-
Вступ
Фактори розвитку та проблеми створення комерційного підприємства
Становлення і функціонування вітчизняного підприємництва в Україні здійснюється під впливом конкретних історичних умов, що з одного боку, сприяють розвитку, з іншого боку, гальмують його. Підприємництво як соціальне явище не тільки піддається впливу суспільних процесів, але й саме стосується цих процесів, що також видозмінює, трансформує їх.
Українське підприємництво зародилося в умовах так званого тоталітарного суспільства. Радянська соціально-економічна і політична система виявилася далекою і від капіталізму, що в своєму розвитку одержав істотну трансформацію, і від соціалізму — того соціального ідеалу, до якого протягом багатьох століть прагне людство, маючи своєю метою поліпшити матеріальний і духовний стан, досягти більш вироблених форм і методів організації і самоврядування.
Проблема полягає сьогодні втім, що розв'язання завдань перехідного періоду і насамперед ринкової трансформації економіки, розвитку підприємництва і формування приватного сектора ринкового господарства покладено на успадковані від адміністративно-командної системи бюрократичні кола. Економіка України усе ще залишається високомонополізованою. У її структурі підприємництво займає поки що незначне місце. За оцінками фахівців , для реалізації політики ринкової трансформації економіки України необхідно створити 500 тис. малих і середніх підприємств. У реальній же дійсності процес формування підприємництва відбувається повільно. Фактично підприємництво в Україні на етапі зародження виявилося без ресурсної, фінансово-кредитної підтримки, інформаційного і кадрового забезпечення, правової бази. Загальний економічний спад, політична нестабільність.визначили складність і нестійкість становища малих підприємств.
Розвиток малого підприємництва стримується і на стадії організації старту, створення малого підприємства (реєстрація, юридичне оформлення підприємства, ліцензування, відкриття рахунку в банку, одержання дозволу на виготовлення печатки підприємстваі т.д.), і на стадії організації функціонування малого підприємства (забезпечення устаткуванням, приміщенням, залучення персоналу, безпека, налагодження відносин з місцевими органами влади, постачальниками сировини, здійснення збуту продукції і т.д.).
За роки розвитку малого підприємництва в Україні й у Криму гострота проблеми реєстрації і відкриття власної справи помітно зменшилася. Багато бажаючих почати бізнес уже мають необхідну інформацію про процедуру реєстрації, можуть одержати в органах реєстрації в спеціалізованих органів зразки документів і необхідні поради. Проте, за витратами часу, коштів, нервових зусиль діюча в Україні процедура реєстрації підприємства усе ще вважається громіздкою і надміру ускладненою, особливо в порівнянні з тією, що діє в розвинутих країнах.
Ще не почавши функціонувати, мала фірма змушена до одержання прибутків витрачати солідні суми на внесення частини статутного капіталу, оплату послуг органу, що реєструє, органів статистики, пожежного нагляду, санепіднагляду і позавідомчої охорони, оплатити послуги дорогих нотаріусів, для оформлення необхідних установчих документів.
Але незважаючи на наявні труднощі і проблеми вітчизняної економіки, у сфері приватного підприємництва в Україні зайняті вже сотні тисяч людей. Однак бізнес це зовсім особлива манера життя, що допускає готовність приймати самостійні рішення і ризикувати. Вирішивши зайнятися бізнесом, підприємець повинен ретельно спланувати його організацію.
Перша з проблем, з якими зіштовхується початкуючий підприємець - це знайти себе в господарському просторі, як говорять, знайти свою господарську нішу. З цією метою необхідно вивчити стан ринку, попит, можливі перешкоди, наслідки й обмеження, умови інвестування, можливі пільги (позикові, податкові й ін.). Багато чого з цих зведень можна почерпнути у відкритій публікації, статистичній інформації, законодавчих актах чи за допомогою інформації приватних осіб, що носять хоч і суб'єктивну інформацію, але яку не слід зневажати.
Подальшими кроками підприємця повинні бути: вибір спеціалізації, організаційної форми підприємства і підприємництва, формування бази і структури підприємства, його початкового капіталу і т.д.
Вирішивши зайнятися бізнесом, підприємець повинен ретельно спланувати його організацію. Для цього буде потрібно оцінити можливості майбутніх споживачів, одержати всі можливі зведення про конкурентів, вирішити питання про техніку і технологію, за допомогою яких буде вироблятися продукція.
