Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Книжка БЖД_.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
22.11.2019
Размер:
6.52 Mб
Скачать
  • Проблемністю людського життя, яка не дає змоги повно розв'язати проблему безпеки людини, домогтися абсолютної ліквідації небезпеки, тому людські проблеми повинні бути мінімізовані, оскільки має значення все: як живеться людині в суспільстві, який її соціальний і духовний потенціал, наскільки вона вільна у виборі та на які вчинки спонукає її оточення.

    Список літератури

    1. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / С.М. Мохняк, О.С. Дацько, О.І. Козій та ін. - Львів: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2009. - 264 с.

    2. Желібо Е.П. Безпека життєдіяльності.: Навч. посібник. - К.: Каравела. 2001.-320 с.

    3. Закон України "Про основи національної безпеки України".

    4. Закон України "Про об'єкти підвищеної небезпеки".

    5. Методика ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів.

    6. Яковлєв Є.О. Нові фактори впливу регіональних природних і техногенних змін екологічного стану геологічного середовища на формування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки // Тез. доп. VI Міжнар. виставкового форуму "Технологія захисту 2007": Наук.-метод. семінар. Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки як засіб регулювання безпеки регіону (держави). - К„ 2007. - С. 19-21.

    7. Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".

    8. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 р. № 368 "Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями".

    9. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 175 "Про затвердження Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру".

    10. Державний класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019-2001.

    11. Наказ МНС України від 19.04.2003 р. № 119 "Про затвердження Класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій".

    Тема 2 Природні загрози та тип їхніх виявів і дії на людей, тварин, рослин, об'єкти економіки

    1. Класифікація небезпечних природних процесів і явищ.

    2. Характеристика і наслідки дії природних загроз.

    2.1. Геологічно небезпечні явища.

    2.2. Метеорологічно-небезпечні явища.

    2.3. Гідрологічні небезпечні явища.

    2.4. Природні пожежі.

    2.5. Біологічні небезпеки.

    3. Природні небезпеки внаслідок забруднення довкілля.

    За всю історію існування людство постійно потерпає від природних катаклізмів (стихійних лих): виверження вулканів, землетрусів, повеней, буревіїв, смерчів, посух тощо. Природні стихійні лиха пов'язані з надзвичайно динамічними природними процесами, однією з характерних ознак яких є невизначеність сили й часу їхнього прояву та неоднозначність наслідків. Найчастіше небезпечні природні процеси проявляються на межах розділу різних природних середовищ - атмосфери і гідросфери, гідросфери та літосфери, атмосфери й літосфери.

    Сучасний період розвитку суспільства характеризується все більшим суперечностями між людиною і природним середовищем. У результаті економічного розвитку рівень впливу стихійних лих наблизився до критичного і загрожує незворотними наслідками для світової цивілізації. За однакової потенційної небезпеки природних процесів, розміри стихійних лих визначають такі чинники, як геологічне розміщення, геологічна будова району, можлива послідовність чи взаємозалежність стихійних процесів та їхнього поєднання, тип поширення, тривалість прояву і сила дії, історичні та соціальні умови й рівень економічного розвитку території, умови землекористування тощо.

    Уникнення та мінімізація негативних наслідків стихійних лих, значно залежить від рівня організації економіки, прогнозування, інформаційного забезпечення, системи управління та забезпечення готовності до природних загроз.

    1. Класифікація небезпечних природних процесів і явищ

    Україна вирізняється дуже різними природними умовами, що спричиняє можливе виникнення на її територія багатьох небезпечних природних процесів і явищ та певні просторові закономірності їхнього прояву в різних географічних зонах і районах.

    Серед небезпечних природних процесів і явищ в Україні найчастіше трапляються:

    Геологічно-небезпечні явища: землетруси, карсти, зсуви, обвали та осипи, просідання земної поверхні різного походження, ерозія грунту;

    метеорологічні небезпечні явища: сильні вітри, урагани, смерчі, шквали, зливи, сильні снігопади, спека, мороз, сильний град, ожеледь;

    гідрологічно-небезпечні явища: повені, підвищення рівня ґрунтових вод, підтоплення, вітрові нагони;

    природні пожежі: лісова, степова, ландшафтна, торф'яна;

    масові інфекції та хвороби людей, тварин і рослин.

    Стихійні явища, як правило, виникають у комплексі, що значною мірою посилює їхній негативний вплив. їх можна поділити на прості (сильний вітер, зсув або землетрус) та складні, з кількома одночасними процесами однієї групи або кількох груп, наприклад негативних атмосферних та гідросферних процесів у поєднанні з техногенними. Деякі стихійні лиха (пожежі, обвали, зсуви) можуть виникнути в результаті дій людини, але наслідки їх завжди є результатом дії сил природи.

    Загрози природного середовища (довкілля) можна поділити на дві групи:

    • загрози природного походження (стихійні лиха);

    • загрози від техногенного забруднення довкілля.

    Природне середовище, як і техногенне (створене людиною) та соціальне (сфера людських стосунків) є джерелом небезпек для здоров'я та життя людини. Найвищий ступінь небезпеки складається під час виникнення надзвичайної ситуації (НС).

    Надзвичайними ситуаціями природного характеру є небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

    Виникнення природних НС здебільшого відбувається через об'єктивні неконтрольовані природні процеси й антропогенні фактори, які посилюють ризики ураження й загибелі. До них належать:

    • збільшення техногенного впливу на природне середовище;

    • аномальні зміни деяких параметрів природного середовища;

    • висока урбанізація територій;

    • нераціональне розміщення об'єктів життєдіяльності у зонах потенційної природної небезпеки;

    • неефективність чи відсутність систем моніторингу компонентів природного середовища;

    • низька достовірність прогнозування небезпечних природних явищ;

    • відсутність чи поганий стан захисних споруд;

    • невідповідність споруд вимогам територій;

    • згортання розроблення і впровадження заходів щодо запобігання деяким небезпечним природним явищам.

    Причинами виникнення НС медико-біологічного характеру є порушення технології виготовлення, термінів зберігання та реалізації харчової продукції, недотримання санітарно-гігієнічних та санітарно-епідеміологічних норм, невідповідність якості питної води нормативним вимогам, низький рівень санітарно-просвітницької роботи, що відображає негативний сучасний екологічний та соціально-економічний стан суспільства.

    В Україні щороку виникають сотні тяжких надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, внаслідок яких гине велика кількість людей, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень.

    З усіх НС природного характеру, які сталися в Україні протягом 2010 року найбільша кількість припадає на метеорологічні - 35 %; масові отруєння населення - 30 %; інфекційні захворювання людей - 14 %; геологічні - 11 %; пожежі в природних екосистемах - 6 %; гідрологічні - 3 %; інфекційні захворювання с/г тварин - 1 %. За масштабами НС природного характеру зараховані до: місцевого (47), об'єктового (33), регіонального (6), державного (2). У результаті цього загинуло 68 осіб і постраждало - 384 особи. За попередніми даними було завдано збитків на суму близько 649 млн. гривень. Найбільших збитків (94,7 %), через НС природного характеру, завдано метеорологічними та гідрологічними процесами. З усіх загиблих і постраждалих 91,2 і 94,8 % відповідно це наслідок НС медико-біологічного характеру.

    Критичні параметри стихійних явищ, можливих на території Львівської обл.:

    • землетруси - 5-6 балів за 12-бальною шкалою М5К.-64;

    • вітер з швидкістю до 30 м/с і більше:

    • мороз - до -35 °С;

    • спека - до +35 °С;

    • зливи (кількість опадів до 30 мм за 12 год. і менше);

    • снігові замети (кількість опадів до 200 мм за 12 год. і менше);

    • сніг з дощем (кількість опадів до 50 мм за 12 год і менше);

    • град діаметром 20 мм;

    • ожеледиця (до 20 мм);

    • налипання мокрого снігу (до 35 мм);

    • шквали - вітер з дощем (до 30 м/с).

    2. Характеристика і наслідки дії природних загроз

    2.1. Геологічно небезпечні явища

    Землетруси - це сильні коливання земної кори внаслідок переміщення і зіткнення тектонічних плит, що виникають у результаті вибухів у глибині землі, розламів шарів земної кори, активної вулканічної діяльності.

    Наслідком землетрусу є сейсмічні хвилі. Ділянку землі, з якої виходять хвилі землетрусу, називають центром, а розташовану над нею ділянку на поверхні землі - епіцентром землетрусу. Відстань від центру землетрусу до епіцентру, називають глибиною осередку.

    Для визначення сили підземного поштовху американський сейсмолог Ч.Ріхтер запропонував умовну величину, яка характеризує загальну енергію пружних коливань "шкалу магнітуд землетрусу", яку називають шкалою Ріхтера з діапазоном від 0 до 9. Згідно з його визначенням, "магнітуда будь-якого поштовху визначається як десятковий логарифм вираженої в мікронах максимальної амплітуди цього поштовху, зробленого стандартним крутиль­ним сейсмографом на відстані 100 км від епіцентру".

    Для оцінювання інтенсивності (сила) землетрусу в нашій країні з 1964 ро­ку використовується 12-бальна шкала Медведева-Спонхсвєра-Карніка М8К-64. Інтенсивність землетрусу - характеризує ступінь руйнування і не може оцінюватись магнітудою, бо не має в основі інструментальних вимірів, а ґрунтується на багаторічних спостереженнях за наслідками багатьох землетрусів на різних територіях.

    Шкала М8К-64 (в балах) складена стосовно будівель і споруд, що не мають сейсмостійкого підсилення конструкцій, а бал землетрусу характеризує інтенсивність струсу в точці спостереження.

    1 бал. Невідчутний землетрус. Інтенсивність коливань лежить нижче межі чутливості, струси грунту виявляють і реєструють тільки сейсмографи.

    З бали. Слабкий землетрус. Відчувають люди, що знаходяться всередині приміщень, просто неба - тільки за сприятливих умов. Коливання подібні до струсів, що створює проїзд легкої вантажівки. Уважні спостерігачі помічають невелике розгойдування висячих предметів.

    5 балів. Відчувають майже всі люди, коливається і частково розплескується вода в посуді, можуть перекинутися легкі предмети, розбитися посуд. Будівлі не ушкоджуються.

    7 балів. Коливання заважають стояти на ногах. Рухаються і можуть впасти меблі. В усіх будівлях - тріщини в перегородках. Тріщини в тиньку, тонкі тріщини в стінах, тріщини в швах між блоками і в перегородках, нерідко тонкі тріщини в блоках.

    9 балів. Тріщини в ґрунті. На схилах - обвали ґрунту. В усіх будівлях - обвалення перегородок. Руйнування частини несучих стін, пошкодження і зсув деяких панелей. Дерев'яні будинки з колод і бруса, як правило, без руйнувань переносять 9-бальні поштовхи.

    10-12 балів. Все, що створено людиною, руйнується, змінюються ландшафти, річки змінюють свої русла.

    На відміну від шкали Ріхтера, шкала М5К-64 враховує не тільки енергію землетрусу, але й особливості руйнувань. У табл. 2.1 подано співвідношення магнітуд землетрусів та їхньої інтенсивності.

    Таблиця 2.1

    Орієнтовне співвідношення величин магнітуд та інтенсивностей для неглибоких землетрусів

    Назва землетрусу

    Інтервал магнітуд за Ріхтером, одиниці в осередку

    Інтенсивність, за шкалою М8К-64, бали на поверхні

    Слабкі

    2,8-4,3

    3-6

    Помірні

    4,3-4,8

    6-7

    Сильні

    4,8-6,2

    7-8

    Дуже сильні

    6,2-7,3

    9-10

    Катастрофічні

    7,3-9,0

    11-12

    Інтенсивність землетрусу зменшується до периферії зони катастрофи. Землетруси завжди супроводжуються багатьма звуками різноманітної інтенсивності (типу вибухів, гуркоту грому, звуків, якими супроводжується руйнування будівель). Осередки землетрусів перебувають на глибині від 20 до 700 км. Залежно від глибини осередку землетруси діляться на: 1) нормальні - з глибиною вогнища 0-70 км; 2) проміжні - 70-300 км; 3) глибокофокусні - більше 300 км. А від причин і місця виникнення - поділяються на тектонічні, вулканічні, обвальні та моретруси.

    Землетруси захоплюють великі території і характеризуються: руйнуванням будівель і споруд, під уламки яких потрапляють люди; виникненням масових пожеж і виробничих аварій; затопленням населених пунктів і цілих районів; отруєнням газами під час вулканічних вивержень; провалом населених пунктів під час обвальних землетрусів; руйнуванням і змиванням населених пунктів хвилями цунамі; негативною психологічною дією.

    Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному заході і півдні: Закарпатська, Вранча (Румунія), Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська. Зі сейсмічного боку найнебезпечнішими областями в Україні є Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та Автономна Республіка Крим.

    Унікальна на Європейському континенті сейсмоактивна зона Вранча, розташована в області стикування Південних (Румунія) та Східних (Українських) Карпат. В її межах осередки землетрусів розташовані на глибинах 80-160 км. Глибокофокусність землетрусів зони Вранча зумовлює їх слабке затухання з відстанню, тому більша частина України знаходиться в 4-6-бальній області впливу цієї зони. Південно-західна частина України, що підпадає під безпосередній вплив зони Вранча, потенційно може бути віднесена до 8 бальної зони. Потенційно сейсмічно небезпечною територією можна вважати Буковину, де на період з 1950 до 1976 рр. виникло 4 землетруси інтенсивністю 5-6 балів та Одеську область, де з 1927 р. до цього часу мали місце 90 землетрусів з інтенсивністю 7-8 балів.

    Кримсько-Чорноморська сейсмоактивна зона огинає з півдня Кримський півострів. Вогнища сильних землетрусів тут виникають на глибинах 20-40 км на відстані 25-40 км від узбережжя з інтенсивністю 8-9 балів. Південне узбережжя Криму належить до регіонів дуже сейсмонебезпечних. За останні два століття тут зареєстровано майже 200 землетрусів від 4 до 7 балів. 11 вересня 1927 року у Чорному морі стався підводний землетрус силою у 9 балів. У цей день у Криму загинуло близько 20 чоловік, більше 100 були поранені, найбільших руйнувань зазнала Ялта: матеріальні збитки склали 25 млн. карбованців.

    Південно-Азовська сейсмоактивна зона виділена зовсім недавно. У 1987 р. було зафіксовано кілька землетрусів інтенсивністю 5-6 балів. Крім того, за сейсмотектонічними та археологічними даними, встановлено сліди давніх землетрусів інтенсивністю до 9 балів з періодичністю близько одного разу на тисячу років.

    За інженерно-сейсмічними оцінками приріст сейсмічності на півдні України перевищує 1,5 бала, у зв'язку з чим було визначено, що в окремих районах 30-50 %, забудови не відповідає сучасному рівню сейсмічного та інженерного ризику.

    Статистична повторюваність карпатських землетрусів складає 11-28 років. Чим більший розрив у часі, тим більша ймовірність сильнішого землетрусу. У Карпатському регіоні зареєстровано 190 землетрусів. Останній землетрус силою 4,5 бали за шкалою М8К-64 стався в 1990 р.

    Прикладом найсильніших землетрусів в України вважається землетрус у її східній частині поблизу м. Куп'янська магнітудою 3,5 та інтенсивністю 5-6 балів у 1913 році, а в західних областях України - землетрус 2002 року поблизу смт. Микулинці в Тернопільській області магнітудою 4, який в епіцентрі мав інтенсивність 6 балів з 7-ми бальними ефектами на ослаблених грунтах. До цього зазначена територія вважалася 5-ти бальною. У Львівській області, з достовірно описаних, найбільший землетрус відбувся у 1875 році в районі м. Великі Мости. Він характеризувався магнітудою 5,3 та глибиною 19 км і відчувався в епіцентріальній зоні з інтенсивністю 6 балів.

    Для прогнозування землетрусів в Україні створено національну мережу сейсмічних спостережень до складу якої входить 34 сейсмічні і геофізичні станції, 19 з яких оснащені сучасною цифровою апаратурою, а станція "Київ" належить до Глобальної сейсмічної мережі. Найдавнішою є сейсмічна станція "Львів", яку засновано у 1899 році. Вся отримана інформація стікається і обробляється в Національному центрі сейсмічних даних. Нинішня мережа сейсмічних станцій України - це дві ізольовані одна від одної регіональні системи спостережень, що контролюють сейсмічну активність не більше 300 км.

    Головний недолік нашої методики прогнозування, яка не відрізняється від світових - відсутність інформації в реальному часі. Прогнозування здійснюється за рухом ділянок земної кори, зміною кута їхнього нахилу, зміною рівнів води в свердловинах і колодязях, визначенням вмісту радону в підземних водах, зміною геомагнітного поля, земляного електроопору та ін. Проте, запобігти землетрусам точно поки що неможливо. Прогноз справджується лише у 80 % випадків і то дуже приблизно.

    Ознаками землетрусу також можуть слугувати деякі непрямі прикмети, про які має знати населення: запах газу в місцях, де раніше повітря було чистим, і це явище не спостерігалося; занепокоєння птахів і домашніх тварин; спалахи у вигляді розсіяного світла блискавок; іскріння недотичних, але близько розташованих один до одного електричних дротів; блакитне світіння внутрішніх поверхонь стін будинків; самозапалювання люмінесцентних ламп незадовго до підземних поштовхів.

    Правила безпеки під час землетрусу:

    • важливо зберігати спокій; за перших поштовхів (до 20 с) слід покинути висотні споруди (якщо ви перебуваєте не вище другого поверху) і триматися подалі від них;

    • якщо цього не зроблено, то в багатоповерховому будинку безпечніше перечекати поштовх, не поспішати до ліфтів чи сходових майданчиків - вони обвалюються найчастіше;

    • в приміщенні слід зайняти безпечне місце (де мінімальна загроза обвалу перекриття): це отвори капітальних внутрішніх стін, кути, утворені ними; можна заховатися під балками каркасу, несучими колонами, біля внутрішньої капітальної стіни.

    • небезпечні місця у будинку - кутові кімнати, зовнішні стіни і вікна, біля важких високих предметів у кімнаті;

    • після припинення поштовхів слід вийти на вулицю у безпечне місце, щоб уникнути падіння уламків;

    • опинившись у завалі, слід спокійно оцінити становище, якщо потрібно, надати першу допомогу собі і тим, хто її потребує;

    • подбати про встановлення зв'язку з тими, хто перебуває ззовні завалу (голосом, стуком);

    • перебуваючи в машині, слід зупинитися подалі від високих будинків чи естакад і залишатись у машині до припинення поштовхів.

    Заходи зменшення наслідків землетрусу:

    • заборона будівництва об'єктів у районах прогнозованого землетрусу вище 9 балів;

    • сейсмостійке будівництво і підвищення сейсмостійкості побудованих будівель за прогнозованої сили землетрусу 7 балів і вище;

    • розосередження об'єктів під час будівництва міст і населених пункті;

    • підвищення пожежостійкості будівель;

    • будівництво доріг з твердим покриттям;

    • заборона будівництва потенційно небезпечних об'єктів (АЕС, ХНО);

    • контроль за сейсмічною ситуацією, прогнозування землетрусів.

    Зсуви - це зміщення донизу по схилу під дією сил тяжіння великих

    ґрунтових мас, що формують схили гір, річок, озерних та морських терас. Вони характерні для зон тектонічних порушень, високих терас, схилів ерозійних систем, рік та водосховищ. Виникають зсуви за крутизни схилу 10 % і більше, на глиняних грунтах за надмірного зволоження можуть виникати і за крутизни 5-7 %.

    Зсуви можуть виникати як з природних, так і антропогенних причин. До природних належать: збільшення крутизни схилів, підмив їхньої основи морською чи річковою водою, сейсмічні поштовхи та ін. Антропогенними причинами є: руйнування схилів дорожніми канавами, надмірним виносом ґрунту, вирубкою лісів, неправильним вибором агротехніки для сільськогосподарських угідь на схилах. Згідно з міжнародною статистикою до 80 % сучасних зсувів пов'язано з діяльністю людини.

    За глибиною залягання зсуви є: поверхневі (1 м), мілкі (5 м), глибокі (до 20 м), дуже глибокі (понад 20 м); за типом матеріалу: кам'яні (граніт, гнейс) та ґрунтові (пісок, глина, гравій); залежно від потужності: малі (до 10 тис. м3), великі (до 1 млн. м3), дуже великі (понад 1 млн. м3).

    Зсуви можуть бути активними і неактивними. На активність впливає гірська порода схилу, що становить основу зсуву, а також наявність вологи. Швидкість руху зсуву становить від 0,06 м/рік до 3 м/с.

    За швидкістю зміщення порід зсуви класифікують на:

    • повільні (швидкість складає декілька десятків сантиметрів за рік);

    • середні (декілька метрів за годину або добу);

    • швидкі (десятки кілометрів за годину).

    Тільки швидкі зсуви можуть спричиняти катастрофи з людськими жертвами. Об'єм порід, які зміщуються під час зсувів, сягає від декількох сот до багатьох мільйонів кубічних метрів.

    Зсуви руйнують будівлі, знищують сільськогосподарські угіддя, створюють небезпеку під час добування корисних копалин, викликають ушкодження комунікацій, водогосподарських споруд, переважно гребель.

    Найзначніші осередки зсувів на території України зафіксовані на право­бережжі Дніпра, на Чорноморському узбережжі, в Закарпатті та Чернівецькій області.

    У Львівській області нараховують 1347 зсувів, з них 14 - активні, що займають площу 0,37 км2. У межах забудови зафіксовано 158 зсувів, з них 28 розташовані поблизу об'єктів економіки.

    Прогнозування зсувів здійснюють на основі об'єктивних даних, одержаних внаслідок спостереження за розвитком сучасних екзогенних процесів та районування їх для оцінки можливості виникнення НС.

    Захистом від зсувів є запобігання їм - відведення поверхневих вод, штучне перетворення рельєфу (зменшення навантаження на схили), фіксація схилу за допомогою підпорів.

    Селеві потоки - це паводки з великою кількістю ґрунту, каміння, уламків гірських порід (до 75 % об'єму потоку), що рухаються зі швидкістю від 2 до 10 м/с. Виникають у басейнах невеликих гірських річок внаслідок злив, танення снігів, зсувів, проривів гірських озер, землетрусів.

    За складом розрізняють потоки грязьові - суміш води, невеликої кількості землі та дрібного каміння; грязьо-кам'яні - суміш води, гравію, гальки та невеликого каміння; водо-кам'яні-суміш води з камінням великого розміру.

    За потужністю (об'ємом) вони можуть бути катастрофічні, потужні, середньої та малої потужності. Катастрофічні характеризуються виносом матеріалу понад 1 млн. м3 і спостерігаються на земній кулі один раз на 30-50 років. Потужні селі виносять матеріал об'ємом у сотні тисяч кубічних метрів і виникають рідко. Під час селів малої потужності виноситься матеріалу близько Ю тис. м2 і виникають такі селеві потоки щорічно, іноді і декілька разів на рік.

    Найчастіше на території України селі виникають у гірських районах Карпат та Криму, на правому березі Дніпра. Наприклад, з періодичністю

    11-12 років спостерігаються селі в долинах ярів, що розташовані на Півден­ному березі Криму. Площа ураження селевими потоками складає від 3 до 25 % території України. В Криму вони поширюються на 9 % території, в Закарпатській області - на 40 %, в Чернівецькій - 15 %, в Івано-Франківській - 33 %. У Карпатах найчастіше утворюються водо-кам'яні селеві потоки малої потужності (сили). Там виявлено 219 селевих водозаборів. Найбільшою активністю характеризуються басейни рік Черемоша, Дністра. Тиси, Прута.

    Прогнозування можливих селевих потоків полягає у завчасному передбаченні формування селевого потоку в селеактивному районі. Небезпека селів не тільки в їхній руйнівній силі, але й у раптовому їхньому виникненні. Засобів прогнозування селевих потоків на сьогодні не існує, оскільки наука точно не знає, що саме провокує початок сходу потоку. Однак відомо, що необхідні дві основні передумови - достатня кількість уламків гірських порід і вода. До того ж для деяких селевих районів встановлені певні критерії, які дають змогу оцінити ймовірність їхнього виникнення. Наприклад, для районів з великою ймовірністю селевих потоків, викликаних зливами, визначається критична сума опадів за 1-3 доби.

    Засоби боротьби з селевими потоками: будівництво гребель, каскаду запруд для руйнації селевого потоку, стінок для закріплення обкосів, нарізання терас лісонасадження.

    Правила поведінки при зсувах та селях:

    • почувши попередження про селевий потік або зсув, які насуваються, якомога швидше залишити приміщення і вийти в безпечне місце;

    • витягувати людей, які потрапили в потік, використовуючи дошки, палки, канати, мотузки та інші засоби;

    • виводити людей з потоку в напрямку його руху, поступово наближаючись до краю;

    • після зсуву переконатись, чи відсутній витік газу і загроза пожежі.

    Карст (від назви вапнякового плато в Югославії) - явища, які виникають в

    гірських породах через їх розчинення водою з утворенням провалів, печер, тунелів, підземних рік та озер. На 60 % території України розвиваються карстові процеси. Характерними є явища карбонатного, сульфатного, соляного карсту. Особливу небезпеку викликають ділянки розвитку відкритого карсту (вирви, колодязі, провалля), що складає 27 % від всієї площі карстоутворення. Найрозвиненіший відкритий карст на території Волинської області на площі 594 км2, Рівненської - 214 км2, Хмельницької - 4235 км2.

    Найінтенсивніше активізація карстового процесу відбувається під впливом технічної діяльності (будівництво та експлуатація зрошувальних систем, каналів, розроблення родовищ корисних копалин), що підтверджується щільністю поверхневих карстів.

    Особливого розвитку карст набув у районах видобутку солей (Солотвинське, Калуське, Стебницьке, Ново-Карфагенське родовища), що розташовані у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Донецькій областях та сірки (Немирівське, Язівське, Роздільське, Гуменецьке та Тлумачівське родовища) (Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області).

    Проти карстові заходи: заборона будівництва техногенно-небезпечних об'єктів у карстонебезпечних районах; стабілізація порожнин гірничих виробок; цементація порожнин сольових виробок.

    Обвал - відрив снігових (льодяних) брил або мас гірських порід від схилу чи укосу гір та їхнє вільне падіння під дією сил тяжіння. Обвали природного походження спостерігаються у горах, на берегах морів, обривах річкових долин.

    Осип - це нагромадження щебеню чи фунту біля підніжжя схилів. Райони Карпатських та Кримських гір підпадають під дію обвалів та осипів, деякі з яких мали катастрофічний характер та призвели до людських втрат, як, наприклад, Демерджинський обвал 1896 р.

    Абразія - це процес руйнування хвилями берегів морів, озер та водосховищ. Абразійний процес найпоширеніший на Чорноморському та Азовському узбережжях. У береговій зоні Криму щороку зникає 22 га, між дельтою Дунаю та Кримом - 24 га, у північній частині Азовського моря - 19 га. До 60 % берегів Азовського та до 30 % - Чорного морів є в зоні абразійних процесів. Швидкість абразії становить в середньому 1,3-4,2 м на рік.

    2.2. Метеорологічно небезпечні явища

    В Україні щорічно спостерігається близько 150 випадків стихійних метеорологічних явищ. Найчастіше повторюються сильні дощі, снігопади, ожеледі, тумани. Рідше бувають пилові бурі, крижані обмерзання. Наслідком катастрофічних природних явищ метеорологічного походження є значні матеріальні збитки.

    Найбільше потерпає від впливу стихійних метеорологічних явищ степова зона, де вони є характерні як для теплого (сильна спека, пилові бурі, суховії, лісові пожежі), так і холодного (сильні морози, сильна ожеледь) періоду року. Для Українських Карпат найхарактерніші сильні зливи, що спричиняють селеві та зливові потоки, град, сильні вітри, тумани, заметілі, сильні снігопади. Узбережжя Чорного та Азовського морів перебуває у зоні впливу атмосферних явищ, характерних для морського клімату.

    Буревії - це вітри великої сили з швидкістю понад 32 м/с (близько 120 км/год). Буревій руйнує будівлі, лінії електропостачання, зриває дахи з

    будівель, ламає та вириває з корінням дерева, перекидає автомобілі, пошкоджує транспортні комунікації і мости. У разі поширення над морем викликає величезні хвилі висотою 10-12 м, пошкоджує причали і кораблі. Англійський адмірал Ф. Бофорт ще в 1806 запропонував 12-бальну шкалу вітрів. Він поділив вітри залежно від швидкості переміщення повітряних мас.

    На сьогодні існують сучасні методи прогнозу буревіїв. Кожне підозріле скупчення хмар, де б воно не виникало, фотографується метеорологічними супут­никами з космосу. Ця інформація закладається в комп'ютери, щоб розрахувати шлях і тривалість буревію та заздалегідь сповістити населення про небезпеку.

    Смерчі - утворення величезних вихорів, що переміщаються з швидкістю до 450 км/год. Виникають при зіткненні великих повітряних мас різної температури і вологості. Смерч спричиняє пожежі, нищення будівель, руйнування технічних об'єктів. В Україні смерчі трапляються в Азовському та Чорному морях.

    Коли буревії супроводжуються грозами, вони стають небезпечнішими, додається ще один уражальний чинник - блискавка. Вона володіє значною руйнівною енергією (це високо енергетичний електричний розряд), влучаючи в окремі об'єкти, викликає пожежі, вибухи, руйнування будівель. Найнебезпечніші є будинки в сільській місцевості, що не мають блискавковідводів, а також природ­не середовище. Найчастіше блискавка влучає у високі поодинокі предмети - опори ЛЕП, димові труби, дерева, високі споруди, гори. В лісі блискавкою найчастіше уражаються дуби, сосни, ялини, рідше береза, клен.

    Правила безпеки під час буревію:

    • отримавши попередження, щільно зачинити вікна, двері і захистити їх;

    • з дахів і балконів забрати речі, що можуть травмувати людей;

    • в будинку відімкніть електропостачання, перекрийте газ;

    • в будівлях триматись подалі від вікон; найбезпечніші місця: підвали, сховища, метро, внутрішні кімнати перших поверхів будинків;

    • на відкритій місцевості слід заховатись у западині, яру, канаві;

    • під час грози для попередження уражень блискавкою не можна стояти під окремими деревами, не підходити до ліній електропередач;

    • уникайте споруд підвищеного ризику - мостів, естакад, ліній електромереж, водойм, висотних об'єктів, дерев.

    Правила безпеки під час блискавиці:

    • не ховатись під поодинокими предметами, не стояти в повен зріст, не лягати на землю, краще присісти;

    • негайно позбутись всіх металевих предметів, відімкнути мобільні телефони;

    • не торкатися металевих предметів (огорож, стовпів, металевих будівельних конструкцій);

    • якщо предмети навколо вас гудуть (дзвенять), це небезпечно, перейдіть в інше місце;

    • під час грози не ходіть босоніж, не купайтесь, не плавайте на човні.

    Інженерний захист територій від буревіїв:

    • обмеження розміщення небезпечних виробництв у буренебезпечних районах ;

    • насадження лісових смуг у степових районах;

    • зменшення запасів і термінів зберігання на ОГ вибухо- і хімічно- небезпечних речовин;

    • зміцнення промислових, житлових будівель і споруд;

    • укриття людей і особливо цінного майна в заглиблених приміщеннях.

    2.3. Гідрологічні небезпечні явища

    Гідрологічними небезпечними явищами, що існують в Україні, є повені (басейни річок), крім того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного і Азовського морів трапляються небезпечні підйоми та спади рівня моря.

    Повені - це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері,, водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб і гребель. Весняну повінь внаслідок танення снігу і льоду на річках називають водопілля, а дощову повінь (літо-осінь), високе, але нетривале підняття рівня води у річці - паводок.

    Наслідки повеней: затоплення значної площі землі; ушкодження та руйнування будівель; ушкодження автомобільних шляхів і залізниць; руйнування обладнання та комунікацій, меліоративних систем; загибель свійських тварин та знищення врожаю сільгоспкультур; вимивання родючого шару грунту; псування та знищення сировини, палива, продуктів харчування, добрив; загроза інфекційних захворювань (епідемії"); погіршення якості питної води; загибель людей.

    Повені періодично спостерігаються на більшості великих річок України. Майже кожен рік затоплюються низинні поліські території між річками Західний Буг, Стохід і Прип'ять, що стримує розвиток регіону.

    На значній території України (Карпати, Крим) річки мають виражений паводковий режим стоку. В середньому на рік тут буває 6-7 повеней, які формуються в будь-який сезон року і часто мають катастрофічні наслідки, призводять до масових руйнувань та загибелі людей.

    Повені на гірських річках (Дністер, Тиса, Прут, річки Криму) формуються дуже швидко, від кількох годин до 2-3 діб, що ставить високі вимоги до оперативності прогнозування та оповіщення.

    Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою прогнозуються. Від надійного та завчасного прогнозування повені залежить ефективність профілактичних заходів для зниження збитків. Завчасний прогноз повеней може коливатися від декількох хвилин до декількох діб та більше.

    Правила безпеки під час повені:

    • отримавши попередження про затоплення, слід негайно перейти на височину, попередньо вимкнувши газ, воду, електроенергію;

    • за повільної повені слід перенести майно в безпечне місце - на горища, дахи будівель;

    • за стрімкої повені слід залишити місце затоплення, скориставшись човном, катером, колодою, бочкою, автомобільною камерою;

    • опинившись у воді, скинути важкий одяг, скористатись плавзасобами і чекати допомоги.

    Інженерно-технічний захист від повеней:

    • будівництво об'єктів за межами високих рівнів можливого затоплення;

    • використання перших поверхів житлових будинків за адміністративним призначенням;

    • регулювання паводкового процесу за допомогою інженерних систем водосховищ;

    • розміщення елементів інфраструктури з урахуванням можливих затоплень;

    • зміцнення берегів річок дамбами, насипами, іншими інженерними конструкціями;

    • забезпечення стійкості функціонування мостів, електромереж, комунікацій;

    • перевірка стану захисних гідротехнічних споруд.

    Снігові лавини виникають так само, як і інші зсувні зміщення. Сили зчеплення снігу переходять певну межу, і гравітація викликає зміщення снігових мас по схилу.

    Великі лавини виникають на схилах у 25-60 градусів через переванта­ження схилу після великого випадання снігу, найчастіше під час відлиги, внаслідок розрихлення в нижніх частинах снігової товщі горизонту.

    В історії людства було багато лавинних катастроф. В Альпах відома страшна трагедія, яка відбулася під час Першої світової війни. На австро- італійському фронті, що проходив сніжними гірськими перевалами, стихія згубила близько 10 тисяч солдат. Найбільш лавинонебезпечною країною вважається Швейцарія, де протягом року сходить приблизно до 10 тисяч лавин. На території України снігові лавини поширені в гірських районах Карпат та Криму.

    Схід снігових лавин може бути спричинений різними чинниками, а саме: перенапруженням снігового покрову, яке виникнуло внаслідок пересування тварин або людей, різким поривом вітру, звуковою хвилею, різкою зміною метеорологічних умов.

    Небезпеки пов'язані зі сходженням снігових лавин і захист від них. Рухаючись зі швидкістю майже 200 км/год, лавина спустошує все на своєму шляху. Небезпека руйнівної сили лавини полягає ще в тому, що сніговий вал жене поперед себе повітряну хвилю, а повітряний таран небезпечніший, ніж удар снігової маси - перевертає будинки, ламає дерева, контузить і душить людей. Така хвиля повітря мало чим відрізняється від тієї, що викликає вибух великої бомби.

    Правила поведінки піл час сходження лавин. У разі захоплення людини сніговою лавиною необхідно зробити все, щоб опинитись на поверхні (звільнитись від вантажу, намагатись рухатись догори, рухи як під час плавання); якщо ні, то потрібно намагатися закрити обличчя курткою, щоб створити повітряну подушку (сніговий пил потрапляє в ніс і рот, і людина задихається).

    Напрямляючись у гори, необхідно мати зі собою лавинні мотузки яскравого кольору (мотузку намагатися викинути на поверхню, щоб завдяки їй людину, яка потрапила у снігову лавину, могли знайти).

    Пасивний та активний захист від лавин. У разі пасивного захисту уни­кають використання лавинонебезпечних схилів або ставлять на них загороджу­вальні щити. За активного захисту проводять обстріл лавинонебезпечних схилів, що викликає схід невеликих, безпечних лавин, запобігаючи так накопиченню критичних мас снігу.

    Для захисту від снігових лавин будують лавинорізи, галереї, вітрові щитки, на схилах гір висаджують дерева, проводять попереджувальний обстріл схилів із спеціальних гармат.

    2.4. Природні пожежі

    Природні пожежі - неконтрольований процес горіння, за якого гинуть люди та нищаться матеріальні цінності. Основними типами пожеж є ландшафтні, лісові та степові, причинами їхнього виникнення є природні явища (посухи, блискавки), самозаймання сухої рослинності і торфу. Близько 90 % пожеж виникає з вини людини.

    У більшості регіонів України ліси неспроможні витримати зростаючого потоку відпочивальників, оскільки їхня площа значно менша від науково

    обгрунтованих норм. Така ситуація найхарактерніша для Херсонської, Миколаївської, Луганської, Донецької, Полтавської областей, Автономної Республіки Крим, що вважаються найбільш пожежонебезпечними.

    Правила безпеки піл час пожежі:

    • остерігатись відкритого полум'я і диму, які поширюються в напрямку вітру;

    • найбезпечнішим місцем під час природної пожежі є поверхня землі і приземний шар повітря;

    • долати територію пожежі найкраще перпендикулярно до напрямку вітру, плазуючи або пригинаючись до землі;

    • для захисту дихальних шляхів слід закрити ніс і рот вологою тканиною, одягом.

    Гасіння пожеж

    Головними заходами боротьби з лісовими пожежами є: збивання краю вогню; засипання його землею; заливання водою (хімікатами); створення мінералізованих протипожежних смуг; пускання зустрічного вогню.

    Степові (польові) пожежі гасять так само, як і лісові. Гасіння підземних пожеж здійснюється здебільшого двома способами. Відповідно до першого способу навколо торф'яної пожежі на відстані 8-10 м від її краю копають траншею глибиною до мінералізованого шару грунту або до рівня фунтових вод і заповнюють її водою. Згідно з другим - влаштовують навколо пожежі смугу, яка насичена розчинами хімікатів. Спроби заливати підземну пожежу водою успіху не мали.

    2.5. Біологічні небезпеки

    До біологічних небезпек належать макроорганізми (рослини та тварини) і патогенні мікроорганізми, збудники інфекційних захворювань (бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, найпростіші).

    Отруйні рослини - це рослини, що виробляють і накопичують у процесі життєдіяльності отруту, що викликає отруєння тварин і людей. Людям відомо більше 10 тис. видів таких рослин.

    Токсичною речовиною отруйних рослин є різні сполуки, які належать переважно до алкалоїдів, глюкозидів, кислот, смол, вуглеводнів тощо.

    Отруйні рослини, що містять алкалоїди, вражають центральну нервову систему, в них збудлива або гнітюча дія, негативно впливають на роботу серця, шлунка, нирок і печінки. До них належать: блекота чорна, дурман звичайний, беладонна звичайна, сімейство макових, аконіт джунгарський.

    Отруйні рослини, що містять серцеві глікозиди, викликають ураження серцево-судинної системи й одночасно діють на шлунково-кишковий тракт і центральну нервову систему. Це - конвалія травнева, всі види наперстянок, вовче лико (вовча ягода).

    Отруйні рослини, що містять органічні кислоти, в разі потрапляння у шлунок викликають ураження шлунково-кишкового тракту й одночасно діють на центральну нервову і серцево-судинну системи. Прикладом є вороняче око.

    Рослини, що містять ефірні масла, викликають ураження шкіри і слизових оболонок, а в разі проковтування - ураження шлунково-кишкового тракту. Це рослини переважно родини жовтцевих (жовтець їдкий, жовтець отруйний, жовтець повзучий), родини зонтичних (вех отруйний, цикута отруйна, болиголов, борщовик) та чистотіл.

    За ступенем токсичності рослини поділяють на:

    • отруйні (бузина трав'яниста, конвалія, плющ, сімейство лютикових);

    • дуже отруйні (олеандр, ракитник, всі види наперстянок, пасльону, рододендрону тощо);

    • смертельно отруйні (блекота чорна, беладона, дурман, болиголов, цикута, вовче лико, всі види аконіту).

    До отруйних рослин також зараховують деякі види грибів. З отруйних грибів найвідоміші поганки (чия отрута майже миттєво викликає ядуху, судоми, білу гарячку) і мухомори. Крім того, є багато отруйних грибів, що маскуються: несправжні лисички, неправдиві опеньки, двійники боровиків - жовчні та сатанинські гриби, несправжні валуї тощо. Деякі їстівні гриби (зморшкові, молочна трава, деякі сироїжки) за неправильного приготування також викликають небезпечне отруєння організму.

    Під час отруєння будь-якими рослинами спостерігається прихований період. Тривалість його може коливатися від декількох хвилин до доби, залежно від видів небезпечної хімічної речовини.

    Допомога людині, яка з'їла отруйну рослину, така сама, як і в разі харчового отруєння: промивання шлунку, викликання блювоти, приймання ентеросорбентів, обволокувальних речовин, очисні клізми. При опіках ефірними маслами після дотику до веху, жовтцю, чистотілу необхідно змити небезпечну речовину водою з уражених ділянок тіла. Потім необхідно збризкати їх протиопіковими аерозолями й накласти стерильну марлеву серветку або чисту попрасовану тканину. Для подальшого лікування отруєння чи опіку необхідно звернутися до лікаря.

    Отруйні тварини. Тварини використовують отруйні хімічні речовини Для нападу або захисту. Найхарактерніші отруйні форми тварин і їхній вплив на організм людини подано в табл. 2.2.

    Отруйні тварини та їхній вплив на організм людини

    Таблиця 2.2

    Тваринний організм

    Вплив на організм людини

    Павуки (тарантул, чорна вдова)

    Надзвичайно сильні больові відчуття, головний біль, слабкість, порушення свідомості, судоми, тахікардія, підвищення тиску, летальні випадки

    Кліщі (коростяні, іксодові, аграсові)

    Укуси, почервоніння, стан загального отруєння

    Комахи (оса, бджола, шершень, мураха, жук, гусениця )

    Алергічні реакції, анафілактичний шок, неврози шкіри, запалення, больові відчуття, летальні наслідки

    Морські тварини (скат, морський дракон, скорпена, коралові поліпи, медуза, морський їжак)

    Уколи, слабкість, деколи втрата свідомості, діарея, судоми, порушення дихання, зниження тиску, летальні випадки

    Рептилії (кобра, порза, ефоя, щитомордник, гримуча змія, морська змія та інші змії)

    Параліч скелетної й дихальної мускулатури, пригнічення функцій центральної нервової та дихальної систем, в'ялість, апатія, гальмування рефлексів, патологічний сон, летальні випадки

    Внаслідок істотного погіршення екологічного стану довкілля у міських агломераціях відбуваються різкі зміни місцевої флори і фауни, які супроводжуються інтенсивним поширенням переносників збудників різних хвороб людини і домашніх тварин (іксодові кліщі, численні паразити та ін.). Значну загрозу становлять також безпритульні домашні тварини і щурі, які переносять сказ, туляремію, гельмінти, внаслідок чого грунт у парках і скверах міст стає джерелом серйозних інфекцій.

    У природі також можлива зустріч з хворою чи пораненою твариною. Звірі, як правило, чують людину задовго до того, як вона зможе побачити їх, і, за рідкісним винятком, завжди намагаються уникнути такої зустрічі. Однак, якщо потривожити тварину, переслідувати її або поранити, вона може стати небезпечною.

    Змія зразу не нападає. Спочатку вона шипить, робить фальшиві випади - неначе попереджає і ніби пропонує розійтись мирно. Як тільки людина відступить - гадюка негайно ховається.

    Захист від кліщів - це перш за все заходи безпеки, про які треба пам'ятати, знаходячись за містом. По-перше, краще триматися подалі від пасовищ, місць водопою або годування худоби, чагарників, ярів і балок. По-друге, необхідно бути відповідно одягненим: одяг повинен бути з довгими рукавами, закрите взуття, довгі штани, головний убір. По-третє, необхідно періодично оглядати

    себе і тих, хто з вами, для виявлення кліщів, які присмокталися, оскільки присмоктування проходить безболісно і непомітно.

    Якщо ви виявили кліща, що присмоктався, то потрібно:

    1. Змастити місце укусу кліща будь-яким рослинним маслом або жирним кремом.

    2. Зробити нитяну петлю, накинути на кліща, що присмоктався, затягнути її і похитуючими рухами спробувати висмикнути комаху з ранки.

    3. Обробити ранку йодом.

    4. Обов'язково доставити укушеного в травмпункт, а кліща - в спеціальну лабораторію, щоб перевірити його на предмет інфікованості енцефалітом; якщо кліщ виявиться заражений, потерпілому потрібно терміново пройти про­філактику.

    5. Якщо видалити кліща повністю не вийшло, то обов'язково потрібно звернутися до лікаря, який витягне залишки комахи хірургічним способом, обробить ранку і спостерігатиме за потерпілим до того часу, поки не переконається, що небезпеки для здоров'я немає.

    Мікроорганізми - це найдрібніші, переважно одноклітинні істоти, видимі тільки під мікроскопом, характеризуються величезною різноманітністю видів, здатних існувати в будь-яких умовах. Мікроорганізми виконують корисну роль в обігу речовин у природі, використовуються в харчовій (під час виробництва пива, вин ліків тощо) і мікробіологічній промисловості. Проте, деякі види мікро­організмів є хвороботворними, або патогенними. Вони викликають хвороби рослин, тварин і людини. Такі хвороби як проказа, чума, тиф, холера, малярія, туберкульоз і багато інших у віддалені часи забирали тисячі життів, сіючи марновірства і страх серед населення. Людство довгий час не знало, що ці хвороби спричиняються мікроорганізмами. Вперше вдалося побачити бактерії голландцеві Антоні Ван Левенгуку в 1676 році. Випадкове відкриття Левенгука стало початком нової науки - мікробіології. Її основоположником вважається французь­кий вчений Луї Пастср.

    Серед патогенних мікроорганізмів розрізняють бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, прості.

    Бактерії - типові представники мікроорганізмів. Бактерії, що мають форму правильних кульок, називаються коками. Групи коків називаються стафілококами або стрептококами. Бактерії всюдисущі і витривалі. їх знаходили у воді гейзерів з температурою біля 100 °С, у вічній мерзлоті, де вони пробули більше 2 млн. років, у відкритому космосі, а також в зонах смертельної для людини радіації. Є бактерії-хижаки, які ловлять простих. Деякі бактерії харчуються аміаком, метаном. їх намагаються використовувати Для "поїдання" метану в шахтах. Розмножуються бактерії простим діленням надвоє, в сприятливих умовах через кожні 20 хв.

    До бактерійних захворювань відносяться чума, туберкульоз, холера, правець, проказа, дизентерія, менінгіт тощо.

    Чума - передається повітряно-крапельним способом від хворих гризунів. Інкубаційний період приблизно три доби, втрати працездатності 7-14 діб. Від неї в середні віки загинули десятки мільйонів чоловік. Ця хвороба наводила на людей панічний жах. Вважається, що в XX столітті небезпека чуми зникла.

    Туберкульозні бактерії відкрив Р. Кох у 1882 році, але остаточно ця хвороба не переможена.

    Холера до Європи занесена в 1816 році. Випадки холери трапляються і в наш час.

    Правець вражає нервову систему. Хвороба переможена за допомогою профілактичних щеплень. Випадки захворювання проказою стали рідкісними. Хворих як і раніше поміщають в лепрозорії.

    Віруси, найдрібніші неклітинні частинки, що складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) і білкової оболонки. Форма паличкоподібна, сферична та ін. Розмір від 20 до 300 нм і більше. Віруси - внутрішньоклітинні паразити: розмножуючись тільки в живих клітинах, вони використовують їх ферментатив­ний апарат і перемикають клітку на синтез зрілих вірусних частинок. Віруси дрібніші за бактерій у 50 разів. їх не видно в світловому мікроскопі та їх не затри­мують найтонші фарфорові фільтри. Віруси поширені всюди. Вони викликають хвороби рослин, тварин і людини. Вивченням вірусів займається вірусологія.

    Віруси на відміну від бактерій, не здатні існувати і розмножуватися самостійно. Кожна бактерія є клітиною, що володіє своїм обміном речовин. Бактерії здатні рости і розмножуватися на штучних живильних середовищах. Віруси, як справжні клітинні паразити повністю залежать від обміну речовин у клітині-господині. Вони заражають клітину і примушують її допомагати своєму розмноженню, що, як правило, закінчується загибеллю клітини. Віруси, на відміну від бактерій, розмножуються лише в живих клітинах. Тому віруси вивчаються на рівні організму піддослідної тварини або культури клітки. Вірусними захворю­ваннями є віспа, сказ, грип, енцефаліт, кір, свинка, краснуха, гепатит та ін.

    Віспа - передається повітряно-крапельним шляхом. Інкубаційний період 12 діб, втрати працездатності 12-24 доби. Стародавні рукописи донесли до нас опис страшних епідемій віспи, в яких гинуло до 40 % хворих. У 1976 році Едвард Дженнер запропонував робити щеплення (вакцинацію) проти віспи. Але тільки в 1980 році ВІЗ оголосила про те, що віспа переможена. Тепер дітям, які народилися після 1980 року не роблять віспощеплення.

