Svoie_111_2014

СВОЄ

ви, але ми нерідко схильні уявляти суспільство як пиріг, котрий можна поділити на N-ну кількість шматочків, завжди маючи на виході zero sum game. Тоді ми вкотре чуємо кліше типу: «Соціологія вивчає соціальну реальність, котра складається з…». Але з чого ж вона складається? І тут у гру вступає друге дюркгаймівське правило: вочевидь воно складається з чогось такого ж соціального як воно саме і є. Нам заборонено мислити соціальне якось інакше ніж через соціальне. Ми іще не знаємо, що воно таке, але воно складається саме з себе, здійснює прихований вплив на все що відбувається, будучи у той самий час його вихідною причиною.

Чи не закрався ще у вашу душу сумнів? Мене цей сумнів тривожить уже досить довго… Як би там не було, правила логіки переконують нас, що універсальна причина – це погана причина. Чи не маємо ми справу із якимось подвоєнням реальності? Ми бачимо, як людина купує у магазині бляшанку із напоєм, ми говоримо – це капіталізм примусив її так зробити. Ми чуємо, як чоловік виявляє бажання сходити на рибалку, і ми переконані, що тут точно замішані ґендерні стереотипи. Але ці самі люди скажуть вам щось зовсім інше: комусь просто сподобалась бляшанка чи смак напою, а хтось лише любить посидіти з вудкою на світанку коло річки. Свідомий соціолог одразу зазначить, що саме ці «просто» та «лише» і є головною проблемою. Та все ж… Якщо суспільство (або якась інша абстракція чи їх сукупність) є джерелом всього, що нас оточує, то, ймовірно, нам слід забути про все, що нас оточує і зосередитися на ньому самому? По суті, у нас залишається тільки два коректних (але взаємовиключних) вихо-

ди: 1) ми забуваємо про все інше і говоримо тільки про суспільство, котре існує саме в собі; 2) ми забуваємо, що така річ як суспільство взагалі існує, і тоді вже спокійно ведемо мову про все інше. Обидва варіанти є в цілому прийнятними та мають свій розвиток у сучасній соціологічній теорії. Наприклад, Ніклас Луман розглядає суспільство як аутопоетичну систему, котра описує сама себе, звідки і береться його відома теза про те, що комунікувати може лише комунікація (соціальне пояснюється тільки через соціальне). І саме через це його підхід є вкрай контр-інтуїтивним, адже, щоб мислити у такий спосіб, необхідно запевнитися, що ніяких індивідів не існує – існують тільки операційно замкнені системи. Яскравою альтернативою такому баченню є ак- торно-мережева теорія (ANT) Брюно Латура, що закликає вижбурнути суспільство у вікно, і мати справу виключно із несоціальними речами, котрі лише тимчасово здатні компонуватися у рухливі «соціальні» конфігурації. Але, разом з тим – і це надзвичайно важливо,ні перший ні другий підходи не розглядають соціальне як річ, що існує наряду з іншими речами, здійснюючи на них «зовнішній» вплив, як запевняв нас Дюркгайм. Ані для Лумана ані для Латура суспільство (чи якась із його опцій) не є універсальною детермінантою,що визначає чи афектує «усе інше». Головне не вдаватися до дублювання світу і не плутати теоретичні конструкти із онтологічними причинами. Погляньте як працюють природничі науки! У кожного конкретного явища спостерігається одна або декілька, але таких самих цілком конкретних причин. Ніхто не скаже вам, що підкинутий камінець впав в певному місці, бо його детермінують закони при-

речі? Можливо капіталізм, соціокультурний контекст, колективна свідомість, габітус та «латентні» структури нічого не детермінують? Скоріш за все так і є. Але не тому, що це безглузді терміни,адже свого часу кожен із них довів свою пояснювальну спроможність. Вони нічого не детермінують тільки через те, що вони не є причинами. Хороша причина завжди є емпірично доступною та ситуативно конкретною. Але що ж в такому разі провокує людей «із-зовні» на ті чи інші вчинки? Мабуть щось цілком співмірне із цими самими вчинками: дії, слова, чи навпаки – бездіяльність та мовчання інших (людських і не-людських учасників світу). Дійсно, різного роду події у нашому світі трапляються лише будучи зумовленими цілою групою інших, передуючих їм у часі подій. Подій, котрі сукупно спровокува-

Шекспір писав, що «весь світ – це сцена, а всі чоловіки й жінки там грають ролі». І з цього твердження варто зробити один простий висновок – немає ніякого світу поза сценою, де наче б то ведеться «справжнє», але не доступне глядачам життя. Навіть найбільш витіснені і приховані чинники завжди мають власне місце – свій персональний куточок, де вони розгортаються і дають про себе знати так, що при бажанні їх цілком можна розгледіти. А ще варто згадати, що такі слова як “театр” і “теорія” мають спільне походження. Можливо колись соціологія і зможе існувати не подвоюючи (та не підміняючи) дійсності, але для цього спершу необхідно перестати миcлити соціальні факти як речі.

