darenska_2

20

21

22

23

24

25

26

27

православного іконопису. В 1581 році папський секретар Антоніо

Помер Костянтин-Василь Острозький 24 лютого 1608 року

Посевіно доносив Римському Папі у Ватикан, що «дехто з руських,

і був похований в крипті Богоявленської церкви в Острозі. Після

особливо князі Острозький та Слуцький, мають свої друкарні та

смерті батька його син Януш (Іван) прийняв католицтво та цілком

школи, якими далеко й широко поширюється схизма [православна

полонізувався, і тому не бажав продовжувати благородної справи

віра]». І дійсно, Острозький колегіум сильно зміцнював так звану

свого батька. У 1624 р. академія занепала, а онука князя Острозь-

«схизму», — адже до колегіуму приїздили юнаки з усього право-

кого, фанатична католичка Анна-Алоїза Ходкевич, віддала при-

славного світу: з Галичини, Волині, Білорусі, Київщини, Поділля.

міщення колегії єзуїтам (католицькому ордену, котрий займався

Княжий двір Костянтина Острозького став культурним

вихованням та навчанням молоді), які в приміщеннях колишньої

осередком великого розміру, адже тут була академія, друкарня,

Острозької академії заснували єзуїтську колегію. Окрім того, сво-

з’явилися полемічні твори на оборону православ’я, перша «Ост-

їм заповітом 1654 року Алоїза для єзуїтського колегіуму надала

розька» Біблія (див. відповідний підрозділ підручника), також ви-

власні численні маєтки та велику суму грошей.

йшли нові виправлені богослужбові книги. Окрім того, колегіум

Значення культурно-просвітницької діяльності князя Василя-

готував викладацькі кадри для братських шкіл, підготував зна-

Костянтина Острозького важко переоцінити. Як зазначають до-

чний прошарок української еліти, яка потім посідала значні керів-

слідники, «проживши тривале, наповнене різними подіями життя,

ні пости в православній церковній ієрархії, Запорізькій Січі тощо.

князь В.-К. Острозький твердо увійшов в українську історію як

Про педагогічні успіхи академії свідчать імена її славетних ви-

«некоронований король Русі», «стовп православ’я» — активний

хованців, таких як гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, уче-

провідник і захисник православної церкви в нелегкі часи її існу-

ний та письменник Мелетій Смотрицький, українські культурно-

вання на Волині і загалом в Польщі. Прославився він і як щедрий

освітні діячі Іван Борецький, Іов Княгиницький (став монахом

меценат української освіти й культури та фундатор і попечитель

на Афоні в Греції). Невдовзі випускники Острозького колегіуму

Острозької академії»1. Острозький колегіум мав непересічне зна-

створюють Києво-Могилянську Академію, братські школи в різ-

чення в історії української освіти й культури та в історії право-

них містах України. Досвід та програма острозької школи були

славної церкви. Колегіум існував приблизно 47 років (1577–1624),

запозичені Львівською, Луцькою та іншими братськими школами.

і за цей час випустив велике число учнів. Це був перший вищий

Адже колегіум мав великий вплив на організацію й розгортання

навчальний заклад західноєвропейського взірця, школа «вільних

навчально-виховної роботи братських шкіл, активізацію діяль-

наук» в Україні. Острозький колегіум від початку своєї діяльності

ності шкіл дяківських, церковних, монастирських.

поставив своєю головною метою оборону православної віри пе-

Острог посідав вагоме місце у контексті синтезування ві-

ред наступом католицтва та унії, і цю ціль виконав.