    СНІД. У 1981 році в Сан-Франциско були виявлені люди, хворі незвичайними формами запалення легенів і пухлин. Захворювання закінчувалися смертю. Як з'ясувалося, у цих хворих був різко ослаблений імунітет організму. Ці люди гинули від мікробів, які в звичайних умовах викликають лише легке нездужання. Хворобу назвали СНІД-синдром набутого імунодефіциту. Віруси

    СНІДу одночасно відкрили в 1983 році біологи у Франції і США. Встановлено, що вірус СНІДу передається під час переливання крові, нестерильними шприцами, статевим шляхом, а також при вигодовуванні дитини грудним молоком. Перші півроку-рік, а іноді і протягом декількох років після зараження у людини не помітно ніяких ознак хвороби, але вона є джерелом вірусу і може заразити оточуючих. Досі ліки проти СНІДу не знайдені. СН1Д називають "чумою XX століття".

    Грип. Епідемія грипу описана Гіппократом ще в 412 році до нашої ери. У XX столітті було зафіксовано 3 пандемії грипу. У січні 1918 року епідемія грипу "іспанка" обійшла світ, заразивши близько 1,5 млрд. осіб і забравши 20 млн. життів. У 1957 році близько 1 млрд. людей захворіли "азіатським грипом", загинуло більше 1 млн. осіб. У 1968-1969 рр. лютував "гонконгський грип". Число епідемій грипу, як не дивно, з кожним сторіччям зростає. У XV ст. були 4 епідемії, в XVII - 7, в XIX - вже 45. Вірус грипу дуже швидко змінюється, тому до тепер проти нього немає надійних щеплень. Не встигли лікарі розробити вакцину проти однієї форми грипу, як збудник хвороби з'являється вже в новій формі.

    Рикетсії - дрібні хвороботворні бактерії, розмножуються в клітинах господаря (також як і віруси). Спричиняють: висипний тиф, ку-лихоманку тощо.

    Рикетсіоз (ку-лихоманка) - гостра інфекційна хвороба людини і тварин. Ознаки захворювання: головний біль, слабкість, безсоння, біль у м'язах. Передається людині від тварин.

    Спірохети - мікроорганізми, клітки яких мають форму тонких витких ниток. Мешкають в грунті, стоячих і стічних водах. Патогенні спірохети - збудники сифілісу, поворотного тифу, лептоспірозу та ін. хвороб.

    Актиноміцети, мікроорганізми з рисами організації бактерій і простих грибів. Поширені в ґрунті, водоймищах, повітрі. Деякі види є патогенними, викликають такі хвороби як актиномікоз, туберкульоз, дифтерію тощо. Деякі актиноміцети утворюють антибіотики, вітаміни, пігменти. Використовуються в мікробіологічній промисловості.

    Хвороботворні мікроорганізми можуть виробляти особливі отруйні речовини - токсини. Надзвичайно небезпечні. Так, грам ботулінового токсину містить 8 млн. смертельних доз, тобто, він у 1000 разів отруйніший від ціанистого калію.

    Інфекційні хвороби - розлади здоров'я людей, що спричиняються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їхньої життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб до здорових і схильні до масового поширення.

    Проникаючи у внутрішні органи людини, збудники інфекційних захворювань можуть викликати різні клінічні й анатомічні розлади.

    Особливостями дії мікроорганізмів є висока ефективність зараження людей; здатність викликати захворювання внаслідок контакту здорової людини із хворою чи з певними зараженими предметами або через харчі (воду, молоко, продукти), вживаючи які людина хворіє; наявність певного інкубаційного періоду (від декількох годин до десятків днів); здатність проникати в негерметичні приміщення, інженерні споруди і заражати в них людей. Поширенню багатьох інфекцій сприяють комахи, а також недотримання правил особистої гігієни.

    З усіх інфекційних захворювань, найбільше розповсюдженими на території України є дифтерія, кашлюк, правець, поліомієліт, кір, епідемічний паротит, гострі кишкові інфекційні хвороби.

    В організм людини збудники інфекцій можуть потрапляти:

    • через верхні дихальні шляхи (повітрям);

    • через шлунково-кишковий тракт (повітряно-крапельним);

    • через проникнення у кров (переважно кровососними паразитами);

    • через шкіру та слизові оболонки.

    Більшість інфекційних, захворювань передається через дихальні шляхи. Збудники цих захворювань паразитують на слизових оболонках верхніх дихаль­них шляхів: носа, горла, гортані. Поширення епідемій відбувається в місцях скупчення багатьох людей, під час спілкування хворого зі здоровою людиною. Зараження організму людини кров'яними інфекціями відбувається в момент укусу комахами.

    Борються з поширенням інфекційних захворювань ізоляцією хворих, за допомогою правил особистої гігієни та безпеки.

    Специфічна профілактика - одна з найефективніших методів боротьби з інфекційними захворюваннями. Вона основується на створюванні штучного імунітету через попереджувальні щеплення. У наш час широкого вжитку набули щеплення проти чуми, туляремії, бруцельозу, туберкульозу, сибірки, правця, дифтерії, черевного тифу, висипного тифу, натуральної віспи тощо. Проти деяких захворювань попереджувальні щеплення проводяться за певним розробленим планом (проти віспи, дифтерії, туберкульозу). Проти інших інфекцій щеплення проводять лише тоді, коли виникає загроза їхнього поширення.

    У комплексі заходів, спрямованих на протибіологічний захист, обов'язковими складовими є дезінфекція, дезінсекція і дератизація.

    Дезінфекція - це знищення або вилучення хвороботворних мікробів із зовнішнього середовища. Разом з дегазацією та дезактивацією дезінфекція належить до поняття спеціального оброблення різних об'єктів з метою ліквідації наслідків застосування бактеріологічної зброї, а дезінсекцію - для знищення шкідливих для людини комах та кліщів - збудників інфекційних захворювань, а дератизацію - для боротьби з гризунами, що можуть бути джерелом або переносниками інфекцій.

    Поширення на великі території за короткий час масового захворювання людей називається епідемією. Якщо захворювання охоплює багато країн, материків, його називають пандемією. Охоплення великих територій ураження хворобою рослин називається епіфітотією, а масове ураження тварин на великих територіях - епізоотією.

    Епізоотія - одночасне поширення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи багатьох видів тварин у часі та просторі, на території не менш ніж одного району, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень захворюваності на цій території. Найпоширеніші на території України такі епізоотичні хвороби, як туберкульоз ВРХ, лейкоз ВРХ, лептоспіроз, сальмонельози, сибірка, сказ, класична чума свиней, хвороба Гамборо, хвороба Марека. У 2010 р. зареєстровано 2 випадки інфекційних захворювань та масових отруєнь сільськогосподарських тварин.

    Епіфітотія - масове, поширюване у часі та просторі, інфекційне захворю­вання рослин, що супроводжується численною загибеллю культур і зниженням їхньої продуктивності, за якого уражено понад 50 % їхньої поверхні.

    В Україні у посівах зернових культур має місце епіфітотія борошнистої роси, бурої листкової іржі, фузаріозу, сажкових та інших хвороб, а в степовій зоні траплявся масовий спалах розвитку найнебезпечнішого шкідника озимої пшениці - клопа-черепашки.

    3. Природні небезпеки внаслідок забруднення довкілля

    В Україні існує надмірне техногенне навантаження на природне середовище, яке на її території розподілене нерівномірно. Національний інститут стратегічних досліджень під егідою РНБО дослідив екологічну безпеку населення регіонів (областей) України на підставі інтегральних характеристик (21 показник), що враховують практично всі техногенно-екологічні ризики:

    • масштаби розвитку техногенного середовища;

    • насиченість території техногенно небезпечними підприємствами;

    • забруднення навколишнього середовища;

    • наявність хімічно-небезпечних виробництв;

    • наявність вибухонебезпечних виробництв;

    • наявність сейсмонебезпечних зон;

    • лісові та польові пожежі;

    • наслідки на Чорнобильській АЕС;

    • природно-ресурсний потенціал.

    Згідно з усіма показниками для кожної області України розраховано інтегральний показник екологічної безпеки (І), який теоретично може змінюватись від 1 (територія непридатна для проживання) до 0 (ідеально сприятлива для проживання). Чим більше значення І, тим більша небезпека для життєдіяльності людини. Середньо-український показник - 0,21.

    Усі області України за інтегральним показником екологічної безпеки можна поділити на 4 групи:

    1. Дуже високий рівень екологічної небезпеки (0,5<І<1)

    • Донецька - 0,827

    • Луганська - 0,606

    • Дніпропетровська - 0,603

    2. Високий рівень екологічної небезпеки (0,3<І<0,5)

    1. Київська - 0,414

    2. Середній рівень екологічної небезпеки (0,1<І<0,3)

    3. Запорізька – 0,248

    4. Івано-Франківська – 0,248

    5. Львівська – 0,224

    6. Одеська – 0,183

    7. Харківська – 0,170

    8. Крим-0,155

    9. Полтавська – 0,141

    4. Низький рівень екологічної небезпеки (0<І<0,1)

    1. Чернігівська - 0,015

    2. Херсонська, Тернопільська, Хмельницька, Житомирська та ін.

    Забруднення довкілля Львівщини

    Західний регіон України з одного боку має розвинуту гірничо-видобувну, нафтопереробну, хімічну, целюлозно-паперову індустрію, з іншого - це скарбниця рекреаційних можливостей, "легені" Європи.

    Загальний фон забруднення довкілля Львівщини формується за рахунок внутрішніх (енергетичні об'єкти, промислові підприємства, комунальні госпо­дарства) і транзитних джерел (автотранспорт, нафтопроводи, ввезення відходів).

    Через область проходить Головний Європейський вододіл (Розточчя), тому зовнішніх забруднень поверхневих вод немає, але місцеві забруднення Дністра і Західного Бугу створюють міжнародні проблеми.

    Львівщина захоронює на території Яворівського району (с. Буда) радіоактивні відходи із 7 областей України.

    Значний негативний вплив на довкілля здійснюють Яворівське та Роздільське ДГХП "Сірка", Стебницьке ДГХП "Полімінерал". Інтенсифікація карстоутворення від видобутку корисних копалин загрожує рекреаційній зоні м. Трускавець.

    В області накопичені промислові відходи видобутку сірки, кам'яного вугілля (м.Червогоград).

    Лісистість території області сягає 28 % (середня по Україні - 14,5 %), проте надмірне вирубування лісів в Карпатах спричинило глибоке порушення захисної функції лісу (біорізноманіття, водо- і грунтозахист).

    З причин антропогенного забруднення найнебезпечнішими є райони: Дрогобицький, Яворівський, Миколаївський, Кам'янка-Бузький та Сокальський.

    Велику небезпеку становлять карстові явища в місцях видобутку калійних руд (Дрогобич, Трускавець, Стебник), нафтові карсти (Борислав, Східниця), вугільні карсти (Червоноград, Сокаль).

    Небезпекою зсувів характеризуються Мостиський та Городоцький райони. Лавинонебезпечним є регіон Карпат. Підземні води забруднені у всій центральній частині області.

    Значне забруднення атмосфери викидами від стаціонарних джерел спостерігається в районах і містах, де розташовані підприємства - найбільші забруднювачі: Кам'янко-Бузький, Радехівський, Сокальський, Миколаївський, Жидачівський, Городоцький райони та міста Дрогобич, Львів, Червоноград, Борислав (94 % обласних викидів). Основні шкідливі речовини в повітрі Львівщини - оксиди сірки, вуглець (сажа) і оксиди вуглецю, оксиди азоту, вуглеводні, леткі органічні сполуки.

    Найбільші забруднювачі повітря на Львівщині (в послідовності спадання викидів) Добротвірська ТЕС, НПК "Галичина" (м. Дрогобич), Миколаївський цементний комбінат, ЦЗФ "Червоноградська", Сокальський завод "Хімволокно", Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат, ГВУ "Бориславнафтогаз", Роздільське ДГХП "Сірка", Радехівський цукровий завод, Яворівське ДГХП "Сірка".

    Забруднення басейну річок Балтійського моря (Західний Буг-Вісла) стічними водами таких підприємств: спиртові заводи (Рава-Руська Жовківського р-ну, Струтин Золочівського р-ну, Великий Любінь Городоцького р-ну, Лопатин і Вузлове Радехівського р-ну, Красне Буського р-ну), водоканалізаційні господарства (Львів, Жовква, Кам'янка-Бузька), ЖП "Збиранка" Жовківського Р-ну (міське сміттєзвалище).

    Забруднення басейну річок Чорного моря (Дністер, Південний Буг): "Ензим" (Львів), Роздільське і Яворівське ДГХП "Сірка", "Дрогобичводоканал", Бориславське НПО "Синтез", ДГХП "Полімінерал" (Стебник).

    Для ґрунтового покриву області характерний інтенсивний розвиток водної ерозії. В пробах грунту виявлено перевищення рівня міді (майже вдвічі), сполук азоту.

    На Львівщині зростає кількість захворювань, пов'язаних з забрудненням довкілля - гіпертонічна хвороба, хронічний бронхіт, злоякісні пухлини; зріс рівень первинної інвалідності населення.

    Отже, у зв'язку з наявністю в Україні доволі значної загрози з боку природних чинників захист населення, навколишнього природного середовища, промислових споруд, об'єктів від стихійного лиха, а також захист від надзвичайних ситуацій техногенного характеру є важливим державним завданням.

    Список літератури

    1. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / С.М. Мохняк, О.С. Дацько, О.І. Козій та ін. - Львів: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2009. - 264 с.

    2. Основи цивільного захисту: Навч. посібник / В.О. Васійчук, В.Є. Гон­чарук, С.І. Качан, С.М. Мохняк. - Львів: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2010. - 412 с.

    3. Мягченко О. П. Безпека життєдіяльності людини та суспільства: Навч. посібник. - К.: Центр учб. літ-ри, 2010. - 384 с.

    4. Панкратов О.М. Безпека життєдіяльності людини у надзвичайних ситуаціях: Навч. посібник / О.М. Панкратов, О.К. Міляєв. - К.: КНЕУ, 2005. - 286 с.

    5. Безпека життєдіяльності / Є.П. Желібо, А.І. Чмир, В.С. Троян, Є.О. Са- вінов. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001.

    Тема з Техногенні небезпеки та їхні наслідки Особливості надзвичайних ситуацій техногенного характеру

    1. Класифікація та характеристика негативних чинників техногенного середовища.

    2. Характеристика надзвичайних ситуацій техногенного характеру.

    Теперішній стан природного середовища України оцінюється як критичний, коли вже неможливі його самовідновлення і самоочищення. Головними фактора­ми, що призвели до кризи техногенно-екологічної безпеки є: демографічний вибух, урбанізація, індустріалізація та хімізація народного господарства. Майже 20 % міського населення країни проживає в зонах, де допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин в повітрі перевищує встановлену в 15 разів.

    Трагедією для українського народу стала аварія на Чорнобильській АЕС з її непередбаченими наслідками для теперішніх і майбутніх поколінь. Радіоактивний викид, що трапився в ніч на 26 квітня 1986 року, викликав явища і події, які мають довготривалу дію.

    1. Класифікація та характеристика негативних чинників техногенного середовища

    Техногенне середовище створила людина задля своїх потреб комфортного житла, вигідних та безпечних умов праці. Тож воно відповідно поділяється на побутове та виробниче. У побутовому середовищі людина переважно сама відповідає за свою безпеку, а на виробництві існують спеціальні служби нагляду за безпекою (відділи охорони праці, пожежної безпеки тощо).

    Техногенне середовище життєдіяльності може бути закритим (наприк­лад, у приміщенні) чи відкритим (наприклад, на вулиці).

    Людину під час перебування у такому середовищі супроводжують чинники середовища, які поділяються на фізичні, хімічні, біологічні та соціальні. Вони можуть бути сприятливими, негативними чи небезпечними.

    Кожний з чинників, який діє у середовищі, має гранично допустимий Рівень, за яким виникає небезпека для людини чи можливість виникнення надзвичайної ситуації.

    Фізичні чинники

    Фізичні чинники справляють на людину енергетичний вплив.

    Вони можуть бути:

    • метеорологічні (температура, вологість, швидкість руху повітря, атмосферний тиск, газовий склад повітря, освітленість);

    • бароакустичні (тиск, шум, ультразвук, інфразвук);

    • термічні (нагріті чи охолоджені поверхні та предмети, відкритий вогонь, пожежі);

    • механічні (рухомі предмети чи їхні елементи, вібрація, прискорення, удари);

    • електричні (електричний струм, статичний електричний заряд, ано­мальна іонізація);

    • електромагнітні (електричні та магнітні поля, лазерне, світлове, ультрафіолетове випромінювання, радіохвилі, видиме світло),

    • іонізаційні (рентгенівське, а-, р-, у- та нейтронне випромінювання).

    Хімічні чинники

    Протягом життя людина постійно стикається з великою кількістю шкідливих речовин, які можуть викликати різні види захворювань, розлади здоров'я, а також травми як у момент контакту, так і через певний проміжок часу. Сьогодні до таких "найвпливовіших" чинників належать: пестициди (отрутохімікати), мінеральні добрива, важкі метали, сильнодійні отруйні промислові речовини, дими (зокрема тютюновий), будівельні матеріали й побутова хімія. Особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які, залежно від їхнього практичного використання, можна поділити на:

    • промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинники, барвники) є джерелом небезпеки гострих та хронічних інтоксикацій під час порушення правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);

    • отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур'янами та гризунами (гербіциди, пестициди);

    • лікарські препарати;

    • хімічні речовини побуту, які використовуються як харчові добавки, засоби санітарії, особистої гігієни, косметичні засоби;

    • хімічна зброя.

    Токсичними (отруйними) називаються такі речовини, які, потрапляючи в організм людини, викликають помітні фізіологічні зміни його окремих систем та органів і цим призводять до порушення його нормальної життєдіяльності.

    Виробнича аварія - це раптова зупинка роботи або порушення установ- ленного процесу виробництва на об'єкті, яка призводить до пошкодження або знищення матеріальних цінностей, травмування або загибелі людей.

    Виробничі аварії можуть бути різними, але у них є найтиповіші уражальні чинники - це вибухи, які призводять до руйнування виробничих будівель, інтенсивні пожежі, отруєння людей рідинами та газами; завали виробничих будівель споруд, ураження людей електричним струмом, затоплення виробництва разом з людьми.

    Аварія може зумовити катастрофу з невиправданими наслідками, з великими людськими втратами.

    Основними причинами виробничих аварій є безвідповідальне ставлення проектувальників до вимог техніки безпеки, керівників підприємств до дотримання цих вимог, низький контроль за станом виробництва, порушення будівельних норм під час будівництва об'єктів та монтажу технічних систем; порушення технології виробництва, правил експлуатації обладнання, машин та механізмів.

    Надзвичайні ситуації техногенного характеру виникають переважно на потенційно техногенно-небезпечних об'єктах. До них належать: хімічно небезпечні об'єкти, радіаційно-небезпечні об'єкти, вибухо- та пожежо-небезпечні об'єкти та гідродинамічні небезпечні об'єкти.

    Надзвичайні ситуації техногенного характеру класифікують за такими основними ознаками:

    • за масштабами наслідків (об'єктові, місцеві, регіональні й загально­державні);

    • за галузевою ознакою (надзвичайні ситуації в сільському господарстві, в лісовому господарстві, на заповідній території, на об'єктах особливого природоохоронного значення, у водоймах, матеріальних об'єктах, об'єктах інфраструктури, промисловості, транспорту, житлово-комунального господарства).

    2. Особливості надзвичайних ситуацій техногенного характеру транспортні аварії (катастрофи)

    Безпосередніми місцями виникнення надзвичайних ситуацій на транспорті є: автомобільні дороги, залізничні станції, колії та переїзди, порти, акваторія Чорного моря, траси магістральних трубопроводів.

    Головними причинами цих надзвичайних ситуацій є порушення Правил Дорожнього руху водіями транспортних засобів під час перевезення вантажів

    та пасажирів, причому особливо тяжкі наслідки мають аварії пасажирських автобусів, як на автодорогах, так і на залізничних переїздах.

    У результаті аналізу причин виникнення НС на транспорті відомо, що порушення Правил дорожнього руху водіями транспортних засобів, Правил пілотування і судноплавства призвели до аварій майже у 59 % випадків, унаслідок незадовільного технічного стану транспортних засобів та комунікацій - 27 %, унаслідок протиправних дій осіб - 10 % та в 4 % випадків - унаслідок порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів та у результаті несприятливих погодних умов.

    Небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин та які за міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їхнього впливу на довкілля або людину зараховано до одного з класів небезпечних речовин:

    клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази;

    клас 3 - легкозаймисті рідини;

    клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини, самореактивні речовини і тверді десенсибілізовані вибухові речовини;

    клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання;

    клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази в разі стикання з водою;

    клас 5.1 - окиснювальні речовини;

    клас 5.2 - органічні пероксиди;

    клас 6.1 - токсичні (отруйні) речовини;

    клас 6.2 - інфекційні речовини;

    клас 7 - радіоактивні матеріали;

    клас 8 - корозійні речовини;

    клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби.

    Раптове руйнування будівель та споруд

    Цей тип аварій, як правило, виникає зазвичай не сам по собі, а ініціюється яким-небудь побічним фактором. Наприклад, велике скупчення людей, якість будівельних матеріалів тощо.

    Сьогодні в Україні експлуатується понад 17000 мостів, розрахунковий термін служби яких не повинен перевищувати 30—40 років.

    В основних галузях промисловості експлуатується понад 35 млн. тон несучих металевих та понад 250 млн. м3 залізобетонних конструкцій, рівень фізичного зношення доволі значний.

    Наявний житловий фонд перебуває у незадовільному технічному стані. Майже 54 тис. будинків (5 % житлового фонду України) віднесено до категорії старих та аварійних.

    Аварії на електроенергетичних системах

    Подібні аварії призводять до надзвичайних ситуацій, зазвичай через вторин­ні наслідки. Особливо тяжкі наслідки мають аварії на електроенергетичних мережах у зимовий сезон, а також у віддалених та важкодоступних районах. Стан українських електричних мереж із року в рік погіршується, що призводить до аварійних ситуацій на рівні окремих областей.

    Аварії на системах життєзабезпечення

    Подібні аварії виникають переважно в містах з великим скупченням людей, промислових підприємств.

    Локалізація пошкоджень на зруйнованих мережах повинна проводитися негайно. Особливо значні руйнування можуть виникнути під час несвоєчас­ного переключення бензопроводів, газопроводів та інших систем паливо­постачання та технологічних трубопроводів.

    Загальна протяжність водопровідних мереж в Україні становить приблизно 180 тис. км, з яких 33 % нині перебувають в аварійному стані та потребують негайної заміни. Гідродинамічні аварії

    Гідротехнічна споруда - об'єкт господарювання, який знаходиться поблизу водної поверхні та призначений для:

    • використання кінетичної енергії води, що рухається, з метою перетворення її в інші види енергії;

    • охолодження відпрацьованого пару ТЕС та АЕС;

    • захисту прибережної території від води;

    • забору води для зрошення та водозабезпечення;

    • осушення;

    • рибозахисту;

    • регулюваня рівнів води;

    • забезпечення діяльності річкових та морських портів, суднобудівель- них та судноремонтних підприємств, судноплавства;

    • підводного видобування, зберігання та транспортування корисних копалин.

    Руйнування (прорив) гідротехнічної споруди виникає внаслідок дії сил природи (землетрус, ураган, розмив дамби, греблі) або діяльності людини, а також через конструктивні дефекти або помилки проектування.

    До основних гідротехнічних споруд належать: греблі, водозабірні та водоскидні споруди, загати.

    Прорив - ушкодження в тілі греблі, дамби, шлюзі, які є наслідком їх розмиву з утворенням хвиль прориву та катастрофічних затоплень або з утворенням проривного паводка.

    Хвиля прориву виникає за умови одночасного накладання двох процесів: падіння води водосховища і різкого збільшення об'єму води в місці падіння. Висота хвилі прориву і швидкість її розповсюдження залежить від розмірів прориву, різниці рівнів води і топографічних умов русла річки та її гирла. Висота хвилі прориву складає 2-50 м.

    Швидкість руху хвилі прориву, як правило, знаходиться у діапазоні від З до 25 км/год, а висота 2-50 метрів.

    Евакуація населення із зон можливого катастрофічного затоплення проводиться передусім з населених пунктів, що знаходяться поблизу гребель, хвиля прориву яких може досягти зазначених населених пунктів менше ніж за чотири години, а з інших населених пунктів - за наявності безпосередньої загрози їх затоплення.

    Гідродинамічна аварія - надзвичайна подія, пов'язана із виведенням з ладу (руйнуванням) гідротехнічної споруди або її частини та некерованим пере­міщенням великих мас води, які несуть руйнування та затоплення значних територій. Це аварії на гідротехнічних спорудах, коли вода поширюється з великою швидкістю, що створює загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру.

    Для запобігання можливих раптових проривів на греблях водосховищ, захисту населення та матеріальних цінностей завчасно виконують такі заходи:

    а) адміністративні:

    • обмеження будівництва житлових будинків та об'єктів господарюва­ння у місцях, які підпадають під дію можливої хвилі прориву наступного затоплення;

    • евакуація населення із зон, де час добігання хвилі прориву, після руйнування греблі, складає менше чотирьох годин - терміново, а з решти території - за виникнення загрози затоплення;

    б) інженерно-технічні:

    • обвалування (будівництво дамб) населених пунктів та сільськогоспо­дарських угідь;

    • створення надійних дренажних систем;

    • берегоукріплювальні роботи для запобігання зсувів, обвалів тощо;

    • улаштування гідроізоляції та спеціальних кріплень на будинках та спорудах;

    • насадження низькостовбурних лісів із вільхи, верби, осики та берези, що збільшує шорсткість поверхні та сприяє зменшенню швидкості хвилі прориву.

    Рекомендації щодо дій населення в умовах загрози руйнування греблі водосховищ:

    • проводиться оповіщення та інформування населення;

    • завчасно сплановані маршрути можливої евакуації на підвищені ділянки місцевості;

    • необхідно остерігатись обірваних проводів, проводів, що обвисли, повідомляти про наявність таких пошкоджень, а також про руйнування каналізаційних та водопровідних мереж у відповідні комунальні служби;

    • не можна вживати в їжу продукти, які знаходилися в контакті з водяними потоками.

    І. Пожежна безпека

    • Загальні поняття про основи теорії горіння.

    • Небезпечні для людини чинники пожежі.

    • Класифікація об 'єктів за їхньою пожежо-вибухонебезпекою.

    • Показники пожежо- та вибухонебезпеки речовин та матеріалів.

    • Законодавча база в галузі пожежної безпеки.

    • Основи забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ, органі­зацій. Відповідальність за порушення (невиконання) вимог пожежної безпеки.

    1. Загальні поняття про основи теорії горіння

    Горінням називається складний фізико-хімічний процес взаємодії горючої речовини та окисника, який супроводжується виділенням тепла та випроміню­ванням світла. Умовами для виникнення та перебігу горіння є наявність горючої речовини, окисника і джерела запалювання. Здебільшого горіння відбувається в результаті екзотермічного окиснення речовини, здатної до горіння, - окисником (киснем повітря, хлором та ін.).

    Загальною властивістю горіння є здатність джерела полум'я переміщува­тися по всій горючій суміші через передавання тепла чи дифузії активних час­тинок із зони горіння у свіжу суміш. В першому випадку реалізується тепловий, а в другому - дифузний механізм розповсюдження полум'я. Як правило, горіння відбувається за комбінованим тепловим дифузним механізмом. Для горіння характерні три типові стадії: виникнення, розповсюдження та згасання полум'я.

    Ініціювання горіння газової суміші в одній точці призводить до нагрівання сусідніх шарів; в них також починається хімічне перетворення. Тому під час запалювання горюча суміш згорає пошарово. Зона горіння переміщується по суміші, забезпечуючи розповсюдження полум'я. Горіння рідин відбувається в газовій фазі. У результаті випаровування над поверхнею рідини утворюється паровий струмінь, змішування та хімічна взаємодія якого з киснем повітря забезпечує формування зони горіння. Горіння твердих речовин має багатостадій­ний характер. Під впливом зовнішнього тепла відбувається нагрівання твердої фази, що супроводжується розкладом та виділенням газоподібних продуктів. Потім ці продукти запалюються та згорають. Тепло від утвореного факела впливає на поверхню твердої речовини, спричиняючи поступання в зону горіння нових порцій горючих газів.

    Горючі речовини - це тверді, рідкі, газо- або пилоподібні речовини, що здатні горіти, тобто окиснюватися з виділенням тепла та світла. Окиснюванами у процесі горіння можуть бути кисень, хлор, бром та деякі інші речовини, зокрема складні: азотна кислота, бертолетова сіль, калійна та натрієва селітри й інші речовини, які під час нагрівання або удару можуть розкладатися з виділенням кисню. Однак звичайно окиснювачем у процесах горіння є кисень, що міститься у повітрі. Джерела запалювання бувають відкриті - полум'я, іскри, розжарені об'єкти, світлове випромінювання тощо та приховані: тепло хімічних реакцій, адсорбції, мікробіологічних процесів, адіабатичного стиснення, удару, тертя та ін. Горюча речовина та кисень є реагуючими речовинами і разом складають горючу систему, а джерело запалювання викликає у ній реакцію горіння. Під час сталого горіння джерелом запалювання є зона реакції.

    Як правило, усі речовини горять у паровій або газовій фазі. Місцем виділення тепла у процесі горіння є зона горіння - тонкий світлий шар газів, у який, з одного боку, надходить пальне (горюча речовина), а з іншого - з повітря крізь продукти горіння дифундує кисень. Стехіометрична суміш (тобто суміш у відповідному кількісному співвідношенні між речовинами-реагентами), яка утворюється в зоні горіння, згорає за частку секунди. Тому концентрація кисню та пального в зоні горіння дорівнює нулю, а концентрація продуктів згорання є максимальною. Через те, що весь кисень у зоні горіння вступає в реакцію, в зоні парів та газів горіння відсутнє. У цій зоні пари та гази, рухаючись угору, поступово нагріваються за рахунок дифундуючих нагрітих продуктів згорання і біля зони горіння розпадаються з утворенням атомів, радикалів та нових, меншого розміру молекул. У такому вигляді пальне у суміші з продуктами згорання надходить до зони горіння.

    2. Небезпечні для людини чинники пожежі

    Вибух - це надзвичайно швидке екзотермічне хімічне перетворення вибухонебезпечного середовища, яке супроводжується виділенням енергії та утворенням стиснених газів, що здатні виконувати роботу (ГОСТ 12.1.010-76).

    Пожежа - це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що поширюється в часі та просторі. Пожежна небезпека - можливість виникнення та (або) розвитку пожежі. Коли людина перебуває в зоні впливу пожежі, то вона може потрапити під дію наступних небезпечних та шкідливих чинників: токсичні продукти горіння; вогонь; підвищена температура середовища; дим; недостатність кисню; руйнування будівельних конструкцій; вибухи; витікання небезпечних речовин, що відбулося внаслідок пожежі; паніка.

    Токсичні продукти горіння становлять найбільшу загрозу для життя людини, особливо під час пожеж у будівлях. Адже в сучасних виробничих, побутових та адміністративних приміщеннях наявна значна кількість синтетичних матеріалів, що є основними джерелами токсичних продуктів. Так під час горіння пінополіуретану та капрону утворюється ціаністий водень (синильна кислота), вініпласту - хлористий водень та оксид вуглецю, лінолеуму - сірководень та сірчистий газ тощо. Найчастіше під час пожеж екологи зазначають про високий вміст у повітрі оксиду вуглецю.

    Вогонь - надзвичайно небезпечний чинник пожежі. Під час пожежі темпера­тура полум'я може досягати 1200-1400 °С та у людей, що знаходяться у зоні пожежі випромінювання, полум'я можуть викликати опіки та больові відчуття.

    Небезпека підвищеної температури середовища полягає в тому, що вди­хання розігрітого повітря разом із продуктами горіння може призвести до ураження органів дихання та смерті. В умовах пожежі підвищення темпера­тури середовища до 60 °С вже є життєвонебезпечною для людини.

    Дим - це велика кількість видимих найдрібніших твердих та (або) рідких часточок незгорілих речовин, що знаходяться в газах у завислому стані. Він викликає інтенсивне подразнення органів дихання та слизових оболонок.

    Недостатність кисню спричинена тим, що в процесі горіння відбуваєть­ся хімічна реакція окиснення горючих речовин та матеріалів. Небезпечною для життя людини уже вважається ситуація, коли вміст кисню в повітрі знижується до 14 % (норма 21 %). За концентрації кисню 9-11 % смерть настає за кілька хвилин.

    Вибухи збільшують площу горіння та можуть призводити до утворення нових осередків пожеж. Люди, що перебувають поблизу, можуть підпадати під дію вибухової хвилі, отримувати ураження уламками тощо.

    Руйнування будівельних конструкцій відбувається внаслідок втрати несучої здатності під впливом високих температур та вибухів. До того ж люди можуть отримати значні травми, опинитися під уламками завалених конструкцій.

    Паніка переважно спричинюється швидкими змінами психічного стану людини, як правило, депресивного характеру в умовах пожежі. Коли дія чинників пожежі перевищує межу психофізіологічних можливостей людини, то її може охопити панічний стан. Паніка - це жахливе явище, здатне призвести до масової загибелі людей.

    3. Класифікація об’єктів за їхньою пожежо-вибухонебезпекою

    Розрізняють такі ступені вогнестійкості будинків: І, II, III, ІІІа, ІІІб, IV, ІУа, V.

    І, II. Будинки з несучими та огороджуваними конструкціями з природних або листових та плиткових негорючих матеріалів.

    ІІІ. Будинки з несучими та огороджуваними конструкціями з природних або штучних кам’яних матеріалів, бетону, залізобетону. Для перекриттів дозволяється використовувати дерев’яні конструкції, захищені штукатуркою або негорючими листовими, плитковими матеріалами.

    ІІІа. Будинки переважно з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса виготовлені з металевих незахищених конструкцій. Огороджувальні конструкції виготовлені з металевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів з утеплювачем або негорючим, або груп горючості Г1, Г2.

    ІІІб. Будинки здебільшого одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса виготовлені з деревини, з попереднім вогнезахисним обробленням.

    ІV. Будинки з несучими та огороджу вальними конструкціями з деревини або інших горючих матеріалів, захищених від дії вогню та високих температур штукатуркою або іншими листовими, плитковими матеріалами.

    ІVа. Будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса виготовлені з металевих незахищених конструкцій. Огороджувальні конструкції виготовлені з металевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів з утеплювачем груп горючості ГЗ, Г4.

    V. Будинки, до несучих та огороджувальних конструкцій яких не висуваються вимоги щодо вогнестійкості та межі поширення вогню.

    Отже, найнебезпечніші щодо пожежозаймистості будівлі IV і V ступенів вогнестійкості.

    Унаслідок пожежі відбувається згорання предметів й об'єктів та їхнє руйнування. Іншими наслідками пожежі можуть бути: вибухи, витоки отруйних газів чи речовин, що забруднюють навколишнє середовище.

    Залежно від масштабів пожежі поділяються на:

    • пожежі, що виникли в окремих будинках та будівлях;

    • пожежі, що охопили понад 25 % будівель;

    • вогняні смерчі, що мають стійкий характер та охопили близько 90 % будівель.

    Відповідно до вимог Державних будівельних норм України "Пожежна безпека об'єктів будівництва" (ДБН 8.1.7-2002) вводяться обмеження щодо поширення небезпечних факторів пожежі в будинках, які досягаються:

    • застосуванням конструктивних та об'ємно-планувальних рішень, спря­мованих на створення перешкод поширенню небезпечних факторів пожежі у приміщеннях, між приміщеннями, поверхами, протипожеж­ними відсіками та секціями;

    • зменшенням пожежної небезпеки будівельних матеріалів та конст­рукцій, а також оздоблень та облицювань, що застосовуються у примі­щеннях та на шляхах евакуації;

    • зменшенням вибухонебезпечної та пожежної небезпеки технологіч­ного процесу, використанням засобів, що перешкоджають розливанню та розтіканню горючих рідин під час пожежі;

    • застосуванням засобів пожежогасіння, а також інших інженерно-технічних рішень, спрямованих на обмеження поширення небезпечних чинників пожежі.

    Вибух - це явище надзвичайно швидкого горіння речовин, яке складається з трьох етапів: спалаху, вибуху та детонації. Швидкість згорання речовини становить:

    • під час горіння - міліметри - сантиметри за секунду;

    • під час спалаху - десятки метрів за секунду;

    • під час вибуху - сотні метрів за секунду;

    • під час детонації 1-4 км/с.

    Крім твердих речовин, газів та рідин, вибухонебезпечними є також парові, водогрійні котли, компресори, трубопроводи, ацетиленові генератори, балони, ресивери та інше устаткування та механізми.

    Високий рівень пожежовибухонебезпеки мають підприємства та об'єкти нафтогазового, нафтохімічного та нафтогазопереробного комплексу, які містять велику кількість пожежовибухонебезпечних об'єктів, а саме: майже 200 устат­кувань комплексної підготовки нафти та газу, 43 тис. км магістральних трубо­провідних систем, 13 підземних сховищ газу, понад 1,3 тис. газорозподільних станцій, майже 230 тис. км газопроводів, систем газопостачання населених пунктів та понад 70 тис. систем газопостачання промислових підприємств, 8 виробництв вибухових речовин та утилізації непридатних боєприпасів, 12 нафтопереробних та 5 газопереробних заводів.

    Основними причинами виникнення пожеж та вибухів стали: порушення вимог безпеки під час виконання газонебезпечних робіт, несвоєчасне виконання діагностичних та ремонтних робіт, порушення вимог безпеки під час виконання ремонтних робіт.

    Пожежна безпека є складовою виробничої та організаційної діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій тощо.

    4. Показники пожежо- та вибухонебезпечності речовин і матеріалів

    Щоб одержати початкові дані для розроблення заходів щодо забезпе­чення пожежної та вибухової безпеки, під час визначення категорії та класу приміщень і будівель відповідно до вимог норм технологічного проектування, стандартів ССБП, будівельних норм та правил, правил будови електро-устаткувань встановлена номенклатура показників пожежо-вибухонебезпечності речовин і матеріалів.

    У ГОСТІ 12.1.044-89 "Пожаро-взрьывоопасность веществ и материалов. Номенклатура показателей и методы их определения" наведено 20 показників, перелік яких за необхідності може бути розширений. Вибір показників для характеристики пожежо-, вибухонебезпечності тих чи інших речовин та матеріалів залежить від агрегатного стану речовини (матеріалу) та умов її застосування.

    Горючість є кваліфікаційною характеристикою здатності речовин та матеріалів до горіння і застосовується для таких потреб: кваліфікації речовин та матеріалів за горючістю; визначення категорії і класу приміщень за вибухо-пожежною та пожежною небезпечністю; під час розроблення заходів щодо забезпечення пожежної безпеки. За горючістю речовини та матеріали поділяють на негорючі, важкогорючі та горючі.

    Негорючі - це речовини та матеріали, які не здатні горіти у повітрі. Проте серед них можуть бути пожежонебезпечні, наприклад, окиснювачі та речовини, що виділяють горючі продукти під час взаємодії з водою, киснем або з іншими речовинами. До негорючих речовин належать усі мінеральні та більшість штучних неорганічних матеріалів.

    Важкогорючі - речовини та матеріали, що здатні горіти в повітрі під час дії джерела запалювання, але не здатні самостійно горіти після його вилучення. Це можуть бути композиції, що складаються з органічного матеріалу та мінерального наповнювача.

    Пожежі та вибухи є найпоширенішими надзвичайними ситуаціями в сучасному індустріальному суспільстві.

    Виникнення пожеж залежить від типу виробництва, властивостей речовин, які зберігаються, категорії приміщень, конструктивних характеристик будівель залежно від ступеня їхньої вогнестійкості.

    За вибухо- та пожежонебезпекою усі приміщення розподіляють на п 'ять категорій: А, Б, В, Г та Д.

    Категорія А (вибухо- та пожежонебезпечна) - це горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 °С у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні паро- чи газоповітряні суміші, під час займання яких розвивається розрахунковий надмірний тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа. До цієї категорії виробництв належать цехи оброблення та використання металевого натрію та калію, нафтопереробні та хімічні підприємства, склади бензину, приміщення стаціонарних кисневих та лужних акумуляторних устаткувань, водневі станції тощо.

    Категорія Б (вибухо- та пожежонебезпечна) - горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху понад 28 °С, горючі рідини у такій кількості, що здатні утворювати вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, під час займання яких розвивається розрахунковий надмірний тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Наприклад, цехи приготування та транспортування вугільного пилу та деревного борошна, цехи цукрової пудри, цехи оброблення синтетичного каучуку, мазутне господарство електростанцій тощо.

    Категорія В (пожежонебезпечна) - горючі займисті та важкогорючі речовини і матеріали (зокрема пил та волокна), речовини та матеріали, здатні тільки горіти під час взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним, за умови, що приміщення, де вони перебувають, не належать до категорії А та Б. Це лісопильні та деревообробні цехи, цехи текстильної та лісопильної промисловості, швейні та трикотажні фабрики, мастильне господарство, електростанції, гаражі тощо.

    Категорія Г - негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес оброблення яких супроводжується виділенням тепла, іскор та полум'я; горючі гази, рідини та тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо. До них належать: ливарні, плавильні, ковальські та зварювальні цехи, цехи гарячого прокату металу, котельні, головні корпуси електростанцій тощо.

    Категорія Д - негорючі речовини та матеріали у холодному стані. Допускається зараховувати до цієї категорії приміщення, в яких містяться горючі рідини у системах змащення, охолодження та гідро приводу обладнання, кількостю не більше 60 кг одиниці обладнання в разі не більше ОД мПа, кабельні електропроводки до обладнання, окремі предмети меблів на місцях. До них належать: цехи холодного оброблення металу, содове виробництво, насосні та водоприймальні пристрої електростанцій, вуглекислотні та хлораторні устаткування.

    5. Законодавча база в галузі пожежної безпеки про пожежну безпеку Закон України Від 17 грудня 1993р.

    3745-XIІ

    Пожежна безпека є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства та навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні, правові, економічні та соціальні основи пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних та фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їхньої діяльності та форм власності.

    Державний департамент пожежної безпеки МНС України розробив програму пожежної безпеки, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2002 р. № 870.

    Для врегулювання вимог пожежної безпеки в галузі будівництва наказом Держбуду України від 03.12.2002 № 88 затверджені та введені в дію державні будівельні норми - ДБН В. 1.1-7-2002 "Пожежна безпека об'єктів будівництва".

    Для здійснення єдиного обліку, а також для формування відповідного інформаційного фонду та систематизації нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки внесено зміни до "Державного реєстру нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки", затвердженого наказом МНС України від 10.10.2003 №388.

    Оновлені "Правила пожежної безпеки в Україні" затверджені наказом МНС України від 19.10.2004 р. № 126 і погоджені в Міністерстві юстиції України.

    6. Основи забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ, організацій

    Під пожежною безпекою об'єкта розуміють такий його стан, за якого уне­можливлюється виникнення та розвиток пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

    Основними системами комплексу заходів та засобів щодо пожежної безпеки є: система запобігання пожежі, система протипожежного захисту та система організаційно-технічних заходів.

    Організаційні заходи пожежної безпеки передбачають: організацію пожежної охорони на об'єкті, проведення навчань з питань пожежної безпеки, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень, будівель, об'єкта загалом та ін.

    До технічних заходів належать: суворе дотримання правил та норм, визна­чених чинними нормативними документами під час реконструкції приміщень, бу­дівель та об'єктів, технічного переоснащення виробництва, експлуатації чи мож­ливого переобладнання електромереж, опалення, вентиляції, освітлення тощо.

    Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та застосу­вання відкритого вогню в недозволених місцях, регламентацію пожежної безпеки під час проведення вогневих робіт тощо.

    Експлуатаційні заходи охоплюють своєчасне проведення профілактичних оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного устаткування, а також інженерного господарства (електромереж, електроустаткування, опалення, вентиляції").

    Відповідальність за порушення (невиконання) вимог пожежної безпеки

    У Кодексі України про адміністративні правопорушення є низка статей, які передбачають відповідальність за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.

    Стаття 175 "Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки" передбачає, що порушення встановлених законодавством вимог пожеж­ної безпеки, а також використання пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням тягне за собою попередження або накладання штрафу на громадян від 0,5 до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та на посадових осіб - від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

    У статті 188-8 "Невиконання приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду" зазначається: невиконання приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду або створення перешкод для їхньої діяльності тягне за собою попередження або накладення ш графу на громадян від 0,5 до семи неоподатковуваних мінімумів доходів грома;іян та на посадових осіб - від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

    Кримінальна відповідальність за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки передбачена статтею 270 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року.

    Згідно з частиною 1 цієї статті порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно спричинило виникнення пожежі, яка заподіяла шкоду здоров'ю людей або майнову шкоду великого розміру, карається штрафом від п'ятдесяти до ста двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

    Згідно з частиною 2 цієї статті те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей, майнову шкоду особливо великого розміру або інші тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

    Отже, порушення вимог пожежної безпеки може полягати як у дії, так і в бездіяльності, як спричинюватися власними діями, так і виконуватися через підлеглих осіб.

    Послідовність дій у разі пожежі

    У разі виявлення пожежі (ознак горіння) кожний громадянин зобов'язаний:

    • негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону. У такому разі необхідно назвати адресу об'єкта, вказати кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище;

    • вжити (за можливості) заходів щодо евакуації людей, гасіння (локалізації") пожежі та збереження матеріальних цінностей;

    • у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медич­ну, газоаварійну тощо).

    Для запобігання ураження людини потрібно якнайшвидше вийти з приміщень, які горять, чи загазованих згідно з планом евакуації. У такому разі треба дотримуватися таких правил:

    • остерігатись високої температури, задимленості та загазованості повітря;

    • перед входом до палаючого приміщення накрити голову вологим простирадлом, плащем, тканиною;

    • у дуже задимленому приміщенні слід плазувати, дихати - тільки через вологу тканину;

    • якщо загорівся одяг - лягти на землю та збити полум'я, не бігти. На людину в палаючому одязі слід накинути пальто, плащ, тканину та щільно притиснути.

    Список літератури

    1. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / С.М. Мохняк, О.С. Дацько, О.І. Козій та ін. - Львів: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2009. - 264 с.

    2. Основи цивільного захисту: Навч. посібник / В.О. Васійчук, В.Є. Гон­чарук, С.І. Качан, С.М. Мохняк. - Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2010.-412 с.

    3. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій. Т. 1: Техно­генна та природна безпека / За заг. ред. В. В. Могильниченка. - К.: КІМ, 2007. - 250 с.

    4. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. - Львів: Афіша, 2002. -318 с.

    5. Пістун І.П. Охорона праці в галузі сільського господарства (земле­впорядкування, геодезія) / І.П. Пістун, А.П. Березовецький, Ю.О. Ковальчук. - Суми: Університетська книга, 2007. - 374 с.

    6. Пожежна безпека в Україні. Нормативна база. - К.: КНТ, 2007. - 470 с.

    7. Баратов А.Н. Пожарная безопасность. Взрьівобезопасность / А.Н. Баратов, Е.Н. Иванов, А.Я. Корольченко. Справ, изд. - М.: Химия, 1987. - 272 с.

    8. Стеблюк М.І. Цивільна оборона та цивільний захист: Підручник. - К.: Знання-Прес, 2007. - 487 с.

    II. Радіаційна безпека

    1. Джерела радіації та одиниці її вимірювання.

    2. Норми радіаційної безпеки.

    3. Біологічна дія йонізуючих випромінювань. Ознаки радіаційного ура­ження.

    4. Класифікація радіаційних аварій.

    5. Фази аварій та фактори радіаційного впливу на людину.

    6. Зони радіоактивно забруднених територій внаслідок аварії на ЧАЕС.

    7. Заходи захисту від радіоактивного опромінення.

    8. Режими захисту населення у разі ускладнення радіаційного становища під час аварії на АЕС.

    1. Джерела радіації та одиниці її вимірювання

    Термін "йонізуюче випромінювання" об'єднує різні за своєю фізичною природою види випромінювання. Подібність між ними в тому, що всі вони володіють високою енергією та реалізують свою біологічну дію через ефект йонізації з подальшим розвитком хімічних реакцій у біологічних структурах клітини, які можуть привести до її знищення.

    Йонізуюче випромінювання не сприймається органами чуття людини: ми не бачимо його, не чуємо і не відчуваємо його дії на наше тіло. Йонізуюче випромінювання містить потік а-частинок (ядра атомів гелію - 2Не), Р-частинок (електрони, позитрони), у-випромінювання та багато інших.

    З іонізуючими випромінюваннями людина зустрічається щоденно в будь- якому районі Землі. Це перш за все так званий природний радіаційний фон, який складається із трьох складових:

    • космічного вимірювання, яке потрапляє на Землю із Космосу;

    • випромінювання від природних радіоактивних елементів, які знаходяться в ґрунті, будівельних матеріалах, повітрі, воді;

    • випромінювання від природних радіоактивних речовин, які з їжею і водою потрапляють в середину організму, і зберігаються в тілі людини протягом всього її життя.

    Йонізуюче випромінювання супроводжувало Великий вибух, з якого, як тепер вважають, почалося утворення нашого Всесвіту близько 20 мільярдів років тому назад. Радіоактивні матеріали є на Землі від початку її утворення.

    Відкриття радіоактивності та йоиізуючих випромінювань належить французькому вченому Анрі Беккерелю, який у 1896 р. встановив, що на фотографічних плівках, прикри­тих кусками мінералу, який містив уран, після проявлення з'являються сліди невідомих випромінювань. В 1898 р. Марія і П'єр Кюрі виявили, що уран після випромінювання здатен перетворюватися в інші хімічні елементи, названі полонієм та радієм,

    Беккерель один з перших зіткнувся з неприємною властивістю радіоактивного випромінювання - здатністю викликати опіки тканин живого організму, а Марія Кюрі померла від злоякісного захворювання крові. Увінчалися результати праці групи талановитих вчених світу в цій галузі досліджень тим, що в 1945 р. створено та випробувано першу атомну бомбу, а в 1954 р. - запущено першу атомну електростанція.

