3. Структурування кредиту, прийняття кредитних рішень

Усі питання, що пов'язані з банківським кредитуванням, вирішуються позичальником і банком шляхом укладання кредитного Договору. Отже, у разі прийняття позитив­ного рішення про кредитоспроможність позичальника фахівець кредит­ного підрозділу разом із працівником юридичної служби банку готує проект кредитного договору.

Кредитний договір - це цивільно-правовий документ, який ви­значає взаємні юридичні права і обов'язки та економічну відпові­дальність банку і клієнта (позичальника) з приводу проведення кредитної операції.

Згідно з Цивільним кодексом України кредитний договір засвід­чує зобов'язання банку надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених до­говором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та спла­тити проценти за користування ним.

Укладення кредитного договору між банком і позичальником – достатньо трудомісткий процес, який включає проведення правової експертизи документації позичальника та визначення всіх умов майбутньої кредитної операції. Головна вимога до змісту кредит­ного договору полягає у тому, щоб він містив такі юридичні норми, які давали би змогу регулювати весь комплекс взаємозв’язків банку з позичальником. У банківській практиці використову­ються типові форми кредитних договорів стосовно різних видів кредитів, які розробляються банками самостійно та затверджуються у відповідних внутрішньобанківських положеннях. Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов кредитної операції визна­чаються за згодою сторін. У кожному конкретному випадку зміст кредитного договору пристосовується до особливостей позичаль­ника, враховує специфіку його фінансово-господарської діяльності. У договорі споживчого кредиту має розкриватись повна та вірогідна інформація про сукупну вартість кредиту.

Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Сторо­нами кредитного договору є кредитор - банківська установа та позичальник - юридична (підприємство, установа, організація) чи фізична особа.

За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові:

– преамбула	найменування сторін; їх організаційно-правова форма.
– предмет договору	мета кредиту; сума кредиту; термін користування; річні проценти.
– умови забезпечення кредиту	зазначається вид забезпечення з посиланням на договір; зазначається, що кредит забезпечується всім належним позичальникові майном і коштами.
– зобов’язання банку	відкрити позичковий рахунок; надавати консультативні послуги з питань виконання договору; систематично аналізувати кредитоспроможність; перевіряти стан збереження заставного майна.
– зобов’язання позичальника	використовувати кредит на зазначені у договорі цілі; забезпечити повернення кредиту; сплачувати проценти у встановлені строки; при порушенні строків сплачувати пеню; систематично надавати звітні документи; періодично інформувати банк про хід виконання договору.
– права банку	проводити перевірку цільового використання кредиту; змінювати термін користування кредитом; накладати штрафи, санкції.
– права позичальника	клопотати про перенесення терміну платежу з виплатою підвищених процентів; достроково погашати кредит.
– порядок розгляду спірних питань	згідно з чинним законодавством.
­ – основні умови	порядок внесення змін у договір.
– юридичні адреси та реквізити сторін
– підписи сторін	завірені відбитками печаток.
– паспортні дані керівників позичальника	керівника; головного бухгалтера.

Доцільно виділити в тексті кредитного так звані зобов’язувальні, заборонні та обмежувальні умови.

До зобов’язуваних умов відносяться умови, що покладають певні зобов’язання на керівництво підприємства – позичальника.

Це, приміром, надання банкові через певні проміжки часу фінансових звітів підприємства.

Заборонні умови – це дії, які позичальник зобов’язується не здійснювати під час кредитної операції без попереднього погодження з банком.

Наприклад, йдеться про заборону позичальнику виступати гарантом для іншого позичальника.

Обмежувальні умови кредитного договору дозволяють позичальнику певні дії, але лише в заздалегідь установлених межах.

НБУ вимагає, щоб у кредитних договорах передбачалася конкретна відповідальність сторін за порушення його умов.

Питання для самоконтролю:

1. Відмінності понять "кредитоспроможність" і "платоспроможність".

2. Основні підходи до оцінки кредитоспроможності позичальника.

3. Мета аналізу та оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника?

4. Сучасні методи оцінювання кредитоспроможності позичальника – юридичної особи.

5. Сучасні методи оцінювання кредитоспроможності позичальника – фізичної особи

6. Сутність структурування кредиту та основні параметри прийняття кредитних рішень

8