18 Квітня, 49. Мені дуже страшно дожити до того моменту

(чи часу), коли дзвінкосерйозний Малишко, або лютодотепний

Воскрекасенко, чи несміливо-сміливий Смілянський, чи колючий

Маківчук, чи їйбогужялюблюприроду (а любить він-таки їх по-

справжньому) Новиченко, чи авиколинебудьтягли Гончаренко,

чи недайбогхтонебудьдізнаєтьсящояспінінгіст Вільховий, чи

їйбогутоваришіяобов'язковопоїдуаякжежКопиленко, читатам-

двіщучкийодинокуньчик Дорошко, чи поїхалибачилинестріляли-

якстрілялиневлучили М. Т. Рильський, чи можеайбожеіябпоіхав-

таквоноякстріляєтакбахкаєаптичкажвонахочежити П. Г.

Тичина, чи івменебуласучечкаойсучечкачорнахорошаіяїйбогу

мисливець О. Є. Корнійчук, чи айщовименіговоритеябільшефут-

боліст Ю. К. Смолич, чи ойохотавонаменепродменамочить

Ю. І. Яновський, чи словочестіубившістсотнайшоводну Богдан

Чалий, чи івменепесгавкаєаяжодинавменехазяїн Семен Склярен-

ко, чи нащоменімисливськарушницяколиятойщогреблірвав

Платон Воронько, чи австалинградемынеохотились Борис Палійчук,

чи актоегознаетстреляетнестреляет М. М. Ушаков, чи Яро-

славмудрийтежходивналови І. А. Кочерга, — от коли ці всі коли-

небудь де-небудь скажуть: «Остап Вишня — старий!» — /,

збираючись на полювання, додадуть: «Не турбуйте його!» —Я того

ж часу — візьму й помру!

ЖАНР

Систему кожного функціонального стилю складають

підстилі як частини і різновиди його та жанри.

Жанр (від фр. ?епге — рід, вид) — це «вид творів у галузі

якого-небудь мистецтва, який характеризується певними

сюжетними та стилістичними ознаками... Спосіб що-небудь ро-

209

бити; сукупність прийомів; стиль, манера»1. Таке словникове

тлумачення відображає загальне розуміння жанру в культурі,

мистецтві й науці. Жанр можна інтерпретувати як факт

суспільної свідомості, як інструмент наукового пізнання і як вид та

форму результатів пізнання.

У літературознавстві і лінгвостилістиці жанр визначається

як тип (вид) літературних творів, що склався історично; як

узагальнення рис, характерних для широкої групи творів певної

епохи, нації або світової літератури взагалі. У різні епохи

жанровий вигляд літератури змінювався від нечіткого

розмежування жанрів до точнішого. Жанри пов'язані з певними історико-

культурними епохами і літературними напрямами (стилями).

З античних часів до сучасності дійшов жанр байки, тоді як ода

розквітла в добу класицизму і в ній залишилася. Прикметою

романтизму ввійшов у літературознавство жанр балади. Жанр

можна розглядати і як форму індивідуально-авторського

стилю. Так, стиль Тараса Шевченка реалізувався у таких жанрах,

як балада, лірика, поема, драма, повість, щоденник; стиль Лесі

Українки уславився жанрами ліричної поеми, поетичної казки,

драматичної поеми. Жанр входить до системи стилю. Стиль

реалізується не інакше, як у жанрах. Проте й кожен жанр має

свою внутрішню стилістику.

Лінгвостилістика досліджує жанри як різні конкретні

форми організації мовного матеріалу функціонального стилю, як

його текстові реалізації моделей і структур, що склались і

закріпились у мовних ситуаціях.

Як для стилю, так і для жанру характерні нормативність

(типовість, традиція, стійкість) та специфічність (неповторність,

своєрідність, оригінальність). Однак для функціонального стилю

неповторність якоїсь риси в інших стилях є важливішою, ніж

нормативність, тому що це його автентична особливість. Для жанру

важливішою є саме нормативність, типовість, вона зберігає його

межі, його простір. У жанрі більше ознак стандартності й

стереотипності, можливо, тому що він реальніший, очевидніший.