    Природний радіаційний фон - випромінювання, що створюються косміч­ними джерелами та теригенними (властивостями Землі) радіонуклідами.

    Радіонукліди - радіоактивні атоми з певним масовим числом та атомним номером. Радіонукліди одного і того самого хімічного елемента називаються його радіоактивними ізотопами.

    До техногенних джерел радіоактивності належать:

    • атомні станції;

    • підприємства з видобування та перероблення уранових руд;

    • підприємства з виготовлення ядерного палива;

    • підприємства з перероблення та захоронення радіоактивних відходів;

    • науково-дослідні та проектні організації, які мають дослідні реактори, критичні збірки та стенди;

    • ядерні енергетичні установки на морських та космічних судах та апаратах;

    • стаціонарні військові об'єкти для зберігання ядерних боєприпасів та ракетні старти, а також транспорт, що перевозить радіоактивні матеріали;

    • джерела іонізуючого випромінювання у багатьох сферах господарствам та наукової діяльності.

    Атомна енергетика України виробляє 45-50 % електроенергії від загального обсягу. Вона містить 4 атомні станції з 15-ма реакторами.

    Види йоиізуючих випромінювань

    Всі йонізуючі випромінювання можна розділити на дві групи: електро­магнітні, до яких належать рентгенівське та у-випромінювання, і корпускуляр­ні, або випромінювання різних видів ядерних частинок.

    Гамма-випромінювання утворюються під час радіоактивного розпаду ядер. Це електромагнітне випромінювання найкоротшого діапазону з довжиною хвилі Х,<10"7мм. Поширюється у-випромінювання із швидкістю світла (с « 3-Ю8 м/с) та викликає йонізацію атомів речовини. Чим вище енергія у-випромінювання і відповідно менша довжина його хвилі, тим вище проникна здатність.

    Гамма-випромінювання володіє високою проникною здатністю. В атмосфері Землі залежно від енергії гамма-випромінювання може проникати

    на сотні кілометрів. Як захист від у-випромінювання використовують свинець, бетон або інші матеріали з високою густиною.

    Бета-випромінювання - це потік електронів або позитронів. Вони вини­кають у ядрах атомів під час радіоактивного розпаду та миттєво випроміню­ються. їх проникна здатність така, що вони можуть проходити через шар повітря до 15 м та води товщиною 1-2 см. Для захисту від Р-частинок, як правило достатньо листа алюмінію товщиною декілька міліметрів. Під час зовнішнього опромінення Р-частинками на відкритих поверхнях шкіри людини можуть з'явитися радіаційні опіки різного ступеня.

    Аяьфа-випромінювання - це потік важких позитивно заряджених частинок, а- частинки - це ядра атома гелію: вони складаються з двох протонів та двох нейтронів та несуть два додатні заряди. Ці частинки утворюються під час радіоактивного розпаду деяких елементів з великим порядковим номером, переважно це трансуранові елементи з атомними номерами більшими за 92.

    а-випромінювання мають велику йонізуючу здатність, але проникають у тканину людини на малу глибину (0,02-0,06 см). Проникна здатність а-частинок в повітрі не перевищує 11 см. Стан змінюється, якщо джерела альфа-випро- мінювання потрапляють в організм людини з їжею, водою або повітрям. У такому разі вони є надзвичайно небезпечними.

    Нейтрони - це частинки, які не мають електричного заряду. Ці частинки вилітають з ядер атомів під час деяких ядерних реакцій, зокрема, під час реакцій поділу ядер урану або плутонію. Йонізація середовища нейтронним випроміню­ванням відбувається зарядженими частинками, які утворюються під час взаємодії нейіронів з речовиною. Особливістю нейтронного випромінювання є здатність перетворювати атоми стабільних елементів на їхні радіоактивні ізотопи, що різко підвищує небезпеку нейтронного опромінення. Від нейтронного випромінювання добре захищають матеріали, в структурі яких є водень (вода, поліетилен та ін.).

    Усі захисні заходи від дії йонізуючих випромінювань основуються на знаннях властивостей кожного виду випромінювань, характеристиках їхньої проникної здатності, особливостей ефектів йонізації.

    Поняття про дозу випромінювань

    Під час перебування поблизу джерела радіоактивного випромінювання, людський організм поглинає енергію йонізуючого випромінювання, при чому від кількості поглинутої енергії залежить ступінь уражень.

    Активність - це фізична велична, яка характеризує кількість радіо­активних розпадів за одиницю часу. Щоб більше радіорозпадів відбувається за одиницю часу, то вища активність. За одиницю активності приймається беккерель (Бк) - 1 розпад за секунду. Несистемною одиницею активності є 1 Кюрі (1 Кі = 3,7-1010 Бк) (Табл. 3.1).

    Для характеристики поглинутої енергії йонізуючого випромінювання одиницею маси речовини використовується поняття - поглинута доза. Поглинута доза - це кількість енергії, поглинута одиницею маси (1 кг) опроміненого середовища. Поглинута доза в Міжнародній системі одиниць (СІ) вимірюється у грей (Гр):

    1 Гр = 1 Дж/кг.

    Для оцінювання поглинутої дози використовують також несистемна одиниця - рад:

    1 рад = 0,01 Дж/кг, 1 Гр = 100 рад.

    Рад є доволі великою одиницею вимірювань і тому доза опромінення як правило вимірюється в долях рад - сотих (сантирад), тисячних (мілірад) і мільйонних (мікрорад). Наприклад, радіаційний фон Землі вимірюється в мікрорадах, а доза, одержана людиною під час одноразового рентгенівського просвічування шлунку, становить кілька рад.

    Для оцінювання радіаційної ситуації на місцевості та в робочому або житловому приміщеннях, яка обумовлена дією рентгенівського або гамма- випромінювання використовують експозиційну дозу опромінювання. У системі СІ одиниця експозиційної дози - кулон на кілограм (кл/кг). Проте на практиці, як правило, використовують несистемну одиницю - рентген (Р). Співвідношення між цими одиницями таке:

    1 Р = 2,5810^ кл/кг.

    Поглинутій дозі в один рад відповідає експозиційна доза, приблизно дорівнює 1Р, тобто 1 рад ~ 1Р. Під час опромінення живих організмів виникають різні біологічні ефекти, відмінність між якими, за однакової поглинутої дози, пояснюється дією різних видів випромінювань. Біологічні ефекти, викликані будь-якими йонізуючими випромінюваннями, порівнюють з ефектами від рентгенівського та у-випромінювання, тобто вводиться поняття еквівалентної дози. У системі СІ одиниця еквівалентної дози - зіверт (Зв). Існує також несистемна одиниця еквівалентної дози йонізуючого випроміню­вання - бер (біологічний еквівалент рентгена).

    Коефіцієнт, який показує в скільки разів цей вид випромінювання є біологічно небезпечніший, ніж рентгенівське та гамма-випромінювання, за однакової поглинутої дози, називається коефіцієнтом якості випромінювання (К) (табл. 3.2). Для рентгенівського та гамма-випромінювання К = 1.

    Одиниці вимірювання іонізуючих випромінювань

    Таблиця 3.1

    Величини

    Одиниці вимірювання

    Переведення одиниць

    Система СІ

    Несистемні

    Активність (А)

    Беккерель (Бк) (1 розпад ядра атома за 1 сек.)

    Кюрі (Кі) (3,7-1010 розпадів за 1 сек.)

    1 Кі = 3,7-Ю10 Бк

    Ступінь забруднення

    Бк/м2

    Кі/м2

    1 Кі/м2= 3,7-Ю10 Бк/м2

    Експозиційна доза

    (X)

    Кл/кг (доза радіоактивного випромінювання, яка створює

    у 1 кг сухого повітря таку кількість іонів одного знака, що їх сумарний заряд ста­новить 1 кулон)

    Рентген (Р) (доза радіоактивного випромінювання, яка створює у 1 см3 сухого повітря таку кількість йонів одного знаку,

    що їх сумарний заряд становить ! од. заряду СГС)

    1 Р = 2,58-10^ Кл/кг

    Поглинена доза 0>)

    Грей (Гр) (доза радіоактивного випромінювання, за якої 1 кг речовини, що опромінюється, поглинає енергію в 1 Дж)

    Рад

    (доза радіоактивного випромінювання, при якій 1 г речовини, що опромінюється, поглинає енергію в 100 ерг)

    1 рад = 0,01 Гр

    Еквівалентна доза (Н)

    Зіверт (Зв) (доза радіоактивного випромінювання будь-якого виду, що призводить до таких самих дій на біологічний об'єкт, як і доза рентгенівського або у-випромінювання в 1 Гр)

    Бер

    (доза радіоактивного випромінювання будь-якого виду, що призводить до таких самих дій на біологічний об'єкт, як і доза рент­генівського або у-ви- промінювання в 1 Р)

    1 бер = 0,01 Зв

    Потужність дози

    (Р)

    Ампер на кілограм (А/кг) (потужність експозиційної дози радіоактивного (фотонного) ви­промінювання, при якій за 1 с створюється експозиційна доза 1 Кл/кг)

    Рентген на годину (Р/год.) (потужність експозиційної дози радіоактивного (фотонного) випромінювання, за якого за 1 год створюється експозиційна доза 1 Р)

    1 Р/год = 7,166-10"8 А/кг

    Примітка. Для фотонного випромінювання в повітрі 1 Рад = 0,869 Р (бер).

    Отже, еквівалентна доза визначається як добуток поглинутої дози на коефіцієнт якості випромінювання.

    За інших рівних умов доза йонізуючого випромінювання збільшується із зростанням часу опромінення. Доза, зарахована до одиниці часу називається потужністю дози. Якщо потужність експозиційної дози гамма-випромінювання складає 1 Р/год, то це означає, що за 1 годину опромінення людина може отримати дозу, що дорівнює 1 Р.

    Коефіцієнти якості випромінювань

    Таблиця 3.2

    Види випромінювань

    Коефіцієнти якості

    Фотони, всі енергії

    1

    Електрони, всі енергії

    1

    Протони з енергією > МеВ

    5

    Нейтрони з енергією < 10 кеВ

    5

    з енергією 10-100 кеВ

    10

    з енергією 100 кеВ - 2 МеВ

    20

    з енергією 2 МеВ - 20 МеВ

    10

    з енергією > 20 МеВ

    5

    Альфа опромінення, важчі ядра віддачі

    20

    1 рад-К = 1 бер, 1 Гр-К = 1 Зв.

    Елементи, які випромінюють різні види йонізуючого випромінювання називаються радіоактивними. Ионізуюче випромінювання виникає в результаті ядерних перетворень в процесі радіоактивного розпаду атомів. З цим явищем пов'язане поняття активності радіоактивного джерела.

    Для виявлення йонізуючих випромінювань, випромінювання їх енергії та інших властивостей використовуються прилади, які називаються детекторами (дозиметрами). Дозиметри можуть бути індивідуального користування або складнішої конструкції для комплектування спорядження спеціалізованих дозиметричних підрозділів.

    2. Норми радіаційної безпеки

    Основні принципи дозових навантажень. Для визначення необхідного захисту людини від існуючого опромінювання, а також для створення безпечних умов практичної діяльності людей, під час якої вони можуть опинитись під дією йонізуючих випромінювань - створено норми радіаційної безпеки (НРБ).

    Основні принципи регламентації дозових навантажень такі: не перевищувати встановленої дозової межі; виключити будь-яке необгрунтоване опромінення; знижувати дози опромінення до можливого найнижчого рівня, враховуючи економічні та соціальні фактори. Перше видання НРБ-76 (1981 р.) уточнене після аварії на ЧАЕС.

    "Норми радіаційної безпеки України" (НРБУ - 97) є основним Державним документом, що встановлює систему радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпечення прийнятих рівнів опромінення, як для окремої людини, так і суспільства загалом.

    "Нормами радіаційної безпеки" встановлюються такі категорії осіб, які зазнають опромінення:

    Категорія А (персонал) - особи, які постійно чи тимчасово працюють безпосередньо з джерелами йонізуючих випромінювань.

    Категорія Б (персонал) - особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами йонізуючих випромінювань, але у зв'язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках об'єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть отримувати додаткове опромінення.

    Категорія В - все населення.

    "Нормами радіаційної безпеки" та зазначеним Законом, визначені основні дозові межі (ліміти дози) опромінення для різних категорій населення, перевищення яких вишмагає застосування заходів захисту людини. З лімітом дози порівнюється сума ефективних доз опромінення від усіх індустріальних джерел випромінювання. До цієї суми не зараховуюють:

    • дозу, яку одержують від природних джерел випромінювання:

    • дозу опромінення від техногенно-підсилених джерел природного походження;

    • дозу, яку одержують під час медичного обстеження або лікування;

    • дозу, що пов 'язана з аварійним опроміненням населення.

    Основні дозові межі (ліміт ефективної дози) для категорій осіб, які зазнають опромінювання, становлять:

    • Категорія А- 20 мЗв (2 бер) за рік;

    • Категорія Б- 2,0 мЗв (0,2 бер) за рік;

    • Категорія В - 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік;

    Індивідуальний дозиметричний контроль, у конкретних обсягах завжди є обов'язковим для осіб, у яких річна ефективна доза опромінення може перевищувати 10 мЗв за рік.

    Заходи щодо укриття людей застосовуються, якщо протягом перших десяти діб, очікувана сукупна ефективна доза опромінення може перевищити 5 мЗв (0,5 бер).

    Тимчасова евакуація людей здійснюється в разі, якщо протягом не більш одного тижня ефективна доза опромінення може досягти рівня 50 мЗв (5 бер).

    Йодна профілактика застосовується у разі, якщо очікувана поглинута доза опромінення щитовидної залози від накопиченого в ній радіоактивного йоду може перевищити 50 мГр (5 рад). Додаткові обмеження існують для жінок репродуктивного віку.

    Під час виконання аварійних робіт максимальне накопичення дози не повинне перевищувати 25 рад (для персоналу) та 10рад (для населення). Доза, отримана за рахунок наявного фону випромінювання та від інших джерел випромінювання за 70 років житгя, повинна складати близько 14—15 бер. За цього рівня опромінення медики не встановили шкідливої дії на здоров'я дітей та дорослих.

    Встановлено, що за доз опромінення близько 10 рад не спостерігається змін в органах та тканинах організму людини. Короткочасні незначні зміни складу крові спостерігаються лише за одноразового опромінення дозою в 25-75 рад. Розвиток променевої хвороби спостерігається під час опромінення дозою більше 100 рад. Променева хвороба тяжкого ступеня може розвинутися після одноразо­вого опромінення всього тіла дозою 400 рад та більше.

    3. Біологічна дія іонізуючих випромінювань. Ознаки радіаційного ураження

    Біологічний ефект йонізуючих випромінювань залежить від сумарної дози під час дії опромінювання, виду випромінювань, розмірів опроміненої поверхні та індивідуальних особливостей організму.

    Особливості дії йонізуючого випромінювання на живий організм такі:

    • наявність прихованого або інкубаційного періоду прояву дії випромінювань;

    • дія від малих доз випромінювань може накопичуватися в організмі та сумуватися;

    • йонізуючі випромінювання діють безпосередньо не лише на опромінену людину, але і на її потомство;

    • різні органи живого організму мають різну чутливість до опромінення;

    • дія опромінення залежить від частоти.

    Під час дії йонізуючого випромінювання на організм людини передусім пошкоджуються клітини, які активно діляться - клітини легенів, молочних залоз, кісткового мозку.

    За однієї і тієї ж дози опромінення у дітей уражається більша кількість клітин, ніж у дорослих, бо в дітей всі клітини знаходяться на стадії поділу, а в дорослих вони перебувають на одній із трьох стадій: діляться швидко, діляться повільно, зовсім не діляться. А це означає, що особи, які зазнали опромінення в дитинстві, мають вищий ризик утворення пухлин протягом наступного періоду життя, ніж опромінені дорослі. Біологічне пошкодження значно посилюється під час внутрішнього опромінення.

    Ураження радіацією людського організму залежить від виду випромінювань. Так, альфа та бета-частинки мають довжину вільного пробігу невелику та впливають на людину лише в тому разі, коли людина перебуває поблизу їхнього джерела, або під час потрапляння в її організм. Велику проникну здатність мають гамма-випромінювання, потік нейтронів та рентгенівські промені.

    Під час йонізації атоми та молекули клітин живої тканини, за рахунок порушень хімічних зв'язків та розпаду життєво важливих речовин, втрачають здатність до подальшої життєдіяльності. Існує багато видів ураження клітин, з яких слід виокремити: параліч клітин (з подальшим повним або частковим відновленням), смерть клітин, розлад нормальних функцій клітин, поява клітин злоякісного новоутворення, мутація генів та пошкодження хромосом та ферментів.

    Здебільшого за проникної радіації у людей виникає променева хвороба, яку поділяють на гостру та хронічну. Розрізняють 4 ступені гострої променевої хвороби:

    • променева хвороба першого (легкого) ступеня виникає за загальної експозиційної дози опромінення 100-200 бер. Прихований період може продов­жуватись 2-3 тижні, після чого з'являються загальна слабкість, відчуття важкості в голові, стискання в грудях, підвищена пітливість, можливе періодичне підвищення температури;

    • променева хвороба другого (середнього) ступеня виникає за експозиційної дози опромінення 200-400 бер. Прихований період продовжується близько тижня. Хвороба проявляється у важкому нездужанні, розладі функцій нервової системи, болях у голові, запамороченні, можливі нудота, розлади шлунково-кишкового тракту, підвищення температури тіла, різке зниження (майже наполовину) кількості лейкоцитів у крові, особливо лімфоцитів. Під час активного лікування одужання може настати через 1,5-2 місяці, але можлива і смерть (до 20 % випадків);

    • променева хвороба третього (важкого) ступеня виникає за загальної експозиційної дози 400-600 бер. Прихований період - до кількох годин. Наявний важкий загальний стан, сильні болі в голові, нудота, розлади шлунково-кишкового тракту з кров'янистим випорожненням, інколи втрату свідомості або різке збудження, крововилив у слизові оболонки та шкіру, некроз слизових оболонок у ділянці ясен. Кількість лейкоцитів, а потім еритроцитів та тромбоцитів різко зменшується. Оскільки послаблюється захисна функція організму, з'являються різні інфекційні ускладнення. Без лікування хвороба у 20-70 % випадків закінчується смертю, найчастіше від інфекційних ускладнень або від кровотечі;

    • під час опромінення експозиційною дозою понад 600 бер розвивається вкрай важкий четвертий ступінь променевої хвороби, який, незважаючи на лікування, як правило, закінчується смертю упродовж двох тижнів.

    Хронічна променева хвороба виникає за щоденного загального опромінення в 0,1-0,5 бер/добу з досягненням сумарної дози 70-100 бер.

    4. Класифікація радіаційних аварій

    Радіаційно-небезпечний об'єкт (РНО) - об'єкт, під час аварій та руйну­вань на якому можуть відбутися масові радіаційні ураження людей, тварин, рослин.

    Ядерна аварія - аварія, пов'язана з пошкодженням тепловиділяючих елементів, що перевищує встановлені межі безпечної експлуатації або пов'язана з опроміненням персоналу, яке перевищує допустимі для нормальної експлуатації значення.

    Аварією на радіаційно небезпечному об'єкті називають непередбачений випадок, викликаний несправністю обладнання чи порушенням нормального ходу технологічного процесу, який створює радіаційну небезпеку для людей та навколишнього середовища. Залежно від меж розповсюдження радіоактив­них речовин та масштабів радіаційних наслідків радіаційні аварії на радіаційно- небезпечних об'єктах поділяються на кілька видів: промислові, комунальні, локальні, регіональні, глобальні та транскордонні.

    Аварія промислова - це така радіаційна аварія, наслідки якої не поши­рюються за межі території виробничих приміщень та проммайданчика об'єкта, аварійного опромінювання в такому разі зазнає лише персонал.

    Аварія комунальна - це така радіаційна аварія, наслідки якої не обмежуються приміщеннями об'єкта та його проммайданчиком, а поширюються на навколишні території, де проживає населення, яке може реально або потенційно зазнавати опромінювання.

    Аварія локальна - це комунальна радіаційна аварія, якщо в зоні аварії проживає населення загальною кількістю до десяти тисяч осіб.

    Аварія регіональна - це така комунальна радіаційна аварія, під час якої у зоні аварії опиняються території кількох населених пунктів, один чи декілька адміністративних районів та навіть областей із загальною кількістю населення понад десять тисяч осіб.

    Аварія глобальна - це комунальна радіаційна аварія, під вплив якої підпадає значна частина (або вся) територія країни та її населення.

    Аварія транскордонна - це така глобальна радіаційна аварія, коли зона аварії поширюється за межі державних кордонів країни, в якій вона відбулася.

    До основних чинників, які визначають радіоекологічні наслідки радіаційних аварій, можна зарахувати:

    - параметри викиду, враховуючи сумарну кількість радіонуклідів, що надійшли до навколишнього середовища, особливості формування та перенесення радіоактивної хмари, радіонуклідний та фізико-хімічний склад випадінь, час (пора року) викиду;

    - екологічні особливості забрудненої території, зокрема ґрунтовий покрив, природно-кліматичні умови, структура агропромислового виробництва та інші характеристики.

    5. Фази аварій та фактори радіаційного впливу на людину

    У розвитку комунальних радіаційних аварій виділяють три основні тимчасові фази:

    Фаза аварії гостра - фаза комунальної аварії тривалістю від кількох годин до 1-2 місяців після початку аварії, яка містить такі події:

    а) газо-аерозольні викиди та рідинні скиди радіоактивного матеріалу з аварійного джерела;

    б) процеси повітряного переносу та інтенсивної наземної міграції радіо­нуклідів;

    в) радіоактивні опади та формування радіоактивного сліду.

    На ранній стадії критичними шляхами радіаційного впливу продуктів аварійного викиду на населення будуть зовнішнє опромінення від газо-аерозольної хмари та радіоактивних випадінь, а також інгаляційне надходження радіонуклідів до організму людини.

    Фаза аварії середня (фаза стабілізації) - фаза комунальної аварії, яка починається через один-два місяці та завершується через 1-2 роки після початку радіаційної аварії, на якій відсутні короткоживучі осколочні радіоізотопи телуру та йоду, Ва + Ьа, але у формуванні гамма-поля зростає роль 952г + 95МЬ, ізотопів рутенію та церію, 134Сs, І36Сs та 137Сs. Основними критичними шляхами радіаційного впливу на цій стадії будуть зовнішнє опромінення від радіоактивних речовин, що випали на місцевості, та внутрішнє опромінення радіоізотопами цезію (І34Сs, 136Сs та 137Сs) та стронцію (Sг, 90Sr), які надходять до організму з продуктами харчування, виробленими на радіоактивно забруднених територіях (м'ясо, молоко, овочі, фрукти).

    Фаза аварії пізня (фаза відновлення) - фаза комунальної аварії, що починається через 1-2 роки після початку аварії та продовжується до припинення необхідності виконання захисних заходів. Основним джерелом зовнішнього опромінення є 137Сs у випаданні на грунт, а внутрішнього - 137Сз та 90Sr у продуктах харчування, які виробляються на забруднених цими радіонуклідами територіях. Фаза завершується одночасно з відміною всіх обмежень на життєдіяльність населення на забрудненій території та переходом до звичайного санітарно-дозиметричного контролю радіаційної обстановки (табл. 3.3).

    Після того, як почалося випадіння радіоактивних опадів, проводиться постійне уточнення оцінки фактичного радіаційного стану, який може змінюватися зі зміною напрямку вітру, і відповідно уточнюються зони проведення тих чи інших заходів захисту.

    Таблиця 3.3

    Заходи щодо захисту населення (за фазами аварії)

    з/п

    Назва заходу

    рання фаза

    середня фаза

    пізня фаза

    1

    Укриття людей у захисних спорудах

    XX

    X

    -

    2

    Йодна профілактика населення

    XX

    X

    3

    Застосування індивідуальних засобів захисту

    XX

    X

    -

    4

    Евакуація населення

    XX

    X

    5

    Обмежувальні заходи щодо в'їзду та виїзду із забрудненої території

    XX

    X

    -

    6

    Застосування медичних засобів захисту

    X

    -

    7

    Спецоброблення техніки, людей, майна

    X

    X

    X

    8

    Тимчасове вилучення із вживання харчових продуктів місцевого виробництва

    -

    XX

    XX

    9

    Дезактивація забрудненої місцевості та споруд

    -

    X

    -

    10

    Доставка чистих продуктів та питної води у райони, забруднені радіонуклідами

    XX

    X

    X

    Примітки: хх - заходи, що проводяться постійно; х - заходи, що проводяться відповідно до конкретної обстановки; заходи не проводяться.

    6. Зони радіоактивно забруднених територій внаслідок аварії на чаес

    Місцевість, що забруднюється внаслідок радіаційної аварій, за щільністю забруднення радіонуклідами умовно поділяють на зони: зону відчуження, зону безумовного (обов'язкового) відселення, зону гарантованого (добровільного) відселення і зону підвищеного радіоекологічного контролю (табл. 3.4).

    За дозами опромінення заражену територію поділяють на такі зони (рис. 3.1): надзвичайно небезпечного забруднення (зона Г), небезпечного забруднення (зона В), сильного забруднення (зона Б), помірного забруднення (зона А) та зона радіаційної небезпеки (зона М) (табл. 3.5).

    Під час ліквідації наслідків повинні виконуватися основні заходи захисту: радіаційний і дозиметричний контроль, захист органів дихання, профілактичне використання препаратів йоду, санітарне оброблення людей, дезактивація одягу, техніки. В зоні А під час виконання рятувальних та інших робіт переміщення людей потрібно проводити з використанням броньованої техніки. У зонах Б, В, Г ніякі роботи в мирний час, як правило, виконуватись не повинні.

    Характеристика зон радіоактивного забруднення місцевості під час аварій на рно за щільністю забруднення радіонуклідами

    Зона забруднення

    Щільність забруднення грунту довгоживучими радіонуклідами (вище доаварійного рівня), Кі/км2

    Ефективна доза опромінення населення за рік із урахуванням коефіцієнта міграції радіонуклідів у рослини

    Цезію С8

    Стронцію Зг

    Плутонію Ри

    Зона відчуження - це територія, з якої проводиться евакуація населення негайно після аварії і на ній не здійснюється господарська діяльність.

    Зона безумовного відселення

    >15,0

    >3,0

    >0,1

    >5,0 мЗв (0,5 бер)

    Зона гарантованого відселення

    5,0-15,0

    0,15-3,0

    0,01-0,1

    >0,5 мЗв (0,05 бер)

    Зона підвищеного радіоекологічного контролю

    1,0 -5,0

    0,02-0,15

    0,005- 0,01

    <0,5 мЗв (0,05 бер)

    Таблиця 3.5

    Характеристика зон можливого радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на аес

    Назва зон

    Індекс зон

    Доза опромінювання за

    1-й рік після аварії, рад

    Потужність дози опромінювання через

    1 годину після аварії, рад/год

    На зовнішній межі зони

    На

    внутрішній межі зони

    На зовнішній межі зони

    На

    внутрішній межі зони

    Радіаційної небезпеки

    М

    5

    50

    0,0014

    0,14

    Помірного забруднення

    А

    50

    500

    0,14

    1,4

    Сильного забруднення

    Б

    500

    1500

    1,4

    4,2

    Небезпечного забруднення

    В

    1500

    5000

    4,2

    1,4

    Надзвичайно небезпечного забруднення

    Г

    5000

    -

    14

    -

    Рис. 3.1. Зображення прогнозованих зон радіоактивного

    Забруднення місцевості

    Під час проведення оперативних заходів, щодо захисту населення після виникнення радіаційної аварії, в зоні радіоактивного забруднення виділяють:

    зону відчуження, в межах якої потужність дози радіоактивного випромі­нювання на момент остаточного формування радіоактивного сліду на місце­вості може становити 20 мр/год і більше;

    зону тимчасового відселення, в межах якої потужність дози радіоактив­ного випромінювання на момент остаточного формування радіоактивного сліду на місцевості може становити 5-20 мр/год.

    зону жорсткого радіаційного контролю, в межах якої потужності дози радіоактивного випромінювання на момент остаточного формування радіо­активного сліду на місцевості можуть становити 3-5 мр/год.

    Як критерій для прийняття рішень може також бути прийнята щільність забруднення грунту радіонуклідами. За цим критерієм виділяють:

    зону відчуження - територія, на якій щільність забруднення грунту, будівель та споруд радіоізотопами не допускають тривалого перебування людей без застосування відповідних засобів захисту;

    зону обов'язкового відселення - територія, на якій щільність забруднення фунту ізотопами цезію, стронцію або плутонію, відповідно, 5-15; 0,15-3; 0,01-0,1 Кі/км2;

    зону гарантованого добровільного відселення - територія, на якій щільність забруднення грунту ізотопами цезію, стронцію або плутонію, відповідно 15; 3; 0,1 Кі/км2;

    зону жорсткого радіаційного контролю - територія, на якій щільність забруднення ґрунту ізотопами цезію, стронцію або плутонію відповідно 1-5; 0,02-0,15; 0,005-0,01 Кі/км2.

    Чорнобильська катастрофа: події, факти, цифри

    У результаті вибухів та пожежі внаслідок аварії на 4-му енергоблоці ЧАЕС із 26 квітня до 10 травня 1986 року зі зруйнованого реактора викинено ядерного палива й продуктів розпаду сумарною активністю близько 50 млн Кі.

    Загалом, радіоактивними викидами ЧАЕС забруднено 80 % території Білорусі, вся північна частина Правобережної України й 19 областей Росії.

    Під вплив зовнішнього та внутрішнього опромінення в Україні потрапило більше 2,6 млн. людей, що становить близько 1,5 % чисельності її населення у 1986 році. Після завершення програми відселення 1992-1993 рр. загальна площа зони відчуження досягнула 3400 км2. На цій території із економічної діяльності вилучений значний потенціал Київської області. Тепер повернення земель зони відчуження для сільськогосподарських робіт вважається неможливим.

    Чорнобильська катастрофа призвела до забруднення 4,6 млн. га сільсько­господарських угідь. Найбільшу питому вагу в розрахунках еколого- економічних збитків від радіоактивного забруднення займають збитки для населення, що проживає на забруднених територіях. Це збитки пов'язані з його захворюваністю, передчасним старінням та смертністю.

    Вимоги до розвитку та розміщення об'єктів атомної енергетики

    а) інженерно-технічні заходи:

    1. Заходи, що забезпечують безпеку роботи ас

    У проекті АС передбачаються технічні засоби та організаційні заходи, що спрямовані на запобігання проектним аваріям та обмеженню їхніх наслідків.

    Забезпечення радіаційної безпеки як персоналу АС, так і населення, що мешкає поблизу станції, - це незаперечна та головна вимога під час проектування, спорудження та експлуатації АС.

    Умовами забезпечення безпеки роботи АС є вимоги до вибору майданчика для розміщення станції. Вибір земельної ділянки, де планується розміщення підприємства, вимагає обов'язкового узгодження з державною санітарно- епідеміологічною службою МОЗ України. Вона повинна знаходитись у зоні мінімальної сейсмічності. Обов'язкова умова - незатоплюваність території за будь-якого рівня повеневих вод, а рівень ґрунтових вод повинен бути не менш ніж на 1,5 м нижчим від дна підземних ємностей радіоактивних відходів. Земельні ділянки для розміщення підприємств повинні розташовуватись з підвітряного боку щодо житлових та громадських будівель, дитячих та санаторно-курортних підприємств, зон відпочинку, спортивних споруд міста енергетиків.

    Задля радіаційної безпеки населення на всіх АС встановлюються вентиляційні труби, через які радіоактивні речовини, переважно інертні гази, виводяться в атмосферу для розбавлення. Висота таких труб залежить від потужності реактора та повинна бути не меншою за 100 м.

    2. Підготовка захисних споруд для персоналу та населення (сховищ та протирадіаційних укриттів), а також обладнання підвалів будинків з метою радіаційного захисту людей.

    3. Будівництво доріг з твердим покриттям (не менше 5-6) у різних напрямках від ас з урахуванням рози вітрів для проведення попереджувальної чи негайної евакуації населення.

    б) організаційні заходи:

    • Планування захисту персоналу АС та населення під час аварій.

    Особливу увагу зосереджують на плануванні загальної випереджувальної

    та загальної негайної евакуації.

    • Створення та підтримання в постійній готовності сил та засобів для ліквідації аварії.

    • Забезпечення персоналу АС та населення засобами індивідуального захисту - протигазами, респіраторами, йодними препаратами.

    • Контроль радіаційної обстановки з використанням стаціонарних, пересувних та переносних приладів, систем та засобів радіаційного контролю.

    • Створення оперативної локальної системи оповіщення населення.

    • Підготовка персоналу об 'єкта та населення до дій в умовах радіоактивного забруднення.

    в) санітарно-гігієнічні та медико-профілактичні заходи:

    1. Створення навколо ас санітарно-захисної зони.

    2. Проведення регулярного дозиметричного контролю населення.

    3. Дотримання населенням гігієнічних норм в умовах радіоактивного забруднення, зокрема гігієни харчування.

    7. Заходи захисту від радіоактивного опромінення

    Забезпечення радіаційної безпеки як персоналу АС, так і населення, що мешкає поблизу станції, - це незаперечна і головна вимога під час проектування, спорудження та експлуатації АС.

    • Спостереження та оцінювання фактичного радіаційного стану за допомогою приладів.

    • Визначення рішення щодо заходів захисту населення.

    • Оповіщення персоналу АС та населення про аварію.

    • Ліквідація аварії.

    Основні рекомендації щодо поводження населення в умовах радіоактивного забруднення середовища під час аварій на АЕС

    Під час перебування у приміщенні:

    необхідно герметизувати приміщення; укрити продукти харчування від пилу; щоденно проводити вологе прибирання приміщень; суворо дотримува­тись правил особистої гігієни; воду вживати тільки з перевірених джерел, а продукти харчування, отримані через торгову мережу; їжу приймати тільки у закритих приміщеннях, перед цим ретельно мити руки та споліскувати рот 0,5 % розчином питної соди; систематично контролювати радіаційний фон.

    Під час перебування поза приміщенням:

    необхідно максимально обмежити перебування на відкритій території; під час виходу з приміщення обов'язково використовувати засоби індивідуального захисту (респіратор, протипилову пов'язку, плащ, гумові чоботи тощо); під час перебування на місцевості не рекомендується роздягатися, сідати на землю, палити; перед входом у приміщення обов'язково вимити взуття водою, верхній одяг струсити та почистити вологою щіткою; не купатися у відкритих водоймах.

    Йодна профілактика має на меті запобігання накопиченню радіоактивних ізотопів йоду в щитовидній залозі. Її здійснюють за допомогою приймання внутрішньо стабільних доз йоду у вигляді пігулок йодистого калію, а в разі його відсутності - водно-спиртового розчину йоду (по 20 крапель 5 %-го розчину на склянку молока чи води).

    Ефект захисту людини хімічними сполуками від дії йонізуючої радіації називається хімічним захистом від променевого ураження, а такі сполуки - радіопротекторами. їхня захисна дія проявляється, як правило, в тому разі, коли вони вводяться в організм незадовго (10-30 хв) до гострого опромінення.

    Йонізуюча радіація вражає імунну систему, зменшує імунітет, тобто опір­ність організму до всіх несприятливих факторів зовнішнього середовища, що проявляється в ослабленні організму, підвищенні ймовірності захворювань.

    8. Режими захисту населення у разі ускладнення радіаційного становища під час аварії на аес

    І. ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ 0.1-0,3 мР/год.

    Режимні заходи щодо захисту населення:

    Укриття дітей, герметизація приміщень, укриття та упакування продуктів харчування. Обмеження часу перебування на відкритій місцевості дорослих, улаштування санітарних бар'єрів на входах у квартири.

    ІІ ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ 0,3-1,5 мР/год.

    Режимні заходи щодо захисту населення:

    Ті самі заходи, плюс йодна профілактика дітей, обмеження часу пере­бування на відкритій місцевості всіх контингентів населення. Улаштування санітарних бар'єрів на входах в будинки.

    ІІІ. ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ 1,5-15 мР/год.

    Режимні заходи щодо захисту населення:

    Ті самі заходи, плюс йодна профілактика всього населення, часткова евакуація дітей і вагітних жінок.

    IV. Потужність експозиційної дози 15-100 мР/год.

    Режимні заходи щодо захисту населення:

    І+ІІ+ІІІ; евакуація населення, окрім контингенту, задіяного в аварійно- рятувальних роботах.

    V. Потужність експозиційної дози більше 100 мР/год.

    Повна евакуація населення.

    Примітка: Похідні нормативи визначені, зважаючи на розрахунок одер­жання населенням дози в 75 бер за час після аварії на АЕС або 250—400 бер на щитовидну залозу.

    Основні напрями державної політики у галузі радіаційної безпеки передбачають такі пріоритетні завдання:

    • проведення екологічного аудиту кризових територій України, що містить визначення контрольних рівнів забруднення територій, які є нормами для територій, та можливість їхнього реального досягнення;

    • здійснення перебудови техногенного середовища, технічного переосна­щення виробничого комплексу на основі впровадження новіти х науко­вих досягнень, енерго- та ресурсоощадних технологій, безвідх здї их та екологічно безпечних технологічних процесів, застосування відновлю­ваних джерел енергії, вирішення проблем знешкодження та використан­ня всіх видів відходів.

    Моніторинг і прогнозування становища під час аварії на аес (виконання розрахунково-графічної роботи)

    Основні параметри під час оцінювання радіаційного становища

    Під радіаційним становищем розуміють сукупність наслідків радіоактивного забруднення (зараження), які впливають на виробничу діяльність об'єктів еко­номіки, життєдіяльність населення, дії сил цивільної оборони під час проведення рятувальних та інших невідкладних робіт. Радіаційне становище характеризується

    масштабом (розмірами зон) і типом радіоактивного забруднення (рівнем радіації). Розміри зон радіоактивного забруднення (зараження) і рівні радіації є основними показниками ступеня небезпеки радіоактивного забруднення.

    Оцінювання радіаційної обстановки передбачає:

    1. Визначення масштабів і характеру радіоактивного забруднення місце­вості, тобто виявлення радіаційного стану;

    2. Аналіз їхнього впливу на діяльність об'єктів економіки, життєдіяльність населення і сили цивільної оборони;

    3. Вибір найдоцільніших варіантів дій, за яких унеможливлюється радіаційне ураження людей, або воно є мінімальним.

    Виявляють й оцінюють радіаційне становище вирішенням формалізованих завдань щодо можливих наслідків такого впливу на населення, особового складу формувань у всіх видах їхніх дій та щодо оптимізування режиму роботи формувань на забрудненій місцевості та режиму роботи підприємств.

    Залежно від типу й об'єму вихідної інформації завдання можна вирішувати або розрахунками (прогнозуванням), або на основі результатів фактичних вимірювань на забрудненій місцевості (за даними розвідки) та оцінювання радіаційного становища методом прогнозування.

    Попередній прогноз радіаційного становища здійснюють так само, як виявляють та оцінюють його.

    Укладаючи прогноз ймовірного радіаційного становища, вирішують декілька завдань:

    • визначення зон радіаційного забруднення та нанесення їх на карту (схему);

    • визначення часу початку випадання радіоактивних опадів на території об'єкта;

    • визначення доз опромінення, що може отримати людина на зараженій території;

    • визначення тривалості перебування на забрудненій території;

    • визначення часу початку роботи на забрудненій території;

    • визначення можливих санітарних втрат під час радіаційної аварії.

    Вихідними даними для оцінювання радіаційного становища є:

    • тип і потужність ЯЕР;

    • частка викинутих з ЯЕР РР - Ь (%);

    • координати ЯЕР чи АЕС;

    • астрономічний час аварії - Тав;

    • метеоумови: напрямок (азимут А ) і швидкість вітру на висоті 10 м (V, м/с), температура повітря (°С), ступінь вертикальної стійкості повітря (СВСП): інверсія, ізотермія, конвекція (визначається за часом доби (ніч, день) і хмарністю);

    • віддаль від об'єкта (району дії формувань) до аварійного реактора - Яо (км);

    • час початку роботи робітників і службовців об'єкта (дії формувань) - Тпоч. (год);

    • довготривалість дій (роботи) - Тр (год);

    • кратність послаблення потужності дози опромінення - Кпосл

    Оцінка радіаційного становища при аваріях на об'єктах атомної енергетики

    1. За табл. 3.6. визначається категорія стійкості атмосфери (інверсія, ізотермія, конвекція), що відповідає погодним умовам і заданому періоду доби.

    2. За табл. 3.7. визначається середня швидкість вітру (Уср) в товщині поширення радіоактивної хмари, зважаючи на задану швидкість приземного вітру V і встановленого за табл. 3.6 ступеня вертикальної стійкості атмосфери.

    3. За табл. 3.8-3.11. для заданого типу ЯЕР (РБМК, ВВЕР) і за частиною викинутих РР визначаються розміри прогнозованих зон забруднення і наносяться в масштабі на карту (схему) у вигляді правильних еліпсів.

    4. Із заданої відстані (По) від об'єкта до аварійного реактора з урахуван­ням утворених зон забруднення встановлюється (визначається) зона забруд­нення, в яку потрапив об'єкт (район дії формувань).

    5. За табл. 3.12 визначається час початку формування сліду радіоактив­ного забруднення (Ц) після аварії на АЕС (час початку випадання радіоактивних опадів на території об'єкта).

    6. За табл. 3.13.-3.17. для відповідної зони забруднення місцевості з вра­хуванням початку і довготривалості роботи на забрудненій території, визна­чається доза опромінення Д30ни > яку отримають робітники і службовці об'єкта (особовий склад формувань) за умови відкритого розміщення в середині зони.

    Дози опромінення, які отримають робітники й службовці об'єкта за час роботи в заданому районі визначаються за формулою:

    Допр.=Д ЗОНи'КтОНи" 1 /КпОСЛ" (бер), (3.1)

    де Дюни - доза розрахована за табл. 3.13-3.17;

    Кпосл - коефіцієнт послаблення радіації (табл. 3.18);

    Кзони - коефіцієнт, що враховує місцерозташування особового складу в зоні.

    Роблячи допущення про лінійний закон ЗМІНИ Кзонн по всій довжині кожної конкретної зони, значення К™,, в будь-якому місці зони можна визначити з формули

    де Ктабл. - визначається з приміток до табл. 3.13-3.17;

    Ьп- відстань від аварійного реактора до початку зони;

    Ьк- відстань від аварійного реактора до кінця зони;

    відстань від ректора до об'єкта господарювання (ОГ).

    7. На основі обчисленої дози опромінення з урахуванням характеру діяль­ності робітників і службовців об'єкта (на відкритій місцевості, в будівлях і спору­дах, у сховищах) і встановленої дози опромінення визначається оптимальний ре­жим діяльності населення, робітників і службовців ОГ на забрудненій місцевості.

    8. На основі вихідних даних і проведених розрахунків розробляться пропозиції щодо захисту населення, особового складу ОГ, що опинилися в зоні радіаційного забруднення місцевості.

    Приклад. На об'єкті атомної енергетики стався аварійний викид радіоактивних речовин. У зону забруднення може потрапити ОГ, розташований на певній відстані від аварійного реактора. Необхідно оцінити радіаційне становище, що може скластися на ОГ і запропонувати заходи із захисту людей.

    Вихідні дані:

      • Тип ядерного реактора РБМК-1000.

      • Частина викинутих РР із реактора Н = 50 %.

      • Відстань від об'єкта до аварійного реактора КО = 24 км.

      • Астрономічний час аварії на реакторі Тав = 10.00.

      • Довготривалість роботи на об'єкті Т = 12 год.

      • Допустима доза опромінення Ддоп. = 5 бер.

      • Коефіцієнт послаблення дози радіації Кпосл = 5.

      • Швидкість вітру на висоті 10 м V = 4 м/с.

      • Напрямок вітру - в бік об'єкта.

      • Хмарність - напівясно (4 бали).

      • Забезпеченість сховищами, 313 - 100 %.

      • Час початку робіт на об'єкті Тпоч = 12.00.

    Розрахунок:

    1. За табл. 3.6 визначається категорія стійкості атмосфери (інверсія, ізотермія, конвекція), що відповідає погодним умовам і заданому періоду доби. За умовою: хмарність - напівясно, день, швидкість приземного вітру V = 4 м/с.

    Згідно з табл. 3.6 ступінь вертикальної стійкості повітря - ізотермія.

    2. За табл. 3.7 визначається середня швидкість вітру (Уср) в товщині поширення радіоактивної хмари, виходячи із заданої швидкості приземного вітру V і встановленої за табл. 3.6 ступеня вертикальної стійкості атмосфери.

    Згідно з табл. 3.7 для ізотермії та швидкості приземного вітру V = 4 м/с середня швидкість вітру Уср= 5 м/с.

    3. Згідно з табл. 3.9 для заданого типу ЯЕР (РБМК-1000) і частці викинутих РР (Н = 50 %) визначаються розміри прогнозованих зон забруднення місцевості й наносяться на схему в масштабі у вигляді правильних еліпсів.

    4. Зважаючи на задану віддаль об’єкта господарської діяльності (Ко = 24 км) до аварійного реактора з урахуванням розмірів утворених зон забруднення встановлюється, що об’єкт опинився у зоні «Б», тобто, оскільки Ьб > Ко > Ьв(47,1 > 24 > 23,7), об’єкт знаходиться в зоні «Б» і відповідно до формули (3.2)

    к _ ті6. – 1)(Ь„ + Ь. – 2КО) | 1 (1,7 – 1X23,7 + 47,1 – 2• 24) | { ^ ^ «»» 47,1-23,7

    5. За 57абл.. 3.12 визначають час початку формування сліду радіоактивного забруднення (Ц) після аварії (час початку випадання радіоактивних опадів на території об’єкта). Для Ко = 24 км, ізотермії і середньої швидкості вітру Уср = 5 м/с, методом інтерполяції

    ,л 24-30 24-20

    І. = 1,0 +1,5 : = 1,2 год.

    ф 20-30 20-10

    Отже, об’єкт через Ц>=1,2 год. після аварії опиниться в зоні радіоактивного забруднення, що вимагає прийняття додаткових заходів захисту робітників і службовців.

    6. За табл. 3.15. для зони забруднення "Б" із врахуванням часу початку робіт (Тпоч= 2 год) і довготривалості робіт (Т = 12 год) визначається доза опромінення, яку отримають робітники і службовці об'єкта (особовий склад формувань) у разі відкритого розміщення у середині зони "Б". Згідно з табл. 3.15 Дзони=17,1 бер. Дозу фактичного опромінення визначаємо за формулою (3.1):

    Допр-=Дюни' Кчони' (1/К ііосл- ) (бер),

    де Дзони=17,1 бер;

    К„осл=5 (згідно з умовою);

    Кюнн 1 .68,

    ДопР - 17,1-1,68 ( 1/5)=5,8 бер.

    Розрахунки показують, що робітники й службовці об'єкта за 12 год. робіт у зоні "Б" можуть отримати дозу опромінення 5,8 бер, що перевищує гранично допустиму дозу ДЦст=5 бер.

    7. Використовуючи дані табл. 3.15 і попередню формулу, визначається допустимий час перебування на забрудненій території, якщо початок роботи о 12.00 (ТІЮч. = 2 год після аварії), то час початку роботи робітників і службовців об'єкта після аварії на АЕС у разі довготривалості виконання робіт впродовж 12 годин за умови отримання Дер не більше 5 бер.

    Висновки:

    1. ОГ може опинитись у зоні сильного радіоактивного забруднення (Ко< ьб).

    2. Хмара зараженого повітря підійде до об’єкта через 1,2 год, що за оперативного оповіщення дає змогу вивести людей із зони забруднення.

    3. Роботу на території об’єкта протягом 12 годин можна починати не раніше ніж через 6 годин після аварії на АЕС, а в разі початку робіт через 2 години після аварії знаходитись на забрудненій території можна не довше ніж 9 год 46 хв.

    4. Основні заходи щодо захисту людей:

    • евакуація;

    • для тих, хто не встигає евакуюватися, або повинен залишитися на території

    об'єкта:

    • обмежене перебування на відкритій місцевості (тимчасове перебування в захисних спорудах);

    • максимально можлива герметизація житлових та службових приміщень;

    • вживання лікарських препаратів, що перешкоджають накопиченню біологічно небезпечних радіонуклідів в організмі;

    • захист оріанін дихання з використанням засобів індивідуального захисту та підручних засобів:

    • вилучення, або обмеження вживання в їжу забруднених продуктів харчування; в районі евакуації:

    • обмеження доступу в район забруднення;

    • санітарне оброблення людей у разі забруднення їхнього одягу та тіла радіоактивними речовинами вище встановлених норм;

    • оброблення продуктів харчування, які забруднені радіоактивними речовинами;

    • дезактивація забрудненої місцевості.

    Допоміжні матеріали Графік орієнтованого оцінювання ступеня вертикальної стійкості повітря

    Таблиця 3.6

    Швидкість вітру, м/с

    Ніч

    День

    ясно

    напівясно

    хмарно

    ясно напівясно

    хмарно

    <0,5 0,6-2,0

    інверсія

    конвекція

    2,1-4,0

    ізотермія

    ізотермія

    >4,0

    Примітки: Інверсія - такий стан приземного шару повітря, за якого температура поверхні фунту менша за температуру повітря на висоті 2 м від поверхні. Ізотермія - такий стан приземного шару повітря, за якого температура поверхні фунту орієнтовно дорівнює температурі повітря на висоті 2 м від поверхні. Конвекція - такий стан приземного шару повітря, за якого температура поверхні грунту більша за температуру повітря на висоті 2 м від поверхні.

