Політологія-лекційний курс і практикум

121

Формування правової держави є загальносвітовою тенденцією. Воно вимагає послідовного втілення в практику державного врядування низки важливих принципів:

-верховенство права у всіх сферах суспільного життя; відповідальність перед законом як державних органів, так і громадських організацій та громадян;

-підзаконність державної влади, обмеженість сфери її діяльності, невтручання держави у справи громадянського суспільства;

-охорона державою невід’ємних природних прав людини та громадянських свобод, що з них випливають; визнання пріоритетності прав та інтересів особи, непорушності її честі та гідності, гарантування умов для їх захисту;

-рівність закону для всіх і рівність всіх перед законом;

-взаємна відповідальність держави і особи, правова відповідальність офіційних осіб за дії, які вони чинять від імені держави;

-поділ влади на законодавчу, виконовчу і судову, їх взаємна урівноваженість і відкритість;

-незалежність судів і суддів, наявність ефективної системи захисту;

-наявність ефективних форм контролю за дотриманням законів та інших нормативно-юридичних актів.

Для правової держави характерні різні принципи правової поведінки громадян і державної влади: громадянам дозволяється все, що не заборонено законом, а владним структурам, навпаки, дозволяється лише те, що прямо передбачено законом. Це означає, що за формально рівними між собою громадянами визнається право вступати у відносини, керуючись лише власною волею, а не чиїмось дозволами, утворювати інститути громадянського суспільства. Проте такий стан речей вимагає від громадян висого рівня правової культури, усвідомлення не тільки своїх прав, але й обов’язків, поважання прав і свобод інших громадян.

122

Отже, правову державу можна визначити як таку форму організації і діяльності публічно-політичної влади, яка функціонує згідно з принципом верховенства права, за якої діють усталені правові норми, встановлені у порядку, що визначений Конституцією, гарантуються права і свободи людини, владні структури не втручаються у сферу життя громадянського суспільства.

Правова держава не може існувати без громадянського суспільства. Особливість їх взаємодії за демократичного політичного режиму полягає в тому, що громадянське суспільство підпорядковує собі державу і контролює її. Зв’язок громадянського суспільства з державою, його вплив на неї грунтується передусім на принципах демократії. Вихідним із них є принцип народного суверенітету, який проголошує народ єдиним джерелом і верховним носієм влади у суспільстві. А це означає, що влада держави, її суверенітет похідні від суверенітету народу, що громадянське суспільство створює державу для задоволення власних потреб, а не заради неї самої, що держава не повинна бути над суспільством і покликана слугувати йому.

Становлення громадянського суспільства як історичної реальності розпочалося з зародженням капіталізму, коли буржуазія повела боротьбу проти абсолютиського одержавлення суспільного життя, жорстких меж станового феодального ладу, за вільну економічну діяльність, політичні права і свободи, демократичні форми державного правління. Виникнення громадянського суспільства пов’язується з появою громадянина як самостійного, індивідуального члена суспільства, який усвідомлює себе таким, наділений певним комплексом невідчужуваних прав і свобод і відповідає перед суспільством за всі свої дії. Переломним рубежем у становленні в країнах Західної Європи правової держави і громадянського суспільства була Велика французька революція ХVIII ст., а в політико-правовому відношенні – прийнята під час її здійснення “Декларація прав людини і громадянина” (1789), яка проголошувала недоторканість природних прав

123

людини і прав громадянина і була своєрідним маніфестом правової держави і громадянського суспільства.

Відокремленість громадянського суспільства від держави не означає, що воно перебуває поза сферою державного впливу. Так чи інакше держава регулює всі суспільні відносини – від сімейних до політичних, однак це регулювання повинно здійснюватись на основі закону, котрий у правовій державі є результатом суспільного консенсусу, а не шляхом довільної регламентації з боку різних державних структур і посадових осіб, нерідко всупереч суспільним інтересам.

Громадянське суспільство має таку саму структуру, як і суспільство в цілому. Її складають багатоманітні суспільні відносини – економічні, соціальні, політичні, соціокультурні тощо та їх суб’єкти, за винятком держави.

Таким чином, громадянське суспільство – це сфера недержавних суспільних інститутів і відносин.

Економічною основою, фундаментом громадянського суспільства є недержавна власність на засоби виробництва. Вона може існувати в індивідуальній і колективній формах. Суб’єктами різновидів індивідуальної власності виступають індивіди та домашні (сімейні) господарства. Колективною є власність акціонерних товариств, кооперативів, релігійних і громадських об’єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання. Наявність у громадян власності на засоби виробництва робить їх незалежними від держави в економічному відношенні.