У лінгвостилістиці виділяють два типи мовних жанрів:

первинні (прості) і вторинні (складні) мовні жанри. Первинними

мовними жанрами є репліки діалогу, розповіді, розмови,

монологу. Межі таких жанрів визначаються зміною суб'єктів

мовлення. Ці жанри мінливі й гнучкі, багатоманітні, бо вони ближчі до

соціальної основи мови. Навчитися добре говорити означає

оволодіти жанрами мовлення: навчитися звертатися, ставити

запитання, відповідати, пояснювати, спростовувати, стверджувати,

вміти висловити сумнів, іронію, захоплення, обурення, зневагу,

1 Словник української мови. — Т. 2. — С. 508.

210

перевести розмову в жарт або на іншу тему, делікатно

образитися, ненароком натякнути, доречно процитувати, зробити

висновок. На такій суспільній основі в мові виробилися певні жанрові

формули. Чим краще людина володіє ними, тим яскравіше

розкриється її мовна індивідуальність, тим успішнішим буде

спілкування. Такі мовні жанри можна назвати технологічною формою

мовної практики1. Знаючи традиційні жанрові форми та

використовуючи багатство виражальних засобів мови, людина

творить свої індивідуально неповторні варіанти таких жанрів.

Описати всі жанрові мовленнєві форми неможливо, але буде

повчально дослідити жанрові форми визначних українських

мовотворців, майстрів пера.

Н. Арутюнова2 запропонувала п'ятичленну типологію

мовних жанрів у такій послідовності:

1) інформативний діалог (д-1);

2) прескриптивний діалог (д-2);

3) обмін думками для прийняття істини, дискусія, суперечка

(д-З);

4) діалог з метою встановлення міжособистісних стосунків

(д-4);

5) святково-мовні жанри (д-5).

У цій типології жанри четвертої і п'ятої позицій дуже близькі,

вони об'єднуються ідеєю встановлення контакту між мовцями

і близьких особистих стосунків.

За критерієм «комунікативна мета» (його можна назвати й

ілокутивно-перформативним) Т. Шмельова3 виділяє чотири

класи мовних жанрів: інформативні, імперативні (накази,

прохання, пропозиції, поради), етикетні, або перформативні, що

формують події соціального життя (привітання,

поздоровлення тощо), та оцінні. Такий поділ є умовним, тому що існують

проміжні види жанрів, що суміщають одночасно імперативність

з перформативністю.

Т. Винокур4 запропонувала як основу для класифікації

жанрів ідею двох полярних комунікативних замислів — фати-

ки (введення в спілкування) та інформатики (введення в

спілкування для повідомлення). Кожний з них задає набір часткових

Щив.: Брандес М. П. Стилистика немецкого языка. — М., 1983. — С. 29.

2Див.: Арутюнова Н. Д. Жанры общения // Человеческий фактор в

языке: Коммуникации, модальность, дейксис. — М., 1992. — С. 53—55.

3Див.: Шмелева Т. В. Модель речевого жанра // Жанры речи. —

Саратов, 1997. —С. 91—92.

4Див.: Винокур Т. Я. Информативная и фатическая речь как

обнаружение разных коммуникативных намерений говорящего и слушающего //

Русский язык в его функционировании: Коммуникативно-прагматический

аспект. — М., 1993. — С.12.

211

комунікативних інтенцій. Усі жанри фатичного мовлення

зосереджуються на шкалі міжособистісних стосунків1:

— святкові жанри (етикетні і близькі до них) — стосунки

зберігаються;

— жанри, що погіршують стосунки в прямій формі

(з'ясування стосунків, звинувачення, образи, лайки);

— жанри, що покращують стосунки у прямій формі

(освідчення, компліменти, сповідь, відверті розмови);

— жанри, що погіршують стосунки у непрямій,

опосередкованій формі (іронія, «шпилька», глузи, знущання, сарказм);

— жанри, що покращують стосунки в непрямій,

опосередкованій формі (жарти, дотепи, флірт, загравання).

