6. Політична еліта та політичне лідерство.

Для успішної політичної діяльності політичних партій і всієї політичної системи в цілому необхідна наявність політичної еліти

Політична еліта — внутрішньо єдина соціальна сукупністі осіб, яка становить меншість, але виступає суб'єктом підготовки та прийняття важливих стратегічних рішень у сфері політики.

Політичну еліту характеризує:

• близькість цінностей (ціннісна шкала);

• причетність до влади (незалежно від способу входженні до влади);

• наявність політичного ресурсного потенціалу;

• спосіб легітимізації влади (він обумовлює механізми вироб лення та прийняття політичних рішень, їх трансляції ні рівень масової свідомості).

Політична еліта складається з правлячої еліти та контреліти.

Роль політичної еліти в суспільстві визначають за такимі параметрами:

• позиційний, який полягає у визначенні ступеня політичного впливу тієї чи іншої особи на основі позиції, яку вона займає в системі влади;

• репутаційний, що ґрунтується на рейтингу політика серед інших осіб у владі;

• дієвий — визначається, виходячи з участі в прийнятті стра­тегічно важливих рішень.

Як правило, у середовищі політичної еліти виокремлюють­ся кілька політичних лідерів.

Політичне лідерство — це суспільно-політичний інститут (процес), за якого одна, а іноді й кілька осіб беруть на себе роль голови, керівника, провідника певної соціальної групи, політич­ної партії, громадсько-політичної організації чи руху, держави або суспільства в цілому.

Політичний лідер трактується в політології як керівник держави, партії, громадсько-політичної організації, руху, певної громади тощо; як популярний і впливовий учасник суспільного життя, який визначально впливає на нього, консолідує зусилля людей для досягнення спільної мети.

Політичного лідера не можна ототожнювати з вождем, який не піднімає масу до свого рівня, а опускається сам до рівня ма­си, служить не державі чи нації, а певним групам, що висунули його та підтримують на політичній арені.

Політичне лідерство є різним за характером. Це може бути лідер реальний (лідери-герої) і менеджер, який не має яскраво вираженого впливу на перебіг подій у суспільстві; лідер-ідеолог і лідер-прагматик; лідер-харизматик (формує волю виборців) і лідер-представник (виражає волю тих, хто його висунув); лідер-угодовець (залагоджує конфлікти, обминає гострі кути), і лідер-фанатик (бажає загострити конфлікт або знищити супротив­ника); відкритий лідер та лідер-догматик; лідер-диктатор, який прагне досягти власної мети, спираючись на страх покарання, і демократичний лідер, що оперує не лише власними якостями та авторитетом, а й підтримує дух співробітництва, співучасті в обговоренні питань; лідер-популіст, який спирається на популярні сьогоденні бажання, проблеми, пропонує прості й найбільш за­гальноприйняті (на рівні розуміння мас) способи виходу зі склад­ених ситуацій, і лідер-професіонал (лідер постіндустріального суспільства), повага й довіра до якого базуються на його компетентності, особистій поведінці, ставленні виборців до нього.

Політичний лідер у будь-якому суспільстві покликаний виконувати певні функції:

• об'єднання суспільства навколо спільних цілей;

• схвалення та здійснення компетентних політичних рішень;

• зв'язок влади та підвладних структур, послаблення емоційної відчуженості між. двома частинами державного механізму;

• підтримання чи пропагування соціального оптимізму;

• легітимізація наявного суспільно-політичного устрою.

V. Закріплення знань, умінь та навичок