Тема 4. Система і порядок планування

1. Система і зміст внутрішніх планів.

2. Принципи і методи розроблення внутрішніх планів.

3. Нормативна база планування.

1. Система і зміст внутрішніх планів.

В період переходу економіки України на ринкову модель господарювання проходить переорієнтація методів системи господарювання. Ейфорія навколо ринкового механізму зумовила відмову від планових методів ведення господарства, а саме слово “планування” асоціювалось з адміністративним командно-директивним управлінням.

Ринок уявлявся як досконала саморегулююча система, де незалежний підприємець сам зможе налагодити ефективне виробництво, попит та пропозиція стихійно встановлять оптимальну ціну на продукт, створення приватних підприємств підніме кількісні та якісні показники виробництва, забезпечить появу нових робочих місць та високий рівень заробітної плати. При цьому забувалося, що ринковому механізму господарювання характерні економічні кризи, так звані “чорні” біржові дні, банкрутство підприємств, безробіття.

Ринкова система діє більш жорстко, тому кожне незалежне підприємство в умовах конкурентної боротьби за споживача повинно чітко спланувати свою діяльність. Несвоєчасність поставок продукції або надання послуг, завищення цін, яке може виникнути при неритмічній роботі підприємства, відштовхує покупців і може призвести до розорення.

Щоб уникнути негативних наслідків, ринкова система управління та регулювання виробництва повинна базуватися на методах планування. Особливу роль відіграє створення виробничої програми на підприємстві. Вона має ряд особливостей та переваг. Виробнича програма гнучка, дає можливість вчасно реагувати на зміну ситуації на ринку. Підприємство має змогу вибирати ціль, шляхи та методи її досягнення, всі заходи тісно пов’язані з економікою даного підприємства, податковою системою, кредитною ситуацією, позицією підприємства на ринку, діями конкурентів, ситуацією за межами підприємства.

В сучасних умовах промислові підприємства України здобули більшу ступінь економічної свободи, можливість розпоряджатися своїми коштами, несуть повну відповідальність за результати своєї діяльності. Прибуток стає основним показником економічної ефективності функціонування підприємства. За відсутністю централізованого розподілу ресурсів, прибуток стає основним джерелом економічного, соціального, науково-технічного розвитку підприємства. Стабільний прибуток можна отримати тільки за умови стабільної роботи підприємства, злагодженості роботи всіх його ділянок, збалансованості та послідовності всіх операцій виробництва. Зв’язати всі етапи виробничого процесу можна тільки за допомогою виробничої програми.

Отже, розробка виробничої програми – це конкретна форма реалізації об’єктивної необхідності узгодженого розвитку всіх взаємопов’язаних ділянок підприємства, що включає в себе точне передбачення та програмування на перспективу шляху розвитку виробничого процесу та прогнозування його результатів.

Зараз в літературі досить часто зустрічається поняття “бізнес-план”, тому вимагає пояснення в чому ж полягає відмінність між складанням бізнес-плану та розробкою виробничої програми.

Виходячи з того, що бізнес-план – це специфічний плановий документ підприємницької діяльності, в якому за допомогою слів і цифр відображений задум економічного проекту, спрямованого на отримання прибутку. Складається переважно при створенні нового підприємства, розширенні чи перепрофілюванні існуючого, запуск у виробництво нового товару і т.п. Мета складання бізнес-плану – пошук фінансових джерел, залучення інвесторів, переконання в доцільності виділення кредитів.

Виробнича програма – це документ, який програмує хід виробничого процесу і його результатів по етапах. В ньому взаємо пов’язуються виконання робіт з конкретними виконавцями, з строками виконання та ресурсами, необхідними для отримання позитивного результату.

У виробничій програмі планується діяльність підприємства переважно на протязі календарного року. Загальний нагляд за її підготовкою проводить керівник установи. Методичне керівництво і координацію здійснює головний економіст чи начальник планового відділу. В процесі складання виробничої програми в роботі над розділами приймають участь практично всі відділи управління підприємства: планово-економічний, фінансовий, бухгалтерія, відділи головного інженера, головного технолога, тощо.

Виробнича програма складається з слідуючих розділів:

1. Маркетингова програма або план маркетингу.

Хоч виробнича програма складається на рік, в цьому розділі робиться аналіз маркетингової ситуації ринку, на якому підприємство пропонує свій товар, вперед на 2-3,а то й більше років. Це один з основних розділів, який має дати чітку відповідь на запитання: хто, де, чому, скільки і коли буде купувати запропонований товар, вчасно сигналізувати про необхідність розширення чи звернення виробництва, випуску нового товару, зменшення ціни і т.і. Маркетингові дослідження повинні включати слідуючі елементи:

• прогнозування попиту на товар;

• вивчення характеристик ринку;

• аналіз сегментації ринку;

• визначення потреби в новому товарі;

• мережа та етапи збуту товару;

• вивчення конкурентного середовища;

• визначення еластичності попиту і цін;

• аналіз затрат на виробництво і реалізацію продукції;

• аналіз ефективності реклами.

