Політологія-лекційний курс і практикум

361

Криза інтегрального націоналізму розпочалася на початку 40-х років, а згодом, в 1943 р. відбулася ґрунтовна ревізія ідейно-програмних засад цієї концепціїіповернення до тих націоналістичних позицій, що їх накреслив до першої світової війни Микола Міхновський. Йшлося про звільнення націоналізму Донцова від елементів авторитарноелітарного мислення, тоталітарної практики і перехід на позиції демократизму. Сьогодні демократичнийнаціоналізмєоднієюзпровіднихполітичнихсилукраїнськогосуспільства.

Крім монархічних і націоналістичних підходів до обґрунтування шляхів політичного розвитку України, цікавим є певний досвід національно-державницької трансформації в рамках комуністичної ідеології і практики. В зв'язку з цим показовими є ідеї Миколи Хвильового – комуніста, українського радянського публіциста і письменника.

«Впродовж століть політичної неволі в українців, – твердив М. Хвильовий, – виробився комплекс рабства. Україна стала простим географічним поняттям. Для зміни такого стану речей слід переродити українця так, щоб він став самосвідомою одиницею: рішуче викоренити рабську психологію і змінити плаксиву «хохляцьку» розхлябаністьісахаринність, щопороджувалидоцьогочасутількибезвольнихлюдей, знову на вольовий і мужній народ. Тільки це може відкрити перед Україною нову величнусторінкуісторії». Українськанація, вважавХвильовий, йдучишляхомдуховнокультурного відродження, повинна втілити в собі кращі риси цивілізованої європейської людини. Хвильовий також підкреслював, що прийшов кінець не лише «малоросійщині, українофільствуіпросвітництву, алейзадрипаномумосквофільству». На його думку, українське суспільство, яке створює реальні передумови для самостійного економічноготаінтелектуальногорозвиткунеможепогодитись на панівне становище російської культури на українській землі. Послідовно проводячи національну ідею у сфері культури й поширюючи її на економіку і культуру, Хвильовий дійшов висновку про необхідність зміцнення політичної незалежності України: «Ми під впливом своєї економіки прикладемо до нашої літератури не

362 «слов'янську теорію самобутності», а теорію комуністичної самостійності. Росія не самостійнадержава? Самостійна! Ну, так і ми самостійні».

У 20-30-ті роки XX століття значних успіхів досягла зарубіжна українська політологія. В емігрантських колах діяло багато досвідчених політиків і науковців, які, озброївшись досягненнями світової політології, історіософії, соціології та інших суспільнихнаук, всебічноаналізувалиісторіюісучаснежиттяУкраїни. Вукраїнському зарубіжному державознавстві в післявоєнний період розвивалися три основні наукові напрями: народницький (новонародницький), консервативний і національнодержавницький (див.: Потульницький В.А. Теорія української політології.: Курс лекцій. - К., 1993). Їх відрізняють критерії історичної оцінки та методологічні підходи, політичні моделі подальшого розвитку України. Ідеологія новонародників (М. Грушевський після його повернення в Україну, Р. Лащенко, С. Шелухін) відрізняєтьсявідпоглядівнародниківXIX – початку XX століття, перш за все, більшим інтересом до історії української державності, форм українського державного будівництва. Представники цієї наукової школи досліджували історію українського народу як окремої культурно-етнічної одиниці, можливі федеративні союзи України з іншими народами, демократичні традиції в українському краї. У відсутності української державності новонародники звинувачували сусідні країни, в основному Росію та Польщу. За найвищий критерій історичного прогресу вважали народний добробут і народоправство. В силу історичних особливостей і традицій, психологічних характеристик та орієнтацій українського народу, Україна, на їхню думку, повинна бути республікою.

Представники консервативного напрямку в українській політології – С. Томашівський, В. Кучабський, В. Липннський– обґрунтовувалинеобхідністьмонархічного ладу для України. Основною причиною втрати Україною своєї державності вони вважали внутрішню слабкість українського народу і, особливо, відсутність національної еліти. На їх думку, вирішення всіх державотворчих питань для України можливе лише за умови

363

створення суверенної незалежної держави, де єдиною спільною ознакою для людей різних національностей, релігійімовстанегромадянствоукраїнськоїдержави.

