Лекція 10

ТЕМА: Теоретико-методичні основи багаторічної підготовки дорослих.

ПЛАН.

1. Етапи фізичного розвитку людини.

2. Стратегія управління багаторічною фізичною підготовкою.

Фізичний потенціал людини у своїй сукупності являє єдиний комплекс фізичних якостей, моторних здібностей і адаптаційних можливостей людини, які реалізуються в рухах, діях і робочих операціях.

Розвиток фізичного потенціалу відбувається на протязі всього життя людини. В цьому процесі фахівці (В.К.Бальсевич, В.А.Запорожанов 1987 р. та інші) виділяють, як мінімум, три великих етапи.

Перший етап - інтенсивного розвитку рухової функції і формуючихся на її основі фізичних якостей і моторних здібностей.

Другий етап - відносно повільного зниження рівня фізичного потенціалу-початок зворотнього розвитку фізичних і моторних здібностей.

Третій етап - інволюції рухової функції, поступового або швидкого зниження рівня фізичних можливостей людини похилого або старшого віку.

Не дивлячись на суттєву різницю в рівні фізичного потенціалу людей різного віку, він тим не менше характерезується загальним, притаманним всім періодам життя, якістю рухової функції людини. Ця якість складається із здатності рухової функції до адаптації, до розвитку. Останнє не завжди односпрямоване і не в однаковій мірі інтенсивно для всіх періодів індивідуальної еволюції людини, але завжди забезпечує в більшій або меньшій мірі необхідний баланс співвідношення вимог середовища, внутрішнього стану організму та його фізичних можливостей.

Критерієм ефективності управління процесу розвитку фізичного потенціалу людини в онтогенезі є більший ступінь відповідності фізичного потенціалу людини зовнішнім, середовищним і перш за все соціальним вимогам. В той же час показником неефективності такого управління стане невідповідність стану фізичного потенціалу людини рівню вимог середовища і внутрішнім можливостям його організму. Перевищення цих можливостей настільки небажано, а часто і недопустимо, як і недовиконання їх. Ігнорування цих обставин може призвести до трагічних наслідків.

Зміст фізичної активності (ФА) форми і засоби тренування, об’єм та інтенсивність фізичних навантажень в значній мірі визначаються віком людини. Дані багатьох досліджень говорять про те, що фізичний потенціал людини найбільш активно розвивається в перші два десятиріччя життя. В цей час відбувається ніби накопичення запасу фізичних кондицій людини, який він у подальшому витрачає до глибокої старості. Ця головна закономірність вікової еволюції фізичного потенціалу людини обумовлює дві важливі вимоги до організації його діяльності (рухової) в різні вікові періоди:

1.В перші два десятиріччя необхідно накопичити можливо більший фізичний потенціал, досягти найбільш високого для кожної людини рівня розвитку бистроти, сили, витривалості, гнучкості, спритності.

2.У наступні роки життя слід підтримувати режим помірної РА, не допускаючи різкого зниження рівня фізичного потенціалу.

Вік 17-19 років є найбільш сприятливим для об’єднання всіх досягнень у розвитку фізичного потенціалу, накопичених в попередні роки в досконалих, добре координованих рухах. Для юнаків і дівчат, які займаються ФА для здоров’я - це оволодіння основами техніки різних фізичних вправ. В цей період можна дуже швидко навчитись грати в різні спортивні ігри, оволодіти багатьма прийомами, діями, видами рухів.

Вік 20-21 рік до певної міри є критичним для процесу розвитку фізичного потенціалу. В цей час часто спостерігаються несподівані і на перший погляд незрозумілі “зриви” у спортсменів і невдалі у фізкультурників: то розладиться подача у волейболі, то раптом починають програвати тим, у кого завжди вигравали, то зманшеється кількість можливих підтягувань на перекладині або вижимань гирі, а дистанція лижного кросу здається довшою, ніж звичайно.

Це ще недостатньо вивчине явище. Можна передбачати, що воно пов’язане з перебудовами, які відбуваються в руховій сфері людини на межі двох етапів вікового розвитку його моторики. До цих “зривів” і “спадів” не слід відноситись емоційно, краще всього просто перечекати їх, дещо змінити характер фізичних навантажень, тим більше що цей несприятливий період триває всього декілька місяців.

З середини або кінця третього десятиріччя життя доцільно здійснювати різноманітну за змістом ФА з поступовим зниженням інтенсивності і відносно стабільним об’ємом. Іншими словами час, який відводиться на заняття фізичними вправами, не повинен суттєво змінюватись впродовж всього життя дорослої людини, а напруженість фізичних тренувань повинна поступово знижуватись.

Різноманітність фізичної активності може бути забезпечена сезонними змінами її змісту. Наприклад, зимою займаємось лижами, весно - бігом, літом - плаванням, восени - силовою підготовкою. На наступий рік зимою займаємось ковзанрським спортом, весною тренуємось в метаннях, літом - веслуванням або велоспортом, осінь присв’ячується кросовій підготовці, дозованій ходьбі або туризму, а наступну зиму присв’ятимо заняттям гантельною або ритмічною гімнастикою.

Арсенал сучасного спорту та інших форм ФА настільки широкий і різноманітний, що дозволяє кожного року забезпечувати людину новими руховими можливостями. Але особливої необхідності в цьому не має. Можна спланувати двох-трьохрічний алгоритм зміни змісту ФА і повтроювати його на протязі багатьох років. Тут все залежить від смаків, інтересів і реальних можливостей, але головне правило - різноманітний характер видів ФА - повинно витримуватись обов’язково.

Загальна спрямованість зміни характеру навантаженнь у зв’язку і з віком: поступове зниження об’єму занять силовими видами спорту і єдиноборствами (боротьба, бокс) через зростання небезпеки травматизму, збільшення часу, який відводиться для індивідуальних занять, поступове зниження долі вправ спочатку швидкісного, а пізніше силового спрямування, підвищення долі вправ на витривалість.

Ні одна із складових фізичного потенціалу сучасної людини не відчула на собі в такій мірі негативних наслідків недостатньої рухової активності, як витривалість.