомога при переломах

• Перша допомога при переломах - здійснення в першу чергу тих заходів, від яких залежить збереження життя потерпілого, а саме: зупинка артеріальної кровотечі, попередження травматичного шоку, накладання стерильної пов’язки на рану, проведення іммобілізації табельними чи підручними засобами.

• Правила накладання шин:

• для створення нерухомості відламків кісток шину накладати з фіксацією 2-х сусідніх суглобів (вище і нижче за місце перелому);

• гострі краї і кути шини повинні бути згладжені. Металеву шину перед накладенням зігнути за формою кінцівки;

• при накладенні шини на голу поверхню тіла попередньо підкласти м'яку підстилку (рушник, простирадло, вату);

• шини на нижню кінцівку накладати з двох боків;

• при відкритих переломах не можна накладати шину, де назовні виступає поламаний кінець кістки

• шину до кінцівки прикріплюють широким бинтом. Не можна на рівні перелому прибинтовувати шину. Пов'язку поверх шини накладати рівномірно, не дуже туго, щоб під час транспортування не порушився кровообіг.

• При переломах ребер грудини клітку туго перев’язують, щоб обмежити рухи ребер при диханні. Переломи черепа і хребта дуже небезпечні. У таких випадках краще викликати швидку допомогу і не рухати потерпілого.

• Перша допомога при опіках

• Опіки шкіри - це ушкодження, які виникають внаслідок дії сонячного проміння, високої температури, електричного струму, їдких речовин (кислоти, лугу) стикання з вогнем або сильно нагрітими предметами. Розрізняють 4 ступені опіків: І ступінь небезпечності - почервоніння шкіри. II ступінь середньої тяжкості - утворення пухирів. III ступінь - тяжкий - змертвіння всієї товщини шкіри. IV ступінь - надзвичайно тяжкий - обвуглювання тканин тіла. При опіках І і II ст. слід негайно покласти на вражене місце примочку зі спиртом, горілкою, одеколоном або слабким розчином марганцевокислого калію. Спирт та його похідні стримують подальше руйнування клітини і водночас знезаражують місце ушкодження. При 111-IV ст. на вражені місця накладають стерильні пов’язки. При великих опіках використовують чисті, випрасувані простирадла. Потерпілого слід напоїти чаєм або мінеральною водою і терміново доставити до лікарні.

• Звільнений постраждалого від дії електричного струму

• Дотик до струмоведучих частин, що знаходяться під напругою, викликає мимовільне судомне скорочення м'язів та загальне збудження, котре може призвести до порушення і навіть повного припинення діяльності органів дихання та кровообігу. Якщо потерпілий гримас провід руками, його пальці так сильно стискаються, що звільнити провід стає неможливим. В зв'язку з цим першою дією того, хто надає першу допомогу, повинне бути швидке вимкнення тієї частини електроустановки, до котрої доторкається потерпілий. Вимкнення здійснюється за допомогою вимикачів, рубильника або іншого вимикаючого апарата.

• Якщо вимкнути установку швидко не можна, слід вжитті заходів щодо звільнення потерпілого від струмоведучих частин, до яких він торкається. У всіх випадках той, хто надає допомогу, не повинен доторкатися до потерпілого без належних запобіжних заходів, оскільки це небезпечно для життя. Він також повинен слідкувати, щоб самому не опинитися в контакті з струмоведучою частиною або під кроковою напругою.