АРТЕМІЙ ДЕЙНЕКА,

КНУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Т. Брік – уважний і цікавий співрозмовник, спілкуємося про бар’єри міждисциплінарності, академічний менеджмент, книги останніх років, нові методологічні тенденції в соціальних науках і, звісно, нові виклики, що постають перед соціологами.

Почнемо здалеку: як ти для себе обрав шлях соціолога,чому саме ця спеціальність?

Так, дійсно, здалеку (посміхається). Я думаю,був великий момент несподіванки,коли я навчався в школі, і мені дуже подобалися суспільствознавчі науки та дисципліни, але я зовсім не знав,що таке соціологія.

Твоя родина ніяк не пов’язана з нею?

Ні, жодним чином. Мої батьки мають технічну освіту, мій старший брат має освіту хіміка. Я був єдиним гуманітарієм у сім’ї, але зрозумів, що не зможу займатися історією професійно через методичність,необхідність запам’ятовувати дати, через те, що історія є дуже широкою дисципліною, і я не був впевнений, що мені буде цікаво вчити і археологію, і Середні віки, і щось сучасне. Тому я пішов на щось таке…

Більш конкретне,на твою думку?!

Так, так – більш конкретне. Більш цікаве

ібільш незнайоме. Особисто для мене було

івеликим збігом,що мені ще й сподобалося.

За яким тематичним напрямом ти спеціалізувався під час навчання в Київському університеті і чи був логічним перехід від нього до того, чим ти почав займатися вже за кордоном?

перший випуск

Упродовж всього свого навчання в університеті я спеціалізувався на кафедрі методології і методів, моїм науковим керівником майже завжди був Олексій Сергійович Середа, але на магістратурі я вже працював з Горбачиком Андрієм Петровичем (декан факультету соціології, спеціаліст у галузі математичних методів аналізу соціологічних даних – В. Ш.). Я завжди цікавився загалом питаннями методології, якісними методами під час навчання, хоча насправді так ніколи ними й не займався. І я цікавився питаннями політичної культури, політологічними. Але в Утрехті почав займатися зовсім іншими напрямами досліджень, які не були пов’язані з тим, що я робив раніше в Україні.

Розкажи про твій досвід підготовки дипломної роботи в Утрехтськомууніверситеті.

Магістерська програма з соціології і соціальних досліджень університету Утрехту увійшла до топ-10 магістерських програм Нідерландів в 2013 році. Це дворічна магістерська програма, куди щороку набирають 1215 студентів. Окрім цієї програми, факультет має ще декілька магістерських програм, серед них статистика, психологія, антропологія, міграція. Викладання ведеться виключно англійською мовою. Студенти з різних магістерських програм мають можливість навчатись разом, обираючи відповідні курси. Більше того, студенти можуть навчатись і в інших університетах. Соціологічні відділення Утрехту, Наймегену і Гронінгену активно співпрацюють, мають спільні магістерські і PhD програми. Студенти можуть обрати курс в одному з цих університетів. Крім того, хоча б 2-3 лекції в іншому університеті є обов’язкови-

СВОЄ

Оксфорді, Лондоні, Мадриді. Крім академічної кар’єри, випускники також можуть обирати роботу в дослідницьких компаніях в дер-

жавному чи приватному секторі.

Повернімося до досліджень. Чим був зумовлений перехід: зміною сфери інтересів чи більш якимись незалежними від тебе обставинами?

Це, як завжди, дуже складна комбінація і незалежних обставин, і власних інтересів. Перш за все, в університеті Утрехту я відкрив для себе величезну кількість но-

ект, і про своє дослідження. Це великий і доволі амбітний проект, яким займаються два утрехтські професори, Марко ван Льовен та Інеке Маас. Марко – економічний історик, Інеке – спеціаліст із методів і стратифікаційних досліджень; вони займаються вивченням соціального статусу, кар’єри, мобільності до і під час економічної модернізації в різних суспільствах. Йдеться про Європу і про ХІХ ст.. Велика частина соціологічних, соціальних теорій стверджує, що суспільства стають більш вільними, більш мобільними внаслідок модернізації, але, незважаючи на те, що ці теорії вважаються класичними, во-

вих напрямків, якими я ніколи не займався в принципі. Наприклад, експериментальна соціологія, теорія раціональної дії, демографія, економічна історія. Я в певний час мав обрати для себе тему диплому, і так сталося, власне, збіг «попиту й пропозиції», було вільне місце для людини, яка могла писати диплом з економічної історії, перетину економічної історії та соціології.І я з неабияким задоволенням почав цим займатися.