    Хмарність визначається в балах:

    відсутня (ясно) - 0-2;

    середня (напівясно) - 3-7;

    суцільна (хмарно) - 8-10.

    Середня швидкість вітру (Уср) в при поверхневому шарі землі до висоти переміщення центру хмари, м/с

    Таблиця 3.7

    Категорія стійкості атмосфери

    Швидкість вітру на висоті 10 м, Ую (м/с)

    менше 2

    2

    3

    4

    5

    більше 6

    Конвекція

    2

    2

    5

    -

    -

    -

    Ізотермія

    -

    -

    5

    5

    5

    10

    Інверсія

    -

    5

    10

    10

    -

    -

    Розміри прогнозованих зон забруднення місцевості на сліді хмари під час аварії на АЕС (конвекція, швидкість вітру V = 2 м/с)

    Таблиця 3.8

    Вихід актив­ності, %

    Індекс зони

    Тип реактора

    РБМК-1000

    ВВЕР-1000

    довжина зони, км

    ширина зони, км

    площа, км2

    довжина зони, км

    ширина зони, км

    Площа, км2

    3

    м

    62,6

    12,1

    595

    82,8

    16,2

    1050

    3

    А

    14,1

    2,75

    30,4

    13,0

    2,12

    22,7

    10

    М

    140

    29,9

    3290

    185

    40,2

    5850

    10

    А

    28,0

    5,97

    131

    39,4

    6,81

    211

    10

    Б

    6,88

    0,85

    4,62

    -

    -

    -

    30

    М

    249

    61,8

    12100

    338

    82,9

    22000

    30

    А

    62,6

    12,1

    595

    82,8

    15,4

    1000

    30

    Б

    13,9

    2,71

    29,6

    17,1

    2,53

    34

    30

    В

    6,96

    0,87

    4,98

    -

    -

    -

    50

    М

    324

    87,8

    20800

    438

    111

    38400

    50

    А

    88,3

    18,1

    1260

    123

    24,6

    2380

    50

    Б

    18,3

    3,64

    52,3

    20,4

    3,73

    39,8

    50

    В

    9,21

    1,57

    11,4

    8,87

    1,07

    7,45

    Розміри прогнозованих зон забруднення місцевості на сліді хмари нід час аварії на АЕС (інверсія, швидкість ві гру V = 5 м/с)

    Таблиця 3.9

    Вихід

    активності,

    %

    Тип реактора

    Індекс

    РБМК-1000

    ВВЕР-1000

    зони

    довжина

    ширина

    плоша, км2

    довжина

    ширина

    площа,

    зони, км

    зони, км

    зони, км

    зони, км

    км2

    3

    м

    126

    3,63

    359

    17

    0,61

    8,24

    10

    М

    241

    7,86

    1490

    76

    2,58

    154

    10

    А

    52

    1,72

    71

    -

    -

    -

    30

    М

    430

    14

    4760

    172

    5,08

    686

    30

    А

    126

    3,63

    359

    17

    0,61

    8,25

    50

    М

    561

    18

    8280

    204

    6,91

    1100

    50

    А

    168

    4,88

    644

    47

    1,52

    56

    50

    Б

    15

    0,41

    4,95

    -

    -

    -

    Розміри прогнозованих зон забруднення місцевості на сліді хмари

    під час аварії на АЕС (ізотермія, швидкість вітру V = 5 м/с)

    Таблиця 3.10

    Вихід

    активності,

    %

    Тип реактора

    Індекс

    РБМК-1000

    ВВЕР-1000

    зони

    довжина

    ширина

    площа,

    довжина

    ширина

    площа,

    зони,км

    зони, км

    км2

    зони, км

    зони, км

    км2

    3

    м

    145

    8,42

    959

    74,5

    3,70

    216

    3

    А*

    34,1

    1,74

    46,6

    9,9

    0,29

    2,27

    10

    М

    270

    18,2

    3860

    155

    8,76

    1070

    10

    А

    75

    3,92

    231

    29,5

    1,16

    26,8

    10

    Б

    17,4

    0,69

    9,40

    -

    -

    -

    10

    В

    5,80

    0,11

    0,52

    -

    зо

    М

    418

    31,5

    10300

    284

    18,4

    4110

    зо

    А

    135

    8,42

    959

    74,5

    3,51

    205

    зо

    Б

    33,7

    1,73

    45,8

    9,90

    0,28

    2,21

    зо

    В

    17,6

    0,69

    9,63

    -

    -

    -

    50

    М

    583

    42,8

    19690

    379

    25,3

    7530

    50

    А

    191

    11,7

    1760

    100

    5,24 "

    411

    50

    Б

    47,1

    2,40

    88,8

    16,6

    0,62

    8,15

    50

    В

    23,7

    1,10

    20,5

    -

    -

    Розміри прогнозованих зон забруднення місцевості на сліді хмари під час аварії на АЕС (ізотермія, швидкість вітру V = 10 м/с)

    Таблиця 3.11

    Вихід

    активності,

    %

    Тип реактора

    Індекс

    РБМК-1000

    ВВЕР-1000

    зони

    довжина

    ширина

    площа,

    довжина

    ширина

    площа,

    зони, км

    зони,км

    км2

    зони, км

    зони, км

    км2

    3

    м

    135

    5,99

    635

    53

    1.87

    78

    3

    А

    26

    1,04

    21,0

    5,22

    0,07

    0,31

    10

    М

    272

    14

    3080

    110

    5,33

    460

    10

    А

    60

    2,45

    115

    19

    0,58

    8,75

    10

    Б

    11

    0,32

    3,02

    зо

    М

    482

    28

    10700

    274

    13

    2980

    зо

    А

    135

    5,97

    635

    53

    1,87

    78

    зо

    Б

    25

    1,02

    20

    5,05

    0,07

    0,29

    зо

    В

    12

    0,33

    3,14

    50

    М

    619

    37

    18500

    369

    19

    5690

    50

    А

    184

    8,71

    1260

    79

    3,22

    201

    50

    Б

    36

    1,51

    42

    10

    0,27

    2,18

    50

    В

    17

    0,59

    8,38

    Час початку формування сліду (їф) після аварії на аес, год

    Таблиця 3.12

    Віддаль від АЕС, км

    Категорія стійкості атмосфери

    конвекція

    ізотермія інверсія

    Середня швидкість вітру, м/с

    2

    5

    10

    5

    10

    5

    0,5

    0,3

    0,1

    0,3

    0,1

    10

    1,0

    0,5

    0,3

    0,5

    0,3

    20

    2,0

    1,0

    0,5

    1,0

    0,5

    30

    3,0

    1,5

    0,8

    1,5

    0,8

    40

    4,0

    2,0

    1,0

    2,0

    1,0

    50

    5,0

    2,5

    1,2

    2,5

    1,3

    60

    6,5

    3,0

    1,5

    3,0

    1,5

    70

    7,5

    4,0

    2,0

    4,0

    2,0

    80

    8,0

    4,0

    2,0

    4,0

    2,0

    90

    8,5

    4,5

    2,2

    4,5

    2,5

    100

    9,5

    5,0

    2,5

    5,0

    3,0

    150

    14

    7,5

    3,5

    8,0

    4,0

    200

    19

    10

    5,0

    10

    5,0

    250

    23

    12

    6,0

    13

    6,5

    300

    28

    15

    6,5

    16

    8,0

    350

    32

    17

    9

    18

    9,0

    400

    37

    19

    10

    21

    11

    450

    41

    22

    11

    23

    12

    500

    46

    24

    12

    28

    13

    600

    53

    29

    15

    31

    16

    700

    61

    34

    17

    36

    18

    800

    72

    38

    20

    41

    20

    900

    82

    43

    22

    46

    23

    1000

    89

    48

    24

    50

    26

    Доза опромінення, отримана під час відкритого розміщення в середині зони забруднення (Дзоне, бер), Зона м

    Час поч.

    Довготривалість перебування на забрудненій місцевості

    роб.

    години

    доби

    місяці

    ПІСЛЯ

    аварії

    1

    2

    3

    5

    6

    7

    9

    12

    15

    18

    1

    2

    3

    5

    10

    15

    1

    2

    6

    1

    0,04

    0,07

    0,1

    0,16

    0,19

    0,21

    0,26

    0,33

    0,39

    0,45

    0,55

    0,9

    и

    1,64

    2,51

    3,19

    4,70

    6,80

    11,5

    2

    0,03

    0,06

    0,09

    0,15

    0,17

    0,20

    0,24

    0,31

    0,37

    0,42

    0,53

    0,87

    1,15

    1,61

    2,48

    3,15

    4,67

    6,74

    11,5

    г

    3

    0,03

    0,06

    0,09

    0,14

    0,16

    0,19

    0,23

    0,29

    0,35

    0,41

    0,51

    0,85

    1,13

    1,58

    2,45

    3,12

    4,63

    6,71

    11,4

    0

    5

    0,02

    0,05

    0,08

    0,12

    0,15

    0,17

    0,21

    0,27

    0,33

    0,38

    0,48

    0,81

    1,08

    1,54

    2,40

    3,07

    4,58

    6,65

    11,4

    д

    6

    0,02

    0,05

    0,07

    0,12

    0,14

    0,16

    0,20

    0,26

    0,32

    0,37

    0,47

    0,79

    1,07

    1,52

    2,38

    3,05

    4,55

    6,62

    11,4

    и

    7

    0,02

    0,04

    0,07

    0,11

    0,13

    0,16

    0,20

    0,25

    0,31

    0,36

    0,45

    0,78

    1,05

    1,5

    2,36

    3,03

    4,53

    6,60

    113

    н

    9

    0,02

    0,04

    0,06

    0,11

    0,13

    0,15

    0,18

    0,24

    0,29

    0,34

    0,43

    0,75

    1,02

    1,47

    2,32

    2,99

    4,49

    6,55

    11,3

    и

    12

    0,02

    0,04

    0,06

    0,10

    0,12

    0,13

    0,17

    0,22

    0,27

    0,32

    0,41

    0,72

    0,97

    1,42

    2,27

    2,93

    4,43

    6,49

    11,3

    15

    0,01

    0,03

    0,05

    0,09

    0,11

    0,13

    0,16

    0,21

    0,26

    0,30

    0,39

    0,69

    0,95

    1,39

    2,23

    2,89

    4,38

    6,44

    11,2

    18

    0,01

    0,03

    0,05

    0,08

    0,10

    0,12

    0,15

    0,20

    0,25

    0,29

    0,37

    0,67

    0,92

    1,35

    2,19

    2,84

    4,33

    6,39

    11,3

    1

    0,01

    0,03

    0,04

    0,08

    0,09

    0,11

    0,14

    0,18

    0,23

    0,27

    0,35

    0,63

    0,87

    1,29

    2,11

    2,76

    4,24

    6,29

    11,0

    д

    2

    0,01

    0,02

    0,03

    0,06

    0,07

    0,08

    0,11

    0,14

    0,18

    0,21

    0,28

    0,52

    0,74

    1,13

    1,90

    2,53

    3,90

    6,00

    10,7

    о

    3

    0,01

    0,02

    0,03

    0,05

    0,06

    0,07

    0,09

    0,12

    0,15

    0,18

    0,24

    0,46

    0,66

    1,02

    1,75

    2,36

    3,77

    5,77

    10,4

    б

    5

    -

    0,01

    0,02

    0,04

    0,05

    0,06

    0,07

    0,10

    0,12

    0,15

    0,19

    0,38

    0,55

    0,87

    1,55

    2,11

    3,47

    5,42

    9,80

    и

    10

    0,01

    0,01

    0,03

    0,03

    0,04

    0,05

    0,07

    0,09

    0,11

    0,14

    0,28

    0,42

    0,67

    1,24

    1,74

    2,97

    4,82

    9,34

    15

    0,01

    0,01

    0,02

    0,03

    0,03

    0,04

    0,06

    0,07

    0,09

    0,12

    0,23

    0,35

    0,56

    1,06

    1,52

    2,65

    4,40

    8,80

    мі

    1

    0,01

    0,01

    0,02

    0,02

    0,03

    0,04

    0,06

    0,06

    0,08

    0,16

    0,24

    0,40

    0,78

    1,13

    2,07

    3,60

    7,71

    ся

    2

    -

    0,01

    0,01

    0,01

    0,02

    0,02

    0,03

    0,04

    0,05

    0,11

    0,17

    0,28

    0,55

    0,81

    1,53

    2,77

    6,40

    ці

    6

    0,01

    0,01

    0,01

    0,02

    0,02

    0,05

    0,08

    0,14

    0,29

    0,43

    0,84

    1,61

    4,18

    Примітка. Дози опромінення на внутрішній межі зони в 3,2 рази більші, а на зовнішній межі в 3,2 рази менші від зазначених у таблиці.

    Таблиця 3.14

    Доза опромінення, отримана під час відкритого розміщення

    в середині зони забруднення (Дзоне, бер), Зона А

    Час поч.

    Довготривалість перебування на забрудненій місцевості

    роб.

    години

    доби

    місяці

    ПІСЛЯ

    аварії

    1

    2

    3

    5

    6

    7

    9

    12

    15

    18

    1

    2

    3

    5

    10

    15

    1

    2

    6

    1

    0,40

    0,76

    1,08

    1,66

    1,93

    2,18

    2,66

    3,32

    3,94

    4,51

    5,56

    9,03

    11,8

    16,4

    25,1

    31,9

    47,7

    67,8

    115

    2

    0,35

    0,67

    0,97

    1,52

    1,77

    2,02

    2,48

    3,13

    3,72

    4,28

    5,32

    8,75

    11,5

    16,1

    24,8

    31,5

    46,7

    67,4

    115

    г

    3

    0,32

    0,62

    0,90

    1,42

    1,66

    1,90

    2,35

    2,97

    3,56

    4,11

    5,13

    8,52

    11,3

    15,8

    24,5

    31,2

    46,3

    67,1

    114

    0

    5

    0,28

    0,54

    0,80

    1,28

    1,51

    1,73

    2,15

    2,75

    3,31

    3,84

    4,82

    8,15

    10,8

    15,4

    24,0

    30,7

    45,8

    662

    114

    д

    6

    0,26

    0,52

    0,76

    1,22

    1,45

    1,66

    2,07

    2,66

    3,21

    3,73

    4,70

    7,99

    10,7

    15,2

    23,8

    30,5

    45,5

    66,2

    114

    и

    7

    0,25

    0,49

    0,73

    1,18

    1,39

    1,60

    2,00

    2,58

    3,12

    3,63

    4,59

    7,85

    10,5

    15,0

    23,6

    30,3

    45,3

    66,0

    113

    н

    9

    0,23

    0,46

    0,68

    1,10

    1,31

    1,51

    1,89

    2,44

    2,%

    3,46

    4,39

    7,59

    10,2

    14,7

    23,2

    29,9

    44,9

    65,5

    113

    и

    12

    0,21

    0,42

    0,62

    1,02

    1,21

    1,39

    1,76

    2,28

    2,77

    3,25

    4,15

    7,26

    9,88

    14,2

    22,7

    29,3

    44,3

    64,9

    112

    15

    0,19

    0,39

    0,58

    0,95

    1,13

    1,31

    1,65

    2,15

    2,62

    3,08

    3,95

    6,99

    9,56

    13,9

    22,3

    28,9

    43,8

    64,4

    112

    18

    0,18

    0,36

    0,54

    0,89

    1,07

    1,23

    1,56

    2,04

    2,58

    2,94

    3,78

    6,74

    9,27

    13,5

    21,9

    28,4

    433

    63,9

    111

    1

    0,16

    0,33

    0,49

    0,81

    0,97

    1,12

    1,43

    1,87

    2,30

    2,71

    3,51

    6,34

    8,79

    12,9

    21,1

    27,6

    42,4

    62,9

    110

    д

    2

    0,12

    0,25

    0,36

    0,63

    0,75

    0,87

    1,11

    1,47

    1,82

    2,16

    2,83

    5,28

    7,47

    11,3

    19,0

    25,3

    39,8

    60,0

    107

    0

    3

    0,10

    0,21

    0,32

    0,53

    0,64

    0,74

    0,95

    1,26

    1,56

    1,86

    2,44

    4,63

    6,63

    10,2

    17,5

    23,6

    37,7

    57,7

    104

    б

    5

    0,08

    0,17

    0,25

    0,43

    0,51

    0,60

    0,76

    1,01

    1,26

    1,51

    1,99

    3,84

    5,57

    8,74

    15,5

    21,1

    34,7

    54,2

    100

    и

    10

    0,06

    0,12

    0,18

    0,31

    0,37

    0,43

    0,55

    0,74

    0,92

    1,10

    1,46

    2,87

    4,21

    6,76

    12,4

    17,4

    29,7

    48,2

    93,4

    15

    0,05

    0,10

    0,15

    0,25

    0,30

    0,35

    0,45

    0,60

    0,75

    0,9

    1,20

    2,37

    3,51

    5,68

    10,6

    15,1

    26,5

    44,0

    88,1

    мі

    1

    0,03

    0,07

    0,10

    0,17

    0,21

    0,24

    0,31

    0,42

    0,53

    0,63

    0,84

    1,67

    2,49

    4,08

    7,86

    їй

    20,7

    36,0

    77,1

    ся

    2

    0,02

    0,(М

    0,07

    0,12

    0,14

    0,16

    0,21

    0,28

    0,36

    0,43

    0,57

    1,14

    1,70

    2,82

    5,52

    8,11

    15,3

    27,7

    64,0

    ці

    6

    0,01

    0,02

    0,03

    0,06

    0,07

    0,08

    0,11

    0,14

    0,18

    0,22

    0,29

    0,59

    0,88

    1,46

    2,91

    4,33

    8,46

    16,1

    41,8

    Доза опромінення, отримана під час відкритого розміщення в середині зони забруднення (Дзоне, бер), Зона б

    Таблиця 3.15

    Час поч.

    Довготривалість перебування на забрудненій місцевості

    роб.

    години

    доби

    місяці

    після аварії

    1

    2

    3

    5

    6

    7

    9

    12

    15

    18

    1

    2

    3

    5

    10

    15

    1

    2

    6

    1

    2,23

    4,17

    5,93

    9,11

    10,5

    11,9

    14,6

    18,2

    21,5

    24,7

    30,4

    49,4

    64,9

    90,1

    137

    174

    257

    371

    633

    2

    1,94

    3,70

    5,34

    8,34

    9,74

    11,0

    13,6

    17,1

    20,4

    23,4

    29,1

    47,9

    63,2

    88,4

    136

    172

    255

    369

    631

    г

    3

    1,76

    3,40

    4,94

    7,79

    9,13

    10,4

    12,8

    16,3

    19,5

    22,5

    28,1

    46,7

    61,9

    86,9

    134

    171

    254

    367

    629

    0

    5

    1,53

    3,00

    4,39

    7,02

    8,27

    9,78

    11,8

    15,0

    18,1

    21,0

    26,4

    44,6

    59,6

    84,4

    131

    168

    251

    364

    626

    д

    6

    1,46

    2,85

    4,19

    6,73

    7,94

    9,11

    їй

    14,5

    17,5

    20,4

    25,7

    43,8

    58,7

    83,4

    130

    167

    249

    363

    624

    и

    7

    1,39

    2,73

    4,02

    6,48

    7,65

    8,80

    11,0

    14,1

    17,0

    19,9

    25,1

    43,0

    57,8

    82,4

    129

    166

    248

    361

    623

    н

    9

    1,29

    2,53

    3,74

    6,06

    7,18

    8,27

    103

    13,3

    16,2

    18,9

    24,0

    41,6

    56,2

    80,6

    127

    163

    246

    359

    620

    и

    12

    1,17

    2,31

    3,43

    5,59

    6,63

    7,65

    9,64

    12,4

    15,2

    17,8

    22,7

    39,8

    54,1

    78,2

    124

    160

    242

    355

    617

    15

    1,08

    2,15

    3,19

    5,22

    6,20

    7,17

    9,06

    11,7

    143

    16,9

    21,6

    38,8

    52,3

    76,1

    122

    158

    240

    352

    614

    18

    1,02

    20,2

    3,00

    4,92

    5,86

    6,78

    8,58

    11,1

    13,7

    16,1

    20,7

    36,5

    50,8

    74,2

    119

    155

    237

    350

    611

    1

    0,92

    1,82

    2,72

    4,47

    5,33

    6,17

    7,84

    10,2

    12,6

    14,8

    19,2

    34,7

    48,1

    71,0

    116

    151

    232

    345

    605

    д

    2

    0,70

    1,40

    2,09

    3,46

    4,13

    4,80

    6,13

    8,08

    9,9

    11,8

    15,5

    28,9

    40,9

    61,9

    104

    138

    218

    328

    588

    0

    3

    0,59

    1,18

    1,77

    2,93

    3,51

    4,08

    5,22

    6,91

    8,57

    10,2

    13,4

    25,3

    36,3

    55,9

    96,3

    129

    206

    316

    574

    б

    5

    0,47

    0,94

    1,41

    2,35

    2,82

    3,82

    4,21

    5,58

    6,94

    8,28

    10,9

    21,0

    30,5

    47,8

    84,9

    116

    190

    297

    552

    и

    10

    0,34

    0,68

    1,02

    1,75

    2,04

    2,38

    3,06

    4,06

    5,07

    6,06

    8,04

    15,7

    23,1

    37,0

    68,2

    95,5

    163

    264

    512

    15

    0,28

    0,55

    0,83

    1,39

    1,67

    1,95

    2,50

    3,33

    4,16

    4,93

    6,61

    13,0

    19,2

    31,1

    58,4

    82,9

    145

    241

    482

    мі

    1

    0,19

    0,38

    0,58

    0,97

    1,16

    1,35

    1,74

    2,32

    2,50

    3,48

    4,63

    9,18

    13,6

    22,3

    43,0

    62,3

    113

    197

    422

    ся

    2

    0,13

    0,26

    0,39

    0,65

    0,79

    0,92

    1,18

    1,57

    1,97

    2,36

    3,15

    6,27

    9,36

    15,4

    30,2

    44,4

    83,8

    152

    350

    ці

    6

    0,06

    0,13

    0,20

    0,33

    0,40

    0,47

    0,61

    0,81

    1,01

    1,21

    1,62

    3,23

    4,84

    8,05

    15,9

    23,7

    46,3

    88,6

    229

    Примітка. Дози опромінення на внутрішній межі зони в 1,7 рази більші, а на зовнішній межі в 1,7 рази менші від зазначених у таблиці.

    Таблиця 3.16

    Доза опромінення, отримана під час відкритого розміщення в середині зони забруднення (Дзоне, бер), Зона в

    Час поч.

    роб.

    Довготривалість перебування на забрудненій місцевості

    години

    доби

    місяці

    після аварії

    1

    2

    3

    5

    6

    7

    9

    12

    15

    18

    1

    2

    3

    5

    10

    15

    1

    2

    6

    1

    7,05

    13,2

    18,7

    28,8

    33,4

    37,8

    46,1

    57,6

    68,2

    78,1

    96,3

    156

    205

    285

    436

    553

    815

    1174

    2004

    2

    6,14

    11,7

    16,9

    26,3

    30,8

    35,0

    43,0

    54,2

    64,5

    74,2

    92,1

    151

    200

    279

    430

    547

    808

    1168

    1997

    г

    3

    5,38

    10,7

    15,6

    24,6

    28,8

    32,9

    40,7

    51,6

    61,7

    71,2

    88,8

    147

    195

    274

    423

    541

    803

    1162

    1991

    о

    5

    4,86

    9,48

    13,9

    22,2

    26,1

    29,9

    37,3

    47,6

    57,3

    66,5

    83,6

    141

    188

    267

    416

    532

    743

    1152

    1981

    д

    6

    4,61

    9,03

    13,2

    21,2

    25,1

    28,8

    35,9

    46,1

    55,6

    64,6

    81,5

    138

    185

    263

    412

    528

    789

    1148

    1976

    и

    7

    4,41

    8,64

    12,7

    20,5

    24,2

    27,8

    34,8

    44,7

    54,0

    62,9

    79,5

    136

    182

    260

    409

    525

    785

    1143

    1971

    н

    9

    4,08

    8,02

    11,8

    19,1

    22,7

    26,1

    32,8

    42,3

    51,3

    59,9

    76,1

    131

    177

    254

    402

    518

    778

    1136

    1963

    и

    12

    3,71

    7,33

    10,8

    17,6

    20,9

    24,2

    30,4

    39,5

    48,1

    56,3

    71,9

    125

    171

    247

    394

    508

    768

    1125

    1952

    15

    3,44

    6,81

    10,1

    16,5

    19,6

    22,6

    28,6

    37,2

    45,5

    53,4

    68,5

    121

    165

    240

    386

    500

    759

    1115

    1942

    18

    3,23

    6,40

    9,51

    15,5

    18,5

    21,4

    27,1

    35,3

    43,3

    50,9

    65,5

    116

    160

    234

    379

    493

    750

    1107

    1932

    1

    2,91

    5,78

    8,60

    14,1

    16,8

    19,5

    24,7

    32,4

    34,8

    47,0

    60,8

    109

    152

    224

    367

    479

    735

    1091

    1915

    Д

    2

    2,22

    4,43

    6,62

    10,9

    13,0

    15,2

    19,3

    25,5

    31,6

    37,8

    49,0

    91,4

    129

    195

    330

    439

    689

    1040

    1859

    0

    3

    1,88

    3,74

    5,60

    9,28

    11,1

    12,9

    16,5

    21,8

    27,1

    32,2

    42,4

    80,3

    114

    176

    304

    409

    654

    1000

    1815

    б

    5

    1,50

    2,99

    4,48

    7,45

    8,92

    10,3

    13,3

    16,6

    21,9

    26,2

    34,5

    66,6

    96,5

    151

    268

    367

    601

    939

    1745

    и

    10

    1,08

    2,16

    3,24

    5,39

    6,47

    7,54

    9,67

    12,8

    16,0

    19,1

    25,4

    49,7

    73,0

    117

    215

    302

    515

    835

    1619

    15

    0,88

    1,77

    2,65

    4,41

    5,29

    6,17

    7,92

    10,5

    13,1

    15,7

    20,9

    41,1

    60,8

    98,5

    184

    222

    459

    762

    1526

    мі

    1

    0,61

    1,23

    1,84

    3,07

    3,68

    4,29

    5,52

    7,35

    9,18

    11,0

    14,6

    29,0

    43,1

    70,7

    136

    197

    359

    625

    1335

    ся

    2

    0,41

    0,83

    1,24

    2,08

    2,49

    2,91

    3,74

    4,99

    6,25

    7,48

    9,96

    19,8

    29,6

    48,9

    95,6

    140

    265

    481

    1109

    ці

    6

    0,21

    0,43

    0,64

    1,07

    1,28

    1,50

    1,92

    2,56

    3,21

    3,85

    5,13

    10,2

    15,3

    25,4

    50,4

    78

    146

    280

    725

    Примітка. Дози опромінення на внутрішній межі зони в 1,8 рази більші, а на зовнішній межі в 1,8 рази менші від зазначених у таблиці.

    Доза опромінення, отримана під час відкритого розміщення в середині зони забруднення (Дзоне , бер), Зона г

    Час початку

    Довготривалість перебування на забрудненій місцевості

    роботи після

    Години

    Доби

    Місяці

    аварії

    1

    3

    7

    12

    18

    1

    3

    5

    10

    1

    6

    12

    1

    23,1

    61,7

    124

    189

    256

    316

    674

    937

    1433

    2679

    6586

    9024

    2

    20,1

    55,5

    115

    178

    244

    302

    657

    918

    1413

    2668

    6563

    9001

    6

    15,1

    43,6

    94,7

    151

    212

    267

    610

    866

    1356

    2594

    6495

    8931

    1

    9,57

    28,1

    64,1

    106

    154

    199

    500

    738

    1206

    2418

    6295

    9727

    2

    7,31

    21,7

    49,9

    84,0

    123

    161

    425

    644

    1036

    2265

    6112

    8537

    1

    2,02

    6,06

    14,1

    24,1

    36,1

    48,1

    141

    232

    447

    1182

    4389

    6657

    2

    1,36

    4,10

    9,57

    16,4

    24,5

    32,7

    97,3

    160

    314

    871

    3646

    5768

    12

    0,43

    1,32

    3,09

    5,30

    7,59

    10,6

    31,7

    52,8

    105

    310

    1658

    3003

    III Хімічна безпека

    • Класифікація небезпечних хімічних речовин за ступенем токсичності, здатності до горіння, впливом на організм людини.

    • Характеристика класів небезпеки згідно із ступенем їхньої дії на організм людини.

    • Особливості забруднення місцевості, води, продуктів харчування у разі виникнення аварій з викидом небезпечних хімічних речовин.

    • Класифікація суб'єктів господарювання та адміністративно- територіальних одиниць за хімічною небезпекою.

    • Заходи захисту від небезпечних хімічних речовин (НХР).

    • Організація дозиметричного й хімічного контролю.

    1. Класифікація небезпечних хімічних речовин за ступенем токсичності, здатності до горіння, впливом на організм людини

    Об'єкти господарювання, на яких використовуються небезпечні хімічні речовини, є потенційними джерелами техногенної небезпеки. Це так звані хімічно-небезпечні об'єкти (ХНО). Під час аварій або руйнування цих об'єктів можуть виникати масові ураження людей, тварин та сільськогосподарських рослин сильнодійними отруйними речовинами.

    Хімічно-небезпечний об 'скт (ХНО) - це промисловий об'єкт (підприємство) або його структурні підрозділи, на яких перебувають в обігу (виробляються, переробляються), перевозяться, завантажуються або розвантажуються, використо­вуються у виробницгві, розміщуються або складуються, знищуються тощо одне або кілька НХР (до ХНО не належать залізниці).

    Небезпеча хімічна речовина (НХР) - це хімічна речовина, безпосередня чи опосередкована дія якої може спричинити загибель, гостре чи хронічне захворювання або отруєння людей і (чи) завдати шкоди довкіллю.

    Для кількісної характеристики токсичності різних хімічних сполук викорис­товують поняття токсичної дози (токсодози).

    Токсодоза - це кількісна характеристика токсичності НХР, яка відповідає певному ступеню ураження людини (живої істоти) під час дії на неї НХР.

    Токсодози визначаються:

    - під час інгаляційних уражень - як добуток середньої за часом концент­рації НХР у повітрі (С) на час дії (експозицію) (і).

    • під час шкіряно-резорбтивних уражень - це маса рідкої НХР (Д), яка внаслідок потрапляння на шкіру призводить до значного її ураження (на одиницю площі поверхні або одиницю маси).

    На практиці часто застосовуються такі токсодози:

    Середня смертельна токсодоза (Ю$о) - не кількість НХР, які під час перорального надходження спричиняють загибель 50 % уражених.

    Середня смертельна концентрація (ЬСзо) - це кількість НХР, які викликають під час інгаляційного надходження спричиняють загибель у 50 % уражених.

    Одиницею вимірювання є відповідно: мг/кг, мг/л, та мг/м3.

    Класифікацію НХР проводять за:

    • ступенем токсичності під час інгаляційного та перорального надходження до організму;

    • ознакою переважного синдрому під час гострої інтоксикації;

    • агрегатним станом;

    • температурою кипіння;

    • здатністю до горіння;

    • впливом на організм людини.

    За ступенем токсичності всі хімічні речовини подіїяють на:

    • надзвичайно токсичні, з ЬС50< 1 мг/л та ІЛ)5о< 1 мг/кг;

    • високотоксичні, з ЬС5о=1 - 5 мг/л та ІЛІ)5о = 1- 50 мг/кг;

    • сильнотоксичні, з ЬС50=6 - 20 мг/л та ІЛ)5о = 51 - 500 мг/кг;

    • помірнотоксичні, з 1X50=21 - 80 мг/л та ІЛ)5о = 501 - 5000 мг/кг;

    • малотоксичні, з ЬС5о= 81-160 мг/л та ІЛ35о = 5001 - 15000 мг/кг;

    • нетоксичні, з ЬС5о> 160 мг/л та ЬО50> 15000 мг/кг.

    Відповідно до токсикологічної класифікації всі НХР поділяють на шість груп:

    1. Речовини з переважно задушливою дією (хлор, 65ри хлористий фосфор, хлориди сірки) впливають на організм людини через вдихання парів, через деякий час ці речовини викликають токсичний набряк легенів.

    2. Речовини переважно загальної токсичної дії (кислота синильна, вуглецю діоксид тощо) - викликають гострі порушення енергетичного обміну в організмі та поділяються на отрути крові, гемолітичні отрути, тканинні отрути, а також речовини, які виснажують запаси субстратів для процесів біологічного окиснення. У разі потрапляння до організму людини смертельних доз з'являються судоми, гостра серцево-судинна недостатність, зупинка дихання.

    3. Речовини, яким властива задушлива та загально отруйна дія (сірко­водень, сульфатний ангідрид, азоту оксид тощо) мають здатність до сильної опікової дії. У разі високих концентрацій спостерігаються судоми, знепритом- лення, глибокий наркоз із зникненням усіх рефлексів.

    4. Нейротропні отрути, що діють на виникнення, проведення та переда­вання знервованого імпульсу (сірковуглець) діють на нервову систему людини. Падіння артеріального тиску, порушення серцевого ритму.

    5. Речовини із задушливою та нейротропною дією (аміак, гептил, гідразин тощо) – викликають гіпертонію, кон’юктивіт носоглотки, кашель, блювання).

    6. Метаболічні отрути (діоксан, метилбромід, метилхлорид, спирт метиловий) втручаються в процес метаболізму речовин в організмі. Отруєння ними характеризується відсутністю певної реакції організму на отруту, але у процес ураження поступово втягується багато органів.

    За здатністю до горіння НХР поділяють на:

    • горючі - легко займаються від джерела вогню та продовжують горіти після його вилучення (аміл, акрилонітрил, гептил, аміак-газ, сірковуглець, оксиди азоту);

    • важкогорючі - легко займаються під впливом джерела вогню, не здатні самостійно горіти після вилучення останнього (аміак рідкий, ціаністий водень тощо);

    • негорючі - не здатні до горіня в атмосфері нормального складу (з кон­центрацією кисню до 21 %) за температури до 900 °С (хлор, азотна кислота, фтористий водень, фосген, сірчаний ангідрид);

    • негорючі пожежонебезпечні - розкладаються за низьких температур, виділяють горючі гази (пара), це окислювачі (хлор, азотна кислота).

    У системі стандартів безпеки праці за ступенем дії на організм людини НХР поділяються на чотири класи небезпеки:

    І - надзвичайно небезпечні; II - високонебезпечні; III - помірно небез­печні; IV - малонебезпечні речовини (табл. 3.19).

    Характеристика класів небезпеки хімічних речовин

    Таблиця 3.19

    Найменування показників

    Перший клас небезпеки

    Другий клас небезпеки

    Третій клас небезпеки

    Четвертий

    клас небезпеки

    Гранично допустима концент­рація шкідливих речовин у повітрі робочої зони, мг/м3

    менше 0,1

    0,1-1,0

    1,1-10

    більше 10

    Середня смертельна доза під час потрапляння до шлунку, мг/кг

    менше 15

    15-150

    151-500

    більше 500

    Середня смертельна доза під час потрапляння на шкіру, мг/кг

    менше 100

    100-500

    501-2500

    більше 2500

    Середня смертельна концентрація у повітрі, мг/м5

    менше 0,5

    0,5-5,0

    5,0-50

    більше 50

    3. Характеристика класів небезпеки згідно із ступенем їхньої дії на людину

    Для адміністративно-територіальних одиниць ступінь небезпеки від хімічно-небезпечного об'єкта оцінюється частиною території, що потрапляє у зону можливого хімічного забруднення (ЗМХЗ) під час аварій на хімічно- небезпечному об'єкті.

    Перший ступінь хімічної небезпеки адміністративно-територіальних одиниць фіксується тоді, коли до зони можливого хімічного забруднення належить більше 50 % території, другий - від 30 до 50 %, третій - від 10 до 30 % і четвертий - менше 10 %.

    Залежно від виду НХР, викинутих унаслідок аварії, розрізняють чотири види осередків хімічного ураження:

    1. Осередок ураження нестійкими швидкодійними НХР (кислота синильна, аміак, бензол, дихлоретан тощо).

    2. Осередок ураження нестійкими повільнодійними НХР (оросген, метилбромід, гранозан тощо).

    3. Осередок ураження стійкими швидкодійними НХР (анілін, фурфурол тощо).

    4. Осередок ураження стійкими повільнодійними НХР (кислота сульфат­на тощо).

    3. Особливості забруднення місцевості, води, продуктів харчування у разі виникнення аварій з викидом небезпечних хімічних речовин

    До особливостей хімічного забруднення, яке впливає на життєзабезпе­чення населення, можна зарахувати таке:

    • небезпечні концентрації НХР можуть існувати від кількох годин до кількох діб;

    • незначна імовірність ураження населення НХР через шкіряні покрови не вимагає залучення засобів захисту шкіри під час евакуації;

    • низька здатність до забруднення предметів одягу, меблів, предметів побуту дає змогу використовувати їх після провітрювання без спеціального оброблення;

    • надзвичайна оперативність у проведенні заходів захисту, оскільки перебування людей протягом кількох хвилин у хмарі НХР може призвести до масового ураження;

    • труднощі виявлення НХР через відсутність надійних технічних засобів специфічної індикації;

    • дальність евакуації залежить від масштабів аварій, але, як правило, складає не більше ніж 15 км від зони забруднення;

    • забруднення джерел водопостачання, продовольства та харчової сиро­вини можливе тоді, коли отруйна речовина буде в рідкій фазі і, в окремих випадках, у твердому стані;

    • більшість видів продовольчої сировини та продуктів харчування, які зберігаються відкрито, після впливу на них газоподібних НХР досить провітрити або піддати кулінарному обробленню, щоб надалі викорис­тати за призначенням.

    4. Класифікація суб'єктів господарювання та адміністративно-територіальних одиниць за хімічкою небезпекою

    Безпека функціонування хімічно-небезпечних об'єктів залежить від багатьох чинників: фізико-хімічних властивостей сировини, характеру технологічного процесу, конструкції та надійності обладнання, умов зберігання хімічних речовин, ефективності засобів протиаварійного захисту тощо.

    Усього в Україні функціонує понад 1,7 тис. об'єктів промисловості, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності понад 300 тис. тонн хімічно небезпечних речовин.

    Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки:

    1. ступінь - 69 об'єктів (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає більше 3,0 тис. осіб);

    2. ступінь - 42 об'єкти (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає від 0,1 до 0,3 тис. осіб);

    3. ступінь - 1134 об'єкти (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає від 0,3 до 3,0 тис. осіб);

    4. ступінь - 526 об'єктів (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає менше 0,1 тис. осіб).

    5. Заходи захисту від небезпечних хімічних речовин (нхр)

    Висока швидкість формування та дії уражальних факторів викликають потребу прийняття оперативних заходів щодо захисту працівників хімічно небезпечного об'єкта та населення, яке знаходиться поблизу.

    Комплекс заходів щодо захисту від НХР охоплює:

    • Інженерно-технічні заходи щодо правильного зберігання, транспор­тування та використання НХР.

          • Підготовка сил та засобів для ліквідації можливих хімічно-небезпечних аварій.

          • Навчання порядку та правилам поведінки в умовах виникнення аварій працівників об'єкта та населення.

          • Забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту.

          • Щоденний хімічний контроль.

          • Прогнозування зон можливого хімічного забруднення.

          • Попередження (оповіщення) про безпосередню загрозу ураження НХР.

          • Хімічна розвідка району аварії.

          • Тимчасова евакуація працівників на об'єкті та населення із небезпеч­ного району.

          • Пошук постраждалих та надання їм допомоги.

          • Локалізація та ліквідація наслідків аварії.

    План захисту працівників від НХР повинен містити два розділи: організаційні заходи та інженерно-технічні заходи.

    У розділі організаційні заходи передбачені:

    • характеристика об'єкта, його підрозділів, наявні на об'єкті НХР;

    • оцінювання можливого становища на об'єкті у разі виникнення можливої аварії;

    • організація контролю за хімічним станом на об'єкті у буденних умовах та під час можливої аварії, порядок підтримання сил та заходів хімічної розвідки та хімічного контролю у стані постійної готовності;

    • організація оповіщення працівників об'єкта та населення, яке проживає навколо об'єкта;

    • організація укриття працівників на об'єкті в захисних спорудах цивільної оборони, порядок підтримання їх у постійній готовності для укриття людей;

    • організація евакуації працівників на об'єкті;

    • порядок оснащення та залучення аварійних бригад та формувань на об'єкті для ліквідації аварій;

    • організація забезпечення працівників на об'єкті та формувань засо­бами індивідуального захисту, порядок їх накопичення, зберігання та видачі;

    • організація транспортного та матеріально-технічного забезпечення робіт щодо ліквідації наслідків аварії.

    У розділі інженерно-технічні засоби заходи відображаються:

    • розміщення (обладнання) устаткувань, які запобігають витоку НХР у разі виникнення аварії (клапани надлишкового тиску, терморегуля­тори, перепускні або скидні облаштування);

    • планування підсилення конструкцій ємностей та комунікацій з НХР, огороджень для захисту від ушкоджень уламками будівельних конструкцій під час аварії;

    • розміщення (будівництво) під сховищами з НХР аварійних резерву­арів, пасток та напрямлених стоків;

    • розосередження запасів НХР, будівництво для них заглиблених схо­вищ;

    • обладнання приміщень та промислових майданчиків стаціонарними системами виявлення аварій, засобами метеоспостережень та аварійної сигналізації.

    Захист приміщень від проникнення токсичних аерозолів Рекомендації щодо поведінки населення після отримання сигналу про аварію на хімічно небезпечному об'єкті.

    Під час перебування в приміщенні слід загерметизувати приміщення, щільно закрити вікна та двері, димоходи, вентиляційні люки.

    Вхідні двері "зашторити", використовуючи ковдру або щільну тканину. Заклеїти щілини у вікнах, стики рам плівкою, лейкопластирем або звичайним папером. За можливості потрібно використати індивідуальні засоби захисту органів дихання. Виходячи з приміщення, вимкнути електроенергію та газ, одягнути засоби індивідуального захисту.

    Під час перебування поза приміщенням не можна знаходитися у низьких місцях, не переховуватися на перших поверхах багатоповерхових будинків та у напівпідвальних приміщеннях.

    Під час забруднення середовища хлором треба піднятися вище п'ятого поверху будинку. Виходити із зони забруднення необхідно у напрямку, перпендикулярному до напрямку вітру.

    Під час евакуації транспортом необхідно знати час і місце посадки. Після виходу із зони забруднення перед входом до приміщення зняти верхній одяг для дегазації, прийняти душ, вмитися з милом, питии чай та молоко. Необхідно уникати будь-яких фізичних навантажень.

    Санітарно-гігієнічні та медико-профілактичні заходи:

    1. Створення санітарно-захисних зон (СЗЗ). Для хімічно небезпечних об'єктів передбачається створення санітарно-захисних зон, у яких забороня­ється розміщення житлових будинків, дитячих та лікувально-оздоровчих установ та інших об'єктів, які не належать до хімічно небезпечних.

    Відповідно до "Санитирньїх норм прозктирования промьішленньїх пред- приятий" (СН 245-71) радіус СЗЗ для хімічно небезпечного об'єкта повинен бути не меншим ніж 300 м, а для хімічно небезпечного об'єкта який має об'єм хімічно небезпечної речовини більше 8000 м3, - не менше 1000 м. За наявності у населених пунктах поруч з хімічно небезпечним об'єктом місць масового скупчення людей (стадіони, базари тощо) - ця відстань подвоюється.

    2. Дотримання населенням гігієни харчування, контроль за чистотою продуктів та питної води.

    Заходи щодо захисту населення та територій у разі виникнення аварії на хно

    1. Оцінка фактичного хімічного стану в районі аварії за допомогою приладів та систем контролю хімічного стану, прогнозування його розвитку.

    2. Прийняття рішення щодо заходів захисту населення під час аварії. Основним способом захисту населення під час аварій на ХНО є його укриття в захисних спорудах цивільної оборони та в герметизованих приміщеннях, з одночасним використанням засобів індивідуального захисту. Найефективнішою може бути термінова евакуація населення, проведена до наближення первинної хмари хімічно небезпечної речовини.

    3. Оповіщення персоналу хімічно небезпечного об'єкта та населення про аварію.

    4. Ліквідація аварії. Під час ліквідації аварії проводяться аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, які враховують специфіку надзвичайної ситуації та локалізацію аварії.

    Аварійно-рятувальні роботи передбачають: контроль за виконанням населен­ням необхідних заходів захисту; виявлення потерпілих, вивезення їх із забруд­нених територій, надання першої медичної допомоги, санітарне оброблення лю­дей, очищення продовольства та води, дегазація транспорту, споруд та місцевості.

    6. Організація дозиметричного й хімічного контролю

    Згідно з наказом Міністра НС за № 186 від 06.08.2002 р. була введена в дію "Методика спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки".

    Методика визначає єдиний порядок спостережень щодо оцінки радіаційного та хімічного становища у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У межах цієї Методики введені такі терміни:

    - зона відповідальності - це визначена територія, на якій здійснюється радіаційне та хімічне спостереження відповідно до встановлених завдань регламенту;

    • пост радіаційного та хімічного спостереження (ПРХС) - позаштатне спеціалізоване формування (від 2 до 4 осіб), яке здійснює періодичне або постійне радіаційне та хімічне спостереження відповідно до встановлених завдань та регламенту;

    • диспетчерська служба - передбачені штатним розписом підприємства, організації або установи в разі потреби (виробничої, службової тощо) підрозділ, який здійснює цілодобове чергування силами одній або декількох осіб (далі - черговий об'єкта);

    • радіаційне та хімічне спостереження - комплекс заходів щодо збирання, обробляння, передавання, збереження та аналізу інформації про радіаційне та хімічне становище для прийняття рішень про своєчасне реагування на негативні зміни стану довкілля у разі виникнення надзвичайної ситуації або інших подій з радіоактивними та хімічними речовинами;

    • розрахунково-аналітична група (РАГ) - позаштатне спеціалізоване формування, яке здійснює збирання, оброблення, передавання та збереження інформації про стан радіаційного та хімічного становища.

    Для роботи у закладі РАГ залучаються спеціалісти, які мають відповідну кваліфікацію (викладачі, математики, хіміки, креслярі, оператори ПК, зв'яз­ківці тощо).

    РАГ забезпечується за рахунок місцевих органів виконавчої влади, за рішенням яких вони створені, відповідними методиками оцінювання можли­вого становища, засобами зв'язку, обчислювальною технікою, картами, формами звітних документів, канцелярським приладдям тощо.

    Для ведення радіаційного та хімічного спостереження використовуються:

    • прилади радіаційної розвідки - для спостереження за радіац йним становищем (стаціонарні), з граничним рівнем інформації 0,05 мР/год (0,5 мкЗв/год), і визначення потужності експозиційної (поглинутої) дози в діапазоні від фонових значень до значень не менше 100 Р/год (1 Зв/год) (переносні);

    • спеціальні прилади хімічної розвідки - для визначення типу або виду небезпечної хімічної речовини (переносні автоматичні або ручні);

    Усі прилади повинні бути в робочому стані та регулярно перевірятися у встановлений для них термін.

    Дозиметричний та хімічний контроль є частиною радіаційного та хімічного захисту населення.

    Контроль передбачає комплекс організаційних та технічних заходів, які проводяться з метою:

    а) одержання даних про дози радіоактивного опромінення особового складу формувань ЦО, робітників та службовців ОГ, інших категорій населення;

    б) визначення ступеня забруднення (зараження) радіоактивними, отруйними та іншими шкідливими речовинами людей, техніки, обладнання, 313, продуктів харчування та інших матеріальних засобів.

    За даними контролю визначається:

    • працездатність особового складу формувань ЦО, робітників та служ­бовців ОНД;

    • первинна діагностика важкості гострих променевих та хімічних уражень;

    • режими радіаційного захисту людей;

    • необхідність та обсяг санітарного оброблення людей, дезактивації (дегазації") техніки, транспорту, обладнання, 313, одягу та ін. засобів;

    • можливість використання продуктів харчування та води в зонах радіоактивного та хімічного зараження та ін.

    Дозиметричний контроль. Контроль передбачає контроль опромінення та контроль радіоактивного забруднення.

    Хімічний контроль. Проводиться для визначення ступеня зараження небезпечними хімічними речовинами /НХР/ засобів індивідуального захисту, техніки, продуктів, води, а також місцевості та повітря.

    За результатами даних хімічного контролю визначаються можливість дій без застосування 313, повнота дегазації техніки та споруд, ступінь зараження продуктів, води та інших засобів. Крім цього, визначаються способи захисту людей в осередку хімічного ураження.

    Хімічний контроль здійснюється за допомогою приладів хімічної розвідки відразу після виходу особового складу формувань ЦО та техніки з осередків хімічного ураження та зон хімічного зараження. Кількісне визначення (НХР) в продуктах харчування та воді здійснюється через відбір зразків та лабораторний аналіз.

    Організація забезпечення засобами індивідуального захисту працівників та інших категорій населення

    Порядок накопичення, збереження та видачі засобів індивідуального захисту визначається наказами та директивами начальника цивільного захисту України.

    Забезпечення населення, робітників та службовців ОГ здійснюється централізовано через Управління цивільного захисту та штаби цивільної оборони. Засоби індивідуального захисту надходять на обласні склади спецмайиа, де розподіляються між районними та обласними службами ЦО. Об'єкти господарської діяльності накопичують 313 за нормами постачання, встановленими МНС країни із безготівкового розрахунку. Витрати на потреби ЦО передбачають в загальному фінансовому плані об'єкта.

    Видача 313 населенню проводиться під час виробничих аварій та катастроф, пов'язаних із забрудненням навколишнього середовища радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами відповідно до планів видачі 313 на ОГ, а також у воєнний час.