Мовний жанр як вербальне оформлення типової ситуації

соціальної взаємодії людей, приписуючи мовним особистостям

певні норми комунікативної взаємодії, залишає й певне поле

варіативності — ступінь мовної свободи. З одного боку, жанр

дозволяє цю свободу, а з іншого — мовець або не дотримується

норми жанру, або не знає її.

Варіативність вибору мовних засобів у межах жанру

залежить від стратегії і тактики мовної поведінки. Вони у фатичних

та інформативних жанрах різні.

У межах фатичного спілкування стратегія залежить від

індивідуальних і соціальних особливостей мовної особистості. Для

повнішої обізнаності з цим доцільно звернутися до концепції

трансактного аналізу, розробленої американським психологом

Е. Берном2. Свідомість мовної особистості розкладено на три

рольові шари, три «Я» — стани, один з яких мовець може

відчувати в той чи інший момент: батько (Б), дорослий (Д), малий (М).

Малий (дитина) — це радість, інтуїція, творчість. Батько — це

інший полюс свідомості: авторитарне начало, носій

моральних правил та етикетних норм; диктує, що і як робити.

Дорослий (сторонній) — носій раціонального начала, відповідає за

життєво важливу інформацію, контролює батька й дитину. За

Е. Берном, спілкуючись, кожний з нас перебуває в одній із цих

трьох ролей. Трансакція — це елементарні складові

спілкування, кожна з яких несе в собі комунікативний стимул і реакцію.

Спілкування буде успішним, погідливим, якщо трансакції

рівноправні, паралельні:

— Б<-»Б (розмова двох батьків про успіхи своїх дітей або про

недоліки сучасної молоді);

Щив.: Дементьев В. В., Седов К. Ф. Теория речевых жанров: Социо-

прагматический аспект. Згуїізіука. Стиль и жанр. — Ороіе, 1999. — С. 70.

2Див.: Берн Е. Игры в которые играют люди // Дементьев В. В.,

Седов К. Ф. Теория речевых жанров. — М., 1988. — С.76—77.

212

— Д<-»Д (обговорення наукової доповіді, виробнича нарада);

— М<->М (розмова дітей, що втекли з уроків).

Конфліктною може бути комунікація, якщо складатиметься

з психологічно нерівноправних, непаралельних трансакцій:

Б—>М (зверху вниз), М—>Б (знизу вгору); можливий протест

проти мовної поведінки співбесідника.

У конфліктному спілкуванні спостерігаються три типи

стратегії:

—інвективна виявляє сильні емоційні реакції і відповідно

оформляється інвективною лексикою, просторіччям, вульгаризмами;

— куртуазна виявляється у схильності мовців до етикетних

форм соціальної взаємодії;

— раціонально-евристична спирається на міркування,

негативні емоції виявляються опосередковано.

Кожна стратегія реалізується через тактики жанру, в основі

яких лежать мотиви: тактика обурення., тактика погрози,

тактика заперечення.

Звичайно, ці визначення дуже умовні і схематичні, мовна

практика має багато перехідних між ними видів, але загальна

їх закономірність простежується виразно.

Інформативні мовні жанри будуються за двома

глобальними комунікативними стратегіями дискурсивної поведінки:

репрезентативною, або представницькою, зображувальною і на-

ративпою, або аналітичною.

У репрезентативній стратегії виділяють два види: репрезен-

тативно-іконічну, за якою комунікативна ситуація

вибудовується з одночасним невербальним показом, демонстрацією,

озвученням (виставка, вернісаж, шоу, презентація), і

репрезентативно-символічну, яка орієнтує комунікацію на суто мовні засоби,

що мають уже символічне значення. Дискурс будується з

урахуванням попередніх і наступних контекстів,

просторово-часовий континуум створюється мовними засобами.

