6. Серпневий путч 1991 року.

".... Ввести надзвичайний стан в окремих місцевостях СРСР ...". Заява Радянського керівництва. 18 серпня 1991р. У зв'язку з неможливістю за станом здоров'я виконання Горбачовим Михайлом Сергійовичем обов'язків президента СРСР і переходом відповідно до статті 127 (7) Конституції СРСР повноважень президента Союзу СРСР до віце-президента СРСР Янаеву Геннадію Івановичу: З метою подолання глибокої і всебічної кризи, політичної, міжнаціональної та громадянської конфронтації, хаосу і анархії, що загрожують життю і безпеці громадян Радянського Союзу, суверенітету, територіальної цілісності, свободи і незалежності нашої Батьківщини: Виходячи з результатів всенародного референдуму про збереження СРСР і керуючись життєво важливими інтересами народів нашої країни, всіх радянських людей

Заявляємо:

1 Відповідно до статті 127 (3) Конституції СРСР та статті 2 Закону СРСР "Про правовий режим надзвичайного стану" і йдучи назустріч вимогам широких мас, і необхідності прийняття найрішучіших заходів, забезпечення законності і порядку ввести надзвичайний стан в окремих місцевостях СРСР на строк на 6 місяців з 4 години за московським часом 19 серпня 1991 року.

2 Встановити що на всій території СРСР безумовне верховенство мають Конституція СРСР і Закони СРСР.

3 Для управління країною та ефективного здійснення режиму надзвичайного стану утворити державний комітет з надзвичайного стану СРСР (ДКНС СРСР) у такому складі: Бакланов О.Д. - Перший заступник голови Ради Оборони СРСР, Крючков В.А. - Голова КДБ СРСР, Павлов В.С. -Прем'єр міністр СРСР, Пуго Б.К. міністр внутрішніх справ СРСР, Стародубцев В.А. - Голова селянської спілки СРСР, Тізяков А.І. - Президент асоціації державних підприємств і об'єктів промисловості, будівництва, транспорту і зв'язку СРСР. Язов Д.Т. - Міністр оборони СРСР, Янаєв Г.І. -Виконуючий обов'язки президента СРСР. (Янаєв, Павлов і Бакланов) 20 серпня 1991р.

Другим документом було "Заява Радянського керівництва", підписана Г.І. Янаєвим, В.С. Павловим та О.Д. Баклановим, про те що в окремих місцевостях на термін до 6 місяців з 19 серпня вводитися надзвичайний стан, здійснювати режим якого був покликаний ДКНС СРСР. Третій документ - «Звернення до радянського народу", де вперше на такому високому рівні констатувалося, що розпочата з ініціативи М. С. Горбачова політика реформ зайшла в глухий кут, і аналізувалися причини викликали «безвір'я, апатію та відчай», втрату довіри до влади і некерованість країни. У числі головних причин називалося виникнення екстремістських сил, що взяли курс на ліквідацію Радянського Союзу і захоплення влади будь-якою ціною.

Документ чи не вперше в радянській історії відкрито закликав захищати соціалізм. Апеляція до патріотичних почуттів була покликана підкреслити критичність моменту, консолідувати всіх державницькі налаштованих громадян СРСР, не залежно від політичних симпатій.

У четвертому документі - "Постанова ГКЧП № 1" - перераховувався комплекс першочергових для виконання заходів: негайне розформування структур влади і управління, воєнізованих формувань, що суперечать Конституції СРСР і законам СРСР, підтвердження недійсності законів і рішень, що суперечать Конституції і законам СРСР, пріоритет загальносоюзного законодавства; припинення діяльності політичних партій громадських організацій і масових рухів, які перешкоджають нормалізації обстановки. Далі йшов перелік необхідних дій з охорони громадського порядку та безпеки держави, суспільства і громадян; заходів не допускають проведення мітингів вуличних походів і демонстрацій, а також страйків; по встановленню контролю над засобами масової інформації, наведення порядку і дисципліни в усіх сферах життя суспільства; своєчасної збірці врожаю та задоволенню першорядних соціальних потреб. На закінчення автори зверталися до всіх політично здорових сил із закликом об'єднатися, "щоб покласти край нинішньому смутному часу". Правотворчість ГКЧП підкріплювалося введенням в столицю військ (4 тисячі солдатів і офіцерів) і бронетехніки.