Немаловажне значення має вибір форми підприємництва, у першу чергу вибір між підприємництвом індивідуальним і колективним. Обравши індивідуальну форму, підприємець діє на свій страх і ризик. У випадку невдачі власник несе повну відповідальність з зобов'язань підприємства і розплачується своїми засобами і майном.
Для того, щоб краще зрозуміти процес і способи створення підприємства, доцільно ознайомитися, у першу чергу, із причина ми закриття недовго діючих малих підприємств. Найпоширенішими причинами банкрутства знову створених фірм є:
-
відсутність підприємницького досвіду й економічних знань в організатора фірми;
-
неправильна комерційну оцінка підприємницької ідеї;
- помилка в оцінці ринку!чи поводження на ньому;
- помилки в плануванні необхідних інвестицій, у фінансовому обліку, динаміці вартості грошей (дисконті);
- ігнорування оцінки беззбитковості й обсягу насичення ринку;
- помилки в підборі персоналу;
- недостача власних засобів і неможливість одержання (погашення) кредиту;
-
високі витрати на управління персоналом і його утримання;
-
неправильна організація виробництва;
-
застаріле обладнання і технології;
- переоцінка власних можливостей.
Основна проблема нового підприємства — створення життєздатного налагодженого організму, у рамках якого працівники чітко усвідомлять мету своєї діяльності і способи її досягнення. Якщо знову створене підприємство не перетворюється в налагоджене і кероване виробництво, то воно приречене на провал, розважаючи ні на яку блискучу підприємницьку ідею, залучений вели- кий капітал, належну якість продукції, що випускається, і навіть існування високого попиту на неї.
2. Правові основи діяльності комерційного підприємства
Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.
Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:
-
громадяни України, інших держав, не обмежені законом у право - або дієздатності;
-
юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність".
Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству України "Про підприємництво". У здійсненні підприємницької діяльності існують обмеження без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим нею органом, не можуть здійснюватися ветеринарна практика та реалізація ветеринарних медикаментів і препаратів.
Ліцензія на здійснення підприємницької діяльності видається не пізніше, ніж через ЗО днів з дня одержання заяви. Відмова у видачі ліцензії видається в той же строк у формі відповідного акту.
Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:
-
вільний вибір видів діяльності;
-
залучення на добровільних засадах до здійснення підприємни- цької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
-
самостійне формування програми діяльності та вибір постачаль ників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до чинного законодавства;
-
вільне наймання працівників, залучення і використання різних видів ресурсів;
-
вільне розпорядження прибутком, що залишається після вне сення встановлених платежів;
-
самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.
Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради народних депутатів або в районі міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцем знаходження або проживання даного суб'єкта.
Для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності подаються такі документи:
-
рішення власника (власників) майна, а якщо їх більше двох - установчий договір;
-
статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємства;
-
рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію суб'єкта реєстраційну картку встановленого зразка; - документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.
Підприємці-громадяни, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, подають заповнену реєстраційну картку та документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.
Державна реєстрація здійснюється протягом п'яти робочих днів, видається посвідчення про реєстрацію і в десятиденний термін подаються відомості до відповідної податкової інспекції та органу державної статистики.
Засновники суб'єкта підприємництва повідомляють реєструючий орган про його місцезнаходження.
Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємництва є підставою для відкриття рахунків в установах банків. Банк зобов'язаний відкрити рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову інспекцію.
Скасування державної реєстрації здійснюється за особистою заявою підприємця, а також на підстав рішення суду.
Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їх праці.
Діяльність підприємця припиняється з власної ініціативи, на підставі рішення суду і в разі закінчення строку дії ліцензії.
Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.
Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності затверджене Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок ліцензування підприємницької діяльності" від 3 липня 1998 р. №1020, визначає порядок видачі, переоформлення, зупинення, анулювання та поновлення дії ліцензій, обліку виданих ліцензій та розмір плати за їх видачу".
Для отримання ліцензій на кожний вид діяльності суб'єкт підприємницької діяльності подає до органу, що видає ліцензії, заяву, в якій зазначається:
-
відомості про заявника: для громадянина-підприємця - прізвище, ім'я, по батькові та паспортні дані (серія і номер, ким і коли виданий), місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи, для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, організаційно-правова форма, ідентифікаційний код;
-
вид діяльності, на який заявник має намір отримати ліцензію термін дії ліцензії.