Наративна стратегія передбачає високий рівень абстракції

при відображенні дійсності, перекодування інформації

(художньої в наукову і навпаки).

Наративна стратегія виявляється у двох видах:

об'єктно-аналітичному і суб'єктно-аналітичному.

Об'єктно-аналітична стратегія полягає в тому, що текст

жанру не тільки відображає якісь елементи дійсності, а й

представляє їх у вигляді таксономічної обробки (класифікаційному

вигляді). Погляд автора перебуває поза просторово-часовим

континуумом, отже, текст безсуб'єктний, він містить тільки

аналітичні характеристики об'єктів спостереження, дослідження,

зображення (аналітичний звіт, описи парадигм, способів

класифікацій тощо).

213

Суб'єктно-аналітична стратегія характеризується тим, що

побудований за нею текст жанру міститиме більше суб'єктивно-

авторських коментарів, тлумачень, пояснень, якоїсь

супровідної інформації, ніж самого зображення конкретних подій і фактів

дійсності (есе, мемуари, щоденники, нотатки, приватні листи).

Отже, жанрове структурування функціонального стилю дає

можливість виділити типи мовних жанрів, гіпержанри, що

об'єднують менші жанри, внутрішньожанрові стратегії і тактики.

Вторинні мовні жанри — це загальновідомі види

літературних творів та інших текстів: оповідання, повість, роман, драма,

гумореска, монографія, реферат, нарис, інтерв'ю, протокол,

реклама тощо.

Вони сформувалися на ґрунті переробки та засвоєння,

розширення і втілення в собі первинних жанрів. Прикладом

прямого використання первинних мовних жанрів для створення

вторинних може бути авторський художній твір, що виник на

основі конкретної життєвої оповіді (новела В. Стефаника

«Новина»), на основі почутої жанрової мовленнєвої форми (роман

«Тронка» О. Гончара).

Номенклатура вторинних жанрів незмірно менша від

первинних і настільки усталена, що саме називання вторинного

викликає в слухача (читача) очікування передбачуваного

ефекту (перед гуморескою — готовність до сміху, перед трагедією —

тривогу тощо).

Кожний стиль має свою систему жанрів, яка

виформовується за відповідними підстилями, реалізуючи їх функції.

Головні вимоги до цих жанрів залежать від того, для кого

вони призначені. Доступність викладу забезпечується

співвіднесенням логіки думки і логіки використання

композиційно-мовних форм: вихідних, похідних, ланцюжкових, паралельних,

констатувальних, підсумкових.

Жанрами офіційно-ділового стилю є види ділових паперів,

офіційне листування і документи, які в офіційно-діловій сфері

різних галузей суспільної діяльності та в житті окремої людини

мають переважно свою сувору архітектонічну форму і лише

окремі з них набули загальноофіційного використання.

Наприклад, слова паспорт, розписка, заповіт стосуються тільки

окремо кожної людини, указ — тільки президента, кодекси —

юриспруденції, статут — війська, тоді як протоколи, накази,

розпорядження, постанови, рішення використовуються в

офіційно-діловій сфері усіх галузей суспільної діяльності.

Сувора архітектонічна форма досягається дотриманням

правил мовної передачі членування думки, виділенням окремих

частин — абзацами, нумерацією, рубрикацією, заголовками,

параграфами.

214

Такі стильові риси ділових жанрів, як чіткість, ясність,

потребують однозначних мовних формулювань. Вони

досягаються переважно тим, що внутрішньою формою ділових паперів є

констатаційне повідомлення, для якого характерна безсуб'єкт-

ність вольового начала, імперативність, точність змісту. Воля

й імперативність не допускають у текст інші суб'єктивні

тональності.

Імперативно-регулювальна семантика змісту та констата-

ційний спосіб викладу створюють загальну прагматичну

спрямованість тексту, яка виявляється уже в заголовку. Наприклад:

Положения про нештатних (почесних) консулів України.

Завдання та організація діяльності нештатних (почесних)

консулів України.