Учені національно-державницького напряму в українській політичній науці - С. Дністрянський, С. Рудницький, О. Ейхельман, В. Старосольський, О. Бочковськиий вимагалибеззастережноговизнанняправакожноїнаціїякісторичноїспільнотинавласну державність. Основними критеріями історичної доцільності тієї чи іншої форми державного будівництва вони вважали інтереси нації, а національну ідею і національну психологіювизначали яксутністьнації, щоскеровуєнароднаборотьбу засвої інтереси. В ідеях демократії і республікансько-демократичної державності представники цього напрямкуполітологічноїдумкибачилиосновужиттяукраїнськогонароду

Із першоджерел

Пилип ОРЛИК ВИВІД ПРАВ УКРАЇНИ (фрагмент)

По довгій і кривавій війні вічної пам'яті найхоробріший гетьман Хмельницький визволив з-під польської кормиги пригнічену козацьку націю. Він-то утворив з України незалежне князівство і вдоволився титулом гетьмана війська Запорозького і син його перейняв це по нім у спадку й Стани названого князівства по смерті його обирали далі своїх князів і ніяка держава не присвоювала собі права противитися цьому. Україна залежала тільки під деяким оглядом від царів московських.

Не розводитимуся далі про історію України; моя ціль лише показати, що вона є вільним князівством і що Стани її вільно обирали гетьманів по своїй уподобі. Це факт установлений і правда загальновідома, що козацька нація і Україна були вільними. Як така Україна увійшла з своїм гетьманом у договір вічного миру, укладеного коло Пруту в Молдавії, де вона називається союзницею султана; як така увійшла вона в договір з ханом татарським і в договір, який уклав гетьман Хмельницький зі шведським королем Карлом X і який можна бачити в архівах Корони Шведської.

Але найсильнішим і найнепереможнішим аргументом і доказом суверенності України є урочистий союзний договір, укладений між царем Олексієм Михайловичем з одного боку, та гетьманом Хмельницьким і Станами України - з другого. Трактат цей уложений в 1654 р. і підписаний уповноваженими представниками. Цей, такий урочистий і докладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, назавжди установити спокій, вольності й лад на Україні. Це дійсно так і було б, якби цар так само сумлінно виконав би його, як у це вірили козаки. Вони передали московському війську свої твердині і злучили свої війська з царськими, задля успіху загальної справи, але царські генерали, скориставши з довір'я названої нації, хитрощами, захопили велику кількість інших укріплень і потім почали командувати, мовби господарі в цілій країні.

Одначе козаки залишили тінь суверенности і навіть по смерті гетьмана Хмельницького цар дав у 1658 р. грамоту Станам України.

Гетьман Брюховецький, удавшись в подорож до Москви під покривкою добра для України, вчинив так, що признано царя за протектора козаків. Це була основа всіх нещасть України. Україну примушено зректися прав козацького суверенітету. Громадянство досі не знає, чи Брюховецького примушено до цього негідного кроку погрозами, чи чемнішими способами. Але річ відома, що це зречення не касує ні в чому прав України, бо гетьман не міг

364

дарувати того, що належало Станам. Дарма скаржилися козаки; на Україну вислано війська, які збройною силою тримали козаків у неволі і давали їм відчувати увесь тягар деспотичного панування.

Те, що я оце щойно сказав, показує кожній неупередженій людині безперечне право Станів України й кричущу несправедливість, учинену їй, поневолюючи козаків, позбавляючи їх власних прав та вольностей під покришкою святого союзу і урочистого договору, котрий забезпечив їм уживання цих прав і вольностей. Але які б великі не були московські насильства, вони не дають ніякого законного права москалям щодо України. Навпаки, козаки мають за собою право людське й природне, один із головних принципів котрого є: народ завжди має право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час.

Такий слушний час настав для України, бо шведський король прийшов на поміч пригніченій Україні; козаки набрали відваги й думали тільки про те, як би використати цю нагоду, щоби визволитися з неволі. Князь Мазепа і Стани України ужили своєї влади в 1708 p., щоби знову заволодіти тим, що їм належало. Аби краще забезпечити собі свої вольності, вони злучилися з королем шведським і умовилися з ним не трактувати ні з ким окремо. Ось деякі точки договору, що відносяться до мого предмету:

1.Його Королівська Величність зобов'язується обороняти Україну і прилучені до країни козаків землі й негайно вислати туди задля цього помічні війська, коли вимагатиме того потреба і коли помочі цієї проситимуть князь і Стани. Війська ці, вступаючи в країну, будуть під командою шведських генералів, але під час операцій на Україні його Величність довірить керування ними князеві та його наступникам, і це триватиме доти, доки Україна потребуватиме того війська, котрому його КоролівськаВеличність видаватиме платню, а козаки постачатимуть хліб і харчі.