• Для звільнення потерпілого від струмоведучих частин або проводу напругою до 1000 В слід скористатись канатом, палицею, дошкою або будь-яким сухим предметом, що не проводить електричного струму. Потерпілого можна також відтягнути за його одяг (якщо він сухий та відстає від тіла), уникаючи дотику до оточуючих металевих предметів та частин тіла. З метою ізоляції рук той, хто надає допомогу, повинен одягнути діелектричні рукавиці або обмотати руку шарфом, натягнути, па руку рукав піджака або пальто, накинути на потерпілого гумовий килимок, прогумований матеріал (плащ) або просто сухий матеріал. Можна також ізолювати себе, ставши на гумовий килимок, суху дошку або непровідну підстилку, жмут одягу. При відділенні потерпілого від струмопровідних частин рекомендується діяти однією рукою. Якщо електричний струм проходить в землю через потерпілого і він судорожно стискає один провід, то простіше перервати струм, відокремивши потерпілого від землі (підсунувши під нього суху дошку або відтягнувши за ноги від землі вірьовкою, або відтягнувши за одяг), дотримуючись при цьому запобіжних заходів. Можна також перерубати дроти сокирою з сухою ручкою або перекусити їх інструментом з ізольованими ручками. Перерубувати або перекушувати проводи слід пофазово, тобто кожний провід окремо, при цьому рекомендується стояти на сухих дошках, на дерев'яній драбині.

• Для звільнення потерпілого від струмоведучих частин під напругою понад 1000 В слід одягнути діелектричні рукавиці та боти і діяти штангою або ізольованими кліщами, розрахованими на відповідну напругу.

• Не слід забувати про небезпеку крокової напруги, якщо струмоведуча частина лежить на землі. Тому після звільнення потерпілого необхідно винести з цієї зони. Без засобів захисту пересуватися в зоні розтікання струму по землі слід не відриваючи ноги одна від одної.

• На лініях електропередачі, коли їх не можна швидко вимкнути, слід з цією метою здійснити замикання проводів накоротко, накинувши на них гнучкий провід. Провід повинен бути відповідного поперечного перетину, щоб він не перегорів при проходженні через нього струму короткого замикання. Перед накиданням проводу один кінець слід заземлити (приєднати його до металевої опори, до заземлювального спуску). З метою забезпечення зручності накидання на вільний кінець провідника бажано прикріпити вантаж. Накидати провід слід так, щоб він не торкнувся людей. Якщо потерпілий торкається лише одного проводу, то достатньо заземлити лише цей провід.

• Проведення реанімаційних заходів

• Заходи долікарської допомоги залежать від стану, в якому знаходиться потерпілий після звільнення від електричного струму. Після звільнення потерпілого від дії електричного струму необхідно оцінити його стан. У всіх випадках ураження електричним струмом необхідно обов'язково викликати лікаря незалежно від стану потерпілого.

• Якщо потерпілий при свідомості та стійкому диханні і с пульс, але до цього втрачав свідомість, його слід покласти на підстилку з одягу, розстебнути одяг, котрий затрудняє дихання, забезпечити приплив свіжого повітря, розтерти і зігріти тіло та забезпечити повний спокій, дати понюхати нашатирний спирт, сполоснути обличчя холодною водою. Якщо потерпілий, котрий знаходиться без свідомості, прийде до тями, слід дати йому випити 15—20 краплин настоянки валеріани і гарячого чаю. Ні в якому разі не можна дозволяти потерпілому рухатися, а тим більше продовжувати роботу, оскільки відсутність важких симптомів після ураження не виключає можливості подальшого погіршення стану. Лише лікар може робити висновок про стан здоров'я потерпілого. Якщо потерпілий дихає рідко і судорожно, але у нього не намацується пульс, необхідно відразу зробити йому штучне дихання. За відсутності дихання та пульсу у потерпілого внаслідок різкого погіршення кровообігу мозку розширюються зіниці, зростає синюшність шкіри та слизових оболонок. У таких випадках допомога повинна бути спрямована на відновлення життєвих функцій шляхом проведення штучного дихання та зовнішнього (непрямого) масажу серця.

• Потерпілого слід переносити в інше місце лише в тих випадках, коли йому та особі, що надає допомогу, продовжує загрожувати небезпека або коли надання допомоги на місці не можливе. Для того, щоб не втрачати час, не слід роздягати потерпілого. Не обов'язково, щоб при проведенні штучного дихання потерпілий знаходився в горизонтальному положенні. Якщо потерпілий знаходиться на висоті, необхідно перед спуском на землю зробити штучне дихання безпосередньо в люльці, на щоглі і на опорі. Опустивши потерпілого на землю, необхідно відразу розпочати проведення штучного дихання та масажу серця і робити це до появи самостійного дихання і відновлення діяльності серця або передачі потерпілого медичному персоналу.