Російське керівництво проти якого була переважно спрямована активність ГКЧП, оперативно, продумано і комплексно відреагувало на ці дії. По-перше, була розгорнута потужна інформаційна компанія. На одне з центральних місць вийшла тема "турботи", про президента СРСР і його здоров'я, що повинно було сфокусувати увагу на сумнівність приводу відсторонення Горбачова з посади. По-друге, російські керівники закликали під стіни Білого Дому (резиденцію Верховної Ради та Уряду РРФСР), своїх прихильників і намагалися протягом усього періоду протистояння зберігати живе кільце (за різними даними там перебувало від 4-до 90 тис. захисників). Це було важливим стримуючим чинником, оскільки обидві протиборчі сторони розуміли політичні наслідки можливого кровопролиття. По-третє, Б.М. Єльцин відштовхуючись від ідеї втрати легітимності союзним керівництвом у зв'язку з вчиненням "державного злочину", підписав серію указів, якими перепідпорядкував собі всі органи виконавчої влади СРСР, що знаходяться на території РРФСР, в їх числі підрозділи КДБ, МВС і МО СРСР. Він взяв також на себе повноваження командувача Збройними силами СРСР на території РРФСР.

Протистояння між прихильниками ГКЧП і російської влади відбувалося не лише в центрі столиці. Керівники інших союзних республік, а також областей і країв Росії все частіше виявляли стриманість, обмежуючись прийняттям документів, в яких висловлювалася готовність слідувати Конституції СРСР, російськими законами і засуджувалося введення надзвичайного стану.

Вранці 19 серпня Центральне телебачення і Всесоюзне радіо повідомили про те, що М.С. Горбачов важко хворий, і не може виконувати свої обов'язки, тому віце-президент Г. Янаєв призначений виконувати обов'язки президента СРСР. У зв'язку із зростанням відцентрових тенденцій і необхідністю запобігання хаосу та дотримання порядку, указом Янаєва в СРСР вводився надзвичайний стан, а вища влада в країні передавалася Державному комітету з надзвичайного стану ГКЧП.

Близько 7 годин ранку 19 серпня підрозділи другого Таманської мотострілецької дивізії загальною чисельністю 2107 чоловік, 127 танків, 169 БМП і БТР, і 4-ої Кантемировской танкової дивізії загальною чисельністю 1702 чоловік і 235 танків, 129 БМП і БТР, рушили до Москви. На 12 годину дня війська взяли під контроль всі ключові об'єкти життєзабезпечення столиці. Таким чином, 19 серпня 1991 року процес демократичних реформ в країні було перервано. Країна була поставлена ​​на межу громадянської війни. Організатори ГКЧП намагалися позбавити народ свободи, віри в перспективи демократії. У відповідь тисячі людей прийшли до Будинку Рад Росії - резиденції всенародно обраного президента РФ Б.М. Єльцина. Перед будівлею КДБ на Луб'янці відразу ж знесли пам'ятник Дзержинському. Боротьбу на захист Конституції СРСР, проти путчистів очолило демократичне ядро ​​Верховної Ради УРСР, президент Б.М. Єльцин. Листівки і газети демократичних сил опублікували 19-20 серпня Укази Б.М. Єльцина, в яких він закликав не визнавати ДКНС і активно боротися проти влади незаконного комітету Крючкова-Янаєва. Доля путчу залежала від армії. У ній стався розкол: невелика частина визнала владу ГКЧП, були введені війська до Москви, але більша частина військових дотримувалася нейтралітету або відмовлялася виконувати накази ГКЧП, не бажаючи виступати проти власного народу.