Соціальну структуру громадянського суспільства складають різноманітні соціальні спільності – класові, етнічні, демографічні, професійні тощо та відносини між ними. Характерною рисою соціально-класової структури сучасного розвиненого громадянського суспільства є переважання в ній так званого середнього класу з відносно високим рівнем матеріального достатку.

Первинним соціальним осередком громадянського суспільства є сім’я. Це – заснована на шлюбі або кровній спорідненості мала група, члени якої пов’язані

124

спільністю побуту, взаємною відповідальністю і взаємодопомогою. Вона є найбільш сталим інститутом громадянського суспільства, який зберігає певну автономію стосовно держави навіть у тотально одержавлених суспільствах.

Елементами політичної структури громадянського суспільства виступають недержавні політичні інститути, основними з яких є політичні партії, громадські організації і суспільні рухи, органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації. Вони є важливими засобами впливу громадянського суспільства на державу.

Структуру духовної сфери громадянського суспільства складають соціокультурні відносини, а її елементами є школа, церква, різноманітні культурно-мистецькі заклади – тією мірою, якою вони виступають як недержавні утворення. Духовне життя громадянського суспільства характеризується ідеологічною багатоманітністю.

Формою взаємодії держави і громадянського суспільства є політичний режим як система методів і засобів здійснення політичної влади, а різні типи політичних режимів – демократичний, авторитарний і тоталітарний – є різними способами цієї взаємодії.

Партнером держави громадянське суспільство виступає лише у правовій державі за демократичного політичного режиму.

4. У кожного народу є невід’ємне природне право самостійно вирішувати власну долю, право на політичне самовизначення. Це право може бути реалізоване лише тоді, коли народ є сувереном на своїй етнічній території і коли його суверенітет захищений власною державою, бо лише така держава є гарантом національного суверенітету. Український народ як один з найбільших європейських народів, всупереч історичним обставинам, завжди прагнув реалізувати і в наш час реалізував це право.

Ранньофеодальна держава – Київська Русь почала формуватися у IХ-Х ст., тобто одночасно з іншими європейськими державами. В часи свого розквіту Київська, а

125

потім Галицько-Волинська держава мала значний міжнародний авторитет та широкі міждержавні зв’язки. У результаті переможної національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького в середині ХVII cт. на теренах України створюється Козацько-гетьманська держава, яка проіснувала до другої половини ХVIII століття. Розвал Російської та Австро-Угорської імперій створив сприятливі умови для відродження втретє української державності. В результаті перемоги національної революції (1917-1921) утворилися Українська Народна Республіка та Західно-Українська Народна Республіка, які 22 січня 1919р. об’єдналися в єдину соборну українську державу – Українську Народну Республіку. Але при потуранні держав Антанти агресивні сусіди – Росія, Польща, Чехословаччина і Румунія знову розподілили українські землі. Проте боротьба українського народу за свою незалежність не припинилася. Свідченням цього стали визвольні змагання 1940- 1950-х років, і діяльність національно-свідомої інтелігенції в шістдесятих і сімдесятих роках. Такі головні віхи боротьби українського народу за свою незалежність, що передували історичному рішенню Верховної Ради, яка 24 серпня 1991 року прийняла Акт про незалежність України. Почався новий етап у розвитку української державності.

Із першоджерел

Кістяківський Б. Держава і особистість

Держава навіть і в наші часи спричинює іноді жах і тремтіння. В уяві багатьох держава є такий собі безжалісний деспот, котрий душить і погубляє людей. Держава — це те чудовисько, той Звір-Левіафан, як прозвав її Гоббс, котрий пожирає людей цілком, до останку. [...]

Справді держава, вдаючись до смертної кари, коїть те, від чого кров холоне в людських жилах: вона планомірно й методично вчиняє убивства. Держава, за твердженнями багатьох, то є організація економічно дужих і заможних для утиску та визиску економічно немічних і нужденних. Держава — це несправедливі війни, що призводять до підкорення й поневолення малосилих і дрібних народностей великими і могутніми націями. Держава завжди спирається на силу і ставить її над усе; бувше втіленням сили, вона вимагає від усіх схилитися перед нею.

Втім не варто перелічувати всі ті боки державного життя, які надають державі івалтівного характеру і звірячого образу. Вони надто добре відомі загалові. [...]

