Butkevich_V_G__Mitsik_V_V__Zadorozhniy_O_V_red

Г л а в а IV Система міжнародного права

Система викладання міжнародного права (системи підручників з міжнародного права) часто будується залежно від потреб та можливостей навчального закладу та потреб спеціальності. Саме тому військові вивчають міжнародне право за однією системою, майбутні дипломати — за другою, а представники інших спеціальностей — за третьою; вона, як правило, в кожного своя.

Такий підхід до побудови системи міжнародного права дуже вразливий. У ньому часто криється не стільки наближення до спеціальності того, хто вивчає міжнародне право, скільки віддалення від науки міжнародного права і, безперечно, від системи міжнародного права.

Система викладання міжнародного права повинна максимально наближатися до системи науки міжнародного права, щоб сформувати у фахівця всебічні уявлення і ґрунтовні знання системи міжнародного права.

РЕКОМЕНДОВАНА ,,ш, ЛІТЕРАТУРА .„,,,„

Василенко В. А.

Основы теории международного права. К., 1988. Курс международного права: В 7 т. М., 1989. Т. 1.

Рулько Е. Т.

Особенности системного развития международного права в современных условиях // Вестн. Киев, ун-та.

Сер. Междунар. отношения и междунар. право. 1982. Вып. 15. С. 11-16.

Тункин Г. И.

Право и сила в международной системе. М., 1983.

Фельдман Д. И.

Система международного права. Казань, 1983.

Черниченко С. В.

Теория международного права: В 2 т. М., 1988. Т. 1; 1999. Т. 2.

Bos Maarten.

A Methodology of International Law. Amsterdam;

New York; Oxford, 1984.

Bart Driessen. A Concept of Nation in International Law. The Hague, 1992.

НОРМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Поняття і характерні риси норм міжнародного права

Основним, первинним елементом системи міжнародного права є міжнародна правова норма (МПН). Водночас міжнародно-правові норми є доказовою та універсальною формою існування міжнародного права. Без правової норми немає права. Виходячи з таких аксіоматичних правових настанов, і слід розглядати найважливіші аспекти цього правового явища. До них належать поняття, визначення і характерні риси МПН,

їхня класифікація, співвідношення, кодифікація та ін. Зауважимо, що найчастіше питання, пов'язані з до-

слідженням та викладенням конкретних аспектів означеної теми, в підручниках з міжнародного права як вітчизняні, так і закордонні автори не розглядають самостійно,

авключають до розділів «Джерела міжнародного права»1,

1Саваськов П. В. Источники международного права // Международное право /Отв. ред. Ю. М. Колосов, В. И. Кузнецов. М., 1999. С. 18—27; Тимченко Л. Д. Источники международного права //Международное право. Харьков, 1999. С. 53—57; Brownlie I. Principles of Public International Law. Oxford, 1990. Ch. 1; Parry C. The Sources and Evidence of International Law. Manchester, 1965.

161

Г л а в а V Норми міжнародного права

«Поняття міжнародного права»1, «Система міжнародного права»2. Вагомість цього питання в розгляді зазначених головних тем теорії міжнародного публічного права та наявність достатнього наукового і практичного матеріалу завдяки, насамперед, багаторічним комплексним дослідженням у цій галузі І. І. Лукашука, спеціальним дослідженням вітчизняних учених В. Г. Буткевича, В. А. Василенка, А. С. Гавердовського, працям визнаних фахівців з цього питання Л. А. Алексідзе, Г. М. Даниленка, Н. В. Миронова, Г. І. Тункіна, М. О. Ушакова, С. В. Черниченка надає змогу розглянути його в окремому розділі цього підручника. Серед закордонних юристів-міжнародників визнаними авторитетами в цій сфері правових питань є також Я. Броунлі, М. Віраллі, Р. Дженінгс, Дж. Фіцморіс, Дж. Шварценбергер, К. Пері та багато інших.

[Юридична література містить різноманітні визначення норми міжнародного права, які дають певні уявлення про її особливості та характерні риси. Значну роботу останнім часом тут проводять російські фахівці з міжнародного права. Наприклад, В. Я. Суворова дає таке визначення: «Норми міжнародного права — це загальнообов'язкові правила діяльності і взаємовідносин держав або інших суб'єктів»3. З цим можна погодитися щодо основних принципів міжнародного права, які мають імперативний характер, проте більшість міжнародних норм є диспозитивними та обов'язковими лише для сторін, що їх ухвалили. П. В. Саваськов визначає, що «під нормами міжнародного права розуміють правило поведінки, яке визнається державами та іншими суб'єктами міжнародного права за юридично обов'язкове»4. Український юрист Л. Д. Тимченко доповнює це визначення положенням про координаційний характер нормоутворення: «Норма міжнарод-

1Мелков Г. М. Понятие международного права // Международное право / Под ред. К. А. Бекяшева. М., 1999. С. 11—15.

2Тункин Г. И. Международная система и международное право // Международное право / Отв. ред. Г. И. Тункин. М., 1994. С. 10—15; Лукашук И. И. Система международного права // Международное пра во: Общая часть. М., 1999. С. 101—116; Василенко В. А. Порядок внут рисистемной организации международного права // Основы теории международного права. К., 1988. С. 228—264.