тчизняних освітніх традицій з надбаннями західноєвропейської

Києво-Могилянський колегіум (академія). Через півстоліття

культури. Якщо раніше взаємодія і взаємопроникнення «східних»

після заснування на Волині Острозького колегіуму, в центральній

і «західних», «грецьких» та «латинських» чинників відбували-

частині Україні, в 1632 році Києві виникає новий навчальний за-

ся стихійно, то заснування Острозького колегіуму, як слов’яно-

клад, який протягом декількох століть надавав вищу освіту. Це був

греко-латинського закладу, засвідчило перехід до нового ста-

Києво-Могилянський колегіум, який у XVII–XVIII ст. справив вели-

ну культурного синтезу — усвідомленого прагнення поєднати

чезний вплив на розвиток освіти в Україні, Сербії, Росії, Румунії та

слов’яно-грецьку спадщину з досягненнями латинськими, тобто

1 Ричков П. А., Луц В. Д. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозь-

з культурними надбаннями Центральної і Західної Європи.

ких. — К.: Техніка, 2002. — С. 19.

28

29

Валахії. Цей колегіум виник внаслідок злиття двох шкіл: київської

в народі руському відбувається не від чого іншого, як від цілкови-

братської школи та школи, яка знаходилася в Києво-Печерській

тої нестачі освіти й навчання, я дав обіцянку Богові своєму — все

Лаврі. Ініціатором утворення нового навчального закладу — Київ-

моє майно, яке дісталося від батьків, і все, що не лишилося б тут

ського колегіуму (який згодом був названий Києво-Могилянською

від доходів, одержаних від доручених мені святих місць, з маєтків,

академією), був Петро Могила, визначний діяч православної церк-

на те призначених, спрямовувати почасти на відновлення храмів

ви, а також української культури та освіти.

Божих, від яких залишилися плачевні руїни, почасти на заснуван-

Народився Петро Симонович Могила у 1596 році в аристокра-

ня шкіл у Києві»1. Тому Петро Могила щедрою рукою заповідає на

тичній родині молдавського правителя Мовіле (згодом це прізви-

розвиток свого улюбленого дітища — Київського колегіуму, — ве-

ще Мовіле перетвориться на Могила для більшої благозвучності

личезну на ті часи суму у 81 тисячу золотих разом з власною біблі-

для нашої мови). Початкову і середню освіту Петро Могила отри-

отекою та деякими особистими речами: він заповідає частину сво-

мав в православній братській школі у Львові, а ось вищий рівень

го срібла та свій митрополичий хрест та саккос, що було жестом

освіти отримував у католицькому єзуїтському колегіумі та като-

особливого відношення до колегіуму.

лицькому Ягеллонському університеті у Кракові (що було звич-

Новий навчальний заклад, названий іменем свого фундато-

ною справою для дітей — нащадків вельможних та впливових

ра Петра Могили Києво-Могилянським колегіумом, перетворився

родів). За часи свого студентства Петро Симонович здобув дуже

з колегіуму в академію 26 вересня 1701 року урядовим указом Петра

гарну для свого часу освіту, окрім того він вільно володів декіль-

I. Але, як зазначає український письменник та дослідник Валерій

кома мовами: грецькою, латиною, польською. Навчання в універ-

Шевчук, «в Києві маємо фактично дві академії: одна як навчальний

ситетах дозволило дуже добре ознайомитися з європейськими

заклад, а друга в сучасному розумінні цього слова, тобто зосеред-

освітніми закладами, що згодом стало в пригоді при заснуванні

ження й зібрання вчених цілого народу: поетів, філософів, істориків,

власного Київського колегіуму. Отримавши таку чудову освіту,

астрономів, теологів, знавців мов та літератур, математиків. А що

Петро Могила вибрав церковну діяльність.

було це актом свідомим, то такий гурт називали «Атенеєм», а самий

У 1625 прийняв чернецький постриг, і вже через два роки він

Київ підносився символічно до грецьких Атен (Афін) — міста, де

став архімандритом Києво-Печерської Лаври, а в 1631 — митропо-

процвітали науки й мистецтва»2. Тому можна з певністю стверджу-

литом Київським та Галицьким. Ці впливові церковні посади допо-

вати, що це був і навчальний заклад вищого типу, і Академія наук,

могли Петру Могилі провадити політику підтримки православної

оскільки майже всі професори водночас були і вченими, і митцями.

