10. Назвіть основні функції релігії Функції релігії

Світоглядна: релігія сповнює життя особливим сенсом, значенням, за переконанням віруючих

Компенсаторна: релігія компенсує людині її залежність від природних та соціальних катаклізмів, зменшує відчуття власної немічності, допомагає переживати важкі випробування, страх перед смертю.

Комунікативна: спілкування віруючих між собою, «спілкування» із богами, янголами, душами померлих та святих

Регулятивна: усвідомлення індивідом складу певних цінностей, моральних норм, які випрацьовуються в кожній релігіозній традиції, виступають своєрідною програмою поведінки людей.

Інтегративна: допомагає людині усвідомити себе частиною єдиної релігійної спільноти, що закріплена спільними цінностями, дає можливість самоствердження людині у суспільстві, у якому такі ж самі погляди

Політична: лідери різних спільнот та держав використовують релігію для виправдання своїх дій, об'єднання або навпаки роз'єднання людей за релігійними ознаками заради своїх політичних цілей.

Культурна: релігія сприяє поширенню культури групи-носія (писемність, іконопис, музика, етикет, мораль, філософія і т. д.)

Дезінтегруюча: релігія може бути використана для роз'єднання людей, розпалювання ворожнечі або навіть війн між різними релігіями, конфесіями або навіть всередині релігійної групи.

11. Які типи релігійних організацій Ви знаєте?

Релігійна організація — релігієзнавче^[1] та юридичне^[2][3] поняття. В християнстві (відповідно німецьких соціологівМ. Вебера і Е. Трельча) це церква, деномінація, секта (включно з демонічними сектами кримінального, деструктивного та тоталітарного характеру)^[1][4]; загально — діляться релігійні організації на

• релігійні конфесії (напр. юдаїзм, християнство, іслам тощо) та

• деномінації (напр. лютеранство, баптизм, сунізм, шиїти тощо).

Окремими типами релігійних організацій є:

• монастир,

• духовний навчальний заклад^[1].

Видами релігійних організацій^[1] є:

• релігійна громада^[1],

• релігійної група (малочисельні спільноти в нутрі релігійної громади)^[1][5] та

• релігійне об'єднання^[1],

• релігійна асоціація^[1],

• релігійна меншина (релігійна течія в нутрі конфесії — напр. хасидизм тощо)^[6][7].

Типологія релігійних організацій залежить від історичних умов виникнення конфесій, соціальних умов існування громад, впливу національних традицій, усталення норм релігійного права^[8], юридично зареєстрованого статуту в державі, монаших конституцій, апостольських правил, постанов Вселенських соборів (конференцій) тощо^[1].

12. Назвіть історичні типи релігій Першими формами релігії, котрі існували ще в первісному суспільстві, були фетишизм, тотемізм і магія.

Фетишизм — релігійне поклоніння матеріальним предметам — фетишам, яким надавали містичних та надприродних якостей. Фетишизм випливає з первісних вірувань у можливість примусити божество задовольнити бажання людини. У світових релігіях залишилися елементи фетишизму (у християнства — пошанування мощей та ікон, святих місць; пошанування «чорного каменя» — у мусульман, священних «стоп бога» — у буддистів).

Тотемізм — дуже давня форма релігії, яка виникла в ранній період родового устрою. Це комплекс вірувань, міфів, обрядів родоплемінного суспільства, зв’язаних із уявленням про надприродний зв’язок і кровну спорідненість між певними групами людей і так званими тотемами — рослинами, тваринами, предметами чи явищами. Група носить ім’я тотема і йому поклоняється, бо вважає, що тотем її оберігає. Тотемізм відрізняється від фетишизму тим, що має колективний об’єкт поклоніння.

Магія — це чаклунські обряди й заклинання, за допомогою яких люди намагалися вплинути на інших людей, тварин, а також на явища навколишнього світу з тим, щоб змінити їх у бажаному напрямку. Магічні обряди є в усіх народів, вони дуже різноманітні. Повсюдно були поширені магічні обряди на початку оранки, посівної, збирання врожаю, для викликання дощу або забезпечення успіху на полюванні чи на війні, загальновідомі примовляння, відшіптування, «причинна», носіння талісманів тощо.

Наша ера розпочинається з народження Христа.

У Київській Русі християнство (від грец. Christas — помазанник) було запроваджено 988 року Володимиром Мономахом.