• Проведення штучного дихання

• Для проведення штучного дихання необхідно покласти хворого на спину, розстебнути стискаючий грудну клітку одяг та забезпечити вільну прохідність дихальних шляхів. Якщо у ротовій порожнині або глотці є якийсь вміст, його потрібно швидко видалити пальцем, серветкою, хусткою або за допомогою будь-якого відсосу. З цією метою можна використати гумову спринцівку, відрізавши спочатку її тонкий кінчик. Для звільнення дихальних шляхів голову постраждалого слід відвести назад. Потрібно пам'ятати, що надмірне відведення голови може призвести до звуження дихальних шляхів. Для більш повного відкриття дихальних шляхів необхідно висунути нижню щелепу вперед. Якщо під рукою є один з видів повітроводів, то його слід ввести у глотку для попередження западання язика. При відсутності повітроводу під час проведення штучного дихання слід притримувати голову у відведеному положенні рукою, зміщуючи нижню щелепу вперед.

• При проведенні дихання рот у рот голову постраждалого притримують у певному положенні. Людина, що проводить реанімацію, зробивши глибокий вдих та щільно притиснувши свій рот до рота хворого, вдуває до його легенів повітря. При цьому рукою, що знаходиться у лоба постраждалого, необхідно затиснути ніс. Видих здійснюється пасивно, за рахунок еластичних сил грудної клітки. Число видихів у хвилину повинно бути не менше 10-12. Вдування потрібно проводити швидко та річко (у дітей менш різко), щоб тривалість вдиху була у 2 рані менше часу видиху.

• Необхідно слідкувати, щоб повітря, що вдихається, не призвело до надмірного розтягнення шлунка. У цьому випадку з'являється небезпека виділення харчових мас зі шлунку та потрапляння їх у бронхи. Зрозуміло, дихання рот у рот створює значні гігієнічні незручності. Уникнути безпосереднього доторкання до рота хворого можливо, вдуваючи повітря через марлеву серветку, хустку або будь-яку іншу нещільну матерію. При цьому методі вентиляції легень можна застосовувати повітроводи.

• При використанні методу дихання рот у ніс вдування повітря відбувається через ніс. При цьому рот постраждалого повинен бути закритий рукою, якою одночасно зміщують щелепу доверху для попередження западання язика.

• Проведення непрямого масажу серця

• Зовнішній масаж є ритмічним стисканням серця між грудиною та хребтом. При цьому кров виганяється з лівого шлуночка у аорту та надходить до головного мозку, а з правого шлуночка — до легень, де збагачується киснем. Після того, як тиск на грудину припиняється, порожнини серця знову заповнюються кров’ю.

• При проведенні зовнішнього масажу серця хворого вкладають на спину на тверду поверхню (підлога, земля). Масаж на матраці або м'якій поверхні робити не можна. Реаніматор стає збоку від хворого та долонями, покладеними одна на одну, надавлює на грудину з такою силою, щоб прогнути її за напрямком до хребта на 4-5 см. Частота стискань 50-60 у хвилину. Руки повинні лежати на нижній третині грудини, тобто на 2 пальці вище мечоподібного відростку.

• У дітей масаж серця слід проводити лише однією рукою, а дітей грудного віку— кінчиками двох пальців з частотою 100—120 натискань у хвилину. Точка прикладання пальців у дітей до 1 року — у нижнього кінця грудини.

• При проведенні масажу дорослим необхідно застосовувати не тільки силу рук, потрібно натискати усім корпусом. Такий масаж потребує значного фізичного напруження та є досить втомлюючим.

