2.3. Достатність капіталу банку згідно з вимогами нбу і міжнародними стандартами

Основний принцип достатності (адекватності) капіталу відображає ступінь відповідності обсягу власного капіталу розміру активів банку, з урахуванням ступеня їх ризику.

Термін «адекватність капіталу» дає уявлення про банківський капітал як джерело покриття збитків і відображає рівень надійності та ризиковості.

Капітал банку є одним із пріоритетних показників, які підлягають регулюванню з боку НБУ (з 1988 р. – на міжнародному рівні).

Для забезпечення ліквідності балансу банку та його фінансової надійності НБУ запровадив нормативи капіталу (додаток А):

– мінімальний розмір регулятивного капіталу Н₁;

– адекватність регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) Н₂;

– норматив співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів Н₃.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н₁) має становити 10 млн євро.

Адекватність регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, яку беруть на себе власники банку, і навпаки, чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, яку беруть на себе кредитори / вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюють для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів / вкладників банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначають як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту (вкладень у боргові цінні папери) безумовним зобов’язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав.

Під час розрахунку показника адекватності регулятивного капіталу до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику, додають сукупну суму відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами.

Валютна позиція – співвідношення вимог та зобов’язань банку в кожній іноземній валюті та в кожному банківському металі (при їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності – відкритою).

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяють на п’ять груп за ступенем ризику та підсумовують з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження.

І група активів із ступенем ризику 0%:

– готівкові кошти;

– банківські метали;

– кошти у Національному банку;

– боргові цінні папери органів державної влади, що рефінансуються Національним банком (у торговому портфелі банку, в портфелі банку на продаж та у портфелі банку до погашення);

– боргові цінні папери, емітовані Національним банком (у портфелі банку на продаж та у портфелі банку до погашення);

– нараховані доходи за борговими цінними паперами органів державної влади, що рефінансуються Національним банком (у торговому портфелі банку, в портфелі банку на продаж та у портфелі банку до погашення);

– нараховані доходи за борговими цінними паперами, емітованими Національним банком (у портфелі банку на продаж та у портфелі банку до погашення);

– боргові цінні папери органів державної влади (у торговому портфелі банку, в портфелі банку на продаж та у портфелі банку до погашення);

– зобов’язання з кредитування, які надані клієнтам та за якими банк не бере на себе ризику;

– валюта та банківські метали до отримання, за купленими опціонними контрактами з метою хеджування (хеджування – страхування цінового ризику, що дозволяє мінімізувати фінансові втрати);

– облігації Державної іпотечної установи, розміщення яких здійснюється під гарантію Кабінету Міністрів України, надану відповідно до «Закону про Державний бюджет України» на відповідний рік та нараховані доходи за ними;

– кредити та зобов’язання з кредитування, які надані Міжнародному банку реконструкції та розвитку, Європейському банку реконструкції та розвитку, Міжнародній фінансовій корпорації.

II група активів із ступенем ризику 10%:

– короткострокові та довгострокові кредити, надані органам державної влади, та нараховані доходи за ними.

ІІІ група активів зі ступенем ризику 20%:

– боргові цінні папери органів місцевого самоврядування, що рефінансуються НБУ (у торговому портфелі банку, в портфелі банку на продаж та у портфелі банку до погашення), нараховані доходи за ними;

– боргові цінні папери органів місцевого самоврядування (у торговому портфелі банку, в портфелі банку на продаж та у портфелі банку до погашення), нараховані доходи за ними;

– кошти до запитання, що розміщені у банку, який має офіційний кредитний рейтинг, не нижчий, ніж інвестиційний клас, та нараховані доходи за ними;

– депозити овернайт, що розміщені у банку, який має офіційний кредитний рейтинг, не нижчий, ніж інвестиційний клас, та нараховані доходи за ними (депозити овернайт надаються або залучаються на термін, що не перевищує одного дня, і стосуються лише ринку міжбанківських коштів);

– інші короткострокові депозити, що розміщені у банку, який має офіційний кредитний рейтинг, не нижчий, ніж інвестиційний клас;

– кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг, не нижчий, ніж інвестиційний клас, та нараховані доходи за ними;

– валюта та банківські метали, які куплені за умовами спот у банку-контрагента, що має офіційний кредитний рейтинг, не нижчий, ніж інвестиційний клас (операції на умовах «спот» передбачають виконання зобов’язань на другий робочий день після дня укладення договору).