    В планах видачі визначають:

    • пункти видачі 313;

    • терміни та черговість видачі;

    • порядок забезпечення транспортними засобами для доставки 313;

    • група видачі.

    Робітникам і службовцям ОГ видають:

    • протигаз ГП-5 (ГП-7);

    • аптечка індивідуальна АІ-2 ;

    • індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 ;

    • пакет перев'язковий індивідуальний ППІ;

    • ватно-марлева пов'язка ВМП (додатково).

    Особовому складу формувань ЦО видаються:

    • протигаз ГП-5 (ГП-5М), ГІІ-7 (ГІІ-7В), ІД-4 ;

    • респіратор Р-2, РПГ-67РУ-60, "Пелюсток" та ін.;

    • аптечка індивідуальна АІ-2;

    • індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8;

    • пакет перев'язочний індивідуальний ППІ;

    • засоби захисту шкіри: костюм Л-І, ЗФО.

    Населенню видаються:

    • протигаз ГД-5 /ГП-7/, ПДФ-2Д, ПДФ-2Ш ;

    • камера захисна дитяча КЗД-4/6/ ;

    • -ватно-марлева пов'язка ВИД /протипилова тканинна маска ПТМ-І/.

    Черговість видачі 313 на ОГ

    • особовий склад формувань ЦО підвищеної готовності (спеціалізованих формувань);

    • робітники і службовці ОГ;

    • члени сімей робітників та службовців, інші категорії населення. Особовий склад формувань ЦО, робітники та службовці ОГ забезпечуються

    313 через пункти видачі, які розгортаються на об'єктах, виходячи з розрахунку - один пункт видачі 313 на 180-200 осіб.

    Всі інші категорії населення забезпечуються засобами індивідуального захисту через ЖКГ за місцем мешкання.

    НС, пов'язаних із викидами небезпечних хімічних речовин, у 2010 році в Україні не зафіксовано.

    Відповідно до комплексу заходів щодо хімічної та екологічної безпеки в Україні у 2011 році має:

    • здійснюватися наглядова діяльність за промисловою безпекою хлор-, аміаковикористовувальних, а також інших виробництв, де застосо­вуються небезпечні хімічні речовини та обладнання з вичерпаним ресурсом експлуатації;

    • забезпечувалися комплексне перероблення, утилізація, вивезення та захоронення відходів за умови потужного фінансування з держбюд­жету.

    Список літератури

    1. Оцінка обстановки у надзвичайних ситуаціях: Навч. посібник / В.Є. Гончарук, С.І. Качан, С.М. Орел, В.І. Пуцило. - Львів: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2004. - 184 с.

    2. Основи цивільного захисту: Навч. посібник / В.О. Васійчук, В.Є. Гон­чарук, С.І. Качан, С.М. Мохняк. - Львів: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2010. - 412 с.

    3. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій. Т. 1: Техно­генна та природна безпека / За заг. ред. В.В. Могильниченка. - К.: КІМ, 2007.

    Тема 4

    Соціально-політичні небезпеки, їхні види та характеристики.

    Соціальні та психологічні чинники ризику.

    Поведінкові реакції населення у надзвичайних ситуаціях

    1. Глобальні проблеми людства: характеристика, причини виникнення і можливі способи їхнього вирішення.

    1.1. Політичні проблеми та їхній негативний вияв.

    1.2. Природно-екологічні проблеми.

    1.4. Соціально-економічні проблеми.

    1.5. Наукові проблеми.

    2. Соціальні чинники, що впливають на життя та здоров 'я людини.

    3. Психологічна надійність людини та її роль у дотриманні заходів безпеки.

    1. Глобальні проблеми людства: характеристика, причини виникнення і можливі способи їхнього вирішення

    Світові процеси і проблеми визначають напрями розвитку сучасної міжнародної політики, економіки і науки. В них відображається зростання взаємо­залежності, взаємопов'язаності світу, що змінює контекст виникнення та розвитку глобальних проблем, впливаючи також на можливі способи їхнього вирішення.

    Поняття "глобальні проблеми" походить від латинського §1оЬи5 (Іеггае) - куля земна. Отже, це проблеми, що охоплюють всю планету. За визначенням в сучасній літературі глобальні проблеми - це сукупність динамічних проблем і ситуацій, які виникають як об'єктивний фактор розвитку суспільства, мають загальнопланетарний масштаб і значення, пов'язані з життєвими інтересами народів усіх країн, становлять загрозу життю для всього людства і можуть бути вирішенні спільними діями всіх країн світу.

    За походженням і характером глобальні проблеми класифікуються на:

    1. Політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти).

    2. Природно-еколоіічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична).

    3. Соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, біженці, безробіття, бідність, голод, хвороби).

    4. Наукові проблеми (освоєння Світового океану і космічного простору, довгострокове прогнозування розвитку людства).

    1.1. Політичні проблеми та їхній негативний вияв

    Найнебезпечнішими для людства є політичні проблеми: а) війни і миру та гонки озброєнь у глобальному масштабі; б) економічного і політичного протистояння країн; в) регіональні, релігійні, військово-політичні конфлікти, тероризм.

    Упродовж багатьох століть на політичний розвиток людського суспільства впливали дві протилежні тенденції - створення світових імперій і національних держав. Тривалий час інтеграційні процеси, яких вимагає розвиток світового господарства, відбувалися шляхом створення велетенських наддержав - імперій, де можна було мобілізувати великі трудові і фінансові ресурси, створити місткий внутрішній ринок. Але поступово почала домінувати тенденція створення порівняно невеликих держав на національній основі, яка остаточно перемогла у XX ст. Боротьба цих двох напрямів світового політичного розвитку постійно призводить до виникнення міжнаціональних суперечностей, які дуже часто вирішуються за допомогою воєн.

    Війна це крайня форма загострення суспільних відносин - суспільних, економічних, політичних, міжетнічних, релігійних, міждержавних. Це надзвичайно гостра форма вирішення суперечностей між державами, групами людей з застосуванням сучасних засобів ураження, а також міжнаціональні кризи, які супроводжуються насильством, великомасштабними руйнаціями, загибеллю людей, компонентів природи, техніки.

    Значної руйнівної дії і масових людських втрат може завдати використання ядерної, бактеріологічної (біологічної") і хімічної зброї. Загрозою є не тільки самі бойові дії, але й підготовка до них (навчання, бойові стрільби і просто відчуженість великих територій під військові об'єкти і їхню інфраструктуру).

    Наслідком військово-полггичних конфліктів є консервація розвитку багатьох країн, мільйонні потоки біженців, злидні та Іхмюд. Саме світові війни, до яких були залучені людські і матеріальні ресурси більшості країн світу, показали, що світові проблеми, насамперед політичні, треба якось вирішувати. Для цього після Першої світової війни була створена Ліга Надій, що трансформувалась після Другої світової в Організацію Об'єднаних Націй.

    Регіональні конфлікти часто породжують ще одну важливу сучасну проблему - міжнародний тероризм. Терор (лат. страх, жах) - означає "лякати", "залякувати". Тероризм - це форма політичного екстремізму, застосування чи загроза застосування найжорстокіших методів насилля, враховуючи фізичне знищення людей, залякування урядів та населення для досягнення певних цілей.

    Центральним елементом терору є захоплення заручників, викрадення політичних діячів, їхнє вбивство, вимагання грошей, спеціальних матеріалів, транспортних засобів, зброї, звільнення політичних ув'язнених, поширення загального провокування репресій з боку держави.

    Терористичні акти на небезпечних об'єктах призводять до надзвичайних ситуацій із значними людськими жертвами, матеріальними збитками, екологічними наслідками. В Україні такими об'єктами є атомні та гідроелектростанції, транспортні вузли, магістральні трубопро­води, військові склади, промислові підприємства, склади, установи, організації, які виробляють, використовують, зберігають, продають біологічні та хімічні небезпечні препарати.

    За причинами виникнення тероризм ділиться на такі види: соціальний (ідеологічний) тероризм; національний тероризм; релігійний тероризм; світоглядний тероризм; кримінальний тероризм.

    Перераховані види тероризму загалом не характерні для України. Однак сучасний розвиток відкритого суспільства, збільшення можливостей для переміщення Земною кулею, збройні конфлікти поблизу кордонів нашої держави дають підстави вважати, що кожен з нас може стати жертвою терористичного акту. У цьому разі на першому плані питання власної безпеки, збереження життя та здоров'я.

    Правила поведінки заручника

    Спецслужби всього світу розробили спеціальні правила поведінки під час контакту з терористами. Ось деякі з них.

    Не суперечте терористам, не намагайтеся ні в чому їх переконувати, не скаржтеся і не плачте.

    При пострілах, негайно падайте на підлогу та сховайтеся за куленепробивну перепону.

    Якщо вас відпустили, виходьте якомога швидше.

    Уникайте дивитися викрадачам прямо в очі, не робіть різких і загрозливих рухів, не провокуйте терориста.

    Намагайтеся запам'ятати якнайбільше про викрадачів.

    Для підтримки сил їжте усе, що вам дають. Не намагайтеся бігти, якщо немає повної впевненості в успіху починання.

    Уникайте політичних дискусій, постарайтеся бути уважними слухачам.

    Повідомляйте своїм викрадачам про проблеми зі здоров'ям.

    Намагайтеся дотримуватсь вимог особистої гігієни, робіть доступні в цих умовах фізичні вправи. Важливо стежити за часом, ведіть календар, відзначайте зміну дня і ночі.

    Намагайтеся ставитися до всього, що відбувається ніби з боку, не приймаючи ситуацію близько до серця, сподівайтеся на позитивний результат.

    Останнім часом окремо розглядають інформаційний тероризм, як форму фізичного та психічного насилля в інформаційному середовищі.

    В Україні почали створювати спеціальний антитерористичний центр, мета якого - координація зусиль правоохоронних органів. Центр комплектується не тільки з військово­службовців СБУ, але і силами інших відомств: МВС, Управління державної охорони, Прикордонних військ, МНС. На центр покладено завдання збирання, узагальнення і аналіз інформації про терористичні наміри, формування конкретних планів запобігання і при­пинення терактів. Одночасно налаштовується взаємодія зі спецслужбами і право-охоро­нними органами зарубіжних країн з проблем антитерористичної діяльності.

    Для вирішення глобальних політичних проблем необхідно спрямовувати світові і національні ресурси на користь цивільних потреб, здійснювати демілітаризацію економіки. У зв'язку з цим важливим є крок, зроблений Україною - відмова від розміщення атомної зброї на своїй території і процес конверсії воєнного виробництва.

    Інформаційна безпека

    Інформація - це першооснова Всесвіту, першопричина, сутність, джерело і носій усіх явищ та процесів, матеріальних часток і об'єктів. Свідомість людини і його пам'ять - це форма, стан і прояв інформації.

    Сучасне інформаційне співтовариство - це особливий тип соціального структурування і влади. Засоби комунікації, які оперують, трансформують, дозують інформацію, стають головним інструментом впливу в сучасному суспільстві.

    Не всі ще усвідомили загрозу і наслідки інформаційного впливу на суспільство. Аналіз сьогоднішньої ситуації щодо психофізіологічного та психотропного впливу на людину свідчить, що не можна уникнути того, що будь-хто в країні (або ззовні) може використати спеціальні технології (зокрема й військово-медичні) з метою психоінфор- маційного впливу на населення держави (окремі його верстви).

    Основна суть інформаційної зброї полягає у застосуванні визначених засобів впливу на людську і суспільну свідомість. З'явилися і такі технічні засоби та методи масової пропаганди, що маніпулюють свідомістю не тільки деяких особистостей, але і народів, їх застосування викликає порушення соціально- демократичних процесів і зв'язків, призводить до загибелі тієї або іншої держави. У такому разі народ стає деморалізованим і неспроможним чинити опір.

    На думку вітчизняних і закордонних спеціалістів, психологічний вплив поділяється на такі види: інформаційно-психологічний; психогенний; психоаналітичний; нейролінгвістичний; психотропний; психотронний.

    Не всі зазначені види психологічного впливу використовують сьогодні. У 50-80-ті роки минулого століття застосовувалися переважно інформаційно-пропагандистський і психогенний. Психоаналітичний, нейролінгвістичний і психотропний впливи поповнили арсенал психологічної війни 90-х років. А психотронна зброя лише проходить стадію початкових випробувань. Водночас спеціалісти вже розробили стратегію і тактику комплексного застосування усіх видів психологічного впливу на людей. У сучасному інформаційному товаристві є могутній засіб реалізації прийомів і методів психологічної війни - засоби масової інформації.

    Теперішній несанкціонований інформаційний вплив через засоби масової інформації та безпосередній контакт з людьми в Україні набуває форм реальної прогресуючої тенденції. Водночас в умовах переходу на нові форми соціально-економічних відносин відбуваються значні зміни світогляду і ціннісних орієнтацій населення.

    1.2. Природно-екологічні проблеми

    На друге місце вийшли екологічні проблеми: знищення природних ресурсів; забруднення довкілля, збіднення генофонду Землі.

    Екологічна криза характеризується невідповідністю розвитку продуктивних сил, суспільних форм їхнього розвитку і біологічних можливостей біосфери. Вона проявляється в напруженні стосунків між людиною і природою, результатом чого є порушення навколишнього середовища, забруднення і отруєння його відходами, загроза існування людини.

    Усвідомлення екологічних проблем як глобальних починається приблизно з середини XX ст. Людство почало усвідомлювати загрозу руйнування природного середовища як середовища свого існування, спричиненого власною техногенною діяльністю. Так, за даними ООН, в атмосферу щорічно викидається 110 млн. т оксиду сірки, 180 млн. т оксиду вуглецю, 70 млн. т. неочищених отруйних газів, 500 тис. т свинцю та інших отруйних речовин.

    Внаслідок промислових, техногенних аварій постійно збільшується зона екологічних катастроф. Відбувається катастрофічне забруднення світової екологічної системи відходами виробничої та невиробничої діяльності людини. Проблема виснаження природних ресурсів посилюється тим, що малорозвинені країни намагаються подолати свою економічну відсталість за рахунок посиленої експлуатації природних ресурсів, що призводить до погіршення стану довкілля (більшість "промислових революцій" у світі відбувалось саме завдяки нещадному використанню мінеральних, лісових, водних та інших ресурсів).

    В Україні екологічні проблеми також є гострими через: а) високий рівень концентрації виробництва; б) застарілі технології перероблення сировини; в) тривалий період експлуатації мінерально-сировинних ресурсів.

    На території України наочно представлене "спільне" забруднення води і повітря. Шкідливі викиди в атмосферу із країн Західної і Центральної Європи з повітряними потоками переносяться до Західної України, а забруднене повітря зі східної частини України - до Росії. Транскордонне перенесення забруднювальних речовин постійними водотоками згубно впливає на стан навколишнього середовища України. Наприклад, Румунія є "експортером" фосфатів, мангану, нафтопродуктів, цинку, фенолів; значна частина забруднення хромом надходить із дніпровською водою з Білорусі. Таким чином екологічні проблеми України перекликаються з аналогічними проблемами сусідніх держав і Європи загалом.

    Незважаючи на різні підходи щодо захисту навколишнього середовища, учені-екологи, економісти єдині в тому, що захист природи потребує значних витрат 3-5 % ВВП, тобто не менше 150 млрд. дол. щорічно. Країни з розвинутою економікою в середньому витрачають до 1,7 % свого ВВП на екологічні потреби, але цього мало, тому що величина збитків, які завдаються природному середовищу щорічно, оцінюється приблизно в 6 % ВВП. В умовах інтернаціоналізації виробництва економічний і соціальний прогрес все більшою мірою залежить від таких проблем, як енергетична, сировинна та продовольча. Виникнення цих проблем - очевидний прояв глобалізації світового господарства, що проходить у конфліктній, проблемній, суперечливій формі.

    Сировинна та енергетична проблеми викликані недостатньою кількістю розвіданих запасів корисних копалин і дуже нераціональним їх використанням. Вже доводиться експлуатувати родовища, які знаходяться у гірших гірничо-геологічних умовах, у районах з екстремальними природними умовами, з нижчим вмістом корисних компонентів у рудах. Усе це призводить до подорожчання сировинної та енергії, а значить, і всієї продукції згаданих галузей господарства. Значна економія сировини досягається за рахунок використання вторинних матеріалів - металобрухту, макулатури, пластмас.

    Розрахунки спеціалістів Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) показують, що запаси енергоресурсів становлять: вугілля - на 340 років, нафти - на 30, газу - на 50 ро­ків. Людство споживає енергію Землі в 106 раз швидше, ніж вона накопичувалась з енергії сонця протягом століть. У найближчій перспективі з'являться нові джерела енергії: термоядерна енергія, енергія плазми, передбачається широке використання альтернативних джерел енергії, передусім сонячної, вітрової, внутрішнього тепла Землі. Проте все це лише потенційні джерела, а сьогодні енергоресурси беруться з традиційних розвіданих запасів.

    Глобальний характер проблеми економії матеріальних ресурсів потребує реалізації різноманітних заходів як у національному, так і в міжнародному масштабах: обмін інфор­мацією, науково-технічне співробітництво, розвиток обміну новими енерго- і матеріало- ощадними технікою та технологіями

    Це сприяє певним позитивним зрушенням у використанні енергії і сировини. Так, у світовій економіці енергоспоживання зросло на 5,1 % на рік, енергоємність ВВП знизилась на 15 %, а нафтоємність - на 29 %.

    Глобальні проблеми постачання сировини і палива є дуже гострими для України, особливо щодо постачання нафти, газу, вугілля, деревини, кольоро­вих металів. Наприклад, від імпорту нафти і природного газу загалом на 43 % залежить життєдіяльність країни. З іншого боку, українське виробництво є надто енерго- і матеріалоємним. Так, на 1 дол. ВВП ми споживаємо електро­енергії в 4 рази, а металу в 2 рази більше ніж у середньому в західноєвро­пейських країнах.

    Продовольча проблема визначається спроможністю Землі прогодувати нинішнє і майбутні покоління планети. До певної міри це наслідок того, що харчування є фізіологічною потребою людини.

    Продовольча криза особливо актуальна для багатьох країн Африки, Азії, Латинської Америки і загрожує поширитися на інші території. Найбільш критичне становище склалося У 20 країнах "зони голоду", що розташована в сухих саванах і напівпустелях. Тут темпи приросту населення у два рази перевищують виробництво продовольства. Середньодобова забезпеченість їжею оцінюється у цих країнах на 80-85 % від рекомендованих ООН норм (не менше 2400 ккал на добу). Причиною голоду є не відсутність запасів зерна, а неспро­можність країн, що розвиваються, через власні низькі доходи закуповувати на світовому ринку продукти харчування. У структурі сімейного бюджету частина продовольчих затрат

    у них перевищує 70 %, тоді як у Німеччині 17 %, у США - 19 %, у країнах СНД, через невисокі доходи населення цей показник наближається до 70 %.

    Серед чинників, які мають особливе значення для вирішення продоволь­чої проблеми, є земля та ресурси Світового океану.

    Україну також торкнулась продовольча проблема. Сьогодні економіка країни на 12 % залежить від імпорту продуктів харчування.

    1.3. Соціально-економічні проблеми

    Глобальні проблеми істотно впливають на структуру і механізм суспіль­ного відтворення і впливають на біологічні й соціальні аспекти відтворення не тільки робочої сили, але й людської популяції взагалі.

    Однією з таких проблем є ліквідація зубожіння, голоду, хвороб, безробіт­тя і неграмотності, які охоплюють великі зони сучасного світу. Зараз у світі більше голодуючих, ніж будь-коли в історії людства. Бідність і відсталість характерні перш за все для країн, що розвиваються, де проживає майже 2/3 населення планети. Тому цю глобальну проблему часто називають проблемою подолання відсталості країн, що розвиваються.

    Дуже різноманітними в різних регіонах світу є демографічні проблеми. Більшість населення світу живе в країнах, що розвиваються (4,2 млрд. осіб). До 2025 р. населення цих країн зросте ще на 3 млрд. осіб, що становитиме 95 % приросту населення світу. В останній чверті XX ст. - у розвинених країнах Європи, Північної Америки, Австралії, Японії природний приріст не переви­щував 1 % на рік. Зниження показників народжуваності викликає зменшення його кількості в працездатному віці, депопуляції в майбутньому. Новий тип вікової структури викликає складні проблеми економічного, політичного і культурного характеру.

    В останнє десятиліття в Україні загострилася демографічна проблема (криза). Для країни характерна інтенсивна депопуляція (близько 400 тис. осіб на рік), тобто процес вимирання населення країни. Відсутнє просте заміщення поколінь (смертність удвічі перевищує народжуваність); спостерігається погіршення стану здоров'я населення. Середня тривалість життя в Україні у 2000 р. становила 65 років: 59 - чоловіки, 72 - жінки. Отже, наявний процес старіння нації (частина осіб, вік яких становить понад 65 років, досягає 11 %).

    Подолання проблеми зубожіння і відсталості для більшості країн, що розвиваються, неможливе без міжнародного сприяння. Воно здійснюється перш за все по лінії так званої офіційної допомоги з боку розвинутих країн у формі надання фінансових ресурсів. Для найбідніших країн, що є основними одержувачами цієї допомоги, вона становить близько 3 % щодо їх ВВП, зокрема для країн Африки - навіть понад 5 %, хоча в розрахунку на кожного мешканця цього регіону це становить всього 26 дол. на рік. Іншим джерелом для подолання відсталості можуть бути іноземні приватні інвестиції.

    Численні глобальні проблеми існують в галузі взаємовідносин між людиною і суспільством. Це проблеми охорони здоров'я, освіти, культури, злочинності та ін. Можливості розв'язання цих проблем залежать від рівня соціально-економічного розвитку країн, тому особливої гостроти вони набирають у слаборозвинених регіонах світу.

    Незважаючи на ліквідацію багатьох масових епідемій (віспа, чума, холера), стан охорони здоров'я у багатьох країнах викликає тривогу. Багато сучасних хвороб (серцево- судинні, легеневі, ракові) є наслідком погіршення екологічної ситуації, малорухомого способу життя, частих психологічних стресів. Замість вже подоланих, виникають нові епідемії, найзагрозливішою серед яких є СНІД. У країнах, що розвиваються, важливою причиною смертності залишаються інфекційні хвороби (шлунково-кишкові і гострі респіраторні захворювання, туберкульоз). У промислове розвинених країнах більшість людей помирає від серцево-судинних і ракових захворювань.

    Умовами вирішення проблем охорони здоров'я є перехід до здорового способу життя, забезпечення повноцінного харчування, поліпшення екологіч­них умов проживання і, звичайно, розвиток медицини, пропаганда здорового способу життя, боротьба з курінням, алкоголізмом, наркоманією.

    1.4. Наукові проблеми

    Останнім часом набула глобальності проблема освоєння Світового океану і космосу.

    Особливу роль у подальшому розвитку продуктивних сил людства має освоєння космічного простору. Космонавтика визначає рівень науково- технічного розвитку країни. Водночас вона відкриває широкі можливості для вирішення таких завдань, які мають глобальне значення:

    1) розвиток внутрішніх і міжнародних систем зв'язку; 2) довгострокове прогнозування погоди; 3) навігація морського і повітряного транспорту; 4) створення глобальної геофізичної інформаційної системи, яка дасть можли­вість розробити модель Землі; 5) розвиток і вдосконалення таких галузей, як машинобудування, електроніка, обчислювальна техніка, енергетика, нові види матеріалів.

    Разом з тим, проводяться дослідження, пов'язані з використанням космо­су у військових цілях.

    Серед проблем, що тільки постають, фахівці найчастіше називають вивчення будови Землі, управління погодою і кліматом. Особливу тривогу в останній час викликає зростальна організована злочинність, міжнародний тероризм, наркоманія, порушення громадянських прав людини. Ці нові проблеми ще не отримали офіційного статусу глобальних, але є надто серйозними і навіть небезпечними для розвитку людства.

    2. Соціальні чинники, що впливають на життя та здоров'я людини

    Соціальними називаються небезпеки, що широко розповсюджені в суспільстві і загрожують життю і здоров'ю людей. Носіями соціальних небезпек є люди, що створюють певні соціальні групи, і поширення соціальних небезпек зумовлене особливостями поведінки цих людей.

    Соціальні небезпеки можуть бути класифіковані за певними ознаками.

    За природою: пов'язані з психічним впливом на людину (шантаж, шахрайство, злодійство та ін.); пов'язані з фізичним насильством (розбій, бандитизм, терор, зґвалтування); пов'язані з уживанням речовин, що руйнують організм людини (наркоманія, алкоголізм, куріння); пов'язані з хворобами (СНІД, венеричні захворювання та ін.); небезпеки суїцидів.

    За масштабами подій - локальні, регіональні та глобальні.

    За статево-віковою ознакою розрізняють соціальні небезпеки, характерні для дітей, молоді, жінок, людей похилого віку.

    За організацією соціальні небезпеки можуть бути випадковими і навмис­ними.

    Розглянемо деякі характерні для України і світу соціальні небезпеки.

    Гострою соціальною проблемою сучасності є злочинність. Кількість зареєстрованих у світі злочинів зростає в середньому на 5 % щороку. Особливо швидко зростає частка тих злочинів, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства, ґвалтування тощо). В умовах економічної кризи, що спостерігалася в нашій країні останнім часом, нерівномірності суспільного розвитку, різкого падіння рівня життя, значних прогалин у законодавстві та інших негативних чинників збільшується кількість людей, які схильні до скоєння кримінальних злочинів.

    Насильство - це будь-який зовнішній вплив на людину (групу людей) з метою підкорити їх волі того (чи тих), хто здійснює цей вплив.

    За формою свого прояву насильство може бути фізичним (силовим, сексуальним), психологічним, моральним, економічним, інформаційним.

    Місце вияву насильства - сім'я, трудовий, навчальний чи інший колектив, соціальні, релігійні, етнічні групи, народи.

    Надзвичайними ситуаціями, які загрожують безпеці громадян, є також: крадіжки і зберігання вогнепальної і холодної зброї, радіоактивних речовин, сильнодійних отруйних і хімічних речовин, наркотичних речовин і препаратів.

    Порівняно новим видом злочину стало посягання на інтелектуальну власність, піратство аудіо- та відеокасет.

    Психологія натовпу. Соціальні небезпеки можуть виникати в умовах натовпу, за великого скупчення людей, під час проведення мітингів, процесій,

    будь-яких розважальних заходів. Психологічні закономірності поведінки натовпу дуже мало залежать від освітнього чи культурного рівня людей, що утворюють натовп.

    Натовп - це народ, шо вийшов на вулицю, це особлива спільнота людей, що розрізняється чотирма основними різновидами: натовп випадковий, експресивний, конвен­ційний і діючий.

    Випадковий натовп - чималий гурт людей, чию увагу привернула надзвичайна подія (аварія, вибух тощо).

    Експресивний натовп утворюсгься з людей, згуртованих спільним прагненням висловити свої почуття радості, горя, протесту, солідарності тощо (весілля, похорон, мітинг, маніфестація).

    Конвенційний натовп - учасники масових розваг, глядачі на стадіоні, що об'єднують­ся ніби за домовленістю - конвенцією (вигуки "Браво", "Слава", "Ганьба"), їх об'єднує не тільки цікавість до масового дійства, але й готовність реагувати на нього згідно з ритуала­ми або нормами, що не мають офіційного характеру.

    Натовп живе єдиним настроєм, швидко радикалізується, змінює характер і спрямованість дій. Людська психіка в натовпі швидкозмінна і нестійка, веде до трагічних наслідків.

    Навіювання - спосіб впливу на людину, який, на відміну від переконання, зводиться до засвоєння людиною певної інформації на віру, без критичного аналізу. Навіювання супроводжується процесом зараження. Якщо навіювання - це цілеспрямований вплив, то зараження - це мимовільна, спонтанна передача емоційного стану однієї людини іншій. Це атрибут повсякденного людського спілкування із особливо сприйнятливими умовами в натовпі. Бо люди в натовпі відчувають взаємну близькість на підставі однакового ставлення до ідеалу, ідеї. Виникає так звана циркулярна реакція - обопільне спрямоване, зростаюче емоційне зараження, яке посилює навіювання. Найбільш "заразливі" психічні стани - бажання і прагнення, любов і ненависть, довіра і недовіра, надія і страх. Але найбільше заражають натовп переконаність і сміливість.

    В Україні зараз все більшого значення набуває події суспільства за рівнем та джерелом багатства, наявністю чи відсутністю приватної власності. Саме прибуток і форма його отримання стають головним чинником структуризації українського суспільства, що свідчить про становлення в Україні ринкових відносин та первинного капіталізму. Водночас набувають сили і негативні чинники: формування нової соціальної диференціації та відповідних критеріїв її оцінки свідчить про нездорові відносини у суспільстві; надто різкий поділ на бідних та багатих; процеси збіднення та збагачення мають деформований характер. За таких обставин різко зростають форми та розміри соціальних відхилень (злочинність, самогубство, наркоманія, проституція тощо). Ці та багато інших форм збоченої поведінки в умовах занепаду системи соціального контролю стали загрозливими для суспільства.

    Алкоголізм. Алкоголь вкрай негативно впливає на центральну нервову систему. Порушується розумова і фізична працездатність, посилюється втома. Особливо різко знижується працездатність в осіб, професійна діяльність яких вимагає посиленої уваги, значного напруження. Відомо, що чим складніша робота, то менша доза алкоголю стає причиною виробничого травматизму.

    Після приймання навіть невеликих доз алкоголю знижується стійкість та інтенсивність уваги, сповільнюється її переключення, порушуються процеси мислення і пам'яті. Працівникові треба більше часу, щоб оцінити виробничу ситуацію і прийняти рішення, а це знижує його готовність до дії. Одночасно знижується гострота зору, порушується окомір і здатність розрізняти кольори (особливо погано сприймаються відтінки червоного кольору), звужується поле зору, збільшується час відновлення зору після засліплення, порушується координація рухів, їх точність, різко збільшується час реакції, маскується почуття втоми в разі її наявності і зниженні працездатності.

    Однак, найнебезпечнішим є неадекватне ставлення п'яної людини до свого стану, оскільки алкоголь загальмовує центри кори головного мозку, які контролюють дії і вчинки. Вона переоцінює свої можливості і недооцінює складність виробничої ситуації. П'яний за кермом, верстатом чи на іншому робочому місці набагато небезпечніший, ніж хворий чи працівник в стані вираженої втоми. Твереза людина розуміє, що її можливості обмежені, і намагається бути особливо уважною і обережною. Людина, яка зловживає алкоголем, дратівлива, емоційно нестійка, погано спить, швидко втомлюється.

    Важливо також знати час дії алкоголю на організм. Алкоголь всмоктується через 20-30 хв після вживання, але зі збільшенням дози найбільший ступінь сп'яніїшя спостерігається через 1-1,5 год. Перші прикмети сп'яніння з'являються після прийняття 0,5 мг на 1 кг маси, тобто 30 г алкоголю для людини масою 60 кг. Після прийняття 80 г горілки чи 500 г пива алкоголь діє протягом доби.

    Наркоманія. Уперше людина випробувала на собі наркотичні властивості багатьох речовин зовсім випадково: вдихаючи дим від спалених речовин, використовуючи в їжу приправи і напої рослинного походження. Поступово, використання наркотиків стає причиною виникнення наркоманії.

    Наркотики - це речовини, які призводять до стану заціпеніння, отупіння, запаморочення. Поняття "наркотик" сьогодні охоплює широке коло речовин і рослин, а також продуктів, які з них отримали з метою наркотичної дії.

    Під наркоманією розуміють не тільки стимулювання наркотичними засобами появи збудженого чи пригніченого стану центральної нервової системи, але і звикання організму до них, бажання їх приймати. Головною причиною такої пристрасті є ейфорійний ефект.

    Однією з умов розвитку наркоманії є відсутність спеціальних знань у людини і нерозуміння тієї великої небезпеки, яку таїть у собі вживання наркотиків чи то через цікавість, чи як снодійного. Близько 50-80 % усіх наркоманів уперше спробували наркотики винятково через цікавість.

    Під час постійного вживання наркотиків виникає хронічне наркотичне отруєння, яке спричиняє розлад функцій багатьох органів і систем організму, особливо ЦНС. Тому наркоманія вважається хронічним нервово-психічним захворюванням.

    Статистика свідчить про катастрофічне зростання в Україні кількості осіб, які зареєстровані МВС України як споживачі наркотиків (331 тис. у 1991 р. до 152418 осіб у 2005 р.). І це зважаючи на те, що офіційно зареєстровані наркомани у нас складають лише п'яту-восьму частину від тих, хто ще не звертався до медичних закладів. Отже, щоб уявити реальну картину, наведені цифри треба збільшити відповідно у 5-8 разів.

    Діагноз "наркоманія" ставлять лише тоді, коли захворювання виникло від вживання засобів, офіційно зарахованих до наркотичних. Коли захворювання викликане вживанням засобів, що належать до переліку наркотичних речовин, ставлять діагноз "токсикоманія ".

    Нікотиноманія. Нікотин, який міститься у тютюнових листках, на відміну від інших алкалоїдів, не має жодних лікувальних властивостей, проте, як і інші алкалоїди, породжує пристрасний потяг до повторного вживання.

    У малих дозах нікотин діє збудливо на центральну нервову систему, посилює секреторну функцію слинних залоз, прискорює дихання і підвищує кров'яний тиск. Великі дози нікотину призводять до пригнічення діяльності нервової системи, навіть до її паралічу та зупинки дихання і серця.

    Під впливом нікотину виникають зміни в кровоносних судинах головного мозку. Втрачається їхня еластичність, стінки насичуються холестерином і різними солями (вапну­вання), внаслідок чого погіршується кровопостачання головного мозку, що також негативно впливає на розумову діяльність. Руйнується під дією тютюнової отрути вітамін С, а його дефіцит призводить до погіршення пам'яті і підвищення втоми. Куріння в юному віці позначається вкрай несприятливо на загальному стані організму, який розвивається.

    Насамперед куріння ушкоджує легені: це одна з головних причин емфіземи і раку легень (85 % випадків). Курці часто хворіють і на рак гортані, стравоходу, ротової порожнини, сечового міхура, нирок, підшлункової залози. В останні роки жінки частіше гинуть від раку легень, ніж від раку молочної залози. У разі "пасивного куріння" (перебування в дуже задимленому приміщенні) люди, що не курять, за 1 годину вдихають стільки нікотину й оксиду вуглецю, скільки вони могли б одержати, якби самі викурили одну цигарку. Виявилося також, що дружини чоловіків, що курять, частіше хворіють на рак легень, ніж дружини тих, що не курять. У такій самій небезпеці діти.

    Фізична та психічна залежність від нікотину розвивається значно швидше, ніж від алкоголю. Але, на відміну від алкоголізму та наркоманії, нікотиноманія не призводить до деградації особистості. Якраз це робить паління цигарок заразною хворобою, яка руйнує здоров'я людини.

    Профілактика нікотиноманії, алкоголізму та наркоманії в межах превентив­ної освіти передбачає широку освітню роботу серед різних верств населення і передусім серед студентської молоді. Мета такої освіти - формування у молодого покоління орієнтації на здоровий спосіб життя.

    3. Психологічна надійність людини

    та її роль у дотриманні заходів безпеки

    У будь-якій діяльності людини виділяють два компоненти - фізіоло­гічний і психологічний.

    Людський організм - це сукупність тілесних і фізіологічних систем - нервової, серцево-судинної, травлення, кровообігу, дихання та ін. Визначаль­ну роль у функціонуванні організму людини як складної біоенергетичної системи відіграє нервова система, яка пов'язує всі системи і частини тіла в єдине ціле, бере участь у сприйманні, аналізі та опрацюванні всієї інформації, що надходить з внутрішнього та зовнішнього середовищ. У разі перевантажень організму саме нервова система формує його захисно-адаптаційні реакції.

    Людина сприймає навколишній світ з допомогою органів чуття, саме вони інформують нас про різні види та рівні небезпек.

    Аналізатори - це сукупність взаємодійних утворень центральної і периферій­ної нервової системи, які сприймають і аналізують інформацію із зовнішнього середовища і з самого організму людини. Сучасна фізіологія розрізняє вісім видів аналізаторів: зоровий, слуховий, шкірний, вісцеральний, руховий, смаковий, нюховий, вестибулярний, перші чотири з яких найважливіші для БЖД.

    Психологічні особливості людини

    Нервова система людини забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії з зовнішнім середовищем. Центральна нервова система (головний і спинний мозок) керує стосунками з зовнішнім світом, а вегетативна - діяльністю внутрішніх органів.

    Психіка є властивістю нервової системи людини, а психічні процеси невід'ємні від структури головного мозку: кожна ділянка головного мозку відповідальна за життєдіяльність певного органу або системи. Функція лівої півкулі - оперування вербально-знаковою інформацією, читання, рахунок (логічний тип мислення), правої - оперування образами, орієнтування у просторі, розрізняння музичних тонів (художній, емоційний тип). У разі уражень (травм) певних ділянок мозку порушується відповідний вид функціональної діяльності людини.

    Функції нервової системи здійснюються за допомогою урівноваження збуджувальних і гальмівних процесів: порушення в одних пунктах супро­воджується гальмуванням в інших.

    Мала рухливість під час розумової роботи і одноманітність під час фізичної викликає втомлюваність нервової системи і може спровокувати виникнення ряду захворювань: серцево-судинних, шлунково-кишкових, шкірних тощо.

    Найсприятливіші умови для нормальної діяльності нервової системи створюються в разі правильного чергування праці, активного відпочинку і сну. Профілактика втоми і перевтоми досягається чергуванням різних видів діяльності, творчою зацікавленістю працівника, його особистою активністю.

    Психіка людини проявляється в таких психічних явищах:

    Психічні процеси - короткочасні процеси отримання, перероблення та обміну інформацією (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, емоції, воля).

    Психічні стани - тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

    Психічні властивості - сталі душевні якості, що утворюються в процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, характер, досвід, інтелект).

    Психіка людини тісно пов'язана з безпекою її життєдіяльності. Дослідами встановлено, що у 70 % нещасних випадків на виробництві винуватцями є самі люди (людський чинник). Причинами цього можуть бути внутрішні і зовнішні чинники.

    Внутрішні психологічні чинники - це індивідуальні психологічні властивості людини, порушення емоційного стану, брак знань і досвіду.

    Зовнішні психологічні чинники - це реакція людини на слова, явища, процеси, вчинки інших людей.

    Основні психологічні особливості людини з погляду БЖД: пам'ять, увага, мислення, ризик і обережність, сенсомоторні реакції, воля.

    В останні роки все більше зростає вплив людського чинника на травматизм і аварійність у виробничій і побутовій сферах життєдіяльності. Часто психофунк­ціональний стан людини не відповідає складності і інтенсивності її матеріально-практичної діяльності, виникає нервово-емоційне напруження і, як наслідок, втома, перевтома, стрес. В такій ситуації виникає загроза реалізації небезпеки не тільки безпосередньо для виконавця, але і для інших людей. Більшість нещасних випадків пов'язана саме з психофізіологічними чинниками.

    Психофізіологічні чинники потенційної небезпеки постійної дії:

    • недоліки органів відчуття (дефекти зору, слуху);

    • порушення зв'язків між сенсорними та моторними центрами головного мозку (неадекватна реакція на дію органів відчуття);

    • дефекти координації рухів (для особливо складних рухів та операцій);

    • підвищена емоційність;

    • відсутність мотивації до трудової діяльності.

    Психофізіологічні чинники потенційної небезпеки тимчасової дії:

    • недостатність досвіду (неправильні дії, напруження нервово-психічної системи, побоювання ймовірної помилки);

    • необережність;

    • втома (фізіологічна і психологічна);

    • емоційні явища (конфліктні ситуації, стреси).

    Будь-який вид діяльності людини викликає втому - зниження продуктивності праці через витрату енергетичних ресурсів організму. Об'єктивним показником втоми є уповільнення темпів роботи, зниження її якості. Найчастіше фізіологічна втома настає під час статичної фізичної діяльності людини меншою мірою - під час динамічного. Психологічна втома частіше виникає під час напруженої розумової діяльності. Відпочинок, особливо активний, зміна виду діяльності поновлюють працездатність.

    У разі перевтоми період оптимальної працездатності скорочується, порушуються відновні процеси в організмі. Посилюється роздратованість, реакції стають неадекватними, і, як наслідок, збільшується кількість помилок у роботі. Люди з хронічною перевтомою характеризуються порушенням сну, не відновлюють своєї працездатності до наступного робочого дня, стають чутливими до несприятливих чинників довкілля. Такий стан може викликати, з одного боку, серйозні захворювання організму, з іншого - створити небезпеч­ні ситуації для інших людей.

    Активний відпочинок - це заняття спортом, туристичні поїздки, походи в ліс, подорожі, плавання в басейні, відпочинок на лоні природи. Він поліпшує психічний стан особистості, підвищує працездатність, настрій.

    Велике значення для діяльності людини мають типи нервової системи, яких за І.П. Павловим чотири: сильний неврівноважений - холерик, сильний врівноважений рухливий - сангвінік, сильний врівноважений інертний - флегматик та слабкий - меланхолік.

    Тип нервової системи є природженим і незмінним упродовж життя, але на нього впливає середовище, яке формує характер, що важливо для профе­сійної діяльності, для повсякденної безпеки. Всі індивідуальні риси людини проявляються сукупно в її темгераменті, характері.

    Характер - сукупність найстійкіших психічних рис особистості людини, які виявляються в її вчинках та діях. Це результат природжених і набутих форм поведінки і в цьому, за І.М. Ссченовим, вирішальну роль мають виховання і навчання. Характер в першу чергу залежить від виховання, але основою його є темперамент, як постійна сукупність генетично зумовлених нейрохімічних процесів в корі головного мозку. Важливими у формуванні характеру є мотиви, тобто прагнення досягти поставленої мети.

    Темперамент (лат. - співрозмірність, співвідношення) - індивідуальна особливість психіки людини, сукупність її психічних властивостей, основу яких складає відповідний тип нервової системи. Перший опис та класифікацію видів темпераменту зробив давньо­грецький учений, батько медицини Гіппократ. Він пов'язував прояви темпераменту з ру­хами чотирьох видів рідин в організмі Холерик - рух світлої жовчі (гр. холе), у меланхоліка переважає рух темної (гр. мелан) жовчі (холе), риси сангвініка залежать від руху крові (гр. сангис) і нарешті флегматик - його поведінка залежить від рухів слизу (гр. флегма). Це були перші наївні уявлення про типи характеру, а отже нервову діяльність людини. Тодішня наука ще нічого не знала про нервові процеси, їхню фізіологію.

    Видатний психолог К. Юнг поділив всіх людей на дві основні групи - екстраверти - (відкриті люди), інтроверти (людина в собі - скритна). Отже, трудно знайти людину, щоб її характер на 100 % збігався з типом темпераменту. Кожна людина - це сукупність всіх чотирьох типів нервової системи, але обов'язково переважає один з них. Існують спеціальні методи (тести), за допомогою яких можна обчислити процент вкладу кожного виду темпераменту в характер людини. З типом темперамент)', характером пов'язані такі психічні властивості людини як показник уваги, швидкість та точність реакції, можливість обробити певну кількість інфор­мації, швидкість її сприйняття, працездатність, емоції, воля, мораль.

    Важливою особливістю людини є потреба в спілкуванні, контактуванні, налагодженні інформаційно-речовинних зв'язків з іншими. Найважливіші ознаки людської діяльності - праця, пізнання, спілкування. Спілкування - здатність отримувати задоволення від процесу спілкування - комунікабельності. Основою цього процесу є соціальна спорідненість - бажання перебувати в суспільстві, серед інших людей. Комунікабельна людина дуже спокійна і її супутні риси - відкритість, легкість переключення уваги, невимушеність у поведінці. Важливими є прагнення безкорисливо робити добро людям - альтруїстські тенденції. Емоційна врівноваженість сприятливо впливає на життєдіяльність людини і зменшує її схильність до небезпеки.

    Психологічна реакція людей на небезпеку

    Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення безпеки її життєдіяльності. На нервово-психічні порушення, що можливі в разі надзви­чайних ситуацій, а також на травматичні тілесні пошкодження особливо треба зважати під час надання медичної допомоги потерпілим. Ці зміни, особливо на фоні анатомо-фізіологічних змін органів і систем, вимагають особливого підходу до реабілітації порушень нервової системи у вогнищах катастрофи та на етапах евакуації потерпілих.

    Руйнівну дію стихійних лих, технологічних і екологічних катастроф порівнюють із такими самими катастрофами на території воєнних дій. Поведінка багатьох людей в таких екстремальних ситуаціях істотно змінюється, тому часто потрібна допомога медичних працівників. Практично у кожної людини у важких умовах виникає перенапруження психоемоційної сфери. Виникають мимовільні реакції організму, як відповідь на незвичайну ситуацію.

    Розрізняють декілька форм психічної напруги: інтелектуальна; емоцій­на-, вольова; мотиваційна та ін. Наслідки психоемоційної напруги можуть бути оцінені як мужність і стійкість. Частіше спостерігаються такі стани, як збуд­ження, гальмування, страх, який у окремих людей переходить у паніку, відчуття втоми, (фрустрація).

    Всі названі стани характеризуються порушеннями процесів мислення, емоційних та рухових реакцій. На вираження таких відхилень впливають такі фактори: конституційний нахил; загальний рівень розвитку; інтелект людини; інформування про ситуацію, яка виникла; звичний тип реагування на стрес. Мають значення також фактори, які послаблюють нервово-психічну сферу у разі виникнення НС: фізичні перевантаження; психоемоційні перевантаження; тривала монотонна діяльність або чекання; вимушена бездіяльність; недостатність, (або надлишок) інформації; якість харчування; ступінь узгодженої праці в колективі.

    Дуже часто в умовах надзвичайної ситуації виникає стрес (від англ. напруження) - реакція організму на певні подразнення, які діють тривалий час і тому стають неприємними і небажаними, тобто спосіб досягнення стійкості організму до дії негативних чинників будь-якого походження.

    Психологічний стрес є відображенням людиною складної, екстремальної ситуації, в якій вона перебуває. Оцінення такої ситуації, сприйняття її як загрози залежить від індивідуальних психологічних особливостей і життєвого досвіду людини. Події, що викликають стрес-реакцію, називаються стресори.

    Ознаки стресового напруження - неможливість зосередитися, часті помилки в роботі, постійне відчуття втоми, дуже швидка мова, біль голови, спини, шлунку. В стресовому стані підвищена збудливість, поганий апетит із постійним відчуттям недоїдання, втрата почуття гумору. Стреси, конфлікти, зумовлені ними депресивні стани, психологічні кризи істотно знижують психофізіологічну безпеку людини.

    У всіх учасників екстремальної ситуації спрацьовують механізми психологічного захисту, що проявляється в різних типах реагування. В перші години і добу після катастрофи у людей, зокрема і тих, які не потерпіли, виникають такі стани:

    Збудження, яке проявляється насторогою, вразливістю, тривогою, яка у частини людей переростає в страх, жах і панічний стан.

    Гальмування, яке проявляється зниженням розумової і рухової активності, відчуженням, в окремих людей - ступором.

    Перехідні стани - розгублення, здивування, нерозуміння, істерика.

    У частини людей з'являється відчуття втоми в результаті виснаження нервово-психічних процесів. У інших виникає стан фрустрації, тобто пригнічення і напруга, пов'язані із сприйняттям перешкод, як непереборних. У такому стані люди відчувають гнітючу напругу, тривогу, можуть стати агресивними, злими. Поведінка стає спрощеною - примітивною і нелогічною. Спостерігається намагання уникнути всякої ситуації і як наслідок, немотивовані проступки і дії.

    Паніка як крайній стан напруженості, може охоплювати одну людину або групу людей. Вона проявляється нестриманим, неконтрольованим намаганням свідомості уникнути небезпеки. Тоді розум поступається перед інстинктами.

    У деяких ситуаціях стан паніки має "епідемічні"" властивості. Це так зване психічне зараження. Воно може бути емоційнопозитивним і емоційнонегативним. Важливо зауважити, що небезпека, яка викликала у людей психічний панічний настрій може бути тільки реальною, а також уявною. Остання частіше виникає за недостатньої інформації про ситуацію. У такому разі з'являються чутки і домисли, які сприяють розвитку панічних настроїв.

    До інших проявів неправильної поведінки можуть бути зараховані неадекватна ейфорія, примітивні дії то невпорядкована діяльність.

    Тема 6

    Менеджмент безпеки, правове забезпечення

    Та організаційно-функціональна структура захисту населення

    Та адміністративно-територіальних об'єктів у надзвичайних ситуаціях

    1. Правові норми, структурно-функціональна схема та органи управління безпекою та захистом у надзвичайних ситуаціях в Україні.

    1.1. Превентивні та ситуаційні норми в умовах надзвичайних ситуацій.

    1.2. Компенсаційні та регламентні норми і процедури їхнього застосу­вання.

    2. Моніторинг НС та порядок його проведення. Захисні бар ‘єри і види цивільного захисту.

    3. Управління, прийняття рішень та інформаційна підтримка в умовах надзвичайних ситуацій.

    4. Програми підготовки населення до дій у НС.

    Правові основи безпеки життєдіяльності на території України закладені у її законах, указах та постановах, а також міжнародних конвенціях та угодах, стороною яких є наша держава.

    Згідно з Загальною декларацією прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 1948 р.: "Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства".

    1. Правові норми, структурно-функціональна схема та органи управління безпекою та захистом надзвичайних ситуацій в Україні

    З серпня 1998 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про сдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру".

    Єдина державна система складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має 4 рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.

    Основною метою створення єдиної державної системи є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і реагування на НС, цивільного захисту населення.

    Координувальними органами єдиної державної системи є:

    1. На загальнодержавному рівні: державна комісія з питань техногенно- екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення.

