Функції науки:

1. Вироблення та теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність.

2. Підвищення ефективності всіх видів діяльності соціальних суб'єктів, насамперед у сфері виробництва.

3. Прогнозування науково-технічного прогресу і його соціально-економічних наслідків, вияв перспективних проблем, що підлягають розв'язанню.

2) Термін "культура" заявився у ХVІІІ ст. (лат. - обробіток, вихован­ня, освіта, розвиток, шанування), походить від латинського слова землеробство.

Під культурою розуміють створену людиною "другу приро­ду", тобто все те, що створено людиною (знаряддя праці, соціальні форми життя, звичаї, зразки, норми).

Основні сфери прояву культури:

- ставлення людей до природи (передбачає гармонію зв'язків між люди­ною і природою);

- ставлення до інших людей (має на меті оптимізацію соціальних відносин); - ставлення людини до самої себе (скероване на самопізнання, самовихо­вання, самовдосконалення, саморозвиток).

Складові культури:

• поняття і уявлення

• зразки поведінки

• цінності і норми

• мова

• ідеологія

Типологія цінностей:

• смисложиттеві (уявлення про добро і зло, щастя, ціль і сенс життя),

• вітальні (від лат. життя; це цінності життя, здоров'я, особистої безпеки, добробуту, сім`ї),

• цінності суспільного визнання і покликання (любов до праці, соціальне становище, служіння громаді і людям),

• цінності міжособистносного спілкування (чесність, безкорисливість, доброзичливість),

• демократичні цінності (права людини, свобода совісті, слова, переконань, вірування, свобода політичного вибору, національний суверенітет),

• партикулярні цінності (прив'язаність до малої батьківщини, сім" ї, віра в Бога).

Норми є похідними від цінностей, це правила поведінки, очікування і стандарти, які регулюють поведінку людей і суспільне життя. Норми поділяються на правові і моральні.

Правові норми проявляються у вигляді закону або іншого державної або адміністративного акту, містять чіткі диспозиції, що визначають умови застосування певної юридичної норми, а також санкції, здійснювані відповідними органами.

Дотримання моральних норм забезпечується силою громадської душ морального обов'язку людини. Крім того, соціальні норми можуть спира­тися не лише на юридичні і моральні акти і уявлення, але й на звичаї і традиції.

Форми культури:

1. Загальнолюдська культура (у сенсі культури, вироблено людством протягом всієї історії його існування і опертої на загальнолюдські цінності істини, добра, краси, справедливості тощо).

2. Суперкультура (у значенні культури, створеної конкретним суспільством, яка передається з покоління із покоління).

3. Субкультура (в розумінні культури як сукупності переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, характерних для певної соціальної спільноти).

4. Контркультура (у розумінні культурної моделі певної групи, яка про­тистоїть або знаходиться у конфронтації до панівної суперкультури та субкультур певних спільнот).

5. Девіантна культура (як різновид субкультури, притаманна групам з від­хиленою поведінкою).

6. Особистісна культура (культура конкретного індивіда).

Соціальні функції культури:

1. Пізнавальна - дослідження в галузі культури дають можливість адекват­но судити про суспільство в цілому, його спільноти, групи, людину - особистість зокрема).

2. Функція соціальної пам^'яті - передання соціальної спадщини, культура зберігає, передає і вдосконалює людський досвід.

3. Освітньо-виховна - саме культура робить людину людиною в процесі соціалізації - засвоєння культурних цінностей та норм; разом з тим набута і засвоєна культура є базою для творчої інноваційної діяльності.

4. Регулятивна - цінності, ідеали, норми і зразки поведінки певної кулі тури в ході соціалізації стають частиною самосвідомості особистості, формують і регулюють її поведінку.

5. Комунікативна - (від лат. шлях сполучення, форма зв'язку) саме куль­тура виступає одним з найбільш розповсюджених і ефективних засобів спілкування людей, дозволяє їм краще пізнати і зрозуміти один одного.

6. Інтегративна та дезінтегративна - з одного боку культура здатна згуртувати людей, забезпечувати цілісність співтовариства, з другого вона має властивості поділяти людей, протиставляти їх один одному, іншим спільнотам, оскільки вони належать до різних субкультур.

3) Соціологія освіти - це галузь соціології, що вивчає особливості закономірності функціонування та розвитку освіти як соціального інституту.

Виділяють два взаємопов'язаних напрямки в дослідженні проблем освіти: внутриінституціональний та позаінституціональний. Внутркінституціопальний розглядає соціальні аспекти діяльності праців­ників освіти, педагогічних та учнівських колективів, соціальну струк­туру і функціонування закладів системи освіти, проблеми планування та управління, взаємовідносин педагогів з учнями, закономірності соціалі­зації особи в навчальному процесі та ін.

Позаінотитуціональний досліджує соціальні аспекти взаємодії освіти та інших інститутів суспільства - виробництва, науки, культури, політики, зв'язок освітнього процесу з іншими соціальними процесами, вплив осві­ти на розвиток суспільних відносин.

Освіта як соціальний інститут виконує ряд функцій:

1. Соціально-економічна - забезпечення підготовки до трудової діяльності нового покоління.

2. Соціалізація - тобто включення молоді у сучасне життя.

3. Функція соціальної інтеграції - стирання різниці між людьми з різних соціальних прошарків.

4. Соціальне переміщення (просування вгору) - освіта дає можливість набути вищий соціальний статус.

5. Селекція (виділяють західні соціологи) - відбір кращих учнів, які продовжать освіту і набудуть вищого соціального статусу.

5