«Три соціологічні закони» взаємодії виборчої і партійної систем:

1. Пропорційна виборча система веде до формування партійної системи з багатьма партіями, які мають досить жорстку внутрішню структуру і незалежні одна від одної.

2. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості (з голосуванням у два тури) зумовлює появу партійної системи, яка складається з кількох партій, що прагнуть до взаємних контактів і компромісів та об'єднання в коаліції. (двоблокова система)

3. Мажоритарна виборча система відносної більшості (з голосуванням в один тур) сприяє становленню двопартійної системи.

Сформульовані Дюверже закони свідчать, що виб. система впливає не тільки на к-сть партій у країні, а й на відносини між ними. Двопартійна сист. форм. здебільшого в країнах з МВС відносної більшості. Цьому сприяє те, що виборець вважає за краще віддати свій голос в єдиному турі голосування за представника тієї партії, яка має найреальніші шанси на успіх, він втрачає інтерес до слабких партій. Голосування у два тури, тобто МВС абсолютної більшості, породжує політику електоральних союзів, які потім знаходять своє продовження у створенні єдиної парламентської фракції, формуванні парламентської більшості та утворенні урядової коаліції. Голосування в один тур, тобто МВС відносної більшості, не спричиняє потреби в електоральних союзах. Кожна партія прагне самостійно використати свій шанс. У межах МВС відносної більшості не виключається приєднання слабкої партії до сильної, що примушує першу приймати правила гри останньої. ПВС також не сприяє утвор. електоральних союзів; кожна партія прагне самостійно використати свій шанс. Однак вона ставить партії перед необхідністю формування урядових коаліцій, оскільки, як правило, жодна з них не має змоги здобути більшість парламентських місць і самостійно сформувати уряд. Пошук компромісів у формуванні уряду ускладнюється тим, що депутати вже пов'язані передвиборними обіцянками, прагнуть зберегти обличчя партії, щоб мати підтримку своїх виборців і на наступних виборах. Труднощі у формуванні парл.коаліцій і нестабільність уряду є хар-ми рисами політ. життя держав з ПВС і породжуваною нею багатопартійною системою. Зворотний вплив партійної системи на виборчу проявляється в тому, що та чи інша конфігурація правлячих партій приймає виборче законодавство, намагаючись пристосувати його до власних потреб.

Взаємозвязок форми державного правління з виборчою системою

- президентській формі правління краще відповідає мажоритарна виборча система

- парламентарній формі правління краще відповідає пропорційна виборча система

У президентській республіці мажоритарна виборча система робить главу держави та уряд відносно незалежними від політичних партій і парламенту, дає президентові змогу проводити значною мірою незалежну політику. Пропорційна виборча система за президентської форми правління, навпаки, ставить главу держави та уряд у залежність від політичних партій, сприяє протистоянню президента й парламенту. Оскільки за президентської чи президентсько-парламентарної форми державного правління уряд формується позапарламентським шляхом, то представленим у парламенті партіям немає необхідності об'єднуватися з метою формування парламентської більшості та урядової коаліції. А за відсутності парламентської більшості немає чіткої структурованості парламенту на більшість і опозицію, ускладнюється прийняття парламентом рішень. За пропорційного представництва в парламенті й багато-партійної системи партія, яку представляє президент, найчастіше отримує відносно невелику кількість депутатських мандатів. А це означає, що президент може не мати підтримки парламенту. Отже, президент не може управляти без підтримки парламенту, а останній не несе відповідальності за діяльність уряду й тому не зобов'язаний його підтримувати. У цьому полягає причина постійного конфлікту між президентом і парламентом, який стає особливо гострим тоді, коли президент і парламентська більшість представляють не просто різні, а протилежні за своїми позиціями політичні сили.

Аналізуючи чотири можливих варіанти поєднання двох основних форм державного правління (президентської і парламентарної) та двох основних типів виборчих систем (мажоритарної і пропорційної), американський політолог М. Уоллерстайн зазначає, що найоптимальнішими варіантами є поєднання президентської форми правління з мажоритарною виборчою системою відносної більшості, а парлаг ментарної форми правління - з пропорційною виборчою системою. Останній варіант існує у більшості країн Західної Європи, крім Великобританії і Франції. Поєднання президентської форми правління з пропорційною виборчою системою є найменш вдалим. У цьому разі існує досить значна небезпека політичного тупика й паралічу демократичних інститутів.

