За станом на кінець 2004р. (див. табл.2.3.) питома вага готівки у грошовій масі становила 33,6% (проти 48,9% у 1997р.). За останні роки частка готівки у грошовій масі має позитивні тенденції до зниження. Однак, порівняно із західними країнами, у структурі грошового обороту питома вага готівкового обороту України все ж іще занадто висока. Цей факт нерідко розцінюється як недолік грошового обороту та грошової системи взагалі, як негативне явище у діяльності банківської системи, зокрема НБУ. Проте це радше закономірна реакція грошового обороту на проблеми і труднощі перехідної економіки України. У ситуації, що склалася в економіці України у цей період, структура грошового обороту і не могла бути іншою.

2.2. Модель грошового обороту. Сутність грошових потоків

Вивчення закономірностей та особливостей руху грошей у процесі суспільного відтворення неможливе без побудови моделі грошового обороту.

У багатьох виданнях [1,2,3,4,5] автори пропонують групування суб'єктів грошового обороту у чотири великі групи:

•фірми - суб'єкти (фізичні та юридичні особи), що забезпечують створення та реалізацію валового національного продукту;

•домашні господарства - суб'єкти (усі сімейні одиниці, що мають самостійні грошові доходи та витрати), які забезпечують виробництво валового національного продукту основними факторами (робочою силою, засобами виробництва тощо) і є кінцевими його споживачами;

•державні структури - суб'єкти (державні управління, уряд), які забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, впливаючи на реалізацію та споживання останнього;

•фінансові посередники - суб'єкти (банки, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо) грошового ринку, які спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальників.

Крім того, грошові платежі здійснюються також між окремими суб'єктами всередині кожної групи, зокрема між фірмами, між сімейними господарствами.

Основна кількість грошових платежів здійснюється через ринки, яких

умоделі грошового обороту виділяють чотири [1,2):

1)ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт;

2)ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для виробництва ресурси (робочу силу, капітал і природні ресурси);

3)фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти;

4)світовий ринок, через який здійснюється зв'язок внутрішньої економічної системи із "зовнішнім" світом.

Класична модель кругообігу товарів та послуг, якими обмінюються підприємства (фірми) і домашні (сімейні) господарства (населення), врівноважена відповідним потоком грошових платежів, що здійснюються під час обміну, представлена на рисунках 2.1,2.2,2.3.

Розглянемо простий приклад грошового кругообігу (рис. 2.1) підприємств і населення, які пов'язані між собою двома групами ринків: продуктів та ресурсів.

Рис. 2.1. Грошовий кругообіг продуктів, грошей, товарів

Сімейні господарства, які безпосередньо чи опосередковано (через торгово-промислові корпорації, що перебувають у їхній власності) володіють всіма економічними ресурсами, постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства мають попит на ресурси, оскільки останні є засобами, за допомогою яких вони виробляють товари та послуги. Взаємодія попиту та пропозиції великої кількості людських та матеріальних ресурсів встановлює ціну на кожний з них. Платежі, які здійснюють підприємства, купуючи ресурси, являють собою витрати цих підприємств, але одночасно вони відображають потоки заробітної плати, ренти, відсотків і прибутків сімейним господарствам від продажу ресурсів.

Грошовий дохід, одержаний сімейними господарствами від продажу ресурсів, не має реальної цінності. У процесі витрачання грошового доходу сімейні господарства виражають свій попит на велику кількість товарів та послуг на ринку продуктів. Одночасно підприємства

поєднують придбані ними ресурси для виробництва та пропозиції товарів

іпослуг на тих же ринках. Взаємодія цих рішень про попит та пропозицію

івизначає ціни продуктів. З точки зору підприємств потік розрахунків за товари і послуги утворює виручку чи доходи від продажу товарів та послуг.

Модель кругообігу демонструє складне, взаємопов'язане переплетення процесів прийняття рішень й економічної діяльності. Слід звернути увагу на те, що сімейні господарства і підприємства виступають на обох основних ринках, але в кожному випадку на протилежних сторонах. На ресурсному ринку підприємства виступають як покупці, тобто на стороні попиту, а сімейні господарства - як власники ресурсів та постачальники. На ринку продуктів вони міняються позиціями. Разом з тим кожний з цих економічних суб'єктів і купує, і продає.

Коли до кругообігу додаються заощадження та інвестиції, виникають два шляхи, якими кошти можуть перемішуватися від сімейних господарств до ринків продуктів. Один шлях - прямий, що здійснюється за допомогою затрат на придбання. Другий шлях - непрямий, коли кошти рухаються через фінансові ринки, заощадження та інвестиції. На рисунку

2.2показані лише потоки грошових засобів.