Та чи справді держава створена та існує на те, щоб гнітити, мучити й визискувати окрему особистість? Чи ж справді перелічені вище такі відомі нам риси державного життя є суттєвою і невід'ємною її прикметою? Ми повинні щонайрішучіше відповісти негативно на ці питання.

126

Насправді все культурне людство живе в державних спілках. Культурна людина і держава — то два поняття, що навзамін доповнюють одне одного. [...]

У чому ж, одначе, справжнє завдання та істинні цілі держави? Вони полягають у здійснені солідарних інтересів людей. За допомогою держави здійснюється те, що потрібне, дороге та цінне всім людям. Держава як така є просторово найосяжніша і внутрішньо всеохопна форма повністю зорганізованої солідарності поміж людьми. [...] Що сутність держави справді в обстоюванні солідарних інтересів людей, це дається взнаки навіть в ухилах держави від її істинних цілей. Навіть і найжорстокіші форми державного гноблення звичайно виправдовують міркуваннями про користь і потреби всього народу. Загальне добро — ось та формула, в якій стисло виражене завдання та цілі держави.

[...] Наше розуміння держави, яке стверджує дочасний і минущий характер державного насильства і гноблення, спирається на наш віру в людську особистість. Особистість з її ідеальними пориваннями і вищими цілями не може миритися з тим, щоб держава, покликана здійснювати солідарні інтереси людей, займалася вигублюванням та винищуванням їх. Заглиблюючись у себе й почерпуючи з себе свідомість творчої сили особистості, яка не мириться зі звірячим образом держави-Левіафана, ми незрідка мимохіть є послідовниками великих філософів-ідеалістів. [...]

Повертаючись до двох протилежних поглядів на державу — на державу як уособлення сили й насильства у вигляді Звіра-Левіафана і на державу як втілення ідеї, вищий прояв особистості або на державу як земного бога, ми повинні сказати, що ці два різні погляди на державу відповідають двом різним типам держав. Гоббс, малюючи свій образ держави-звіра, мав на думці абсолютно-монархічну або деспотичну державу. Необмеженість повноважень державної влади і цілковите поглинення особистості, приреченої на беззаперечне підкорення державі, і надають абсолютно-монархічній державі звірячого вигляду. На противагу Гоббсові, Фіхте і Гегель під державою мали на думці виключно правову державу. Як на них, саме поняття держави цілком ототожнюється з поняттям правової держави... Правова держава — то вища форма державного буття, яку виробило людство як реальний факт. В ідеалі стверджувано і постульовано вищі форми державності, наприклад соціальносправедливу, або соціалістичну, державу. Але соціалістична держава ще ніде не зреалізована як факт дійсності. Тому соціалістичну державу можна брати до уваги лише як принцип, але не як факт. Одначе Фіхте та Гегель брали і правову державу не як емпіричний факт, вони уявляли її собі не в тому конкретному вигляді, як дана вона була у передових країнах їхньої доби, а як сукупність тих принципів, що повинні здійснюватися в досконалій правовій державі. Отже, правова держава, яка їх цікавила і слугувала їхнім філософським побудовам, також була ідеальним своєю повнотою і довершеністю типом держави.

Керуючись методологічними міркуваннями, ми повинні розширити цей погляд на значення різних типів державного існування. Питання про типи є питання про те, щоб методологічно правомірно мислити явища, незмінно плинні й мінливі як сталі й тривкі. У науці про державу ми мусимо вдаватися до такого знаряддя мислення, бо маємо тут справу з явищем, яке не тільки розвивається, а й зазнає деяких перетворень і перевтілень. Так, скажімо, абсолютно-монархічна держава, без сумніву, виросла з феодальної, а держава конституційна — з абсолютномонархічної. Але попри те, що цей перехід незрідка відбувався дуже повільно а розвиток по цім переході не припинявся, так що кожна державна форма в свою чергу відбувала різні стадії розвитку. Все ж держава з переходом від однієї форми до іншої перевтілювалася, і ми повинні уявляти собі кожну з цих форм в її найтиповіших рисах. [...] Зрозуміло, що такі чисті державні форми дуже зрідка втілюються в конкретній дійсності як реальні факти. Але вони мають бути теоретично встановлені у вигляді ідеальних своєю довершеністю, повнотою і досконалістю типів.

127

Ці методологічні засновки ми й можемо взяти за основу для дальшого розгляду питання, яке нас тут цікавить. З одного боку, ми будемо оглядатися на те, що кожна державна форма лише повільно заходить у ту чи ту конкретну державну організацію, з іншого — нам правитимуть за критерії оцінки ідеальні типи державного буття у своїй непохитній теоретичній даності. Керуючись цими точками зору, ми й розглянемо співвідношення поміж державою і особистістю.