церкви, яка потерпала від утисків католиків та уніатів. Він, зокрема,

Правилом для цього навчального закладу було приймати

добивався у тогочасного правителя — польського короля, — лега-

кожного, звідки б він не прийшов, тому, як зазначають дослідни-

лізації православної церкви в Україні, а також передання їй деяких

ки, «основний контингент студентів становили діти козаків, мі-

маєтків, земель та церковних споруд (Софійського собору, Михай-

щан, священиків і селян»3. У XVII–XVIII ст. в академії навчалися

лівського Золотоверхого собору, Києво-Видубицького монастиря),

захоплених уніатами. Помер визначний релігійний та культурний

1 Костомаров М. І. Київський митрополит Петро Могила // Галерея портретів:

діяч, просвітитель Петро Могила в 1647 році, на 51 році свого жит-

Біографічні нариси. — К.: Веселка, 1993. — С. 123.

тя. Оскільки він не мав нащадків, то залишив після себе значний

2 Шевчук В. Ці славетні Київські школи // Дорога в тисячу років: Роздуми,

спадок та духовний заповіт, який він написав перед смертю. В цьо-

статті, есе. — К.: Радянський письменник, 1990. — С. 108.

3 Хижняк З. І., Маньківський В. К. Історія Києво-Могилянської академії. —

му заповіті він зазначав: «бачачи, що упадок святого благочестя

К.: КМ Академія, 2003. — С. 116.

30

31

вихідці з шляхетних родин й козацької старшини: Полуботків, Ко-

ських джерел за оригіналами, до опанування греко-візантійської

сачів, Ханенків, Новицьких, Скоропадських. Також освіту в цьому

культурної спадщини»1. Дуже важливим було вивчення латини,

закладі здобули гетьмани України Юрій Хмельницький (син геть-

міжнародної європейської мови освіти і науки, адже «володін-

мана Богдана Хмельницького), Павло Тетеря, Іван Мазепа, Пилип

ня латинською мовою було не лише ознакою освіченої людини

Орлик, Іван Виговський. В Київській академії одночасно навчало-

того часу, але й відкривало шлях до пізнання античної культур-

ся більш як 1000 «спудеїв», це була молодь з усіх тодішніх земель:

ної спадщини й сучасної європейської науки. Латина була мовою

з Волині, Поділля, Галичини, Буковини, Закарпаття, Київщини, За-

науковців, письменників, поетів, судової справи, міжнародного

поріжжя. Як зазначають дослідники, «в той же час у Києві повстає

спілкування. Викладання в університетах Європи велось латин-

велике наукове вогнище — славна Могилянська Академія, і до нас

ською мовою. Всі вищі науки, починаючи з поетики, в Києво-

у науку посилають своїх кращих синів всі православні слов’янські

Могилянській Академії викладалися також латинською мовою.

й не слов’янські землі — їдуть серби, болгари, їдуть румуни, їдуть

Нею послуговувалися на диспутах, писали твори»2.

з Москви. Значення Академії було незмірним, бо вона пробуджу-

Окрім того, значна кількість дидаскалів (викладачів) академії

вала культурні й наукові поривання. Такою вона була в XVII віці,

свого часу навчалися у західноєвропейських університетах й тому

такою ж зосталась і в віці XVIII, коли притягувала до себе всіх, хто

знала античні та інші латиномовні праці; часом вони були особис-

шукав науку»1.