Виникло християнство в І столітті у східних провінціях Римської імперії як релігія обездолених і пригнічених в результаті злиття ідей месіанських сект, елементів греко-римської, східних релігій та ідей античної ідеалістичної філософії.

На початку IV століття християнство стає державною релігією, що захищає інтереси правлячих класів. Суть християнства складає вчення про боголюдину Ісуса Христа — сина божого, що зійшов з неба на землю і прийняв муки та смерть заради спокутування першородного людського гріха. Формування християнської догмати відбувалося на протязі декількох століть, в результаті чого …

У 1054 році християнство поділилося на два напрямки — православ’я і католицизм.

Найважливішими постулатами православ’я є догмати: триєдинство Бога, Боговтілення, Спокутування, Воскресіння і вознесіння Ісуса Христа. Основні принципи православ’я, як віроісповідувальної системи, викладені в 12 пунктах Символа Віри, прийнятого на перших двох Вселенських Соборах в Ніцці і Константинополі.

Католицизм — є доктриною римсько-католицької церкви. Особливістю католицизму є целібат (обет безшлюбства духовенства; визнання догматів про непорочне зачаття Богоматері.

Православ’я визнає всемогутнього триєдиного Бога:

перший, Бог-Отець, який створив світ;

другий — Бог-Син, що народився від Діви Марії;

третій Бог — Дух Святий, що його дарує Бог-Отець. Католики вважають, що Дух Святий можуть дарувати і Бог-Отець і Бог-Син.

Православ’я і католицизм різняться як догматичними, так і культовими особливостями. У католицькій церкві, наприклад, під час богослужіння віруючі можуть сидіти, а православні моляться стоячи.

Богослужіння в католицьких церквах супроводжується органною музикою, у православній — тільки співом.

У православних Храмах завжди багато ікон, у католицьких їх значно менше, натомість більше скульптурних зображень Ісуса Христа, Діви Марії, різних святих. Символ віри зобов’язує кожного християнина вірити в загробне життя, але на відміну від православ’я католицизм визнає існування чистилища, в якому грішники ніби очищаються від гріхів і отримують можливість потрапити до раю. Єдиним главою католицької церкви є Папа Римський, якого вважають намісником Христа на землі.

Православ’я не створило всесвітньої централізованої організації. У різних державах існують самостійні (автокефальні) церкви:

— Константинопольська (Турція),

— Александрійська (ОАР),

— Антиохійська (Сірія і Лівія),

— Ієрусалимська, Каїрська і Сербська,

— Румунська, Еллінська,

— Болгарська, Албанська, Польська, Чеська.

На території колишнього Радянського Союзу була одна незалежна православна церква — грузинська. Зараз 14 таких самостійних церков, зокрема відновила свою діяльність Українська автокефальна церква.

Константинопольський патріархат за традицією має титул вселенського, проте реальної влади над іншими православними церквами не має.

Протистантство на відміну від перших двох напрямків християнства поруч з визнанням загально християнських уявлень про буття Бога, його триєдності, безсмертя душі, рай, пекло висуває три інші принципи:

— спасіння власною вірою;

— святість всіх віруючих;

— виключний авторитет Біблії.

У протистанстві вирізняють: лютеранство, цвинглианство, кяльвинизм, унітаризм, анабаптизм, меннонитство, англіканство та інш. Протистанству притаманне зниження ролі релігійної організації, орієнтація на земні, практичні види діяльності.

Іслам (араб., покірність, віддáнність на волю Божу) — одна з найбільш поширених релігій. Іслам виник у Хіджазі (Західна Аравія). На початку VІІ століття творцем його вважають релігійного проповідника (пророка) Мухаммеда, проповідь якого була реакцією на гостру кризу арабського суспільства, спричинену розпадом родоплемінних відносин і початком формування ранньо-класового суспільства. За характеристиками своєї етики, обрядовості й міфології іслам близький до іудаїзму й християнства.

Головні принципи ісламу, викладені в Корані, були, на думку віруючих, передані Аллахом (Богом) своєму обранцю (расулу) Мухаммеду через ангела Джебраїла.

Іслам учить повній залежності всього існуючого від волі Бога, що визначає долю людини.

Коран — це священна книга мусульман. Вона є зібранням цілої низки релігійних і правових положень, що регулюють суспільне, сімейне і приватне життя мусульман. У ньому багато запозичено з іудаїзму, християнства, парсизму — давньоперсидської релігії. Коран — це сукупність норм, що охоплюють різні аспекти життя людини. Ними мають керуватися всі мусульмани.

