Література:

1. Федотов Г. П. Святые Древней Руси. Серия “Исторические силуэты”. – Ростов-на-Дону: “Феникс”, 1999. – 358 с.

2. Топоров В. Н. Святые и святость в русской духовной культуре. Три века христианства на Руси (ХІІ–ХІV вв.). – М.: Школа “Языки русской культуры”, 1998. – С. 212-302.

3. Цветочки святого Франциска Ассизского. С приложением эссе Г. К. Честертона “Святой Франциск Ассизский”. – Спб.: АМФОРА, 2000. – 368 с.

Тема 14. Культура лицарства

XII століття – вік високого середньовіччя, коли остаточно формується свідомість феодальної аристократії. Феодал – людина, наділена землею. Вона пред’являє тенденцію на монополістичне володіння шляхетністю і як у прямому, так і в широкому смислі цього слова. Широкий смисл – це честь. Ідеологія лицарства формувалася в нескінченних феодальних сутичках і в хрестових походах. Після першого хрестового походу авторитет лицарства виріс, і норми поведінки лицарів почали пом’якшуватися, чому сприяла особлива культура, що стала розвиватися при замках. Це була культура, відокремлена від усього іншого світу, і її діячі й учасники почували себе чимось особливим. У замках культивувалося лицарське вежество, чемність.

Особливо сильні ці тенденції були в Провансі, де утворився куртуазний культ Прекрасної Дами (court – прованс. “двір”, “замок”). Вихідний принцип куртуазної ситуації – поклоніння неодруженого лицаря знатній сеньйорі, дружині сюзерена цього лицаря. Дуже важливий стимул такого поклоніння – тілесний потяг лицаря до Дами. Нічого інтимного в статевому акті в цей час не було. Усі спали частіше за все в одному ліжку. Жінка розумілася тільки як тіло. І тому вихідна ситуація куртуазної поведінки – це тілесне тяжіння лицаря до Дами. Однак реалізувати цей тілесний потяг було майже неможливо. Дама зобов’язана дотримуватися вірності чоловіку. Лицар не сміє образити Даму насильством, васальна вірність сюзеренові вимагає від нього найбільшої обережності, але він не має сил подолати свою пристрасть. Дамі лестить його поклоніння, і її чоловік не байдужний до слави дружини.

Складаються певні правила дотримання ритуалу. Лицар як васал стає перед Дамою на коліна. Він віддає себе, свою волю в дарунок обраниці. Жінка може прийняти або відхилити цей дарунок. Якщо вона його приймає, то вона вже більше не вільна, тому що, за законом того часу, ніякий дарунок не може залишитися без винагороди. Але не всі відразу. Наполегливому й вірному шанувальникові згодом може бути дозволений дотик до подолу плаття Дами. Це вже вважається просуванням у справі залицяння. Наступний етап – Дама може подарувати свій шарф шанувальникові. Але лицар має бути дуже шляхетним. Звідси йде звичай цілувати Дамі руку. В результаті Дама може дозволити шанувальникові навіть лягти з нею, але й у цьому випадку, обіймаючи лежачу в його обіймах кохану, лицар не сміє оволодіти нею, якщо Дама не бажає цього.

Таким чином, цей ритуал виховував почуття. Він змушував жінку дорожити честю, стримувати свою чуттєвість, жадати від чоловіка поваги до своєї особистості. І ще сильніше змінився кодекс чоловічої поведінки, коли замість грубого оволодіння жінкою, чоловіку пропонувалося вміння бути “вежественным”, душевно досконалим. Коли за правилами гри лицар повинен постійно контролювати себе й нескінченно відсувати момент володіння коханою, то задоволення в цьому випадку полягає не в задоволенні бажання, а в очікуванні. Таким чином, саме бажання стає вищим задоволенням.

Так виникає “еротична форма мислення з надлишковим етичним змістом”. Це визначення дає голландський культуролог, Йогхан Хейзинга у своїй книзі “Осінь середньовіччя”. У результаті з’явилося нове уявлення про ідеальний образ чоловіка й жінки і їхніх взаємин. Статева пристрасть не зводилася тільки до тілесної. Статевий потяг наповнювався більше складним психологічним змістом. Кожний з партнерів примушувався самою куртуазною ситуацією до самовдосконалення заради іншого. Так виникло кохання. Все це спочатку існувало у світі фантазії, поезії. Провансальські трубадури “видумали кохання”(Г. Федотов), але суспільство було готове втілити у своїй поведінці ту модель, яку створили поети. Характерною рисою християнської моделі світу було приниження жінки, її нерівноправність порівняно з чоловіком. Розповсюдження культу Прекрасної Дами стало переломним моментом у європейських поглядах на жінку. Так у зв’язку з куртуазною любов’ю сформувався тип відносин між чоловіком і жінкою, характерний для європейського суспільства.