5.Конкретизація мети виховання

Цілеспрямованість — найважливіша характеристика виховання. Як зазначалося, об'єктом виховання є особистість людини, змінювати яку педагог може лише опосередковано, створюючи чи змінюючи педагогічні умови, в яких одні процеси стимулюються, інші - гальмуються. Крім того, реакція людини на виховний вплив залежить від її вихованості; в процесі виховання часто залишається невідомим вплив інших факторів, серед яких можуть бути і негативні.

У зв'язку з цими обставинами мета окремого виховного впливу досягається по-різному: на одних вихованців він впливає значно, на інших — ледь помітно; можуть бути й такі вихованці, на яких, у цілому, виховний вплив не діє.

Отже, цілеспрямованість виховання означає обґрунтовану послідовність цілей виховання, постійне корегування виховних дій. Мета визначає характер не лише окремих виховних впливів, а й усього процесу виховання.

Мета виховання — це наперед визначені результати в розвитку й формуванні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховної роботи. Знання мети виховання дає педагогу чітке уявлення про те, яку людину він повинен формувати і, природно, надає його роботі необхідну спрямованість і осмисленість. Що б ви сказали про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зміг би відповісти на ваше запитання про те, що він хоче будувати, — храм, що присвячений богу істини, любові й правди, чи просто дім..., готель..., кухню..., музей... чи, нарешті, хлів для складання туди різного, нікому не потрібного мотлоху?

Те саме ви повинні сказати про педагога, який не зможе чітко визначити вам мету своєї виховної діяльності(К.Д.Ушинський).

Мета є визначальною характеристикою виховної системи. Саме ціль і засоби її досягнення відрізняють одні системи від інших: системи, спрямовані на задоволення потреб дитини — її прагнень, бажань, інтересів (Вольфдорфська система, система Монтессорі); через педагогічні системи В.О. Сухомлинського та А.С. Макаренка до систем, що повністю забезпечують задоволення потреб суспільства, держави та ін.

У сучасному світі існує багато цілей виховання і відповідних їм виховних систем. Діапазон відмінностей між цілями широкий — від незначних змін деяких якостей людини до кардинальних змін її особистості. Мета визначає загальну цілеспрямованість виховання. У практичній виховний роботі педагог ставить конкретніші цілі, обираючи відповідний зміст і способи виховної діяльності, причому реальні результати виховання порівнює із загальною метою.

6. Педагогічна взаємодія у вихованні

У взаємодії, співпраці учень є суб'єктом своєї діяльності. У даному процесі два суб'єкти повинні діяти разом, бути однодумцями, партнерами, ні один не повинен стояти над іншим. Часто педагоги вдаються до авторитарних прийомів, вважаючи, що накази ведуть до якнайшвидшого досягнення бажаних цілей.

У цьому стилі спілкування виключається висока культура відносин, взаємодопомога, справжня відповідальність, ініціатива. «Майстерність» диктату, нав'язування волі негативно позначається на взаєминах між педагогом і учнем. У такому середовищі неминуче будуть розвиватися культ сили, запопадливість, пристосуванство і лицемірство.

Взаємоповага у повсякденних відносинах має виявлятися в дбайливості, ввічливості, у взаємному інтересі педагога та учня. Вона грунтується на дбайливому ставленні до почуттів іншого. Неприпустимі зарозумілість, приниження, образа, самолюбство. Розвиток поваги в спілкуванні виявляє для педагога стан поважності школярів до людей, навичок культурної і змістовної поведінки. Педагогічна вимога повинна переростати у взаємну вимогливість дітей і педагогів.

Вимоглива взаємодія спонукає учня до виконання обов'язків, необхідних норм і правил, зміцнює в його свідомості суспільно цінні установки. Вимоги виховують дисциплінованість, відповідальність, силу волі. Переконання повинні трансформуватися у дітей у свідомість і переконання. Педагог повинен ненав'язливо навчити дитину переконувати, висловлювати свою точку зору, а не придушувати, давати можливість висловлювати власні погляди на речі. Для роботи потрібно створювати атмосферу доброзичливості, яка спонукає до відвертості. Педагог повинен відкрито висловлювати щире співчуття, уважно вислухати, прагнути надати сприяння у вирішенні проблем учня. На таке розуміння дитина обов'язково відгукнеться, і виникне особливо сприятливий клімат взаєморозуміння і симпатії. У результаті затвердження взаємодопомоги вихователь дізнається про глибинний душевний стан дітей, їх справжній образ думок, настрої та мотиви поведінки. Взаєморозуміння не може будуватися без довіри.

Педагогічну довіру пробуджують внутрішні духовні, моральні сили дітей, які формують віру в ідеали і високу моральність людини. Вони зміцнюють взаємини педагогів і дітей, довірливість дітей до педагогів. Довіра вихователя змушує дитину високо цінувати її думку про себе. Методи і прийоми повсякденного спілкування, взаємодії та взаємин педагогів з дітьми, дітей між собою є гнучкими та ефективними способами багатосторонньої взаємодії.