Коран заперечує наявність бога в трьох іпостасях (як це стверджує християнство). У Корані йдеться про одного бога. В ісламі відсутня клерикальна ієрархія, він виключає посередників між богом і людиною. Ісламу притаманний також поділ світу на «вірних» (мусульман) і «невірних» (усіх інших). Невірні можуть досягти «вічного спасіння», тільки прийнявши іслам.

Буддизм виник у стародавній Індії. Його фундатором вважають індійського принца Сіддхартху Гаутаму, який потім отримав ім’я Будди, що означає «той, хто пробудився». Особливістю буддизму є його практична «земна» спрямованість. Він не визнає ритуалів, абстракцій і за центральну проблему має особисте життя людини. Основний зміст буддійських книг — це практична доктрина «спа­сіння» або «звільнення». Її викладено в «чотирьох благородних істинах»: життя — це страждання, причина страждання, стан звільнення від страждання, шлях до звільнення від страждання.

Іудаїзм — релігія, яка виникла в І тисячолітті до н. е. в Палестині і поширена в євреїв. Більшість віруючих зосереджено в Ізраїлі і США.

У XIII ст. до н. е. частина західносемітських кочових племен, що втікала (за біблійними переказами) в пустелю від єгипетського фараона, об’єдналася навколо культу Яхве — бога союзу ізраїльських племен. Яхве не мав ні зображення, ні храмів. Йому був присвячений окремий намет («скинія»), а в ньому ларець («ковчег»), що вважався земним місцем перебування бога, який незримо присутній у всьому світі.

Іудаїзм, так само як іслам, не має духовної ієрархії. Однією з найважливіших догм іудаїзму є визнання євреїв богообраним народом.

Іудаїзм на відміну від християнства зберіг значно більше архаїчних пережитків первісних вірувань — різних ритуалів, дописів, харчових заборон тощо.

Церква — організація віруючих, що склалася в процесі розвитку віровчення і об’єднання людей в рамках спільної релігії. Для церкви притаманне існування системи обов’язкових догматів, обрядів (культів). Її управління основане на ієрархії. В православній церкві відбувається чітке розмежування між священно- і церковно служителями, тобто духовенством (кліром), яке наділене особливою благодаттю, та мирянами — простими віруючими.

13. Охарактеризуйте особливості релігій первісного ладу Говорячи про ранні форми релігії, ми спираємося на опосередковані свідчення археологічних розкопок та спостереження етнографів за сучасними примітивними суспільствами. Так, австрійський етнолог В. Шмідт та його послідовники висунули концепцію прамонотеїзму, згідно з якою всі сучасні релігії беруть свої витоки з так званого "первісного монотеїзму". Але ми можемо створювати лише реконструкції цих релігійних форм, не маючи можливості безпосередньо спостерігати їх.

Дані сучасної археології свідчать, що близько 40 тис. років тому зародилися найпростіші форми вірувань одночасно із завершенням трансформації первісних людей (неандертальців) у людей сучасного типу (homo sapiens). Щоправда, частина учених пов'язує появу первісних вірувань з більш пізнім часом - з добою кроманьйонця - викопного представника "готового" типу людини. Але ми надаємо перевагу першій точці зору.

Однією із найважливіших проблем того часу було визначення сутнісного та символічного значення смерті людини. Про це свідчать розкопані поховання, які несуть в собі залишки ритуалу: поряд з померлим клали прикраси, зброю, предмети домашнього вжитку, рештки їжі. Таким чином покійного готували до "життя" після смерті. Це свідчить про те, що у людей тієї епохи існувала віра в душу, у загробне життя. Поховальні обряди набувають особливого значення як своєрідний зв' язок між буттям живих та померлих. Вважалося, що у разі невиконання живими своїх обов' язків щодо померлих їхні духи можуть занапастити рід або ж "забрати" у небуття своїх одноплемінників.

Існування ранніх релігійних уявлень підтверджують також пам' ятки первісного живопису. Схематичність цих зображень дає підстави говорити про наявність вірувань у надприродні зв' язки між людиною та певними тваринами. Іноді люди були зображені у шкурах тварин, а іноді це були напівтварини-напівлюди. Відтворені на малюнках рухи свідчать про існування комплексу магічних дій, тобто з' являється постать чаклуна як посередника між світом, що сприймається на чуттєвому рівні, та надприродним світом. На підставі цих знахідок ученими був зроблений висновок, що в цей період історії релігія існувала. + 12 питання

14. Вкажіть на основні відмінності ранніх та пізніх національних релігій  Загальна характеристика національних релігій

Розшарування суспільства на класи спричинило зміни у релігійній діяльності людей. На зміну старим релігіям прийшли нові. За своїм змістом вони були складніше релігій первісного суспільства, тому їх вважають розви­нутими. Усі розвинуті релігії можна поділити на три ос­новні підгрупи: ранні національні релігії, пізні національні релігії і світові релігії. Кожна з підгруп складає особливий тип або особливу форму розвинутих релігій. Порівняно з первісними розвинуті релігії мають певні нові риси.