3Международное право /Под ред. Г. В. Игнатенко, О. И. Тиунова.

М., 1999. С. 89.

4Международное право / Отв. ред. Ю. М. Колосов, В. И. Кузнецов.

С. 18.

162

____ I ___

Поняття і характерні риси норм міжнародного права

ного права — це правило поведінки, яке створюється державами та іншими суб'єктами міжнародного права шляхом узгодження своїх позицій і визнається ними як юридично обов'язкове»1. Г. М. Мєлков вважає за необхідне наголосити у визначенні МПН також на процесі забезпечення їхньої реалізації: «Норми міжнародного права — це юридично обов'язкові для виконання правила поведінки для держав та інших суб'єктів міжнародного права, які запроваджуються самими суб'єктами міжнародного права і виконуються ними добровільно або в разі необхідності за допомогою особливого виду примусу»2. У своїй монографії «Норми міжнародного права» 1.1. Лукашук пише: «Міжнародно-правова норма — це створене за угодою суб'єктів формально визначене правило, що регулює міждержавні відносини шляхом запровадження прав та обо- в'язків для суб'єктів і забезпечується юридичним механізмом охорони». Під формальною визначеністю вчений має на увазі відмінну рису міжнародно-правових норм, яка полягає в особливій чіткості та визначеності понять і конструкцій3. Останнє визначення під об'єктивно-правовим кутом зору є найбільш об'ємним і довершеним.

Ці приклади визначення міжнародно-правової норми засвідчують наявність властивих їм характерних рис щодо інших суспільних норм поведінки (політичних, моральних, релігійних, етичних тощо). Характерні риси МПН зумовлені насамперед двома чинниками: об'єктом регулювання і методом регулювання. Першим є особливий різновид суспільних відносин — відносини між суб'єктами міжнародного права, передусім суверенними державами та їхніми об'єднаннями. Ці відносини, у свою чергу, визначають специфіку методу міжнародно-правового врегулювання.

Норми міжнародного права створюються на засадах добровільних угод між його суб'єктами. В результаті компромісів, поступок та узгоджень держави приходять до взаємно погодженого рішення про певні правила взаємовідносин. Закріплені в загальновизнаних юридичних формах, джерелах міжнародного права (міжнародних договорах та звичаях, певних актах міжнародних організацій), вони визнаються нормами міжнародного права, які мають «погоджуваль-

1Тимченко Л. Д. Международное право. Харьков, 1999. С. 53.

2Международное право /Под ред. К. А. Бекяшева. СП.

3Лукашук И. И. Нормы международного права. М., 1997. С. 113.

163

Г л а в а V Норми міжнародного права

ний», «координаційний» характер. Зазначимо, що, наприклад, у національному праві норми мають «субординаційний» характер і виражають не узгоджені між окремими суб'єктами права правила поведінки, а встановлені державою через законодавство обов'язкові для них норми, виконання яких гарантується органами державної спонуки.

Важливою характерною ознакою МПН порівняно з національно-правовими нормами (НПН) є також те, що більшість із них не має загальнообов'язкового характеру. Група держав або навіть більшість держав не можуть створювати норми для інших держав. Кожна узгоджена міжнародна угода або звичаєва норма створюють об'єктивне право тільки для держав, які беруть участь у них або висловили з ними явну чи мовчазну згоду.

Специфіка міжнародних правових норм полягає також в особливості їхньої внутрішньої структури, їхньої конструкції. Так, наприклад, більшість національно-правових норм складається з трьох частин: гіпотези, тобто вказівки на ті умови, за яких застосовується відповідне правило поведінки; диспозиції, тобто самого правила поведінки, і санкції, вказівки на ті заходи державного спонуки, що застосовуються в разі порушення диспозиції. Міжнародноправові норми найчастіше містять лише диспозицію (правило належної поведінки), рідше — гіпотезу та диспозицію, а санкція, тобто межі відповідальності за порушення диспозиції, як структурний елемент норми відсутня. Санкції визначаються самостійним інститутом міжнародного права — інститутом міжнародно-правових санкцій і застосовуються примусово потерпілими державами індивідуально або колективно стосовно держав-правопоруш- ників, або визначаються в конкретних договорах, добровільно укладених між заінтересованими державами.

На основі попереднього можна визначити такі характерні риси МПН: 1) об'єкт регулювання; 2) метод регулювання; 3) «погоджувальний», «координаційний» характер МПН; 4) обов'язковість тільки для сторін, які добровільно її визнали; 5) форма існування — міжнародний договір, звичай, певні акти міжнародних організацій; 6) забезпечення реалізації здійснюється самими державами або їхніми об'єднаннями — міжнародними організаціями; 7) структурна особливість — відсутність санкції як структурного елемента норми.