IIБільшість сучасних європейських та американських держав належать за своїм державним ладом до конституційних або правових держав. [...]

Головний принцип правової або конституційної держави полягає... в тому, що державна влада в ній обмежена. У правовій державі владу поставлено в певні межі, які вона не повинна і правовим чином не може переступати. Обмеженість влади в правовій державі створювана визнанням за особистістю невід'ємних, непорушних і недоторканих прав. У правовій або конституційній, державі вперше визнано, що є певна сфера самовизначення і самовираження особистості, в яку держава не має права втручатися.

Невід'ємні права людської особистості не створені державою; навпаки, вони за самою суттю своєю безпосередньо надані особистості. [...]

Завдяки невід'ємним правам і недоторканості особи державна влада в правовій або конституційній державі є не лише обмежена, а суворо підзаконна. Підзаконність державної влади є така загальновизнана перевага державного ладу як такого, що звичайно її старається присвоїти собі і впорядкована абсолютно-монархічна держава. Та для неї це виявляється зовсім недосяжною метою. Органи державної влади бувають справді пов'язані законом лише тоді, коли їм протистоять громадяни, наділені суб'єктивними громадянськими правами. Тільки маючи справу з уповноваженими особами, котрі можуть виставляти правові вимагання до самої держави, державна влада виявляється змушеною незмінно додержувати законів. Цього немає

вабсолютно-монархічній державі, бо в ній піддані позбавлені хоч би яких громадянських прав, тобто прав людини і громадянина. Тому всі намагання абсолютно-монархічних держав завести

всебе законність, як показують історичні факти, закінчуються цілковитою невдачею. Отже, не підлягає сумніву, що здійснення законності за умов загального безправ'я є справжнісінька ілюзія. За безправ'я особистості можуть буяти лише адміністративне свавілля і поліцейські насильства. Законність передбачає суворий контроль і цілковиту свободу критики всіх діянь влади, а для цього треба визнання за особистістю і суспільством їхніх невід'ємних прав. Отже, послідовне здійснення законності потребує як свого доповнення свобод і прав особистості, що в свою чергу природно випливає з них як їхній конечний наслідок.

Права людини і громадянина або особисті й суспільні свободи складають лише підвалину і передумову того державного ладу, притаманного правовій державі. Як і кожна держава, правова держава потребує організованої влади, тобто установ, що виконують різні функції влади. Само собою зрозуміло, що правовій державі відповідає цілком певна організація влади. У правовій державі влада має бути організована так, щоб вона не пригнічувала особу; в ній як окрема особа, так і сукупність осіб — народ мають бути не тільки об'єктом влади, а й суб'єктом її. [...]

Повертаючись до питання про організацію державної влади у правовій державі та про участь народу в цій організації, маємо зауважити, що найважніша функція влади — законодавство у правовій державі цілковито підпорядкована народному представництву. [...] У правовій державі окремі особи впливають на хід і характер законодавчої праці через народне представництво... Виборче право мусить бути загальним і рівним, а на те, щоби загальність і рівність були забезпечені на ділі, голосування мусить бути пряме і таємне. Вимога загального, рівного і прямого виборчого права з таємним поданням голосів є тепер головна вимога

128

демократизму. При демократичному ладі кожен мусить мати виборче право, і ніхто не повинен бути його позбавлений. Тепер це стало аксіомою навіть для прихильників найскромніших демократичних інституцій.

[...] Без активного ставлення до правового порядку і державних інтересів, що виходить із надр самого народу, правова держава немислима. Свого повного розвою правова держава досягає за високого рівня правосвідомості і за сильно розвинутого в ньому почуття відповідальності. У правовій державі відповідальність за нормальне функціонування правового порядку і державних установ лежить на самому народі...

Друкується за: Кістяківський Б. Держава і особистість // Кістяківський Б. Вибране. — К.:

Абрис, 1996. — С. 237—274.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ:

1.Поняття держави та її наукові концепції.

2.Роль держави в політичний системы суспільства. Структура та функції держави. 3.Правова та соціальна держава.

4.Форми державного правління та державного устрою.