то знайомі із західними вченими, мимоволі запозичали й поль-

Викладачами були вихованці колегії, чимало з них завершували

ські шляхетські звичаї, їхню мову. Обґрунтовуючи необхідність

свою освіту за кордоном. Варлаам Ясинський здобув диплом докто-

вивчення латинської та польської мов, Петро Могила говорив:

ра філософії та богослов’я в Римській академії, Стефан Яворський

«грецьку й слов’янську мови Русь мусить вивчати для справ віри,

вивчав курс філософії та богослов’я в Познанській та Віленській

але для політики їх не досить, треба знати мови польську й ла-

академіях, Феофан Прокопович слухав лекції в Римській католиць-

тинську. В Польській державі латина — наче природня мова, нею

кій академії Святого Афанасія. Як ректор Києво-Могилянської

користуються не тільки в костьолі, але й перед королем, у сена-

академії у 1711–1716 роках він пропагував погляди Декарта, Локка,

ті, в посольській палаті, в судах, трибуналах, взагалі в публічних

Бекона, розповідав про вчення Коперника та Галілея.

справах. Тому русини повинні, крім мов грецької та слов’янської,

Викладання в Києво-Могилянській академії велося переваж-

добре знати польську та латинську, щоб бути людьми просвічени-

но латинською та польською мовами, вивчалася також грецька та

ми, а не простаками»3.

староєврейська (як мови християнської церкви), французька та

Києво-Могилянський колегіум відповідав загальноєвропей-

німецька. Звична річ, в цьому православному закладі також ви-

ській структурі та прирівнювався до стандартів і вимог її освітньої

вчалася церковнослов’янська — мова православної церкви. Важ-

системи. Повний курс навчання в академії тривав 12 років, хоча

ливо зауважити, що Київ в ті часи перебував у складі Речі Поспо-

більшість студентів з різних причин навчалася меншу кількість

литої, і польська мова була, по-перше, державною мовою, а по-

друге — мовою полеміки між католиками, уніатами і православ-

1 Хижняк З. І., Маньківський В. К. Історія Києво-Могилянської академії. —

ними. Грецька мова була основною православної богословської

К.: КМ Академія, 2003. — С. 71.

освіти, вона була «ключем до вивчення богословських християн-

2 Хижняк З. І., Маньківський В. К. Історія Києво-Могилянської академії. —

К.: КМ Академія, 2003. — С. 70.

1 Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя

3 Цит. за: Шевчук В. Ці славетні Київські школи // Дорога в тисячу років:

українського народу. — К.: Довіра, 1992. — С. 34.

Роздуми, статті, есе. — К.: Радянський письменник, 1990. — С. 107.

32

33

років. Складався він із восьми класів, які називалися школами:

до товаришів-студентів, іноді — й рекомендація щодо викорис-

фара, чи аналогія, інфима, граматика, динтаксима, поезія, рито-

тання його здібностей на тій чи іншій посаді»1.

рика, філософія, згодом додалося і богослов’я. Цей доволі склад-

Уроки тривали одну годину, починалися вони з 8 години ран-

ний процес навчання дослідники описують наступним чином:

ку, закінчувалися о шостій вечора. Всередині дня існувала перерва

«встановлюється система класів, за якою велося в колегії навчан-

на дві години. Інколи в граматичних класах знаходилося до сотні

ня. Оскільки воно починалося з вивчення слов’янської, грецької

студентів, тому учителю призначався помічник зі старших сту-

та латинської мов, було відкрито чотири нижчі класи: в першому

дентів — аудитор, який перевіряв наявність учнів у класі та вико-

вчили читати й писати (аналогія чи фара), в другому привчали до

нання ними домашніх завдань — окупацій. З поміткою «correcta»

граматичного розбору (інфима), в третьому вивчалися повні курси

(з латинської «правильно») аудитор здавав зошити вчителю.

граматик (граматика), а в четвертому перекладали з однієї мови на

Кожної суботи учні граматичних класів проходили своєрід-

іншу (синтаксема). Окрім того, викладали тут катехізис, арифме-

ний іспит з матеріалу, пройденого за тиждень — суботівки, під час

тику, нотний спів, частково інструментальну музику й малювання.