164

Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація

Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація

Норми міжнародного права неоднорідні за змістом і формою. Різноманітність і зростання кількості норм у сучасній системі міжнародного права зумовлюють потребу в їхній класифікації, взаємодії, визначення

субординації та ієрархічних зв'язків у системі. Доктрина знає різні спроби класифікації норм. Існу-

ють різноманітні методики вчених щодо визначення критеріїв до їх класифікації і, власне, самої класифікації. В межах цього розділу немає можливості проаналізувати конкретні погляди вчених на цю проблему1, зазначимо лише такі найчастіше вживані критерії для класифікації міжнародно-правових норм та відповідні їх види:

а) за змістом та місцем у системі — принципи та норми; б) за просторовою сферою дії — універсальні, регіональні, локальні й партикулярні; в) за юридичною силою — імперативні, диспозитивні і рекомендаційні; г) за характером нормативних приписів — зобов'язальні, заборонні, уповноважувальні, відсильні; д) за властивостями регулятивних функцій — матеріальні і процесуальні; є) за джерелами (засобами створення і формами існування) — договірні, звичаєві, певні норми рішення міжнародних організацій; є) за термінами дії — строкові та безстрокові.

Відповідно до першого критерію, за змістом і місцем у системі міжнародного права виокремлюються принципи та норми. Маючи визначення та уявлення про характерні риси міжнародно-правової норми, доцільно з'ясувати, що криється під терміном «принципи» в міжнародному праві. З урахуванням суб'єктно-територіальної сфери до них належать: 1) основні принципи загального міжнародного права, що визначають засади відносин між усіма державами; 2) спеціальні принципи інститутів і галузей, які визначають форми взаємодії держав у спеціальних об'єктних сферах (основні принципи міжнародного

1 Див., напр.: Лукашук И. И. Нормы международного права. С. 112— 300; Гавердовский А. С. Имплементация норм международного права. К., 1980. С. 11—47; Василенко В. А. Основы теории международного права.

К., 1988. С. 228-264.

165

Г л а в а V Норми міжнародного права

морського права, міжнародного повітряного права тощо); 3) загальні та спеціальні принципи, що регулюють відносини між певними групами держав (регіональні принципи, наприклад принцип непорушності кордонів, визнаний у взаємовідносинах європейських держав після Другої світової війни).

Якщо ми говоримо про те, що норми є основними елементами в системі міжнародного права, то її ядро створюють основні принципи міжнародного права. Наведемо визначення поняття міжнародно-правового принципу, яке належить М. О. Ушакову: «Основні принципи сучасного міжнародного права — це система найзагальніших, вихідних і взаємопов'язаних норм загального міжнародного права, що регулюють в узагальненому вигляді поведінку держав та інших суб'єктів міжнародного права в усіх сферах міжнародних відносин, мають імперативний характер (і відповідно є критерієм дійсності інших міжнародно-правових норм) і визначають у концентрованому вигляді основний зміст та цілеспрямованість міжнародного права»1. Такі принципи, як елементи системи, мають вищу юридичну силу, і їм підпорядкована решта її елементів. Вони є основним системоутворюючим чинником, що перетворює норми, інститути і галузі на цілісну, органічну систему. Основні принципи міжнародного права є загальновизнаними, універсальними, імперативними нормами, обов'язковими для всіх держав. Про це свідчать загальновизнані міжнародно-правові документи та звичаєві норми.

Статут Організації Об'єднаних Націй у ст. 2 проголошує комплекс принципів, обов'язкових для держав-чле- нів, а в п. 6 цієї ж статті відзначає, що «Організація забезпечує, щоб держави, які не є її членами, діяли відповідно до цих Принципів, бо це може виявитися необхідним для підтримання міжнародного миру та безпеки». Крім того, ст. 103 передбачає, що «в тому разі, коли виявиться, що зобов'язання членів Організації за цим Статутом суперечать їхнім зобов'язанням за якоюсь іншою міжнародною угодою, тоді переважну силу мають зобов'язання за цим Статутом».

1 Ушаков Н. А. Проблемы теории международного права. М., 1988. С.

62.

166

___________Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація __________

Закріплені в загальному вигляді у Статуті ООН основні принципи міжнародного права знайшли своє детальніше відображення в інших міжнародних актах. Наприклад, у прийнятій Генеральною Асамблеєю Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 p., перераховано такі принципи: 1) незастосування сили або погрози силою; 2) мирне вирішення спорів; 3) невтручання; 4) співробітництво; 5) рівноправність і самовизначення народів; 6) суверенна рівність держав; 7) сумлінне виконання прийнятих зобо- в'язань. Декларація наголошує на тому, що «принципи Статуту, втілені в даній Декларації, являють собою основні принципи міжнародного права», і що всі держави покликані «керуватися цими принципами у своїй міжнародній діяльності і розвивати свої взаємовідносини на засадах суворого додержання цих принципів».

У Гельсінському Заключному акті 1975 р. цей перелік було доповнено ще трьома основними принципами: територіальної цілісності, поваги прав людини, непорушності кордонів (має регіональний характер і не є загальним принципом міжнародного права). Основні принципи знайшли своє відображення також у Паризькій хартії для нової Європи 1990 р. і в документах Будапештської зустрічі 1994 р.

Підсумовуючи викладене, визначимо характерні ознаки та особливості основних принципів міжнародного права. Вони є: 1) основоположними засадами, внутрішньою нормативною основою всієї системи міжнародного права; 2) найважливішими загальними, загальновизнаними, універсальними нормами (нормами-принципами) міжнародного права; 3) мають імперативний характер, їм мають бути відповідними інші міжнародно-правові норми; 4) вони є критерієм міжнародної законності.

