4.3. Умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 кк): особливості юсз

В основному ЮСЗ, передбаченому у ч. 1 ст. 121 КК, наявність ТТУ, пов’язується з різними ознаками. Всі вони відповідають певним медичним, а окремі з них – ще й економічному (“розлад здоров’я поєднаний зі стійкою втратою процездатності не менш як на одну третину”) або естетичному (“непоправне знівечення обличчя”) критеріям.

Звернути увагу – питання про те, чи є відповдіне ТУ тяжким вирішується в усіх випадках судово-медичною експертизою. Виняток – УТТУ за ознакою непоправне знівечення обличчя. Цей різновид ТТУ встановлюється за такою схемою: на рівні судово-медичної експертизи вирішується питання про непоправність ушкодження обличчя, а висновок про те, чи є відповідне ушкодження знівеченням робиться правозастосовчим органом.

Якщо потерпілому спричинюють тілесне ушкодження, які є тяжкими за кількома ознаками, то всі вони мають бути відображені в ЮФО. У випадку вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, на рівні ЮФО обов’язково має бути зафіксована хоча б одна ознака, за якою відповдіне тілесне ушкодження визнається тяжким.

За загальним правилом наявність у поведінці суб’єкта ознак того або іншого різновиду ТТУ не повинна відігравати суттєву роль при кваліфікації злочинів. Виняток з цього правила – ситуації, пов’язані із заподіянням ТТУ при вчиненні зґвалтувань. Традиційно правозастосовча практика (щоправда, не дуже обґрунтовано) проводить відмінність між випадками заподіяння ТТУ за ознакою небезпечності для життя у момент заподіяння та іншими різновидами ТТУ (див абз. 1, 4 п. 11 ППВСУ №5 від 30.05.2008).

З суб’єктивної сторони злочин, ЮСЗ якого передбачений ст. 121 КК, може вчинятися як із прямим, так і з непрямим умислом, а у випадках вчинення УТТУ, яке спричинило смерть потерпілого слід говорити про прояв складної вини

Питання для самостійної роботи

Чим конструкція „УТТУ, що спричинило смерть з необережності” відрізняється від умисного вбивства та вбивство через необережність?

Питання для самостійної роботи

Чим прояв складної вини, передбачений на рівні ч. 2 ст. 121 КК, відрізняється від прояву складної вини, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК?

Щодо розуміння змісту таких кваліфікуючих ознак ч. 2 ст. 121 КК, як „з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості” та „вчинення злочину на замовлення”, див. питання 3 даної лекції.

Питання для самостійної роботи

Яка інша кваліфікуюча ознака (окрім ознаки „вчинення злочину на замовлення”), передбачена ч. 2 ст. 121 КК, за жодних умов не може бути інкримінована замовнику умисного тяжкого тілесного ушкодження?

У ч. 2 ст. 121 КК передбачено кваліфікуючу ознаку, вчинення злочину „групою осіб”. У зв’язку з цим проблемними є випадки заподіяння тяжкого тілесного ушкодження кількома співвиконавцями за попереднім порозумінням. З теоретичної точки зору подібні ситуації мали б кваліфікуватися за ч. 1 ст. 121 КК (визначальним у даному разі є буквальний зміст ч. 1 ст. 28 КК), проте правозастосовчий підхід передбачає інкримінування суб'єктам вказаної ознаки (орієнтиром „за аналогією” в данному випадку є п. 6 ППВСУ №10 від 22.12.2006).

Неоднозначним є кримінально-правовий зміст кваліфікуючої ознаки „вчинення злочину способом, що має характер особливого мучення”. Очевидно, він багато в чому подібний до змістовних характеристик катування (ч. 1 ст. 127 КК). Таким чином, даний кваліфікований різновид умисного ТТУ фактично повинен визнаватись спеціальним різновидом катування.

Кваліфікуюча ознака „вчинення злочину з метою залякування потерпілого або інших осіб” також має неоднозначний характер. По-перше, слід звернути увагу, що подібна ознака, але без вказівки на інших осіб, передбачена на рівні ч. 2 ст. 122 КК. У зв’язку з цим постає питання, чому в однотипних ситуаціях законодавець по-різному підходить до конструювання кваліфікованих ЮСЗ. По-друге, на рівні ч. 2 ст. 122 КК передбачено й таку ознаку, як „вчинення злочину з метою примусу до певних дій”, що, очевидно, слід розуміти таким чином – залякування потерпілого у даному положенні закону зводиться лише до створення у потерпілого відчуття страху перед суб’єктом злочину, якщо ж створення відчуття страху поєднується з наміром спонукати потерпілого до певних дій, винному має бути інкримінована інша кваліфікуюча ознака. У ч. 2 ст. 121 КК ознака „вчинення злочину з метою примусу до певних дій” не передбачена. Таким чином, постає питання – чи повинен на рівні даного положення зміст ознаки „вчинення злочину з метою залякування потерпілого або інших осіб” тлумачитись ширше, аніж на рівні ч. 2 ст. 121 КК? Тобто, чи може на рівні ч. 2 ст. 121 КК вказана ознака охоплювати й ті прояви поведінки, які на рівні ч. 2 ст. 122 КК охоплюються ознакою „вчинення злочину з метою примусу до певних дій”? З огляду на системний спосіб тлумачення кримінального закону, відповіді на ці запитання повинні бути негативними.