Початковий план змовників будувався на тому, що владу вони захоплять "тихо", шляхом безкровного "палацового перевороту". Вранці 20 серпня Крючков запропонував план захоплення Будинку Рад. Це повинна була бути спільна операція армії, КДБ і МВС під умовною назвою "Грім", вона планувалася на 1 годину ночі 21 серпня, але так і не відбулася. Проведенню операції завадили дві обставини: по-перше, розкол в армії, в результаті чого контроль ГКЧП над армією було фактично втрачено. Ситуація в армії була складнішою ніж могла здатися на перший погляд - при збереженні властивою їй дисципліни і субардінаціі, тут як і в суспільстві існували різні політичні симпатії, які виявлялися менш відкрито, але в певні моменти зробили суттєвий вплив на події. Так сталося і в серпні 1991 р. коли в складі армійського керівництва ідейно-політичної єдності вже не існувало. А по-друге, неузгодженість і небажання путчистів взяти на себе відповідальність за "велику кров". Армія чекала дій КГБ, КДБ - дій армії, а МВС і тих і інших. Операція "Грім", як і путч у цілому провалилася, 21 серпня важелі реальної влади взяли в свої руки так звані демократи. Лідером демократичної більшості був Б.М. Єльцин.

Після серпневої кризи склалася ситуація коли прийняті лідерами рішення визначалися не конституцією і законами СРСР, а реальними співвідношеннями сил та політичною доцільністю. З кінця серпня почався набирав дедалі більших темпів демонтаж союзних політичних і державних структур.

З 2 по 5 вересня 1991 р. працював п'ятий позачерговий з'їзд народних депутатів який юридично закріпив пост кризову ситуацію. За рішенням з'їзду: приймалася нова конституція, країна вступала в новий період і призначалися нові органи влади. У рамках цього перехідного періоду дозволялося підготувати і підписати всіма бажаючими республіками договір про союз суверенних держав, в якому кожна з них зможе самостійно визначати форми своєї участі.

Не дивлячись на оптимізм лідерів, у багатьох делегатів складалося відчуття що вони присутні на "зборах приречених", на "похороні Радянського Союзу". І дійсно з'їзд прийняв конституційний закон "Про органи державної влади та управління Союзу РСР у перехідний період". Він передбачав припинення діяльності вищих органів державної влади СРСР - З'їзду і Верховної Ради, які володіли правом прийняття спільних для всіх республік законів. Відповідно до закону було створено Держрада СРСР за участю президента СРСР і вищих посадових осіб республік, якому на невизначений за часом "перехідний період", передавалися реальні функції управління.

Створення Держради СРСР легалізувало становище, яке існувало з кінця квітня 1991 року, коли почався Новоогарьовський процес. Саме тоді найважливіші питання майбутнього Союзу почали обговорювати за закритими дверима у вузькому колі вищих керівників республік, які далеко не завжди інформували про те, що відбувається на переговорах представницькі органи.

23 серпня 1991 Б.М. Єльцин підписав указ "Про зупинення діяльності Комуністичної партії РСФСР", положення якого пізніше розвинені в серії інших актів і призвели до фактичного заборони КПРС. Підставою для підготовки указу послужила впевненість в тому що КПРС підтримала ГКЧП у державному перевороті. МВС і Прокуратура отримали вказівку провести розслідування фактів антиконституційної діяльності компартії РРФСР. Згідно з указом президента від 25 серпня 1991 року "Про майно КПРС і Компартії", все нерухоме та рухоме майно, включаючи грошові і валютні рахунки, ставали державною власністю Росії ". У цей же день Горбачов оголосив про складання з себе повноважень Генерального секретаря і закликав партію саме розпуститися, ці події викликали ланцюгову реакцію в союзних республіках. До кінця серпня діяльність компартії була припинена в Білорусії, Грузії, Киргизії, Естонії; заборонені компартії на Україну, Молдавії і Литві. Процес "департизації" республік в основному завершився до середини вересня 1991.