По-перше, у цих релігіях головними об’єктами релі­гійного поклоніння стали вже не духи, а боги. Боги, в уявленні віруючих, — це свого роду «удосконалені духи», що сконцентрували владу як над природними стихіями і речами, так і над людьми. За цими релігійними переко­наннями саме боги освячують і захищають існуючий соціальний устрій.

По-друге, класове розшарування суспільства обумо­вило появу церкви як особливого ідеологічного апарату пануючого класу. Церква здійснювала збирання коштів на свої потреби, контролювала дотримання віруючими релігійних обрядів, пропагувала і насаджувала силою релігійні ідеї.

Ранні національні релігії. Релігійні вірування ранніх на­ціональних релігій охоплюють своїм впливом верхні і се­редні шари населення в межах однієї національної держа­ви. До ранніх національних релігій належать всі релігії, що у літературі позначаються за допомогою префікса «давньо-»: давньоєгипетська, давньоєврейська, давньо­грецька, давньоперська, давньофінікійська, давньо­римська та ін.

Можна визначити основні риси ранніх національних релігій.

1. Відсторонення офіційного культу від низів суспіль­ства. В усіх цих релігіях до культових дій не допускалися раби, а в окремих випадках — також і частина вільної бідноти (наприклад, у давньоіндійській релігії).

2. Порівняно мала живучість. Древні національні релігії існували лише в межах рабовласницького суспіль­ства. Як тільки рабовласницьке суспільство вичерпувало себе, вичерпували себе і дані релігії; їм на зміну прихо­дили пізні національні або світові релігії.

3. Політеїзм. Усі ранні національні релігії були по­літеїстичними. У величезній кількості богів звичайно виділялася невелика група головних, а серед останніх — верховний бог. Верховний бог шанувався як цар богів і людей, засновник і охоронець законів. Інші головні боги вважалися його помічниками і відповідали за окремі ділянки земного і «загробного» життя.

4.  Зародження вчення про загробне (посмертне) воз- даяння. Це вчення визнає посмертну нагороду для одних людей (праведників) і посмертне покарання для інших (грішників). На ранніх етапах розвитку воздаяння визна­валося не всіма релігіями.

5.  Обов’язковість і складність жертвопринесення. У жертву богам приносили різноманітні продукти і до­машніх тварин, дуже часто практикувалися і людські жертвопринесення.

Ранні національні релігії не збереглися до наших днів, але багато їхніх ідей і обрядів увійшли в сучасні релігії.

Пізні національні релігії. Це такі релігійні вірування, що охоплювали своїм впливом усі соціальні шари насе­лення в межах однієї національності. До цієї релігійної форми належить багато релігій, що існують у наш час: індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія), конфуціанство, дао­сизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія грома­дян Ізраїлю й осіб єврейської національності в багатьох країнах світу) та ін.

Релігіям цим притаманні певні спільні риси.

1.  Загальнонаціональний вплив, незалежно від соці­альної приналежності. Так, індуїзм, що прийшов у I ст. н.е. в Індії на зміну брахманізмові, у принципі зберіг по­клоніння тим же богам, що і раніше, але був ліквідова­ний поділ індусів на «єдино-» та «двічінароджених».

2. Пристосованість до соціально-історичних змін, завдя­ки чому багато пізніх національних релігій існують понині.

3. Сполучення багатобожжя з єдинобожжям. Біль­шість релігій цих типів є політеїстичними. Але серед них є й монотеїстичні (іудаїзм, сикхізм).

4. Спрощення жертвопринесення. Принесення в жертву худоби, птахів стало рідким явищем або зовсім було скасоване, не кажучи вже про людські жертвопри­несення.

5. Розвиненість вчення про загробне воздаяння. На цьому етапі розвитку релігії уявлення про загробне жит­тя отримали першорядне значення. Обіцянка небесної нагороди за хорошу поведінку у земному житті пошири­лася також на всі верстви населення.