• Якщо реанімацію виконує одна людина, то через кожні 15 стискань грудини з інтервалом у 1 секунду вона повинна, припинивши масаж, зробити 2 сильних вдиха по методу рот у рот, рот у ніс або спеціальним ручним респіратором. При участі у реанімації двох чоловік слід робити одне роздування легень після кожних 5 стискань грудини.

• Ефективність масажу серця оцінюють за наступними ознаками:

• поява пульсу на сонних, стегнових та променевих артеріях;

• підвищення артеріального тиску до 60-80 мм рт.ст.;

• звуження зіниць та поява реакції їх на світло;

• зникнення синюшного забарвлення та «смертельної» блідості;

• подальше відновлення самостійного дихання.

• Слід пам'ятати, що грубе проведення зовнішнього масажу серця може призвести до тяжких ускладнень — переламаним ребрам з пошкодженням легенів та серця. При сильному тиску на мечоподібний відросток грудини може статися розрив шлунка та печінки. Особливу обережність слід виявляти при проведенні масажу у дітей та людей похилого віку.

• Психологічний шок

• Шок - це важкий загальний стан, який розвивається у відповідь на дію надсильних подразників, і обумовлений різким пригніченням нервової регуляції життєво важливих функцій і виявляється головним чином розладами кровообігу, дихання і обміну речовин.

• Найбільш частим видом шокогенних факторів є травматичні пошкодження різних органів і частин тіла.

• Основними причинами, що приводять до розвитку шокового стану, є біль, значна втрата рідини при пораненнях (кровотеча), опіках (плазмовтратах) або множинних пошкодженнях.

• У перебігу травматичного шоку розрізняють два періоди:

• період збудження - як правило, буває короткочасним. В цей час поранений знаходиться в стані збудження, страху, неспокійно кидається, іноді скаржиться на болі, особа червоніє;

• період пригнічення.

• Також ще розрізняють:

• первинний шок - наступає відразу ж або дуже скоро після травми;

• вторинний шок - наступає через декілька годин після травми (при наданні першої допомоги, що запізнилася, гран спорту ванн і по поганих дорогах, неякісному або неповному наданні першої допомоги, поганій транспортній іммобілізації при переломах кісток).

• Метою першої медичної допомоги є протидія або усунення чинників, що викликають або підсилюють шок. Тому перша медична допомога при шоку повинна реалізуватися в наступній послідовності:

• потерпілого потрібно укласти навзнак, нічого не підкладаючи під голову і плечі, а ноги підвести на 25-30см, щоб полегшити відтік крові від нижніх кінцівок до серця;

• розстебнути тугий комір, одяг на грудях і поясний ремінь, щоб полегшити дихання потерпілого;

• ввести знеболюючі препарати (як правило, для знеболення при шоку застосовуються препарати з ряду наркотичних анальгетиків, таких, як морфін, промедол і т.д.);

• зупинити кровотечу, оскільки кровотеча, що продовжується, не тільки може підсилювати етап шоку, але може привести до загибелі потерпілого від крововтрати;

• щоб не допустити переохолодження, потерпілого необхідно тепло укрити всіма доступними засобами (укутати як зверху, так і знизу, не допускати, щоб він лежав безпосередньо на холодній поверхні). З іншого боку, не можна допускати перегрівання потерпілих, оскільки це підсилить тяжкість шоку.

• Управління роботами з профілактики та ліквідації наслідків аварій

• Надзвичайні ситуації техногенного характеру

• Надзвичайні ситуації техногенного характеру є безпосереднім результатом діяльності людини і можуть виникати внаслідок аварій і катастроф, які відбуваються через недостатню надійність техніки, несподіваних наслідків життєдіяльності людей, а також внаслідок їх помилок, викликаних некомпетентністю чи злими намірами.