Рис.2.2. Вплив фінансових ринків на кругообіг коштів та товарів

Оскільки більшість заощаджень здійснюють сімейні господарства, а більшість інвестицій - фірми, то необхідний певний набір механізмів, який би приводив у рух потоку грошових коштів від перших до других. Саме ці механізми створюються завдяки функціонуванню фінансових ринків.

Фінансові ринки складаються із безлічі різних "каналів", якими грошові кошти "переміщаються" від власників заощаджень до позичальників. Ці канали можна поділити на дві основні групи. До першої належать канали прямого фінансування, тобто такі канали, якими кошти переміщуються безпосередньо від власників заощаджень до позичальників. Можна виділити дві підгрупи прямого фінансування: капітальне фінансування та фінансування шляхом одержання позик.

Значну роль у кругообігу продуктів і доходів відіграє державний сектор. На рисунку 2.3 показані зв'язки уряду з економічною системою.

Перший - зв'язок через так звані чисті податки, які рухаються від сімейних господарств до уряду. Другий -державні закупівлі, в результаті яких кошти переміщуються від уряду на ринки продуктів. Якщо державні закупки перевищують за величиною чисті податки (тобто виникає бюджетний дефіцит), то уряд змушений брати позики на фінансових ринках. Така ситуація представлена на рисунку. Якщо чисті податки за величиною перевищують державні закупівлі, то обсяг платежів уряду протягом минулих років буде перевищувати обсяг нових позик: в результаті утворюється чистий потік коштів від уряду до фінансових ринків (цей випадок не показаний на рисунку).

Слід звернути увагу на те, що тут не показаний прямий потік податків, що сплачуються підприємствами (надходження до бюджету), хоча на практиці фірми сплачують податок на прибуток, а також цілий ряд інших податків.

Ще один вид зв'язку держави в особі уряду з економічною системою -державні позики, що здійснюються на фінансових ринках. Державні видатки не завжди врівноважуються податковими надходженнями. Створений в результаті бюджетний дефіцит покривається за рахунок позик, що здійснюються на фінансових ринках. Ці позики здійснюються шляхом продажу прав, облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо сімейним господарствам.

Можлива ситуація, коли у держбюджеті виникне перевищення податкових надходжень над видатками. Тоді він використовується для погашення зроблених у минулому державних позик. У цьому випадку уряд стає чистим постачальником грошових коштів на фінансові ринки.

Використовуючи зв'язки, показані на рисунку 2.3, уряд може здійснювати значний вплив на основні елементи кругообігу доходів та продуктів.

Одним із джерел державного впливу на процес кругообігу є фіскальна політика. Збільшуючи чисті податки, уряд може збільшити і розміри

1 - сукупність витрат фірм на придбання необхідних виробничих ресурсів (робоча сила, земля, споруди тощо);

2 - оплата урядовими органами праці державних службовців; 3 - трансфертні платежі - всі виплати, які здійснює держава домашнім

господарствам; 4 - доходи домашніх господарств від реалізації їхніх ресурсів

(зарплата, відсотки, дивіденди тощо), які становлять національний дохід. Національний дохід поділяється на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Значна його частина витрачається домашніми господарствами на споживання, тому оплачується купівля продуктів на внутрішньому ринку продуктів (потік 5) і на світовому ринку (потік 13). Певну частину доходу домашні господарства сплачують уряду у вигляді податків (потік 6). Не витрачена на споживання та сплату податків частина доходу - це заощадження домашніх господарств, які

надходять на фінансовий ринок (потік 7).

Заощадження населення у цій схемі виступають єдиним джерелом надходження коштів на фінансовий ринок, а тому є єдиним джерелом інвестування розширення виробництва в секторі «фірми». У зв'язку з цим формується грошовий потік 8, в якому враховані кредити, одержані фірмами у фінансових посередників, та доходи від емісії цінних паперів.

Мобілізовані на фінансовому ринку кошти фірми інвестують на розширення виробництва, внаслідок чого формується новий грошовий

потік 9.

До послуг фінансового ринку, крім фірм, звертається також уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для покриття своїх витрат.

Мобілізація урядом коштів на фінансовому ринку спричиняє появу грошового потоку 10, а витрачання цих коштів для державних закупівель - появу потоку 11.

Якби домашні господарства всі закупки здійснювали на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що надійдуть на цей ринок за вказаними трьома потоками (5, 9,11), було б достатньо, щоб реалізувати весь обсяг національного продукту, запропонованого фірмами на цьому ринку. Одержаний фірмами виторг сформував би останній грошовий потік 12, який «замкнув» би кругообіг грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізованого валового національного продукту і дорівнює обсягу національного доходу, відображеного в потоці 4.