ПРИЗНАЧЕННЯ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ

Дві групи чинників, що впливають на вибір виборчої системи:

- Суб’єктні - політична заангажованість депутатів, які обирають таку систему, за якою іх оберуть наступного разу;

- Об'єктні – трансформація політичних систем, що визначає необхідність зміни і виборчої системи. Забезпечення дзеркальності парламенту, стабільності політ.системи, відповідальності парламенту. Джерела виборчої системи: 1. зміна соц. структури суспільства, або зміна сусп. відносин; 2. суспільство є достатньо жорстко фрагментованим – соціально, релігійно. Етнічні групи – джерело для виборчої сист.

Для Європи кінець 80 поч. 90 три чинники:

1. поява глобальних проблем.

2. руйнування двополісного світу.

3. процес регіоналізаціі.

Призначення ВС:

1. внаслідок виборів парламент повинен відображати основні напрямки супільноі думки виборців;

2. уряд повинен відповідати волі більшості;

3. виборча система має забезпечити обрання представників, особисті якості яких найбільш підходять для виконання управлінських функцій;

4. виборча система повинна сприяти становленню сильнішого і стійкого уряду;

5. ВС система повинна вирішувати проблему легітимізаціі влади.

Два способи оцінки виборчої системи:

1. наскільки ефективною вона є

2. принцип виборчої справедливості .

Виборчі системи мають оцінюватись за чотирма критеріями:

1. чи сприяє виборча система встановленню працездатного уряду, чи сприяє встановленню чіткої більшості.

2. чи забезпечує виборча система справедливе представництво.

3. чи поважаються належним чином права меншості.

4. чи несуть обрані депутати відповідальність перед своїми виборцями .

Пропорційна система виконує 2; 3, а мажоритарна 1 і 4 .

ЕТАПИ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ

1) утворення виборчих округів

2) формування виборчих комісій;

3) складання списків виборців

4) висування та реєстрація кандидатів у депутати

5) проведення передвиборної агітації (виступи у ЗМІ, зустрічі з виборцями, реклама тощо)

6) голосування

7) підрахунок голосів виборців та встановлення результатів виборів

8) реєстрація обраних депутатів

УТВОРЕННЯ ВИБОРЧИХ ОКРУГІВ

Виборчий округ – територіальна одиниця, від якої обираються члени виборних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Поділ. на уніномінальні (одномандатні, за мажорит.сист), поліномінальні (багатомандатні, за пропорц.сист.) та плюріномінальні (декілька мандатів).

КРИТЕРІЇ НАРІЗКИ ВИБОРЧИХ ОКРУГІВ:

1) за кількісною ознакою. Чисельність округу визначається залежно від:

- кількості населення, що проживає (незалежно скільки може голосувати)

- чисельності виборців

- кількості виборців, що прийняли участь у попередніх виборах

- кількості виборчих дільниць

2) за територіально-адміністративною ознакою (межі округу збігаються з межами територіально-адміністративної одиниці - район, область, і т д.)

3) за культурно – національною ознакою (межі округу співпадають з межами проживаючої етнічної групи)

4) за виробничою ознакою (трудовий колектив, в Рад.Союзі підприємство було округом)

5) за представництвом від громадсько-терит.організацій (Казахстан)

Правила нарізки округів:

1.виборчий округ не повинен виходити за межі територіально-адміністративної одиниці, якщо його розмір не більший за межі цієї одиниці;

2.відхилення чисельності виборців між одномандатними округами повинно становити чітко встановлений відсоток (10% Німеччина, 10-12% Україна)

3.територія виборчого округу повинна бути єдиною (в окрузі не має бути проблем з комунікацією, річка напр)

4.територіальна громада не повинна розділятися між окремими виборчими округами, якщо її чисельність не перевищує розміру

- не можна перенарізати округи кожні вибори

- незалежні представники в комісії, яка нарізає

- дотримання паритетності опозиційної і провладної партій

- через законодавство ( в Греції нарізка змінена сьогодні - буде діяти через вибори)

Межі округів є стабільними або перезатверджуються (в США кожні 10 років, В Англії кожні15 років.)

Виборча дільниця – це територіальна одиниця, що об’єднує виборців спільним місцем голосування. Межі можуть співпадати з терит.одиницями ( вулиця, квартал).