• Транспортні аварії. Надзвичайні ситуації на транспорті поділяються на аварії (катастрофи), які відбулися на різних видах транспорту (повітряному, морському, річковому, автомобільному, трубопровідному). Аварії та катастрофи на транспорті бувають двох типів: аварії (катастрофи), які відбуваються на виробничих об’єктах, не пов’язаних безпосередньо з рухом транспорту (депо, станції, порти тощо); аварії під час руху транспортних засобів. Перший вид аварій (катастроф) для об’єктів транспорту має загальний характер. Другий має специфічний характер, пов’язаний з важкими наслідками. Особливості транспортних аварій змусили виділити їх в окремий вид надзвичайних ситуацій з розробкою нових та систематизацією старих способів ведення рятувальних робіт.

• Раптове завалювання споруд. Даний тип аварій виділений в окремий блок у зв’язку з тим, що відбувається не сам по собі, а ініціюється будь-яким іншим фактором: великим скупченням людей;

• активною виробничою діяльністю у розпалі робочого дня; проходженням потягу.

• НС подібного типу важко передбачувані і супроводжуються великими людськими жертвами.

• Аварії на електроенергетичних системах. Подібні аварії переважно призводять до НС через вторинні наслідки і за умови накладання на них надзвичайних умов. До особливо важких наслідків призводять аварії у зимову пору року, а також у віддалених чи важкодоступних районах. Особливо характерні такі НС для сільських регіонів чи у холодні зими через перевантаження енергомережі у зв’язку з додатковими витратами енергії на зігрівання. Аварії на комунальних системах життєзабезпечення. Аварії подібного типу зрозумілі вже з назви. Вони звичайно відбуваються у містах, де велике скупчення людей, на промислових підприємствах, порушують усталений ритм життя. Тому будь-яка подібна аварія може викликати масовий психоз серед населення з важкими наслідками.

• Аварії на промислових очисних спорудах. Небезпека даного типу аварій зумовлена не лише різким негативним впливом на обслуговуючий персонал та населені пункти, а й великим залповим викидом отруйних, токсичних та просто шкідливих у великих кількостях речовин у навколишнє середовище.

• Гідродинамічні аварії. Гідродинамічні аварії та пов’язані з ними НС переважно виникають внаслідок аварій на гідротехнічних спорудах при їх руйнуванні (прориві). За останні роки відбулося понад тисячі аварій великих гідротехнічних споруд. Причини їх різні, але найчастіше аварії відбуваються через руйнування основ, перевищення розрахункової максимальної скидної витрати, тобто внаслідок переливу води через греблю. Наслідками гідротехнічних аварій є: пошкодження та руйнування гідровузлів;

• загибель людей;

• затоплення територій.

• Найважчими наслідками супроводжуються гідродинамічні аварії, які спричиняють катастрофічні затоплення.

• Причини аварій - організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні.

• Групи небезпечних речовин

• За видами аварій, що можуть статися виходячи з властивостей небезпечних речовин, та за впливом уражуючих факторів цих аварій категорії небезпечних речовин об’єднуються в групи:

• група 1 (вибух) - горючі (займисті) гази, горючі рідшій, перегріті під тиском, ініціюючі (первинні), бризантні (вторинні) та піротехнічні вибухові речовини, речовини-окислювачі, речовини, які вступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих та/або вибухонебезпечних чи токсичних газів;

• група 2 (пожежа) - горючі (займисті) гази, горючі рідини, горючі рідини, перегріті під тиском, речовини-окисники, а також речовини, які вступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих та/або вибухонебезпечних чи токсичних газів;

• група 3 (шкідливі для людей і довкілля) - високотоксичні речовини, токсичні речовини, речовини, які становлять небезпеку для довкілля (високотоксичні для водних організмів), речовини, які становлять небезпеку для довкілля (токсичні для водних організмів) та/або можуть здійснювати довгостроковий негативний вплив на водне середовище, а також речовини, які вступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих та/або вибухонебезпечних чи токсичних газів.

• Система державного регулювання у сфері промислової безпеки

• Система державного регулювання у сфері промислової безпеки, як і будь-яке інше соціальне утворення, складається з функціонально об’єднаних елементів (підсистем) зі специфічними властивостями, які визначають їхнє місце у структурі цієї системи, тобто формують функціональну структуру державного управління.

