36. Регіональна екологічна політика

Регіональна екологічна політика має грунтуватися на таких

принципах:

дотримання загальнонаціональних пріоритетів у галузі охорони

довкілля і використання природних ресурсів;

забезпечення розмежування повноважень між органами виконавчої

влади;

врахування екологічних інтересів інших регіонів, у тому числі

за межами України, відповідно до міждержавних угод;

формування механізму фінансового забезпечення

природоохоронної діяльності регіонів.

З метою нормативно-правового забезпечення основних напрямів

регіональної екологічної політики слід передбачити:

визначення фіксованої частки валового національного продукту

регіону, що спрямовується на охорону довкілля, відповідно до рівня

забруднення середовища;

збалансування бюджетних витрат на охорону природи на

загальнодержавному та місцевому рівнях на основі пропорційності

між внеском регіону в бюджетні надходження та станом природного

середовища в регіоні;

створення системи місцевих, регіональних та загальнодержавних

екологічних програм;

внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів

щодо забезпечення економічної бази природоохоронної діяльності в

регіонах;

створення законодавчих передумов для приватизації об'єктів

екологічної інфраструктури регіонів з урахуванням специфічних умов

забезпечення їх економічної рентабельності.

Для екологічно-кризових регіонів (Донецько-Придніпровський,

Азово-Чорноморський, Полісся) реалізовуватимуться комплекси

першочергових природоохоронних заходів. У складі державних програм

економічного і соціального розвитку регіонів розроблятимуться та

виконуватимуться відповідні екологічні розділи.

Міжрегіональний розподіл державних коштів на економічний

розвиток регіонів потрібно здійснювати з наданням пріоритетності

екологічно кризовим регіонам.

5. Участь громадськості в управлінні природокористуванням і охороні довкілляКонституція України і нормативні акти екологічного законодавства (хоч і з різним ступенем конкретизації) визнають громадське управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища важливим конституційним принципом екологічного права. Він ґрунтується на декількох конституційних нормах. По-перше, природні багатства України є об'єктами права власності Українського народу, а кожний громадянин має право

користуватися цими природними об'єктами відповідно до закону (ст. 13). По-друге, кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50). По-третє, громадяни зобов'язані, у свою чергу, не заподіювати шкоду природі та відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66). По-четверте, громадяни України мають право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для захисту своїх прав і свобод та задоволення інтересів (ст. 36), в тому числі і екологічних. Отже, наведені норми свідчать, що кожний громадянин як вправі, так і зобов'язаний робити свій особистий внесок в раціональне природокористування і охорону довкілля, діючи самостійно або в складі громадського об'єднання екологічного напряму.

Екологічна ситуація та зростання свідомості і активності населення обумовили те, що в Україні існує понад 20 екологічних організацій, асоціацій та груп національного рівня та понад 300 — місцевого. Серед них Українське товариство охорони природи, Українське товариство мисливців і рибалок, асоціація «Зелений світ», республіканські ботанічні, орнітологічні, географічні, гідро-екологічні товариства, Українська молодіжна екологічна ліга, Національний екологічний центр, Українська екологічна академія наук, Всеукраїнська екологічна ліга та ін. Для взаємодії з ними при Мінприроди створено Громадську екологічну раду.

Для досягнення своїх статутних цілей і завдань, залучення широких верств населення до охорони довкілля та формування належної екологічної свідомості відповідні громадські організації мають право:

• вільного доступу до інформації про стан довкілля, джерела

його забруднення, захворюваність населення. Така інформація

ніким не може бути засекречена (ст. .50 Конституції);

• розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми;

• брати участь у розгляді радами, іншими органами місцевого

самоврядування питань охорони навколишнього природного сере

довища, використання природних об'єктів і забезпечення еко

логічної безпеки або виступати з ініціативою винесення цих питань

на місцеві і республіканські референдуми;

• проводити громадську екологічну експертизу в будь-якій

сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, і пуб

лічні слухання або відкриті засідання щодо оцінки екологічної без

пеки об'єктів експертизи;

• виконувати за власні кошти та з трудовою участю членів ор

ганізацій роботи по охороні і відтворенню природних ресурсів, збе-

реженню і покращенню стану навколишнього природного середовища;

• брати участь у проведенні державними органами спеціальної

компетенції перевірок дотримання підприємствами, установами,

організаціями та громадянами екологічного законодавства та по

передження відповідних правопорушень. Громадський екологічний

контроль здійснюється громадськими інспекторами з охорони нав

колишнього природного середовища на підставі відповідного По

ложення, затвердженого Мінекології ЗО січня 2002 року, яким

інспектори наділені певними контрольними повноваженнями;

• пред'являти до суду позови про відшкодування шкоди, за

подіяної внаслідок порушення екологічного законодавства, в тому

числі здоров'ю громадян та майну громадських об'єднань;

• здійснювати співробітництво з міжнародними та іноземними

неурядовими екологічними організаціями, які, до речі, відіграють

значну роль і мають великий вплив на суспільні процеси в розви

нутих країнах1.