"ВИБОРЧА ГЕОМЕТРІЯ", "ВИБОРЧА ГЕОГРАФІЯ", ДЖЕРІМЕНДЕРІНГ - демаркація, нарізка округів з метою штучно змінити співвідношення політичних сил у ньому. Термін виник в 1812 році. (по имени губернатора одного из штатов Джерри, практиковавшего жульническую нарезку избирательных округов, чтобы дать преимущество своей партии). Широко застосовується в країнах з МВС в парламент і сильною партійною системою. В США застос. для зниження ролі чорношкірих виборців: округи нарізали таким чином, щоб до районів, де проживає чорношкіре населення додовались білі.(нейтралізація кандидата)

ВИБОРЧІ ОРГАНИ (РІЗНОВИДИ): комісії, бюро, президіуми тощо

за масштабом:

- центральні (федеративні) - компетенція в межах усієї країни, проводять загальнодержавні вибори

- регіональні та суб'єктів федерації

- територіальні - є тимчасовими

- окружні ( під мажоритарні округи, уніномінальні)

- дільничні

Участковые избирательные органы обычно обеспечивают регистрацию избирателей либо корректируют ее, организуют голосование и определяют его итоги по избирательному участку.

Окружные избирательные органы регистрируют выдвигаемых кандидатов, обеспечивают нормальный ход предвыборной кампании и определяют результаты выборов по избирательному округу.

Территориальные избирательные органы при наличии окружных обобщают и опубликовывают результаты выборов на соответствующей территории, а при отсутствии окружных избирательных органов выполняют также их функции.

за терміном дії:

- постійні (ЦВК)

- тимчасові (всі інші)

СПОСОБИ ФОРМУВАННЯ ВИБОРЧИХ КОМІСІЙ:

- шляхом повного або часткового заміщення деяких посадовців з державної влади

- органами законодавчої влади

- органами виконавчої влади

- за участі громадських організацій

- політичними партіями

- виборчими комісіями вищого рівня

- з числа представника кандидата

РЕЄСТРАЦІЯ ВИБОРЦІВ

СПОСОБИ ФОРМУВАННЯ СПИСКІВ ВИБОРЦІВ:

1. існує постійний реєстр виборців

2. виборчими комісіями

3. органами держ. викон влади

4. особиста реєстрація (добровільна) США, Франція

5. публічна реєстрація (обовязкова):

а) автоматична( Німеччина, Швейцарія)

б) передвиборча (Вел. Британія,Канада)

В зависимости от того, на ком лежит бремя регистрации, она считается публичной (обязательной) или личной (добровольной).

Первая система имеет две разновидности. Одна из них применяется в Германии, Швеции, Швейцарии, где ведется учет населения и его перемещения, а публичные власти имеют сведения о проживающих на подведомственной территории лицах. В Великобритании, Канаде, где отсутствует принудительная регистрация миграции населения, применяется иной метод. В Канаде список избирателей составляется перед каждыми выборами путем обходов официальным должностным лицом «от двери к двери». В Великобритании составление списков избирателей производится ежегодно, и списки закрываются 15 февраля, после чего они неприкосновенны; лица, сменившие после закрытия списков место жительства, могут голосовать лишь по месту своего прежнего проживания.

Вторая система заключается в том, что избиратель сам приходит с документами в соответствующее учреждение и регистрируется для участия в выборах. Такая система установлена в США, Франции (французские избиратели по закону обязаны регистрироваться, но невыполнение этой обязанности не наказуемо). Она приводит к тому, что многие избиратели остаются незарегистрированными

ВИСУВАННЯ І РЕЄСТРАЦІЯ КАНДИДАТІВ

СПОСОБИ ВИСУВАННЯ:

- самовисування (переважно при мажоритарній виб.системі, наприклад у Франції, ВБ; за пропорц.виб.сист самовисування можливе за відкритих списків, системи панашування)

- висування від груп виборців (в Укр. до 2000 р. на місцевих виборах)

- висування від політичних партій

- висування від громадських організацій

- висування від трудових колективів (радянська практика)

Найрозповсюдженішими є самовисування та висування від політ.партій.

