![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Структура філософського знання.
- •6. Співвідношення філософських і загальнонаукових методів.
- •7. Діалектика та метафізика як філософські методи.
- •8. Основні функції філософії
- •9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •10. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорії.
- •11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії і Стародавньому Китаї.
- •19. «Філософська антропологія» як напрям сучасної філософії.
- •12. Філософія Античності: загальна характеристика.
- •14. Особливості філософії епохи Відродження.
- •17. Своєрідність філософії українського духу.
- •18. Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •22. Філософські ідеї психоаналізу.
- •24. Філософські ідеї структуралізму.
- •25.Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
- •26 Структура світогляду
- •27.Історичні типи світогляду.
- •28.Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •29.Основні рівні буття.
- •30.Філософський зміст категорії «матерія».
- •31.Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •33.Визначальні категоріальні характеристики світу
- •34.Поняття природи.
- •36.Поняття біосфери і ноосфери.
- •37.Поняття глобалізації та форми її існування.
- •38.Глобальні проблеми сучасності.
- •39.Екологічні проблеми і шляхи їх розв’язання.
- •40.Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини.
- •41.Співвідношення понять «людина», «індивід», «особа», «особистість», «індивідуальність».
- •42.Проблема визначення сутності людини.
- •43.Проблема сенсу життя людини.
- •44.Проблема свободи і відповідальності.
- •45.Свідомість як найвища форма відображення.
- •46.Феноменологічна концепція свідомості.
- •47. Чуттєве,раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •48. Евристична і творча функції інтуїції.
- •49. Рівні і форми суспільної свідомості.
- •50.Несвідоме, свідоме і над свідоме.
- •51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- •52. Епістемологія та гносеологія
- •53.Можливості та межі пізнавального процесу.
- •54. Проблема істини у теорії пізнання
- •55. Абсолютність і відносність як властивості істини.
- •56. Проблема критеріїв істини.
- •57. Істина і правда.
- •58. Поняття методу і методології.
- •61. Функції мови.
- •64.Обєкт та предмет філософії історії
- •65. Периодизація історії та її критерії
- •66. Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67.Поняття суспільного та соціального у філософії
- •68.Основні характеристики суспільства
- •69.Соціальна структура суспільства
- •70.Сімя як соціальна ланка суспільства
- •71.Нація як соціокультурний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації соціуму.
- •73. Рушійні сили та субєкти соціального процесу.
- •75. Цінності як ядро духовного світу людини.
- •74.Дух, душа, духовність:особливості взаємозв’язку.
- •77. Поняття філософії економіки.
- •76. Гуманізм філософії.
- •78. Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- •79.Поняття власності та її форм.
- •82. Поняття політичної системи та її структури
- •80. Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •85.Поняття культури
- •81. Поняття політики
- •87.Поняття цивілізації.
- •84. Правова держава та громадянське суспільство: поняття, проблеми формування і розвитку.
- •88. Традиції і новаторство в культурі.
- •86. Масова культура,контркультура і антикультура.
- •89.Співвідношення національного та загальнолюдського у культурі
- •90. Поняття міжкультурної комунікації
- •83. Держава – основна складова політичної організації суспільства
75. Цінності як ядро духовного світу людини.
Цінності — це специфічно суспільні визначення об'єктів, які виражають їхнє позитивне чи негативне значення для людини і суспільства: добро чи зло, прекрасне чи потворне, справедливе чи несправедливе і т.д. Всі різноманітні предмети людської діяльності, суспільні відносини і включені в їхню сферу природні процеси можуть виступати "предметними цінностями", об'єктами ціннісного відношення. Суб'єктивні цінності — це оцінки, установки, імперативи і нормативні уявлення, закріплені в суспільній свідомості і культурі як способи і критерії, на основі яких відбувається оцінювання дійсності та діяльності людини. Цінності — це те, на що орієнтується суб'єкт у своїй пізнавальній та практичній діяльності, а також те, що досягається в процесі та результатах такої діяльності.
74.Дух, душа, духовність:особливості взаємозв’язку.
Дух – це є центральне поняття у філософії Гегеля. Дух – це є найбільш загальне поняття для всіх нематеріальних форм. Нематеріальних форм багато: свідомість, самосвідомість, безсвідомість, підсвідомість. Але дух не можна зводити до свідомості, бо це є одна із форм духовного життя. Свідомість – це є відношення „Я” до предмету. Але вихідною формою духовного життя є душа, що є досвідомою духовною формою життя людини. Душа – це така сходинка у розвитку духа, коли дух уже є, а свідомості іще немає. І індивід у власному духовному розвитку відтворює сходинки розвитку духу людства, а вони є такими: свідомість, самосвідомість, розум, власне дух. Розрізнення цих сходинок у взаємовідношенні предмету та знання. 1.Свідомість: світ для неї є чимось чужим. 2.Самосвідомість: якщо предметом знання стає свідомість, то це вже є самосвідомість. Тут дух проявляється в соціальному та індивідуальному. Самосвідомість – це свідомість, предметом якої є сама свідомість. Цієї сходинки досягає не кожна людина. 3.Свідомість впевнена у тому, що вся реальність є знання. 4. На сходинці власне духу знання стає тотожним предмету. Тобто об’єкти свідомості на цих сходинках різноманітні, а тому неоднаковим є характер самої свідомості. У „Ф.д.” Г. помітною є думка, що свідомість є духом, який пізнає і звернений на певний об’єкт. І взагалі, сутністю духа є пізнання, а сутністю людини є дух. Дух – це поняття, для позначення усіх форм, що протиставляються матерії. Філософія духу включає в себе вчення про суб’єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), вчення про об’єктивний дух (право, мораль, держава), вчення про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія). Духовність — об'єднуючі початки суспільства, що виражаються у вигляді моральних цінностей і традицій, сконцентровані в художніх образах мистецтва. Проекція духовностів індивідуальну свідомість називається совістю. Зміцнення духовності здійснюється в процесі проповіді (умовляння), освіти, ідейно-виховної або патріотичної роботи (пропаганда і агітація). У марксизмі духовність асоціюється з ідеологією. В умовах ідеологічного вакууму завжди спостерігається криза духовності як криза довіри і роз'єднаність. Це явище під ім'ям аномії описав соціолог Дюркгейм. Традиційно духовність ототожнюється з релігійністю традиційного толку, проте в сучасній соціології і соціальній філософії "світський" варіант духовності іменується соціальним капіталом. Дух - субстанція чи універсальний аспект реальності, який вважається незалежним від матерії, і якій він є також протилежним. Це об'єкт («організм»), під яким розуміється частина людської істоти, яка є нетілесною і невидимою і характеризується розумовими здібностями, особистістю, самосвідомістю, і волею; іншими словами просто розум протиставлений тілу. Термін душа , яким переважно релігія, ідеалістична філософія та донаукова психологія позначали психіку, внутрішній світ людини. Згідно з іделістичними релігійними концепціями, душа розглядається як нематеріальна потойбічна безсмертна сила, що тимчасово перебуває в тілі й є основою, джерелом психічних явищ. Дуалізм вважає душу протилежною тілу самостійною субстанцією. Матеріалісти-метафізики зводили психічну діяльність до суто механічних та фізико-хімічних процесів.
В діалектичному матеріалізмі та науковій психології термін "душа" не використовується. По суті термін "психіка" заміщує термін "душа", виражаючи внутрішній духовний світ людини.