Крім основних принципів міжнародного права, як зазначалося вище, в системі міжнародного права існують регіональні і галузеві принципи міжнародного права. Останні мають відповідати і бути узгодженими з основними, імперативними принципами. В цьому полягає стисла характеристика поняття принципу міжнародного права. Детальніше це питання розглядається в VI главі підручника.

167

Г л а в а V Норми міжнародного права

Іншими критеріями, за якими класифікують норми міжнародного права, є кількісний склад суб'єктів та просторова сфера їхньої дії. За цією ознакою розрізняють багатосторонні і двосторонні МПН, які, у свою чергу, поділяються на універсальні, регіональні, локальні і партикулярні МПН.

Універсальні норми є багатосторонніми нормами, визнаними більшістю або всіма суб'єктами міжнародного права. До них належать: 1) основні загальновизнані принципи міжнародного права; 2) норми загальних (універсальних) міжнародних договорів (наприклад, Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 p., Віденська конвенція про дипломатичні відносини 1961 p.); 3) певні звичаєві норми загального міжнародного права (наприклад, деякі норми Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 p., яка не набула чинності, але має універсальний характер, бо значна частина її положень сприймається державами як звичаєві норми загального міжнародного права).

Щодо їхньої юридичної сили деякі автори вважають, що «універсальні норми є нормами загального міжнародного права, обов'язковими для всіх його суб'єктів»1. Ідеться також про те, що загальні міжнародні договори нерідко іменуються універсальними або всезагальними, тобто такими, що створюють загальноприйняті і загальнообов'язкові норми міжнародного права2. Це твердження про загальнообов'язковість усіх універсальних МПН не беззастережне. Основною і єдиною ознакою обов'язковості МПН дійсних договорів для конкретного суб'єкта міжнародного права є його добровільне прийняття і визнання таких за юридично обов'язкові. Таке визнання може бути виражене як у чітко виявленій формі (підписанні й ратифікації міжнародного договору), так і шляхом мовчазної згоди зі звичаєвими МПН. Виходячи з того, що норми можуть бути обов'язковими тільки для тих суб'єктів, які є

1Лукашук И. И. Нормы международного права. С. 136.

2Лукашук И. И. Некоторые вопросы кодификации и прогрессивного развития права международных договоров // СЕМП. 1966—1967. М., 1968. С. 63; Гавердовский А. С. Имплементация норм международного права. С. 27; Ульянова Н. Н. Общие многосторонние договоры в совре менных международных отношениях. К., 1981; Ульянова Н. Н. Обще признанные нормы в современном международном праве. К., 1984.

168

__________ ВИДИ міжнародно-правових норм та їхня класифікація___________

їхніми добровільними учасниками, загальнообов'язковими вони можуть бути тільки в тому випадку, якщо вони є загальновизнаними, тобто визнаними як юридично обо- в'язкові всіма суб'єктами міжнародного права. У противному разі буде диктат більшості, може навіть переважної більшості держав щодо меншості або окремих держав. За відсутності наддержавної влади, а також будь-яких наддержавних міжнародних законодавчих органів та з урахуванням координаційного характеру загального міжнародного права в цілому такий диктат під кутом зору міжнародного права був би неправомірним.

Тому правомірним буде висновок про те, що серед універсальних МПН загальнообов'язковими нормами (загальним міжнародним правом) є лише обмежене їх коло. Відповідно до теорії міжнародного права з питання про юридичну силу МПН до таких норм належать: 1) усі основні загальновизнані принципи міжнародного права; 2) норми конкретних, загальних, загальновизнаних багатосторонніх договорів (серед яких єдиним реальним є Статут ООН, бо він справді є загальновизнаним правовим документом і не має свідчень про те, що будь-який суб'єкт міжнародного права будь-коли опротестував або заперечив правомірність його положень); 3) ті норми загального звичаєвого права, що виражають основні принципи міжнародного права (для одних держав такі принципи є договірними, для інших — звичаєвими нормами).

Із зазначеного зрозуміло, що універсальність норм визначається не їхньою загальнообов'язковістю для всіх су- б'єктів права, а суб'єктно-просторовою спрямованістю їхньої сфери дії. Такі норми за своїм змістом припускають зацікавленість і участь усіх держав світового співтовариства, проте це — право, а не обов'язок суверенних держав. Як бачимо, тільки деякі з універсальних норм є загальнообов'язковими. Більшість із них (норми багатосторонніх договорів та конвенцій універсального характеру) лише націлені в ідеалі на досягнення загального визнання і набуття ними як такими загальнообов'язкового характеру норм загального міжнародного права. Універсальні норми — це норми, що регулюють відношення, об'єкт яких становить загальний інтерес світового співтовариства, і спрямовані на визнання їх переважною більшістю або всіма державами.

169

Г л а в а V Норми міжнародного права

Історично регіональне міжнародне право передувало сучасній, універсальній або, як її визначає І. І. Лукашук, «глобальній» міжнародній правовій системі. Остання є результатом розвитку регіональних систем і сприйняття державами їхніх найзагальніших, найважливіших і найвагоміших норм і принципів. Проте це не означає, що регіональні системи права припиняють своє існування.

