10. 4 Енергетичне господарство та його особливості управління

Енергетичне господарство забезпечує підприємство всіма видами енергії (електроенергія, теплова енергія).

До складу енергогосподарства входять [2, С. 211]:

• Теплове господарство (котельна, бойлерні).

• Водопостачання і каналізація (насосні станції).

• Газове господарство (газогенераторні, компресорні, кисневі і ацетиленові станції, вентиляція, холодильні установки).

• Електросилове господарство (заводська ТЕЦ, трансформаторні підстанції, акумуляторні станції).

• Господарство по обслуговуванню засобів зв’язку (АТС, комутаторні установки, радіотрансляційна мережа, промислове телебачення).

• Паро-, водо-, повітряпровідні і газові мережі, електричні і слаботочні мережі та станції.

• Цехові та загальнозаводські споживачі енергії.

• Ділянка контрольно-вимірювальних приладів і автоматики.

• Електроремонтний цех і ділянки в цехах.

• Складське господарство.

Організаційні і технологічні особливості виготовлення профільної продукції підприємства зумовлюють виробничу структуру енергогосподарства (рис. 10.4).

Основним завданням енергетичного господарства є:

1. Вибір такого енергоносія, який би найбільше відповідав технології виробництва даного підприємства, тобто забезпечував би найбільший ККД свого використання та найбільш економічне виробництво продукції.

2. Безперебійне забезпечення підприємства всіма видами енергії при найбільш раціональних нормах її витрат.

3. Запровадження новітньої енергетичної техніки та максимальне використання потужностей енергоустановок.

4. Зростання енергоозброєності праці, підвищення на цій основі її продуктивності та зниження собівартості енергетичної продукції.

5. Спостереження, аналіз та контроль факторів, що впливають на відхилення реальних (фактичних) витрат енергії від запланованих.

Енергетичне господарство підприємства підрозділяється на дві частини — загальнозаводську і цехову. До загальнозаводської належать генеруючі та перетворюючі споруди, установки, пристрої, відповідні споруди і загальнозаводські мережі, що об’єд­нуються в ряд спеціальних цехів (дільниць) — електросиловий, теплосиловий, газовий, слабкострумовий, електромеханічний. Склад цехів залежить від енергоємності виробництва та рівня розвитку зв’язків заводу з зовнішніми енергосистемами.

Теплосиловий цех (дільниця) обслуговує контрольні установки, мережі підприємства (теплову, стислого повітря, водопостачання, каналізації), компресорні установки, кондиціонери, обладнання, що перекачує мазут. До складу електросилового цеху входять понижуючі підстанції, трансформаторні установки, перетворюючі пристрої, кабельні мережі, електролінії.

Газовий цех (може входити до теплосилового цеху) об’єднує газопровідні мережі, кисневі станції, склади балонів з різними видами газів та ін.

Рисунок 10. 4 – Організаційно-виробнича структура енергогосподарства великого підприємства

Електричний цех виконує роботи з ремонту електрообладнання та електроапаратури.

Слабострумна дільниця здійснює технічне обслуговування та ремонт АТС підприємства, комутаторних установок, акумуляторних пристроїв, радіотелевізійної мережі та комп’ютерного парку.

Цехову частину енергогосподарства утворюють первинні енергоприймачі (споживачі енергії — печі, верстати, підйомно-транспортне устаткування і т. д.), цехові перетворювальні установки і внутрішньоцехові розподільчі мережі.

Показники електрогосподарства

Основні (інтегральні) техніко-економічні показники наступні:

1. Показники економічності виробництва і розподілу енергії:

• питомі витрати палива на виробництво енергії і тепла;

• питомі витрати електроенергії на 1000 м³ стиснутого повітря.

2. Показники енергоємності продукції [2, С. 215]:

Е = Еф / n, (10.1)

де Еф – електроенергія, фактично витрачена на виробництво;

n – кількість виробленої продукції (т, шт, грн);

3. Показник енергоозброєності виробництва [2, С. 215]:

Ев = Ме / Ф, (10.2)

де Ме – сумарна потужність встановлених на підприємстві енергоустановок, кВт;

Ф – вартість основних виробничих фондів, грн.

Загальні потреби підприємства в енергії визначаються за формулою [2, С. 213]:

, (10.3)

де Н_в.е — планова норма витрати енергії на одиницю продукції, кВт · год;

N_пл — плановий обсяг випуску продукції в натуральному (вартісному) виразі, шт., грн;

Е_доп — витрати енергії на допоміжні потреби, кВт · год;

Е_ст — відпуск енергії на сторону, що планується, кВт · год;

Е_вт — втрати енергії в мережах, кВт · год.

Основною формою планування енергопостачання в даний час є річні енергобаланси. Поряд із плановим складається звітний баланс, що є засобом контролю за виконанням планових показників використання енергоресурсів і вишукування резервів. Основне завдання розробки енергетичного балансу – обґрунтування потреби підприємства в паливі і енергії для виконання плану по випуску продукції (доходна частина балансу), а також покриття цих витрат від виробників енергії (витратна частина балансу).

Як правило, баланси складаються на річний період із розбиванням по кварталах.

До складу балансу входять:

1. Розрахунок потреби основного і допоміжного виробництва в усіх видах енергії і палива.

2. Визначення допустимих втрат енергії в заводських мережах.

3. Сумарне споживання енергії.

Основними напрямами вдосконалення енергогосподарства і підвищення його ефективності є [2, С. 215]:

• широке впровадження ресурсозберігаючого устаткування;

• підвищення КПД власних генеруючи і перетворюючих установок;

• вдосконалення схем електроспоживання;

• автоматизація виробничих процесів, обліку і контролю використання енергоресурсів;

• застосування розрахунково-аналітичних методів нормування енергоресурсів;

• спрощення енергетичної структури підприємства;

• переорієнтація на використання нетрадиційних видів енергії, відповідно адоптація основного виробництва до них;

• використання вторинних енергоресурсів (ВЕР);

• впровадження раціональних методів організації ремонту і технічного обслуговування енергообладнання і енергосистем;

• автоматизація управління підприємством і споживання енергії;

• обґрунтований вибір видів енергії.