2.Все, що завоюється з бувшої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, що – як виявиться, належало колись народові українському, передається й задержиться при українськім князівстві.

3.Князь і Стани України, згідно з правом, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім просторі князівства і частин, прилучених до нього.

4.Іван Мазепа, законний князь України, жадним способом не може бути нарушений у володінні цим князівством до його смерти, яка – треба сподіватися — не настане ще довго, Стани України заховають всі вольності згідно із своїми правами та стародавніми законами.

Володимир ВИННИЧЕНКО ЗАПОВІТ БОРЦЯМ ЗА ВИЗВОЛЕННЯ( фрагмент)

Яка є найперша, найсутніша потреба українського національного колективу?

Та сама, що у всякої індивідуальної істоти на землі: зберегти своє життя, забезпечити його розвиток, передати спадщину в наступні покоління. Які є найкращі засоби для цього? Поки що людство розбите на окремі національні колективи, які переважно звуться державами, то очевидно, що найкращим засобом збереження його життя й розвитку кожної нації – є державність, себто комплекс тих інститутів економіки, політики, культури, які діють на території, населеній національним колективом, які зв'язують його в компактну цілість, які забезпечують його розвиток у сучасному і майбутньому. Нація без державності є покалічений людський колективний орґанізм. Через це так жагуче всі так звані "недержавні нації" прагнуть своєї держави, через це так самовіддано окремі члени її віддають усі сили свої на здобуття, її й тому з такою ненавистю ставляться до тих, які стоять на заваді цьому, себто, як

і тримають їхній колектив у покаліченому стані.

[...] Що таке державність? Це – устрій всього матеріального і психічного буття цілого народу, його національності, економіки, політики, культури, це – величезний складний процес.

Українська держава, українська державність на Україні є. Її створив народ, вся українська нація в процесі великого перевороту життя в "тюрмі народів" – Росії. Без цієї творчості ніякі

365

вожді, проводи, міністри не могли б і одного камінчика в будівлі української державности покласти. А так само через це і зруйнувати цю будівлю не так легко.

А наскільки вона міцна, показує той факт, що найбільші вороги її руські імперіалісти в усіх виглядах (чи то так званої демократії, чи так званого комунізму) не мають сили (а тому й сміливості) розвалити її. "Чому в так званому "Союзі Советських Республік" нема якоїсь Рязанської, чи Тамбовської Республіки, а є Українська? Тому, що створення Тамбовської чи Рязанської Держави викликало б тільки здивування, нерозуміння, сміх, обурення. А існування Української держави визнається за нормальне, природне явище, яке має під собою всі необхідні для того передумови і підстави.

Та більше: настільки Українська Держава є безперечний факт, що руський советський імперіалізм не тільки мусів зберегти майже всі атрибути державности, створеної українським народом (органи державної економіки, адміністрації, суду, освіти й т.д.), але й уважає за можливе ввести Україну в Організацію Об'єднаних Націй (ООН) як самостійну державу з правом окремого від усього Советського Союзу голосу (весь час Україна і Советський Союз виступають відокремлено).

Мені можуть сказати: це один із комуфляжів Москви, це – звичайна її комедія, це – тактичний маневр для здобуття зайвого голосу в ООН. Так, – це не є вияв великодушності, ідейності, щирості, об'єктивності Москви. Але чому вона не може здобути в Організації Об'єднаних Націй десятки зайвих голосів проведенням у неї тих самих Рязанських та Тамбовських областей, названих нею Державами? Тому, очевидно, що такий маневр викликав би в ООН такий самий сміх і обурення. А введення України такої реакції не викликало, воно сприйняте Об'єднаними Націями з визнанням цілковитого права України навіть на самостійне, поза всім Союзом існування.

