Стоїцизм

Засновником стоїцизму вважається Зенон з Кітіона (острів Кіпр). Він приїхав в Афіни й став учнем кініка Кратета. Зенон 10 років був учнем кініків, але не зміг перейняти в них їхньої безсоромності. Він залишив кініків, потім вчився в інших філософів, а потім сам почав учити, тобто усно пропагувати своє вчення, як це робили грецькі філософи за прикладом Сократа. Зенон учив в одному афінському портику. “Портик” – латинське слово, а грецькою портик – це Стоя. То була особлива Стоя, вона була розписана художником Полігнотом, і тому її називали “Строкатою стоєю”.

За 100 років до Зенона тут збиралися поети, а пізніше стратили людей. У цьому місці тому довго ніхто не збирався. Зенон не був афінянином. Для нього не мало значення, що тут відбувалося в старі часи. Тому його учнів стали називати стоїками.

Ціль стоїцизму – виробити непохитний і не від чого не залежний людський характер. Зенон обґрунтовував цю мораль вченням про Першовогонь. Першовогонь – первісна стихія світу й всі існуючі речі в Космосі – витікання – еманації із цього вогню й результат його перетворень у різні інші стихії. Основний термін, яким стоїки характеризували свій Першовогонь був Дух, подих, “пневма”. Цей теплий подих сильніше всього на небі, він розливається по усьому світові й створює всі речі, які дихають теплим диханням, вогонь доходить до людини й тварин, душа яких теж є теплим подихом і, нарешті, Першовогонь схолодає в неорганічній природі.

Першовогонь – не просто сліпа сила, це художньо-творчий вогонь – Логос, що розумно створює світ й управляє ним. Першовогонь – Логос є “Провидінням” – зрячою Долею. І кожна людина є одним з незліченних перевтілень цієї космічної сили творчого вогню. Тому все існуюче є тіло, включаючи Богів, людей і будь-які властивості душі. Художній Першовогонь виливається Логосами або ідеями (образами), які пронизують весь космос, утворюючи так називану космічну симпатію – всезагальне тяжіння і взаємозв’язок усього з усім у світі.

У результаті виходить пантеїзм, тобто уявлення про те, що – увесь світ, це Бог. Усе є Бог. З пантеістичним світоуявленням пов’язане вчення про безумовну розумність світового устрою. З думкою про розумний світовий лад зв’язана ідея, що в XVIII столітті одержить назву теодіцеї, що ввів німецький філософ Лейбніц. “Теодіцея” – “богооправдання”.

Теодіцея спрямована на те, щоб розв’язати наступне протиріччя: оскільки у світі присутнє зло, причому в незліченних формах, то, як це співвідноситься з явищем Бога, як всемогутньої й благої істоти. Стоїки пояснювали це протиріччя як мниме й давали три варіанти відповіді:

• логічний варіант – ніщо не існує без протилежного собі. Якщо це так, то не може бути ізольованого добра. Якби не було зла, то, як пізнати, що таке добро? Добро й зло – нерозривно зв’язані одне з одним;

• космологічний варіант – те, що для частини, окремого – зло, то для цілого може бути благо. Людина – окрема частина, що не бачить всієї картинки космосу. Ця картина доступна тільки Богові й вона повинна бути блага й прекрасна;

• етичний варіант – зло справді існує. Воно існує не даремно, воно потрібне для того, щоб терплячи його й переборюючи своїм терпінням, людина, змогла стати доброчесною. Стоїки не погоджувалися з основним аргументом епікурейців, які затверджували, що вище благо – насолода, і посилалися при цьому на все живе, яке прагне до задоволення. “Ні, – говорили стоїки, – насправді все живе прагне до самозбереження, якому задоволення часто шкодить”.

Самозбереження неможливе без життя в повній згоді з природою. Природа – те, що наповнене Богом, тому вона розумна й безпристрасна. Жити згідно з природою – значить жити згідно з розумом. У цьому складається обов’язок людини. Жити розумно – значить жити доброчесно. Жити доброчесно – значить жити безпристрасно, тому що пристрасть – загальне джерело зла (види зла – нерозумність, боягузтво, надмірність і несправедливість). Чесноти – це мудрість, мужність, помірність, справедливість – вищі чесноти античності.

Стоїчний мудрець – ідеал стоїків. Завжди перебуває в помірно-радісному настрої духу, а в основі цієї радості – свідомість добре виконаного обов’язку й своєї гармонії з Богокосмосом. Тому мудрець любить свою долю, свій фатум. Amor fati. Це так тому, що Провидіння, Доля, Логос і Першовогонь – одне й теж, а душа – частина небесного Першовогню. Отже, Першовогонь – основа для виховання в людині космічності. Хто всього цього не розуміє або не знає, той любить свою дрібну особистість, а не свою долю, і той вічно хвилюється й страждає, однак даремно, тому що, крім долі, нічого не існує. Весь космос, що керується долею, – світова держава, а ми – його громадяни-космополіти. І перед цим світовим законом рівні всі люди – вільні й раби, чоловіки й жінки, греки й варвари.

Смерть не страшна, тому що вона – тільки повернення до Першовогню, злиття своєї душі-пневми, з батьківським Першовогнем. Якщо мудрець проти своєї волі виявиться заплутаним у хаосі життєвих відносин, він може й повинен покінчити із собою, тому що ця міра вирве його з нерозумного хаосу життя й долучить до ідеальної розумності світового цілого. Вважається, що засновники стоїцизму, Клеанф і Зенон покінчили життя самогубством – затримавши подих.