Цей перелік можна продовжити в залежності від специфіки кожного підприємства.

Проте, як показує практика, саме цьому розділу не приділяється достатньо уваги. до широкого кола промисловців не доведені спеціальні методики, за якими проводяться маркетингові дослідження, на підприємствах не створюються відділи маркетингу. Ще одна складність полягає в тому, що для створення плану маркетингу потрібна величезна кількість інформації, більша половина якої – інформація зовнішня, що створює значні труднощі в її отриманні.

Необхідно зауважити подвійний характер маркетингової програми: з одного боку це аналіз виробництва і реалізації продукції, з іншого передбачення перспективи діяльності фірми на майбутнє. Будь-які прорахунки при цьому можуть обернутися збитками і навіть повним банкрутством.

2. План виробництва і реалізації продукції.

В цьому розділі узгоджується прогнозування збуту товару та договірні зобов’язання з виробничою потужністю підприємства, визначається в натуральному та грошовому виразі обсяг виробництва продукції та її реалізація по сортах, видах, найменуваннях. Встановлюється виробниче завдання для кожної ланки підприємства та строки його виконання.

3. План собівартості, прибутку і рентабельності.

Даний розділ передбачає:

• розрахунок в грошовому виразі кошторису витрат на виробництво;

• прогнозний розрахунок собівартості продукції по статтях;

• розрахунок норми рентабельності;

• очікуваний прибуток.

Слід зауважити, що підприємство, яке розраховує на довгострокову успішну роботу, на завоювання ринків збуту, не буде встановлювати високу норму прибутку на одиницю продукції. Та загальна маса прибутку може збільшитись завдяки більшому обсягові реалізації. Але й занижувати прибуток не рекомендується, бо тоді підприємству може не вистачити коштів на відтворення виробництва, технічний та соціальний розвиток, капітальне будівництво.

4. Фінансовий план.

В даному розділі розраховується:

• Розподіл прибутку;

• баланс підприємства;

• розрахунок отримання кредитів і планової суми прибутку, направляємого на сплату процентів за кредит;

• графіки поступлення доходів.

5. План технічного розвитку.

Відділами головного інженера, головного технолога розраховуються та встановлюються по строках:

- заходи по механізації та автоматизації виробничого процесу;

• вдосконалення виробничого процесу;

• введення або створення нових технологій;

• введення в дію нового обладнання;

• переобладнання підприємства;

• щорічне оновлення підприємства;

• заходи по економії сировини, матеріалів, палива, енергетичних ресурсів.

6. План капітального будівництва та капітальних вкладень.

В даному розділі формується перелік об’єктів капітального будівництва, намічаються етапи будівництва та їх строки, передбачається використання основних фондів і виробничих потужностей.

7. План праці і заробітної плати.

Розділ містить такі розрахунки:

• наявність та забезпеченість кадрами потрібної кваліфікації;

• розрахунок фондів заробітної плати та соціального страхування;

• план розстановки кадрів;

• необхідність створення нових робочих місць.

8. План дистрибуції товару.

Планується створення нових магазинів, сервісних центрів, оцінюється організація доставки підприємством власного товару, тощо.

9. План соціального розвитку.

В даному розділі передбачаються розрахунки:

• фонду матеріальної допомоги;

• соціального будівництва;

• одноразових допомог;

• пільг для багатодітних, пенсіонерів;

• витрат на утримання дитячого садка, удешевлення харчування;

• підготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

10. Охорона навколишнього середовища.

З метою недопущення забруднення навколишнього середовища розробляється план введення нових передових екологічно чистих технологій, планується побудова очисних поруд та вдосконалення існуючих, передбачаються заходи по зменшенню шкідливих викидів в атмосферу і т.п.

Аналогічно планують свою діяльність всі підрозділи підприємства. При цьому потрібно враховувати взаємоузгодження планів із виробничими програмами інших підрозділів та виробничою програмою в цілому по підприємству.

Виробничу діяльність підприємства необхідно обов’язково планувати у виробничій програмі і системно проводити економічний аналіз її здійснення, оперативно реагуючи на відхилення. Це – запорука успіху діяльності всіх підприємств.

2. Принципи і методи розроблення внутрішніх планів.

Принципи, на яких базується розробка внутрішніх планів і взагалі планування:

1. Принцип системності.