[...]Українська держава була і є. Її, повторюю, створив народ, нація, а не купка бідних емігрантів, народ її захищав, захищає і буде захищати всіма силами своїми, фізичними й духовними. Не емігрантські "вожді" та "міністри", а Грушевські, Скрипники, Єфремови, Хвильові, навіть Любченки і всі свідомі підсоветські українці тисячами віддавали свою свободу, здоров'я і життя за неї, тисячами віддають і тепер, як у рядах партійних робітників, так і в рядах найактивнішої частини українського населення, яка зветься Українською Повстанською Армією.

Та, форма української державности за цього відтинку нашої історії не є задовільна для нас. Так, – вона не самостійна, не незалежна, вона опанована Росією, вона поневолена, покалічена, грабована, змучена. Але суть її Держави є, вона живе, вона береже в собі сили, які не дозволяють ворогам знищити її, які невиразно тримають у собі ідею самостійності, які в слушний час вибухнуть, щоб здійснити її, – вони, а не хто інший, не якісь сили зовні[...].

ДВІ ОРІЄНТАЦІЇ. Оце треба знати всім борцям за визволення України. Та не тільки борцям, а й простим, щирим членам української нації, які насамперед їй хочуть добра. Їм треба перестати входити із твердженнями про "прапор української державности" та про "Державні Центри" за межами України, перестати зневажати український народ і його тамошні бойові сили "орієнтацією на зовнішні сили", які немовби дадуть Україні визволення. Без орієнтації на свій народ, без його участі в боротьбі, без його всебічного зацікавлення і ентузіазму зовнішні сили нас роздеруть і задушать ще на сотні років[...]

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1.Зародження та розвиток політичної думки в княжу добу історії України-Руси. 2.Політичні ідеї в Україні періоду Козаччини та Гетьманської держави.

3.Національне відродження ірозвитокукраїнської політичної думки в XIX - початку XX ст.

ЛІТЕРАТУРА

366

1.Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть? // Політологія. Кінець XIX– перша половина XX ст.: Хрестоматія / За ред. О. І. Семківа. – Львів, 1996. – С. 178-189.

2.Ілларіон. Слово про закон і благодать // Філософія політики: Хрестоматія: У 4 т.– К., 2003.– Т. 1. – С. 244-258.

3.Костомаров М.І. З «Книг буття українського народу» // Невичерпність демократії. -К., 1994.– С. 85-88.

4.Орлик П. Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького // Філософія політики: Хрестоматія: У 4 т. – К., 2003.-Т.1.-С. 359-3 5.Політологія. Підручник / За ред. О.В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К., 2001. – С. 70-88; 103-122.

6.Політологічнийенциклопедичнийсловник. – К., 2004.– С. 76-79; 255-257; 263-264.

7. Рудакевич О. М. Політологія. Лекції, семінари, самостійна робота. – Тернопіль, 2006.– С. 202-220.

8.ШляхтунП. П. Політологія(теоріятаісторіяполітичноїнауки). – К., 2002. – С. 93-149.

ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ТАКИХ ПОНЯТЬ

українська політична думка, національне відродження, національна ідея, державницька ідея, напрям (школа) у вітчизняній історико-політичній науці.

ВИКОНАЙТЕ ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

1.Порівняйте політичні погляди М.Міхновського та Д.Донцова.

2.Проаналізуйте базові ідеї та принципи Конституції Пилипа Орлика та порівняйте їх із засадами сучасної української Конституції.

3.Які концептуальні ідеї національно-державницького напряму української політичної думки пройшли випробовування часом?

ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:

1.Яке державне утворення було історично першим на території сучасної України?

а) Скіфія б) Кіммерія

в) Київська Русь г) Сарматія

2.Хто автор першого у вітчизняній історії політичного трактату „Слово про закон і благодать”?

а) Нестор б) Володимир Великий

в) Ярослав Мудрий г) Ілларіон

3.Хто з київських князів є автором твору „Повчання дітям”?

а) Володимир Великий б) Святослав Хоробрий в) Володимир Мономах г) Ярослав Мудрий

4.Хто із українських мислителів другої половини ХVІ – початку ХVІІ ст. вважав, що демократичні засади раннього християнства мають бути основоположними як для церковного, так і світського (державного) життя?

а) П.Могила б) І.Вишенський в) К.Острозький

г) М.Смотрицький

5.У якому році була ухвалена Конституція Війська Запорозького Пилипа Орлика?

367

а) 1709 р. б) 1710 р. в) 1713 р. г) 1724 р.

