Граматичне вираження епітетів

Епітет як образний, естетично маркований атрибут має дві основні граматичні категорії для свого формування і вираження: прикметник з граматичною функцією присубстантивного означення і якісно-означальні прислівники з граматичною функцією придієслівного означення — обставиною способу дії. Наприклад: / марили айстри в розкішнім півсні про трави шовкові, про сонячні дні, — / в мріях вважалась їм казка ясна, де квіти не в'януть, де вічна весна...; Ах, пані, пані чарівна, як я люблю, люблю вас ніжно, прозоро, радісно, безгрішно! (О. Олесь)

Визначаючи епітет як образний естетично маркований атрибут і ширше — як категорію художнього пізнання світу через образні ознаки, виділяємо й інші граматичні форми і конструкції, які мають образно-означальне наповнення і відповідають на запитання граматичного означення який? як? Наприклад: Волосся жмутами проміння Горить на зеленій траві (О. Олесь); Розтопленим сріблом блищать річки (Леся Українка).

Епітети, виражені прикметниками

Те, що прикметник є основним категоріальним засобом вираження епітетів, зумовлено двома чинниками:

а) його семантикою статичної ознаки (якостей, властивостей, відношень);

б) зв'язками з іменником, предметність якого він конкретизує через свою ознакову (атрибутивну) семантику.

Можливості прикметника виступати епітетом збільшуються за рахунок того, що один і той самий прикметник може поєднуватися з кількома різними іменниками, а іменник може мати при собі різні прикметники, конкретизувати свій значеннєвий обсяг за рахунок прикметника, здатного до розвитку вторинних функцій.

Посилюється епітетна роль прикметника й тим, що він не тільки лексично, а й синтаксично завжди є атрибутом до іменника і як тільки зміщує свою ознаку, розвиваючи прямий зв'язок з іменником або й не розвиваючи, наводить новий, асоціативний зв'язок уже з іншим предметом, — виникає епітет. Про природну здатність прикметників бути образним означенням — епітетом — свідчить і характер ознак, за яким визначилася загальноприйнята лексико-граматична типологія прикметників. Головним критерієм класифікації прикметників є не ознаки як такі, закладені в семантичній структурі цих лексем, а міра, інтенсивність та спосіб їх виявлення.

Епітети, виражені дієприкметниками

Це здебільшого пасивні дієприкметники доконаного виду, що мають негативну семантику і передають стан розпачу, безнадії. Наприклад: може, ти в пекельних муках згадаєш згублене ім 'я; Немов зруйнованого краю з могили скорбний дух устав; Душа розірвана, як рана; Душа зневірена дрімає; Душа сполохана тремтить; Ми плакали на цвинтарі безсилі, а скрізь жовтіли на землі потоптані знамена милі і наші зламані шаблі; Несу в душі зміцнілій вечір, захід свій, дорогий, безцінний попіл спалених надій (О. Олесь); На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил (В. Симоненко та ін.

Епітети-прислівники

Як виразники динамічної ознаки (дії, процесу, стану) прислівники виконують образну функцію епітета: рясно снігами замітає, гойдаються журно; водевіль і трагедія нагло зійшлись; бились шалено; Як вільно, широко думкам; Трави і квіти хутко вбираються в білі свитки; журно дивиться; дихають важко троянди розквітлі; листя боязко тремтить; шумить журливо гай; жито привітно стріває; (О. Олесь).

Епітет, виражений іменником-прикладкою

Ця граматична модель епітетів досить продуктивна і також зосереджена переважно у денотативному просторі сфери природи, почуттів, казкової уяви: лебідь-місяць, у хвилях-травах, лілеї-руки.

Епітети-композити

Наприклад: Стоїть сторозтерзаний Київ, і двістірозіп'ятий я (П. Тичина); Вишневоокі мальви — як дівчата (Д. Павличко); І перший ратай вологість землі перегортає життєносним ралом (О. Ольжич);

Епітет, виражений формою орудного відмінка іменника

Імплікація некатегоризованих порівнянь і означень породила окремий тип граматичних конструкцій, які використовуються у художній мові у функції епітета. Такий епітет сформувався на синкретизмі двох субсгантивів, що мають спільну ознаку. Проте для одного субстантива ця ознака спільна, а для другого — тимчасова, на час дії, за якою йде порівняння. Однак ця ознака має інтенсивну форму вияву і тому на ній формується цілий образ ознаки дії — епітет: А Воля в темниці, а Воля в тюрмі Орлицею б'ється об стіни німі (О. Олесь). «Волі» імплікується ознака «орлиці», але в цьому разі тільки у сфері дії предиката, отже, формується придієслівне означення — субстантивний епітет, виражений формою орудного відмінка іменника. Такі придієслівні епітети у формі орудного відмінка є продуктивними в українській поезії. Наприклад: Туман на озері білими хвилями прибиває до чорних хащів (Леся Українка);