Сучасні регіональні інтеграційні процеси в політичному житті держав на Європейському континенті, між державами Північної і Латинської Америки, Африки, Азії зумовлюють їхню тісну взаємодію у вирішенні конкретних регіональних проблем, які мають свою специфіку в галузі взаємної безпеки, розвитку економіки, науки, культури, релігії тощо. Доктрині відомі концепції регіонального міжнародного права: європейського, американського або латиноамериканського, африканського, мусульманського, соціалістичного. У вирішенні таких питань застосовуються норми як універсального, так і регіонального характеру. До того ж, як слушно зазначає А. С. Гавер-довський, «існують численні питання і сфери міжнародного спілкування, врегулювання яких на універсальній основі недоцільне або неможливе»1. Тут, як уже зазначалося, йдеться про специфічні сфери співробітництва держав, розташованих у певному географічному районі і пов'язаних історичною, економічною, культурною спільністю.

Регіоналізм визнається і в загальному міжнародному праві. Так, наприклад, в окремому розділі Статуту ООН, який названо «Регіональні угоди», у ст. 51 п.1 наголошується: «Цей Статут ніякою мірою не перешкоджає існуванню регіональних угод або органів для вирішення таких питань, що належать до підтримання міжнародного миру та безпеки, які є придатними для регіональних дій, за умови, якщо такі угоди або органи та їхня діяльність є сумісними з Цілями і Принципами Організації». У статті йдеться, поперше, про регіональні угоди з питань підтримання міжнародного миру й безпеки (але питання безпеки не обмежується тільки політичними аспектами, воно включає в себе дипломатичні, економічні, наукові, технічні та інші зв'язки), а по-друге, про імперативну силу

1 Гавердовский А. С. Имллементания норм международного права. С

27.

____________ ВИДИ міжнародно-правових норм та їхня класифікація ______________

норм Статуту ООН, тобто їх вищу юридичну силу, щодо регіональних угод.

Регіональними є норми Статуту Ради Європи, Статутів Ліги арабських держав, Організації африканської єдності, Організації американських держав. Регіональними є, наприклад, норми Конвенції про правову допомогу з цивільних, сімейних і кримінальних справ (укладена між державами-учасницями СНД від 22 січня 1993 p.), Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. та ін.

Регіоналізм не повинен протиставлятись універсальному, загальному міжнародному праву. З глобальною метою підтримки міжнародного миру і безпеки норми регіональних правових систем повинні узгоджуватися з нормативними стандартами універсальної правової системи. Сьогодні без їхньої відповідності і взаємодії не може бути забезпечено міжнародного правопорядку.

Регіональні норми — це норми, що регулюють будь-які міждержавні відносини, об'єкт яких має регіональний інтерес і які визнаються всіма або більшістю держав відповідного регіону.

За просторовим критерієм дії класифікуються також локальні і партикулярні МПН. Локальні норми регулюють відносини між державами певного географічного регіону, здебільшого між суміжними державами, стосовно об'єктів, які знаходяться в даному регіоні. Відмінна риса локальних норм полягає, по-перше, в тому, що домовляються між собою дві або більше держав одного регіону і, по-друге, об'єкт договору знаходиться в межах цього регіону. Наприклад, такими нормами є норми Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 p., норми Договору між Україною і Словацькою Республікою про режим українськословацького державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань від 14 жовтня 1993 p., норми Конвенції про захист морського середовища в районі Балтійського моря від 22 березня 1974 р. та ін.

Партикулярні норми — це найпоширеніший вид МПН. Вони регулюють міждержавні відносини між будь-якими державами, з приводу будь-яких об'єктів, незалеж-

Г л а в а V Норми міжнародного права

но від географічного положення держав і географічних особливостей об'єктів правового регулювання '. Такі норми можуть бути багатосторонніми, але частіше за все регулюють певні двосторонні відносини взаємодіючих су- б'єктів, розташованих у різних географічних регіонах. Такі норми закріплені, наприклад, у Договорі про принципи відносин і співробітництво між Україною і Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії від 10 лютого 1993 p., Договорі між Україною та Сполученими Штатами Америки про заохочення та взаємний захист інвестицій від 4 березня 1994 р., у Консульській Конвенції між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам від 8 червня 1994 р.

Усі норми чинного міжнародного права мають для їх суб'єктів обов'язковий юридичний характер. Проте за юридичною силою МПН класифікуються як імперативні, диспозитивні й рекомендаційні. Критерій юридичної сили МПН визначає їхнє місце і роль у механізмі міжнародноправового регулювання, впорядковування їхніх ієрархічних взаємозв'язків, рівень розвитку системи міжнародного права в цілому.

Серед перерахованих видів норм особливе місце посідають імперативні норми. Вперше вони одержали офіційне, універсальне та юридичне визнання в міжнародному договорі універсального характеру — Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 p., потім були відображені у Віденській конвенції про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. Відповідно до ст. 53 зазначених конвенцій, названої «Договори, що суперечать імперативній нормі загального міжнародного права (jus cogens)», «...імперативна норма загального міжнародного права є нормою, що приймається і визнається міжнародним співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої неприпустиме і яку може бути змінено лише наступною нормою загального міжнародного права, що має такий самий характер». У цій статті привертають увагу чотири важливі аспекти: чи є рівнозначними з юридичного погляду терміни «імперативна норма загального міжнародного права» і «jus cogens», порядок прий-

1 Див.: Гавердовский А. С. Имплементация норм международного права. С. 30.