6.Хто із викладачів Києво-Могилянської академії став ідеологом політичних і церковних реформ у Росії?

а) С.Яворський б) Ф.Прокопович в) П.Могила г) Ю.Кониський

7. Як називається твір Пилипа Орлика у якому обґрунтовано право українців на власну

суверенну державу?

а) „Гетьманська Україна” б) „Вивід прав України” в) „Запорозька Січ” г) „Україна не Росія”

8.Хто із українських мислителів критично висловлювався проти тих, хто без поклику своєї природи прагне державних посад?

а) Ф.Прокопович б) К.Гордієнко в) Г.Сковорода

г) І.Котляревського

9.Кого вважають першим українським політологом?

а) М.Костомарова б) В.Антоновича в) М.Драгоманова г) М.Грушевського

10.Кому належить ідея побудови слов’янської спілки християнських республік із центром у м. Києві?

а) С.Оріховському б) М.Гоголю в) І.Котляревському

г) членам Кирило-Мефодіївського товариства

11.Хто із українських учених ХІХ ст. вважав, що політична діяльність і боротьба мають базуватися на моральному грунті?

а) М.Костомаров б) М.Драгоманов в) В.Антонович г) І.Полюй

12.У якому році була заснована перша українська політична організація „Головна Руська Рада”?

а) 1825 р. б) 1848 р. в) 1861 р. г) 1885 р.

13.Хто є автором твору „Самостійна Україна”, яка стала предтечею та ідейною основою українського націоналізму?

а) І.Франко

368

б) М.Грушевський в) М.Міхновський г) Леся Українка

14.Хто, на погляд М.Грушевського, є справжнім творцем історії?

а) національні герої б) аристократія в) робітничий клас г) народні маси

15.Хто вважається фундатором українського консерватизму?

а) М.Грушеський б) В.Липинський в) С.Томашівський г) Д.Донцов

16.Хто із українських мислителів ХХ ст. вважав, що сила нації – у націоналізмі як певному світогляді?

а) В.Винниченко б) М.Хвильовий в) Д.Донцов г) С.Петлюра

17.Хто рішуче виступив за викорінення рабської психології та „плаксивої хохляцької розхлябаності ” в сучасних українців?

а) М.Грушевський б) В.Винниченко в) В.Старосольський г) М.Хвильовий

18.Хто із названих українських мислителів ХХ ст. у творі „ Заповіт борцям за визволення” закликав орієнтуватися не так на зовнішні сили, як на свій народ, його мудрістьі силу?

а) С.Рудницький б) В.Винниченко в) В.Липинський г) С.Томашівський

19.На яких ідеях сформувався національно-державницький напрям в українській політичній науці?

а) домінування інтересів нації, розвиток демократії, розбудова національної держави б) аристократії, класократії, територіальної концепції нації в) народоправство, домінанта соціального над національним

г)політичного та соціального ієрархізму, ініціативної меншості, творчого насильства.

20.Яку назву мала резонансна праця І.Дзюба?

а) „Українізація чи русифікація” б) „Демократизація чи централізація” в) „Соціалізм чи лібералізм”

г) „Інтернаціоналізм чи русифікація”

РЕКОМЕНДОВАНІ ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

1.Вплив політичних ідей епохи Відродження на формування і розвиток політичної думки в Україні (XVI-XVII ст.).

2.Конституція П. Орлика – втілення державницької ідеї та демократичних традицій українського народу.

369

3.Політична концепція українського національного відродження М. Костомарова (за «Книгою буття українського народу»).

4.М. Драгоманов – фундатор політичної науки в Україні.

5.Концепції української державності у вітчизняній історико-політичній науці міжвоєнної доби XX ст.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.Назвіть етапи розвитку політичної думки в Україні.

2.Розкрийте зміст релігійно-політичних ідей митрополита Ілларіона.

3.Які політичні проблеми досліджував Станіслав Оріховський?

4.Розкрийте зміст політичних ідей та принципів Конституції Пилипа Орлика.

5.Які політичні ідеї висловлював Григорій Сковорода?

6.Охарактеризуйте вклад Михайла Драгоманова у становлення політичної науки в Україні.

7.Чому Миколу Міхновського вважають одним із основоположників українського самостійництва?

8.Розкрийте змістосновних концепцій українськоїполітичноїнаукиміжвоєнноїдобиXX ст.

370