Епітетні предикативні конструкції

Роль епітетної структури може виконувати ціла предикативна конструкція на зразок: Душа моя — дно безджерелъне й сухе; Душа моя — пустка холодна й німа; Душа ставала крем'яною; В краю прокляття і ганьби одні — глухі, байдужі скелі, другі — осліплені раби; Народ як знятий із хреста; Гіркий був келих життьовий;

Епітети-неологізми

Словесні форми вираження національного світосприймання, що сформувалися первинно як народнопісенні фольклорні символи, стали традиційно стилістемами української літератури. Конкретно-чуттєва природа мовних символів ставала формою для виникнення асоціативних зв'язків, на яких формується наступна образність, уже індивідуально-авторська. Поетичний вимисел часто ґрунтується на корінні українських ментальних образів. Використовуючи їх здебільшого як готові моделі, розщеплюючи вже існуючі структури мовної референції, поет створює нові. Так, українська мова має вирази біблійно-міфологічного походження: терновий вінок (вінець), через терни до зірок, народний вислів тернова хустка (як своєрідний оберіг долі української дівчини, молодої жінки). Вони дали у творчості О. Олеся мотив для нової поетичної номінації з епітетом тернова згадка, в терновому саду. Наприклад: В журбу мою про тебе тернову згадку я вплету; Я в снах колись стрівався з нею в терновому саду.

Порівняння — це тропеїчні фігури, в яких мовне зображення особи, предмета, явища чи дії передається через найхарактерніші ознаки, що є органічно властивими для інших: дівчина струнка, як тополя; волошки сині, як небо; надворі тепло, як улітку; руки, як у мами тощо.

Логічні порівняння використовуються в основному у науковому, офіційно-діловому, розмовному стилях. Вони додають до предмета нову інформацію. Образне порівняння відрізняється від логічного тим, що воно вихоплює одну якусь найвиразнішу ознаку, часом несподівану, і робить її основною, ігноруючи всі інші.

Порівняння може мати таке граматичне вираження:

1. Порівняльний зворот (непоширений і поширений) зі сполучниками як, мов, немов, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито, немовби, немовбито. Наприклад: Дівчина була невеличка на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгобраза, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина (І. Нечуй-Левицький);

2. Форма орудного відмінка. Наприклад: А серденько соловейком щебече та плаче; Синє море звірюкою то стогне, то виє; І квіткою, й калиною цвісти над ними буду (Т. Шевченко); Червонобоким яблуком доспілим скотився день... (М. Рильський).

Порівняльні конструкції з орудним відмінком мають дуже давнє походження. В них знайшли відгомін метаморфозні вірування праукраїнців, вірування в можливість перетворення (матері — в зозулю; дівчини — в лілею, тополю, мавку; брата й сестри — у квіти братики-й-сестрички; козака — в явора; чоловіка — у вовкулака; сліз — у квіти тощо).

3. Підрядне речення. Наприклад: / блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав, неначе човен в синім морі то виринав, то потопав (Т. Шевченко);

4. Конструкції з формами ступенів порівняння прислівників і прикметників: кращий, ніж...; вищий, ніж...Наприклад: Чорніше чорної землі блукають люди (Т. Шевченко).

5. Описові порівняння на зразок: Листку подібний над землею, що вітер з дерева зрива, хто мову матері своєї, як син невдячний, забува (В. Сосюра);

6. Речення порівняльної структури, в яких об'єкт порівняння охоплює всю предикативну частину: Кров твоя —рубін коштовний, кров твоя — зоря світання (Леся Українка);

7. Порівняльно-приєднувальні конструкції, побудовані за ринципом образної аналогії: Лукаш: Ой скажи, дай пораду, як прожити без долі! Доля. Як одрізана гілка, що валяється долі! (Леся Українка);

В українському фольклорі зустрічаються заперечні порівняння (Ой то ж не зоря — дівчина моя з новенькими відерцями по водицю йшла) та невизначені порівняння {такий, що ні в казці сказати, ні пером описати; дівчина — ні змалювать, ні описать).

Період

Риторична фігура, в якій цілісна, завершена думка подається в ускладненому простому, багаточленному складному реченні або кількох реченнях, що структурно й інтонаційно поділяються на дві частини — члени періоду. Перший член {протазис — підвищення) характеризується нагромадженням інформації, поступовим підвищенням голосу до найвищої точки. Його ще називають попередником. Потім настає виразна пауза, якою звертається увага на зміст наступного члена періоду. Другий член періоду {апозис — зниження, або наступник) завершує думку різким спадом інтонації і поступовим зниженням тону голосу до рівня початку мовлення. В такий спосіб утворюється ніби замкнене інтонаційне коло періоду. Наприклад:

Фантазіє! Ти сило чарівна,

Що збудувала світ в порожньому просторі,

Вложила почуття в байдужий промінь зорі,

Збудила мертвих з вічного їх сна,

Мету вказала буйній хвилі в морі, — //

До тебе обертаюсь я сумна:

Скажи мені, фантазіє дивна,

Як помогти в безмежнім людськім горі.

(Леся Українка)