До заяви додаються такі документи: підприємцями-громадянами -копії документів, які засвідчують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для провадження певної діяльності, копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, юридичними особами - копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та установчих документів.
Ліцензія - документ суворої звітності. У ній зазначаються найменування та ідентифікаційний код органу, що видав ліцензію, відомості про отримувача й виду діяльності, на яку видається ліцензія, місце провадження діяльності, особливі умови та правила проведення такого виду діяльності, номер реєстрації ліцензії дата видачі і термін дії ліцензії.
Ліцензія скріплюється підписом відповідальної особи і печаткою органу, що її видав.
Термін дії ліцензії встановлюється органом, що її видає, але не менше ніж на три роки і може бути продовжений за заявою суб'єкта у порядку, встановленому для її отримання.
Ліцензія видається не пізніше трьох днів з дня прийняття рішення про видачу.
У разі втрати ліцензії у п'ятиденний термін після подання заяви видається дублікат ліцензії.
Ліцензія підлягає переоформленню у разі зміни місцезнаходження чи найменування юридичної особи або відомостей про підприємця-громадянина, яке здійснюється протягом 10 днів з дня подання заяви.
Ліцензійною палатою України та Державним департаментом ветеринарної медицини Мінагрополітики України затверджена Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з ветеринарної практики та контроль за їх дотриманням за № 12/2 від 1 лютого 1999 року.
Лікар ветеринарної медицини може створювати приватну установу ветеринарної медицини з власним найменуванням і вказівкою організаційно-правової форми та прізвища власника її майна. Приватне ветеринарне підприємництво створюється на базі власності лікаря ветеринарної медицини, майно якого формується шляхом придбання клініки ветеринарної медицини, інструментів, устаткування, медикаментів тощо, за рахунок особистих прибутків чи інших узаконених джерел.
Для організації приватної клініки ветеринарної медицини необхідно мати ліцензію Державної служби ветеринарної медицини, дозвіл санітарно-епідеміологічного нагляду, державну реєстрацію в органах юстиції чи адміністрації району, документ про ветеринарну освіту та сплатити відповідне держмито.
Ліцензія видається на ветеринарну практику, до якої належить: профілактика захворювань і диспансеризація тварин, дезінфекція, дезінсекція, діагностична (в тому числі і лабораторна)
Для провадження підприємницької діяльності з ветеринарної практики громадянин-підприємець повинен мати ветеринарну освіту, а юридична особа в своєму складі - не менше одного фахівця ветеринарної медицини.
Суб'єкт підприємницької діяльності повинен мати матеріально-технічну базу, а саме: лікарню ветеринарної медицини, амбулаторію, клініку, пункт швидкої допомоги ветеринарної медицини (робоче місце) з висновками протипожежного, санітарного, ветеринарного державних органів району (міста) про відповідність вказаних об'єктів чинним нормативним вимогам.
Суб'єкти здійснюють за рахунок власних коштів природоохоронні заходи з метою зменшення викликаного підприємницькою діяльністю негативного впливу на довкілля.
Підприємець має право самостійно вибирати спосіб організації установ ветмедицини, призначених для здійснення ветпрактики (лікарня, амбулаторія, клініка, пункт швидкої допомоги ветмедицини тощо) та забезпечення їх фахівцями ветмедицини, отримувати в державних органах ветмедицини інформацію про епізоотичний стан у галузі тваринництва, брати участь у нарадах, семінарах фахівців ветмедицини, оскаржувати в судовому порядку рішення про відмову видачі ліцензії чи дублікату, про зупинення дії та анулювання ліцензії.
Суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані:
-
дотримуватись вимог Закону України "Про ветеринарну медицину", рішень місцевої державної влади з питань ветмедицини, інструкцій, настанов, розпоряджень та наказів головних державних інспекторів вет медицини;
-
провадити передбачену ліцензією роботи, інформувати державні установи ветмедицини про виникнення або про підозру виникнення захворювань тварин;
-
здійснювати облік захворюваності та загибелі тварин, профілактичних та інших ветеринарних заходів, а також подавати ветеринарну звітність за формами, в порядку і строки, затверджені Державним комітетом статистики України;
-
підвищувати свій професійний рівень на курсах фахівців ветеринарної медицини.