    2. На регіональному рівні: регіональні комісії обласних державних адміністрацій з питань техногенно-екологічної безпеки та НС.

    3. На місцевому рівні: комісії районних адміністрацій і виконавчих органів рад.

    4. На об'єктовому рівні: об'єктові комісії.

    Основні заходи, що реалізуються за єдиною державною системою залежать від режиму діяльності, який може бути:

    а) режимом повсякденної діяльності;

    б) режимом підвищеної готовності;

    в) режимом діяльності у надзвичайній ситуації;

    г) режимом діяльності у надзвичайному стані.

    Організаційно-методичне керівництво планування дій єдиної державної системи здійснює Міністерство надзвичайних ситуацій.

    Усім Міністерствам та іншим центральним органам визначені функції щодо запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру.

    МНС і його підрозділи є постійним органом управління єдиної державної системи. Цей орган здійснює координацію діяльності центральних органів виконавчої влади, інших учасників реалізації планових заходів щодо запобігання і реагування на НС.

    1.1. Превентивні та ситуаційні норми в умовах надзвичайних ситуацій

    У справі запобігання НС важлива роль відведена загальнодержавним, відомчим і територіальним заходам організаційно-економічного характеру.

    Вони дають змогу підняти за допомогою економічних механізмів відповідальність власників і керівників організацій, які містять потенційно небезпечні об'єкти, застосовуючи адміністративні санкції (штрафи) та стимулюючи роботу щодо зниження ризику НС і управління ними за допомогою податкового механізму і пільгового кредитування, перерозподіля­ти ризик страхуванням і перестрахуванням.

    До таких заходів у техногенній сфері можуть належати: декларування промислової безпеки об'єктів, ліцензування діяльності небезпечних виробничих об'єктів, страхування відповідальності за завдану шкоду життю і здоров'ю, майну громадян і навколишньому природному середовищу.

    Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки здійснюється з метою запобігання НС, а також забезпечення готовності до локалізації та ліквідації їх наслідків.

    Одним з основних завдань декларування є покладання на підприємця обов'язків щодо комплексу робіт з оцінювання небезпеки експлуатованих ним об'єктів з урахуванням запроваджених заходів щодо запобігання виникнення і розвитку аварій.

    Основи декларування промислової безпеки небезпечних виробництв визначає Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", а також нормативно-правові акти Кабінету Міністрів Украйні. Відповідно до них:

    1. розроблення декларацій промислової безпеки передбачає всебічне оцінювання ризику аварій і пов’язаних з цим загроз; аналіз достатності запроваджених заходів щодо запобігання, забезпечення готовності організації до експлуатації небезпечного виробничого об’єкта відповідно до вимог промислової безпеки, а також до локалізації і ліквідації наслідків аварії на небезпечному об’єкті; розроблення заходів, спрямованих на зниження масштабів наслідків аварій і розміру збитків, завданих у разі аварії; встановлюється обов’язковість розроблення декларації промисло­вої безпеки об’єктів підвищеної небезпеки, на яких одержують, використовують, переробляють, утворюють, зберігають, транспортують та знищують небезпечні речовини;

    2. декларації промислової безпеки розробляють у складі проектної документації на будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення, консервацію і ліквідацію небезпечного виробництва;

    3. декларація промислової безпеки затверджується керівником організа­ції, яка експлуатує об'єкт підвищеної небезпеки. Керівник цієї ор­ганізації несе відповідальність за повноту і достовірність відомостей, які містяться у декларації.

    Ліцензування діяльності об'єктів підвищеної небезпеки є складовою соціально-економічного механізму щодо безпеки населення і захисту навколишнього середовища від аварій та катастроф.

    Ліцензія - це спеціальний дозвіл на здійснення конкретного виду Діяльності з обов'язковим додержанням ліцензійних вимог та умов, виданий органом, що ліцензує, для юридичної або фізичної особи (ліцензіат).

    Суб'єкт господарської діяльності, а також підприємства, установи, організації, що мають намір розпочати експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки, надсилають до державної адміністрації, виконавчих органів селищної або міської рад заяву на отримання дозволу на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки, до якої додаються:

    • декларація безпеки;

    • договір обов'язкового страхування відповідальності шкоди, яка може бути заподіяна аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки;

    • план локалізації і ліквідації аварій на об'єкті підвищеної небезпеки;

    • копія дозволу на будівництво і/або реконструкцію об'єкта підвищеної небезпеки;

    • висновки передбачених законом державних та, в разі наявності, громадських експертиз;

    • копію рішення відповідної ради про надання згоди на розміщення об'єкта підвищеної небезпеки на території села, селища, міста (у разі місцерозташування об'єкта на такій території).

    Відповідна державна адміністрація, виконавчі органи розглядають заяву, погоджують з територіальними органами спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади і надсилають суб'єкта господарської діяльності письмо­вий дозвіл на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки або обгрунтовану відмову з переліком додаткових заходів, які він повинен виконати для отримання дозволу (ліцензії). Копія дозволу на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки надсилається також спеціально уповноваженим органам виконавчої влади, що здійснюють державний нагляд та контроль у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки.

    Як засвідчує практика, ліцензування експлуатації об'єктів і робіт підвищеної небезпеки сприяє якіснішому навчанню інженерно-технічного персоналу і робітників, зайнятих експлуатацією потенційно небезпечних вироб­ництв і об'єктів, підвищенню відповідальності за стан безпеки юридичних осіб та індивідуальних підприємців, а також підвищенню ефективності нагляду і контролю за безпекою виробничої діяльності потенційно небезпечних об'єктів.

    Ліцензування діяльності в комплексі із заходами з декларування безпеки і страхування відповідальності за завдану шкоду під час експлуатації небезпечного об'єкта сприяє запобіганню аварій і катастроф техногенного, біологічного та соціального характеру, зменшенню їхніх масштабів.

    1.2. Компенсаційні та регламентні норми і процедури їхнього застосування

    Дотримання безаварійної стабільної роботи промислових підприємств пов'ячано з необхідністю створення та розвитку страхування від різних ризиків, враховуючи і ризик техногенних аварій та стихійних лих.

    Страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, здійснюється згідно з Постановою Кабінету Міністрів України, прийнятої З серпня 1998 року "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру".

    На жаль, в Україні поки що економічно невигідно вкладати кошти в убезпечення шкідливих та небезпечних підприємств, а надзвичайно низькі розміри компенсацій втрат за шкоду здоров'ю не сприяють підвищенню рівня безпеки. Це перш за все пов'язано із недостатнім розробленням у законодавст­ві України положень, які б стимулювали підприємців до вирішення питань безпеки обладнання та виробничих процесів, підвищували матеріальну відповідальність за нанесену шкоду населенню та довкіллю. У такому разі особливу роль повинна відігравати податкова політика, розвиток страху­вання відповідальності підприємств. підвищення податкової ставки на небезпечні технології та умови праці з високим техногенним ризиком, серйозні штрафні санкції за порушення правил та норм безпеки, аж до закриття підприємства незалежно від форм власності, а також податкові пільги за активні заходи щодо підвищення безпеки виробництва.

    Страхова діяльність у сфері ризиків дає змогу не тільки захищати майнові інтереси виробників та створити умови для вирішення складних фінансових питань, а й здійснювати контроль за рівнем безпеки, зокрема через регулю­вання ставок страхових платежів, що повинні не лише відшкодовувати збитки, але також відігравати важливу роль у запобіганні та скороченні втрат, у контролі за збереженням власності, у стимулюванні підвищення рівня проти- аварійної безпеки. Йдеться про те, що якщо на підприємстві протягом певного часУ (декілька років) не було випадків загибелі (пошкодження) майна і страхові компенсації не виплачувались, а заощаджувались, то такому підприємству повинні надаватись знижки (пільги). До того ж зменшення платежів можна поставити у залежність від тривалості безаварійної роботи, і, навпаки, у випадку, коли аварії на підприємстві виникають часто і з достатньо великими збитками - ставки платежів повинні відповідно зростати.

    Страхування відповідальності за спричинену шкоду внаслідок експлуатації небезпечного об'єкта.

    Існують різні механізми державного регулювання промислової безпеки, відшкодування збитків, зумовлених аваріями і катастрофами на небезпечних промислових об'єктах. До них належать різні форми державної компенсацій самострахування об'єктів, об'єднані фінансові резерви об'єктів, різні форми фінансових гарантій.

    Питання обов'язкового соціального страхування у сфері цивільного захисту в достатній мірі не врегульовані. Тому тут викладено здебільшого його методологію.

    Метою зазначеного страхування має бути підвищення промислової безпеки використовуючи економічний механізм компенсації шкоди, завданої життю і здоров'ю, майну і природному середовищу в результаті аварій під час експлуатації небезпечних виробничих об'єктів, а також захист майнових інтересів організацій, які експлуатують небезпечні виробничі об'єкти, на випадок таких аварій.

    Для обов'язкового страхування передусім визначають:

    1. об'єкти, які підлягають обов'язковому страхуванню;

    2. ризики, від яких вони мають бути застрахованими;

    3. мінімальні розміри страхових сум.

    Визначено ризики, за яких мають бути застрахованими небезпечні виробничі об'єкти. До них належать аварії, які супроводжуються руйнуванням споруд або технічних пристроїв, що застосовуються на небезпечному виробничому об'єкті, неконтрольовані вибухи/викиди небезпечних речовин.

    На сьогодні рівень страхового захисту виробництв і споруд є недоста­тнім. Відшкодування збитків від надзвичайних ситуацій значною мірою здійснюється за кошти державного бюджету.

    Отже, якщо вчасно провести дослідження стійкості роботи підприємства до впливу можливих вражаючих чинників і вчасно виконати заходи із підвищення стійкості то, як свідчить практика, витрати на ліквідацію наслід­ків стають значно меншими, а головне - менше страждають люди і довкілля. Виконавши організаційно-економічні заходи, можна стимулювати роботи із запобігання НС.

    2. Моніторинг нс та порядок його здійснення. Захисні бар'єри і види цивільного захисту

    Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промислових комплексів, концентрація на них агрегатів і установок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях - все це збільшує ймовірність виникнення техногенних аварій.

    Кожен регіон України можна охарактеризувати за певним комплектом джерел ризику несприятливих впливів. За допомогою такого "комплекту" можна визначити "якість життєвого середовища" території, до того ж сукупний ризик можна використовувати як інтегральний показник медико- соціально-екологічного стану цього регіону.

    Науковці підрахували, що в Україні в зонах можливого зараження сильними отруйними речовинами (СДОР) проживає 15 млн. осіб, 11 млн. осіб - у зонах підвищеної сейсмічної активності і 7,4 млн. осіб - у зонах можливого катастрофічного затоплення. Деякі регіони можуть опинитися під впливом відразу кількох негативних чинників.

    Диспропорції у розміщенні продуктивних сил, що були протягом багатьох років призвели до того, що територія України зазнала значного і техногенного навантаження на природне середовище яке в 5-6 разів вище, ніж у економічно розвинутих країнах. На потенційно небезпечні виробництва загалом у країні припадає понад 40 % вартості промислово-виробничих основних фондів. Попередній етап економічного розвитку України, в результаті якого було створено вагому промислову та енергетичну базу за рахунок розширення виробництва та безкоштовного використання природних ресурсів, привів країну до небезпеки виникнення кризових явищ надзвичайно великих масштабів.

    На території України можливе виникнення практично всього спектру небезпечних природних явищ і процесів геологічного, гідрогеологічного та метеорологічного походження. До них належать великі повені, катастрофічні затоплення, землетруси та зсувні процеси, лісові та польові пожежі, великі снігопади та ожеледі, урагани, смерчі та шквальні вітри тощо. Особливості географічного розташування України, атмосферні процеси, наявність гірських масивів, підвищень, а також близькість теплих морів обумовлює різноманіт­ність кліматичних умов: від надлишкового зволоження в західному Поліссі до посушливого в південній степовій зоні. Винятковими є кліматичні умови в горах Українських Карпат та Криму.

    У результаті взаємодії всіх цих чинників виникають небезпечні стихійні явища. В окремих випадках вони можуть бути катастрофічними для навколиш­нього природного середовища та населення. Сьогодні в Україні, у зв'язку з небезпечними природними явищами, аваріями і катастрофами, становище характеризують як дуже складне.

    Щоб отримати достовірну інформацію про стан довкілля, необхідно проводити постійний моніторинг навколишнього середовища. Це питання особливо гостро стоїть у період виникнення НС, коли треба надати необхідну інформацію населенню та органам влади для адекватних дій.

    Оцінюють становище з метою своєчасного визначення необхідних заходів захисту і обґрунтованих рішень на проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РНР), а в разі потреби і евакуації населення з районів надзвичайних ситуацій.

    Для детального оцінювання небезпек обов’язково потрібно детально вивчити розташування області, кліматичні умови, забезпеченість ресурсами, дослідити антропогенне навантаження, надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру. Лише така комплексна характеристика дасть змогу точно оцінити безпеки певного регіону.

    Система критеріїв оцінювання безпеки промислового виробництва локаль­ного рівня орієнтована на оцінювання безпеки окремих промислових об’єктів. Під промисловим об’єктом розуміють окремо розміщений промисловий майданчик підприємства або групу підприємств, які розглядаються як єдине площинне джерело техногенної дії.

    Оцінювання безпеки підприємства здійснюються на основі технічної, екологічної і фінансової документацій підприємства; відомостей про район його розташування та відповідних методик розрахунків показників безпеки.

    Основні характеристики ризику об’єктів і територій записують у паспортах ризику.

    Паспорт ризику – це документ, у якому наведено перелік всіх потенцій­но небезпечних об’єктів на території міста, види можливих надзвичайних ситуацій, прогноз можливих втрат та збитків на об’єктах, які потрапляють у зону можливих надзвичайних ситуацій.

    Ведення паспортів ризику потенційно небезпечних об’єктів, що маються на визначеній території і території загалом, дає змогу враховувати всі джерела виникнення НС і вторинних вражаючих чинників, оцінювати можливі втрати і збитки у результаті НС і приймати ефективні превентивні й оперативні заходи з метою протидії НС. У паспорті ризику території (регіону) обов’язково приводяться переліки всіх потенційно небезпечних об’єктів на певній території, можливих видів НС на об’єктах і вторинних вражаючих чинників у результаті виникнення природних катастроф; можливі види втрат і збитків на об’єктах захисту при різних видах НС. Міри протидії НС, розроблені на основі ретельного вивчення й аналізу паспортів ризику, збалансовані по необхідних ресурсах, відбивають у превентивних планах відповідних дій, сукупність яких є основою загального базового плану дій на кокретній території (держава, область, район, об’єкт). Під час складання паспорта ризику підприємства (об’єкта) необхідно послідовно виконувати:

    1. Вивчення й аналіз діяльності підприємства загалом й окремих його частин з метою виявлення і формування переліку джерел ризику, що враховує значення зовнішніх впливів на підвищення ризику, зокрема можливих комбінацій подій.

    2. Аналіз кожного виду ризику і розрахунок імовірності виникнення НС цього виду в розгляне ний період на основі конкретних умов і вихідних даних.

    3. Формування локальних сценаріїв розвитку НС цього виду і загаль­ного сценарію з обліком вторинних вражаючих чинників (на основі аналізу даних про реалізації різних видів ризику і відповідних дій керівництва і персоналу підприємства розробляються локальні і загальні сценарії можливих аварій на об’єкті).

    4. Оцінка ймовірних людських і матеріальних втрат і впливу на навколи­шнє середовище можливих НС (розраховуються кількісні характеристики людських втрат і можливий збиток від надзвичайної ситуації на об’єкті; розглядаються можливі причини і варіанти розвитку НС, її вплив на навколишнє середовище і відповідний збиток).

    5. Створення паспорта ризику підприємства (об'єкта) і практичних рекомендацій із протидії НС. Отже, паспорт ризику підприємства (об'єкта), що відбиває поточний ступінь небезпеки об'єкта формується з використанням ретроспективних і поточних даних і результатів їхнього аналізу. Його основна мета - підготовка всіх необхідних даних для складання ефективних превен­тивних і оперативних планів протидії НС на об'єктовому рівні. За зміни рівня ризику (закриття цехів, ріст площ об'єкта, будівництво нових цехів тощо) паспорт ризику підприємства коригується з урахуванням нових умов або складається заново. У паспортах ризику можуть приводяться також дані про ресурсне забезпечення заходів для протидії можливим НС на об'єкті. У процесі прийняття рішень з аналізу і ліквідації наслідків надзвичайної ситуації виникає необхідність представлення даних про становище, пов'язаний з його виникненням і розвитком, з метою формування і забезпечення ефективних заходів протидії і ліквідації її наслідків.

    На засіданні міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій протоколом № 3 від 06.04.2010 року затверджено уточнений та відкоригований управлінням з питань надзвичайних ситуацій та Цивільного захисту населення Львівської міської ради "Паспорт ризику виникнення надзвичайних ситуацій" у місті Львові.

    Особливості розвитку НС. Виникнення НС зумовлене наявністю залиш­кового ризику. Відповідно до концепції надлишкового ризику абсолютна безпека неможлива. Тому приймається така безпека, яку приймає і може забезпечити суспільство в цей період часу.

    Умови виникнення НС: наявність джерела ризику (тиску, вибухових, отруйних, радіоактивних речовин), дія чинників ризику (викид газу, вибух, загоряння); перебування у вогнищі ураження людей, сільськогосподарських тварин та угідь.

    Аналіз причин та розвитку різних НС показує їхня загальну рису - стадійність. Виділяють п'ять стадій (періодів) розвитку НС:

    • накопичення негативних ефектів, що призводять до аварії;

    • період розвитку катастрофи;

    • екстремальний період, за якого виділяється основна частка енергії;

    • період загасання;

    • період ліквідації наслідків.

    Вогнища ураження техногенного характеру. Існують такі вогнища ураження (ВУ): під час вибухів конденсованих вибухових речовин, газоповітря­них, пароповітряних, пилоповітряних сумішей; під час хімічних, радіаційних та біологічних гідродинамічних аварій, пожеж, аварій поїздів, падінні літаків.

    Для утримання небезпечних матеріалів і процесів встановлюється кілька послідовних бар'єрів та видів цивільного захисту. їхня конкретна конструкція може розрізнятися залежно від активності матеріалу і можливих відхилень від нормальної експлуатації, здатних привести до неспрацьовування деяких бар'єрів.

    Сучасна теорія захисних бар'єрів розроблена для атомних станцій. Але вона добре відома з давнини. Для захисту міст споруджувались високі стіни, викопувались глибокі рови, які наповнювали водою. Все ці фізичні бар'єри були потрібні для захисту і безпеки жителів міст. Всюди де йдеться про захист і безпеку, існують бар'єри: адміністративні, законодавчі, освітні, кваліфіка­ційні, психологічні та інші.

    Найважливішими природними бар'єрами захисту біосфери В/іажаюіь: магнітні пояси землі (пояс Ван Аліна), які захищають тваринний та рослинний світ від впливу шкідливих космічних випромінювань; озоновий шар атмосфе­ри, який затримує небезпечне для людей короткохвильове випромінювання; фотосинтез зелених рослин очищає атмосферу від вуглекислого газу та збагачує киснем, у такий спосіб убезпечує з фізіологічного боку; кругообіг у природі азоту і води можна вважати бар'єром від неврожаїв за дбайливого землекористування; сили гравітації не допускають розпорошення матеріальних об'єктів землі; постійний потік сонячної енергії не допускає порушення теплового режиму землі, тобто убезпечує життя людини. Існує багато інших природних бар'єрів, що тримають у безпеці людину та навколишнє середовище.

    3. Управління, прийняття рішень та інформаційна підтримка в умовах надзвичайних ситуацій

    Для координації діяльності, участі у формуванні та реалізації державної політики в галузі техногенно-екологічної безпеки, організації керівництва і проведенням робіт з ліквідації НС створюють на державному, регіональному, районному (міському), об'єктовому рівнях постійні комісії з надзвичайних ситуацій при виконавчих органах влади.

    У межах конкретної території, залежно від становища, за рішенням владних структур певного рівня встановлюють один із режимів функціону­вання системи захисту населення:

    1. Режим повсякденного функціонування (нормальні умови).

    2. Режим підвищеної готовності (істотне погіршення становища).

    3. Режим надзвичайної ситуації (у разі виникнення НС).

    4. Режим надзвичайного становища (вводиться відповідно до законів України).

    Керівники об'єктів повинні передбачити управління надзвичайними ситуаціями. Для убезпечення людини в НС стратегія управління повинна містити три цілі:

    • запобігання причин виникнення;

    • запобігання НС;

    • пом'якшення, максимальне ослаблення наслідків НС.

    Стратегія запобігання причин виникнення НС передбачає недопущення таких дій чи процесів, які несуть загрозу населенню. Цю стратегію здійснюється або відмовою від будівництва небезпечних об'єктів, або знищенням чи перепрофілюванням виробництв - джерел підвищеної небезпеки.

    Друга стратегія - запобігання самої НС - передбачає недопущення виходу небезпечного процесу з-під контролю, використовуючи надійні аварійні системи, сигналізації, автоматику й інші заходи з підвищення надійності і стійкості роботи підприємств, а також завдяки заходам превентивної евакуації тощо.

    Третя стратегія - пом'якшення наслідків - передбачає орієнтацію на ослаблення, локалізацію наслідків НС. Ця стратегія має пріоритет у керуванні стихійними лихами і ситуаціями "комбінованого" типу.

    У практиці управління найбільший ефект дає спільне використання всіх трьох стратегій, особливо вразі промислових аварій. У НС, викликаних стихійними лихами, пріоритет надається другій і третій стратегіям. Для реалізації кожної зі стратегій управління необхідно розробляти й проводити комплекс превентивних та оперативних заходів:

    1. забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, правила поведінки; морально-психологічну підготовку і заходи щодо під­тримання високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;

    2. заходи, спрямовані на попередження, запобігання або послаблення несприятливих для людей екологічних наслідків НС та інші заходи.

    3. Усі ці заходи організовують державна виконавча влада, органи управління цивільного захисту за чіткого погодження між собою заходів, що проводяться. Керівники підприємств, установ і організацій є безпосередніми виконавцями цих заходів. Заходи розробляються завчасно, відображаються в планах цивільного захисту і виконуються в період загрози та після виник­нення НС. Щоб не допустити загибель людей, забезпечити їхню нормальну життєдіяльність у НС передусім потрібно оповістити населення про можливу загрозу, а якщо необхідно, організувати евакуацію.

    4. Оповіщення населення здійснюється усіма доступними способами:

    5. через телебачення;

    6. радіомережу;

    7. радіотрансляційну провідну мережу;

    8. спеціальними сигналами (гудки, сирени).

    Передбачається спеціальна схема повідомлення посадових осіб та осіб, задіяних у системі цивільної оборони.

    Евакуація - це організоване виведення чи вивезення населення з небезпеч­них зон.

    Безпосередньо евакуацією займається штаб цивільної оборони, усі організа­ційні питання вирішують евакуаційні комісії. Евакуація розпочинається після прийняття рішення начальником цивільного захисту, надзвичайною комісією або органами влади.

    Евакуація населення, що працює за виробничим принципом, а населення, яке не пов'язане з виробництвом - територіальним принципом через домо­управління, ЖЕК тощо.

    Діти евакуюються разом з батьками, але можливе їхнє вивезення зі школами, дитсадками.

    Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій

    Унаслідок НС виникають руйнування будинків, споруд, шляхів сполу­чення, зараження місцевості радіоактивними та хімічними речовинами, затоп­лення, пожежі тощо. Люди можуть опинитися у завалах, у пошкоджених, підтоплених або палаючих будинках, інших не передбачуваних ситуаціях. У зв'язку з цим необхідні заходи з рятування людей, надання їм допомоги, локалізації аварій та усунення пошкоджень. Вирішуючи ці проблеми.

    враховують те, що в осередках ураження і районах лиха будуть проводитися не тільки суто рятувальні роботи, а й деякі невідкладні, не пов'язані з рятуванням людей.

    4. Програми підготовки населення до дій у надзвичайних ситуаціях

    Порядок здійснення підготовки населення на підприємствах, в установах та організаціях до дій у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру розроблено відповідно до статей 33, 34 Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".

    Порядок визначає структуру організації та основні форми і методи підготовки населення, що мають на меті створення в державі умов безперерв­ності, єдності і поступовості у обов'язковому вивченні громадянами України основних способів захисту і дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру (надзвичайні ситуації").

    Підготовка населення до дій у надзвичайних ситуаціях здійснюється на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності і господарювання, що є сукупністю взаємочинних:

    • навчально-організаційних заходів з підготовки керівного складу Цивільної оборони, органів управління та навчання населення до дій у надзвичайних ситуаціях, що застосовуються у системі підготовки та навчання Цивільної оборони України;

    • функціональних програм навчання у сфері цивільного захисту та цільових тематичних семінарів різного рівня і спрямованості з підготовки і перепідготовки посадових осіб органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру та керівного складу і фахівців аварійно- рятувальних служб України;

    • методик для навчання всіх категорій населення з питань надання першої медичної допомоги в разі виникнення надзвичайних ситуацій, що роз­роблює Міністерство охорони здоров'я України за погодженням з МНС;

    • установлених видів навчально-виховної роботи та чинних форм державного контролю за результатами навчання з питань цивільного захисту та безпеки життєдіяльності населення у системі освіти;

    • інструктажів та навчання для працівників підприємств, установ та ор­ганізацій щодо надання першої допомоги потерпілим, з правил пове-

    • забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, правила поведінки; морально-психологічну підготовку і заходи щодо під­тримання високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;

    • заходи, спрямовані на попередження, запобігання або послаблення несприятливих для людей екологічних наслідків НС та інші заходи.

    Усі ці заходи організовують державна виконавча влада, органи управління цивільного захисту за чіткого погодження між собою заходів, що проводяться. Керівники підприємств, установ і організацій є безпосередніми виконавцями цих заходів. Заходи розробляються завчасно, відображаються в планах цивільного захисту і виконуються в період загрози та після виник­нення НС. Щоб не допустити загибель людей, забезпечити їхню нормальну життєдіяльність у НС передусім потрібно оповістити населення про можливу загрозу, а якщо необхідно, організувати евакуацію.

    Оповіщення населення здійснюється усіма доступними способами:

    • через телебачення;

    • радіомережу;

    • радіотрансляційну провідну мережу;

    • спеціальними сигналами (гудки, сирени).

    Передбачається спеціальна схема повідомлення посадових осіб та осіб, задіяних у системі цивільної оборони.

    Евакуація - це організоване виведення чи вивезення населення з небезпеч­них зон.

    Безпосередньо евакуацією займається штаб цивільної оборони, усі організа­ційні питання вирішують евакуаційні комісії. Евакуація розпочинається після прийняття рішення начальником цивільного захисту, надзвичайною комісією або органами влади.

    Евакуація населення, що працює за виробничим принципом, а населення, яке не пов'язане з виробництвом - територіальним принципом через домо­управління, ЖЕК тощо.

    Діти евакуюються разом з батьками, але можливе їхнє вивезення зі школами, дитсадками.

    Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій

    Унаслідок НС виникають руйнування будинків, споруд, шляхів сполу­чення, зараження місцевості радіоактивними та хімічними речовинами, затоп­лення, пожежі тощо. Люди можуть опинитися у завалах, у пошкоджених, підтоплених або палаючих будинках, інших не передбачуваних ситуаціях. У зв'язку з цим необхідні заходи з рятування людей, надання їм допомоги, локалізації аварій та усунення пошкоджень. Вирішуючи ці проблеми поведінки та дій під час виникнення аварійних ситуацій, пожеж, стихійного лиха, що проводяться у системі навчання з питань охорони праці.

    Підготовка і перепідготовка керівного складу підприємств, установ і організацій у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання та оперативного реагування на них проводиться в Інституті державного управління у сфері цивільного захисту на курсах цивільної оборони, а також під час проведення навчально- методичних зборів та періодичних навчань, тренувань за планами реагування на надзвичайні ситуації та планами локалізації і ліквідації аварій (катастроф).

    Працівники вивчають основні способи захисту і дій у надзвичайних ситуаціях техногенного і природного характеру на підприємствах, в установах і організаціях за спеціальними програмами підготовки населення, які затверджуються Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, а також під час прийняття на роботу і під час подальшої роботи у формі інструктажів з питань охорони праці згідно з Типовим положенням про навчання з питань охорони праці, затвердженим наказом Комітету по нагляду за охороною праці України від 17.02.99 р. № 27 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21.04.99 р. за № 248/3541.

    Начальницький склад і фахівці невоєнізованих формувань, які залучаються для проведення робіт з дегазації, дезактивації територій та організовують і проводять хіміко- дозиметричний контроль, додатково проходять навчання на курсах з ЦО.

    Спеціальна підготовка проводиться на навчально-тренувальній базі державних чи кому­нальних аварійно-рятувальних служб, що обслуговують ці об'єкти господарської діяльності, або за угодою на навчально-матеріальній базі військових частин сил цивільної оборони.

    Протягом року на потенційно небезпечних підприємствах і об'єктах проводяться навчально-тренувальні заняття для усього персоналу з практичного відпрацювання дій за можливими аварійними ситуаціями, що передбачені планами локалізації і ліквідації аварій (катастроф).

    Державні органи управління освітою організовують підготовку студентів та навчально- виховну роботу з дітьми й учнівською молоддю відповідно до функціональної освітньої підсистеми "Навчання з питань безпеки життєдіяльності" єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації природного та техногенного характеру.

    Залежно від мети тренування та його масштабів для відпрацювання взаємодії за планами реагування на надзвичайні ситуації районної державної адміністрації, виконавчого органу міської ради за рішенням відповідного уповноваженого керівника з ліквідації надзвичайної ситуації до штабних об'єктових тренувань можуть залучатися оперативні групи міських, районних служб цивільної оборони, евакуаційні органи та керівний склад комунальних і громадських аварійно-рятувальних служб, які обслуговують об'єкт.

    Положення про організацію та проведення комплексних об'єктових навчань, тренувань з питань захисту та дій у надзвичайних ситуаціях, тактико-спеціальних навчань з невоєнізованими пошуково-рятувальними формуваннями та штабних об'єктових тренувань затверджує Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

    Підготовка населення до дій у надзвичайних ситуаціях здійснюється так:

    • вироблення напрямів розвитку та вдосконалення відповідно до законо­давчих актів нормативно-правової бази для забезпечення функціону­вання системи підготовки населення до дій у НС;

    • розроблення та запровадження вимог щодо підготовки і навчання населення до дій у надзвичайних ситуаціях та оцінки якості навчально- методичного забезпечення щодо їх реалізації;

    • підготовки та доведення до підлеглих ланок цивільної оборони щорічних організаційно-методичних вказівок щодо навчання населення з питань захисту і дій в умовах надзвичайних ситуацій;

    • збереження та оптимізації мережі курсів цивільної оборони, зміцнення їхньої навчальної та матеріально-технічної бази;

    • створення умов для безперервного вдосконалення функціональної та фахової підготовки педагогічних та науково-педагогічних працівників закладів освіти у сфері цивільного захисту та безпеки життєдіяльності населення;

    • створення дійової системи профорієнтаційної роботи та відбору здібної молоді для навчання і проходження служби в державних професійних аварійно-рятувальних та спеціалізованих формуваннях Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

    Список літератури

    1. Основи цивільного захисту: Навч. посібник / В.О. Васійчук, В.Є. Гон­чарук, С.І. Качан, С.М. Мохняк. – Львів: Вид-во Нац. Ун-ту «Львівська політехніка», 2010. – 412 с.

    2. Методичні рекомендації щодо організації роботи головних управлінь (управлінь) МНС України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій на об'єктах і територіях з ризиком їх виникнення: Наказ МНС України від 02.04.2004. - № 155.

    3. Біда П.І. Безпека життєдіяльності. Інтерактивний комплекс навчально- методичного забезпечення. – Рівне: Технічний коледж НУВГП, 2007. – 145 с.

    4. Порядок здійснення підготовки населення на підприємствах, в устано­вах та організаціях до дій при виникненні надзвичайних ситуацій техно­генного та природного характеру: Наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

    5. Депутат О.П. Цивільна оборона: Навч. посібник / О.П. Депутат, І-В. Коваленко, І.С. Мужик. – 2-ге вид. – Львів.: Афіша, 2001. – 420 с.

    6. Желібо Е.П. Безпека життєдіяльності.: Навч. посібник. - К.: Каравела,

    2001.-320 с.

    7. Бєгун В.В. Безпека життєдіяльності (забезпечення соціальної, техноген­ної та природної безпеки): Навч. посібник / В.В. Бєгун, І.М. Науменко. – К., 2004. – 328 с.

    8. Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".

    9. Постанова Кабінету Міністрів України "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру".

    Тема 7 Управління силами та засобами ог під час нс

    1. Організація оповіщення та інформування населення.

    2. Сутність та особливості оперативного управління під час надзвичайних ситуацій.

    3. Мета та загальна характеристика рятувальних та інших невідкладних робіт.

    4. Особливість ліквідації наслідків біологічної аварії, карантинні та інші санітарно-протиепідемічні заходи.

    5. Організація та проведення робіт із знезараження після НС. Дезактивувальні, дегазувальні та дезінфікувальні розчини.

    1. Організація оповіщення та інформування населення

    Одним із головних заходів захисту населення від надзвичайних ситуацій є своєчасне попередження про небезпеку, становище, яке виникло, а також інформування про порядок та правила поведінки в умовах НС.

    Процес оповіщення населення обов'язково супроводжується організацією оповіщення органів управління та відповідальних посадових осіб, які приймають рішення на проведення конкретних заходів щодо захисту населення, аварійно- рятувальних та інших невідкладних робіт на ділянках НС.

    Процес оповіщення передбачає доведення в стислий термін до органів управління, посадових осіб та сил Єдиної системи цивільного захисту (ЄСЦЗ), а також населення на відповідній території завчасно встановлених сигналів, розпоряджень та інформації органів виконавчої влади та місцевого самовряду­вання стосовно загроз та порядку поведінки в умовах, які склалися (див. додаток Рис. 7.1,7.2).

    Відповідальність за організацію та практичне здійснення оповіщення несуть керівники органів виконавчої влади (начальники цивільного захисту) відповідного рівня.

    В ЄСЦЗ України оповіщення населення передбачає спочатку, за будь- якої небезпеки, ввімкнення електричних сирен, переривчастий звук яких означає єдиний сигнал небезпеки "Увага всім!" Почувши цей звук (сигнал), л*оди мають негайно ввімкнути наявні у них засоби прийому повної інформації - радіоточки, радіоприймачі та телевізори, щоб послухати інформаційне повідомлення про особливості та масштаби загрози, а також рекомендації щодо найдоцільнішої поведінки в умовах, які склалися.

    Системою оповіщення будь-якого рівня є організаційно-технічне об'єд­нання оперативно-чергових служб органів управління цивільного захисту, спеціальної апаратури управління та засобів оповіщення, а також каналів (ліній) зв'язку, які забезпечують передачу команд управління та мовної інформації у надзвичайних ситуаціях.

    Системи централізованого оповіщення (СЦО) регіонального рівня є основною ланкою системи оповіщення загалом. Саме з цього рівня планується організація централізованого оповіщення. Завдання СЦО регіонального рівня є оповіщення посадових осіб та сил місцевого та об'єктового рівня та їхніх посадових осіб, а також населення, яке проживає на території, на яку поширюється дія СЦО цього рівня. Передача сигналів та мовної інформації здійснюється каналами зв'язку.

    Вищі ланки СЦО регіонального рівня установлюються на робочих місцях оперативно-чергових служб територіальних органів управління Міністерства з питань надзвичайних ситуацій (МНС) за місцем їх постійного розташування та у позаміській зоні.

    До територіальних СЦО належать лише райцентри, а для населення інших населених пунктів сільської місцевості оповіщення здійснюється переважно мережею радіо та телебачення, сільською телефонною мережею, мобільними звукопідсилювальними засобами сил цивільного захисту, відділів внутрішніх справ та подвірним обходом.

    Система оповіщення об'єктового рівня поділяються на локальні, які створюються на об'єктах підвищеної небезпеки (атомні електростанції, хімічно небезпечні об'єкти, гідроспоруди тощо), і системи оповіщення, які створюються на інших об'єктах економіки, що не належать до потенційно небезпечних.

    Особливістю організації оповіщення у разі аварій на хімічно небезпечних об'єктах є надзвичайно жорстокі вимоги до оперативності проведення захисних заходів, оскільки перебування людей упродовж навіть декількох хвилин у зараженій хмарі може призвести до тяжких наслідків.

    Зона дії в локальній системі оповіщення (ЛСО) для хімічного об'єкта становить 2,5 км.

    Зона дії ЛСО на атомній електростанції визначена в радіусі 5 км навколо неї, з обов'язковим включенням до неї селища працівників станції.

    Екстреному оповіщенню підлягають населені пункти, нижче греблі за течією на відстані до 6 км, а також селище працівників цього гідровузла.

    2. Сутність та особливості оперативного управління під час надзвичайних ситуацій

    Управління у надзвичайній ситуації полягає у постійному керівництві з боку органу управління та уповноваженого керівника з ліквідації надзви­чайної ситуації залученими службами та силами і в організації виконання завдань з ліквідації НС або її наслідків (див. додаток рис. 7.2).

    Основними завданнями управління є:

    1. підтримання високого рівня морально психологічного стану особового складу та постійної готовності до дій;

    2. завчасне планування дій сил; безперервний збір та вивчення даних про стан на ділянці НС;

    3. своєчасне прийняття рішень та доведення їх до підлеглих; організація безперервної взаємодії;

    4. організований збір та евакуація населення із зони НС;

    5. підготовка сил та засобів до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, пов'язаних з ліквідацією НС;

    6. контроль за своєчасним виконанням заходів та завдань підлеглими та надання їм необхідної допомоги.

    Основою управління є рішення керівника ліквідації НС, який несе повну відповідальність за управління підпорядкованими силами та успішне виконання ними завдань з ліквідації наслідків НС.

    Принципами управління є безперервність, твердість, гнучкість та стійкість управління в НС.

    Органи управління у нс

    До коорди ну вальних органів управління в НС належать: постійна комісія з питань техногенно-екологічної ситуації та надзвичайних ситуацій та спеціальна комісія з ліквідації НС, яка створюється у разі виникнення НС.

    До безпосередньої організації робіт з ліквідації НС або її наслідків та керівництва залученими органами управління, силами та службами призначається уповноважений керівник з ліквідації НС.

    Державна, регіональна, місцева та об'єктова комісії з питань техногенно- екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій є постійними органами, які координують діяльність органів виконавчої влади відповідного рівня та служб об'єкта, пов'язану з безпекою та захистом населення та територій від НС та реагуванням на НС.

    Основними завданнями комісій є: координація діяльності відповідних органів виконавчої влади, пов'язаної з функціонуванням ЄСЦЗ; організація та керівництво проведенням робіт з ліквідації наслідків НС.

    У режимі повсякденної діяльності комісії координують ділпьність відповідних органів виконавчої влади з питань розроблення та виконання цільових та науково- технічних програм та заходів щодо запобігання НС, забезпечення захисту населення, зменшення можливих матеріальних витрат.

    У режимі підвищеної готовності комісія вживає заходів щодо активізації спостереження та контролю за станом довкілля, перебігом епідемій інфекційних захворювань, станом на потенційно небезпечних об'єктах, прогнозування можливості виникнення НС та її масштабів.

    У режимі діяльності в НС комісія забезпечує координацію, організацію робіт та взаємодію функціональних та територіальних підсистем ССЦЗ; залучає до виконання робіт з ліквідації наслідків НС необхідні рятувальні, транспортні, будівельні, медичні та інші формування, використовуючи наявні матеріально-технічні, продовольчі та інші ресурси та запаси.

    Роботою комісії керує її голова, а у разі відсутності - перший заступник.

    Спеціальна комісія з ліквідації нс

    Спеціальна урядова, регіональна, місцева та об'єктова комісії з ліквідації НС (далі - спеціальні комісії з ліквідації НС) є координувальними органами. Вони утворюються рішеннями відповідного органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, керівника підприємства, установи та організації в разі виникнення НС відповідного рівня. Положення про спеціальні комісії затверджено постановою КМ України від 14 червня 2002 р. № 843.

    Основними завданнями комісії є: організація виконання комплексу захо­дів щодо ліквідації НС; визначення заходів щодо захисту населення і тери­торій від наслідків НС; безпосередня організація та координація дій органів виконавчої влади, пов'язаної з виконанням заходів щодо ліквідації наслідків НС; забезпечення життєдіяльності постраждалого населення.

    Роботою комісії керує голова, а в разі відсутності перший заступник, або один із заступників. Рішення комісії оформляються протоколом та підписує голова, який проводив засідання. Рішення є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади.

    Уповноважений керівник з ліквідації нс

    Відповідним органом виконавчої влади призначається уповноважений керівник з ліквідації НС залежно від рівня НС для організації робіт з ліквідації конкретної НС та безпосереднього керівництва залученими до проведення РНР органами управління і силами.

    Під час ліквідації НС у підпорядкування уповноваженого керівника з ліквідації НС переходять усі аварійно-рятувальні служби та формування, що залучаються до ліквідації НС.

    Залежно від становища в зоні НС, уповноважений керівник з ліквідації НС самостійно приймає рішення щодо: проведення евакуаційних заходів, крім

    загальної або часткової евакуації населення; зупинення діяльності об'єктів, незалежно від форм власності і підпорядкування, що знаходяться у зоні НС, обмеження доступу на території цієї зони.

    Розпорядження уповноваженого керівника з ліквідації НС є обов'яз­ковими для виконання суб'єктами ліквідації НС, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які знаходяться у зоні НС.

    Аналіз досвіду ліквідації надзвичайних ситуацій дає змогу виявити найтиповіші помилки з боку керівників та органів управління.

    До них належать:

    1. нерішучість;

    2. приховування дійсного стану справ;

    3. помилкові рішення;

    4. ухилення від вирішення проблеми;

    5. підміна дій розмовами;

    6. проведення зайвих засідань, нарад тощо.

    Штаб з ліквідації нс

    Уповноваженим керівником з ліквідації НС утворюється штаб з ліквідації НС. Положення про штаб затверджено постановою КМ України від 19 серпня 2002 р. № 1201.

    Штаб з ліквідації НС очолює начальник штабу, який, залежно від масштабів, характеру і наслідків НС та виду РНР формує його із робочих груп або окремих фахівців. До роботи в штабі залучаються керівники аварійно-рятувальних служб та формувань, що беруть участь у ліквідації НС, спеціалісти відповідних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організа­цій. Основними завданнями штабу з ліквідації НС є безпосередня організація і координація РНР.

    Штаб з ліквідації НС виконує такі функції:\

    1. визначає зону ураження НС, кількість і місця перебування в ній людей, організовує їх рятування та надання медичної допомоги;

    2. збирає дані про становище в зоні НС, аналізує та узагальнює їх;

    3. визначає головні напрями ліквідації НС, приймає рішення щодо проведення РНР, захисту населення і території від її наслідків, забезпечення життєдіяльності постраждалого населення;

    4. розробляє оперативні плани ліквідації НС та її наслідків, зосереджує в районі НС необхідні сили та вчасно вводить їх у дію;

    5. визначає кількість і склад аварійно-рятувальних формувань, необхідних для ліквідації НС, порядок і терміни їх залучення згідно з планами реагування на НС і планами взаємодії;

    6. організовує взаємодію залучених аварійно-рятувальних служб та формувань з метою ефективного використання їхнього потенціалу;

    7. здійснює керівництво роботами з ліквідації НС та веде облік робіт, проведених аварійно-рятувальними службами та формуваннями; веде облік загиблих і постраждалих;

    8. здійснює інформування населення про наслідки та прогноз розвитку НС, хід її ліквідації та правила поведінки в зоні НС;

    9. веде оперативно-технічну документацію та складає звіт органу, що призначив уповноваженого керівника з ліквідації НС.

    Штаб з ліквідації НС забезпечується комплектом аварійно-рятувальної документації на електронних (паперових) носіях, засобами постійного зв'язку з відповідним центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, установами та організаціями, які беруть участь у ліквідації НС, та інформаційними ресурсами Урядової інформаційно- аналітичної системи з питань НС.

    Після ліквідації НС штаб з з ліквідації НС систематизує документи та формує архівну справу у двох примірниках.

    Сили цивільного захисту. Засоби цивільного захисту

    Для успішного проведення РНР як в мирний, так і воєнний час визначають сили ЦЗ (див. додаток рис. 7.1).

    • До сил та заходів ліквідації НС належать:

    • оперативно-рятувальна служба цивільного захисту;

    • спеціальні (воєнізовані) та спеціалізовані формування та їх підрозділи:

    • аварійно-відновлювані формування, спеціалізовані служби центральних та інших органів виконавчої влади, на які покладено завдання цивільного захисту;

    • авіаційні та піротехнічні підрозділи;

    • сили та засоби підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, які залучаються до здійснення заходів із цивільного захисту;

    • добровільні рятувальні формування. До засобів ЦО зараховують:

    • засоби, які використовуються для аварійно-невідкладних робіт, повинні бути універсальні, малогабаритні та високопродуктивні. Це потужні трактори та бульдозери, крани вантажопіднімальні (25-30 т) на гусеничному ходу та пневмоколісному ходу;

    • екскаватори із змінним обладнанням (зворотною і прямою лопатою, стальною кулькою);

    • автонавантажувачі на базі гусеничних тракторів;

    • компресори, автобашти, електрокари, пресувальні силові та освітлю­вальні електростанції.

    • В окремих випадках використовують прогресивні засоби виробництва, це:

    • механізовані інструменти;

    • прості засоби механізації.

    Для освітлення ділянок у нічний час використовують прожектори, переносні ліхтарики.

    Вибір засобів механізації залежатимуть від виду аварійних робіт, типу виробництва на підприємстві, особливості забудови.

    Техніка, то застосовується під час ліквідації наслідків нс

    Техніку залежно від виду робіт можна розділити на групи:

    1. екскаватори, трактори, бульдозери, крани, самоскиди, домкрати, лебідки;

    2. для розчищення завалів, піднімання та переміщення вантажів, конструкції будівель та споруд, пневматичні машини - відбійні молотки, бурильні інструменти;

    3. для подрібнення завалених конструкцій будівель, пробивання отворів, з метою надання повітря або вивезення потерпілих, бензорізи та газозварювальні апарати;

    4. для розрізання металевих конструкцій, авторемонтні майстерні, станції обслуговування, заправники паливом, агрегати для освітлення;

    5. для ремонту та обслуговування техніки, залученої для проведення рятувальних робіт, насоси, мотопилки, пожежні машини, поливальні машини;

    6. для гасіння пожеж та відкачування води, автомобілі вантажні, автобуси, інші транспортні засоби, кінний транспорт;

    7. для евакуації потерпілих та тварин із небезпечної зони.

    Пересувний пункт управління Загальні вимоги до пересувного пункту управління

    Пересувний пункт управління (далі - ППУ) - це спеціально обладнане та оснащене технічними засобами місце, з якого уповноваженим керівником з ліквідації НС або ОГ здійснюється управління силами і засобами на місці виникнення НС.

    На ППУ обладнуються приміщення для штабу, де оцінюють стани, прийняття рішень, планування дій, постановка завдань підлеглим і управління їх діями; для оперативної групи (ОГ) МНС, звідки здійснюється збір і обмін інформацією, а також обробляється інформація та готуються рішення; для служб ЦЗ, звідки координуються дії служб. Приміщення для штабу з ліквідації НС та ОГ служб ЦЗ обладнуються в окремих наметах, а для ОГ Головного управління МНС на спеціальних командно-штабних автомобілях, на базі автобусів типу "Богдан", "Еталон", автомобілів типу КАМАЗ, УРАЛ або інших транспортних засобах.

    ППУ створюються в аварійно-рятувальних загонах спеціального призна­чення (загонах технічної служби) для забезпечення роботи ОГ та штабів з ліквідації НС регіонального та місцевого рівнів, а в окремих випадках для роботи ОГ МНС і штабу державного рівня.

    Для підтримки постійної готовності ППУ доцільно передбачити у штатах суміщені посади начальника ППУ, коменданта ППУ та водіїв основних частин техніки.

    Дії органів управління і сил суб'єктів реагу вання на нс

    Під час введення режиму підвищеної готовності оперативно-чергови?^ та диспетчерськими службами суб'єктів реагування негайно здійснюєтьс? оповіщення визначених органів управління та сил; оперативно-чергов (диспетчерські) служби переводяться на посилений режим служби, розгор­таються пункти управління, на яких розміщуються органи управління, приводиться у готовність система зв'язку та обміну інформацією.

    Аналізується стан та здійснюється прогнозування можливості виник­нення НС, її масштабів та наслідків (обсягів можливих втрат та збитків), проводиться розрахунок часу виникнення НС. Вживаються заходи щодо захисту населення, територій і навколишнього природного середовища та забезпечення сталого функціонування об'єктів. Підготовляються до дій, а в разі потреби, всебічно застосовують сили і засоби до ймовірної зони НС.

    Уточнюють план реагування на НС з урахуванням реального стану. Особливу увагу зосереджують на організації взаємодії між центральними і місцевими органами виконавчої влади та своєчасному інформуванню про факт виникнення НС населення, всіх зацікавлених органів управління, під­приємств, установ та організацій незалежно від форми власності й господарю­вання.

    Під час введення режиму НС протягом 2 годин переводяться у режим НС органи управління, сили та засоби ЄДС. У зону НС висуваються оперативна група управління МНС та органів виконавчої влади.

    Водночас у повній готовності до дій за призначенням підрозділи ОРС, спеціалізовані аварійно-рятувальні формування МНС та аварійно-рятувальні, аварійно-технічні підрозділи і формування міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що залучаються до ліквідації НС.