яких вони читали й перекладали з іноземних мов, демонстрували

Закінчивши нижчі класи, учень переходив у середні, яких було два:

знання граматичних правил, статей Катехізису тощо. Студенти

клас піїтики й риторики. В піїтиці вивчали теорію поезії й прак-

класів поетики й риторики зачитували зроблені ними переклади

тично віршували… У межах поетики широко вивчалася антична

з іноземних мов, написані вірші й промови, розв’язували логічні

міфологія. Нарешті у вищих класах колегіуму вивчалася філософія,

й математичні задачі.

яка розділялася на три частини: логіку, фізику й метафізику. Цим

В кінці року на основі поточного контролю виставлялися річ-

частинам передувала діалектика. Філософія в колегіумі вивчалася

ні оцінки. Так, у графі студентського реєстру «какого ученія» зна-

два роки»1.

читься: «доброго», «мерного», «худого», «тщательного», «не слабо-

Навчальний рік в академії розпочинався 1 вересня, але шука-

го», «безнадежного». А у графі «какого состояния» могли стояти

чі знань часом приходили «не за правилами» — у жовтні чи груд-

такі оцінки: «мерен в состоянии, в учении мало надежен», «добро-

ні, навіть після «Різдва Христового», але в академію їх приймали.

нравен, в учении скоропостижен», «изрядного состояния и доброй

Також для навчання не було і вікових обмежень — у граматичних

надежды», «постоянен, к учению весело охочий» тощо. Як зазнача-

класах можна було побачити хлопців від 10 до 24 років. З ново-

ють дослідники, в академії «невстигаючих студентів не виключа-

прибулим префект проводив співбесіду, після якої направляв

ли. Неатестованого учня не переводили до старшого класу, він ще

майбутнього студента до того чи іншого класу. В класі вчитель

й ще сидів у тому самому класі, аж поки, нарешті, не «встигав з се-

записував новоприбулого студента до реєстру, зазначаючи «яко-

редніми», і, якщо прослідкувати за документами, то часто учень,

го стану» (з козаків, міщан тощо) студент, «скільки від роду літ»

який починав з того, що «мало або нічого майже не зрозумів» (клас

та «чий він син». Деякі богослови закінчували навчання, маючи

граматики), вже як студент класу філософії мав характеристику

більше тридцяти років, а «тим, хто скінчив навчання, видавався

«чесний, не нетямущий, не лінивий»2.

атестат за підписом ректора й префекта. В атестаті зазначалося:

В основу структури Києво-Могилянської Академії була покла-

скільки вчився студент, в яких класах які науки вивчав і які мав

1 Хижняк З. І., Маньківський В. К. Історія Києво-Могилянської академії. —

успіхи, давалася оцінка його моральним якостям, його ставленню

К.: КМ Академія, 2003. — С. 120.

1 Шевчук В. Ці славетні Київські школи // Дорога в тисячу років: Роздуми,

2 Хижняк З. І., Маньківський В. К. Історія Києво-Могилянської академії. —

статті, есе. — К.: Радянський письменник, 1990. — С. 109.

К.: КМ Академія, 2003. — С. 120.

34

35

36

37

Згодом утвердився звичай обирати голову диспуту і вищого по-

а й інших сусідських країн. Так, дослідники принагідно зазнача-

кровителя. Гостями на диспутах були представники вченого світу

ють, що «серед учнів Академії немало було чужинців — з Болгарії,

Росії, країн Західної Європи, Балканського півострова та Близь-

Сербії, Волощини, Греції. Взагалі Київська академія користува-

кого Сходу»1.

лася такою славою, що до неї зверталися різні школи з прохан-

Важливо зауважити, що не всі закінчували повний курс на-

ням рекомендувати осіб на вчительські посади або відпусти-

вчання в академії, але мало хто з «спудеїв» та «бакалярів» вчив-

ти студентів для поповнення складу учнів тої чи іншої школи»1.