172

__________ ВИДИ міжнародно-правових норм та їхня класифікація__________

няття, порядок визнання і порядок відхилення від імперативної норми.

Щодо термінології, згідно з наведеною вище статтею Конвенції, в більшості праць, які торкаються питання визначення імперативних норм, автори ставлять знак рівності між «імперативними нормами» і «нормами jus cogens». «Jus cogens» перекладають як «імперативне право», «сукупність імперативних норм»1, «безперечне право»2. У статті Конвенції ставиться знак рівності між термінами «загальне міжнародне право» і «jus cogens». Кожна норма, що складає таке право, є імперативною нормою «jus cogens» — загального, імперативного міжнародного права.

З конвенційного визначення випливає, що імперативна норма приймається так само, як і універсальні норми загального міжнародного права — шляхом узгодження міжнародним співтовариством у цілому. Таким же чином вона визнається імперативною нормою, тобто вища юридична чинність імперативної норми є загальновизнаною. Відхилення від імперативної норми неприпустиме як у двосторонніх, так і в багатосторонніх договорах. Будьякий договір є несуттєвим, якщо в момент укладення він суперечив імперативній нормі загального міжнародного права (ст. 53 Віденських конвенцій 1969, 1986 pp.). Імператина норма може бути змінена тільки наступною нормою загального міжнародного права, яка має імперативний характер. У разі виникнення нової імперативної норми існуючі договори, суперечні їй, стають недійсними, і їхня дія припиняється (ст. 64 зазначених конвенцій).

Характерними рисами імперативних норм є: по-пер- ше, те, що вони покликані регулювати найважливіші загальні відносини міжнародного співтовариства у цілому, і їх порушення завдає шкоди всьому міжнародному співтовариству, а не окремим державам; по-друге, вони дійсно мають бути визнані всіма суб'єктами міжнародного права. Вони також служать критерієм оцінювання юридичної дійсності інших МПН.

Імперативні норми в системі міжнародного права офіційно не кодифіковані. Відомі різноманітні варіанти такої індивідуальної кодифікації, здійсненої вченими-між-

1Лукашук И. И. Нормы международного права. С. 161.

2Суворова В. Я. Нормы международного права // Международное право / Под ред. Г. В. Игнатенко, О. И. Тиунова. С. 94.

173

Г л а в а V Норми міжнародного права

народниками1. Поза сумнівом, до таких норм належать договірні та звичаєві основні принципи загального міжнародного права. Інші норми багатосторонніх універсальних конвенцій мають пройти ретельний правовий аналіз з приводу визначення їх загальновизнаності.

В результаті такого аналізу Л. А. Алексідзе дійшов висновку, що найширше визнання одержали такі види імперативних норм загального міжнародного права, як: а) рівноправність і самовизначення народів, невтручання; б) незастосування сили та мирне вирішення спорів; в) загальнодемократичні стандарти елементарної гуманності та основних прав людини; г) неприпустимість групового привласнення «нічийних» земельних, морських, повітряних і космічних просторів, які мають життєво важливе значення для всієї міжнародної співдружності держав2.

Треба зазначити, що, незважаючи на те що в доктрині міжнародного права і в діяльності міжнародних судових установ концепцію імперативних норм можна вважати прийнятою і узвичаєною, відсутність погодженої офіційної кодифікації таких норм впливає на вкрай обережне ставлення до них держав та міжнародних організацій у своїй практичній діяльності. Є небезпека суб'єктивного ставлення до визначення імперативів, юридично загальнообов'язкових міжнародних норм. Водночас далеко не всі держави зацікавлені обмежувати свою діяльність такими нормами. Визнання світовим співтовариством необхідності кодифікування імперативних норм і прийняття такої кодифікації як загальновизнаної було б найважливішим історичним етапом розвитку загального міжнародного права.

Імперативні норми складають незначну кількість МПН, тоді як основна частина норм міжнародного права є диспозитивними. Це тому, що міжнародне право має координаційний характер, і держави як суверенні суб'єкти міжнародного права основний обсяг різноманітних міждержавних відносин урегульовують не за допомогою імперативних, загальнообов'язкових норм, а застосовуючи конкретні норми певних універсальних, регіональних, ло-

1Див.: Лукашук И. И. Нормы международного права. С. 172—173; Шестаков Л. Н. Императивные нормы в системе современного между народного права. М., 1982. С. 84—86.

2Алексидзе Л. А. Некоторые вопросы теории международного права: императивные нормы jus cogens. Тбилиси, 1982. С. 332.