ЛІТЕРАТУРА:

1.Л.Климанська, Я.Космина, В.Харченко. - 2-е вид., перероб. та доп. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. - С.9-40 2.Політологія. Кн.перша: Політика і суспільство. Кн. друга: Держава і політика / А.Колодій,

Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник.- К., 2004.- С.246-259 3.Основи демократії.Посібник / За.заг.ред А.Колодій. - К.,2001.- С.201-320

4.Рудакевич О.М. Політологія. Лекції, семінари, самостійна робота.- Тернопіль,2006. - С.50-63 5.Шляхтун П.П. Політологія ( теорія та історія політичної науки): Підручник.-К: Либідь,2002.-

С.241-291.

ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕЕНЯ ТАКИХ ПОНЯТЬ:

держава; етатизм; форма державного правління, форма державного устрою; монархія, республіка, унітарна держава; федерація; конфедерація, президент; парламент; уряд; правова держава, соціальна держава.

ВИКОНАЙТЕ ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ:

1.Визначте фактори,які привели до виникнення держави.

2.З’ясуйте, чим обумовлений різні форми державного правління та державного устрою. 3.Проаналізуйте сучасні тенденції у розвитку держави як політичного інституту.

ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:

1.Що з переліченого не є одним з трьох головних чинників формування держави?

а) приватна власність б) суспільний поділ праці

в) національно – визвольна боротьба г) зміни у процесі відтворення людини

2.До державних виконавчих структур не відносять …

а) президента б) міністрів в) парламент

129

г) прем’єр – міністра

3.Яке із цих політичних утворень радянські ідеологи називали «найбільшою державою – рантьє сучасності»?

а) ФРН б) США в) МНР г) СФРЮ

4.Союзна держава, територія якої складається з державних утворень, наділених юридичною і певною політичною самостійністю – це…

а) республіка б) федерація в) анклав г) імперія

5.Яке із історичних державних об’єднань не є прикладом конфедерації?

а) Австро-Угорщина (до 1918 року) б) Німецький союз (1815-1867р.р.)

в) СРСР (1922-1991р.р.) г) США (17811787р.р)

6.«Близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під владою» передбачав…

а) Арістотель б) Платон в) Цицерон г) Конфуцій

7.Фундатором якої теорії походження держави був Роберт Філмер?

а) патріархальна б) теологічна в) космічна г) органічна

8.Яким терміном у офіційних документах позначають «бездержавність»?

а) апартеїд б) апологет в) апартидизм

г) антисемітизм

9.У якій з цих країн форма правління не є дуалістичною монархією?

а) Йорданія б) Катар в) Марокко г) Кувейт

10.Яка із концепцій походження держави говорить: «Держава результат не божественної волі, а угоди між людьми»?

а) теологічна б) насильницька в) договірна г) психологічна

11.Виберіть із даних визначень держави найбільш точне:

а) держава – це асоційоване об”єднання громадян

130

б) держава – це сукупність організацій і установ, що реалізують функції управління на певній території за допомогою встановлених юридичних норм і правил в) держава – це універсальна система юридичних норм, встановлених органами політичної влади

г) держава – це система органів та інститутів, що здійснюють владні повноваження на основі верховенства права, розподілу влади, визнання рівності та свободи за всіма учасниками суспільних відносин.

12.Хто є автором терміна „ держава”?

а) К.Маркс б) М.Вебер

в) Н.Макіавеллі г) Аристотель

13.Що не належить до ознак держави?

а) територія б) апарат державної влади в) конституція г) населення

14.Яке з наведених визначень характеризує державний суверенітет?

а) політико-правовий зв’язок людини з певною державою б) політико-правова властивість державної влади, що визначає її верховенство та незаперечність

в) основний політико-правовий акт, що визначає основи суспільного та державного устрою г) внутрішнє самоврядування політико-національного утворення в рамках єдиної держави.

15.Яке з цих суджень розкриває зміст президентської форми правління?

а) президент є главою держави б) уряд формується парламентом

в) президент є головою держави і уряду г) президент має право розпускати парламент

16.У парламентських республіках фактичним центром здійснення державної влади є:

а) президент б) парламент в) уряд

г) віце-президент

17.Марксистська концепція походження держави стверджує:

а) держава-результат дії військово-політичних факторів б) державарезультат розвитку родини, механічного об’єднання людей

в) державаце результат об’єднання людей на основі угоди між ними г) держава – результат розвитку виробництва, приватної власності, класів та експлуатації

18.Хто обґрунтував філософські основи правової держави?

а) Гегель б) Кант в) Ніцше г) Вебер

19. Хто з філософів Стародавньої Греції розглядав державу як розвинену форму спілкування між людьми?

а) Платон б) Аристотель в) Сократ