IV група активів зі ступенем ризику 50%:

– кошти до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу, та нараховані доходи за ними;

– депозити овернайт, які розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

– короткострокові та довгострокові кредити, що надані органам місцевого самоврядування, та нараховані доходи за ними;

– гарантійні депозити в інших банках (покриті);

– зобов’язання з кредитування, які надані банкам;

– валюта та банківські метали, які куплені за форвардними контрактами;

– активи до одержання;

– валюта та банківські метали, які куплені за умовами спот у банку-контрагента, що не належить до інвестиційного класу;

– кредити овернайт, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;

– валюта та банківські метали до отримання за іншими опціонними контрактами;

– дисконт / премія до отримання за форвардними валютними контрактами;

– хеджовані процентні доходи майбутніх періодів у іноземній валюті;

– хеджовані витрати майбутніх періодів;

– іпотечні кредити, що надані фізичним особам у національній валюті та повністю забезпечені заставою нерухомого майна житлового призначення, яке належить позичальнику на праві власності та є вільним від будь-яких обмежень речових прав на нерухоме майно;

– іпотечні облігації, емітовані Державною іпотечною установою.

V група активів із ступенем ризику 100% – усі інші активи, а саме:

– протерміновані нараховані доходи за коштами на вимогу в інших банках;

– протерміновані нараховані доходи за кредитами, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування;

– короткострокові вклади (депозити), що розміщені в інших банках, які не належать до інвестиційного класу, та нараховані доходи за ними;

– довгострокові вклади (депозити), що розміщені в інших банках;

– гарантійні депозити в інших банках (непокриті) за даними аналітичного обліку;

– протермінована заборгованість і протерміновані нараховані доходи за строковими вкладами (депозитами), що розміщені в інших банках;

– кредити овердрафт, кошти за операціями РЕПО та інші короткострокові кредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;

РЕПО – різновид кредитної операції, що передбачає кредитування позичальника грошовими коштами або цінними паперами під надане позичальником забезпечення у вигляді цінних паперів чи грошових коштів відповідно.

Відмінність операції РЕПО від звичайного кредитування полягає у послідовному виконанні послуги, яка розділяється на 2 етапи, кожен з яких оформлюється угодою купівлі-продажу певного активу: на першому етапі кредитор надає позичальнику актив (грошові кошти або цінні папери); на другому етапі цей актив повертається позичальником.

Не дивлячись на схожість операції РЕПО із звичайним кредитуванням, укладені при її оформленні договори є договорами купівлі-продажу активів (цінних паперів), за якими одна зі сторін угоди (продавець) продає актив іншій стороні (за першим договором) і, в той самий час, бере на себе зобов’язання викупити ці активи у визначену дату (по другому договору).

Ціна зворотної покупки активу за угодами РЕПО відмінна від ціни його первинного продажу на суму, розраховану за ставкою, що визначена у банку для цих операцій.

– довгострокові кредити, що надані іншим банкам, та нараховані доходи за ними;

– фінансовий лізинг (оренда), що наданий іншим банкам;

– протермінована заборгованість і протерміновані нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам;

– кредити, що надані суб’єктам господарювання, та нараховані доходи за ними;

– протермінована заборгованість і протерміновані нараховані доходи за кредитами, що надані суб’єктам господарювання;

– сумнівна заборгованість інших банків і за кредитами, що надані суб’єктам господарювання;

– сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями;

– дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків;

– сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків;

– транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат;

– протермінована та сумнівна заборгованість за кредитами, які надані органам державної влади та місцевого самоврядування;

– кредити, які надані фізичним особам, та нараховані доходи за ними;

– протермінована заборгованість та протерміновані нараховані доходи за кредитами, що надані фізичним особам;

– сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;

– сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за операціями з клієнтами;

– акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж;

– боргові цінні папери, випущені банками, небанківськими фінансовими установами та нефінансовими підприємствами (у торговому портфелі банку, в портфелі банку на продаж та у портфелі банку до погашення);

– нараховані доходи за акціями та іншими цінними паперами з нефіксованим прибутком (у торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж);

– нараховані доходи за борговими цінними паперами (в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та у портфелі банку до погашення);

– протерміновані нараховані доходи за борговими цінними паперами (у портфелі банку на продаж та у портфелі банку до погашення);

– товарно-матеріальні цінності;

– основні засоби (у разі вилучення з регулятивного капіталу банку суми перевищення основних засобів над регулятивним капіталом банку таку суму перевищення не зважують на коефіцієнт ризику).