    Оцінюють становище, розвідують осередок аварії (катастрофи), комісія ТЕБ та НС приймає рішення про ліквідацію НС, призначається керівник ліквідації НС, створюється штаб з ліквідації НС, уточнюються завдання і порядок взаємодії та визначаються межі зони НС.

    Проводиться оперативне розгортання сил реагування та поешелонне їх висування в зону НС, де вони переходять в оперативне підпорядкування керів­нику ліквідації НС та організовуються і здійснюються заходи з локалізації 1 ліквідації НС. Інформується населення постраждалого регіону, якому надаються необхідні рекомендації щодо поведінки в умовах НС.

    Під час проведення аварійно-рятувальних робіт основні зусилля суб'єк­тів реагування на НС та їх ресурси спрямовуються: на пошук уражених людей; вилучення постраждалих із зруйнованих будівель та споруд; надання постраждалим першої медичної допомоги на місці їх знаходження; здійснення заходів щодо захисту населення та особового складу аварійно-рятувальних формувань від дії вторинних факторів ураження (обмеження доступу в зону НС, здійснення карантинних та інших обов'язкових санітарно-протиепідемічних заходів); надання першої медичної допомоги (на догоспітальному етапі) постраж­далим, рятувальникам та іншим учасникам ліквідації наслідків НС; забезпечення евакуації постраждалих до розгорнутих поблизу медичних формувань з подальшою евакуацією до стаціонарних (спеціалізованих) медичних закладів для надання кваліфікованої медичної допомоги.

    Управління роботами охоплює такі складові:

    1. збір даних про становище;

    2. аналіз та оцінка становище;

    3. підготовка висновків та пропозицій до вирішення на проведення робіт;

    4. організація взаємодії;

    5. забезпечення дій сил та засобів.

    3. Мета та загальна характеристика рятувальних та інших невідкладних робіт

    Рятувальні та невідкладні роботи (РНР), їх складність, будуть залежати від виду і характеру осередку ураження. Вони можуть проводитись в дуже складних умовах: в умовах руйнувань, суцільних завалів, масових пожеж; викиду в атмосферу радіоактивних, небезпечних хімічних речовин, а також і біологічних (бактеріальних) засобів.

    Основна мета РНР:

    1. Рятувати людей, які опинилися в будь-якому осередку ураження.

    2. Надати їм допомогу.

    3. Усунути (локалізувати) аварію і ліквідувати пошкодження, які перешкоджають (зважають) проведенню робіт, або загрожують життям людей.

    4. Створити умови для проведення відновлювальних робіт.

    Розглянемо конкретніше, що таке рятувальні і що таке невідкладні

    Роботи. Вони є взаємно пов'язані і взаємодоповнювальні.

    Характеристика основних видів робіт.

    Рятувальні роботи - це пошуки потерпілих людей (уражених); надання їм невідкладної медичної допомоги; евакуація їх в безпечні райони, або в лікувальні заклади.

    Види рятувальних робіт:

    1. Проведення розвідки маршрутів і ділянок наступних робіт.

    Залежно від використання засобів, розвідка може бути повітряною і

    наземною.

    Повітряна – ведеться з літаків, вертольотів, які обладнані фотоапаратами і приладами радіаційної і хімічної розвідки.

    Наземна – ведуть пости спостереження, розвідкові групи, а також розвідкові підрозділи військових частин ЦЗ.

    1. Локалізація і гасіння пожеж на маршрутах висування і ділянках наступних робіт.

    Це завдання покладається на команди пожежогасіння (протипожежні форму­вання). У разі потреби в гасінні пожеж беруть участь формування загального призначення. Стан пожеж на шляху руху і ділянці робіт (об’єкті), визначає тип і тактику рятувальних робіт. Передусім гасять пожежі там, де перебувають люди (біля виходів, підвальних приміщень, цеху, між стінами і плитами будинків тощо).

    Під час гасіння пожеж особовий склад повинен виконувати правила без­пеки, стежити за станом будівельних конструкцій, щоб вогонь не розпов­сюджувався на сусідні будинки і на людей, що працюють.

    3. Пошуки і звільнення людей, які опинилися під завалами в напівзруйно- ваних будинках, спорудах, загазованих і задимлених, затоплених приміщеннях.

    Для пошуку потерпілих направляються в осередок ураження пошукові групи (формування загального призначення і служб), які ретельно обстежують територію (ділянку робіт), тобто завали, підвали, зовнішні віконні та дверні прорізи, стіни і кутові простори перших поверхів та інші місця.

    Рятівники пересуваються один від одного на віддалі бачення і слухового зв’язку, які використовують спеціальні електронні прилади – геофони, які здатні ловити слабкі звуки на віддалі до 14 м, та удари молотком, або каменем до 150-200 м і визначають їхній напрям. Широко залучають для пошуку спеціально навчені собаки.

    Особовий склад, який проводять рятувальні роботи в задимлених, загазо­ваних приміщеннях і в таких, що горять, повинні забезпечуватися ізолюю­чими протигазами.

    4. Розкриття зруйнованих, або пошкоджених захисних споруд і рятуван^ ня людей які у них знаходяться.

    Перш за все, щоб розкрити сховище необхідно:

    • встановити зв'язок з людьми які опинилися в ньому і з'ясувати їхній стан всередині сховища;

    • якщо не подається повітря, то його необхідно подати;

    • уточнити, чи немає загрози затоплення, загазованості і наявності потерпілих (уражених).

    Зв'язок можливо встановити за допомогою:

    • переговорів по телефонних лініях (якщо уціліли);

    • переговорів з використанням повітрозабірних пристроїв, тріщин;

    • перестукуванням.

    Після цього приступають до розкриття сховища.

    5. Подача повітря в завалені захисні споруди (якщо пошкоджена фільтро­вентиляційна система).

    Подача повітря в завалені захисні споруди, підвальні та інші заглиблені приміщення виконують, розчищуючи завалені повітрозабірні пристрої, або відкриваючи двері, а якщо це неможливо, то пробивають отвори у перекритті або стіні і закачують повітря за допомогою компресорних станцій (через вставлені шланги в отвір), або за допомогою переносних вентиляторів.

    6. Надання першої медичної допомоги ураженим та евакуація їх в ліку­вальні заклади.

    Першу медичну допомогу надають санітарні дружини, особові склади рятувальних груп, а також самі уражені під час самодопомоги і взаємодопомоги.

    Передусім допомагають тим, які уражені токсичними НХР, потім від удушення, і які мають сильну кровотечу, або травми грудей, живота, голови (за допомогою накладання джгута), накладання шини на переламані кінцівки, штучне дихання (якщо потрібне) і введення антипода.

    Уражених негайно виносять з осередку ураження і після надання допомоги швидко евакуйовують в медичний заклад.

    7. Виведення населення з небезпечних місць у безпечні, або менше заражені місця.

    Виведення проводять силами рятувальників і санітарних дружин, дотримуючись заходів безпеки. Шляхи, зони розміщення і порядок евакуації уражених встановлює штаб ЦЗ.

    8. Санітарне оброблення людей і знезараження техніки, транспорту. Обладнання території, а також взуття, одягу 313.

    Інші невідкладні роботи - це роботи з локалізації або ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих і під час використання сучасної зброї масового ураження.

    До них належать:

    1. Термінове відновлення автомобільних, залізничних доріг; пророблення колонних шляхів по завалах і розчищення проїздів у завалах і на заражених.

    Ділянках належить:

    Проїзди розробляються і розчищаються в завалах висотою до 1 м, тобто коли можливо зсунути бульдозером за один, або декілька проходів.

    При суцільних завалах більше 1 м, проїзд проробляють по завалу. Для цього поверхню завалу вирівнюють і ущільнюють.

    Проїзд проробляють шириною від 3-х до 3,5 м для одностороннього руху і від 6-ти до 6,5 м для двостороннього руху і через кожні 150-200 м обладнують проїзди шириною 15 м.

    2. Локалізація (ліквідація) аварій, короткотермінове відновлення пошкод­жених, зруйнованих ділянок з метою забезпечення рятувальних робіт.

    3. Підсилення або зруйнування конструкцій, які загрожують обвалом, або перешкоджають проведенню рятувальних робіт і безпечному руху.

    4. Ремонт пошкоджених захисних споруд для вторинного використання в разі виникнення аварії, чи катастроф, або після використання ворогом зброї масового ураження.

    До РНР також можуть належати й інші види робіт, що використовують спеціально підготовлені формування, або військові частини ЦЗ і збройних сил (такі як підрив небезпечних предметів, заторів під час повеней тощо).

    Ешелоноване угрупування сил угрупування сил та засобів. Суб'єкти реагування на нс, їх завдання, розрахунок сил, угрупування сил

    Основну частину робіт, пов'язаних з реагуванням на загрозу виникнення або на НС, виконують аварійні формування потенційно небезпечного об'єкта, аварійно-рятувальні підрозділи центрального органу виконавчої влади, на об'єкті якого сталася НС, відповідні структурні підрозділи місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, на території яких виникла НС, з наданням їм допомоги з боку підрозділів МНС, МВС, МОЗ тощо.

    Для ліквідації НС та їхніх окремих наслідків можуть залучатися частини і підрозділи збройних сил та інших військових формувань, у порядку, визна­ченому Президентом України, Законами України "Про правовий режим надзвичайного стану" та "Про Збройні сили України".

    Розрахунок сил і засобів повинен відповідати визначеним для суб'єктів реагування обсягам аварійно-рятувальних і відновних робіт, змісту заходів реагування та максимально оперативного їх виконання. Для ліквідації НС державного і регіонального рівнів органами управління утворюється об'єднане ешелоноване угрупування сил і засобів.

    До складу сил першого ешелону включаються (готовність до 40 хв., морські судна - до 1 год) належать: аварійні формування потенційно небезпечного об'єк­та, аварійно-рятувальні, аварійно-технічні формування, мобільні радіоекологічні та хімічні лабораторії постійної готовності центрального органу виконавчої влади, на об'єкті якого трапилася НС; комунальні аварійні підрозділи постійної готовності, на території яких виникла НС; чергові сили АРЗ спеціального призначення та пожежно-рятувальних частин МНС, АРЗ та спеціалізованих формувань МНС, що залучаються до ліквідації НС за місцем дислокації; органи і підрозділи внутрішніх справ, що за місцем дислокації потрапляють до зони НС; сили, засоби та лікувально-профілактичні заклади Державної служби медицини катастроф, розташовані у зоні НС; чергові сили Єдиної системи проведення авіаційних робіт з пошуку і рятування.

    До складу сил другого ешелону належать: комунальні аварійні підрозділи, на території яких виникла НС, аварійно-рятувальні загони (АРЗ) спеціального призначення та пожежно-рятувальні частини МНС, АРЗ та спеціалізовані формування МНС, що залучаються до складу зведених загонів реагування на НС; аварійно-рятувальні, аварійно-технічні формування центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, що залучаються до ліквідації НС; органи і підрозділи внутрішніх справ, що залучаються до складу зведених загонів; сили, засоби та заклади Державної служби медицини катастроф регіонального рівня; сили Єдиної системи проведення авіаційних робіт з пошуку і рятування.

    Нарощення угрупування сил і засобів у зоні НС здійснюється планово за рішенням органу управління, на який покладено завдання з організації рятувальних та інших невідкладних робіт. З прибуттям у зону НС сили і засоби підпорядковуються керівнику ліквідації НС.

    Організація взаємодії сил під час проведення аварійно-рятувальних робіт

    Взаємодія органів управління та сил у режимі підвищеної готовності та у режимі НС організовує керівник ліквідації НС та його орган управління - штаб з ліквідації НС.

    Для організації взаємодії необхідно визначити взаємочинні органи управ­ління і сили; організувати порядок взаємодії та надійний зв'язок; забезпечити взаємний обмін оперативною інформацією про становище, що виникло і подальші дії суб'єктів реагування на НС; визначити порядок всебічного забезпечення спільних заходів та взаємного надання допомоги транспортними, інженерними, матеріальними, технічними та іншими засобами; уточнити план взаємодії; довести до підлеглих і взаємочинних органів управління і сил вказівки щодо порядку опо­віщення, управління, зв’язку та обміну інформацією; установити відповідальність керівників підпорядкованих структурних підрозділів за організацію взаємодії у процесі вирішення ними конкретних завдань; вжити всіх можливих заходів для підтримання безперервної взаємодії з підпорядкованими і взаємочинними органами управління і силами, негайно відновлювати взаємодію у разі її втрати.

    Надалі в разі зміни становища та необхідності виконання нових завдань порядок взаємодії уточнюється або визначається заново.

    Організація основних видів забезпечення сил у зоні нс

    Матеріально-технічне забезпечення здійснюється органами управління суб’єктів реагування на НС з метою безперервного постачання необхідного майна та обладнання для проведення робіт з ліквідації НС, а також забезпечення життєдіяльності постраждалого населення за рахунок відомчих, регіональних, місцевих та об’єктових резервів матеріально-технічних засобів.

    Транспортне забезпечення здійснюють органи управління суб’єктів реагування на НС, регіональними органами управління залізничного, авто­мобільного, водного та авіаційного транспорту з використанням стаціонарної мережі транспортних комунікацій, а також місцевими органами виконавчої влади із залученням наявних місцевих ресурсів.

    Медичне забезпечення здійснюється силами та засобами лікувально-профілактичних закладів Державної служби медицини катастроф. Медичними закладами та установами МОЗ територіального рівня додатково розгортається необхідна кількість відповідних формувань медичних бригад постійної готовності першої черги (бригад швидкої медичної допомоги), підрозділів санітарно-епідеміологічної служби, спеціалізованих медичних бригад постійної готовності другої черги. У медичних закладах готується необхідна кількість ліжко-місць, зокрема у спеціалізованих центрах та відділеннях, а в разі потреби – в інших медичних закладах незалежно від форми власності і підпорядкування.

    Забезпечення радіаційного, хімічного захисту проводиться з метою вияв­лення та оцінки масштабів і наслідків аварій на радіаційно-хімічнонебезпечних об’єктах та ліквідації наслідків цих аварій спеціалізованими підрозділами суб’єктів реагування на НС. Для санітарного оброблення людей і спеціального оброблення техніки приводяться у готовність до розгортання санітарно-обмивальні пункти, станції оброблення одягу та станції оброблення техніки. Враховуючи місцеві запаси, готуються до видавання населенню засобів індивідуального захисту (з пересувного резерву).

    Охорона громадського порядку та безпека дорожнього руху здійснюєть­ся силами та засобами територіальних підрозділів МВС.

    Організація першочергового життєзабезпечення постраждалого насе­лення покладається на місцеві органи виконавчої влади. У зону НС вису­ваються мобільні формування життєзабезпечення, зокрема пункти торгівлі, харчування та водопостачання. Перерозподіляються ресурси на користь постраждалого району (зони НС), для покриття дефіциту можливостей життєзабезпечення населення у районі НС максимально використовуються місцеві ресурси.

    Інформування організовують прес-служби місцевих органів виконавчої влади, відповідні структурні підрозділи ГУ(У) МНС, інших суб’єктів реагування на НС з метою своєчасного і об’єктивного інформування населення, заінтересованих організацій і установ про становище в зоні НС, хід ліквідації її наслідків і можливий розвиток подій через територіальні засоби масової інформації.

    4. Особливості ліквідації наслідків біологічної аварії, карантинні та інші санітарно-протиепідеміологічні заходи

    Значну небезпеку для населення становлять біологічні аварії, які супро­воджуються викидами у навколишнє середовище препаратів з патогенними біоло­гічними агентами (ПБА) 1-2 груп (бактерії, віруси, рикетсії, гриби, мікроплазми, токсини та отрути біологічного походження).

    Біологічні аварії можливі на виробництві живих вакцин, у мікробіологічних лабораторіях, які працюють з біологічним матеріалом, у сховищах колекційних ПБА. У разі викиду в навколишнє середовище ПБА викликають його біологічне зараження, яке може потягнути за собою зараження та масове захворювання людей.

    Характерним для біологічних аварій є тривалий час розвитку, наявність прихованого періоду у виявленні уражень, стійкість, труднощі з виявленням та ідентифікацією збудника (токсину).

    Загальне керівництво, організацію та контроль за проведенням заходів з локалізації та ліквідації осередку біологічного зараження здійснюють сані-тарно-протиепідемічні комісії при органах виконавчої влади.

    Щоб виявити та оцінити становище в зоні біологічної аварії організовується санітарно-епідеміологічна та біологічна розвідка. Санітарно-епідеміологічна розвідка проводиться з метою виявлення умов, які впливають на санітарно-епідеміологічний стан населення та способів його можливого зараження, а також розповсюдження інфекційних захворювань.

    Біологічна розвідка проводиться з метою своєчасного виявлення факту викиду біологічного агента, зокрема індикації та визначення виду збудника.

    У разі виявлення біологічних засобів негайно оповіщаються населення та відповідні сили системи цивільного захисту про загрозу зараження біологіч­ними агентами.

    З метою локалізації та ліквідації осередку біологічного зараження, який виник внаслідок біологічної аварії, здійснюється комплекс режимних, ізоляційно-обмежувальних та медичних заходів у межах карантину та обсервації.

    Під карантином слід розуміти систему державних заходів, до яких належать режимні, адміністративно-господарчі, протиепідемічні, санітарні та лікувально-профілактичні заходи, спрямовані на локалізацію та ліквідацію осередку біологічного ураження.

    Обсервація - це комплекс ізоляційно-обмежувальних, протиепідемічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на локалізацію осередку біологічного зараження та ліквідації у ньому інфекційних захворювань.

    Режим карантину передбачає:

    1. оточення та збройну охорону кордонів вогнища зараження з метою його ізоляції від населення навколишніх територій;

    2. розгортання на основних транспортних магістралях контрольно-пропускних пунктів та санітарно-контрольних пунктів для контролю за в'їздом та виїздом громадян із зони карантину, ввезенням продовольства, медикаментів та предметів першої необхідності для населення;

    3. організація спеціальної комендантської служби в зоні карантину для забезпечення встановленого порядку та режиму харчування, охорони джерел водопостачання, обсерваторів тощо;

    4. обмеження контактів між окремими групами населення;

    5. активне виявлення, ізоляція та госпіталізацію інфекційних хворих;

    6. встановлення жорсткого протиепідемічного режиму для населення, роботи міського транспорту, торгівельної мережі та підприємств громадського харчування, роботи медичних установ;

    7. знезаражування (дезінфекцію) квартирних вогнищ, територій, транспорту, одягу, санітарне оброблення людей;

    8. забезпечення населення продуктами харчування та товарами першочергової потреби з додержанням вимог протиепідемічного режиму;

    9. проведення санітарно-просвітницької роботи серед населення.

    З метою запобігання зараженню додатково здійснюють профілактичну дезінфекцію, дезінсекцію та дератизацію.

    Карантин та обсервація відміняються з вичерпанням терміну максимального інкубаційного періоду певного інфекційного захворювання з моменту ізоляції останнього хворого, після завершальної дезінфекції та санітарного оброблення населення.

    5. Організація та проведення робіт із знезараження після нс. Дезактивувальні, дегазувальні та дезінфікувальні розчини

    У результаті техногенних аварій, катастроф, стихійних лих, застосування зброї масового ураження одяг, взуття, техніка, місцевість, будівлі, засоби індивідуального захисту, продукти харчування можуть бути зараженими радіоактивними, небезпечними хімічними та біологічними речовинами.

    Знезараження є частиною ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій і є комплексом заходів, які проводяться з метою захисту населення, відновлення

    готовності техніки та невоєнізованих формувань для проведення РНР і ПІДГОТОВКИ ОГ до виробничої діяльності.

    Знезараження - комплекс заходів з дезактивації, дегазації та дезінфекції заражених поверхонь.

    Знезараження також передбачає санітарне оброблення людей та ветери­нарне оброблення тварин.

    Дезактивація та профілактика радіаційних уражень

    Дезактивація - видалення радіоактивних речовин із забруднених повер­хонь, об'єктів до допустимих норм забруднення. Основні способи: механічний та фізико-хімічний.

    Механічний спосіб:

    Дезактивацію ділянок території, які мають тверде покриття, можна проводити змиванням радіоактивного пилу струменем води під великим тис­ком за допомогою поливально-мийних машин або змітанням радіоактивних речовин підмітально-прибиральними машинами.

    Ділянки території, які не мають твердого покриття, дезактивують зняттям зараженого шару груніу завтовшки 5-10 см дорожніми машинами (бульдо­зерами, грейдерами), засипкою забруднених ділянок шаром чистого грунту завтовшки 8-10 см, переорюванням зараженої території плугом на глибину до 20 см, прибиранням снігу та льоду з метою зменшення перенесення радіаційного пилу з одного місця в інше. Використовують в'яжучі рецептури, які створюють плівку, що перешкоджає пилоутворенню. Пористі матеріали краще дезактиву­вати за допомогою порохотягів.

    Фізико-хімічний спосіб:

    Фізико-хімічний спосіб дезактивації полягає у видаленні радіоактивних речовин, які міцно зв'язані із зараженою поверхнею, і грунтується на властивостях радіоактивних ізотопів брати участь в процесах іонного обміну.

    Цей спосіб дезактивації передбачає застосування водних розчинів поверхне­во-активних речовин (ПАР), що сприяє відриву радіоактивних частинок із забруд­нених поверхонь, а також застосовують мийні речовини. Влітку застосовуються водні розчини цих речовин, а взимку розчини в аміачній воді. За відсутності поверхнево-активних речовин застосовують водні розчини мила, гас, дизельне паливо, дихлоретан: СІСН2-СН2СІ (отруйна речовина), етиловий спирт та ін.

    Для видалення ізотопів у дезактивувальні розчини вводяться комплексо­утворювальні речовини (фосфати натрію, щавелева та лимонна кислоти, винна кислота, їх солі).

    Дезактивація бавовняного одягу і взуття проводиться витрушуванням і вибиванням, а також чищенням щітками.

    Ефективність різних способів дезактивації:

    1. у разі змивання радіоактивних речовин струменем води під тиском 3,5-4 атмосфер ступінь забруднення зменшується у 20 разів;

    2. під час змивання радіоактивними речовинами дезактивувальними розчинами ступінь забруднення зменшується у 50-80 разів;

    3. видаляючи радіоактивний пил за допомогою порохотяга, рівень забруднення зменшується в 10 разів.

    Промивання нарізаних овочів, фруктів, грибів 0,1 %-м розчином соляної кислоти і наступним промиванням водою знижує вміст цезію-137 на 98 %.

    Під час перероблення зерна, картоплі, цукрових буряків, ягід, фруктів на спирт цезій і стронцій у кінцевому продукті відсутні. В десятки разів зменшується їхній вміст у крохмалі та цукрі. Такий же результат одержують і під час перероблення олійного насіння на олію, особливо у процесі екстрагування.

    У 2-3 рази зменшується вміст цезію-137 у засолених огірках. У разі заводського перероблення молока на вершки, масло, в сироватку від сумарної активності молока переходить у середньому 79-85 % РР.

    Воду можна дезактивувати відстоюванням, фільтруванням і перегонкою. Невелику кількість води можна дезактивувати відстоюванням. Для цього в ємність із водою необхідно додати природних іонітів - глину, чорнозем і ретельно перемішати, дати відстоятися і злити верхній чистий шар води, забрудненість якого РР на 50-60 % менша. Відстоювання можна поєднати з фільтруванням, пропусканням води крізь шар піску, тирси, подрібненого вугілля, бо навіть шар землі очищає її від РР на 80-90 %. Якщо є можливість, використовують іонообмінні смоли. Найкращий спосіб дезактивації води - переганяння, але це можливо за невеликої кількості води. Після дезактивації вода підлягає дозиметричному контролю.

    Дегазація та дезінфекція, речовини та розчини

    Дегазація - це розклад (нейтралізація) отруйних речовин, небезпечних хімічних речовин (НХР) до нетоксичних продуктів або їх механічні видалення із зараженої поверхні. Вона виконується хімічним, фізико-хімічним, фізичним або механічним способами.

    Хімічний спосіб грунтується на взаємодії хімічних речовин з отруйними речовинами внаслідок чого відбуваються хімічні реакції з утворенням нетоксичних або малотоксичних продуктів.

    Фізико-хімічний спосіб основується на змиванні отруйних речовин (ОР) із забрудненої поверхні за допомогою мийних речовин або розчинників. Для цього використовуються мийні засоби у вигляді водного розчину (влітку), або розчину в аміачній воді (взимку).

    Під час дегазації розчинниками отруйні речовини (ОР) не знешкоджу­ються, а розчиняються і видаляються із зараженої поверхні разом з роз­чинником. Розчинниками можуть бути бензин, гас, дизельне пальне, дихло­ретан, спирт (див. додаток табл. 7.1, 7.2).

    Фізичний спосіб - випаровування ОР із зараженої поверхні та часткове їх розкладання під дією високотемпературного газового потоку. Проводиться за допомогою теплових машин.

    Дегазація території може проводитися хімічним або механічним способом.

    Хімічний спосіб здійснюється дегазаційними розчинами чи розсипанням сухих дегазувальних речовин за допомогою шляхових машин.

    Механічний спосіб - зрізання та видалення верхнього шару за допомогою бульдозерів, грейдерів на глибину 7-8 см, а снігу - 20 см, або нейтралізація забрудненої поверхні з використанням покриття із соломи, очерету, дощок тощо.

    Дегазують території з твердим покриттям, зараженої шкірнонаривними і нервово- паралітичними ОР, обробленням розчином хлорного вапна.

    Приміщення дегазують 10-20 %-м хлорно-вапняним (або 5 %-м сірчано-натрієвим) розчинами. Металеві предмети (відра, лопати та ін.) дегазують обпалюванням, кип 'ятін- ням упродовж 2 год у воді (з додаванням 1-2 % лугу) або протиранням ганчіркою, яка зволожена у гасі (бензині).

    Дерев яні предмети (годівниці для худоби) дегазують хлорно-вапняною кашкою або розчинами інших дегазувальних засобів з подальшим (через 1,5-2 год) промивання водою.

    Дегазація кип'ятінням верхнього одягу і головних уборів зі штучного хутра проводиться в бучильних установках БУ-4М або інших (дегазацію хутряних і шкіряних виробів цим способом проводити неможливо).

    Дегазація способом прання полягає в розкладі та змиванні отруйних речовин водними розчинами мийних засобів за високих температур. Дегазації пранням підлягають вироби з бавовняних тканин, а також ватний одяг. Як миючий розчин використовується 0,3 %-й розчин порошку СФ-2У (СФ-2).

    Дегазація провітрюванням (природна дегазація) може бути використана для всіх видів одягу, взуття та індивідуальних засобів захисту. Вона проводиться, якщо є час і немає інших засобів дегазації. Дегазація провітрюванням найшвидше відбувається у літніх умовах за температури 18-25 °С.

    Речі та предмети, які не можна кип ятити, необхідно провітрювати 6 діб влітку і 45 діб взимку або дегазувати в спеціальних камерах (приміщеннях) за температури 70-80 °С.

    Зерно, уражене парами і туманами НХР, дегазують провітрюванням на відкритому повітрі. Самодегазація в теплий період може настати: в разі ураження зарином і табуном - через 2—4 доби, іпритом через 5-10 діб, зоманом через 20-45 діб.

    Воду дегазують фільтруванням і хлоруванням. Із колодязя воду відливають або відкачують, а дно і стінки шахти обробляють хлорно-вапняною кашкою, із дна знімають шар 10 см. Після наповнення водою, її знову відливають і після нового наповнення перевіряють на наявність ОР.

    Засоби захисту дегазують пароаміачним способом або гарячим повітрям.

    Шкіряні вироби дегазують гарячим повітрям за температури 70 °С упродовж 6 год.

    Дегазувальні речовини і розчини наведені в табл. 7.1, 7.2 (див. додаток).

    Дезінфекція - комплекс заходів із знешкодження хвороботворних мікроорганізмів та руйнування їх токсинів. Знищення комах і кліщів, які переносять збудників інфекційних захворювань називається дезінсекцією, а знищення гризунів - дератизацією. Дезінфекція може проводитися хімічним, механічним та комбінованими способами.

    Хімічний спосіб - знищення хвороботворних мікробів і руйнування токсинів дезінфікувальними речовинами - основний спосіб дезінфекції.

    Фізичний спосіб дезінфекції - кип'ятінням білизни, посуду та інших речей. Використовуються переважно в разі кишкових інфекцій.

    Механічний спосіб здійснюється тими ж методами, що передбачає видалення зараженого грунту або використання настилів.

    Дезінфекція може бути газова, волога і термічна. Проводиться після встановлення санепідемстанцією, ветлабораторією зараженості людей, тварин, кормів, території, продуктів харчування, води.

    Дезінфекція одягу, взуття та індивідуальних засобів захисту здійснюється обробленням пароповітряною або пароформаліновою сумішшю, кип 'ятінням, замочуванням у розчинах для дезінфекції (або протиранням ними), пранням.

    Дезінфекцію шкіряного і гумового взуття в разі зараження вегетативними формами мікробів здійснюють за допомогою протирання 5 %-м водним розчином фенолу, лізолу, нафтолізолу або 3 %-м водним розчином монохлораміну. Через 1 годину шкіряне взуття промивають водою і після висихання змащують кремом.

    Оброблення кип'ятінням використовується для дезінфекції виробів з бавовняних тканин та індивідуальних засобів захисту, виготовлених з гуми і прогумованих тканин. Дезінфекція кип'ятінням проводиться в бучильній установці БУ-4М, дезінфекційних бучильниках і в різних підручних засобах (баках, котіах, бочках тощо).

    Дезінфекція одягу та індивідуальних засобів захисту під час зараження вегетативними формами мікробів проводиться замочуванням у 5 %-му водному розчині фенолу, лізолу або нафталізолу (в разі зараження вірусом натуральної віспи концентрація збільшується до 8 %), 3 %-му розчині монохлораміну або в 2,5 %-му розчині формальдегіду впродовж 1 год. Під час зараження споровими формами мікробів замочування проводиться в 10 %-му розчині формальдегіду впродовж 2 год.

    Приміщення і території сильно зрошують дезінфікувальним розчином, а потім проводять механічне очищення. Оброблення повторюють тричі з інтервалом в 1 годину. Для дезінфекції застосовують розчин хлорного вапна з вмістом 5%-го активного хлору, 10%-й розчин їдкого натрію, 4 %-й розчин формальдегіду та інші препарати.

    Для газової дезінфекції приміщень застосовують бромистий метил, картос (суміш окису етилену з вуглекислим газом у співвідношенні 1 : 9) для знищення спорових і вегетативних форм мікробів, а також хлорпікрин - для знищення вегетативних форм. Перед дезінфекцією, приміщення герметизують. Бромистий метил застосовують прямо з балонів, а хлорпікрин з апарату 2-АГ.

    Зерно, крупи, концентровані корми, заражені не споровими збудниками, можна знезаражувати пропарюванням, кип ятінням або методом просмажування.

    М'ясо, поверхня якого заражена спорами сибірки, витримують 7 діб у спороцидному розсолі - 15 % -й розчин кухонної солі, 1 % -й - перекису водню і 1%-й - оцтової кислоти. М'ясо, яке заражене поверхнево бактеріальними аерозолями, необхідно варити 2 год., жири, вершкове масло необхідно перетопити, молоко прокип 'ятити. Хлібобулочні вироби, крупи, вермішелі просмажити в духовці за температури 120 °С впродовж 30 хв.

    Найпростіший і доступний спосіб дезінфекції води - кип 'ятіння. Під час зараження споровидними формами мікробів воду кип 'ятять не менше 2 год.

    Використання знезаражених продуктів і води можуть дозволити санітарно- епідеміологічна і служба ветеринарної медицини.

    Дезінфікувальні речовини і розчини

    До таких речовин і розчинів слід зарахувати:

    1. формальдегід - безбарвний задушливий газ, що розчиняється у воді, 35-40 % водяний розчин формальдегіду - формалін. Формалін має різкий запах, активно діє на вегетативні і спорові форми мікробів і використовується для дезінфекції техніки, 313, одягу, взуття, зберігається в металевих бочках і скляних бутлях по 40 л;

    2. фенол - тверда речовина жовто-коричневого кольору, добре розчиняється у воді. Водний розчин фенолу (90 %) називається карболовою кислотою, 3-5 % розчин знищує вегетативні форми мікробів. Фенол є отрутою, зберігається в бочках і скляних бутлях;

    3. крезол - темно-бура масляна рідина із запахом фенолу, слабко розчиняється у воді, добре в кислоті і лузі. Використовується у вигляді 5 %-го мильно-крезольного розчину для знищення вегетативних форм мікробів. Крезол є отрутою;

    4. лізол - чорно-бура масляниста рідина. У воді розчиняється добре. Використовується у вигляді 5 %-го водного розчину, зберігається в 100 л металевих бочках;

    5. нафталізол - суміш 35 %-го крезолу і 65 %-го нафтенового мила та 10 %-го водного розчину нафталізолу має дезінфікувальні та мийні властивості.

    Для дезінфекції об'єктів, які заражені споровими формами мікробів, використовують розчину: 10 %-го монохлораміну Б і 17-20 %-го формальдегіду; 5 %-ї водяної суспензії ДТС-ГК за температури повітря +5 °С.

    Дегазувальні розчини

    Таблиця 7.1

    Розчини (рецептура)

    Склад

    Застосування

    Дегазувальний розчин № 1

    1 % розчин ДТ-6 в дихлоретані

    або 2 % розчин ДТ-2 у дихлоретані

    Для дегазації ОР-іприт, Ух ОР-іприт і НХР кислотного характеру

    Дегазувальний розчин № 2 (бщ)

    2 % - їдкого натрію (каустику),

    5 % - моноетаноламіну 93 % - аміачна вода (нашатирний спирт)

    Для дегазації поверхонь, заражених зоманом, а також НХР кислотного характеру

    Дегазувальний розчин № 2 (ащ)

    10 % - їдкого натрію (каустику) 25 % - моноетаноламіну 65 % - аміачна вода

    Для дегазації поверхонь, заражених зоманом, а також НХР кислотного характеру

    Полідегазуваль- ний розчин РД

    78 % - бензину 15 % - бутилового спирту 5,3 % - етилен диаміну 1,7 % - їдкого калію

    Для дегазації поверхонь, заражених деякими ОР

    Суспензії хлорного вапна

    1 ч хлорного вапна 5 ч води (аміачної води)

    Для дегазації поверхонь, заражених іпритом і НХР кислотного характеру

    Суспензії

    дтс-гк

    1 ч ДТС-ГК 6 ч води (аміачної води)

    Для дегазації поверхонь, заражених іпритом і НХР кислотного характеру

    Кашки хлорного вапна

    1 ч хлорного вапна 1 ч води (аміачної води)

    Для дегазації дерев'яних, гумових виробів і металевих поверхонь

    Речовини, розчини і технічні засоби, які використовуються для дегазації нхр

    Таблиця 7.2

    з/п

    Назва

    СДОР

    Дегазувальні

    речовини і розчини

    Витрати розчинів

    на 1 т НХР

    Технічні

    засоби

    1

    Фосген

    Аміачна вода Розчин лугів

    3 т 25 % 16 т 10%

    АРС-14(15) ТМС-15, ПМ

    2

    Хлор

    Вода

    Розчини лугів (соди)

    До 150 г 10 т 10%

    ПМ, АРС, ТМС-65

    3

    Синильна кислота

    Розчини:

    • гіпохлоридів

    • сульфату заліза з лугом

    • формальдегіду

    45 т 10 % 10 т 10% 3 т 40 %

    АРС-14 (15) ПМ

    4

    Сірчистий ангідрид

    Вода

    Розчини лугів (соди)

    10г 12,8 т 10%

    ПМ, АРС, ТМС-65

    5

    Фтористий водень

    Розчини лугів

    20 т 10%

    АРС, ТМС-65, ПМ

    6

    Окис етилену

    Вода Аміачна вода

    2т 1,6 т 25%

    АРС, ТМС-65

    7

    Аміак

    Вода

    АРС, ТМС-65, ПМ

    ПАМ – пожежні машини, мотопомпи, насоси та ін..

    Координуючі органи управління в НС

    Комісія

    з питань ТЕБ та НС

    Спеціальна

    комісія з ліквідації НС

    Керівник

    ліквідації НС

    Безпосередні

    органи управління в НС

    Штаб

    ліквідації НС

    Сили і засоби

    ліквідації НС

    Органи управління залучені до ліквідації НС

    Сили і засоби

    ліквідації НС

    Служби залучені до ліквідації НС

    Список літератури:

    1. Національний стандарт України. Безпека у надзвичайних ситуаціях / ДСТУ 5058 : 2008. – К.: Держспоживстандарт України, 2009. – С. 17.

    2. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2001 р. № 1557 «Про затвердження Плану реагування на надзвичайні ситуації державного рівня». (Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 313 від 11.03.2004, № 442 від 07.05.2008).

    3. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 червня 2002 р. "Про затвердження Загального положення про спеціальну Урядову комісію з ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і Загального положення про спеціальну комісію з ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру регіонального, місцевого та об' єктового рівня.

    4. Основи цивільного захисту: Навч. посібник / В.О. Васійчук, В.Є. Гон­чарук, С.І Качан., С.М. Мохняк. – Львів: Вид-во Нац. Ун-ту «Львівська політехніка», 2010.-412 с.

    5. Захист населення та територій від надзвичайних ситуацій. Т. 1: Техногенна та природна небезпека / За 109е. 109ед.. В.В. Могильниченка. – К: КІМ, 2007.

    6. Осипенко С.І. Організація функціонального навчання у сфері цивіль­ного захисту: Навч. посібник / С.І. Осипенко, А.В. Іванов. – К., 2007.

    7. Методичні рекомендації з питань організації планування та керів­ництва органами управління та силами при загрозі та виникненні надзви­чайних ситуацій // Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Львівської області. - Львів, 2008. - С. 120.

    Тема 8 Невідкладна допомога в разі нещасних випадків

    1. Роль своєчасно наданої та правильно проведеної невідкладної допомоги в урятуванні життя і здоров 'я потерпілого.

    2. Методика проведення штучного дихання та непрямого масажу серця.

    3. Перша допомога в разі зовнішньої та внутрішньої кровотечі. Особливості тимчасової зупинки кровотеч.

    4. Перша допомога в разі переломів та вивихів.

    5. Основні способи іммобілізації та евакуації потерпілого за різних видів ушкоджень.

    6. Перша допомога під час опіків, електротравм та обморожень.

    7. Перша допомога в разі отруєнь.

    8. Укуси скажених тварин, отруйних змій і комах.

    9. Надання першої допомоги у разі утоплення.

    Кожен із нас повинен уміти надавати першу долікарську (невідкладну) допомогу собі та тим, хто оточують нас на робочому місці та вдома, мати індивідуальні аптечки, знати куди звернутися за медичною допомогою. Від цього іноді залежить життя людини. Нещасні випадки часто трапляються в таких умовах, коли немає можливості швидко викликати "швидку допомогу". Тому, в цих умовах дуже важливим є вміння надати потерпілому першу долікарську допомогу.

    За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, близько ЗО % осіб, які загинули внаслідок нещасних випадків та надзвичайних ситуацій (НС), могли б бути врятовані, якби їм своєчасно і правильно надали першу долікарську допо­могу, здійснили заходи щодо оживлення або своєчасно забезпечили транспор­тування до медичного закладу. Своєчасно надана та правильно проведена перша долікарська допомога не лише рятує життя потерпілому, а й забезпечує подальше успішне лікування, запобігає розвиткові важких ускладнень, а після завершення лікування зменшує втрату працездатності або ступінь каліцтва.

    1. Роль своєчасно наданої та правильно проведеної невідкладної допомоги в урятуванні життя і здоров'я потерпілого

    Перша долікарська допомога - це комплекс термінових дій, спрямованих на збереження здоров'я і життя потерпілого, надається зразу ж на місці надзвичайної події та в період транспортування до медичного закладу.

    Послідовність дій під час надання першої долікарської допомоги.

    Надаючи першу долікарську допомогу, треба керуватися такими прин­ципами: правильність, доцільність, швидкість, продуманість, рішучість, спокій, дотримуючись, як правило, такої послідовності:

    • усунути вплив на організм факторів, що загрожують здоров'ю та життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму, винести із зараженої атмосфери чи приміщення, що горить, погасити палаючий одяг, дістати із води);

    • оцінити стан потерпілого, визначити тип і важкість травми, що найбільше загрожує життю потерпілого, і послідовність заходів щодо його спасіння;

    • виконати необхідні дії щодо спасіння потерпілого в певній послідовності (забезпечити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, іммобілізувати місце перелому, накласти пов'язку тощо);

    • підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника.

    2. Методика проведення штучного дихання та непрямого масажу серця

    Внаслідок різного виду травм, сильного болю, втрати крові, нестачі кисню в організмі, під час замерзання та перегрівання тощо можливе Ураження центру свідомості - мозку. Враження мозку призводить до різного роду станів організму, починаючи від шоку, памороків, непритомності і закінчуючи зупинкою серця та смертю, а ознаки такого ураження проявляються широким спектром симптомів. Оскільки характер допомоги, як правило, визначається станом потерпілого, спочатку розглянемо порядок і правила надання долікарської допомоги в разі загальних розладів організму, спричинених ураженням мозку, зупиненням дихання та діяльності серця.

    Шок. Причини шокового стану - надзвичайний емоційний вплив, сильний біль, втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих продуктів, що призводить до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин. Спричиняти розвиток шоку можуть голод, спрага, переохолодження, перевтома, трясіння в момент транспортування після травми тощо.

    Ознаки: блідість, холодний піт, розширені зіниці, посилене дихання і прискорений пульс, зниження артеріального тиску. За важкого шоку - блювання, спрага, попелястий колір обличчя, посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців. Інколи може спостерігатися мимовільне сечовиділення. Потерпілий байдужий до оточення, але свідомість зберігає, хоча можливі короткочасні знепритомнення.

    Допомога. Запобіганням розвитку шоку є своєчасна та ефективна допомога, яку надають в разі поранення, що спричинило появу шоку. Якщо шок посилився, необхідно надати першу допомогу, яка відповідає виду поранення (наприклад, зупинити кровотечу, іммобілізувати переломи тощо). Потім потерпілого кладуть у горизонтальне положення з трохи опущеною головою, закутують у ковдру. Заходами, що перешкоджають виникненню шоку, є тиша, тепло (але не перегрівання), дії, що зменшують біль, пиття рідини. Не слід роздягати потерпілого та охолоджувати, навпаки, необхідно його зігріти, покласти в теплому приміщенні, прикласти до кінцівок грілки. Коли є підозра на удар живота та пошкодження черевної порожнини, не можна потерпілому давати пити.

    Поморок. Причини - раптова недостатність кровонаповнення мозку під впливом нервово-емоційного збудження, страху, падіння тіла, болю, нестачі свіжого повітря (кисню). Ці фактори спричиняють рефлекторне розширення м'язових судин, внаслідок чого знекровлюється мозок. Паморок - це перехідний стан до непритомності.

    Ознаки: блідість обличчя, дзвін у вухах, потемніння в очах, холодний піт, головокружіння, слабке наповнення пульсу, поверхневе дихання. Як правило, памороки швидко минають.

    Допомога. Покласти потерпілого в горизонтальне положення, розстебнути комір, забезпечити надходження свіжого повітря. Можна дати понюхати нашатирний спирт на ваті. Потерпілому слід трохи полежати. Коли потерпілий у свідомості, йому можна дати гарячий чай, каву. Людину, що знепритомніла, не можна намагатися напоїти.

    Непритомність. Причини - ті що й під час памороків.

    Ознаки. Часто непритомність настає раптово, але інколи перед нею бувають памороки, блювання, позиви до блювання, слабкість, позіхання, посилене потовиділення. У цей період пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється до 50-40 ударів на хвилину - Велику небезпеку для життя потерпілого під час непритомності становить западання язика і потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи, що призводить до їх закупорювання.

    Допомога. Якщо потерпілий непритомний, його треба покласти на спину, трохи підняти (на 15-20 см) нижні кінцівки для поліпшення кровообігу мозку. Потім вивільнити шию і груди від одягу, який їх ущільнює, поплескати по щоках, побризкати обличчя, груди холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт. Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або дихання немає, треба перевірити, чи не запав язик. У крайньому разі вживаються заходи до оживлення.

    Струс мозку. Причина - травматичне пошкодження тканин і діяльності мозку внаслідок падіння на голову, під час ударів і стиснення голови. До того ж можуть виникати кровотечі, крововиливи і набряк мозкової тканини. Інколи такі пошкодження поєднуються з переломом кісток черепа.

    Ознаки - миттєва втрата свідомості, яка може бути короткочасною або тривати кілька годин, а то й кілька днів. Можуть спостерігатися: порушення дихання, пульсу, нудота, блювання. Удар та стиснення мозку можуть призвести також до порушення чутливості, втрати мови, судом, паралічу та інших важких наслідків.

    Допомога повинна надаватися дуже обережно, щоб не погіршити стан потерпілого. Піднімати його необхідно у горизонтальному положенні, підтримуючи голову. Потерпілий потребує повного спокою, а тому не потрібно турбувати його, намагаючись вивести з непритомного стану. Для запобігання удушенню від западання язика або блювотних мас потерпілого кладуть на бік. Якщо потерпілий лежить на спині, голова його має бути поверненою набік. Після блювання необхідно очистити порожнину рота. На голову кладуть охолоджувальні компреси. Потерпілого ні в якому разі не можна намагатися напоїти! За першої можливості його треба негайно транспортувати до лікувального закладу у супроводі особи, яка вміє надавати Допомогу для оживлення.

    Асфіксія - задуха, спричинена кисневим голодуванням та надлишком вуглекислого газу в крові та тканинах, настає через припинення надходження повітря в легені протягом 2-3 хвилин. Людина, як правило непритомніє. Далі може зупинитись серце і наступити смерть.

    Причини асфіксії - стискання гортані і трахеї (задушення); затоплення гортані і трахеї водою (утоплення); заповнення їх слизовими масами, блюво­тинням, землею; закривання входу в гортань стороннім тілом чи язиком; параліч Дихального центру від отрути, вуглекислого газу, снодійних засобів; травми головного мозку; захворювання на дифтерію, грип, ангіну.

    Ознака - відсутність дихання, наявність якого встановлюється за рухами грудної клітки або зволоженням дзеркала, прикладеного до носа чи рота потерпілого.

    Допомога полягає у тому, що потерпілому необхідно витягнути язик, якнайшвидше вичистити порожнину рота (для цього вказівним пальцем, обмотаним бинтом чи носовою хусточкою, звільняють рот від блювотних мас, слизу, згустків крові, харчових продуктів, землі тощо, виймають знімні зубні протези; коли запав язик, голову потерпілого слід повернути набік і підтримати щелепу), розстебнути комір, пояс, верхній одяг - все, що може заважати диханню, і здійснювати штучне дихання. Інколи через набряк гортані виконувати штучне дихання стає неможливим. Щоб зменшити набряк, накладають холодний компрес на кадик, ноги ставлять у гарячу воду. (За потреби виконують трахеотомію - вводять трубку в розсічену трахею).

    Тому, хто надає долікарську допомогу, необхідно знати ознаки життя і смерті та вміти розрізняти ці два стани організму.

    Клінічна смерть - це такий стан організму, за якого відсутні видимі ознаки життя (серцева діяльність та дихання), згасають функції центральної нервової системи, але зберігаються обмінні процеси у тканинах. Клінічна смерть є першим етапом припинення життєдіяльності організму, його загибелі.

    Другим етапом є біологічна смерть - незворотне припинення фізіологічних процесів у клітинах та тканинах.

    У разі смерті у людини відсутнє серцебиття, пульс не визначається, відсутнє дихання. Зіниці широкі і не реагують на світло, відсутнє відчуття болю. Навпаки, наявність цих ознак свідчить про те, що людина жива.

    Серцебиття визначається рукою або на слух в лівій частині грудної клітки, нижче соска, а також за пульсом на шиї, де проходить найбільша - сонна артерія, або ж на внутрішній частині передпліччя. Реакція зіниць перевіряється раптовим освітленням очей або їх затемненням рукою. Під час освітлення зіниці повинні звужуватися, а під час затемнення - розширюватися. Якщо людина жива, доторкаючись до рогівки її ока, наприклад, кінчиком носової хустинки, - повіки здригаються, вона реагує на інші сильні больові подразнення, наприклад, уколи.

    У перші 5-7 хв клінічної смерті незворотні явища в тканинах ще відсутні. Після цього терміну першими починають відмирати клітини головного мозку, 1 клінічна смерть переходить у біологічну. Ознаками біологічної смерті є: помутніння рогівки ока та її висихання, деформація зіниці внаслідок стискання (ефект "котяче око"), трупне задубіння, трупні синюшні плями.

    У період клінічної смерті, поки ще не сталося тяжких уражень мозку, серця та легень, організм можна оживити (реанімувати). До оживлення належить проведення двох основних процедур - відновлення дихання (штучне дихання) та зовнішній масаж серця.

    Штучне дихання. Найефективнішим способом штучного дихання є дихання "із легень у легені", яке проводиться "із рота в рот" або "із рота в ніс". Насамперед перевіряють порожнину рота і відновлюють прохідність верхніх дихальних шляхів. Потерпілого кладуть на спину на тверду рівну поверхню, відкинувши голову різко назад, для чого під плечі необхідно покласти валик або будь-який згорток. Для запобігання переохолодження організму потерпілого під його спину доцільно також покласти підстилку (ковдру, пальто). Особа, що надає допомогу, пальцями затискає потерпілому ніс, робить глибокий вдих, притискає свої губи до губ потерпілого, швидко робить різкий видих йому в рот і відкидається назад. Під час вдування повітря в легені потерпілого спостерігається розширення його грудної клітки. Коли рятувальник відкидається назад, грудна клітка потерпілого спадає, відбувається видих. Вдування повторюють з частотою 8-12 разів на хвилину в дорослих та 20 вдихів за хвилину в дітей. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шматком чистої тонкої тканини (носовик, поділ сорочки, бинт, косинка тощо).

