Ризик як оцінка небезпек.
Ризик – це кількісна характеристика оцінки ступеня небезпеки. Ризик є критерієм реалізації небезпеки.
Документація про ризики – Постанова КМУК № 637 від 14.12.2002 р.
Нескінченно малий (“нульовий”) ризик свідчить про відсутність реальної небезпеки в системі, і навпаки: чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.
Ризик
(R)
визначається як відношення кількості
подій з небажаними наслідками (n)
до максимально можливої кількості усіх
подій (N)
за певний проміжок часу:
.
Формула дозволяє розрахувати розміри загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику – максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, у групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транспортні засоби одного типу; один клас суб’єктів господарської діяльності тощо.
Характерним
прикладом визначення загального ризику
може слугувати розрахунок числового
значення загального ризику побутового
травматизму зі смертельними наслідками.
Відповідно до статистичних даних за
2002 рік в Україні у побутовій сфері
загинуло n=75270
осіб. Наразитись на смертельну небезпеку
в побуті міг практично кожен із загального
числа громадян, що проживали в Україні
за цей період, тобто N=48,2
млн. осіб. Відтак, числове значення
загального ризику смертельних випадків
у побутовій сфері 2002 року становило:
.
З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона громадян, які проживали в Україні в 2002 році, в побутовій сфері загинуло 1562 особи.
Квантифікацією небезпек називають введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.
У спеціальній літературі приведені класифікації ризиків за такими основними ознаками:
1) За джерелами ризику:а) природний; б) техногенний; в) соціальний;
2) За видами джерел ризику: а) внутрішній ризик (пов’язаний з функціонуванням підприємства);
б) зовнішній ризик (пов’язаний із зовнішнім середовищем і не залежний від функціонування підприємства);
в) людський чинник (ризик, пов’язаний з помилками людини);
3) За характером небажаного збитку: а) економічний; б) екологічний; в) соціальний;
4) За розміром збитку: ( припустимий; граничний (критичний); катастрофічний);
5) За рівнем небезпеки: а) безумовно прийнятний; б) прийнятний; в) неприйнятний;
6) За часом впливу: а) короткостроковий; б) середньостроковий; в) довгостроковий;
7) За частотою впливу: а) разовий; б) періодичний; в) постійний;
8) За рівнем впливу: а) локальний; б) глобальний;
9) За сприйняттям людьми: а) добровільний; б) примусовий;
10) З позицій доцільності ризик буває: а) обґрунтований; б) необґрунтований;
11) За масштабами поширення ризик буває:(стосовно окремої людини; груповий; загальний).
Крім того, розрізняють індивідуальний, соціальний та системний ризики.
Індивідуальний ризик визначає ймовірність реалізації конкретної небезпеки для конкретної особи, при цьому чітко визначається їх часова та просторова локалізація.
Соціальний ризик визначає залежність між частотою виникнення небезпечних подій, що призвели до ураження певного числа людей, і числом уражених при цьому людей. Він дозволяє судити про масштаби катастроф.
Системний ризик – це ступінь небезпеки виробничої системи, міра схильності системи до виникнення небезпечних ситуацій. Це властивість системи, її обладнання, засобів праці та предмету парці, людини тощо. Вихід з ладу чи неправильне функціонування одного елементу системи може мати вплив та ускладнювати роботу інших елементів. Наявність системного ризику не свідчить про те, що кожна людина яка задіяна в даній системі, підлягає однаковій небезпеці, тому що ризик для людини визначається з однієї сторони системним ризиком, а з іншої сторони її індивідуальними властивостями.
Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних, за 1998 рік в Україні загинуло у побутовій сфері 68,2 тис. осіб. Наразитись на смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загального числа громадян, що проживали в Україні на цей період, тобто N = 50 000 000 осіб. Тоді числове значення загального ризику смертельних випадків у побутовій сфері в 1998 році складатиме:
R = 68 200 / 50 000 000 = 0,001 362 = 1 362 х 10-6.
Це означає, що з кожного мільйона громадян, які проживали в Україні, у побутовій сфері загинуло у 1998 році 1 362 осіб. Сучасні вчені висувають концепцію прийнятного ризику, суть якої полягає у напрямі до такої безпеки, яку суспільство може прийняти (дозволити) у даний період часу. Нині з’ясувалося, що не можна досягти абсолютної безпеки; суспільство може собі дозволити лише економічно виправданий рівень безпеки.
Введено поняття індивідуального ризику загибелі людини. Максимально сприятливий рівень індивідуального ризику: тобто на 1 млн. населення гине 1 людина на рік (до цього рівня ризику треба прагнути). Забезпечити нульовий ризик неможливо. Набула поширення концепція прийнятого ризику, тобто такий ризик суспільство може прийняти (дозволити) у даний час і котрий може бути економічно виправданий. Прийнятий ризик вміщує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти, являючи собою компроміс між рівнем безпеки та можливостями її досягнення. У деяких країнах, наприклад, у Голландії, рівні прийнятого ризику встановлені у законодавчому порядку. Основним питанням безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки, тобто зниження імовірності ризику до припустимого рівня. Це можливо досягти кількома шляхами:– повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;
заміна небезпечних операцій іншими, менш небезпечними;
– удосконалення технічних систем та об’єктів;
– розробка та використання спеціальних засобів захисту;
– заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки;
– ліквідація наслідків аварій та катастроф з наступним їх аналізом.
Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих заходів та засобів. Для того щоб надати перевагу конкретним засобам та заходам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки називається управлінням ризиком.