ВИМОГИ ДО РЕЄСТРАЦІЇ:

1) збір підписів прихильників на підтримку кандидатів

В деяких країнах ця вимога носить символічний характер і використовується кандидатами в основному для самореклами (Великобританія - 10 підписів, Канада - 25, Данія - 25, в Польше лицу, решившему стать сенатором, необходимо получить в поддержку своей кандидатуры не менее 3 тыс. подписей избирателей соответствующего воеводства)

Використовується для відсіювання кандидатів, порушується певним чином принцип таємності, немає механізму перевірки, підписи у великих кількостях можуть підтасовуватись. В Україні немає вимоги збору підписів.

2) внесення грошової застави. Мета - частково покрити витрати на вибори, також відсіяти несерйозних кандидатів, але в соц. плані може носити дискримінаційний характер (Франции, Ирландия, Нидерланды, Австралия) Залог возвращается, если кандидат получил на выборах определенную долю голосов.

3) можливість автоматичної реєстрації (в США республіканці й демократи). Передбачається для політичних сил, які, як правило, вже мають представництво у парламенті

ПЕРЕДВИБОРНА АГІТАЦІЯ

В Україні, Франції жорстко регламентується. Поява ЗМІ сприяла появі обмежень агатаційної кампанії:

- вирівнювання фондів

- встановлення строків проведення агітації

- вирівнювання присутності в ЗМІ

Например, в Австрии и Германии время передач распределяется между партиями пропорционально их представительству в парламенте. В Италии специальная парламентская комиссия устанавливает для партий время и форму вещания. В США запрещается использовать на радио и телевидение более 60 % средств, допускаемых к расходованию кандидатами на нужды избирательной кампании. Иногда регламентируется количество плакатов и других печатных изданий, помещаемых в специально отведенных местах.

ГОЛОСУВАННЯ І ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ ВИБОРІВ

До голосування допускаються ті хто мають спеціальні картки і занесені до списків.

СПОСОБИ ГОЛОСУВАННЯ:

- самостійне (або в день голосування; або достроково-в Австрії напр.) наприклад

- за довіреністю/дорученням (напр. у Франції; у Фінляндії не можна)

- за допомогою

МЕХАНІЗМИ ГОЛОСУВАННЯ:

- бюлетенями (1- такий, що повністю вміщає кандидатів, 2-бюлетень партії)

- машини для голосування (США, Нідерланди)

- голосування поштою, листами

- голосування за допомогою інтернету (в Естонії на місцевих виборах)

ВИМОГИ ДО ПІДРАХУНКУ ГОЛОСІВ:

- підрахунок проводиться відразу після закінчення голосування

- підрахунок здійснюється безпосередньо на виборчих дільницях

- підрахунок проводиться публічно за участю всіх членів виборчої комісії, спостерігачів)

Послідовність підрахунку:

- Підраховується кількість зареєстрованих виборців

- Підраховується кількість виборців, що проголосували

- Підраховується к-сть недійсних бюлетенів (які бюлетені не дійсні вказано в законі, але іноді таке право надається ЦВК)

- Підраховуються бюлетені за окремих кандидатів чи партій

Оскаржуються результати у самих виборчих комісіях, судових інстанціях, виборчих судах.

ЕЛЕКТОРАЛЬНА ПОВЕДІНКА - сукупність дій і вчинків, що характеризують індивіда під час виборчого процесу та безпосередньо дня голосування.

ЕЛЕКТОРАЛЬНИЙ ПРОСТІР - вимір електоральних уподобань за такими напрямками: історичний, географічний та політичний.

ЕЛЕКТОРАЛЬНИЙ ВИБІР - безпосередній вибір виборця на користь того чи іншого політика або партії під час голосування.

ЕЛЕКТОРАЛЬНА ОРІЄНТАЦІЯ - прихильність виборця або групи виборців до тих чи інших ідей, ідеологій, а також їх носіїв.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

1. дослідження динаміки чисельності електорату

2. аналіз розподілу голосів між політичними партіями

3. пошук партійної й електоральної взаємообумовленості (соц-групова ідентифікація)

4. дослідження обумовленості безпосереднього вибору індивіда; нестійкість електорату та ірраціональні чинники вибору

5. дослідження неучасті у виборах (абсентеїзму)

ШКОЛИ: британська, колумбійська (Лазарсфельд; Ліпсет,Роккан-теорія розколів) мічиганська (Кемпбелл, Стокс соц-психологічний підхід)

ПІДХОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

1. соціологічний підхід (колумбійська школа - Зігфрид, Лазерсфельд, Берельсон,Ліпсет,Роккан)

- підкреслювали групову основу голосування

- пояснювали групові особливості голосування положенням груп у суспільстві і впливом його на зв’язок груп з політичними партіями.