Одним з компонентів демонтажу союзних структур стало призначення на вищі посади СРСР, тільки осіб яких підтримувало російське керівництво. Горбачов був позбавлений права самостійно обирати людей на свій розсуд. "У нас уже є гіркий досвід, серпень нас багато чому навчив, тому тепер прошу вас всі кадрові зміни - за погодженням зі мною" - заявив йому російський президент після повернення того з Фороса. Визначився і головний критерій висунення на головні посади: ставлення до ГКЧП і ступінь підтримки російського керівництва у серпневі дні 1991 року. Шанс на призначення отримували лише ті, хто активно виступив на стороні Білого Дому, "нейтральні" кандидатури не розглядалися.

25 серпня наказом Горбачова був ліквідований Рада Міністрів СРСР, а замість нього створено Комітет оперативного управління народним господарством, який очолив Російський прем'єр-міністр Силаєв. І.С. створення комітету та призначення його керівництва позначили ще одну важливу після серпневу тенденцію - перехід радянських структур під управління російських органів влади. Тим самим долали "двовладдя", яке існувало на території республіки більше року. До кінця 1991 року під юрисдикцію Росії перейшли органи цивільної та військової прокуратури, міністерство фінансів і Держплан СРСР.

24 серпня 1991 ВР УРСР проголосив Україну незалежною демократичною державою, заявивши що з цього моменту діючими на території є лише Конституція, закони, акти, постанови республіки. У той же день про свою незалежність проголосила і Білорусія, 27 серпня це зробила Молдавія. 30-го серпня Азербайджан, 31-Киргизія та Узбекистан. Грузинський лідер З. Гамсахурдія виступив з вимогою щоб світова спільнота фактично і юридично визнав незалежність Грузії. Верховні палати Литви, Латвії та Естонії, ще 20-21 серпня заявили про свою незалежність і відновлення Конституцій, що діяли до 1940 року. Незалежність трьох останніх Росія визнала вже 24 серпня.

У серпні-листопаді 1991 року розгорнулася реформування КДБ. Воно йшло за двома напрямками. Перше - дезінтеграція, роздроблення КДБ на ряд самостійних відомств і позбавлення його монополії на всі види діяльності, пов'язані із забезпеченням безпеки. Передбачалося "розірвати" комітет на частини (В. В. Бакатін), які перебуваючи у прямому підпорядкуванні главі держави, конкурували і врівноважували б один - одного. Другий напрямок - дезінтеграція або вертикальна дезінтеграція, надання самостійності республіканським органам безпеки в поєднанні головним чином координуючої роботою міжреспубліканських структур.

Вже в серпні КДБ був позбавлений кількох десятків тисяч військ спеціального призначення. Служба охорони перетворена в Управління охорони при апараті президента СССР. 29 серпня сталося виділення з КДБ комплексу управлінь, що відповідали за урядовий зв'язок, шифрування та радіоелектронну розвідку. На їх базі створено Комітет урядового зв'язку при Президентові СРСР. Після цих порівняно невеликих за масштабами, структурних змін дійшла черга й до самих великих підрозділів Комітету розвідки, контррозвідки і прикордонних військ.

11 вересня замість Колегії КДБ створено координаційну раду у складі голів комітетів республік. Республіканські органи влади отримали право самостійно призначати голів своїх комітетів які фактично ставали автономними керівниками з великими повноваженнями. До початку грудня більшість союзних структур були або ліквідовані, або поділені, або перейшли під юрисдикцію Росії, або просто були дезорганізовані.

23 грудня під час зустрічі М.С. Горбачова і Б.М. Єльцина обговорювалися питання, пов'язані з припиненням діяльності союзних структур. 25 грудня 1991 року Верховна Рада РРФСР затвердив нову назву республіки - Російська Федерація (Росія). У той же день о 19 годині 38 хвилин над Кремлем був спущений червоний союзний прапор і замінений на триколірний російський.