• Моніторингу небезпек як системі спостереження та інформаційного забезпечення процесу підготовки і прийняття управлінських рішень відводиться важлива роль у гарантуванні промислової безпеки.

• Сутністю і призначенням моніторингу є спостереження і контроль за небезпечними об’єктами техносфери, зовнішніми та внутрішніми дестабілізуючими чинниками, що є джерелами надзвичайних ситуацій з метою вирішення завдань попередження НС.

• Тобто метою проведення моніторингу с ідентифікація та оцінка техногенних небезпек, інформаційна підтримка процесу підготовки та прийняття управлінських рішень для забезпечення прийнятного рівня промислової безпеки.

• Для досягнення цілей моніторингу небезпек необхідно вирішити комплекс завдань, які безпосередньо пов’язані з функціонуванням системи моніторингу.

• Одним з головних завдань моніторингу є спостереження за ПНО, які можуть бути причинами аварій та катастроф, а також джерелами ризику антропогенного впливу, перш за все це об’єкти різних господарських комплексів (хімічного, металургійного, паливно-енергетичного тощо), об’єкти господарсько-побутового призначення, на яких знаходяться небезпечні хімічні, пожежо- і вибухонебезпечні речовини та будь-які види діяльності, пов’язані з використанням небезпечних речовин.

• Практичним втіленням функції попередження НС є комплекс правових, організаційних, економічних, інженерно-технічних, екологозахисних, санітарно-епідеміологічних і спеціальних заходів, спрямованих на організацію спостереження і контролю за станом ПНО та НПС, прогнозування і профілактики виникнення джерел НС, а також на підготовку до НС.

• З метою зменшення матеріальних втрат і недопущення шкоди об’єктам, матеріальним і культурним цінностям та довкіллю в разі виникнення надзвичайних ситуацій на центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підпорядковані їм сили і засоби, покладено здійснення таких заходів у сфері попередження надзвичайних ситуацій: оповіщення та інформування, інженерний, медичний, біологічний, радіаційний та хімічний захист.

• Оповіщення та інформування у сфері цивільного захисту включає в себе оперативне доведення до відома населення інформації про виникнення або можливу загрозу виникнення надзвичайних ситуацій, у тому числі через загальнодержавну, територіальні та локальні автоматизовані системи централізованого оповіщення, завчасне створення та організаційно- технічне поєднання постійно діючих локальних систем оповіщення та інформування населення зі спеціальними системами спостереження і контролю в зонах можливого ураження, централізоване використання мереж зв’язку, радіомовлення, телебачення та інших технічних засобів передачі інформації незалежно від форми власності та підпорядкування в разі виникнення надзвичайних ситуацій.

• Одним із елементів проведення заходів попередження НС є інженерний захист території. Провідними напрямами діяльності в цій галузі є такі:

• урахування під час розроблення генеральних планів забудови населених пунктів і ведення містобудування в умовах підвищеного ризику можливості виникнення надзвичайних ситуацій на окремих територіях;

• здійснення контролю за раціональним розміщенням потенційно небезпечних об’єктів з урахуванням можливих наслідків надзвичайних ситуацій для безпеки населення і довкілля в разі виникнення таких ситуацій;

• розроблення і запровадження заходів щодо безаварійного функціонування потенційно небезпечних об’єктів;

• створення комплексних схем захисту населених пунктів та об’єктів від небезпечних природних процесів шляхом організації будівництва протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення.

• Для запобігання або зменшення ступеня враження населення, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій здійснюються також превентивні заходи медичного захисту. До цього напряму попередження НС включають такі: планування та використання наявних сил і засобів закладів охорони здоров’я незалежно від форм власності та господарювання; своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів і санітарно-епідеміологічних заходів; контроль за якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води та джерел водопостачання; завчасне створення і підготовка спеціальних медичних формувань; накопичення медичних засобів захисту, медичного та іншого спеціального майна і техніки; здійснення контролю за станом довкілля, санітарно-гігієнічною га епідемічною ситуацією; навчання населення способам надання першої медичної допомоги та дотримання правил відповідної санітарії.