Розглядає об’єкт планування як єдину систему взаємопов’язаних елементів, що мають єдину мету і розвиваються в одному напрямі. Це передбачає координацію і інтеграцію процесів планування. Координація – це взаємозв’язок планів по горизонталі, коли зміни у виробничій програмі одного підрозділу, обов’язково викличуть зміни у виробничій програмі іншого, пов’язаного виробничим процесом із першим підрозділом.

Інтеграція - це взаємозв’язок планів по вертикалі, коли план нижчого ієрархічного рівня є логічною частиною плану підрозділу вищого ієрархічного рівня.

2. Принцип партисипативності (участі).

Передбачає складання планів людьми, які будуть забезпечувати їхнє виконання.

3. Принцип оптимальності.

План повинен вказувати оптимальний шлях досягнення мети підприємства. При цьому дотримується принцип мінімізації (досягнення мети з найменшими витратами) і принцип максимізації (досягнений результат повинен бути максимальним).

4. Принцип безперервності.

Взаємопов′язує стратегічні, тактичні і поточні плани підприємства, забезпечує їх своєчасну розробку та доведення до виконавців.

5. Принцип гнучкості.

Полягає в тому, що плани повинні вчасно реагувати на зміну зовнішнього і внутрішнього середовища. Розроблені плани повинні мати деякий запас безпеки. Це стосується і ресурсного забезпечення, і режиму роботи машин і всіх інших аспектів виробництва.

Методи планування:

• синхронне. Процес оптимізації проходить одночасно для всіх розділів плану, для всіх аспектів діяльності і забезпечує його оптимальний ефект. Яку кількість продукції потрібно виготовити, якими партіями, в якій послідовності, які ресурси будуть необхідні, яким буде плановий прибуток – всі ці питання плануються синхронно.

• Послідовне. Оптимізується не зразу вся виробнича програма, а головне завдання. Інші розділи плану розробляються таким чином, щоб забезпечити реалізацію основного завдання.

Незалежно від того, який метод планування було застосовано, плани потрібно координувати в часі, функціонально і ієрархічно. Координація в часі означає, що плани великого часового періоду (наприклад річний) повинен розбиватись на плани квартальні і місячні, і вихідні показники попереднього періоду повинні бути вихідними для слідуючого періоду.

Функціональна координація полягає у охопленні загальним планом діяльності всіх підрозділів підприємства.

Ієрархічна координація здійснюється «зверху-вниз», «знизу-вверх» і комбіновано. Ґрунтується на послідовному погодженні загальної виробничої програми і виробничих програм підрозділів різного ієрархічного рівня.

Методи обчислення планових показників:

• нормативний. Найточніший метод, показники обчислюються на основі норм використання ресурсів. Цей метод дає змогу ув’язати всі показники плану, але потребує розвиненої нормативної бази.

• Факторний. Не дістав широкого розповсюдження. Передбачає коригування фактично досягнутого рівня показників в базовому періоді відповідно до факторів, які будуть діяти в плановому періоді.

• Балансовий. Складаються баланси потреби в необхідних ресурсах для кожного підрозділу та співставляються із можливостями по їх придбанню.

При плануванні важливо розробити декілька альтернативних варіантів плану, щоб можна було вибрати найоптимальніший, який дає максимальний ефект при найменших затратах. При оптимізації плану застосовуються економіко-математичні методи.

3. Нормативна база планування.

Поняття «норма» і «норматив» не мають чіткого відокремлення але прийнято вважати, що норма – максимально допустимі величини затрат ресурсів, а норматив – режим використання ресурсів.

Норми і нормативи являються досить важливими величинами, від їх наукової обґрунтованості залежить ступінь наукової обґрунтованості розроблених планів. Це залежить від застосовуваних методів розрахунку нормативної бази.

Методи розрахунку норм та нормативів:

-розрахунково-аналітичний. Встановлюються на підставі технічної документації з аналізом необхідних ресурсів, режиму роботи, кваліфікаційного рівня роботи.

- дослідно-аналітичний. Встановлюються в виробничих або лабораторних умовах під час досліду.

- досвідно-статистичний. Встановлюються на підставі досвіду виконання даних робіт у попередніх періодах.

Нормативи бувають змінні і стабільні.

Стабільні – залишаються незмінними протягом тривалого періоду, переважно встановлюються державою. Стосуються формування і розподілу прибутку. Це – ставки податків, амортизаційні відрахування, норми обов’язкових відрахувань із заробітної плати і т.д.

Змінні – встановлюються даним підприємством і змінюються при зміні технічних, організаційних умов виробництва та умов праці.

Нормативна база являється досить важливим економічним інструментом при плануванні діяльності підприємства. Тому нею слід ефективно управляти, слідкувати за її постійним оновленням, тому на великих підприємствах часто створюють спеціальні відділи нормування.