Г74

___________ ВИДИ міжнародно-правових норм та їхня класифікація _____________

кальних і партикулярних договорів. Диспозитивні норми мають низку характерних рис. Такі договірні норми є юридично обов'язковими лише для держав, які їх приймають і погоджуються виконувати. Якщо сторони не домовилися про інше, то вони зобов'язані виконувати відповідні настанови, а в разі їх порушення несуть міжна- родно-правову відповідальність. Диспозитивні норми мають бути відповідними до імперативних норм, бо диспозитивна норма, що суперечить імперативній нормі загального міжнародного права, є несуттєвою, недійсною. На відміну від імперативних норм, відхилення від яких є неприпустимим і які можуть бути змінені тільки наступними нормами загального міжнародного права, що мають такі самі ознаки, диспозитивні норми можуть скасовуватися і змінюватися за взаємної згоди держав, які їх укладали. Специфіка таких норм полягає також у тому, що часто сторони, приймаючи їх, залишають собі певну свободу вибору варіанта поведінки. Здійснений вибір є обо- в'язковим для сторін. Тут прикладом може служити норма ст. 35 Віденської конвенції про правонаступництво держав 1983 р., в якій сказано: «Якщо щодо іншого немає домовленості між зацікавленими державами або цього не вирішено відповідним міжнародним органом, часом переходу державних боргів держави-попередника є момент правонаступництва держав».

Диспозитивну норму міжнародного права можна визначити як двосторонню -або багатосторонню норму, що приймається певним колом суб'єктів, зміна або відхилення від якої допускається самою нормою або в результаті нової взаємної угоди між ними.

Рекомендаційними є норми, які покликані узгоджувати міжсуб'єктні відносини рекомендаційним способом, визначивши бажану, доцільну модель поведінки, але які не зобов'язують її виконувати. Наприклад, норма п. 1 ст. 18 Рамкової конвенції про захист національних меншин 1994 р. передбачає, що «сторони намагаються укладати в разі необхідності двосторонні угоди з іншими державами, зокрема сусідніми, з метою забезпечення захисту осіб, які належать до відповідних національних меншин». Такі норми мають суто юридичний характер, створюються відповідно до імперативних і диспозитивних норм і підпорядковані їм.

175

Г л а в а V Норми міжнародного права

Рекомендаційну норму міжнародного права можна визначити як двосторонню або багатосторонню норму, доцільність виконання якої покладається на розсуд сторін, що її прийняли.

За характером нормативних приписів норми часто поділяють на зобов'язальні, заборонні, уповноважувальні, відсильні.

Зобов'язальні норми фіксують обов'язки взаємодіючих суб'єктів та визначають шляхи і засоби реалізації таких обов'язків. До зобов'язальних норм належить більшість загальних і спеціальних норм. Так, наприклад, ст. 14 п. 1 наведеної Конвенції передбачає, що «сторони зобов'язуються визнати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право вивчати мову своєї меншини».

До уповноважувальних належать норми міжнародного права, які містять у собі права взаємодіючих суб'єктів і визначають шляхи й засоби їх реалізації. Прикладом такого виду норм може бути ст. 90 Конвенції ООН з морського права 1982 р., в якій зафіксовано: «Кожна держава незалежно від того, чи є вона прибережною, чи не має виходу до моря, має право на те, щоб судна під її прапором плавали у відкритому морі».

Заборонними нормами міжнародного права є такі, що містять у собі заборону дії, або бездіяльності, або припис утримуватися від певних дій. Наприклад, п. 1 ст. 1 Договору про Антарктику передбачає, що «Антарктика використовується тільки в мирних цілях. Забороняються будьякі військові заходи, зокрема створення військових баз та укріплень, здійснення армійських маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї».

Відсильні норми — це норми міжнародного права, що містять загальні засади бажаної поведінки взаємодіючих суб'єктів і для їх виконання чи правової підтримки відсилають до конкретних міжнародних угод або інших норм міжнародного чи національного права. Такі норми дають можливість у разі потреби використовувати раніше вироблені норми. Ст. 60 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 p., зокрема, передбачає: «Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитися як обмеження або порушення будь-яких прав і основних свобод людини, які гарантуються законами будь-якої Високої Договірної Сторони або будь-якою іншою угодою, в

___________ Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація ________

якій вона бере участь», а п. З ст. 4 Конвенції про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 р. наочно відсилає у певних випадках до національного законодавства: «Ця Конвенція не виключає здійснення будь-якої карної юрисдикції відповідно до національного законодавства».

За властивостями регулятивних функцій розрізняють матеріальні та процесуальні міжнародно-правові норми. Матеріальні норми містять права та обов'язки взаємодіючих держав стосовно конкретних об'єктів міжнародноправового регулювання, запроваджують їхні правила поведінки. Вони складають основний масив МПН.

Норми, що регулюють порядок створення і реалізації матеріальних норм, є процесуальними МПН. Міжнарод- но-правові процесуальні норми — це норми, що встановлюють суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників міжнародного юридичного процесу щодо здійснення ор- ганізаційно-процедурної діяльності в ході створення або реалізації матеріальних норм міжнародного права1. Такі норми регламентують порядок створення, здійснення та припинення дії договірних норм, порядок скликання, організацію і процедуру дипломатичних конференцій, порядок використання мирних засобів вирішення міжнародних спорів (переговорів, арбітражних, судових та інших мирних процедур), визначають порядок примусу у вигляді міжнародно-правових санкцій до держав-правопо- рушниць. Процесуальними є настанови Статуту і Регламенту Міжнародного Суду ООН, Статуту міжнародного військового трибуналу 1945 p., Загального акта про мирне вирішення міжнародних спорів 1949 p., заключних частин Віденських конвенцій про право міжнародних дого-

ворів 1969, 1986 pp. та ін.