• Радіаційний, хімічний та біологічний захист як складові елементи попередження НС включають виявлення вогнищ радіаційного, хімічного та біологічного забруднення, проведення їх оцінки, організацію та здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення та запровадження типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами радіаційного, хімічного та біологічного захисту, організацію та проведення спеціальної та санітарної обробки.

• Отже, попередження НС передбачає як профілактику виникнення джерел, так і власне підготовку до НС. Профілактика виникнення джерел ПС являє собою проведення завчасних заходів з недопущення й усунення причин і передумов виникнення джерел НС антропогенного походження, а також по обмеженню збитків від них, тоді як підготовка до НС розглядається як сукупність економічних, організаційних, інженерно-технічних і спеціальних заходів, що завчасно проводяться на території областей з метою забезпечення безпеки населення, об’єктів господарського комплексу і навколишнього природного середовища в НС. Остання процедура найбільшу дієвість виявляє на рівні об’єктів господарського комплексу. Метою забезпечення їх роботи з урахуванням ризику виникнення джерел НС є створення умов для запобігання аварій і катастроф, протидія вражаючим факторам і впливам джерел НС, запобігання або зменшення загрози життю і здоров’ю персоналу, населенню, що проживає поблизу, а також оперативного проведення невідкладних робіт у зоні НС.

• 8.4. Ліквідація наслідків аварійних ситуацій

• Однією зі складових функціональної структури державного управління у сфері промислової безпеки є ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій. Під цим поняттям розуміють проведення комплексу заходів, які включають аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, що здійснюються в разі виникнення НС і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров’я людей, а також локалізацію зон надзвичайних ситуацій.

• Отже, функціональна структура державного управління промисловою безпекою - це сукупність функцій державного управління і функцій органів виконавчої влади, що здійснюють діяльність у цій сфері.

• На практиці функціональна й організаційна структури постають як єдине ціле, тобто як організаційно-функціональна структура державного управління.

• Таким чином, організаційно-функціональну структуру державного управління можна визначити як сукупність органів державної влади в єдності їхніх функцій, повноважень і організаційних зв'язків, яка забезпечує цілісний управлінський вплив на суспільну систему чи окремі її сфери.

• Організації, що експлуатують небезпечні виробничі об'єкти, зобов'язані забезпечити готовність до дій по локалізації й ліквідації наслідків можливих аварій, навчати працівників діям у випадку аварії або інциденту на виробництві. Тому на небезпечному виробничому об'єкті повинен бути розроблений план локалізації й ліквідації аварій (ПЛАС). Розробка ІІЛАС обов'язкова для організацій, які експлуатують вибухопожежонебезгіечні й хімічно небезпечні виробничі об'єкти, незалежно від організаційно-правових форм і форми власності. Експлуатація вибухопожежонебезпечних і хімічно небезпечних виробничих об'єктів вимагає підвищеного дотримання всіх норм промислової безпеки, оскільки здатна породжувати аварії із залповими викидами вибухопожежонебезпечних і токсичних речовин, вибухами в апаратурі, виробничих приміщеннях і зовнішніх установках.

• При розробці ІІЛАС:

• плануються можливі сценарії аварій, способи їх попередження й ліквідації;

• визначається готовність до локалізації й ліквідації аварій;

• виявляється достатність вироблених запобіжний заходів щодо аварії;

• плануються дії виробничого персоналу й аварійно-рятувальних служб на різних стадіях аварій;

• розробляються заходи, спрямовані на підвищення протиаварійного захисту й зниження масштабу наслідків.

• ПЛАС переглядається й уточнюється не рідше, чим раз у п'ять років, у випадках змін у технології, апаратурному оформленні, метрологічному забезпеченні технологічних процесів, а також після аварії ПЛАС вводиться в дію тільки після позитивного висновку експертизи промислової безпеки.

58