Нормативне значення Н₂ для діючих банків має бути не меншим, ніж 10%. Для банків, які розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити: впродовж перших 12 місяців діяльності – не менше, ніж 15%, упродовж наступних 12 місяців – не менше, ніж 12%, надалі – не менше, ніж 10%.

Отже, платоспроможність банку – це здатність розраховуватися за своїми зобов’язаннями за рахунок власного капіталу.

Норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н₃) відображає розмір регулятивного капіталу, необхідний для здійснення банком активних операцій.

Норматив Н₃ установлює мінімальний коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів. Під час розрахунку нормативу Н₃ до сукупних активів не зараховують суму сформованих резервів за всіма активними операціями банку.

Значення нормативу Н₃ має бути не менше, ніж 9%.

Комітет із банківського нагляду створено в 1974 р. при «Банку міжнародних розрахунків» («Bank for International Settlements», «BIS»). Територіально «Банк міжнародних розрахунків» розташований у м. Базель (Швейцарія).

Саме від назви міста Комітет і отримав іншу назву – Базельський комітет (нині вона використовується поряд з офіційною).

До Комітету з банківського нагляду спочатку входили представники лише десяти країн – США, Канади, Японії, Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Федеративної Республіки Німеччини, Франції, Італії, Нідерландів, Бельгії та Швейцарії. Згодом до них приєдналися Люксембург, Швеція та Іспанія.

Першим вагомим кроком на шляху до міжнародної гармонізації банківського регулювання стало ухвалене в 1988 р. «Міжнародне наближення розрахунку капіталу та стандартів капіталу» («International Convergence of Capital Measurement and Capital Standards»), відоме також як «Угода про капітал» («Capital Accord»), або «Базельська угода» («Basle Accord»). Згодом цей документ отримав ще одну назву – «Базель І».

«Базель І» у редакції 1988 р. вміщував три основні постулати:

1) капітал банку складається з основного та додаткового;

2) банки повинні утримувати капітал для покриття кредитного ризику (кредитний ризик оцінювався за допомогою вагових коефіцієнтів ризику);

3) у будь-який час співвідношення між капіталом банку та його активами, взятими з урахуванням коефіцієнта кредитного ризику, не повинно бути меншим, ніж 8%.

Ухвалення «Угоди про капітал» стало переломним етапом для розвитку банківського нагляду у світі. З її появою органи банківського регулювання отримали перший стандарт міжнародного рівня, який був взірцем. «Угода про капітал» одразу була спрямована на так звані міжнародно активні банки і була обов’язковою лише для країн – членів Базельського комітету.

В період 1988–2004 рр. було ухвалено кілька поправок.

У 2005 р. Базельський комітет оприлюднив угоду «Базель II». Окрім неї, було представлено виправлену та доповнену версію «Поправки на врахування ринкових ризиків». «Базель II» не замінює попередні редакції «Угоди про капітал», а лише доповнює їх. Складові регулятивного капіталу за «Базелем II» зображено на рис. 2.4.

Водночас у «Базелі II» викристалізувався новий концептуальний підхід до нагляду взагалі та до поняття адекватності капіталу зокрема. Цей підхід отримав у світі назву «нагляд на основі оцінки ризиків».

Насамперед, у «Базелі II» привертає увагу поділ документа на три так звані компоненти (рис. 2.5):

– мінімальні вимоги до капіталу;

– контроль з боку нагляду;

– ринкова дисципліна.

Рис. 2.4. Складові регулятивного капіталу згідно із «Базелем II»

Рис. 2.5. Основні положення «Базеля II»