6. Історія геологічного розвитку
На протязі пізнього протерозою і раннього палеозою весь Тянь-Шань являв собою геосинклінальну область, в якій тільки місцями удається виділити окремі геосинклінальні прогини і антиклінальні підняття. Такі підняття присутні на даному розрізі. Розвиток геосинкліналі проходив скачко подібно: в кінці докембрію – початку раннього палеозою майже скрізь проходили підняття, які супроводжувалися складчастістю. З тектонічними рухами цього часу пов’язані виверження невеликих масивів ультра основних порід і габроїдів. Потім знову відбувалося прогинання території. Ці прогинання продовжувались до пізнього ордо віку, коли у результаті каледонської епохи складчастості відбулася різка диференціація Тянь-Шаню на крупні структурно-формаційні зони. Під час силуру всій геосинклінальній системі було властиве різке вираження контрастності рухів, у результаті чого вона була розчленована на дуже складну систему окремих геосинклінальних прогинів та геоантикліналей. Ці зони були розбиті внутрішньо геосинклінальними глибинними розломами. При подальшому розвитку геосинклінальної системи важливе значення мало формування окремих прогинів та піднять. Коливальні рухи супроводжувалися складкоутворенням, яке відбувалося неодноразово, але не повсюдно: наприкінці силуру – початку девону, у середньому девоні, у ранньому карбоні, але особливо активно – на межі раннього та пізнього палеозою. Складкоутворення завершилося підняттями, які охопили велику частину досліджуваної території. Кінець середнього палеозою знаменувався активізацією рухів, які завершились впровадженням масивів гранітоїдів тріщинного типу. У середньокам’яновугільну епоху в більшості прогинів накопичувались теригенні флішові товщі. Уже в ранній пермі у флішоїдних прогинах накопичувались типові моласи, утворення яких пов’язане з руйнуванням піднять. Найбільш пізніші прогини геосинкліналі були піддані складчастості наприкінці герцинської епохи, мабуть у тріасі. У цей час Південний Тянь-Шань перетворився у складчасту область. У тріасі уже весь Тянь-Шань являв собою пенепленізовану слабогорбисту складчасту область, яка підіймалася і осадко накопичення не відбувалося. Під час юри тектонічні рухи дещо активізувалися, особливо вздовж Таласо-Ферганського розлому.
Протягом крейдового періоду починається осадкоутворення у западині Таласо-Ферганського розлому.
Умови палеогену були близькі до крейдових: у цей період відбівалися опускання території, була захоплена майже вся територія західніше Таласо-Ферганського розлому. В цей час відбулася трансгресія моря.
У кінці палеогену починається активізація тектонічної діяльності – це передувало тим грандіозним переміщенням земної кори, які характерні неоген-антропогеновому етапу нових тектонічних рухів. На початку цього етапу рухи були ще досить слабкими, не достатньо відрізнялися від крейдово-палеогенових. У бактрійський час інтенсивність їх різко зросла, що в решті решт призвело до формування складного сучасного рельєфу з його високими хребтами та глибокими западинами, які виповнені континентальними моласами. Пересування окремих блоків відбувалося при цьому вздовж найбільших давніх структурних швів, а також по новим розломам. У результаті неотектонічних рухів породи мезозою та кайнозою були дислоковані. В четвертинний період мають вплив льодовикові процеси.