- Провідним фактором електорального вибору визначають формування “групової ідентичності” виборця з референтною для нього соціальною групою

ЛІПСЕТ,РОККАН ТЕОРІЯ РОЗКОЛІВ - вплив соціально-групових конфліктів на ідеологічну і партійну диференціацію. Відмінності між соц. групами забезпечують потенційну основу для політ. конфліктів.

РОЗКОЛИ:

- між центром та периферією

- між містом і селом

- між власниками і робітниками

- між державою та церквою

2. соціально-психологічний підхід (мічиганська школа- Кемпбелл, Баттер, Стоукс) - виборці стало, традиційно голосують за одні й ті самі політ.сили. 2 показники:

-соціалізація (як батьки,найближче оточення голосують)

-партійна самоідентифікація

4 чинники електоральної поведінки:

- партійність визначається уявленням індивіда про політ.партії

- погляди на соц.й політ.проблеми суспільства

- субєктивна приналежність до соц.класу

-обєктивні біографічні дані (освіта,власність на житло,рід занять)

Баттер, Стоукс Чинники електорального вибору: класова приналежність батьків, партійність батьків,освіта,рід занять,тип житла,членство в профспілках

3. раціонально-інструментальний підхід (Даунс, Фіоріна)

По-перше, індивід є егоїстичним, тобто прагне досягнення власних цілей. По-друге, індивід є раціональним, тобто він зіставляє отриманий ним результат і витрати, намагаючись максимізувати свою вигоду у разі мінімізації затрат. Фундаментальне положення для висунуте Е. Даунсом в роботі “Економічна теорія демократії”, полягає в тому, що кожен громадянин голосує за ту партію, яка, на його думку, надасть йому більше переваг, ніж будь-яка інша. Критерієм вибору є ідеологія, виборець голосує за цінності тієї чи іншої політ.сили,за проблеми які йому близькі,незалежно від того,як політик їх вирішуватиме.

МОДЕЛЬ РЕТРОСПЕКТИВНОГО ГОЛОСУВАННЯ (ФІОРІНА) - виборці володіють лише одним

видом даних – вони знають як їм жилось при діючій владі. ПЕРСПЕКТИВНЕ ГОЛОСУВАННЯ - очікування позитивних результатів,змін від кандидатів.

Раціональний вибір:

- егоцентричний (своя особиста вигода)

- соціотропний (вигода в межах усього суспільства). Соціотропний вибір проявляється сильніше!

АБСЕНТЕЇЗМ - відмова брати участь у виборах, що виражається в низькій явці виборців. Це різновид абстенціонізму (відмова брати участь в політ.житті).

ОБЄКТИВНІ ПРИЧИНИ АБСЕНТЕЇЗМУ:

а) низький рівень соціального (або суспільного) групового розвитку ;

б) заорганізованість, складність політичної та виборчої систем;

в) політ апатія (пасивніа) - несприйняття політ. системи або окремих її інститутів

г) політ байкот (активний)

СУБЄКТИВНІ ПРИЧИНИ (вік, стать, рівень доходів і соціальний статус, місце проживання, освіта, рівень політичної культури, також ті причини, що виникають за певного збігу обставин - хвороба, смерть рідних, загублені чи забуті документи, погана погода тощо)

ЧИННИКИ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ

1) рівень політ культури

2) рівень політизації суспільства

3) можливість політ. режиму стимулювати явку виборців

4) періодичність виборів, їх важливість для виборців

МЕХАНІЗМИ ПІДВИЩЕННЯ ЯВКИ:

- виборче право як обовязок

- різноманітні форми покарання

- вироблення заохочувальних програм для участі у виборах

- надання пільг виборцям

Категоричне голосування - якщо виборець має право обирати лише одну партію або 1-го кандидата з числа всіх, хто претендує на депутатський мандат.

Ординальне голосування - якщо виборець може ранжувати партії чи кандидатів.

Кумулятивне голосування - якщо виборцю надається більше, ніж 1 голос.