Рис.2.4. Схема сукупного грошового обороту

Балансування потоків 12 і 4 мас вирішальне значення для нормального функціонування грошового обігу й усієї економічної системи, для забезпечення сталості грошей і кон'юнктури ринку.

На схемі 2.4 показані потоки, які зв'язують внутрішній обіг України зі світовим ринком:

13 - оплата продуктів, що надходять у країну за імпортом;

60

V- швидкість обігу грошей; Р - рівень цін;

Y - реальний національний продукт.

На практиці всі показані зв'язки складніші, оскільки до сфери обігу товарів та грошей входять процеси, пов'язані із заощадженнями, інвестиціями і фінансовими ринками.

2.3. Поняття грошової маси, грошові агрегати та грошова база

Сукупний грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої має важливе значення для діяльності центрального банку та грошово-кредитного регулювання економіки країни.

Зміна маси грошей, що циркулює в економічній системі, може суттєво вплинути на реальний випуск продукту, рівень цін, зайнятість тощо.

* Маса грошей в обігу - це загальна сума залишків грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні су б 'єктів економіки у певний момент часу [5, с 85].

Оскільки контроль за кількістю грошей надзвичайно важливий для економічної стабільності, необхідно володіти адекватними можливостями для вимірювання грошової маси. В умовах розвинутих ринкових відносин визначення кількості грошей - надзвичайно складне завдання. Це пояснюється тим, що в сучасній економіці різні види активів одночасно тією чи іншою мірою виконують усі основні функції грошей (засіб обігу, міра вартості, засіб нагромадження). Тобто немає вагомих підстав для того, щоб провести чітку межу між власне грошима та іншими ліквідними активами.

Залежно від можливості одночасного використання різноманітних видів грошових коштів розрізняють кілька грошових агрегатів, що є показниками обсягу і структури грошової маси.

Сукупність грошей у всіх формах, що перебувають в економічному обороті на визначений момент часу (кінець місяця чи року), визначає величину грошової маси [5, с.85].

Основними принципами формування грошових агрегатів є:

•грошова маса містить не лише готівкові гроші, а й депозитні;

•уся грошова маса поділяється на ту, що є в обігу, і ту, яка нагромаджується та виконує функцію збереження вартості;

•сукупна грошова маса містить також: банківські вклади, депозити та цінні папери з фіксованим доходом.

Грошові агрегати будуються шляхом приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів у послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності. Тобто кожний наступний грошовий агрегат включає в себе попередній плюс новий блок фінансових активів.

З1993р. у статистичній практиці України НБУ визначає структуру, грошової маси відповідно до агрегатного методу, використовуючи для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: MO, Ml, M2, МЗ.

Арегат МО відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка у касах банків сюди не входить.

Агрегат МІ включає гроші в агрегаті МО + вклади у банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

Агрегат М2 - це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладень та інших спеціальних рахунках.

Агрегат МЗ охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.

Крім грошових агрегатів, НБУ визначає показник, що називається

грошовою базою [2, с.83].

Показник грошової бази не є ще Одним агрегатом грошової маси. Це якісно.інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву

їїна балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей [2, с.83].

Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

Величину грошової бази (Гб) можна визначити за формулою:

Гб=Мо+ Мк+М рез , (2.2) де М о - сума готівки, що перебуває поза банками;

Мк - сума готівки у касах банків; Мрез - сума грошових коштів (резервів), які перебувають на

кореспондентських рахунках банків у центральному банку. Готівковий елемент (Мо + Мк ) грошової бази відрізняється кількісно

від готівкового агрегату М0 - більший на суму готівки у касах банків. Безготівковий елемент (Мрез ) грошової бази відрізняється і якісно, і кількісно від безготівкового елемента грошових агрегатів МІ, М2, МЗ. Він являє собою суму зобов'язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів - це зобов'язання комерційних банків перед своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками як за рахунок коштів, одержаних від центрального банку, так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками в процесі кредитної діяльності через механізм грошово-кредитного мультиплікатора. Завдяки цьому загальний обсяг кожного з грошових агрегатів (крім М0) перевищує обсяг грошової бази. Ступінь цього перевищення свідчить про величину грошово-кредитного мультиплікатора на рівні комерційних банків.

В Україні маса грошей в обороті після грошової реформи 1996 р. характеризується високими темпами зростання та надмірно великою вагою в ній готівки, про що свідчать дані табл. 2.3.