    Метод "із рота в ніс" застосовується тоді, коли поранений рот, щелепи. Тоді потерпілому відхиляють голову назад однією рукою і закривають рот другою, вдуваючи повітря через носові ходи. Під час видиху слід відкрити рот.

    Зовнішній (непрямий) масаж серця здійснюється зразу ж після його зупинки. Потерпілого кладуть на спину на тверду поверхню. Особа, що надає допомогу, стає на коліна зліва від потерпілого, кладе обидві долоні (одна поверх другої) на нижню третину грудної клітки (рис. 8.1) і починає робити масаж - ритмічне стискання серця між грудиною та хребтом з частотою 60 разів на хвилину. Руки під час поштовху забороняється згинати у ліктьових суглобах, вони повинні бути прямими. Сила поштовхів має бути такою, щоб грудина зміщувалась вглибину на 4-5 см. Після кожного поштовху швидко розслабляють руки, не віднімаючи їх від грудей, при цьому грудна клітка потерпілого розправляється і кров надходить у серце. При правильному масажі серця під час натискання на грудину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії і зву­ження протягом кількох секунд зіниці, рожевіє шкіра обличчя і губи, з'являються самостійні вдихи.

    П ід час виконання серцево-легеневої реанімації одним рятівником, співвідношення штучне дихання - масаж серця складає: 2:15; двома рятівниками - 1:5. У момент вдування повітря масаж не проводиться.

    Рис. 8.1. Місце розміщення рук під час виконання зовнішнього масажу серця

    Під час проведення серцево-легеневої реанімації потерпілим різних вікових груп варто дотримуватися нормативів, поданих у табл. 8.1.

    Серцево-легенева реанімація

    Таблиця 8.1

    Показники

    Вікові групи

    Старша 8 років

    1-8 років

    Молодша 1 року

    Розміщення рук

    2 руки на нижній половині грудини

    1 рука на нижній половині грудини

    2 пальці на середині грудини

    Глибина натискувань

    4-5 см

    3-4 см

    1-2 см

    Частота вдихувань за 1 хв

    10-12

    20

    20-25

    Частота натискувань за 1 хв

    60-80

    80-100

    100-120

    Співвідношення: вдихування/натискування

    2:15

    1:5

    1:5

    Під час оживлення потерпілого ні в якому разі не слід втрачати пильності. Навіть коли відбулося відновлення самостійного дихання і серцебиття, не слід забувати про можливість повторної зупинки серця або дихання. Щоб їх не пропустити, треба стежити за зіницями, кольором шкіри і диханням, регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу. Не слід лякатись, коли у потерпілого з'являється блювота. Це свідчить, що відбулось оживлення організму.

    3. Перша допомога під час зовнішніх та внутрішніх кровотеч. Особливості тимчасової зупинки кровотеч

    Причини кровотечі - пошкодження цілості кровоносних судин унаслідок механічного або патологічного порушення. Кровотечі бувають зовнішні, коли видно місце, звідки тече кров і внутрішні, коли кров виливається у внутрішні порожнини чи тканини. Залежно від виду пошкоджених кровоносних судин кровотечі бувають артеріальні, венозні та капілярні.

    Артеріальна кровотеча характеризується яскраво-червоним кольором крові, кров б'є сильним струменем, поштовхами. Венозна кров має темно-червоне забарвлення, витікає з рани безперервно і повільно. Під час капілярної кровотечі кров виділяється краплями або сочиться з усієї поверхні рани.

    Надаючи першу допомогу потерпілому, слід, не гаючи часу, зупинити кровотечу. Застосовують різні способи тимчасового зупинення кровотечі (остаточно кровотечу зупиняють звичайно в медичній установі).

    Накладання на рану стискувальної стерильної пов'язки. Якщо поранено руку або ногу, то, наклавши пов'язку, поранену кінцівку треба підняти догори або розмістити на підвищенні. Шкіру навколо рани обробляють розчином антисептику (йоду, спирту, горілки, одеколону). Якщо з рани виступає сторонній предмет, його треба локалізувати і закріпити, для цього необхідно зробити у пов'язці отвір, інакше цей предмет може ще глибше проникнути всередину і викликати ускладнення. Під час невеликих венозних (стискувальна пов'язка накладається нижче місця травми) і капілярних кровотеч ці заходи доволі ефективні.

    Надання кінцівкам певного положення. Коли дуже зігнути ногу в колінному суглобі, то можна зупинити кровотечу із судин стопи та гомілки. Максимально зігнувши руку, зупиняють кровотечу з рани в ділянці передпліччя й ліктьового суглоба. Зігнуті кінцівки перев'язують бинтом, косинкою, ременем тощо, попередньо поклавши в підколінну ямку або ліктьовий згин невеликий валик з бинта чи вати.

    Кровотечу з рани в пахвовій ділянці можна зупинити, якщо максимально відвести за спину і зв'язати обидві руки, зігнуті в ліктьових суглобах. При цьому ключиці наближаються до першого ребра і стискають підключичну артерію.

    Притиснення артерій до кістки вище від місця ушкодження. Артерії притискають там, де вони розташовані ближче до поверхні тіла (рис. 8.2-8.4).

    Рис. 8.2. Місця притиснення артерій

    Рис. 8.3. Тимчасове зупинення кровотечі для

    тимчасового зупинення кровотечі

    максимальним згинанням кінцівок

    Скроневу артерію притискають попереду мочки вуха до виличної кістки (рис. 8.4). У разі кровотечі з головної шийної (сонної-) артерії рану, по можливості, стискають пальцем, після чого набивають великою кількістю марлі, тобто роблять тампонування. Роблять це великим або чотирма іншими пальцями. Стискування артерій пальцями потребує певних зусиль. А під час транспортування потерпілого стискувати артерії доволі незручно. Тому, якщо є змога, накладають джгут або стискувальну пов'язку.

    Рис. 8.4. Пальцеве притискання артерій під час кровотечі: а - скроневої (із ран на голові); б - нижньощелепної (із ран на щоці); в - сонної (із ран на голові і обличчі); г - плечової (із ран нижньої частини плеча, передпліччя і кисті); д - ліктьової і променевої (із ран на кисті); е - стегнової (із ран нижніх кінцівок)

    Накладання джгута. У разі ушкодження великих кровоносних судин кінцівок найнадійнішим способом зупинення кровотечі є накладання гумового еластичного або пневматичного джгута, а також зробленого джгута-закрутки (рис. 8.5).

    Джгут накладають на кінцівку вище від місця ушкодження кровоносної судини. Перед тим бажано кінцівку трохи підняти догори, щоб прискорити від­плив венозної крові. Під гумовий джгут треба обов'язково покласти щось м'яке - хустку, рушник, вату та ін. Джгут розтягають з певним зусиллям і накладають так, щоб витки його лягали поряд і не залишалося проміжків між ними. Кінці джгута закріплюють гачком, ланцюжком або зав'язують (рис. 8.6).

    Ознаками правильно накладеного джгута є припинення кровотечі й пульсу в місцях прощупування артерій нижче від накладеного джгута, воскувата блідість шкіри кінцівки.

    Рис. 8.5. Накладання джгута: 1 - на гомілку; 2 -на стегно; 3 - на передпліччя; 4 -на плече; 5 - на плече (високо) з прикріпленням до тулуба; 6-на стегно (високо) з прикріпленням до тулуба

    Рис. 8.6. Тимчасове зупинення кровотечі Рис. 8.7. Тимчасове зупинення

    Гумовим джгутом кровотечі джгутом-закруткою

    Джгут, накладений слабо, не стискує артерій, а тільки перешкоджає відпливу венозної крові. При цьому кровотеча не припиняється, іноді навіть посилюється, кінцівка стає синюшною. В такому разі джгут замінюють іншим або накладають той самий знову, але трохи вище або нижче від попереднього місця. Надмірне стягування кінцівки джгутом може ушкодити м'які тканини, У тому числі й нервові стовбури.

    Стискувати кінцівку джгутом можна не довше як 1,5-2 год., а у дітей не Довше 40 хв. (взимку час вдвічі менший), оскільки тривале знекровлення призводить до стійкого порушення функції і навіть до змертвіння тканин кінцівки Транспортуючи потерпілого із джгутом у лікувальну установу, до одежі або до бинта прикріплюють записку, в якій зазначають час накладання джгута.

    Тривале стискування кінцівки джгутом нерідко викликає значні больові від­чуття. Тому бажано через кожні 30-40 хвилин послаблювати джгути на 2-3 хви­лини, попередньо притиснувши артерію пальцями до кістки. Потім джгут знову затягують або перекладають його, трохи відступивши від попереднього місця.

    Якщо немає в автомобільній аптечці стандартного джгута, то застосовують джгут - закрутку (рис. 8.7). Для цього використовують гумовий шланг, косинку, рушник, шарф тощо. Кінці саморобного джгута міцно зав'язують, вставляють під нього дерев'яну чи іншу паличку і закручують петлю до повного зупинення кровотечі. Щоб джгут не розкрутився, паличку прив'язують до кінцівки.

    Під час поранення шийних вен, зокрема підключних, може виникнути повітряна емболія - важке смертельне ускладнення, зумовлене засмоктуванням повітря у венозне русло: необхідно притиснути підключичну вену до ключиці .

    Кровотеча з носа. Потерпілого треба посадити, дещо нахилити його голову, розстебнути комір. На перенісся, чоло і потилицю кладуть намочену в холодній воді хустинку (рушник), а крила носа притиснути великим і вказівним пальцями до носової перегородки. Можна вставити в ніс тампон з вати чи марлі, змочений 3 %-м розчином перекису водню,

    Кровотеча з рота (вух). Потерпілого кладуть горизонтально і швидко викликають лікаря, бо це є ознакою порушення внутрішньочерепного тиску у разі травми черепа.

    У потерпілих внаслідок ушкодження внутрішніх органів (наприклад, легень, печінки, селезінки) виникає внутрішня кровотеча: кров збирається у порожнинах тіла, просякає тканини. Внутрішню кровотечу виявити нелегко. Як під час зовнішньої, так і під час внутрішньої кровотечі спостерігаються певні ознаки великої крововтрати: блідість обличчя і слизових оболонок губ; швидке, прискорене дихання; пульс 100 ударів на хвилину та більше; утворюються чорні крапки на стегнах та животі у формі висипки; похолодіння кінцівок, запаморочення, позіхання, слабкість, короткочасна непритомність. Потерпілий повинен перебувати у напівсидячому стані (підкладають подушку під спину) із зігнутими в колінах ногами (холодні компреси). Потерпілому сурово заборонено давати пити.

    Перша допомога у разі пошкодження м'яких тканин (за умови відсут­ності в цьому місці перелому чи вивиху) - холод на місце удару (рушник, змочений холодною водою, ємність з льодом чи снігом) та туга пов'язка на місце крововиливу і спокій ушкодженій частині тіла.

    Удари легенів супроводжуються відхаркуванням яскраво-червоної спіне­ної крові. У такому разі дихання утруднене.

    Допомога. Хворого кладуть у напівлежаче положення, під спину підкла­дають валик, на груди кладуть холодний компрес. Потерпілому забороняється говорити і рухатись, необхідна госпіталізація.

    Удар живота з пошкодженням органів черевної порожнини супроводжуєть­ся значними болями, блюванням. У разі пошкодження печінки чи нирок з'являється внутрішня кровотеча. Кровотеча з травного тракту характеризується блюванням темно-червоною кров'ю, що зсілася.

    Допомога. Виявивши у потерпілого травму органів черевної порожнини, треба покласти його на спину, голову і верхню частину тулуба трохи підняти, ноги зігнути в колінних суглобах. Таким хворим не можна дозволяти пити, їсти, приймати ліки. Якщо є ознаки внутрішньої кровотечі, голову піднімати не потрібно. На живіт бажано покласти холодний компрес.

    Удар голови. В разі пошкодження м'яких тканин голови, спостерігається припухлість, крововиливи (гематома) та болі в місці удару. Слід пам'ятати, що сильні удари здатні викликати і закриті пошкодження головного мозку.

    Струси мозку супроводжуються непритомністю, запамороченням, нудо­тою, блюванням. Якщо травма легка, стан непритомності триває кілька секунд, якщо важка, - кілька годин і навіть днів.

    Допомога. Потерпілому, в якого стався струс мозку, потрібно забезпе­чити максимальний спокій, зручно покласти його на спину. Якщо потерпілий блює, то його голову повертають набік, а якщо непритомний, видаляють блювотні маси з рота і глотки. Під час кровотечі необхідно накласти стериль­ну тісну пов'язку "чепець". До голови прикладають холодний компрес (змочену в холодній воді хустку, рушник, сніг, лід тощо). Перевозять такого хворого в медичну установу в горизонтальному положенні.

    Коли потерпілий довго не приходить до пам'яті, то можна припустити, що в нього перелом кісток черепа, стиснення мозку, крововилив під оболонки або в речовину мозку. Стан потерпілого в такому разі тяжкий. Дихання утруднене, хрипке, клекочуче; спочатку пульс уповільнений, а пізніше - швидкий; хворий блює, з рота і носа в нього іноді йде кров або піниста рідина. При переломах основи черепа з вух може виділятися кров'яниста або світла мозкова рідина. Треба стежити, щоб не було западання язика й закупорення верхніх дихальних шляхів блювотними масами. Для цього голову повертають набік, підтримують Шелепу й періодично звільняють порожнину рота від блювотних мас.

    Після того як удалося зупинити кровотечу, слід ужити відповідних заходів, щоб запобігти додатковому забрудненню рани мікробами та її травмуван­ню під час транспортування потерпілого. Шкіру навколо рани протирають антисептиком (спиртовим розчином йоду, розчином діамантової зелені, спиртом, одеколоном). Поверхню рани очищають. Будь-яку рану перев'язують.

    Для цього найкраще використовувати спеціальні пакети, що складаються із стерильних ватно-марлевих подушечок і бинта, а також стерильні бинти і марлеві серветки.

    Під час накладання пов'язки треба дотримуватись певних правил. Насам­перед потерпілого кладуть або садовлять у зручній позі та слідкують за його станом (стоять перед лицем потерпілого). Накладаючи пов'язку на ділянку суглобів, нозі чи руці надають такого положення, у якому вона буде під час транспортування. Наприклад, бинтуючи ділянку ліктьового суглоба, руку хворого згинають у цьому суглобі під кутом, близьким до прямого.

    Накладаючи пов'язку на кінцівку, пальці звичайно лишають відкритими, що дає змогу контролювати стан кровообігу в перев'язаній кінцівці за забарвленням нігтів. Якщо пов'язка накладена правильно, вони рожевого кольору; коли нога чи рука перев'язана дуже тісно, нігті стають синюшними.

    Індивідуальний пакет розкривають безпосередньо перед накладанням пов'язки. Стерильний бинт виймають так, щоб руками не торкатися тих його місць, які потім вкриватимуть рану.

    Перев'язуючи рану, бинт ведуть зліва направо, спіральними ходами в напрямі від пальців до тулуба, тобто знизу догори. Кожен виток має щільно прилягати до тіла, вкриваючи попередній виток бинта на 1/2 або 2/3 його ширини

    4. Перша допомога в разі переломів та вивихів

    Вивих - це стійке зміщення кісток у ділянці суглобів, що супроводжується розривом зв'язок або навколосуглобних сумок.

    Ознаки: біль в ділянці ушкодженого суглоба, втрата звичайної рухливості в суглобі, вимушене положення кінцівки, зміна форми кінцівки в ділянці суглоба.

    Допомога. Потерпілого необхідно якнайшвидше доставити до медичного закладу, де йому вправлять суглоб. На час транспортування потерпілого до медичного закладу на ушкоджений суглоб потрібно накласти транспортну шину чи пов'язку, що надійно фіксує кінцівку. Для зменшення кровотечі, набряку накладають холодний компрес. Для зменшення болю можна дати потерпілому таблетку анальгіну чи іншого знеболювального засобу. Ні в якому разі не слід вправляти вивих самостійно.

    Розтягування та розривання зв'язок найчастіше буває в ділянці гомілкостопного суглоба.

    Ознаки. Різкий, гострий біль у суглобі в місці закріплення ушкодженої зв'язки, рухливість у цьому місці обмежена і супроводжується значними болями, припухлість в ділянці суглоба (крововилив в порожнину суглоба).

    Допомога. Холод на місце ушкодження і припухлості, стискувальна пов'язка, повний спокій суглобу (в разі необхідності - накладання транспортної шини на кінцівку).

    Перелом - це порушення цілісності кістки. Переломи кісток бувають закриті й відкриті. Якщо в ділянці перелому утворюється рана, то такий перелом називають відкритим.

    Ознаки перелому: біль постійний чи такий, що виникає в разі навантаження на ушкоджену кінцівку або під час прощупування місця перелому, неможливість рухів в ушкодженій ділянці, зміна форми частини тіла (кінцівки) в ділянці перелому, крововиливи, припухлість, ненормальна рухомість кістки в місці перелому. Під час руху іноді чути хруст кісток.

    Допомога - з пошкодженого органа знімають одяг (якщо це спричиняє різкий біль - одяг і взуття розрізають). У разі відкритого перелому місце навколо рани промивають розчином антисептиків (йод, перекис водню, фурацилін), на рану накладають стерильну пов'язку. Знеболюють з допомогою анальгетиків. Після цього необхідно іммобілізувати пошкоджену частину тіла (кінцівки), тобто забезпечити повну нерухомість. Це досягається накладанням утримуваль- ної пов'язки або краще - транспортної шини. Матеріалом для шини може бути будь-який предмет, що є поблизу (дошки, палки, парасолька, лижі, гілки). Шину накладають з таким розрахунком, щоб її центр розмістився у місці перелому, а кінці захоплювали два сусідні суглоби - вище і нижче місця перелому. Щоб запобігти тиску на м'які тканини, на шину з боку, прилеглого до пошкодженої кінцівки, підкладають вату, м'які тканини або мох, траву та інші підручні матеріали.

    5. Основні способи іммобілізації та евакуації потерпілого за різних видів ушкоджень

    Надання допомоги в разі переломів різних кісток має багато особливостей.

    У разі перелому ключиці, ключиця стає мовби коротшою, біль у місці перелому, плече і вся рука приспущені донизу, рухи руки обмежені.

    Допомога. В пахвову ямку кладуть невеликий м'який валик (щільно скрученої вати або бинта), руку згинають у лікті під прямим кутом і щільно прибинтовують до тулуба, передпліччя підвішують на косинці до шиї.

    У разі перелому плечової кістки накладають транспортну дротяну шину (рис. 8.8), захоплюючи надпліччя, плече й передпліччя, зігнуте в ліктьовому суглобі та закріплюють її на плечі й передпліччі бинтом або косинкою, прибинтовують до грудної клітки в ділянці надпліччя. І після того руку підвішують на шиї. Коли транспортної шини на місці пригоди немає, то руку, зігнуту в ліктьовому суглобі, прибинтовують до тулуба. Потерпілого можна транспортувати в положенні сидячи.

    Рис. 8.8. Накладання шини на плече

    Кістки передпліччя в разі переломів у верхній і середній третині знеру- хомлюють шиною, яку накладають на зовнішню поверхню руки, зігнутої в ліктьо­вому суглобі, захоплюючи плече, передпліччя й кисть. Або накладають дві шини з підручних матеріалів: одну з внутрішнього боку руки так, щоб її верхній кінець доходив до підпахової впадини, а другу шину накладають з зовнішнього боку руки (верхній кінець повинен виступати над плечовим суглобом). Шини прив'я­зують, руку підвішують до шиї (рис. 8.9). У разі переломів кісток передпліччя в нижній третині одну шину накладають на внутрішній бік (долонну поверхню), іншу - на зовнішню. Обидві шини мають виступати за лікоть і доходити до пальців. Руку згинають у ліктьовому суглобі та підвішують на шиї (рис. 8.9).

    Для знерухомлення кісток кисті й пальців використовують пневма­тичну, фанерну або картонну шину, яку накладають на долонну поверхню передпліччя, кисті і пальців, надаючи їм напівзігнутого положення (підкла­дають рулон вати, бинту) (рис. 8.10).

    Характерними ознаками перелому стегнової кістки є різкий біль, неможливість підняти ногу, викривлення її, вивернення стопи назовні. Потерпілим накладають спеціальні транспортні шини або дротяні чи дерев'яні: одну - на внутрішню поверхню ноги від паху до стопи, а другу - на зовнішню поверхню ноги й тулуба від пахвової ямки до стопи. Обидві шини вистилають ватою і прибинтовують круговими турами на гомілці, стегні, животі, грудній клітці. Якщо шини короткі, то з двох роблять одну потрібного розміру. Перевозять потерпілих у положенні лежачи на спині.

    Рис. 8.9. Накладання шини в разі переломів плеча та передпліччя

    У разі переломів кісток гомілки накладають стандартну транспортну шину на задню поверхню кінцівки, захоплюючи колінний і гомілковостопний суглоби, а також стопу. За потреби використовують дві фанерні чи дерев'яні шини (накладають їх на внутрішню і зовнішню поверхню ноги від стопи до середини стегна), ушкоджену ногу прибинтовують до здорової. Потерпілого перевозять до лікарні на ношах (рис. 8.11).

    У разі перелому кісток стопи шина має бути трішки більшою, ніж довжина стопи. Закріплюють шину, якщо стопа щодо гомілки під прямим кутом. Якщо стопа звисає, її положення не можна міняти.

    Під час переломів ребер потерпілий відчуває сильний біль у місці перелому, що посилюється під час вдихання повітря, кашлю, рухах грудної клітки. Коли одночасно пошкоджена плевра та легені, під шкірою скупчується повітря (підшкірна емфізема). Тоді під час прощупування під шкірою відчувається потріскування бульбашок повітря. Інколи спостерігається відхаркування крові. Потрібно накласти тугу пов'язку навколо нижньої частини грудної клітки з метою обмеження її рухливості під час дихання. Для зменшення болю можна дати потерпілому знеболювальну таблетку. Допомога в разі пошкодження внутрішніх органів описана вище. Перевозити потерпілого необхідно сидячи.

    Рис. 8.10. Накладання транспортної шини в разі ушкодження кисті й пальців

    Рис. 8.11. Іммобілізація в разі переломів гомілки та стегнової кістки

    Переломи хребта надзвичайно небезпечні, особливо в тих випадках, коли пошкоджується спинний мозок. Характерні ознаки: різкий біль у ділянці виступаючих позаду відростків, неможливість рухів у ділянці хребта. Коли внаслідок перелому пошкоджено спинний мозок, то спостерігається параліч кінцівок, втрата чутливості тіла нижче місця перелому, розлад функцій тазових органів (затримка сечі та калу).

    Потерпілого необхідно дуже обережно піднімати та переносити. Не допускати згинання хребта, тому що в цьому разі можна пошкодити спинний мозок. Заборонено піднімати за руки і ноги, щоб кістки не уразили спинного мозку, нервів, м'які тканини. Піднімати й перекладати такого хворого мають не менш як троє людей. Найважливіше - забезпечити нерухомість хребта. Для попередження травматичного шоку дають знеболювальне (анальгін, настоянка валеріани, корвалол, валокордин, гарячий чай, кава). Потерпілого кладуть на ноші з жорсткою поверхнею в положенні на животі, під плечі та голову підкладають валик (рис. 8.12). Для того щоб покласти потерпілого на ноші, спочатку потрібно обережно повернути його на бік, покласти поряд ноші і перекатуляти хворого на них, не допускаючи згинання хребта. Можна перед тим, як піднімати потерпілого, підкласти під нього дошку.

    За перелому шийної частини хребта голову в потерпілого, який лежить, знерухомлюють ватною пов'язкою у вигляді нашийника або великої підкови довкола голови. Товстим шаром вати обгортають шию, підборіддя, потилицю, а потім накладають картонний комір і фіксують бинтом. Транспортують на твердих ношах.

    Рис. 8.12. Транспортування потерпілого в разі перелому хребта

    У разі перелому кісток тазу потерпілий не може стояти, ходити, а лежачи - не може підняти витягнуту ногу, в місці перелому з'являється припухлість, сильні болі, крововиливи в пахову ділянку та порожнину.

    Допомога - покласти потерпілого на жорсткі ноші обличчям догори, його ногам надати положення "жабки", для чого під коліна підкласти товсті валики. Широким рушником чи простирадлом стягнути таз та верхні частини стегон і терміново доставити потерпілого в медичний заклад.

    У разі перелому кісток черепа потерпілого вкладають на спину, голову фіксують так само, як допомагати у разі ушкодження шийного відділу хребта. Непритомність потерпілого не є перешкодою для транспортування.

    Якщо переломані кістки носа, починається кровотеча. Потерпілого транспортують у напівсидячому стані, на перенісся накладають лід.

    У разі пошкодження щелепи на підборіддя накладають марлеву пов'язку, контури якої йдуть навколо голови і під підборіддям. У разі перелому верхньої щелепи між верхніми і нижніми зубами прокладають шину (дощечку), а потім пов'язкою через підборіддя фіксують щелепи. Транспортують до лікарні потерпілого в сидячому стані з легким нахилом голови вперед, запобігають асфіксії кров'ю, слиною чи запалим язиком.

    6. Перша допомога під час опіків, електротравм та обморожень

    Опік - це ушкодження тканин, викликане дією на тіло полум'я, пари, киплячих рідин, розжарених або розтоплених металів, концентрованих кислот, лугів, радіоактивного опромінення та ін. Опіки поділяють на термічні, хімічні, променеві.

    Перегрівання трапляється внаслідок тривалого перебування в умовах високої температури та вологості, на сонці без захисного одягу, під час фізичного навантаження у нерухомому вологому повітрі.

    Ознаки перегрівання: легка ступінь - загальна слабкість, нездужання, запамо­рочення, нудота, підвищена спрага, шкіра обличчя червоніє, вкривається потом, пульс і дихання прискорюються, температура тіла підвищується до 37,5-38,9 °С.

    Середній ступінь - температура тіла - 39-^40 °С, сильний головний біль, різка м'язова слабкість, миготіння в очах, шум у вухах, болі в ділянці серця, виражене почервоніння шкіри, сильне потовиділення, посиніння губ, прискорення пульсу до 120-130 уд./хв, часте і поверхневе дихання. Спостерігаються також блювання, понос.

    Тяжчі ступені перегрівання тіла класифікуються по-різному: якщо темпе­ратура повітря висока і його вологість підвищена, йдеться про тепловий удар, якщо довго діяли сонячні промені - про сонячний. Якщо температура тіла піднімається вище 40 °С, настає непритомність, шкіра потерпілого стає сухою, у нього починаються судоми, порушується серцева діяльність, зупиняється дихання.

    Допомога. У легких випадках потерпілого покласти в затіненому місці, давати багато пити. В тяжких випадках перенести його в затемнене прохолодне місце, роздягнути, обмити тіло прохолодною водою, прикладати холодні компреси на голову, шию, ділянку серця. Дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом. Якщо порушується серцева діяльність, зупиняється дихання, почати робити штучне дихання. Після надання першої допомоги, доставити потерпілого в медичний заклад.

    Термічні опіки розрізняють чотирьох ступенів. Опік І ступеня супро­воджується почервонінням і набряклістю шкіри, пекучим болем у ділянці ушкод­ження. Опік II ступеня характеризується появою на почервонілій шкірі пухирів різної величини, наповнених прозорою або трохи каламутною рідиною, інтенсивним болем. У разі опіків III ступеня настає глибоке ушкодження шкіри. На шкірі утворюється твердий струп, що покриває ділянки змертвілої тканини. Найтяжчими є опіки IV ступеня, під час яких ушкоджується шкіра, м'язи, сухожилля, обвуглюється шкіра.

    Ознаки. Опіки, що займають понад 10 % поверхні тіла, звичайно супро­воджуються значним порушенням загального стану потерпілого - шоком. Потерпілий неспокійний, скаржиться на сильний біль, просить пити. Пульс прискорений (до 100-120 ударів на хвилину), дихання поверхневе, швидке. Внаслідок всмоктування продуктів розпаду ушкоджених тканин невдовзі настає отруєння організму, що виявляється апатією, нудотою, блюванням.

    Допомога. Потерпілого насамперед треба швидко винести із небезпечної зони, в разі займання одягу вогнем треба негайно його загасити і зняти тліючі залишки. Залишки одягу, що прилипли до тіла ні в якому разі не можна здирати, а обережно зрізати ножицями. Потрібно якнайшвидше охолодити попечену поверхню. При невеликих опіках охолодити можна під проточною водою протягом 10-15 хв. або застосувати лід. На обпечену поверхню накласти ватно-марлеву пов'язку, змочену в спирті (горілці). Якщо є 0,5 % розчин новокаїну, то ним зрошують обпечену поверхню.

    У разі опіків незначного розміру І ступеня можна обмежитись змазу­ванням обпеченої частини шкіри 2-3 %-м розчином марганцевокислого калію та накладанням стерильної пов'язки (на обличчя пов'язку накладати не слід). За значних опіків потерпілого потрібно загорнути у чисте простирадло, а зверху - в теплу ковдру. В разі значних опіків кінцівок потрібно накласти на них транспортні шини.

    Потерпілі зі значними опіками, які супроводжуються тяжким загальним станом, повинні отримувати необмежену кількість питного: водно-соляний розчин (одна чайна ложка солі та 1/2 чайної ложки соди на 1 л води), гарячий та солодкий чай тощо. Для зменшення болю дати потерпілому таблетку знеболювального або 100-150 мл вина чи горілки. Таких потерпілих, а також потерпілих з опіками II—IV ступенів, незалежно від площі пошкодження, потрібно негайно направити до медичного закладу. Під час транспортування не допускати переохолодження потерпілого, до обпечених ділянок не можна торкатися руками, не можна проколювати пухирі і відривати шматки одягу, що прилипли до місць опіку, не можна накладати мазі, порошки.

    Хімічні опіки. Виникають внаслідок дії на дихальні шляхи, слизові оболонки та шкіру концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору, інших речовин.

    Ознаки. Основні зовнішні ознаки хімічних опіків аналогічні термічним опікам. За глибиною ураження тканин хімічні опіки також поділяються на чотири ступені.

    Опіки кислотами дуже глибокі, на місці опіку утворюється сухий струп. Від азогної кислоти він має світло-жовтий колір, сірчаної кислоти - сіро-білий з наступною зміною до коричнево-чорного кольору. Обпечені лугами частини тіла мають блідий колір. У разі опіку лугами тканина волога, тому ці опіки переносяться важче, ніж опіки кислотами.

    Допомога. Якщо одяг потерпілого просочився хімічною речовиною, його треба швидко зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно видаляють речовину, що потрапила на шкіру (наприклад, вапно), енергійно змивають її струменем води (краще під тиском - з водопроводу, насоса) не менше як 10-15 хв, поки не зникне специфічний запах. Якщо є можливість, то після промивання водою обпечені частини обмивають такими розчинами: у разі опіку кислотами - 2 %-м розчином соди чи мильною водою; у випадках опіку лугами - 1-2 %-м розчином оцтової, лимонної чи борної кислоти. У разі опіку органічними сполуками алюмінію уражену ділянку шкіри протирають гасом, бензином або етиловим спиртом, тому що під час промивання водою сполуки алюмінію спалахують. Для змивання негашеного вапна застосовують не воду, а олію або тваринне масло. У разі опіків фосфором з ураженої ділянки тіла видаляють шматочки фосфору, для цього уражену ділянку необхідно занурити у воду, щоб не допустити самозаймання, краще це робити в темному приміщенні, потім змочують слабким 3-5 %-м розчином мідного купоросу або марганцевокислого калію. Після цього на обпечену поверхню потрібно накласти суху стерильну пов'язку.

    Під час потрапляння хімічної речовини на слизову оболонку очей необхідно промити їх великою кількістю води або 2 %-м розчином питної соди (водним 3 %-м розчином борної кислоти у разі дії аміаку). У разі хімічного опіку стравоходу та шлунка потрібно пити обволікальні засоби (сирі яйця, соняшникову олію тощо).

    Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають, контактуючи з вологою. Якщо невідомо, яка хімічна речовина викликала опік, і немає нейтралізувального засобу, на місце опіку необхідно накласти чисту суху пов'язку. Для пов'язок використовують стерильний бинт, індивідуальний пакет. Обпечену поверхню можна закрити чистою бавовняною тканиною, пропрасованою гарячою праскою або змоченою етиловим спиртом, горілкою, перманганатом калію, які зменшують біль. Потерпілих з хімічними опіками необхідно негайно скерувати в медичний заклад.

    Пошкодження організму, спричинені протіканням через нього електричного струму, електричною дугою або блискавкою, називаються електричною травмою. Електричний удар, навіть якщо він не закінчився смертю, може призвести до значного розладу організму, який виявляється одразу ж після удару або через декілька годин, днів і навіть місяців.

    Ознаки. Суб'єктивні відчуття потерпілого під час проходження крізь нього електричного струму різноманітні: легкий поштовх, пекучий біль, судомні скорочення м'язів тощо. Внаслідок електричного удару можуть виникнути або загостритися серцево-судинні захворювання (аритмія серця, стенокардія, підвищення або пониження артеріального тиску), а також нервові захворювання (невроз), ендокринні порушення тощо. Можливі послаблення пам'яті та уваги. Вважається, що електричні удари послаблюють стійкість організму до захворювань. Шкірні покриви бліді та синюшні.

    Допомога. Передусім слід негайно припинити дію струму. Для того щоб звільнити потерпілого від дії електричного струму, необхідно швидко вимкнути ділянку електричної мережі або електрообладнання, до якого дотикається людина. Якщо вимкнення здійснити неможливо, звільнити людину від дії електричного струму можна, відтягнувши її від джерела струму або ж відкинувши дріт від людини (якщо людина торкається дроту). До того ж людині, яка надає допомогу, необхідно дотримуватись правил безпеки, щоб самій не потрапити під дію електричного струму, звертаючи особливу увагу на напругу, під яку потрапив потерпілий.

    У разі напруги до 1000 В дріт від людини можна відкинути сухою палкою або дошкою. Можна також перерубати його сокирою. Відтягти потерпілого від джерела струму можна руками, одягнувши діелектричні рукавиці або ж накинувши на них сухий одяг. Краще при цьому стати на дошку, одяг або будь-яку іншу неструмопровідну підстилку.

    У разі напруги понад 1000 В для звільнення потерпілого можна використовувати лише ізолювальну штангу або ізолювальні кліщі, одягнувши діелектричні рукавиці і взувши діелектричні боти.

    Звільнивши потерпілого від дії електричного струму, необхідно якнай­швидше визначити вид і ступінь електротравми і залежно від цього надавати першу долікарську допомогу. Потерпілому, навіть у разі легких уражень, потрібний спокій. У разі потреби роблять штучне дихання способом "із рота в рот" і непрямий масаж серця до відновлення самостійного дихання й серцевої діяльності, принаймні до прибуття на місце пригоди медичних працівників. Ділянки ураження електрострумом закривають сухою стерильною пов'язкою.

    У разі ураження блискавкою, якщо потерпілий не втратив свідомість, його потрібно перенести в приміщення, покласти в ліжко та зігріти, розтерти шкіру рук, ніг, тіла, дати випити гарячий чай чи каву. Після цього необхідно відправити у медичний заклад.

    Якщо потерпілий втратив свідомість, його кладуть на спину, підстеляють одяг і розстібають комір, послаблюють пояс. Розтирають горілкою щоки, груди - мокрим рушником, а лице обприскують холодною водою. Якщо є нашатирний спирт, то ним змочують вату і час від часу дають нюхати. Після того, як потерпілий приходить до тями, йому дають випити міцний чай, 15-20 крапель валер'яни, розведених водою і відправляють до лікарні.

    Якщо потерпілий не дихає або дихання поверхневе, необхідно робити штучне дихання способом "із рота в рот", а якщо пульс не прослуховується - закритий масаж серця.

    Переохолодження розвивається внаслідок порушення процесів терморе­гуляції в разі дії на організм низьких температур.

    Ознаки. На початковому етапі потерпілого морозить, прискорюється дихання і пульс, підвищується артеріальний тиск, потім настає переохолодження, рідшає пульс та дихання, знижується температура тіла. За зниження температури тіла від 34 до 32 °С затьмарюється свідомість, припиняється довільне дихання, мова стає неусвідомленою. Після припинення дихання серце може ще деякий час (від 5 до 45 хв) скорочуватися, а потім зупиняється, і настає смерть.

    Допомога. За загального охолодження треба терміново доставити потерпі­лого до теплого приміщення. Зігрівають потерпілого у ванній з температурою води 34-35 °С, поступово збільшуючи температуру до 38^0 °С протягом 5-10 хв. Якщо такої можливості немає, то тіло потерпілого інтенсивно розтирають вовня­ною тканиною до почервоніння шкіри, дають багато гарячого пиття, молоко з цукром, від 100 до 150 г 40 %-ї горілки. Якщо у потерпілого відсутнє дихання або він слабо дихає, треба розпочати штучне дихання. Після зігрівання і відновлення життєвих функцій потерпілого закутують у теплий одяг і створюють йому спокій.

    Відмороження. Виникає за тривалої дії холоду, під час контакту тіла з холодним металом на морозі, із скрапленими повітрям та газами або сухою вуглекислотою. За підвищеної вологості і сильного вітру відмороження може спостерігатись і за не дуже низької температури повітря (навіть близько 0 °С). Найчастіше відморожують пальці ніг і рук, а також обличчя, ніс, вуха, щоки.

    Ознаки. Залежно від тяжкості розрізняють чотири ступені відмороження тканин: І - почервоніння і набряк, II - утворення пухирів; III - омертвіння шкіри та утворення струпа; IV - омертвіння частини тіла.

    Допомога. Перша допомога передбачає зігрівання як відмороженої час­тини тіла, так і всього організму. Потерпілого треба перевести в тепле примі­щення, дати теплого чаю, кави, вина або горілки. Розтирати відморожену час­тину краще спиртом, горілкою, одеколоном, а якщо їх немає, то м'якою рука­вицею, хутровим коміром. Не можна розтирати снігом. Коли відновиться крово­обіг, з'являться чутливість, почервоніння, відчуття тепла, уражену ділянку витирають насухо, змочують спиртом, горілкою і одеколоном і утеплюють ватою або тканиною. Відморожену ділянку, на якій є пухирі, змертвіння шкіри, розтирати не можна, слід тільки накласти стерильну пов'язку. Змащувати відморожені ділянки жиром, мазями не рекомендується.

    7. Перша допомога в разі отруєнь

    Отруєння - це група захворювань, викликаних впливом на організм отрути різного походження. У разі отруєння до прибуття лікаря необхідно негайно припинити контакт потерпілого з отруйною речовиною та видалити її з організму. Оскільки отрути можуть потрапляти в організм трьома спо­собами - через шлунково-кишковий тракт, органи дихання та шкіру або слизові оболонки, то цим визначається характер першої допомоги.

    Симптоми отруєння різними речовинами (харчовими продуктами, грибами, ліками, алкогольними та наркотичними речовинами) є типовими: загальне нездужання, нудота, неодноразове блювання, біль у животі, головний біль, часта діарея, блідість, спрага, підвищення температури до 38...40 °С, частий слабкий пульс, зниження артеріального тиску, судоми. Блювання і понос зневоднюють організм, сприяють втраті солей.

    У разі потрапляння отрути (за винятком кислот чи лугів) у шлунково- кишковий тракт, потерпілому негайно кілька разів промивають шлунок до появи чистих промивних вод. Для цього його примушують випити 1,5-2,0 л води ледь підфарбованої марганцевокислим калієм або води з питною содою (1 чайна ложка на 1 склянку води), а потім викликають блювання подразненням кореня язика. Для виведення отрути з кишківника використовують адсорбенти, обволікальні речовини. Адсорбентом є активоване вугілля, що зв'язує велику кількість різних отруйних речовин (кашку зі столової ложки активованого вугілля заливають водою). Після вживання адсорбувальних речовин дають сольове послаблювальне або роблять повторне промивання, щоб вивести адсорбент разом із зв'язаною отрутою (1 ст. л. г іркої солі (сульфат магнію) на 1/2 склянки води).

    Як обволікальний засіб дають яєчний білок (білки осаджують тяжкі метали), білкову воду (2-3 яєчні білки на 0,5 л води); слизові відвари, відвар льонового насіння, • молоко, кисіль, рідкий крохмальний клейстер, рослинне масло тощо. Потім потерпшого зігрівають та дають багато чаю, кави, але не їжу.

    У разі потрапляння отруйних газів (оксиду вуглецю) або випарів у дихальні шляхи, потерпілому необхідно забезпечити приплив свіжого повітря, вивільнити його від одягу, що утруднює дихання. У разі запаморочення чи непритомності дати понюхати нашатирний спирт, в разі зупинки дихання - проводити штучне дихання. На голову і груди кладуть холодний компрес: вмочений холодною водою шматок тканини, рушника. Найкращий засіб під час такого отруєння - довготривале вдихання кисню.

    Особливість першої допомоги в разі отруєння ліками, алкогольними та наркотичними речовинами полягає в тому, що потерпілого ні в якому разі не можна залишати самого, оскільки в нього можуть спостерігатися порушення роботи центральної нервової системи - гальмування або збудження її, параліч дихання, непритомність, клінічна смерть.

    Отруєння кислотами та лугами.

    Ознаки: різкі болі в ротовій порожнині, стравоході та в шлунку, опік (набряк) слизових, блювання з домішкою крові, труднощі під час ковтання. Потерпілі часто збуджені, можливий набряк гортані з розвитком асфіксії, непритомність.

    Допомога. Негайно видалити слину та слиз з рота потерпілого, загорнувши чайну ложку в марлю, серветку чи хустинку, протерти ротову порожнину. Промивати шлунок не можна, оскільки це може викликати блювання і призвести до потрапляння отрути у дихальні шляхи. Можна лише дати потерпілому 2-3 склянки води, щоб розбавити кислоту чи луг і зменшити цим їхню агресивну дію. Не можна також нейтралізувати кислоту, що потрапила у шлунок, лугом і навпаки, оскільки тоді утворюється велика кількість вуглекислого газу, що призводить до розтягування шлунка, посилення болю та кровотечі. Якщо потерпілий у разі отруєння кислотою не втратив свідомості, рекомендується дати йому випити склянку молока, обволікальні засоби - вівсяний або льоновий відвар, кисіль, білок яєць. Якщо виникли ознаки задухи, проводять штучне дихання - краще способом "з рота в ніс", оскільки слизова оболонка рота потерпілого обпечена.

    8. Укуси скажених тварин, отруйних змій і комах

    Укуси скажених тварин. Сказ - це небезпечне вірусне захворювання, яке веде до ураження клітин головного і спинного мозку. Вірус передається від скажених тварин із слиною під час укусів собак, котів тощо. Вірус потрапляє в мозок через рану на шкірі, рану слизової оболонки. Інкубаційний період триває 12-60 днів і призводить до смерті.

    Допомога. Негайно зупинити кровотечу, обробити рану і шкіру біля неї йодом, марганцевокислим калієм, винним спиртом, накласти марлеву асептичну пов'язку і відправити в медичний заклад.

    Укуси отруйних змій - дуже небезпечні для життя. Ознаки: виникає різкий біль, червоніє рана і шкіра, швидко росте припухлість по ходу лімфатичних вузлів, з'являються червоні смуги, сухість у роті, спрага, сонливість, блювання, понос, судоми, зупинка дихання. На місці укусу - дві чорні крапки.

    Допомога: передусім покласти потерпілого так, щоб голова була опущена нижче рівня тулуба, негайно відсмоктати отруту, випльовуючи її (в перші 5 хв. можна видалити 40 % отрути) можна поставити на рану банку для відсмоктування крові (кусок вати, змоченої в спирті, запалюють у середині банки на 1-2 секунди, витягують і швидко прикладають банку до місця укусу). Після відсмоктування рану обробити розчином марганцево­кислого калію, перекисом водню, накласти асептичну пов'язку. На уражену кінцівку накласти транспортну шину. Забезпечити потерпілому спокій і дати велику кількість теплого пиття (молоко, чай). Використовують знеболювальні препарати, лід. Потрібно якомога швидше відвезти потерпілого в лікарню.

    Укуси отруйних комах (членистоногих). Ознаки. В разі укусів бджіл і ос - різкий біль, припухлість, алергічні явища, слабкість (можлива втрата свідомості). В разі укусів членистоногих у місці укусу потерпілий відчуває сильний біль,

    виникає набряк тканини, прискорюється серцебиття, температура тіла підви­щується. Виникають головний біль, блювота, сонливість, слабкість. Потім з'являються судоми, виступає холодний піт, порушується ритм серця.

    Допомога. В разі укусів бджіл вийняти жало зі шкіри і обробити уражене місце антисептиком, гідрокортизоновою маззю. Місця укусу комарів, мух протирають нашатирним або етиловим спиртом, милом. Місце укусу членис­тоногих необхідно припекти розпеченим предметом (ножем), щоб зруйнувати отруту (не пізніше ніж через дві хвилини). Обробляють рану розчином марган­цевокислого калію. Прикласти холод до місця укусу. Знеболювальні препарати покращують загальний стан потерпілого. Рекомендується якомога більше пити (вода, чай, молоко). З метою ліквідації алергічної реакції (анафілактичного шоку) застосувати антигістамінний препарат (супрастин, димедрол, тавегіл).

    9. Надання першої допомоги в разі утоплення

    Людину, що тоне, необхідно передусім витягнути з води на берег чи палубу судна. Витягуючи потерпілого, необхідно бути дуже обережним, оскільки він може не контролювати свої дії і здатен, вчепившись за рятівника, потягнути за собою і його. Рекомендується підпливати до потопельника ззаду, захопити його за голову або за плечі чи під руки і буксирувати до берега. Головне - не дати потопельнику схопити рятівника та паралізувати його дії. Залежно від того, чи наповнились легені потерпілого водою, чи ні, розрізняють два види утоплення - мокре і сухе. В разі справжнього (мокрому) утопленні рідина обов'язково потрапляє у легені. За рефлекторного звуження голосової щілини вода не потрапляє в легені і людина гине від механічної асфіксії. Трапляються утоплення від первинної зупинки серця і дихання внаслідок травми, температурного шоку тощо. Утоплення може настати також під час тривалого пірнання, коли кількість кисню в організмі зменшується до рівня, що не відповідає потребам мозку.

    Ознаки. У разі мокрого утоплення, коли потерпілого рятують одразу після занурення під воду, у початковий період спостерігається загальмований або збуджений стан, шкірні покриви і губи бліді, дихання супроводжується кашлем, пульс прискорений, морозить. Верхній відділ живота здутий, нерідко буває блювання.

    Якщо тривалість остаточного занурення потерпілого під воду становила не більше кількох хвилин, після витягнення з води людина непритомна, шкірні покриви синюваті, з рота та носа витікає пінна рідина рожевого забарвлення, зіниці слабко реагують на світло, щелепи міцно стиснуті, дихання уривчасте або відсутнє, пульс слабкий, неритмічний.

    У тих випадках, коли після остаточного занурення потерпілого під воду минуло 2-3 хвилини, самостійне дихання і серцева діяльність, як правило відсутні, зіниці розширені і не реагують на світло, шкірні покриви синюшні. Ці ознаки свідчать про настання клінічної смерті.

    За сухого утоплення посиніння шкіри виражене менше, ніж в разі мокрого. Клінічна смерть триває 4-6 хвилин.

    Утоплення, що розвинулось внаслідок первинної зупинки серця і серцевої діяльності, характеризується різкою блідістю шкіри, відсутністю рідини в порожнині рота і носа, зупинкою дихання і серця, розширенням зіниць. У таких випадках клінічна смерть може тривати 10-12 хвилин.

    Рис. 8.13. Видалення води з дихальних шляхів та шлунка потерпілого

    Допомога. Під час рятування потопельника його беруть за волосся, перевертають лицем догори і пливуть, не даючи зачепити себе. Потім якнайшвидше необхідно очистити порожнину рота і глотки потопельника від слизу, мулу та піску. Якщо в дихальних шляхах потерпілого є воіа, її необхідно швидко видалити, для чого його перевертають н;і >.<ивіт, перегинають через коліно, щоб голова звисала вниз, і кілька разів натискають на спину (рис. 8.13).

    Після цього потерпілого перевертають обличчям догори і починають робити оживлення. Коли потопельника врятовано у початковому періоді утоплення, треба насамперед вжити заходів для усунення емоційного стресу: зняти мокрий одяг, досуха обтерти тіло, заспокоїти. Якщо потерпілий непритомний за доволі спонтанного дихання, його кладуть горизонтально, піднімають на 40-50° ноги, дають подихати нашатирним спиртом. Одночасно зігрівають потерпілого, проводять штучне дихання, масаж грудної клітки, розтирають руки і ноги.

    Список літератури

    1. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник / С.М. Мохняк, О.С. Дацько, О.І. Козій та ін. - Львів: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2009. - 264 с.

    2. Желібо Є.П. Безпека життєдіяльності: Підручник / Є.П. Желібо, В.В. Запарний. - К.: Каравела, 2006. - 288 с.

    3. Жидецький В.Ц. Засоби індивідуального захисту та електрозахисні засоби. Запитання і відповіді, тести: Навч. посібник. - К.: Основа, 2003. - 136 с.

    4. Коротков Б.П. Безопасность жизнедеятельности и медицина катастроф: Учеб. пособие/ Б.П. Коротков, И.Г. Черепанов. - М.: ИТК "Дашков и К°", Ростов н/Д.: Наука-Пресс, 2007. - 480 с.

    5. Халмурадов Б.Д. Безпека життєдіяльності. Перша допомога в надзвичайних ситуаціях: Навч. посібник. - К.: Центр навч. літ., 2006. - 138 с.

    128

  • Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]