За джерелами (засобами створення і формами існування) всі попередньо перелічені норми міжнародного права поділяють, як зазначалося раніше, на договірні, звичаєві та норми рішення міжнародних організацій, які відповідно до їхніх статутів мають юридично обов'язкову силу. До останніх належать положення з питань внутрішнього регламенту, фінансово-бюджетних питань і положення угод між державами та міжнародними організаціями або між

' Пушмин Э. А. Международный юридический процесе и международное право. Кемерово, 1990. С. 34.

Г л а в а V Норми міжнародного права

міжнародними організаціями. Так, наприклад, у ст. 21 Статуту ООН зазначено, що «Генеральна Асамблея встановлює свої власні правила процедури»; п. З ст. 17 зазначає, що «Генеральна Асамблея розглядає і затверджує будь-які фінансові та бюджетні угоди зі спеціалізованими установами...»; п. 1 ст. 63 передбачає, що «Економічна і Соціальна рада уповноважується укладати з будь-якою з установ (спеціалізовані установи, створені міжурядовими угодами. — В. М.), вказаних у ст. 57, угоди, що визначають умови, на яких відповідні установи будуть поставлені у зв'язок з Організацією». У ст. 24 Члени ООН погодилися, що в певних випадках Рада Безпеки діє від їхнього імені. Такі дії грунтуються на рішеннях цього органу, які відповідно до ст. 25, без сумніву, мають для них обов'язковий характер. Ст. 25 визначає: «Члени Організації погоджуються відповідно до цього Статуту підкорятися рішенням Ради Безпеки і виконувати їх».

За терміном дії МПН поділяють на строкові (з чітко визначеним терміном дії) і безстрокові. Час дії строкових норм визначається в заключній частині договору або завершується з припиненням існування об'єкта договору після виконання його умов або за умов, незалежних від сторін. Безстроковими є норми, які не обмежені терміном дії з юридичних або політичних міркувань. Найважливішими з них є основні принципи загального міжнародного права та інші імперативні норми міжнародного права. Безстроковими є також норми мирних договорів.

Концепція «м'якого права» (soft law)

Аналізуючи запропоновану рядом науковців у доктрині міжнародного права концепцію «м'якого права», доцільно зазначити, що коли щодо визначення джерел норм такого права дослідники досягли певної згоди, то щодо визнання за ними обов'язкової юридичної чинності існують протилежні погляди. Про становлення і суперечності окремих положень свідчить також той факт, що найчастіше як у вітчизняній, так і в зарубіжній навчальній літературі з міжнародного права ця проблема

відсутня.

Концепція 'м'якого права" (soft law)

У російській науковій літературі найгрунтовніше це правове явище досліджене в монографії 1.1. Лукашука «Норми міжнародного права». Аналізуючи літературу і практичні матеріали, автор дійшов висновку, що термін «м'яке право» вживається для позначення двох різних нормативних явищ. У першому випадку йдеться про особливий різновид норм міжнародного права, а в другому — про неправові міжнародні норми. До першого, на думку автора, належать договірні норми, які не створюють чітких конкретних прав та обов'язків, а лише надають загальний напрям і які містяться здебільшого в політичних договорах. До другого належать ті, що містяться в непра-вових актах, у резолюціях міжнародних органів та організацій, у спільних заявах, комюніке. Такого гатунку норми «м'якого права», як зазначає 1. І. Лукашук, є не правовими, а моральнополітичними1.

Складність такої класифікації полягає в тому, що правові і неправові норми виокремлюються в один вид і позначаються спільним терміном, що ускладнює його розуміння і застосування. До того ж норми міжнародного договору з політичних питань, як і будь-яких інших договорів, що мають програмну, декларативну, інформативну або іншу загальну ознаку (що створюють не чіткі, конкретні права та обов'язки, а погоджують лише загальний напрямок дії), є юридично обов'язковими міжнародноправовими нормами. Такі положення містяться в усіх структурних елементах (насамперед у преамбулі і заключній частині, а також в основній/центральній частині) більшості багатосторонніх і двосторонніх угод. Позаяк договір є особливою єдиною системою взаємозалежних норм, усі його положення є обов'язковими для сторін. Для положень, які містяться в преамбулах міжнародних договорів і визначають його загальну мету, традиційним є застосування таких висловів, як: «беручи до уваги», «визнаючи», «маючи переконання», «сповнені рішучості» та ін. Такі настанови, конкретнішого змісту, містяться у статтях центральної частини договорів. У ст. 1 Статуту ООН, наприклад, проголошено, що «Організація Об'єднаних Націй переслідує цілі...» і далі форму-

1 Лукашук И. И. Нормы «мягкого права» // Нормы международного права. С. 124—133; Лукашук И. И. Нормы международного «мягкого права» // Международное право. Общая часть. М., 1999. С. 102—104.