Протягом п'яти років після реформи грошова база та грошова маса зростали щорічно, збільшившись відповідно у 4,7 та у 4,8 раза. На фоні постійного скорочення реального обсягу валового внутрішнього продукту зазначене зростання грошової маси видається надмірним. Воно було спричинене високим рівнем бюджетного дефіциту та не досить жорсткою грошово-кредитною політикою центрального банку. Такі ножиці в динаміці грошової маси та обсягу суспільного виробництва не могли не вплинути на вартість грошей: гривня за п'ять років знецінилась у 2,1 раза, а щодо долара США - у 2,8 раза.

Значний інтерес становить структура грошової маси та її динаміка за вісім років. Привертає до себе увагу надто високе (151,7%) зростання в 1997 р. агрегату МО, внаслідок чого готівки в загальній масі грошей (за агрегатом МЗ) було майже 49%, що негативно характеризує структуру грошової маси і стан грошового обороту. Разом з тим ця тенденція спричинила скорочення рівня грошово-кредитного мультиплікатора, через що в 1997 р. агрегати М2 і МЗ зростали значно повільніше, ніж грошова база, що мало певні антиінфляційш наслідки. У 1998 та 1999рр. структура грошової маси дещо поліпшилася: почала знижуватися питома вага готівки в агрегаті МЗ, а збільшення грошової

Таблиця 2.3. Грошова маса, що обслуговує грошовий оборот в Україні

(на кінець року), млрд. грн.

бази відбувалося повільніше, ніж зростання МЗ, що свідчить про поступове посилення ролі комерційних банків у формуванні грошової маси та в управлінні грошовим оборотом. Проте ця позитивна тенденція розвивається дуже повільно, і питома вага готівки в загальній грошовій масі все ще залишається надмірно високою - 33,6% на початок 2005 р.

Грошовий обіг за будь-яких обставин повинен бути регульованим. Нерегульованість грошового обігу - це одна з причин платіжної кризи.

Планування і регулювання грошово-кредитного обороту в Україні до 1992 р. проводилось на базі кредитного плану, касового плану і балансу грошових доходів та витрат населення. Ці документи відображали лише бухгалтерські записи центрального банку та спеціалізованих державних банків, тому не давали відповіді на запитання про кількість грошей, потрібних економіці, а також не могли комплексно враховувати весь грошовий обіг країни. Грошово-кредитна система використовувалась для контролю за виконанням державного плану економічного і соціального розвитку, а грошово-кредитна політика мала пасивний характер і відігравала другорядну роль у процесі управління економікою.

Дворівневий принцип організації банківської системи України зумовив відокремлення емісійних операцій регулювання грошового обігу, які закріпились за Національним банком України (банком першого рівня), від розрахункового, касового і кредитного обслуговування юридичних і фізичних осіб, коїре виконують комерційні банки (банки другого рівня).

Тобто Національний банк виступає організатором грошового обігу у державі та здійснює його регулювання.

Управління грошовим обігом здійснюється НБУ шляхом

регулювання двох складових грошового обороту: готівки і безготівкової маси грошей, тобто визначення обсягу готівкової грошової маси та регулювання кредитних операцій комерційних банків. Головне завдання Національного банку в сучасних умовах полягає у регулюванні депозитної емісії, яка відбувається під час кредитування комерційними банками суб'єктів господарювання. Для цього використовуються три основні групи методів:

•регулювання кредитних відносин Національного банку з

комерційними банками (рефінансування комерційних банків; процентна політика та інші);

•проведення операцій на відкритому ринку;

•встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків (розмір мінімальних резервів; регулювання співвідношення певних груп пасивів та активів через показники ліквідності балансу банку; встановлення нормативів ризику комерційних банків та ін)

Важливим етапом в організації грошового обороту в Україні було введення у дію напркінці 1993 р. системи електронних платежів (надалі

-СЕП). Впровадження СЕП дало змогу:

•прискорити виконання розрахунків та обіг коштів;

•зменшити документооборот;

•практично уникнути фальсифікацій міжбанківських розрахункових документів, завдяки чому знизилася прихована емісія, пов'язана з надходженням до обігу коштів, отриманих за підробленими документами;

•вивільнити грошову масу;

•підсилити контроль НБУ за станом грошової маси у державі;

•підвищити можливості Національного банку контролювати здійснення платежів.

Таким чином, впровадження СЕП підняло банківську систему України на якісно новий рівень відповідно до світових стандартів.

Поряд із регулюванням емісії важливу роль у функціонуванні грошової системи відіграють методи регулювання самого руху грошей.

Обіг готівки регулюється правилами, встановленими Національним банком, який визначає загальний порядок проведення готівково-грошових операцій банками та їхніми клієнтами (ліміт залишку готівки у касі та інше).