ся в ній систематично рік за роком, навчаючись на всіх курсах та

З певністю можна стверджувати, що Києво-Могилянська акаде-

переходячи з нижчих класів до вищих. Так, зокрема, М. Грушев-

мія була частиною європейського освітнього простору, оскільки

ський зазначає, що «найчастіш для цього бракувало матеріальних

«українці любили завершувати своє виховання десь в закордон-

засобів у ученика, що не міг довго проіснувати на «нищенськім»

ному університеті. З нашої Київської Академії постійно кращі

хлібі незасібних школярів, з другої сторони — в скільки-небудь

студенти їздили за кордон. Катерина [цариця Російської імперії

підучених учениках школи була велика і різнородна потреба на

Катерина II] звеліла нашій Академії послати за кордон 10 найта-

периферії. Треба було дяків-учителів для менших шкіл по містах,

лановитіших студентів, «дабы въ университетахъ Оксфордскомъ

містечках і селах, треба було «педагогів» і «виростків» до дітей

и Кембриджскомъ въ пользу государства высшихъ обучатися

шляхти, багатших міщан тощо. Отже, школяр, поучившися і по-

могли наукъ и восточныхъ языковъ, не выключая и богословія».

голодувавши в школі рік-два, вертався або до батьківської хати,

Забажало їхати 14 чоловік, і їх послали до університетів Оксфорд-

щоб підгодуватись, і шукав у сусідстві якоїсь «кондиції», або йшов

ського, Геттінгенського і Лейденського, і там вони навчалися на

куди-небудь до панської господи або до церкви, за рекомендаці-

професорські посади»2.

єю школи, продовжував як міг свої заняття в напрямі, данім йому

Випускники Київської Академії займали важливі державні,

школою, і, відгодувавшись та призбиравши трохи гроша, вертав-

військові, дипломатичні і церковні посади в різних країнах, адже

ся знову до школи. Займав у ній місце, відповідне принесеним

«різнобічна освіта, знання іноземних мов, володіння навичками

знанням: чи збільшеним, чи затриманим на одержанім рівні, чи

перекладацької роботи, епістолярні здібності, уміння складати

розгубленим за час блукання поза школою. Побирав науки далі,

розпорядження, промови різного змісту, судові акти — все це від-

доходив промоції до вищого класу і знов пускався на мандри

кривало могилянцям шлях до військових та державних установ»3.

для прогодування»2. Саме ці тимчасові перерви в навчанні, коли

Так, наприклад, Єпіфаній Славинецький (?–1675) був організа-

студенти академії проходили своєрідну «педагогічну практику»

тором та ректором Слов’яно-греко-латинської школи в Москві

в сім’ях шляхти, заможних людей або школах при церквах, і по-

(1653). Ще один випускник академії — Симеон Полоцький (1629–

родив своєрідний та цікавий феномен мандрівних, або «мандро-

1680) — був вчителем дітей царя Олексія Михайловича. Феофан

ваних» дяків (див. відповідний підрозділ даного підручника).

Прокопович (1681–1736) — пропагандист петровських реформ

Києво-Могилянська академія була одразу зведена на рівень

та глава російської православної церкви, теж навчався в цьому

вищого учбового закладу та згодом стала закладом освіти, що за-

довольняв вимоги часу і надавав освіту юнакам не лише з Україні,

1 Сірополко С. Історія освіти в Україні. — К.: Наукова думка, 2001. — С. 135.

2 Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя

1 Степовик Д. В. Скарби України. — К.: Веселка, 1990. — С. 81–82.

українського народу. — К.: Довіра, 1992. — С. 27.

2 Грушевський М. Історія української літератури. — В 6-ти томах. Т. 1. —

3 Хижняк З. І., Маньківський В. К. Історія Києво-Могилянської академії. —

К.: АТ «Обереги», 1995. — С. 175-176.

К.: КМ Академія, 2003. — С. 138.

38

39