Чудово. Розкажи про змістовну частину твого дослідження, у чому полягає проблема, з якою ти працюєш, і що ти плануєш зробити як дослідник?

Добре,я,мабуть,почну з того,що просто є великий проект, в якому в мене дуже невеличка роль, тому я розкажу і про сам про-

ни дуже рідко тестувалися саме на історичному емпіричному матеріалі. Дуже складно досліджувати мобільність і до модернізації, і під час модернізації, і після модернізації; це пов’язано, в першу чергу, з браком відповідних даних. Ці люди, по-перше, протягом всієї своєї кар’єри збирали дані, користуючись допомогою істориків і демографів, а, по-друге, розробляли методику аналізу цих даних. Наприклад, той, хто досліджує соціальну стратифікацію, знає, що ISCO – це просто стандартизована категоріальна шкала, яка описує професії в усьому світі. Вони створили HISCO, тобто ISCO для історичних досліджень. Це величезна праця, вона зайняла дуже багато років, аналіз сотень тисяч історичних матеріалів, які би містили інформацію про те, які професії були в різні історичні періоди, скільки людина мала навчати-

ся,аби отримати цю професію,яка в неї була заробітна плата; виходячи з цієї шкали, можна також конструювати шкали, які би вимірювали соціальний статус.

Учомуполягає твоя частина роботи?

Тепер є нові дані, нові методи і нові дискусії. Виявляється, що, у відповідності до досліджень, зроблених або цими людьми, або їхніми колегами, насправді соціальний статус особистості дуже сильно залежав від соціального статусу батьків і до модернізації, і після.Тобто не все так просто. Чомусь соціальна мобільність не виникала або виникала,але за неочікуваних умов.Саме суть моєї роботи– це один із проектів, яким я займаюся,– спробувати пояснити, чому в Нідерландах під час модернізації соціальна мобільність не виникала в тій великій мірі, яка була очікувана теоретично. Я намагаюся пояснити це інститутами релігії.

Реформатської?

Це одна із причин,чому Нідерланди є досить цікавим матеріалом для досліджень.

Тобто ти вже маєш якісь проміжні висновки?

Так, Нідерланди – це країна, що була поділена між католиками та протестантами, а протестантські церкви були також поділені між собою. Це дуже відомий феномен в Європі,але Нідерланди вважаються за найбільш наочний приклад цього феномена, який називається піларизація, або нідерландською “verzuiling”. Мається на увазі, що кожна релігійна спільнота монополізувала всю соці-

альну нішу. Відповідно, діти протестантів ходили до протестантських шкіл, люди читали протестантські газети, співпрацювали у протестантських робітничих союзах і голосували за протестантські політичні партії. Те ж саме відбувалося серед католиків.Навіть відомі голландські футбольні клуби, які ми знаємо, до 1940-х років, наприклад, «Феєнорд», якщо я не помиляюся – це завжди був протестантський клуб.

І це «консервувало» ті соціальні зв’язки, що й ускладнювало мобільність?!

Абсолютно правильно. Відповідно, я порівнюю ті території, що були більш протестантськими, із католицькими, більше того

– я розділяю ортодоксальних протестантів і ліберальних протестантів.

А які ти методи застосовуєш для аналізу даних?

Сама база даних є надзвичайно великою: це не вибіркове дослідження, я аналізую всі наявні документи. База даних – шлюбні записи в церквах; коли людина одружується, відповідно до правил у них, вона вказує не лише свій вік і стать,але й професію і професію свого батька.Відповідно,можемо спостерігати певну динаміку. Метод, який я і багато інших людей використовують,– це ієрархічна регресія чи multilevel аналіз.Це регресійний аналіз, який бере до уваги різні групи. Замість того, щоби порівнювати всіх людей у своїй регресійній моделі, я порівнюю людей, які живуть в конкретному місці в конкретний рік. Наприклад, Амстердам 1911 року із Амстердамом у 1912 році, із Амстердамом в 1913 році, і так усі міста. Це робиться для того, щоби зафіксу-